Справа № 156/866/24 Провадження №11-кп/802/321/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
14 травня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12024030520000502 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 15 січня 2026 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Заболотці, Іваничівського району, Волинської області, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою спеціальною освітою, розлучений, є батьком неповнолітньої дитини, непрацюючий, раніше не судимий,
засуджений за ст.336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Вироком вирішено питання речових доказів.
ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він перебуваючи з 10 жовтня 2008 року по теперішній час на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - РТЦК та СП) як військовозобов'язаний, будучи визнаним військово-лікарською комісією придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення охорони. Непридатний до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, о 17 год. 20 хв. 11.05.2024 особисто відмовився отримувати повістку, зміст якої йому було оголошено, про необхідність прибуття на 18 год. 00 хв. 11.05.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки і подальшого призову за мобілізацією в розпорядження командира військової частини в складі команди НОМЕР_1 НЦ, для проходження військової служби під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію».
Проте, ОСОБА_8 , всупереч вимогам ст.65 Конституції України, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попередженим про необхідність прибуття, придатним за станом здоров'я для проходження служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони. Непридатний до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах та не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, ухилився від призову за мобілізацією та не прибув на 18 год. 00 хв. 11.05.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення у команді 184 НЦ до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.
В поданій апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання необґрунтованим. Вказує на те, що судом належним чином не враховано наявність пом'якшуючих покарання обставин, а саме щире каяття і вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин. Разом з тим, суд безпідставно не відніс до пом'якшуючих покарання обставин активне сприяння розкриттю злочину. Також зазначає, що ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, його мати померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а обвинувачений доглядав її до смерті. Крім того, обвинувачений має тяжкі невиліковні хвороби, внаслідок якого він визнаний не повністю придатним до несення військової служби. Просить вирок суду змінити, призначити ОСОБА_8 покарання за ст.336 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у вигляді пробаційного нагляду строком на три роки із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які підтримували подану апеляційну скаргу, прокурора, яка апеляційну скаргу заперечувала, перевіривши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
За змістом положень ч.1 та ч.2 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України, після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Доводи сторони захисту в частині пом'якшення йому покарання, шляхом застосування положень ч.1 ст.69 КК України, апеляційний суд вважає слушними, при цьому вимоги про можливість призначити обвинуваченому покарання у виді апробаційного нагляду, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Положеннями частини 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно роз'яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Відповідно до положень ч.1 ст.66 КК України, місцевим судом визнано обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 , щире каяття та вчинення злочину внаслідок тяжких сімейних обставин, з чим погоджується і апеляційний суд.
А згідно положень ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Слід відмітити, що обвинувачений ОСОБА_8 під час розгляду справи місцевим судом вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, дав визнавальні показання з приводу обставин викладених в обвинувальному акті, у зв'язку з чим розгляд справи було проведено в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Таким чином, під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом встановлено декілька відомих обставин, яких не можна знехтувати при призначенні обвинуваченому покарання та які належить визнати такими, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , а саме: притягнення до кримінальної відповідальності вперше та сприяння встановленню істини в суді.
Тому, на підставі ч.1 ст.66 КК України слід визнати обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 - щире каяття, вчинення злочину внаслідок тяжких сімейних обставин, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та сприяння встановленню істини в суді.
Обставин, які обтяжує покарання ОСОБА_8 , апеляційним судом не встановлено.
Під час розгляду справи апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_8 вину визнав повністю, щиро розкаявся, просив пом'якшити покарання.
Також апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_8 позитивно характеризується за місцем проживання, до лікаря психіатра не звертався, однак звертався за медичною допомогою до лікаря нарколога у 2023 році (діагноз F 10.2), раніше не судимий, розлучений, не працює, за станом здоров» я може проходити службу у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Враховуючи наявність обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: щире каяття, вчинення злочину внаслідок тяжких сімейних обставин, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та сприяння встановленню істини в суді, враховуючи особу винного, який вину визнав повністю, щиро розкаявся, раніше не судимий, апеляційний суд на підставі ч.1 ст.69 КК України вважає за можливе зменшити ОСОБА_8 призначене йому судом покарання за ст.336 КК України, та перейти до покарання не зазначеного в санкції ст.336 КК України, а саме до покарання у виді обмеження волі.
Враховуючи ступень тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до нетяжких злочинів, проте вчинене в умовах особливого періоду під час збройної агресії російської федерації, створює в очах суспільства враження безкарності, та те, що підстав передбачених законодавством на відстрочку від призову чи інших поважних причин ОСОБА_8 не мав, в період особливого стану при оголошеній загальній мобілізації умисно проігнорував свій конституційний обов'язок щодо захисту Батьківщини, апеляційний суд не знаходить підстав в даній конкретній справі для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді пробаційного нагляду.
Тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині до задоволення не підлягають.
Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
На думку апеляційного суду, саме покарання у виді обмеження волі, яке слід відбувати реально, відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Крім того, визначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м'яким.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
В силу приписів п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
За змістом вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду в частині призначеного покарання - зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 15 січня 2026 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - змінити.
На підставі ст.69 КК України зменшити ОСОБА_8 покарання за ст.336 КК України до 1 (одного) року обмеження волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: