03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 754/20953/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8771/2026Головуючий у суді першої інстанції - Гринчак О.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
18 травня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Слабоусом Євгенієм Анатолійовичем, на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року про повернення зустрічної позовної заяви по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна,
У провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (транспортного засобу).
20.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , згідно з яким просив:
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: нежитлове приміщення № 53, загальною площею 1,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; легковий автомобіль марки Toyota Camry, 2012 року, номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору;
- в порядку поділу спільного майна подружжя: припинити право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення № 53, загальною площею 1,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення № 53, загальною площею 1,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за перевищення вартості частки в спільному майні подружжя у розмірі 103386 грн. 20 коп.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.02.2026 зустрічну позову заяву повернуто ОСОБА_1 з підстав, передбачених ч. 3 ст. 194 ЦПК України (а.с. 91).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що статтею 185 ЦПК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд повертає позивачу позовну заяву, серед яких відсутня підстава для повернення позовної заяви у зв'язку з належністю справи до територіальної юрисдикції іншого суду.
Тобто, відмовляючи у прийнятті зустрічного позову з підстав належності його до територіальної юрисдикції іншого суду (за місцем знаходження нерухомого майна), суд першої інстанції помилково вважав, що законом передбачено право суду на повернення такого позову позивачу.
При цьому, зазначає, що він обгрунтував свій зустрічний позов в розумінні ст. 193 ЦПК України, що підтверджується, у тому числі, змістом оскаржуваної ухвали, в якій відсутні зауваження до змісту зустрічного позову як в частині строку його подачі, так і в частині взаємопов'язаності та доцільності його розгляду з первісним позовом (а.с. 105-108).
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За своєю суттю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом.
За приписами ч. 2 ст. 193 ЦПК України умовами прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом є: взаємопов'язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Статтею 193 ЦПК України передбачено, що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов'язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень, при цьому, сам суд першої інстанції визначає взаємопов'язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції.
Так, суд при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду зустрічного позову повинен виходити з того, що наявність підстав, передбачених законом як умови прийняття зустрічного позову, свідчать про наявність певного зв'язку між первісною і зустрічною вимогами. Відсутність такого зв'язку не виправдала б можливість спільного розгляду цих вимог в одному процесі.
Доцільним є сумісний розгляд первісного і зустрічного позову, якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.
Отже, цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачеві право на захист від пред'явленого позову, шляхом подання зустрічного позову.
Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі.
Таким чином, суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним, якщо вони прямо взаємопов'язані між собою і спільний їх розгляд є доцільним.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до ч. 6 ст. 30 ЦПК України зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред'являються в суді за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До таких позовів відносяться позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
З огляду на викладене, вбачається, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Так, із змісту прохальної частини зустрічної позовної заяви вбачається, що спільне нерухоме майно подружжя, яке просить поділити позивач за зустрічним позовом, територіально знаходиться у Бучанському районі Київської області.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що зустрічний позов про поділ нерухомого майна подружжя повинен розглядатися за правилами виключної підсудності, а саме судом за місцезнаходженням нерухомого майна, а тому висновок суду в оскаржуваній ухвалі про необхідність пред'явлення позову за місцем знаходження майна є правильним.
Разом з тим, повертаючи зустрічний позов з підстав належності його до територіальної юрисдикції іншого суду, суд першої інстанції помилково вважав, що законом передбачено право суду на повернення такого позову позивачу.
Статтею ст. 185 ЦПК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд повертає позивачу позовну заяву, серед яких відсутня підстава для повернення позовної заяви у зв'язку з належністю справи до територіальної юрисдикції іншого суду.
Натомість, згідно ст. 31 ЦПК України, зазначена обставина є підставою для передачі справи на розгляд іншому суду.
Отже, суду першої інстанції, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 193 ЦПК України, слід визначитись з пов'язаністю та доцільністю спільного розгляду первісного та зустрічного позовів, а потім вирішити питання щодо підсудності, враховуючи пред'явлені вимог обох позовів.
Таким чином, оскаржувана ухвала суду, у відповідності до вимог ст. 379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Слабоусом Євгенієм Анатолійовичем, - задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для проводження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова