20.05.26
22-ц/812/1022/26
Справа № 483/8/26 Головуюча у 1-й інстанції Шевиріна Т. Д.
Провадження № 22ц/812/1022/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
20 травня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
поданою від його імені представницею ОСОБА_2 ,
на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Шевиріної Т. Д. у місті Очакові Миколаївської області, зі складенням повного судового рішення у справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Споживчий Центр»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
31 грудня 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 56 400 грн загальної заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 14 травня 2025 року відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі прийнято пропозицію ТОВ «Споживчий Центр» про укладення кредитного договору (кредитної лінії) № 14.05.2025-100001585 про надання кредитних коштів на суму 20 000 грн на строк 217 днів, зі сплатою стандартної та «економ» процентних ставок за користування коштами та комісії у розмірі 9% від суми кредиту, яка дорівнює 1 800 грн за платіжний період, а також неустойки.
Між тим, відповідачем ОСОБА_1 зобов'язання за укладеним з ТОВ «Споживчий Центр» договором не виконані, внаслідок чого кредитором змушений звернутись до суду із цим позовом.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2026 року позов ТОВ «Споживчий Центр» задоволено частково, ухвалено про стягнення на його користь з ОСОБА_1 46 400 грн загальної заборгованості за кредитним договором №14.05.2025-100001585 від 14 травня 2025 року, яка складається з 20 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 22 800 грн заборгованості за відсотками та 3 600 грн комісії. В задоволенні решти вимог відмовлено. Розподілені судові витрати.
Ухвалюючи рішення місцевий суд виходив з наявності підстав для його задоволення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та комісії, а також відсутності підстав для стягнення пені, нарахованої кредитором за порушення боржником умов договору, від сплати якої він звільнений на період дії воєнного стану.
В апеляційній скарзі відповідач, діючи через свою представницю ОСОБА_2 , просив скасувати рішення суду в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні цих сум, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом не враховано те, що він є військовослужбовцем, а тому у відповідності до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами, а також комісії на весь період дії особливого періоду.
Крім того вважав нарахування комісії безпідставним, так як кредитор не може стягувати з позичальника комісію за дії, які він вчиняє на власну користь, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник, а є наслідком реалізації прав та обов'язків кредитора за кредитним договором і відповідає його економічним потребам.
В той же час, як з наданого розрахунку та з кредитного договору вбачається, що комісію нараховано за надання кредиту, тому стягнення комісії вважав неможливим.
Посилався на те, що позивачем не доведено укладення кредиту в належній формі, оскільки кредитний договір укладається в письмовій формі, а кредитний договір укладений з недодержанням форми є нікчемним, внаслідок чого, у цьому разі, визнання правочину недійсним не вимагається.
Доказів укладення між сторонами кредитного договору позивачем також не надано, заперечивши використання ним одноразового цифрового ідентифікатора за допомогою якого було підписано цей кредитний договір, оскільки не є доведеним, що позивач будь-яким способом застосував одноразовий ідентифікатор, а відповідач його отримував та реєструвався у інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора.
Вказував на відсутність у справі належних доказів перерахування коштів, оскільки платіжна інструкція від третьої особи за допомогою якої було здійснено такий переказ, не є первинним бухгалтерським документом позивача, а тому не підтверджує реальне виконання договору позики за відсутності передачі коштів, навіть, за умови підписання договору відповідачем.
Посилався на відповідну судову практику та повідомив про надання ним доказів про проходження військової служби, який впливає на правильність нарахування відсотків за користування кредитом та комісії, оскільки через перебування на службі не зміг прийняти участь у розгляді справи у суді першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 20 квітня та 11 травня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статей 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Споживчим кредитуванням, у відповідності до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», є правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту, організаційно-правові засади якого, у випадку укладення електронного договору споживчого кредитування, визначаються в межах Закону України «Про електронну комерцію».
Отже, у статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронним договором, який в цьому розумінні, може бути електронним договором про споживче кредитування, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами статті 11 зазначеного Закону електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми)про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до статті 12 вказаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2025 року, після ознайомлення з умовами кредитування, викладеними у паспорті споживчого кредиту, позичальником ОСОБА_1 акцептовано пропозицію ТОВ «Споживчий Центр», оформлено заявку кредитного договору №14.05.2025-100001585 про надання кредиту у розмірі 20 000 грн строком на 217 днів із терміном повернення 16 грудня 2025 року, зі сплатою за користування кредитом стандартної процентної ставки у розмірі 1% в день протягом перших трьох чергових періодів та в подальшому за стандартною ставкою економ у розмірі 0,5% за один день користування на усі чергові періоди, наступних за періодами в яких застосовувалась процентна ставка стандарт, відображених у графіку платежів (а.с.10-18).
Згідно графіку платежів сторонами визначено порядок сплати позичальником чергових платежів, які мають бути сплачені 13 червня 2025 року на суму у розмірі 8 000 грн, 14 липня 2025 року - у розмірі 8 000 грн, 14 серпня 2025 року у розмірі 8 000 грн, 14 вересня 2025 року у розмірі 3 100 грн, 15 жовтня 2025 року у розмірі 3 100 грн, 15 листопада 2025 року у розмірі 3 100 грн та 16 грудня 2025 року у розмірі 23 100 грн ( а.с.16).
Паспорт споживчого кредиту, в якому викладені умови та розрахована попередня вартість за умовами укладеного відповідачем договору, пропозиція про укладення кредитної лінії та заявка кредитного договору з графіком платежів підписані за допомогою одноразового ідентифікатора Е193, направленого на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 , після проходження ідентифікації даних користувача за допомогою Системи BankID через Акціонерне Товариство «Універсал Банк» (а.с.25зв).
Так, із змісту інформації отриманої з центрального вузла Системи BankID НБУ вбачається, що особу позичальника було встановлено через АТ «Універсал Банк» із підтвердженням його РНОКПП, який зазначений ним у змісті апеляційної скарги, дати народження, адреси та реквізитів паспорту, які співпадають із відомостями отриманими місцевим судом під час перевірки реєстрації місця проживання відповідача (а.с.39).
За наведеного твердження відповідача про недоведеність позивачем підписання договору у належній формі та використання саме ним одноразового ідентифікатора для підписання електронного кредитного договору спростовуються наявними в матеріалах справи офіційними відомостями, отриманими з центрального вузла системи ідентифікації НБУ через банківську установу АТ «Універсал Банк», які підтверджують перевірку та встановлення особи позичальника під час укладення електронного кредитного договору за наявними в ній актуальними та достовірними відомостями (а.с.25зв).
Крім того, на виконання умов договору між ТОВ «Споживчий центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» здійснено переказ коштів за допомогою сервісу онлайн платежів іPay на суму 20 000 грн 14 травня 2025 року о 15 годині 10 хвилині 41 секунді задля зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , яка зазначена ОСОБА_1 під час надання своїх анкетних даних у заявці кредитного договору та відповідно до BIN коду видана АТ «Універсал Банк», із призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 14.05.2025 - 100001585» (а.с.26).
За такого, позивачем належним чином доведено, що ним як кредитором здійснена видача грошових коштів відповідачу як позичальнику шляхом їх переказу на вказану ним платіжну картку за допомогою сервісу онлайн платежів із належною ідентифікацією та верифікацію його особи через банківський сервіс.
Ці обставини правильно встановлені судом першої інстанції, не спростовані відповідачем та його представницею за допомогою належних доказів, та перепровірені у суді апеляційної інстанції.
Отже, враховуючи перерахування кредитних коштів за укладеним договором позичальнику, позивачем пред'явлено позов до відповідача в межах нарахованої кредитної заборгованості у відповідності до визначених за умовами договору процентної ставки та розміру комісії.
За підтвердженням цих обставин судом першої інстанції з відповідача стягнуто на користь позивача борг за тілом кредиту, процентами та комісією, та обґрунтовано відмовлено у стягненні пені, від нарахування та стягнення якої усі позичальники звільнені на період дії воєнного стану.
Тому, погоджуючись з відмовою у стягненні пені, відповідач оскаржив рішення суду в частині задоволених вимог, яке на переконання колегії суддів в частині стягнення сум за тілом кредиту та комісією не підлягає зміні чи скасуванню, за підтвердженням надання кредиту відповідачу, не виконання ним умов договору та не сплату визначеної за умовами договору комісії.
Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» електронним споживчим кредитуванням визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, якими є витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за таким споживчим кредитом відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином положеннями Закон України «Про споживче кредитування» передбачено право банку або іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі, зокрема і під час споживчого кредитування, комісію за обслуговування кредиту. Зі змістом та порядком її нарахування та сплати споживач ознайомлюються з інформації наданої кредитором, та погоджуючись на її сплату, приймає та узгоджує ці умови договору шляхом його підписання.
Отже, за встановлених судом обставин, сторони у пункті 9 заявки кредитного договору погодили, що комісія за споживчим кредитуванням нараховується за обслуговування кредитної заборгованості та за обслуговування, а саме за організацію та надання інформаційної підтримки позичальника по телефону та в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні та інші послуги та інші послуги, які не включено до цього пункту.
Одночасно в цьому ж пункті сторони договору кредитування внесли застереження до нарахування комісії, що вона не нараховується за надання на вимогу споживача один раз на місяць інформації про споживчий кредит, що є таким, що відповідає положенням частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином сторонами погоджено порядок нарахування та сплати позичальником комісії за умовами укладеного на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» кредитного договору, внаслідок чого дії позивача з нарахування комісії відповідно до змісту пункту 9 цього договору є правомірними та підлягають виконанню відповідачем.
За такого, доводи представниці відповідача щодо включення до тексту кредитного договору умов про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту не суперечить вимогам діючого законодавства.
Між тим, враховуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , на переконання колегії суддів, наявні підстави для перегляду рішення суду в частині стягнення процентів, які оспорюються відповідачем у змісті скарги.
Так, із додатків, що доєднані відповідачем ОСОБА_1 до апеляційної скарги слідує, що відповідач з 19 січня 2023 року по теперішній час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період (а.с. 70, 88-91).
Тобто на час укладення кредитного договору станом на 14 травня 2025 року ОСОБА_1 проходив військову службу під час мобілізації в особливий період та продовжує бути військовослужбовцем протягом усього строку дії вказаного договору.
Тому, як на час укладення договору, так і під час його дії відповідач має відповідні пільги, встановлені законодавцем для даної категорії позичальників, про що кредитору на момент укладення договору та суду на момент розгляду справи відомо не було.
Такі пільги встановлено відповідно до положень пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції станом на 14 травня 2025 року), якими визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
За наведених обставин та відповідно до правильно встановлених судом першої інстанції правовідносин між сторонами слід було застосувати положення пункту 15 статті 14 цього Закону, на підставі яких звільнити відповідача від стягнення нарахованих кредитором процентів за користування кредитом.
Між тим у суду першої інстанції доказів про проходження відповідачем військової служби та наявності у нього підстав для звільнення від нарахованих кредитором процентів не було, оскільки через перебування на військовій службі не зміг надати такі докази, про що повідомив суд засобами електронного зв'язку але без підтвердження своєї особи.
Підстав для врахування статусу відповідача, як військовослужбовця, до нарахованої кредитором комісії у суду немає, оскільки за пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено звільнення позичальників-військовослужбовців від сплати комісії, яка встановлена за умовами договору.
Таким чином, з відповідача на користь кредитора підлягає стягненню як заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20 000 грн., так і заборгованість за сумою комісії у розмірі 3 600 грн, а всього на суму боргу в 23 600 грн.
За такого, враховуючи, що сума до стягнення позивачем заявлена у загальному розмірі, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в частині суми задоволених вимог змінити з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» 23 600 грн заборгованості та витрати за розгляд справи в суді першої інстанції на суму 1 232 грн 08 коп.
Крім того та відповідно до статті 141 ЦПК України слід розподілити судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обсяг задоволених вимог, за якими на користь відповідача з позивача слід стягнути 1 932 грн 89 коп. сплаченого ОСОБА_1 судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.
В іншій частині рішення суду про відмову у стягненні пені не оскаржено, а тому не є предметом апеляційного перегляду.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені представницею ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2026 року в частині задоволених вимог про стягнення сум та розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за договором №14.05.2025 - 100001585 від 14 травня 2025 року у загальному розмірі 23 600 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000 грн. та 3 600 грн заборгованості за комісією.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» 1 232 грн 08 коп. судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» на користь ОСОБА_1 1 932 грн 89 коп. судових витрат за апеляційний перегляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова