Провадження № 22-ц/803/5418/26 Справа № 202/19563/23 Суддя у 1-й інстанції - Доценко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
19 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 09 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Доценко С.І.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 , в якому вимагав стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 33 624,00дол.США в рахунок повернення боргу за договором позики, в тому числі 31 500,00дол.США основної суми боргу та 3% річних в сумі 2124,00дол.США за період з 01 лютого 2021року по 26 жовтня2023року.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що 01 лютого 2021року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого відповідач зобов'язався повернути позивачу борг в сумі 36 500,00 доларів США.
Вказував, що у зазначений у договорі термін відповідач своє зобов'язання виконав частково, першу частину грошових коштів в сумі 5000 доларів США повернув вчасно, а залишок в розмірі 31 500 доларів США не повернув.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 09 лютого 2026року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за Договором позики від 01 лютого 2021року у розмірі 31 500 доларів США основної суми боргу та 3% річних у сумі 535,6 доларів США, що разом складає 32 035,6 доларів США.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач належним чином не виконав зобов'язань, взятих на себе відповідно до договору позики, добровільно суму заборгованості не повернув.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
10 березня 2026року ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 , подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 09 лютого 2026року.
В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги те, що при підготовчих діях для проведення експертизи позивач також не виконав вимоги експерта, зокрема не надав необхідні зразки почерку та документи, зазначені у клопотанні експерта, що так само унеможливлювало проведення експертизи, тобто позивач теж ухилився від проведення експертизи, що мало б наслідком недоведення позовних вимог.
Наголошував, що у справі відсутні належні та допустимі докази фактичної передачі грошових коштів, вважав укладений договір позики не реальним.
Заявник стверджував про те, що відсутні докази повернення відповідачем частини позики у розмірі 5 000,00дол. США, заперечував, що отримував грошові кошти у позику, а тому і не міг їх повертати.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
11 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду було витребувано з Індустріального районного суду м. Дніпра справу №202/19563/23; та 19 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2026рокусправу призначено до судового розгляду на 19 травня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
01 лютого 2021року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики грошових коштів, згідно якого Відповідач виступав позичальником, а Позивач позикодавцем, оригінал вищевказаного договору знаходиться в матеріалах справи /а.с.54/.
Згідно умов договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 36 500,00 доларів США /пункт 1/.
Відповідно до пункту 2 Договору позики від 01 лютого 2021року своїм підписом під даним договором позичальник ОСОБА_2 підтверджував факт отримання зазначених грошових коштів від ОСОБА_1 під час підписання договору.
Згідно з пунктом 3 позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві грошові кошти в наступному порядку: до 01 березня 2021року - частину позики в розмірі 5000,00дол. США, а залишок в розмірі 31 500,00дол. США до 01 серпня 2021року.
Пунктом 5 Договору визначено, що в разі коли позичальник не поверне позичені гроші у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість в безспірному порядку.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, то на правовідносини сторін застосовується положення статті 625 ЦК України в частині стягнення 3% річних /п.7 Договору/.
Цей догорів вступає в силу та вважається укладеним з моменту його підписання. На підтвердження укладення даного договору позичальником розписка не видається /п. 9 Договору/.
Як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання щодо повернення коштів за договором виконав частково, повернувши лише частину позики у розмірі 5000,00доларів США.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідач належним чином не виконав зобов'язань, взятих на себе відповідно до договору позики, добровільно суму заборгованості не повернув.
Щодо стягнення 3% річних суд виснував, що суму у розмірі 31 500,00 доларів США відповідач зобов'язувався повернути у строк до 01 серпня 2021року, у зв'язку з чим нарахування 3% річних здійснюється за період з 02 серпня 2021року по 23 лютого 2022року (до введення воєнного стану в Україні), а не починаючи з 01 лютого 2021 року по день судового розгляду як заявлено позивачем, які за розрахунком суду становлять 535,60 доларів США.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статі 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором /частина перша стаття 1049 ЦК України/.
Встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин, а також факт невиконання позичальником своїх зобов'язань із повернення суми позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики.
Оригінал договору позики був наданий позивачем до суду.
З метою підтвердження чи спростування обставини виконання підпису від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в Договорі позики від 01 лютого 2021року судом було призначено у цивільній справі судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено відповідні питання. Зобов'язано ОСОБА_2 прибути в судове засідання для надання суду зразків почерку та умовно-вільних зразків почерку в кількості не менше 10.
28 травня 2025року експерт подав клопотання про надання необхідних матеріалів та оплату експертизи. Виходячи із змісту клопотання експерта, без надання зразків почерку та підпису сторін ( вільних та експериментальних) провести експертизу не можливо.
Незважаючи на зобов'язання з'явитися та надати зразки почерку, на вимогу суду ОСОБА_2 не з'явився та зразки почерку не надав, що унеможливило проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Інших доказів, які б підтверджували не підписання договору позики відповідачем, суду не надано.
Водночас доказів належного виконання зобов'язань за договором позики від 01 лютого 2021року відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції також не надано.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що у справі відсутні належні та допустимі докази фактичної передачі грошових коштів, а тому укладений договір позики не є реальним, тому відповідач не має повертати кошти, які не брав, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні, оскільки договір позики містить паспортні дані позичальника, суму боргу, підпис позичальника.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
В той же час, положення ЦК України не передбачають обов'язкового складення позичальником розписки на підтвердження отримання грошових коштів за письмовим договором позики.
Між сторонами 01 лютого 2021року укладено договір позики, за умовами пункту 2 якого однозначно підтверджується факт отримання ОСОБА_2 зазначених грошових коштів від ОСОБА_1 під час підписання договору.
Посилання апеляційної скарги ОСОБА_2 на те, що при підготовчих діях для проведення експертизи позивач також не виконав вимоги експерта, зокрема не надав необхідні зразки почерку та документи, зазначені у клопотанні експерта, що так само унеможливлювало проведення експертизи, тобто позивач теж ухилився від проведення експертизи, що мало б наслідком недоведення позовних вимог, є безпідставними, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року в справі № 464/3790/16-ц вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Тож, визначальним фактом підтвердження укладення договору позики між позивачем та відповідачем, є факт його посвідчення своїм підписом саме відповідачем як особою, яка бере на себе зобов'язання повернути визначену суму грошових коштів.
Твердження апеляційної скарги про те, що відсутні докази повернення відповідачем частини позики у розмірі 5 000,00дол. США, він не отримував грошові кошти у позику, а тому і не міг їх повертати, не мають значення для правильного вирішення даної справи, оскільки позивач не просив суд стягувати цю частину грошових коштів, тож вказане не є предметом судового розгляду і не впливає на висновки суду.
Отже, відповідач не надав суду доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу своїх заперечень.
Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний /постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19/.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов'язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.
Тож, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідач належним чином не виконав зобов'язань, взятих на себе відповідно до договору позики, добровільно суму заборгованості не повернув, а тому заборгованість підлягає стягненню з нього на користь позивача, адже доказів непідписання ОСОБА_2 цього договору або неотримання суми позики відповідач не надав.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 09 лютого 2026року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 травня 2026року.
Судді: