Справа № 209/709/26
Провадження № 2/209/1448/26
20 травня 2026 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючої судді - Левицької Н.В.,
за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Дніпровського районного суду міста Кам'янського через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», в інтересах якого діє представник Жабченко Т.М. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стислий виклад позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що 05 лютого 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22037000110324. Відповідно до кредитного договору, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро», розміщений на офіційному веб-сайті Банку: https://creditdnepr.com.ua/ та індивідуальної частини, якою є цей Кредитний договір, що разом становлять єдиний Кредитний договір, Банк зобов'язується надати Клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування, а Клієнт зобов'язується повернути наданий Кредит, сплатити плату за Кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов'язання у порядку, встановленому Договором. Кредит надається у формі кредитної лінії шляхом здійснення операцій (зняття коштів з Рахунку, платежі з Рахунку тощо) за рахунок ліміту кредитної лінії за поточним рахунком Клієнта, що відкритий в Банку. Операції використання ліміту кредитної лінії можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу.
15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено Договір факторингу №15/12/21, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором №22037000110324.
За умовами договору факторингу, сума боргу відповідача перед новим кредитором становить 13116,60 грн, із яких: заборгованість по тілу кредиту 4503,01 грн, заборгованість по відсотках: 5349,59 грн, заборгованість по комісії: 3264,00 грн.
Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором №22037000110324 від 05 лютого 2019 року у розмірі 13116,60 грн. Крім того, просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Цикл Фінанс» сплачені судові витрати, а саме витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Процесуальні дії у справі.
На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України судом було здійснено запит щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.
За відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради від 11.03.2026, які надані на запит суду, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 26 березня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Відповідачу ухвалу про відкриття провадження від 26 березня 2026 року та копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками була направлена на адресу зазначену у позові, однак конверт повернувся не врученим на адресу суду.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд приходить до наступного висновку.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст.3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України
Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст.1056-1ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Обов'язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов'язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.
Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
В ході судового розгляду судом встановлено, що 05.02.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22037000110324, відповідно до умов якого Банк надав грошові кошти (кредит) у розмірі 6800,00 грн у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені договором зі строком кредитування 12 місяців, тобто до 05.02.2020, щомісячна комісія за обслуговування кредиту - 6% від суми кредиту. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом 0,001%; на прострочену заборгованість за кредитом 56%, річних. Кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_1 відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро» ( а.с. звор. бік 64).
Також позичальником погоджено розрахунок загальної вартості кредиту, який зазначений у п. 4 кредитного договору, які складаються з 12 платежів, останній з яких має бути внесено 05.02.2020.
Кредитний договір № 22037000110324 від 05.02.2019 підписано відповідачем власноруч.
Окрім цього, відповідачем власноруч підписано паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), в якому були викладені основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки у розмірі 0,01%, та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, у розмірі 11696,02 грн. (а.с. 66).
Відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 05.02.2019 по 14.12.2021 АТ «Банк Кредит Дніпро», відповідачу відповідно до умов кредитного договору, було перераховано кредитні кошти в розмірі 6800,00 грн на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_1 , який зазначений в кредитному договорі.
З розрахунку заборгованості за договором № 22037000110324 від 05.02.2019 станом на 14.12.2021 заборгованість відповідача становить 13116,60 грн, з яких 4503,01 грн -заборгованість простроченого кредиту, 5349,59 грн - заборгованість за відсотками та 3264,00 грн - заборгованість за комісією (а.с.71-73).
З виписки по особовому рахунку, наданої АТ «Банк Кредит Дніпро» чітко прослідковується, що відповідачу надано кредит на суму 6800 грн 00 коп. 05.02.2019, а також факти використання відповідачем грошей та часткового погашення заборгованості за договором (а.с.10-44).
15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 15/12/21, відповідно до якого згідно умов якого право вимоги до боржників перейшло до останнього (а.с.51-54).
Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «ФК «Цикл Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 13116,60 грн, що підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, Актом прийому-передачі прав вимоги за Договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 та платіжною інструкцією № 3251 від 15.12.2021, яка свідчить про виконання Фактором своїх обов'язків за вищевказаним Договором факторингу ( а.с. 46, 59, 60, 62).
Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Суд установив, що реєстр прав вимог від 15.12.2021 підписаний вже після укладення кредитного договору між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 05.02.2019.
Отже, між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кошти у розмірі 6800,00 грн, зі сплатою відсотків та комісією за користування кредитом.
Власноручним підписанням договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
Таким чином, відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору шляхом підписанням договору, з зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку, передбаченому умовами договору.
Отже, позивач довів належними та допустимими доказами у контексті норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, фактичні обставини виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин на умовах укладеного ними договорів, що суперечить доводам представника відповідача, про недоведеність виникнення кредитних відносин між первісними кредиторами та відповідачем.
Надана АТ Банк Кредит Дніпро» виписка з рахунку ОСОБА_2 відповідає наданому ним розрахунку заборгованості.
В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували надані позивачем розрахунки заборгованості та виписку з рахунку відповідача.
На час розгляду справи судом відповідачем не надано даних, які б свідчили про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України.
Отже, відповідач фактично отримала кредитні кошти та використовувала їх, що підтверджується матеріалами справи, а тому суд дійшов висновку, що надані АТ «Банк Кредит Дніпро» у справі докази є належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач відповідно до наданого позивачем розрахунку, який узгоджується із випискою за картковим рахунком, користувалася кредитними коштами, наданими їй КБ «Банк Кредит Дніпро» за кредитним договором №22037000110324 від 05.02.2019, обізнана про необхідність сплати заборгованості, у зв'язку з чим має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які не повернуто, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом.
В свою чергу, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також зважаючи на вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту у сумі 4503,01 грн та заборгованості по відсотках у сумі 5349,59 грн підлягають задоволенню з урахуванням наявних у справі письмових доказів.
Водночас, суд частково погоджується з наданим позивачем розрахунком, зокрема вважає безпідставними вимоги про стягнення з відповідача комісії у розмірі 3264,00 грн з огляду на таке.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що щомісячна комісія за обслуговування кредиту становить 6% від суми кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).
Відтак, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі №686/14530/15.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п'ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі №199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.
З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 6% від суми виданого кредиту було визначено як щомісячну комісію за обслуговування кредиту.
Водночас, в матеріалах справи відсутній перелік послуг, які пов'язані з обслуговуванням кредиту та які повинні надаватись фінансовою установою, за які передбачалося б стягнення з позичальника такої комісії.
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору про встановлення комісії, пов'язаної з обслуговуванням кредиту у розмірі 6 % від суми кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії у розмірі 3264,00 грн, слід відмовити з підстав їх необґрунтованості.
Оскільки відповідач допустила порушення взятих на себе договірних зобов'язань та не надала суду належних і допустимих доказів їх своєчасного та повного виконання, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з неї заборгованості за кредитним договором у частині основного боргу та процентів у визначеному судом розмірі.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в сумі 9852,60 грн, що складається з 4503,01 грн за сумою основного боргу та 5349,59 грн заборгованість за процентами.
Розподіл судових витрат.
Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Частинами 1 та 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги..
Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 5 та 6 ст.137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Верховний Суд у постановах від 28.06.2023 року у справі №?369/576/22, від 18.03.2021 року у справі №?910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі №?910/12591/18 підтвердив, що суд може самостійно визначати обсяг витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, керуючись критеріями, передбаченими ст. 141 ЦПК України, навіть у разі відсутності клопотання сторони про зменшення.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу. Вирішуючи питання про їх розподіл, суд, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України та враховуючи критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат, має право визначити розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, у тому числі не присуджувати їх у повному обсязі незалежно від наявності клопотання про їх зменшення.
Встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник ТОВ «Цикл Фінанс» подав до суду копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 25.08.2025, укладеного між ТОВ «Цикл Фінанс» та адвокатом Гулієвою С.А.; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №12018/10, детальний опис наданих послуг та Акт № 22037000110324 про підтвердження факту надання правничої допомоги від 26.01.2026 відповідно до якого послуги за надання юридичної допомоги склав 3500 грн.
Суд при оцінці заявлених витрат зокрема керується практикою Верховного Суду щодо принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати правничої допомоги. Так, у постанові від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17 Верховний Суд наголосив на необхідності враховувати обсяг виконаної роботи, витрачений час, кваліфікацію та досвід адвоката, а у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності витрат (їх дійсності та необхідності) та розумності розміру з урахуванням конкретних обставин справи і фінансового стану сторін.
Склад витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування, що свідчить про необхідність їх обґрунтування належними та допустимими доказами. Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність із ціною позову, складністю та значенням справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови ВП ВС від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, суд, оцінюючи заявлені витрати на правничу допомогу, застосовуючи критерії реальності (необхідності), співмірності та розумності, приходить до висновку, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Суд надав оцінку зазначеним у Акті № 22037000110324 про підтвердження факту надання правничої допомоги від 26.01.2026 наданим послугам адвоката, разом цим суд приходить до висновку, що включення до витрат на правову допомогу правовий аналіз обставин спірних правовідносин та формування додатків до позовної заяви мають організаційний характер, є складовими підготовки позовної заяви та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, а тому такі витрати не підлягають компенсації.
Враховуючу категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, розгляду справи в порядку письмового провадження та те, що матеріали справи не містять значного обсягу документів, на дослідження й збирання яких адвокат мав би витратити істотний час; зазначений спір для кваліфікованого юриста є справою незначної складності; судова практика у спорах такої категорії є сталою, а спірні правовідносини не потребують застосування значної кількості нормативно-правових актів, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне визначити, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в сумі 2500 грн. Заявлені витрати, що перевищують зазначений розмір, не підлягають стягненню з відповідача.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662 грн 40 коп.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 9852,60 грн.
Отже, процентне співвідношення задоволених вимог становить 75,16 % ((9852,60 грн. задоволені вимоги) / (13116,60 грн заявлені позовні вимоги )*100%).
З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 2001 грн. 21 коп. (2662,40 грн. сплачений судовий збір * 75,16 %), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст .2, 5, 10-13, 76-81, 141, 247, 258-259, 263-265, 272, 279, 352, 354 ЦПК України, суд ,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 22037000110324 від 05.02.2019 у розмірі 9852 (дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дві) гривні 60 копійок, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 4503 грн 01 коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 5349,59 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір в розмірі 2001 (дві тисячі одна) гривня 21 копійка.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», 04112, м. Київ, р-н Шевченківський, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 43453613, НОМЕР_2 у АТ «СЕНС БАНК», код банку (МФО) 300346.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Дата складення судового рішення 20 травня 2026 року.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА