Справа № 629/3945/23
провадження № 1-кп/632/25/26
/про продовження запобіжного заходу /
20 травня 2026 року Златопільський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , сторони кримінального провадження прокурора ОСОБА_3 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисників - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обраного під час досудового розслідування запобіжного заходу,
У провадженні Златопільського міськрайонного суду Харківської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
19.05.2026 прокурор подав до суду клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обраного під час досудового розслідування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання зазначив, що обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ухвалами слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05.05.2023 було обрано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою, які неодноразово продовжували, востаннє ухвалою Златопільського міськрайонного суду Харківської області 02.04.2026.
Крім того, прокурор вказав, що підставою для продовження запобіжних заходів, з урахуванням характеризуючих обвинувачених особистих даних, є наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, - переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого і свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, які ґрунтуються на тому, що обвинувачені, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке може бути їм призначене у разі визнання винуватими, з метою уникнення кримінальної відповідальності, можуть переховуватися від суду, впливати на свідків, які ще не допитані судом, з метою зміни ними показань на їх користь, т.я. суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них. За таких обставин, ризик впливу на потерпілих та свідків існує на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків і потерпілих та дослідження їх під час судового розгляду. А також можутьвчинити інші кримінальні правопорушення з огляду на обставини та характер вчинених кримінальних протиправних дій пов'язаних з насильством, у яких вони обвинувачуються, з рахуванням того, що останні не мають джерел доходу.
Також прокурор зазначив, що на даний час ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження саме такого запобіжного заходу обвинуваченим, не зменшилися і продовжують існувати, хоча й додав, що свідки та потерпілі на даний час допитані судом.
Застосування щодо обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити запобігання наведеним вище ризикам та належне виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків.
Внесення зазначеного клопотання обумовлено тим, що вказаний запобіжний захід щодо обвинувачених був застосований по 31.05.2026, а кримінальне провадження перебуває на стадії закінчення судового слідства, а отже судом по суті не розглянуто з об'єктивних причин.
Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечував, просив змінити раніше обраний запобіжний захід на більш м'який - цілодобовий домашній арешт або заставу, посилався на поганий стан здоров'я та неможливість в умовах установи отримати потрібну медичну допомогу.
Клопотання свого підзахисного підтримала і його захисник ОСОБА_6 з наведених ним підстав, додала, що свідки та потерпілі у кримінальному провадженні допитані, документи досліджені, а тому ризики, на які посилається прокурор, вважає недоведеними.
Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив застосувати інший, більш м'який запобіжний захід.
Захисник ОСОБА_7 підтримала думку свого підзахисного, долучила до матеріалів провадження копію ухвали Новобаварського районного суду м. Харкова від 09.04.2026, якою зобов'язано провести медичне обстеження ОСОБА_5 , з урахуванням його скарг на стан здоров'я.
Суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, в межах заявленого клопотання, заслухавши думку сторін у справі, дійшов наступного.
Так, згідно із частинами 1 - 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частиною 1 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, поміж іншого, окрім як: до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
Положеннями ст. 199 КПК України передбачено, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, враховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Як вбачається зі ст. 194 КПК України, під час розгляду вказаного питання суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, визначені пунктами 1 - 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст. 178, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризують особу обвинуваченого та визначені у пунктах 1 - 12 частини 1 вказаної статті.
Вирішуючи в даному випадку питання про можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, суд враховує, що статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачені випадки коли особу може бути позбавлено свободи відповідно до процедури, встановленої законом, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (пункт «с»).
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Підставою для звернення до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стали наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховування від органу досудового розслідування та суду; незаконного впливу на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
У свою чергу, обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні.
В той же час, суд вкотре зазначає про зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, т.я. на час розгляду клопотання ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, на який посилається прокурор, перестав існувати, т.я свідки та потерпілі допитані судом.
Також суд акцентує увагу, що ризик переховування від органу досудового розслідування та/або суду обумовлюється, крім іншого, можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними наслідками, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України є особо тяжким злочином, санкція за яке передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна. У зв'язку з цим тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку істотно підвищують ризик переховування підозрюваних від органів досудового розслідування та/або суду.
Зазначені обставини самі по собі можуть слугувати вагомим мотивом для обвинувачених ухилятися від органів досудового розслідування та правосуддя, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26 червня 2001 року, заява № 33977/96) ЄСПЛ наголосив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом під час оцінювання ризику переховування. Аналогічної правової позиції Суд дотримався і в рішенні у справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25 квітня 2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого загроза призначення відносно суворого покарання може братися до уваги поряд з іншими обставинами при визначенні ризику втечі.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Бессієв проти Молдови» Суд зазначив, що ризик втечі має оцінюватися в контексті сукупності чинників, пов'язаних з особою обвинуваченого, зокрема його моральними якостями, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та всіма видами зв'язків із країною, у якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. При цьому серйозність можливого покарання визнається релевантною обставиною при оцінці ймовірності втечі з урахуванням того, що суд переходить до стадії судових дебатів та останнього слова для обвинувачених.
Отже, очікування реального призначення суворого покарання має істотне значення під час оцінювання ризику переховування від органів досудового розслідування та суду. Водночас ризик втечі підлягає оцінці у взаємозв'язку з іншими факторами.
Суд також бере до уваги загальновідомі обставини, пов'язані з триваючою збройною агресією проти України та запровадженням на всій території держави правового режиму воєнного стану. В умовах воєнного стану не всі ділянки державного кордону України перебувають під повним і стабільним контролем української влади, що об'єктивно ускладнює ефективне запобігання незаконному перетину кордону. За таких умов створюються реальні передумови для спроб ухилення від кримінальної відповідальності шляхом незаконного залишення території України.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що обвинувачені, усвідомлюючи реальну можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на значний строк, можуть вдатися до активних дій, спрямованих на ухилення від суду, у тому числі шляхом незаконного перетину державного кордону України. Така поведінка узгоджується з логікою людських реакцій у ситуаціях загрози реального позбавлення волі за відсутності стримувальних соціальних, сімейних або професійних чинників.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення ґрунтується на тому, що ОСОБА_4 , вчинивши умисний особливо тяжкий злочин з корисливого мотиву із застосуванням насильства відносно потерпілого, не маючи офіційних джерел доходів для існування, будучи раніше притягнутим до кримінальної відповідальності за ч. 2, 4 ст. 187 КК України, перебуваючи на свободі, може продовжити свою злочинну діяльність, пов'язану із вчиненням злочинів майнового характеру, у тому числі із застосуванням насильства;
ОСОБА_5 , вчинивши умисний особливо тяжкий злочин з корисливого мотиву із застосуванням насильства відносно потерпілого, не маючи офіційних джерел доходів для існування, будучи раніше притягнутим до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 189 КК України, перебуваючи на свободі, може продовжити свою злочинну діяльність, пов'язану із вчиненням злочинів майнового характеру, у тому числі із застосуванням насильства.
Оцінюючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченим, суд враховує ступінь суспільної небезпечності злочину в конкретних умовах місця і часу та враховує, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, тримання під варту як запобіжний захід може бути застосовано за мотивом однієї лише небезпечності злочину, за який законом передбачено покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі.
Окрім цього судом враховано, що в рішенні Конституційного Суду України від 13.06.2019 зазначено, що на час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З урахуванням наведеного, даних про особи обвинувачених: ОСОБА_4 , який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, одружений; ОСОБА_5 , який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, не одружений, отже не має тісних соціальних зв'язків, того, що ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати та, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, дійшов висновку, що обрані стосовно обвинувачених запобіжні заходи відповідають характеру та тяжкості діянь, що їм інкримінується, а також їх особам, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, а тому вважає виправданою необхідність продовження строку тримання обвинувачених під вартою в межах встановлених статтею 197 КПК України, оскільки, на переконання суду, жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не зможе в повній мірі запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених під час судового розгляду даного кримінального провадження.
Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться обвинуваченими ОСОБА_4 і ОСОБА_5 таїх захисниками, проте в даному конкретному випадку доходить переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини.
На підставі викладеного, керуючись ст. 23, 177, 178, 183, 199, 331, 371 КПК
України, суд,
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто по 18 липня 2026 року, включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто по 18 липня 2026 року, включно.
У задоволенні клопотання обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_7 про застосування альтернативних запобіжних заходів у вигляді цілодобового домашнього арешту, застави - відмовити.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, їх захисникам та прокурору негайно після її проголошення та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, що перебуває під вартою, протягом того-ж строку, з моменту отримання копії ухвали.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1