11 травня 2026 року
м. Київ
справа № 178/1324/19
провадження № 51-2481 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
в режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_10 ,
засудженого ОСОБА_11 ,
захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
потерпілої ОСОБА_14 ,
представника потерпілих ОСОБА_15 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_6 , касаційні скарги захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_16 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_11 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 січня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у кримінальних провадженнях, дані про які внесені до ЄРДР за № 12019040000000472, № 12019040000000818, № 12019040000000829 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпродзержинська, жителя АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Пролетарське Магдалинівського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Дніпродзержинська, жителя АДРЕСА_3 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 січня 2023 року ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289 КК, із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК, та призначено кожному покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього майна.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 (далі - ОСОБА_18 ), ОСОБА_19 задоволено частково.
Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 на користь:
- потерпілої ОСОБА_14 82 615,02 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 750 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- потерпілої ОСОБА_17 551 537,48 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 750 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- потерпілого ОСОБА_18 27 576,87 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- потерпілої ОСОБА_19 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Крім того, вироком також вирішено питання щодо запобіжних заходів, зарахування у строк відбування покарання строку попереднього ув'язнення, питання щодо процесуальних витрат і долі речових доказів.
Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа у невстановлений час та місці за невстановлених обставин, вступили у попередню змову між собою про спільне вчинення злочинів щодо ОСОБА_20 , спрямованих на заволодіння його майном.
З метою реалізації вказаних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа придбали маски типу балаклави, маскхалати, рації, липку стрічку, предмети схожі на пістолети та ножі невстановленого типу.
У подальшому 21 грудня 2018 року приблизно о 19:30 ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , а також невстановлена досудовим розслідуванням особа, діючи за попередньою змовою, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном у великих розмірах, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою такого насильства, маючи при собі заздалегідь підготовлені знаряддя злочину, прибули за місцем мешкання ОСОБА_20 , що на АДРЕСА_4 , де невстановлена досудовим розслідуванням особа згідно розподілених ролей, маючи при собі рацію, залишилася неподалік з метою координації дій та підтримки зв'язку під час вчинення злочинів та повідомлення інших співучасників у разі виникнення небезпеки, тоді як ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 перелізли через паркан, чим проникли до вказаного домоволодіння, та направилися до літньої кухні, де у цей час перебував ОСОБА_20 , його дружина ОСОБА_14 , донька ОСОБА_17 , малолітня онука ОСОБА_59, племінниця ОСОБА_19 , її чоловік ОСОБА_18 , їх малолітній син ОСОБА_58. З метою придушення волі до супротиву злочинним посяганням, ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 по черзі зв'язали потерпілим руки та ноги липкою стрічкою, та, погрожуючи предметами схожими на пістолети та ножі, почали вимагати у ОСОБА_20 грошові кошти та коштовності, завдали ОСОБА_20 один удар в ніс, при цьому зняли з ОСОБА_20 та ОСОБА_14 золоті ланцюжки.
Після чого, усвідомлюючи свій безпорадний стан та фізичну перевагу нападників, побоюючись за своє життя і життя своєї родини, ОСОБА_20 повідомив про наявні у житловому будинку грошові кошти у сумі 50 000 грн та золоті вироби.
Коли ОСОБА_6 залишився у приміщенні літньої кухні слідкувати за ОСОБА_20 та ОСОБА_14 , інших членів родини ОСОБА_11 та ОСОБА_7 перевели до приміщення житлового будинку, де заволоділи належними ОСОБА_18 1 000 доларів США, що за курсом НБУ становило 27 576,87 грн, та належними ОСОБА_14 золотими виробами, що знаходилися у приміщенні спальної кімнати.
Не знайшовши у приміщенні житлового будинку 50 000 грн, ОСОБА_7 повернувся до літньої кухні, після чого разом з ОСОБА_6 перевели ОСОБА_20 та ОСОБА_14 до житлового будинку, потім ОСОБА_11 та ОСОБА_7 перевели ОСОБА_20 вже до спальної кімнати, де здійснили не менше трьох пострілів у ліве стегно, колінний суглоб, палець лівої руки ОСОБА_20 , спричинивши легкі тілесні ушкодження та ушкодження середнього ступеня тяжкості, після чого із сейфу, на який вказав ОСОБА_20 , заволоділи грошовими коштами у сумі 50 000 грн.
Коли ОСОБА_11 і ОСОБА_7 разом з ОСОБА_20 повернулись з приміщення спальної кімнати, ОСОБА_17 на прохання ОСОБА_20 повідомила про місце знаходження у своїй спальній кімнаті грошових коштів у сумі 20 000 доларів США, що за курсом НБУ становило 551 537,48 грн, якими також заволоділи нападники.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 у присутності інших членів сім'ї почали завдавати ОСОБА_20 удари руками і ногами по голові та тулубу, чим заподіяли йому легких тілесних ушкоджень, після чого, реалізуючи спільний умисел на умисне вбивство ОСОБА_20 , ОСОБА_11 підняв під руки ОСОБА_20 з підлоги, а ОСОБА_7 , тримаючи у правій руці предмет схожий на ніж, завдав ним один удар останньому у грудну клітку, чим спричинив тяжке тілесне ушкодження, від якого у період часу з 21:00 до 21:30 того ж дня настала смерть ОСОБА_20 .
У подальшому, знаючи про перебування на території домоволодіння автомобіля марки «Lexus LX 450d», д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстрований на СТОВ «Карат Плюс», ОСОБА_7 знайшов у приміщенні будинку ключі від нього, та, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, реалізуючи злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 приблизно о 21:00, завівши двигун автомобіля, виїхали на ньому за територію домоволодіння, але під час руху по вулиці його кермо заблокувалося і рух було припинено, тим самим ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та невстановленій досудовим розслідуванням особі з причин, які не залежали від їх волі, не вдалося заволодіти вказаним транспортним засобом.
Після вказаних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа місце вчинення злочинів покинули, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Своїми умисними діями ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа заволоділи грошовими коштами ОСОБА_20 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 у розмірі 50 000 грн, 20 000 доларів США, що за курсом НБУ становило 551 537,48 грн, 1 000 доларів США, що за курсом НБУ становило 27 576,87 грн, та золотими виробами загальною вартістю 32 615,02 грн.
За встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 місцевим судом кваліфіковано за ч. 4 ст. 187 КК, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу та з погрозою застосування такого насильства (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло та інше приміщення, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб; за ч. 3 ст. 289 КК, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням до сховища та з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого та з погрозою застосування такого насильства.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_16 в інтересах обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , та прокурора ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 січня 2023 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів вказує про недоведеність його причетності до вчинення злочинів, не врахування наявності у нього алібі, відсутності слідів присутності на місці подій, відсутності знарядь злочину та не встановлення зв'язків між ним та іншими співучасниками, не доведеності наявності попередньої змови та співучасті у вчиненні злочинів. А тому стверджує, що судом не надано оцінки суперечливим доказам у справі, як то впізнання, яке проводилося через п'ять-сім місяців після інкримінованих подій, при цьому висновки суду, що викладені в мотивувальній частині вироку, базуються на припущеннях, тоді як його вина не доведена поза розумним сумнівом. Вважає, що судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки обставини щодо смерті ОСОБА_20 підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК, а також стверджує про суворість призначеного йому покарання, яке не відповідає вимогам індивідуалізації.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи положення ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не взяв до уваги наведене, а свої висновки належним чином не мотивував.
У доповненні до касаційної скарги ОСОБА_6 вказує, що матеріали кримінального провадження не місять об'єктивних доказів його причетності до інкримінованих злочинів.
Зазначає, що апеляційний суд взагалі не надав оцінки доводам про відсутність попередньої змови на вбивство та ексцес виконавця, оскільки відповідно до показань потерпілих один із нападників, які впізнали його у ОСОБА_6 , був здивований завданню удару ножем ОСОБА_20 , та пропонував його перев'язати. Суд не взяв до уваги, що ОСОБА_7 є шульгою, тоді як потерпілі вказували, що смертельний удар ОСОБА_20 завдано ножем, який нападник тримав у правій руці. Стверджує, що без уваги апеляційного суду залишилася наявність алібі у всіх засуджених, що підтверджується показаннями свідків, а також факт тиску на свідка ОСОБА_21 . Вказує про недопустимість висновку судово-балістичної експертизи через численні порушення упакування гільз та передання таких на дослідження експерту, недопустимість усіх слідчих дій за участі потерпілого ОСОБА_18 у зв'язку з відсутністю уповноваженої на переклад особи. Звертає увагу, що матеріали справи містять довідки про відпрацювання технічної інформації, однак вони складені особами, які не мають відношення до справи. Також вказує про порушення вимог ст. 228 КПК під час здійснення впізнання засуджених, а також про недоведеність винуватості у заволодінні автомобілем «Lexus LX 450d» через відсутність на ньому окрім належних потерпілим будь-яких інших генетичних слідів.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що під час судового розгляду судами не дотримано принцип презумпції невинуватості, а його причетність до вчинення злочинів не доведена поза розумним сумнівом, а висновки суду ґрунтуються на недопустимих доказах.
Зауважує, що маркування на виявлених під час повторного огляду місця події гільзах не співпадають з маркуванням гільз, які вилучені з його автомобіля під час обшуку, кількість вилучених гільз не співпадає з показаннями потерпілих стосовно кількості здійснених пострілів під час нападу, а також з тим, що нападники не підбирали стріляні гільзи. Стверджує, що поняті не бачили сам момент виявлення гільз в автомобілі під час обшуку, при цьому у задоволенні клопотання про допит понятих для усунення зазначених протиріч судом безпідставно відмовлено. Крім того, виявлені під час огляду місця події гільзи перебували у камері схову речових доказів і були передані на експертизу лише після того, як інші гільзи виявили в ході обшуку автомобіля. Так само судом відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідка, який би міг підтвердити обставини виявлення ОСОБА_7 гільз біля ресторану «Україна», відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи, а також не взято до уваги показання свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , які підтверджували алібі засуджених. Зазначає, що висновки судово-медичної експертизи мають суперечності стосовно смерті ОСОБА_20 , при цьому суду не надано акт дослідження трупу, на підставі якого сформований експертом висновок.
Вказує, що протокол слідчого експерименту за участю потерпілих є фактично їхнім повторним допитом, а отже, з огляду на висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду, висловлений у постанові від 14 вересня 2020 року, такий доказ мав би судами бути визнаний недопустимим.
Звертає увагу на порушення принципу презумпції невинуватості при оцінці протоколів пред'явлення для впізнання за участі потерпілих ОСОБА_19 від 24 квітня 2024 року, ОСОБА_14 та ОСОБА_17 від 05 червня 2019 року, а також ОСОБА_18 від 30 квітня 2019 року, за результатами яких він, ОСОБА_7 , був упізнаний за фотографією у балаклаві, тоді як ОСОБА_14 та ОСОБА_17 під час пред'явлення для впізнання за голосом та ознаками зовнішності 06 лютого 2019 року його не упізнали. Зазначає, що надаючи перевагу групі протоколів пред'явлення для впізнання, де він був упізнаний, суди навіть не виклали аналізу причин такої переваги.
Крім того, вважає порушенням вимог ч. 6 ст. 228 КПК, зокрема, повторне пред'явлення його фотографії у балаклаві для впізнання тим самим особам після проведених пред'явлень для впізнання наживо за голосом та ознаками зовнішності. Зазначає про порушення права на захист при пред'явленні його для впізнання 06 лютого 2019 року, оскільки ці слідчі (розшукові) дії проводилися без участі захисника.
Зважаючи на викладене, вважає недопустимими доказами протоколи впізнання, протокол слідчого експерименту, протокол обшуку та висновок судової балістичної експертизи.
Крім того, вказує, що під час судового розгляду не встановлено наявності слідів засуджених на контактних частинах автомобіля «Lexus LX 450d», навпаки відповідно до висновку молекулярно-генетичної експертизи на рульовому колесі та важелі коробки передач містяться сліди лише потерпілих. Більше того, висновки про наявність дій щодо заволодіння вказаним транспортним засобом суперечить встановленим фактичним обставинам, оскільки нападники нібито приїхали на місце події на власному автомобілі.
Стверджує, що одночасне вимкнення телефонів не вказує на попередню змову ОСОБА_7 з іншими засудженими на вчинення вбивства ОСОБА_20 , а за обставин, встановлених судом, не можна стверджувати про здійснення такого вбивства ОСОБА_7 .
На підставі викладеного вважає, що під час розгляду кримінального провадження місцевий суд безпідставно відкинув докази сторони захисту, водночас докази сторони обвинувачення залишив без критичної оцінки. Зауважує, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях та вмотивовані на підставі надуманих доказів, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.
У касаційних скаргах, зміст яких щодо підстав для скасування судових рішень, захисник ОСОБА_8 , діючи в інтересах засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Вказує, що судами обох інстанцій допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, вважає, що у випадку, коли було встановлено умисел на вбивство, то кваліфікація дій засуджених за ч. 4 ст. 187 КК є зайвою, тоді як згідно описаної фабули, визнаної судом доведеної, дії засуджених підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК. Водночас сумніви у причетності засуджених до вчинення вбивства витікають з часу смерті ОСОБА_20 , встановленого на підставі висновку експерта № 1472-Е-1 від 10 червня 2019 року. Наголошує, що акт огляду трупа від 22 грудня 2018 року, на який посилається експерт у своєму висновку, за для усунення протиріч, ні досудовим розслідуванням, ні судом витребуваний не був, що проігноровано також і судом апеляційної інстанції.
Крім того, зазначає, що відповідно до висновку молекулярно-генетичної експертизи на рульовому колесі та важелі коробки передач автомобіля «Lexus LX 450d» містяться сліди потерпілих, та не міститься таких слідів засуджених, а тому їхні твердження про непричетність до вчинення цього злочину мають тлумачитись на їхню користь.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_24 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_6 , вказує про незаконність вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, а тому ставить питання про їх скасування.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що під час судового розгляду не було доведено причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованих йому дій, його винуватість ґрунтується на припущеннях, а висновки суду - на недопустимих доказах.
Так само захисник ОСОБА_9 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_11 , у касаційній скарзі вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, а тому просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог вказує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_11 .
Зазначає, що винуватість ОСОБА_11 у вчиненні злочинів не доведена поза розумним сумнівом, а докази сторони захисту судом були відкинуті лише з тих підстав, що вони суперечать версії обвинувачення. Вважає, що ряд доказів є недопустимими, а досудове розслідування проведено неуповноваженим органом.
Як захисник ОСОБА_24 , так і захисник ОСОБА_9 , мотивуючи свої доводи, які за своїм змістом та обґрунтуванням є аналогічними, вказують, що без відповідних ухвал слідчого судді 06 лютого 2019 року здійснено затримання ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , проведено обшук, доставка їх до приміщення УКР ГУНП в Дніпропетровській області, пред'явлення для впізнання. Усі ці процесуальні дії проведені без роз'яснення затриманим права на захист, чим порушено вимоги процесуального закону.
Зазначають про наявність численних порушень процесуального закону і під час впізнання ОСОБА_11 , якого потерпілі впізнали по очах і статурі, по голосу, проте опис рис нападників під час допиту потерпілі називали узагальнений, без конкретики, та який відрізнявся від фактичних рис ОСОБА_11 , а статисти також суттєво відрізнялися від останнього. Наголошують, що ОСОБА_7 потерпілі не впізнали взагалі, а під час впізнання ОСОБА_6 задзвонив телефон потерпілої, що дало їй змогу впізнати його серед статистів.
Звертають увагу, що із самого затримання було відомо, що ОСОБА_11 працював інспектором в ДУ «Дніпровська виправна колонія (№ 89)», не зважаючи на це, до 06 червня 2019 року досудове розслідування проводилося СУ ГУНП у Дніпропетровській області, тобто неуповноваженим органом, а тому всі отриманні докази є недопустимими.
Також вказують, що не зрозуміло яким чином у матеріалах кримінального провадження з'явилися фотознімки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у балаклавах, враховуючи, що така фотозйомка у перебачений законом спосіб працівниками поліції не проводилася.
Зауважують, що під час впізнання потерпілий ОСОБА_18 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яка завдала удар ножем ОСОБА_20 , при цьому, під час його допиту та проведення слідчого експерименту про вказані обставини він не зазначав, а протоколи підписав без перекладу, оскільки особа, яка була залучена у якості перекладача, не надала жодних документів, які б посвідчували її фах, що вказує про недопустимість як доказів відповідних протоколів.
Не надано судом оцінки алібі засуджених, а саме тому, що о 23:55 ОСОБА_11 та ОСОБА_6 без будь-яких речей, окрім пляшок з водою, йшли із с. Адамівка у сторону м. Кам'янське, просили ОСОБА_7 їх забрати на автомобілі, який їм відмовив через вжитий алкоголь, через що вони викликали таксі, хоча по версії обвинувачення, починаючи з 19:30, вони мали вчиняти злочини в с. Саксаганське. В такому разі не зрозуміло чому ОСОБА_7 не забрав ОСОБА_6 та ОСОБА_11 з місця вчинення злочину, як про це вказує слідство. Суд також позбавив можливості сторону захисту в розумінні ст. 363 КПК з'ясувати у свідка ОСОБА_25 , що за мішок з речами та де саме нібито викинув ОСОБА_7 у лісосмузі, та чому ці речі не знайшлися.
Наголошують, що про непричетність засуджених до вчинених злочинів свідчить той факт, що під час численних обшуків не виявлено жодного речового доказу чи викрадених речей, а проведені судово-медичні та імунологічні експертизи не встановили жодних слідів засуджених на місці вчинення злочинів.
Вказують, що в ході судового розгляду не перевірено версію потерпілої ОСОБА_14 , що замовником вбивства міг бути фактичний володілець СТОВ «Карат Плюс» ОСОБА_26 , на якого ОСОБА_20 збирав компромат та зберігав в окремій папці, яка в підсумку після нападу зникла.
Стверджують, що судом не надано оцінки показаннями ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , їхня винуватість базується на припущеннях, мотиви суду є фактично копією обвинувального акту, крім того не доведено попередньої змови на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК.
У свою чергу суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг сторони захисту стосовно недопустимості доказів, а свого рішення належним чином не мотивував.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_7 , ставить питання про скасування оскаржуваних вироку та ухвали судів попередніх інстанцій та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Вважає, що висновки місцевого та апеляційного судів не відповідають фактичним обставинам справи, що свідчить про однобічність розгляду кримінального провадження. Стверджує, що всі докази причетності ОСОБА_7 до інкримінованих йому дій побудовані на припущеннях, а його винуватість не доведена поза розумним сумнівом. Зокрема, такі висновки ґрунтуються на непослідовних показаннях потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , протоколах впізнання та протоколі слідчого експерименту за їхньої участі, зміст яких суттєво відрізняється та має протиріччя за викладом обставин події, опису нападників, опису та наявності у них знарядь злочину, ролі кожного у здійсненні нападу, викрадення коштовностей,. Крім того, показання потерпілих стосовно обставин здійснення пострілів у будинку та механізму заподіяння ОСОБА_20 ножового поранення не узгоджується з протоколом огляду місця події, у якому зафіксовано сліди крові, залишені ОСОБА_20 . Вказує, що кількість вилучених гільз, які нападники не підбирали, не співпадає з показаннями потерпілих стосовно кількості здійснених пострілів. Під час обшуку автомобіля ОСОБА_7 поняті не бачили сам момент виявлення гільз в автомобілі, а у задоволенні клопотання про допит понятих для усунення зазначених протиріч суд відмовив.
Зазначає, що у вироку вказано, що засуджені досягли попередньої змови на вчинення злочинів у невстановлений час та місці за невстановлених обставин, однак матеріали провадження не містять доказів на підтвердження цього.
Звертає увагу, що впізнання ОСОБА_7 за фотознімками проведено із суттєвими порушеннями вимог ст. 228 КПК. Вказує, що фотознімок, який був пред'явлений для впізнання, виготовлений за допомогою монтажу шляхом накладення зображення балаклави на весільну фотографію засудженого, яка зберігалася в його смартфоні, що був вилучений під час досудового розслідування, і така фотографія відрізнялася від знімків інших учасників впізнання (фон, положення, колір, салон автомобіля тощо). Крім того, матеріали провадження не місять процесуальних документів, на підставі яких були отримані такі фотознімки, а тому вищевикладене свідчить про те, що відповідні протоколи є недопустимими доказами.
Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду, зазначає про недопустимість повторного пред'явлення впізнання, яке мало місце у цьому провадженні.
Вказує, що в ході ознайомлення із матеріалами кримінального провадження виявлено часткову відсутність дисків із звукозаписом судових засідань (томи справи 48-53), на що апеляційний суд взагалі уваги не звернув, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Крім того, було порушено право ОСОБА_7 на доступ до правосуддя, оскільки судом першої інстанції на його клопотання не надано матеріали кримінального провадження для ознайомлення. Так само порушенням вимог процесуального закону, на думку захисника, є здійснення деяких судових засідань без потерпілих за відсутності клопотань про продовження розгляду справи за їхньої відсутності та відсутності підтверджень про належне їх повідомлення про судовий розгляд, а також розгляд клопотань про продовження строку тримання під вартою обвинувачених, за відсутності захисників та обвинувачених. До того ж під час заміни секретаря судового засідання судом не оголошувалося про зміну складу суду.
Всупереч вимог ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів сторони захисту та не навів переконливих мотивів свого рішення, без будь-якого аналізу обмежився перерахуванням доказів обвинувачення та вказівкою про обґрунтованість висновків місцевого суду.
Від учасників судового провадження заперечень на зазначені вище касаційні скарги з доповненнями не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджені ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , а також в їх інтересах захисники ОСОБА_16 (у судовому засіданні 09 квітня 2026 року), ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтримали касаційні скарги з доповненнями, просили їх задовольнити, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , потерпіла ОСОБА_14 , представник потерпілих ОСОБА_15 заперечували щодо задоволення касаційних скарг з доповненнями сторони захисту, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг з доповненнями, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Стосовно доводів засудженого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_12 про недопустимість як доказів протоколів пред'явлення ОСОБА_7 для впізнання за фотознімкамипотерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_17 від 05 червня 2019 року.
Зокрема, засуджений ОСОБА_7 звертає увагу на те, що відповідно до протоколів пред'явлення для впізнання потерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_17 від 05 червня 2019 року, він був упізнаний за фотографією у балаклаві, разом з тим, під час пред'явлення для впізнання за голосом та ознаками зовнішності 06 лютого 2019 року потерпілі його не упізнали.
Засуджений вважає порушенням вимог ч. 6 ст. 228 КПК повторне пред'явлення його фотографії у балаклаві для впізнання тим самим особам після проведених пред'явлень для впізнання наживо за голосом та ознаками зовнішності.
Як убачається з оскаржуваного вироку суду, обґрунтовуючи доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій, місцевий суд як на докази посилався, окрім іншого, на:
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 червня 2019 року (том 5, кримінальне провадження № 12019040000000829, а. п. 19-24), відповідно до якого потерпіла ОСОБА_14 впізнала ОСОБА_7 як чоловіка, який 21 грудня 2018 року разом з іншими двома чоловіками убили її чоловіка ОСОБА_20 ;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 червня 2019 року (том 5, кримінальне провадження № 12019040000000829, а. п. 25-29), відповідно до якого потерпіла ОСОБА_17 впізнала ОСОБА_7 як чоловіка, який 21 грудня 2018 року разом з іншими двома чоловіками убили її батька ОСОБА_20 ;
Водночас, у судовому засіданні 08 листопада 2021 року предметом дослідження місцевого суду були:
- протокол пред'явлення для впізнання ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_14 за зовнішністю в балаклаві від 06 лютого 2019 року (том 4, кримінальне провадження № 12019040000000829, а. п. 215-218);
- протокол пред'явлення для впізнання ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_14 за голосом від 06 лютого 2019 року (том 4, кримінальне провадження № 12019040000000829, а. п. 219-222);
- протокол пред'явлення для впізнання ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_17 за зовнішністю в балаклаві від 06 лютого 2019 року (том 4, кримінальне провадження № 12019040000000829, а. п. 223-226);
- протокол пред'явлення для впізнання ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_17 за голосом від 06 лютого 2019 року (том 4, кримінальне провадження № 12019040000000829, а. п. 227-230).
Відповідно до цих протоколів, потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_17 під час первинного впізнання ні за візуальним спостереженням (в балаклаві), ні за голосом не впізнали ОСОБА_7 як особу, причетну до нападу на їхню сім'ю 21 грудня 2018 року.
Однак, дослідивши зазначені протоколи впізнання, місцевий суд у вироку не надав їм оцінку в сукупності з іншими дослідженими доказами, та не аргументував свою позицію, чому надає перевагу як доказам протоколам впізнання ОСОБА_7 потерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_17 від 05 червня 2019 року.
Не дивлячись на наявність апеляційних доводів сторони захисту про безпідставність висновків місцевого суду в цій частині, апеляційний суд відхилив такі доводи, залишивши оскаржуваний вирок суду без зміни.
Відповідно до ст. 438 КПК, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на наведене, зазначені вище доводи сторони захисту колегія суддів вважає слушними, а тому посилання судів на протоколи пред'явлення ОСОБА_7 потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_17 для впізнання за фотознімкамивід 05 червня 2019 року, як на докази його винуватості у вчиненні інкримінованих дій, є необґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають виключенню з мотивувальних частин оскаржуваних рішень.
Водночас, не зважаючи на встановлені судом касаційної інстанції порушення процесуального закону, колегія суддів відхиляє твердження захисту про недоведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289 КК.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості, ґрунтуються на підставі показань потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , які детально повідомили суд про обставини здійснення нападу на них, хто, коли, як заходив спочатку до літньої кухні, де вони у цей час всі разом перебували із загиблим ОСОБА_20 , як перевели їх та утримували зв'язаними у будинку, як вимагали гроші, били ОСОБА_20 , у який спосіб завдали йому смертельного удару ножем, як злочинці намагалися викрасти автомобіль.
Згідно показань представника потерпілого ОСОБА_27 останній повідомив суду, що 21 грудня 2018 року злочинці намагалися викрасти автомобіль «Lexus LX 450d», д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстрований на СТОВ «Карат Плюс», проте їм вдалося лише виїхати з двору, оскільки автомобіль був заблокований. Зазначив, що автомобілем користувався ОСОБА_20 , який станом на 2018 рік був директором СТОВ «Карат Плюс».
Відповідно до мотивувальної частини вироку, місцевим судом надано оцінку показанням свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , які є працівниками поліції, та які суду розповіли коли та де саме вони бачили ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , а також вказували про їхні пояснення, що вони йдуть від м. Верхівцеве.
Оцінку суду отримали показання допитаних під час судового засідання свідка ОСОБА_34 , який повідомив, що напередодні вбивства бачив в с. Саксаганське автомобіль «Geely MK» синього кольору, чотирьох осіб у форменому одязі з одітими наполовину балаклавами, свідка ОСОБА_35 , який повідомив коли та де забрав ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , та відвіз до м. Кам'янське, свідка ОСОБА_25 про обставини обшуку у його гаражі автомобіля «Geely MK», який залишив ОСОБА_7 .
Поряд з цим, місцевий суд, про що зазначено у тексті оскаржуваного вироку, дослідив відомості, які містяться у протоколах огляду місця події від 21 грудня 2018 року, 22 грудня 2018 року, 28 грудня 2018 року, протоколі додаткового огляду місця події від 22 грудня 2018 року, відповідно до яких оглянуто подвір'я, приміщення літньої кухні, будинку на АДРЕСА_4 , описано обстановку після нападу, виявлено та вилучено речі загиблого та потерпілих, зафіксовано та вилучено зразки слідів (крові, інших біологічних матеріалів, відбитки слідів ніг, пальців рук), вилучено дві гільзи.
Крім того, судом досліджено та оцінено протокол обшуку від 06 лютого 2019 року, відповідно до якого під час обшуку автомобіля «Geely MK», д.н.з. НОМЕР_2 , яким фактично користувався ОСОБА_7 , та який знаходився в приміщенні належного свідку ОСОБА_25 гаражі, виявлено та вилучено чотири гільзи та балаклаву чорного кольору.
Відповідно до висновку експертизи зброї № 7/3/1,3.2/18 від 18 січня 2019 року, як вбачається зі змісту вироку, дві гільзи, які вилучені 22 грудня 2018 року в ході огляду місця події, є частинами шумових (холостих) патронів калібру 9 мм Р.А.К., виробництва Туреччини, були переспоряджені (змінений заряд метальної речовини), та стріляні з одного екземпляру зброї. Відповідно до висновку експертизи зброї № 7/3.1,3.2/109 від 15 лютого 2019 року чотири гільзи, які вилучені 06 лютого 2019 року під час обшуку автомобіля «Geely MK», д.н.з. НОМЕР_2 , є складовими частинами патронів модифікації «СОВА П 9 мм» травматичної (несмертельної) дії калібру 9 мм Р.А., та були стріляні з одного екземпляру зброї. Відповідно до висновку експертизи зброї № 7/3.1/124 від 26 лютого 2019 року дві гільзи, які вилучені 22 грудня 2018 року в ході огляду місця події, та чотири гільзи, які вилучені 06 лютого 2019 року під час обшуку автомобіля «Geely MK», д.н.з. НОМЕР_2 , стріляні з одного екземпляру зброї.
Достовірність вказаних висновків засвідчив допитаний в ході судового розгляду експерт ОСОБА_36 та підтвердив, що вилучені під час огляду місця події та обшуку автомобіля гільзи стріляні з одного екземпляру зброї. Крім того, експерт повідомив, що надані на експертизу пакунки з гільзами були скріплені підписами понятих та пошкоджень не мали.
Згідно змісту вироку судом оцінено висновки експерта № 19/12.1/202 від 29 березня 2019 року, № 2196-19 від 30 травня 2019 року стосовно вартості викрадених ювелірних прикрас, а також договір купівлі-продажу транспортного засобу № 88А/17 від 12 травня 2017 року, видаткова накладна № РН-0000425 від 25 липня 2017 року, та висновок експерта щодо ринкової вартості автомобіля «Lexus LX 450d», д.н.з. НОМЕР_1 .
Під час розгляду кримінального провадження предметом дослідження та відповідної оцінки місцевого суду були висновки судово-медичних експертиз № 1472-Е від 24 січня 2019 року, № 1472-Е-1 від 10 червня 2019 року, та № 1472-Е-2 від 13 серпня 2019 року стосовно виявлених у загиблого ОСОБА_20 тілесних ушкоджень, способу та механізму їх утворення, встановленої причини його смерті (проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа з ушкодженням тканини правої легені).
Також судом взято до уваги висновки судово-психіатричних експертиз № 59 від 15 березня 2019 року ( ОСОБА_11 ), № 237 від 27 червня 2019 року ( ОСОБА_7 ), № 341 від 29 листопада 2019 року ( ОСОБА_6 ), згідно яких у період інкримінованих діянь засуджені на хронічні психічні захворювання, недоумство, тимчасовий хворобливий стан психіки не страждали і на теперішній час не страждають, могли і можуть усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребують.
У сукупності з іншими доказами у справі, місцевий суд надав оцінку протоколу слідчого експерименту з додатком до нього у виді відеозапису за участю потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 відповідно до якого кожен з них розповів та на місці події детально показав у який спосіб нападники, яких умовно ідентифіковано як «Руський», « ОСОБА_37 », «Кремезний-смуглий», забігли до літньої кухні, в чому вони були одягнуті, що при собі мали, як почали погрожувати, як та у якому порядку в подальшому перевели всіх до приміщення будинку, відвели ОСОБА_20 у кімнату, забрали папку із сейфу, прикраси, гроші, як та куди завдавали ударів ОСОБА_20 , у тому числі й смертельний удар ножем, яка при цьому була роль кожного з нападників, як намагалися угнати автомобіль з двору, та яким чином вони (потерпілі) після того, як нападники покинули будинок, вивільнилися та намагалися надати ОСОБА_20 медичну допомогу.
Оспорюючи висновки суду про допустимість як доказу протоколу слідчого експерименту, захисники та засуджені у касаційних скаргах вказують, що пояснення потерпілих плутані, суперечать один одному щодо обставин нападу.
Відкидаючи ці доводи місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зауважив, що вказані розбіжності у відтворенні хронології подій є несуттєвими та обумовлені характером вчинених засудженими дій, що викликало у потерпілих властиве для людини хвилювання за власне життя, життя близьких осіб, у тому числі малолітніх дітей.
Більше того, у вироку місцевий суд зазначив, що фактичні обставини вчинення нападу 21 грудня 2018 року підтверджується показаннями потерпілих, безпосередньо допитаних у судовому засіданні, які є чіткими, логічними, послідовними, та узгоджуються з дослідженими письмовими доказами, які є безспірними та такими, що доповнюють один одного.
Окрім протоколів пред'явлення особи для впізнання, які за переконанням колегії суддів належить виключити зі змісту судових рішень, мотивувальна частина вироку містить оцінку, надану: протоколам пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 квітня 2019 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_19 впізнала ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , як чоловіків, які 21 грудня 2018 року убили її дядька ОСОБА_20 ; протоколам пред'явлення особи для впізнання від 05 червня 2019 року, відповідно до якого потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_17 впізнали візуально і за голосом ОСОБА_6 , як чоловіка причетного до вбивства ОСОБА_20 21 грудня 2018 року; протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 червня 2019 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_18 впізнав ОСОБА_6 , як чоловіка причетного до нападу на нього та убивства ОСОБА_20 21 грудня 2018 року; протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 лютого 2019 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_38 впізнав ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , як осіб, яких він підвозив з с. Адамаівка до м. Кам'янське.
У сукупності з іншими доказами оцінку місцевим судом отримала довідка, згідно якої в ході аналізу трафіку телефонних розмов 21 грудня 2018 року ОСОБА_11 , який користувався абонентським номером НОМЕР_3 о 12:27, реєструючись у зоні дії базової станції (далі - БС) м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 96, здійснив дзвінок ОСОБА_7 , який користувався абонентським номером НОМЕР_4 , що реєструвався за БС м. Дніпро, бульв. Рубіновий, 14. О 13:21 ОСОБА_11 , реєструючись у зоні дії БС м. Дніпро, пров. Парусний, азимут 20, здійснив дзвінок ОСОБА_7 , який реєструвався за БС м. Дніпро, вулиця Кармалюка, 14, азимут 300. Аналізуючи переміщення містом ОСОБА_11 та ОСОБА_7 встановлено, що вони зустрілись, почали рух у напрямку виїзду з міста через вул. Велику Діївську, смт. Таромське у м. Кам'янське, де ОСОБА_11 та ОСОБА_7 здійснювали дзвінки ОСОБА_6 , який користувався абонентським номером НОМЕР_5 , що реєструвався за БС м. Кам'янське, вул. Медична, 2, азимут 50. В подальшому ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зустрілися у зоні дії БС м. Кам'янське, вул. Леніна 88, азимут 80, почали рух у напрямку виїзду з м. Кам'янське у напрямку Криничанського району Дніпропетровської області, здійснивши о 15:15 останні дзвінки у зоні дії БС м. Кам'янське, вул. Дімітрова, 145, азимут 90, вимкнули мобільні термінали.
Цього ж дня о 23:53 ОСОБА_11 включив мобільний термінал у зоні дії БС Криничанський район, смт. Божедарівка (Щорськ), вул. Ісполкомівська, 1, азимут 150 та прийняв вхідні СМС, здійснив нульовий вихідний дзвінок ОСОБА_7 , а 22 грудня 2018 року о 00:30, реєструючись за БС Криничанський район, с. Адамівка, азимут 280, здійснив вихідний дзвінок ОСОБА_7 , який у свою чергу реєструвався за БС м. Кам'янське, вул. Леніна, 88, азимут 80. Надалі о 00:48 ОСОБА_11 зателефонував на номер НОМЕР_6 (служба таксі «Десяточка»), а о 00:53 отримав вхідний дзвінок від номеру НОМЕР_7 , який у ході проведення заходів встановлений як ОСОБА_39 .
Перевіряючи версію сторони захисту щодо наявного алібі у ОСОБА_7 , місцевий суд за клопотанням захисників допитав свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_22 , які повідомили суду, що ОСОБА_7 21 грудня 2018 року перебував у них вдома, де вони вживали спиртні напої.
Разом з тим, суд надав оцінку також показанням свідків ОСОБА_40 та ОСОБА_41 , які зазначали, що допитувані ними під час досудового розслідування свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_22 пояснювали, що ОСОБА_7 у день вбивства скоріш за все у них вдома не було.
Мотивуючи критичну оцінку показань свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_22 , місцевий суд зазначив, що їх показання в суді суперечать всім іншим доказам по справі. З урахуванням показань свідків ОСОБА_40 та ОСОБА_41 про те , що на досудовому слідстві зазначені свідки не могли повідомити конкретну дату перебування у них ОСОБА_7 , а в судовому засіданні зазначили, що саме 21 грудня 2018 року останній перебував у них вдома, при цьому пройшло майже 3 роки і свідки не надали об'єктивних даних, які допомогли їм пригадати цю дату, тому суд не прийняв ці показання як доказ невинуватості ОСОБА_7 .
В ході допиту як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_11 зазначали суду, що 21 грудня 2018 року вони йшли з с. Божедарівка, де мали зустрітися із дівчиною, до м. Кам'янське, мотивуючи це відсутністю транспорту.
Перевіряючи алібі ОСОБА_6 та ОСОБА_11 судом першої інстанції оцінено показання свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , які зазначали, що ОСОБА_6 та ОСОБА_11 пояснювали, що вони йдуть від м. Верхівцеве, бо запізнилися на потяг до м. Кам'янське.
На підставі дослідження сукупності доказів, місцевий суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду.
Не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про недоведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм дій й за результатом перевірки вироку суду в апеляційному порядку.
Під час апеляційного розгляду, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, захисник ОСОБА_13 , обґрунтовуючи свою позицію візуальною відмінністю ознак мікрорел'єфу та опису гільз, поставив під сумнів висновок експертизи зброї № 7/3.1,3.2/109 від 15 лютого 2019 року, предметом дослідження якого були чотири гільзи, вилучені 06 лютого 2019 року під час обшуку автомобіля «Geely MK», д.н.з. НОМЕР_2 .
З метою усунення сумнівів в обґрунтованості висновку, судом апеляційної інстанції повторно допитано експерта ОСОБА_42 , який підтвердив результати свого дослідження, зауваживши, що відмінності, про які вказував захисник, обумовлені різницею металів, виробників або спорядження.
Більше того, на підставі ухвали апеляційного суду проведено комісійну експертизу, за наслідками якої складено висновок № 9885/24-31 від 01 листопада 2024 року (т. 56, а. п. 183-199), відповідно до якого гільзи, вилучені під час оглядів місця події 21 грудня 2018 року та 22 грудня 2018 року, та гільзи, вилучені під час проведення обшуку автомобіля 06 лютого 2019 року, стріляні з одного екземпляру зброї.
У дослідницькій частині висновку експертом визначено сліди бійка ударника зброї на кожній з наданих на дослідження гільз та проведено їх порівняльне ідентифікаційне дослідження, за наслідками якого встановлено стійкі збіги, які утворюють індивідуально-характерний комплекс ознак, властивий тільки одному екземпляру вогнепальної зброї, а незначні розходження пояснюються недоліками конструкції зброї і різними умовами здійснення пострілу (кількістю порохового заряду, станом каналу ствола на момент пострілу, черговістю пострілів).
Судом апеляційної інстанції перевірені доводи сторони захисту щодо наявності алібі у засуджених.
Під час судового розгляду обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_11 засвідчили, що перебуваючи у м. Кам'янське познайомились з дівчиною, яка працювала у барі та домовились з нею про зустріч, яку вона призначила у с. Божедарівка, залишивши адресу. Приїхавши до с. Божедарівка вони не знайшли будинок, тому пішли пішки додому, по дорозі зустріли працівників поліції, а в подальшому викликали таксі.
З метою перевірки алібі обвинувачених апеляційним судом за клопотанням сторони захисту було допитано свідка ОСОБА_21 , яка підтвердила як обставину знайомства з обвинуваченими, так і те, що пропонувала останнім зустрітись саме у с.Божедарівка.
Надаючи оцінку наведеним свідком та обвинуваченими обставинам, у сукупності з матеріалами провадження, які свідчать про здійснення перевірки версії захисту під час досудового розслідування, колегія суддів апеляційного суду виснувала, що вони не є достатнім підтвердженням алібі, оскільки їх достовірність не доведена будь-якими іншими доказами, отриманими у процесуальний спосіб. Більш того, версія сторони захисту про те, що обвинувачені поїхали саме в с.Божедарівка спростовуються допитаними в суді першої та апеляційної інстанцій працівниками поліції, які зазначили, що зі слів обвинувачених вони йшли з с.Верхівцево, що є протилежним напрямком по відношенню до м.Кам'янське.
Апеляційний суд дійшов висновку, що не є такими, що забезпечують алібі ОСОБА_7 й показання свідків ОСОБА_22 , повторно допитаного апеляційним судом, та ОСОБА_23 , допитаної судом першої інстанції, про те, що в період з 17.00 до 18.00 години обвинувачений приходив до них додому, де перебував до 23.30 годині.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, з урахуванням обставин провадження та вже існуючих у ньому доказів винуватості обвинувачених на противагу версії захисту, показання свідків не може слугувати єдиним та беззаперечним доказом алібі.
З такими висновками погоджується й колегія суддів, одночасно відхиляючи доводи сторони захисту про неналежну перевірку судами попередніх інстанцій алібі засуджених.
Також Суд уважає, що, навіть з огляду на необхідність виключення протоколів впізнання ОСОБА_7 потерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_17 від 06 червня 2019 року з числа доказів, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм дій, підтверджуються дослідженими та оціненими під час судового та апеляційного розгляду сукупністю інших доказів, що не викликали у судів сумнівів у їхній достовірності, а зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що місцевим судом викладено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінальних правопорушень, їхні наслідки, а зазначені вище обставини, встановлені судом касаційної інстанції, на зазначені висновки щодо доведеності винуватості, не впливають.
У касаційних скаргах, оспорюючи висновки судів, сторона захисту стверджує, що факт одночасного вимкнення телефонів не вказує на попередню змову на вчинення вбивства ОСОБА_20 , а за обставин, встановлених судом, не можна стверджувати про здійснення такого вбивства саме ОСОБА_7 .
Однак зазначені доводи захисту у розумінні вимог ст. 433 КПК не можуть бути предметом касаційного розгляду, враховуючи, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов'язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
У касаційних скаргах захист вказує, що під час судового розгляду не встановлено наявності слідів засуджених на контактних частинах автомобіля «Lexus LX 450d». Більше того, як вважає захист, висновки про наявність дій щодо заволодіння вказаним транспортним засобом суперечить встановленим фактичним обставинам, оскільки нападники за версією обвинувачення приїхали на місце злочинів на власному автомобілі.
Вказані доводи також були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які відкинули їх як безпідставні, вказавши у вироку та ухвалі обґрунтування своїх висновків.
Зокрема, як видно зі змісту вироку, під час проведення слідчого експерименту всі потерпілі вказували, що нападники після заподіяння ножового поранення ОСОБА_20 відшукали в приміщенні будинку ключі від автомобіля «Lexus LX 450d», розпитали у ОСОБА_20 як його запустити, після чого, діючи узгоджено, намагалися покинути місце події. Будучи допитаними у судовому засіданні, потерпілі підтвердили намагання нападників викрасти автомобіль, який, на час коли вони звільнилися і вибігли з будинку за допомогою, стояв поза межами двору посеред дороги. Представник потерпілого ОСОБА_27 також підтвердив, що нападники встигли виїхати на автомобілі з двору, після чого він був заблокований.
Зазначені показання потерпілих та представника потерпілого підтверджуються протоколом огляду місця події від 22 грудня 2018 року, згідно якого автомобіль «Lexus LX 450d», д.н.з НОМЕР_1 , знаходився напроти домоволодіння АДРЕСА_4 .
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК виражається у незаконному вилученні транспортного засобу, яке вважається закінченим у момент початку руху транспортного засобу з допомогою двигуна чи буксируванням.
Таким чином, посилання засуджених та захисників на відсутність в автомобілі слідів присутності засуджених, а отже недоведеність їхньої причетності до вчинення злочину, з урахуванням інших доказів у справі, не є достатньою підставою стверджувати про необґрунтованість висновків судів у цій частині.
Серед іншого місцевий суд не погодився з доводами сторони захисту на предмет неналежності та недопустимості як доказу довідки, якою встановлено трафік телефонних з'єднань та пеленгації абонентських номерів ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 .
Відповідно до вироку дані, викладені у довідці, судом взято до уваги з точки зору підтвердження узгодженості дій засуджених стосовно домовленості щодо вчинення 21 грудня 2018 року злочинів, та застосування заходів конспірації в ході їх вчинення.
Що стосується допустимості як доказу зазначеної довідки, то враховуючи, що ця довідка сформована на виконання доручення слідчого у межах кримінального провадження, суд відкинув доводи захисту в цій частині як необґрунтовані.
Такого ж переконання притримується сторона захисту й в касаційних скаргах, стверджуючи, що встановлення трафіку телефонних з'єднань здійснено неуповноваженим суб'єктом.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження вбачається, що вказана довідка складена співробітниками УКР ГУПН в Дніпропетровській області на виконання доручення прокурора ОСОБА_43 у порядку ст. 36 КПК у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12019040000000472, та на підставі запиту про надання опрацьованої інформації операторів мобільного зв'язку у межах кримінального провадження № 12018040460000538 за дорученням слідчого ОСОБА_44 , а тому зазначені доводи захисту є необґрунтованими.
Не може погодитися колегія суддів з твердженнями засуджених та захисників про недопустимість як доказу протоколу обшуку автомобіля від 06 лютого 2019 року.
Арґументуючи свої доводи, захист вказує про те, що на записі протоколу обшуку не зафіксовано момент опечатування виявлених гільз, а через розташування учасників слідчої дії та розміру приміщення гаражу поняті не могли бачити виявлення та вилучення цих гільз.
Відповідно до змісту протоколу обшуку від 06 лютого 2019 року, вказана слідча дія проведена слідчим ОСОБА_45 на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2019 року, з дозволу присутнього під час обшуку власника гаражу - свідка ОСОБА_25 (заява від 06 лютого 2019 року), спеціаліста інспектора ВКЗ СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_46 , оперуповноваженого ВКЗ СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_47 , оперуповноваженого КВП ОСОБА_48 , понятих ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , у присутності ОСОБА_7 , під час обшуку автомобіля із сумки, яка знаходилася на поличці за заднім сидінням автомобіля, виявлено та вилучено балаклаву та чотири гільзи, що зафіксовано на безперервний відеозапис.
Та обставина, що на відеозапис не потрапив момент упакування балаклави та гільз не може свідчити про недопустимість як доказу протоколу обшуку, враховуючи, що вилучені під час обшуку речі упаковані до спецпакету № 1, на якому, виходячи зі змісту вступної частини висновку експертизи зброї № 7/3.1,3.2/109 від 15 лютого 2019 року, містяться підписи понятих, слідчого та ОСОБА_7 , такий пакет не містить слідів пошкодження.
Водночас протокол обшуку не містить будь-яких зауважень учасників слідчої дії, у тому числі понятих й самого ОСОБА_7 , стосовно порушень під час виявлення чи то упакування вилучених речей.
Відповідно до відеозапису (додатку до протоколу), про належність йому виявлених гільз не заперечував і сам ОСОБА_7 . Крім того, під час судового розгляду та дослідження доказів у кримінальному провадженні ОСОБА_7 також не оспорював того факту, що гільзи належать йому, однак вказував, що знайшов їх за інших обставин та в іншому місці.
Перевіряючи доводи в цій частині, апеляційний суд також не встановив порушень вимог процесуального закону, при цьому зауважив, що захист, посилаючись на відсутність фіксації вилучення гільз, одночасно вказує на наявність свідка, який може повідомити про обставини перебування цих самих гільз у ОСОБА_7 .
Отже, версія ОСОБА_7 щодо джерела походження гільз не спростовує обставину їх виявлення в автомобілі останнього, а тому апеляційним судом розцінена як позиція захисту.
Крім того, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що з огляду на сукупність доказів, якими встановлено фактичні обставини, що підтверджують причетність ОСОБА_7 до вчинення злочинів, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про виклик для допиту свідка в частині з'ясування обставин перебування гільз у ОСОБА_7 , зазначивши, що таке клопотання сторони захисту є необґрунтованим.
При цьому, безпідставними є доводи захисту стосовно відмови у задоволенні клопотання про допит свідка ОСОБА_25 , оскільки зазначений свідок був допитаний під час судового розгляду, а його показання зафіксовані у мотивувальній частині вироку. Так, свідок ОСОБА_25 підтвердив, що гільзи та балаклаву було вилучено саме з автомобіля, у цей час ОСОБА_7 разом з понятими стояв у гаражі біля входу, навпроти автомобіля.
Поряд з цим колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, яке, на переконання суду, не було обґрунтовано належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду з результатом розгляду цього клопотання.
Враховуючи викладене, доводи захисту про недопустимість як доказу протоколу обшуку та вилучених в ході його проведення речових доказів колегія суддів вважає непереконливими.
Як вбачається зі змісту вироку, предметом перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами були обставини виявлення та вилучення під час огляду місця події 21 грудня 2018 року (у центральній кімнаті будинку під килимом) та огляду місця події 22 грудня 2018 року (в літній кухні біля вазону) двох гільз у домоволодінні на АДРЕСА_4 .
Відповідно до висновку експертизи зброї № 7/3/1,3.2/18 від 18 січня 2019 року на дослідження надано спецпакет № 405599, в середині якого знаходиться два паперові конверти умовно пронумеровані № 1 з вилученою під час огляду літньої кухні гільзою (містить підписи понятих, проте не містить підпису спеціаліста та слідчого), та № 2 з вилученою з буднику гільзою (містить підписи понятих та слідчого). Разом з тим, як зазначено у висновку експертом, що пакування паперових конвертів та спецпакету пошкоджень не мають.
У доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 та у касаційній скарзі захисник ОСОБА_13 , вказують про порушення належного порядку упакування гільз (невідомий секретар судового засідання).
Проте колегія суддів вважає наведені твердження такими, що не можуть впливати на об'єктивність висновків комісійної експертизи, враховуючи, що через особливості почерку, яким здійснено написи на пакуванні конверту з гільзами, комісія вказала у описовій частині висновку № 9885/24-31 від 01 листопада 2024 року прізвище секретаря судового засідання як Усузева, тоді як на конверті вказано прізвище ОСОБА_51 , яка й здійснювала фіксацію судового засідання, у якому було запаковано гільзи.
Враховуючи наведене, оскільки під час проведення експертизи комісією не встановлено порушення цілісності пакування конверту з речовими доказами, наявність на двох гільзах внутрішнього маркування друкованого тексту «1/535» та «1/536», та на двох гільзах зовнішнього маркування «2962» та «2963», відомостей про які не містять попередні висновки експертизи зброї, не вказує на те, що на дослідження були надані інші гільзи, як про це вказує сторона захисту.
Перелічене вище у сукупності свідчить про відсутність порушень процесуального закону, які б ставили під сумнів допустимість висновків судової експертизи зброї, у зв'язку з чим Суд не вбачає підстав для задоволення доводів захисту у цій частині.
У касаційних скаргах захисники ОСОБА_24 та ОСОБА_9 вказують, що досудове розслідування проведено неуповноваженим органом.
Аргументуючи наведені твердження, захисники звертають увагу на те, що під час затримання було відомо, що ОСОБА_11 працював інспектором в ДУ «Дніпровська виправна колонія (№ 89)», тоді як до 06 червня 2019 року досудове розслідування проводилося СУ ГУНП у Дніпропетровській області.
Перевіряючи зазначені доводи, колегія суддів з ними погодитися не може.
Зі змісту ч. 4 ст. 216 КПК (у редакції закону, яка діяла станом на 06 лютого 2019 року) вбачається, що слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, вчинених працівником правоохоронного органу.
Абзацом 2 пункту 1 Розділу X «Прикінцеві положення» КПК визначено, що положення частини четвертої статті 216 цього Кодексу вводяться в дію з дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п'яти років з дня набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до офіційного оголошення, розміщеного в газеті «Урядовий кур'єр» № 221 (6337) від 23 листопада 2018 року, Державне бюро розслідування розпочало здійснювати свою правоохоронну діяльність 27 листопада 2018 року.
З матеріалів провадження вбачається, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні до ЄРДР внесені 22 грудня 2018 року, а здійснення досудового розслідування доручено СВ Криничанського ВП Кам'янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області.
Поряд з цим, згідно ч. 2 ст. 217 КПК (у редакції закону, яка діяла станом на 06 лютого 2019 року) якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, постановою прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення ОСОБА_43 від 06 червня 2019 року визначено підслідність кримінального провадження № 12019040000000472 від 06 червня 2019 року відносно підозрюваного ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 187 КК за ТУ ДБР, розташованим у м. Полтава (т. 4, кримінальне провадження № 12019040000000472, а. п. 153-154).
Зазначена постанова мотивована тим, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_11 з 21 вересня 2018 року по 05 лютого 2019 року перебував на посаді молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки ДУ «Дніпровська виправна колонія (№ 89)», тобто на момент вчинення злочину був працівником правоохоронного органу.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає порушень вимог кримінального процесуального закону, зокрема, порушень правил підслідності під час здійснення досудового розслідування, як про це вказують захисники, а тому не вбачає підстав для задоволення наведених доводів.
Безпідставними є посилання захисників, викладені ними у касаційній скарзі, про проведення обшуків житла та автомобілів ОСОБА_7 та ОСОБА_11 без ухвали слідчого судді, оскільки копії ухвал слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2019 року наявні у матеріалах кримінального провадження.
Щодо порушення права на захист засуджених під час їх затримання, з огляду на відсутність захисника безпосередньо в момент фізичного затримання особи у порядку ст. 208 КПК, колегія суддів зазначає, що це не є автоматичною підставою для визнання затримання незаконним. Окрім того, в обґрунтування вироку не покладений жоден з доказів, отриманий за результатами слідчих (розшукових) дій за їх участю, проведених до складання протоколу затримання й забезпечення на вимогу затриманих участі захисника.
Як вбачається зі змісту касаційних скарг захисники стверджують про наявність численних порушень процесуального закону і під час впізнання ОСОБА_11 06 лютого 2019 року.
Враховуючи, що вирок суду не містить посилань як на докази на протоколи пред'явлення ОСОБА_7 та ОСОБА_11 для впізнання візуально та за голосом потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_17 від 06 лютого 2019 року, такі доводи не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Серед іншого у касаційній скарзі сторона захисту стверджує, що місцевий суд не перевірив версію про ймовірне замовлення вбивства ОСОБА_20 його діловим партнером ОСОБА_26 з метою привласнення підприємства СТОВ «Карат Плюс».
Проте такі доводи захисту Суд вважає безпідставними та такими, що суперечать вимогам кримінального процесуального закону, з огляду на положення ст. 337 КПК, згідно якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
У касаційних скаргах засуджені та захисники вказують про те, що стороною обвинувачення не було надано суду для оцінки акту дослідження трупу загиблого ОСОБА_20 з метою встановлення часу його смерті.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У ч. 1 ст. 242 КПК визначено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що предметом безпосереднього дослідження суду був висновок судово-медичної експертизи № 1472-Е від 24 січня 2019 року, відповідно до якого на підставі дослідження акту судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_20 від 22 грудня 2018 року виявлено проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа з ушкодженням тканини правої легені, яке перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням смерті останнього, приблизно 10-20 годин до моменту дослідження трупа в морзі.
Крім того, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1472-Е-1 від 10 червня 2019 року, як вбачається з вироку суду, смерть ОСОБА_20 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 з 21:00 по 21:30, а тілесні ушкодження, що є причиною смерті, у виді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа з ушкодженням тканини правої легені, утворились за декілька десятків хвилин, можливо декілька годин, до настання смерті.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що сторона захисту не вказувала про недопустимість як доказів висновків судово-медичних експертиз з підстав їх невідповідності вимог статей 101, 102, 242, 243 244 КПК, як і не ставила під сумнів обсяг та характер отриманих тілесних ушкоджень, причини смерті ОСОБА_20 .
Як вбачається з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень, за наслідками судового та апеляційного розглядів, підсумки дослідження судово-медичних експертиз щодо характеру отриманих тілесних ушкоджень, та часу смерті ОСОБА_20 узгоджуються з показаннями потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , наданих безпосередньо під час судового розгляду, а також з їхніми поясненнями, які зафіксовані у протоколі слідчого експерименту від 28 грудня 2018 року.
Тобто, доводи сторони захисту в частині часу настання смерті ОСОБА_20 в розрізі та з прив'язкою до алібі засуджених (можливості вчинити вбивство та часу смерті загиблого) були предметом перевірки судів попередніх інстанцій.
Зазначені висновки, враховуючи, що експерти попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за завідомо неправдивий висновок або відмову без поважних причин від виконання покладених на експерта обов'язків, визнані судом належними та допустимими доказами, покладені в основу обвинувального вироку, та у колегії суддів не викликають сумнівів щодо достовірності ступеня тяжкості отриманих ОСОБА_20 тілесних ушкоджень та часу і причин настання його смерті.
З огляду на наведене, аналізуючи зміст мотивування висновків суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, на предмет їх узгодженості з вимогами кримінального процесуального закону, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення доводів сторони захисту у цій частині, які і не вбачає підстав для визнання висновків судово-медичних експертиз недопустимими доказами.
Не вбачає колегія суддів підстав для визнання недопустимим доказом також протоколу слідчого експерименту від 28 грудня 2018 року.
Обстоюючи такі твердження, сторона захисту вказує, що зазначена слідча дія відбувалась фактично у формі допиту потерпілих, а їхні показання у підсумку були плутаними та суперечили один одному.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
При проведенні слідчого експерименту участь потерпілих не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження. Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК (постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 14 вересня 2020 року, справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070 кмо 19).
Як вказувалося вище, предметом безпосереднього дослідження суду був протокол слідчого експерименту з додатком до нього у виді відеозапису за участю потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , відповідно до якого кожен з них розповів та на місці події детально показав про всі обставини вчинених щодо них кримінальних правопорушень, як того вимагають положення ст. 240 КПК.
За результатом оцінки такого доказу в сукупності з іншими доказами у справі місцевий суд, як і суд апеляційної інстанції після безпосереднього дослідження протоколу, не встановили порушень процесуального закону під час проведення зазначеної слідчої дії, як і не встановили невідповідності протоколу слідчого експерименту вимогам статей 104, 105, 240 КПК.
Таких невідповідностей положенням кримінального процесуального закону не встановила і колегія суддів під час касаційного розгляду, а тому доводи сторони захисту в цій частині відкидає, як необґрунтовані.
У свою чергу твердження сторони захисту, які були предметом перевірки судів обох інстанцій, про плутаність та суперечливість пояснень потерпілих під час слідчого експерименту не суперечать хронології подій, яка встановлена судами на підставі оцінки сукупності доказів, досліджених під час розгляду кримінального провадження.
Більше того, перевіркою висновків судів, що викладені у вироку та ухвалі, вбачається, що винуватість засуджених встановлена не виключно на показаннях потерпілих, чи то на підставі протоколу слідчого експерименту, а на підставі сукупності всіх доказів, аналіз яких міститься в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 стверджує про часткову відсутність у матеріалах справи дисків із звукозаписом судових засідань, що, у свою чергу, залишилося без уваги суду апеляційної інстанції, чим, на його переконання, істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.
Проте, такі доводи захисника є надуманими, оскільки за наслідком перевірки матеріалів кримінального провадження, встановлено що звукозаписи усіх судових засідань, журнали яких наявні у томах з № 48 по № 53 включно, знаходяться у томі № 54, з нумерацією аркушів провадження 73-80.
Також як на порушення вимог кримінального процесуального закону захисник ОСОБА_12 вказує про те, що в ході судового розгляду під час заміни секретаря судового засідання 02 серпня 2021 року та 19 серпня 2021 року судом не оголошувалося про зміну складу суду, та не роз'яснювалося право відводу.
Як визначено вимогами ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Проте, формально вказуючи на порушення вимог кримінального процесуального закону, захисник не вказує докладного обґрунтування як у розумінні положень ст. 412 КПК зазначене впливає на законність та обґрунтованість вироку суду, враховуючи, що під час судового розгляду відводів секретарю судового засідання сторонами кримінального провадження заявлено не було.
Отже, у касаційній скарзі захисником не вказано, яким чином наведене впливає на вмотивованість висновків суду по суті пред'явленого обвинувачення, як і не зазначено посилань як зазначене перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому такі доводи задоволенню не підлягають.
Не знайшли свого підтвердження також доводи захисника ОСОБА_12 про те, що деякі судові засідання проведено у відсутність захисників засуджених.
На обґрунтування зазначених доводів захисник вказує про те, що у судове засідання 08 грудня 2020 року проведено у відсутність захисників ОСОБА_52 та ОСОБА_53 , а судове засідання 19 квітня 2021 року - у відсутність захисника ОСОБА_54 .
Як вбачається з журналу судового засідання від 08 грудня 2020 року та технічного запису до нього, у судовому засіданні дійсно не прибули захисники ОСОБА_55 та ОСОБА_56 , однак був присутній захисник ОСОБА_9 , який на той час представляв інтереси та здійснював захист усіх обвинувачених. Питання про можливість продовження судового розгляду за відсутності захисників головуючим було поставлено на обговорення учасників процесу, які, у тому числі обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , а також захисник ОСОБА_9 не заперечували щодо можливості продовження судового розгляду під час якого (в зазначеному судовому засіданні) було допитано свідка ОСОБА_25 та вирішено питання стосовно продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так само не було заперечень в учасників провадження щодо продовження розгляду кримінального провадження за відсутності захисника ОСОБА_53 у судовому засіданні 19 квітня 2021 року, враховуючи присутність захисників ОСОБА_52 та ОСОБА_9 .
Що стосується доводів про проведення судового засідання 19 квітня 2021 року за участю ОСОБА_7 в режимі відеоконференції, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки згідно журналу судового засідання від зазначеної дати ОСОБА_7 особисто був присутнім у залі судового засідання.
Крім того, як на констатацію про порушення вимог процесуального закону, захисник ОСОБА_12 вказує про проведення судового засідання від 11 жовтня 2021 року без участі засудженого ОСОБА_7 .
Проте погодитися з такими доводами захисника колегія суддів не може.
Відповідно до журналу та технічного запису судового засідання 11 жовтня 2021 року судом було забезпечено участь ОСОБА_7 під час судового розгляду в режимі відеоконференції, проте засуджений відмовився брати участь в судовому засіданні за такого формату, посилавшись на погане самопочуття.
Оскільки під час зазначеного судового засідання, яке відбулося за участі захисника засудженого, вирішено питання виключно щодо продовження дії запобіжного заходу, та не проводилося дослідження доказів або встановлення інших обставин, які у розумінні ст. 91 КПК є предметом доказування у кримінальному провадженні, колегія суддів не вбачає підґрунтя для скасування судових з цих підстав.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, у тому числі порушення права засуджених на захист, як про це зазначає у касаційній скарзі захисник, судом касаційної інстанції не встановлено.
Зі змісту касаційних скарг сторони захисту вбачається, що як на підставу для скасування судових рішень сторона захисту посилається на недопустимість як доказів протоколів слідчих дій проведених за участю потерпілого ОСОБА_18 через відсутність у матеріалах кримінального провадження кваліфікації перекладачів.
Оскільки сам потерпілий та його представник питання про порушення прав останнього у цій частині, як під час розгляду кримінального провадження в судах попередніх інстанцій, так само і у суді касаційної інстанції не порушували, зазначені доводи сторони захисту є непереконливими.
З цих же підстав не свідчать про незаконність судових рішень і доводи захисника ОСОБА_12 про те, що частина судових засідань проводилася у відсутність потерпілих, які не були належним чином повідомлені про розгляд справи.
Перш за все, необхідно зазначити, що у судових засіданнях від 27 травня 2020 року, 30 червня 2020 року, 11 серпня 2020 року, 20 серпня 2020 року, 24 вересня 2020 року, 15 жовтня 2020 року, 08 грудня 2020 року інтереси потеплілих під час судового розгляду були представлені представником - адвокатом ОСОБА_15 .
Після доповіді головуючого стосовно складу учасників кримінального провадження, які прибули у судове засідання, на обговорення ставилося питання про можливість продовження судового розгляду за відсутності потерпілих, проти чого, враховуючи присутність у залі суду представника потерпілих, сторона захисту не заперечувала.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілі та їх представник ні під час судового розгляду, ні під час перевірки вироку суду судом апеляційної інстанції, не порушували питання щодо недотримання їх прав та, відповідно, доступу до правосуддя. Про такі порушення потерпілі або ж їх представник не вказували і під час касаційного розгляду.
Враховуючи наведене, колегія суддів доводи у цій частині до уваги не бере.
Крім того, колегія суддів відхиляє як непереконливі твердження сторони захисту про те, що матеріали кримінального провадження не містять доказів законності отримання органом досудового розслідування фотографій, які у подальшому використанні під час впізнання засуджених потерпілими.
Положення ст. 228 КПК передбачають порядок та особливості проведення пред'явлення особи впізнання у тому числі й за фотознімками, та не містить застережень чи то заборон в частині порядку отримання зразків (фотознімків), які в подальшому використовуються для забезпечення проведення цієї слідчої дії.
З цих же підстав суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи засудженого ОСОБА_6 про те, що пред'явлення його для впізнання потерпілим здійснювалося через значний проміжок часу (приблизно через півроку), оскільки вимоги процесуального закону, зокрема ст. 228 КПК, не обмежують орган досудового розслідування у часі пред'явлення особи впізнання, і лише лімітують проведення слідчої (розшукової) дії передбаченим строком досудового розслідування.
Щодо твердження сторони захисту про те, що потерпілі наводять різні ознаки за якими вони впізнали засудженого, то такі доводи перевірялися судами попередніх інстанцій під час безпосереднього дослідження протоколів впізнання, та суди не встановили невідповідності протоколів вимогам ст. 228 КПК, на підставі чого відхилили доводи засуджених та захисників у цій частині.
Посилання засудженого ОСОБА_6 , а також захисників ОСОБА_16 та ОСОБА_9 про те, що під час впізнання ОСОБА_6 задзвонив телефон потерпілої ОСОБА_14 , що, на їхнє переконання, дало змогу потерпілій його впізнати, також не свідчать про порушення вимог ст. 228 КПК, оскільки зводяться до припущень та власного трактування перебігу слідчої дії та її результатів.
Відповідно до ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.
Вимоги кримінального процесуального закону передбачають, що обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Зокрема, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), закріпленого у ст. 17 КПК, згідно якої ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
За результатом перевірки оскаржуваних судових рішень, з огляду на оцінку сукупності інших доказів, недопустимість яких колегія суддів не констатує, під час касаційного розгляду не встановлено обставин, які б ставили під сумнів висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 .
Стосовно доводів засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність.
Як вбачається зі змісту касаційних скарг, засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_8 вважають, що дії в частині завдання одного удару в грудну клітку ОСОБА_20 підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК, поряд з цим захисник ОСОБА_8 вказує про зайву кваліфікацію дій засуджених за ч. 4 ст. 187 КК. Крім того, як засуджений, так і захисник вказують про відсутність попередньої змови на вчинення кримінальних правопорушень, а також про ексцес виконавця.
Однак, колегія суддів з такими доводами погодитися не може.
Відповідно до ст. 26 КК співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд (до прикладу, постанова Касаційного кримінального суду від 27 квітня 2026 року, справа № 715/595/23, провадження № 51-4659 км 24), кримінальне правопорушення, передбачене п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, тобто умисне вбивство, вчиненим за попередньою змовою групою осіб вважається тоді, коли в позбавленні життя людини брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.
За цей злочин відповідають й ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
Як вказано у мотивувальній частині вироку, потрапивши на територію домоволодіння АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 забігли до приміщення літньої кухні, де в цей час перебували ОСОБА_20 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 та двоє неповнолітніх дітей, та, тримаючи в руках предмети схожі на ножі та пістолети, почали висувати вимогу віддати коштовності та гроші. Потім, з метою реалізації та полегшення вчинення злочинних дій, по черзі перевели ОСОБА_20 із сім'єю до будинку, де, погрожуючи застосуванням фізичного насильства, продовжували вимагати гроші та інші цінні речі. У подальшому, як заволоділи грошима у сумі 50 000 грн, 21 000 доларів США, та золотими виробами загальною вартістю 32 615,02 грн, ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , діючи умисно, почали бити ОСОБА_20 по різним частинам тіла, і, зрештою, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_20 удару ножем у грудну клітку справа, після чого відшукали в приміщенні будинку ключі від автомобіля, з'ясували у вже пораненого ОСОБА_20 як його запустити, та виїхали на автомобілі з двору, а після того, як автомобіль було заблоковано, покинули місце події.
У свою чергу, характер та спосіб заподіяного ОСОБА_20 тілесного ушкодження беззаперечно свідчить, що такі дії ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , були спрямовані на заподіяння смерті людині.
Такі висновки судів базуються, зокрема, на висновках судово-медичних експертиз щодо виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_20 , характеру їх утворення, причини його смерті, що детально описані у дослідницьких та підсумкових частинах висновків, та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Твердження про те, що ОСОБА_7 є шульгою та нібито не міг завдати удару за встановлених обставин, не спростовує висновків судів, зроблених на підставі висновків судово-медичних експертиз, а також показань потерпілих, наданих ними безпосередньо у судовому засіданні, про обставини вбивства ОСОБА_20 , та про які вони вказували в ході проведення слідчого експерименту.
Водночас, зміст досліджених судом фактичних обставин і доказів дає достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , як співучасники вбивства ОСОБА_20 , хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо заподіяно смерть останньому, однак діяли відповідно до відведеної їм ролі, тобто були об'єднані єдиним умислом з ОСОБА_7 , а отже не могли не усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій.
Так само у розрізі доведеності спільного умислу та змови засуджених на вчинення злочинних дій колегія суддів відкидає як необґрунтовані доводи про те, що одночасне вимкнення телефонів засудженими не вказує на попередню змову щодо вчинення вбивства ОСОБА_20 , оскільки такі твердження були предметом перевірки в ході розгляду кримінального провадження та спростовані встановленими судами фактичними обставинами.
На переконання колегії суддів, за встановлених фактичних обставин суди обґрунтовано дійшли висновку, що дії засуджених були об'єднані єдиним злочинним умислом, про що, окрім злагодженості дій останніх, ознак ретельної підготовки, розподілу ролей, координації за допомогою портативного засобу зв'язку, свідчать заздалегідь заготовлені знаряддя вчинення злочинів (клейка стрічка, мотузки, рації, предмети схожі на ножі та пістолети) та засоби візуального маскування (спецодяг, рукавички, маски-балаклави).
Крім того, колегія суддів не погоджується і з доводами сторони захисту з приводу необхідності правової кваліфікації дій засуджених за ч. 2 ст. 121 КК, а не за ст. 115 КК.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в ході нападу ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 у присутності інших членів сім'ї почали завдавати ОСОБА_20 удари руками і ногами по голові та тулубу, після чого, реалізуючи спільний умисел на умисне вбивство ОСОБА_20 , ОСОБА_11 підняв під руки ОСОБА_20 з підлоги, а ОСОБА_7 , тримаючи у правій руці предмет схожий на ніж, завдав ним один удар останньому у грудну клітку.
При цьому ОСОБА_7 , так само як і ОСОБА_6 та ОСОБА_11 розуміли, що перед ними знаходиться людина, яка через заподіяння їй численних ударів не чинить жодного опору.
Відповідно до звукозапису судових засідань під час судового розгляду потерпілі вказували, що після заподіяння численних ударів ОСОБА_20 лежав та не міг піднятися, був майже непритомний, після чого один з нападників його підняв, а інший (якого всі потерпілі впізнали як « ОСОБА_57 »), вдарив його ножем у грудну клітку зі словами: «Ти знаєш за що». Від отриманих ушкоджень у присутності засуджених ОСОБА_20 вже не піднімався, а сидів на підлозі та стікав кров'ю.
Умисне вбивство з об'єктивної сторони характеризується діянням у виді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідками. Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу, тобто при вчиненні умисного вбивства винний усвідомлює, що своїми діями посягає на життя іншої особи та бажає заподіяти їй смерть (прямий умисел) або свідомо допускає настання смерті.
Необхідний причинний зв'язок відображає закономірності розвитку об'єктивного світу, де причина сама в собі містить реальну можливість настання відповідного наслідку. За таких обставин суб'єкт здатен передбачати розвиток природного перебігу подій як закономірних явищ. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю тягнуть за собою настання певних наслідків, людина здатна їх передбачити як невідворотний чи можливий результат своїх дій, і саме тому необхідний причинний зв'язок має кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки, заподіяні діянням особи, ставляться їй у провину.
При неправильному уявленні особи про дійсний розвиток причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв'язок у всіх деталях і особливостях. Достатньо, щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв'язку в загальних рисах, і помилка в деталях не має впливу на кримінальну відповідальність.
Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить із того, що вона існує в реальній дійсності, та встановлює її на підставі досліджених у кримінальному провадженні доказів.
Ознаки суб'єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням особливостей вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення, за встановленими фактичними обставинами вчиненого кримінального правопорушення, на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, та оцінених відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
При встановленні форми та виду вини суд у кожному конкретному випадку виходить з аналізу всіх зібраних у справі доказів і сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховує характер і спосіб його вчинення, інтенсивність і спрямованість протиправного впливу, кількість і локалізацію на тілі потерпілої особи тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо.
Визначальним для кваліфікації кримінального правопорушення з матеріальним складом є суб'єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх дій. У аспекті встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб'єктивного ставлення до вчиненого, за ступенем конкретизації у свідомості суб'єкта передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов'язаний із передбаченням конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. Небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини. При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні.
При кваліфікації дій засуджених судами враховано, що засуджені, діючи за узгодженим умислом, вчиняли цілеспрямовані дії за власною волею, усвідомлювали зміст і характер вчинених дій, бажали заподіяти ОСОБА_20 таких тілесних ушкоджень і в ті органи, ураження яких призвело до заподіяння йому смерті.
Встановлені судами обставини не містять відомостей про те, що засуджені не усвідомлювали розвитку причинного зв'язку між своїми діянням у виді спричиненого проникаючого ножового поранення грудної клітки з ушкодженням легені, із заподіяною смертю ОСОБА_20 , яка знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із вищевказаним тілесним ушкодженням.
Характер застосованого насильства, знаряддя злочину та характер заподіяного ушкодження свідчать про усвідомлення засудженими суспільно небезпечного характеру своїх дій, розуміння ними такої високої вірогідності заподіяння смерті, що наближається до передбачення ними неминучості її настання як результату протиправного впливу на ОСОБА_20 . Передбачення такої високої вірогідності суспільно небезпечних наслідків завжди свідчить про бажання їх настання.
За наявності умислу на заподіяння смерті проміжок часу до її настання, потенційна можливість врятувати життя за умови втручання інших осіб із наданням відповідної допомоги, намагання медичних працівників відвернути настання наслідків у виді смерті на кваліфікацію дій не впливають, і саме із такого обґрунтовано виходили суди ухвалюючи судові рішення.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), належить до злочинів із похідними наслідками. Особливістю необхідного причинного зв'язку в злочині, передбаченому ч. 2, є його послідовний розвиток від суспільно небезпечного діяння до прямого (проміжного) наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження і далі до кінцевого наслідку у виді смерті потерпілого (похідного), тобто він має опосередкований характер.
Юридична природа таких кримінальних правопорушень полягає в тому, що заподіяні діянням проміжні наслідки (в конкретній обстановці його вчинення) створюють реальну загрозу настання похідних від них, які значною мірою обумовлені впливом тих факторів, які винувата особа обґрунтовано розраховує нейтралізувати або існування яких не усвідомлює.
У кримінальних правопорушеннях із похідними наслідками діяння безпосередньо породжує лише проміжний наслідок, який, у свою чергу, викликає наслідки похідні. Реальну можливість настання похідних наслідків створює не діяння само по собі, а викликані ним проміжні наслідки з урахуванням супутніх обставин. Отже, смерть, як похідний наслідок і кінцевий результат злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, не може виступати прямим наслідком вчиненого особою діяння.
Натомість встановлені судами, серед іншого, на підставі висновків судово-медичних експертів обставини свідчать, що за об'єктивними даними смерть, заподіяна ОСОБА_20 , є саме прямим наслідком протиправних дій засуджених, отже має місце прямий необхідний причинний зв'язок, що виключає кваліфікацію за ч. 2 ст. 121 КК.
Крім того, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, із суб'єктивної сторони характеризується неоднаковим психічним ставленням особи до різних наслідків одного й того самого діяння, де щодо тяжкого тілесного ушкодження має місце прямий чи непрямий умисел, а щодо наслідку у вигляді смерті потерпілого - злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість. Отже, підставою кваліфікації вчиненого злочину за ч. 2 ст. 121 КК може бути лише обґрунтований висновок про психічне ставлення засудженого до заподіяння смерті потерпілому у формі необережності. Проте, з огляду на встановлені судами обставини, належні підстави до такого висновку в цій справі відсутні.
За частиною 3 ст. 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Встановлені судами обставини виключають підстави вважати психічне ставлення засудженого до заподіяної ними смерті ОСОБА_20 злочинною недбалістю, за якого вони не передбачали можливості настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті (ч. 3 ст. 25 КК) під час вчинення протиправних дій. Передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій виключає психічне ставлення до вчиненого у формі злочинної недбалості в аспекті положень ч. 3 ст. 25 КК.
Необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК). Водночас встановлені обставини у цьому кримінальному провадженні не свідчить про наявність у засуджених в момент вчинення діяння обґрунтованого розрахунку на конкретні обставини, здатні як об'єктивно, так і на їхню думку відвернути настання наслідків.
З огляду на наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що засуджені усвідомлювали суспільну небезпечність своїх дій, передбачали суспільно небезпечні наслідки, бажали їх настання, враховуючи, що у результаті удару ножем у життєво важливі органи ОСОБА_20 отримав такі тілесні ушкодження, які у підсумку призвели до його смерті.
Отже, доводи у касаційній скарзі про відсутність у засуджених умислу на вбивство та необхідність кваліфікації вчиненого злочину за ч. 2 ст. 121 КК як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
Безпідставними також колегія суддів вважає доводи захисника про зайву кваліфікацію дій засуджених за ч. 4 ст. 187 КК, враховуючи наявність п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
За п. 6 ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство з корисливих мотивів кваліфікується в разі, коли особа, позбавляючи життя іншої людини, бажала одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків, або досягти іншої матеріальної вигоди. Поряд з цим, чи одержала така особа вигоду, яку бажала одержати внаслідок убивства, а коли саме виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину, значення не має.
У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії винного кваліфікуються як за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289 КК).
І тільки якщо умисел на заволодіння майном виник після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається.
За встановлених судами фактичних обставин, як вбачається зі змісту мотивувальних частин оскаржуваних рішень, у процесі заволодіння матеріальними цінностями потерпілих, своїми спільними діями ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , погрожували, а також застосовували насильство до ОСОБА_20 , і реалізуючи умисел на вбивство останнього з корисливих мотивів, оскільки обсяг дій засуджених був пов'язаний із заволодінні його майном, ОСОБА_7 завдав йому удар ножем у життєво важливі органи, після чого ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 заволоділи транспортним засобам «Lexus LX 450d», яким користувався ОСОБА_20 .
Виходячи із сукупності досліджених та оцінених доказів, встановлені судами обставини об'єктивно підтверджують, що умисні дії засуджених, які охоплювались єдиним умислом, полягали у заволодінні майном потерпілих з погрозою та застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (ч. 4 ст. 187), умисному вбивстві з корисливих мотивів (п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115), а також незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого та з погрозою застосування такого насильства (ч. 3 ст. 289).
Водночас, демонстрація потерпілим ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 та ОСОБА_18 предметів схожих на ножі та пістолети є погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілих, а заподіяння ОСОБА_20 смерті на їхніх очах - психологічним насильством, яке полягає у підтверджені реальності застосування фізичного насильства, що також охоплюється складом злочину, передбаченим ч. 4 ст. 187 КК.
Більше того, за встановлених обставин, дії засуджених щодо потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 та ОСОБА_18 щодо заволодіння їхніми коштовностями та грошовими коштами підлягають самостійній кваліфікації за ч. 4 ст. 187 КК незалежно від вчинених дій та їх наслідків по відношенню до ОСОБА_20 .
Таким чином, за викладених місцевим судом у вироку фактичних обставин, кваліфікація дій ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289 КК, є правильною.
Стосовно невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та собі засуджених, про що вказує засуджений ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі з доповненнями, та захисник ОСОБА_9 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_11 .
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженим, врахував ступінь тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, які з огляду на положення ст. 12 КК, є особливо тяжкими злочинами, взяв до уваги дані про осіб засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , які раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, не працюють, кожен має на утриманні малолітньої дитину, а також врахував відсутність обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання.
Водночас, судом враховано конкретні обставини кримінального провадження, зокрема те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_11 у співучасті вчинили три особливо тяжкі злочини у присутності малолітніх дітей, а також думку потерпілих, які наполягали на найсуворішому покаранні.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 та ОСОБА_11 можливе виключно в умовах ізоляції їх від суспільства та призначив їм покарання на сукупністю злочинів у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, оскільки саме таке покарання слугуватиме виправленню засуджених та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд належним чином врахував тяжкість вчинених засудженими злочинів, конкретні фактичні обставини, зазначив дані, що їх характеризують, взяв до уваги думку потерпілих.
Як вбачається зі змісту ухвали, погоджуючись з призначеним місцевим судом покаранням, апеляційний суд взяв до уваги, що ОСОБА_6 та ОСОБА_11 заздалегідь готувались до злочинів, у якості знарядь їх вчинення використовували холодну та вогнепальну зброю, тобто мали значну перевагу над потерпілими, які внаслідок цього не здатні були чинити опір.
Разом із цим, дії останніх супроводжувались особливою зухвалістю, оскільки вчинялись у присутності малолітніх дітей та відносно жінок, які не були здатні до самозахисту. Про зухвалість дій також вказує й характер заподіяного ОСОБА_20 ножового поранення у життєво важливі органи у присутності членів його сім'ї попри відсутність опору, та вже після виконання ОСОБА_20 всіх вимог, які стосувались заволодіння грошима та коштовностями.
Окрім цього, засуджені місце вчинення злочинів покинули, будь-якої допомоги ОСОБА_20 не надали, залишили інших потерпілих без засобів зв'язку, що характеризує їх байдуже ставлення до життя іншої людини, а отже вказує про відсутність відчуття його цінності.
Поведінка засуджених, характер вчинених ними дій, наявність реальної можливості відвернення непоправних наслідків, вказують про їх підвищену суспільну небезпечність, а відсутність щирого каяття та невизнання своєї вини у суді підтверджують нездатність до осуду своєї поведінки, надання їй критичної оцінки.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що єдиним достатнім для засуджених покаранням є довічне позбавлення волі, оскільки лише таке покарання буде справедливим, слугуватиме розумному балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, тоді як покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не буде відповідати меті покарання, зазначеній в ст.50 КК.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, відверто ігноруючи те, що своїми діями вони ставлять під загрозу життя та здоров'я інших осіб, проявили надмірну байдужість, у співучасті здійснили аморальні жорстокі дії, що в сукупності призвели до невідворотних наслідків у виді загибелі людини.
Отже, призначене засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_11 покарання у даному конкретному випадку відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для їхнього виправлення, справедливим та таким, що узгоджується з положеннями КК.
При цьому колегія суддів вважає, що засудженим ОСОБА_6 у касаційній скарзі з доповненнями, а також захисником ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_11 не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного покарання, з огляду на те, що всі обставини, на які посилається засуджений та захисник, були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення йому покарання.
Таким чином, за результатами касаційної перевірки колегія суддів вважає, що доводи стосовно недопустимості протоколів пред'явлення для впізнання ОСОБА_7 потерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_17 від 05 червня 2019 року є обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають виключенню з вироку та ухвали апеляційного суду, а судові рішення у цій частині - зміні.
Інші доводи щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а також доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених Верховний Суд уважає непереконливими і такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_12 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_6 , касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_16 та ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 січня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року змінити та виключити з мотивувальних частин вказаних судових рішень посилання як на докази винуватості:
- протокол пред'явлення ОСОБА_7 для впізнання потерпілою ОСОБА_14 за фотознімками від 05 червня 2019 року;
- протокол пред'явлення ОСОБА_7 для впізнання потерпілою ОСОБА_17 за фотознімками від 05 червня 2019 року.
В іншій частині вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3