Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/5517/2026
м. Київ Справа № 759/14056/25
18 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шум Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», ОСОБА_3 про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та відшкодування шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд:
- стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - ПАТ «СК «ТАС») на свою користь страхове відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу в сумі 39 995.05 грн;
- стягнути з ОСОБА_3 на свою користь різницю між фактичним розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням у розмірі 8 952,00 грн та витрати на складання оцінки заподіяного матеріального збитку в розмірі 2 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.10.2019 року о 15:10 год. на вул. В. Гетьмана, 34, у м. Києві ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «DAF 95», р.н. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху не переконався в його безпечності, у результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «DODGE CHALLENGER», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 . Автомобіль є власністю позивача.
Внаслідок зазначеної ДТП вказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 17.02.2020 року у справі № 760/29214/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, що призвело до вказаної дорожньо- транспортної пригоди, відносно ОСОБА_4 було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 17.12.2020 року у справі № 756/12089/20 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, що призвело до вказаної дорожньо-транспортної пригоди (Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 16.03.2021 року у справі № 756/12089/20 було виправлено описки у вищевказаній Постанові).
Цивільно-правова відповідальність Відповідача-2 як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «DAF 95», р.н. НОМЕР_3 , на момент настання ДТП була застрахована в ПАТ СК «ТАС».
Позивач посилається на те, що вона не мала об'єктивної можливості подати заяву про страхове відшкодування шкоди, завданої пошкодженням її майна, у визначений законом річний строк (підлягав спливу 16.10.2020 року) з огляду на наступне.
Так, ДТП, унаслідок якої було пошкоджено її автомобіль, відбулася 16.10.2019 року. У свою чергу, як слідує із матеріалів справи, зокрема, зі змісту копій постанов Солом'янського районного суду міста Києва від 17.02.2020 року у справі № 760/29214/19, від 17.12.2020 року у справі № 756/12089/20 та від 16.03.2021 року у справі № 756/12089/20, з приводу спричиненого ДТП понад 14 місяців розглядалася судова справа про встановлення факту порушення Правил дорожнього руху саме Відповідачем-2, а не водієм автомобіля позивача.
Лише 17.12.2020 року було ухвалено остаточне судове рішення у справі про адміністративне правопорушення (вищезазначена постанова суду від 17.12.2020 року, описки у якій було виправлено вищезазначеною постановою суду від 16.03.2021 року), яким власне і було встановлено як обставини пригоди, так і наявність вини у діях саме Відповідача-2 як завдавача шкоди та причинного зв'язку між ними і заподіяними позивачеві збитками.
Отже, з огляду на обставини тривалого розгляду справи вона не мала змоги у межах визначеного законом річного строку подати заяву про страхове відшкодування.
Тому, власне 30.09.2020 року ОСОБА_4 подав страховику цивільно-правової відповідальності Відповідача-2 (Відповідач-1) письмове повідомлення про ДТП та іншу необхідну інформацію, при цьому при прийнятті вказаного письмового повідомлення про страховий випадок представник страховика Жила О.О. надав стороні позивача заповнений ним паперовий Перелік документів, необхідних по страховій справі, у якому вказав (відмітив), що страховою компанією отримано усі необхідні документи для здійснення врегулювання, у тому числі власне і заяву про подію, окрім постанови суду про притягнення винної особи (страхувальника) до адміністративної відповідальності, та повідомив, що окрему заяву про страхове відшкодування разом із належним чином посвідченою копією вказаної постанови необхідно буде подати після її ухвалення судом, набрання законної сили й отримання копії.
Вже 28.01.2021 року власне після отримання й ознайомлення із копіями судових рішень щодо обставин ДТП і ступеня провини його учасників, які набрали законної сили та які були надані судом (у тому числі й вищевказаної постанови суду від 17.12.2020 року про притягнення Відповідача-2 до адміністративної відповідальності), ОСОБА_4 звернувся до страховика (відповідач-1) із заявою про отримання належного страхового відшкодування.
З вищенаведеного слідує, що сторона позивача вчиняла ряд активних дій, які свідчили про її волевиявлення щодо здійснення свого права на отримання відшкодування, сприяла у визначенні характеру та розміру збитків, обставин настання страхового випадку тощо.
Проте попри наведене, незважаючи на добросовісність поведінки стороні позивача, Відповідачем-1 всупереч положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необґрунтовано й безпідставно не здійснив позивачу виплату страхового відшкодування завданої майнової шкоді, а лише Листами-відповідями N° 16433/9120 від 21.10.2020 року та № 133 від 29.01.2021 року повідомив про відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування завданої майнової шкоди з підстав пропуску річного строку на подання заяви про страхові відшкодування такої шкоди.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач в межах одного року з дати ДТП не звернулася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, що виключає можливість для задоволення заявлених нею позовних вимог.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 09 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Конюшко Д.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відмова сторони Відповідача-1 у здійсненні страхової виплати є неправомірною та за наведених обставин справи не відповідає актуальній правозастосовній судовій практиці.
Відповідно до п. 37.1.4 ч. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. У свою чергу, заявник посилається на те, що сторона позивача не мала об'єктивної можливості подати заяву про страхове відшкодування шкоди, завданої пошкодженням її майна, у визначений законом річний строк (підлягав спливу 16.10.2020 року).
Незважаючи на добросовісність поведінки сторони позивача, Відповідачем-1 всупереч положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необґрунтовано й безпідставно так і не було здійснено виплату страхового відшкодування завданої майнової шкоди позивачеві, а лише повідомлено про відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування завданої майнової шкоди з підстав пропуску річного строку на подання заяви про страхове відшкодування такої шкоди.
Тобто Відповідач-1 попри наявні обставини не виконав страхову виплату й узагалі не інформував сторону позивача про необхідність здійснення нею якихось інших дій для здійснення страхового відшкодування, а лише надав протиправну відмову у здійсненні страхового відшкодування стороні позивача, яка завжди діяла добросовісно й у відповідності до отриманих від представника страховика консультацій, чим Відповідач-1 допустив недобросовісну та суперечливу поведінку (вказане не заперечується Відповідачем-1, ба більше, страховик підтверджує отримання від Позивача усіх відповідних звернень потерпілого з викладеними обставинами неможливості своєчасно подати заяву про страхове відшкодування).
Окрім того, Відповідач-1 усупереч положенням закону не лише не здійснив виплату страхового відшкодування завданої пошкодженням майна шкоди, а й навіть не вчинив необхідних дій, спрямованих на врегулювання страхового випадку, про який йому відомо.
Водночас у постанові від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 Велика Палата Верховного Суду розширила підхід до застосування вищезазначених норм і зробила такі висновки: «Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».
При цьому, незалежно від вимог до страховика, відповідач-2 як винна у ДТП особа, повинна відшкодувати потерпілому різницю між повною вартістю відновлювального ремонту як завданим реальним збитком (вартість витрат, які особа мусить зробити для повного відновлення свого порушеного права, тобто у тому числі такі дії, які настануть в майбутньому) та страховою (регламентною) виплатою (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу).
Згідно зі Звітом № 203/03-21 від 30.03.2021 року про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «Dodge Challenger», р.н. НОМЕР_2 (огляд пошкодженого автомобіля було проведено оцінювачем 18.03.2021 року), вартість відновлювального ремонту КТЗ з урахуванням зносу складає 39 995,05 грн. Отже, вказана суму підлягає стягненню із Відповідача-1.
У свою чергу, з Відповідача-2 на користь Позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням у розмірі: 48 947,05 грн. (фактичний розмір завданої шкоди, що становить повну вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ) - 39 995,05 грн. (належний розмір страхового відшкодування, що становить вартість відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням зносу ) = 8 952,00 грн.
Також заявник зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У січні 2026 року ПАИ «СК «ТАС» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з вимогами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.10.2019 року о 15:10 год. на вул. В. Гетьмана, 34, у м. Києві ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «DAF 95», р.н. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху не переконався в його безпечності, у результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «DODGE CHALLENGER», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 .
У свою чергу автомобілем «DODGE CHALLENGER», р.н. НОМЕР_2 є власністю ОСОБА_1 .
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «DAF 95», р.н. НОМЕР_1 з 19.02.2019 по 18.02.2020 застрахована АТ «СГ «ТАС» (приватне) згідно Полісу № АО 5081171 від 18.02.2019 р., згідно якого страхова сума заподіяна майну становить 100 000 грн; франшиза 0 грн.
17.02.2020 постановою Солом'янського районного суду м. Києва закрите провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. У вказаній постанові також зазначено, що саме в діях автомобіля «DAF 95», р.н. НОМЕР_1 вбачається невідповідність ПДР.
30.09.2020 ОСОБА_4 звернувся до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 16.10.2019 і в цей же день підписав «Перелік документів, необхідних по страховій справі» №21990/40/2020/53, згідно якого зобов'язався «протягом 30 днів після подання письмового повідомлення про ДТП» подати страховику заяву на виплату.
17.12.2020 постановою Солом'янського районного суду м. Києва провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП, закрите у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
28.01.2021, тобто через 1 рік 3 місяці з дати ДТП, ОСОБА_4 звернувся до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП.
29.01.2021 листом за вих. № 153 АТ «СГ «ТАС» (приватне) повідомив ОСОБА_4 про те, що оскільки потерпілий не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, тобто до 16.10.2020, то АТ «СГ «ТАС» (приватне) керуючись п.37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-ІУ відмовляє у виплаті страхового відшкодування.
У свою чергу, до моменту подання вказаного позову, ОСОБА_1 не зверталася до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП.
У вересні 2023 ОСОБА_4 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «Страхова Група «ТАС», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, пені за прострочення виплати страхового відшкодування та моральної шкоди за вищевказаним випадком ДТП.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2024 у справі № 759/18353/23, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № справі 759/18353/23 встановлено, що «дорожньо-транспортна пригода сталась 16 жовтня 2019 року. Із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся до страховика 28 січня 2021 року, тобто із спливом річного строку.
При цьому, звертаючись до суду, позивачем не доведено добросовісності своїх дій при зверненні до страховика із вказаною заявою.
Посилання позивача на тривалий розгляд справи про адміністративне правопорушення та відсутність постанови про притягнення страхувальника до адміністративної відповідальності колегія суддів відхиляє, оскільки такі не ґрунтуються на положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Окрім цього, відсутність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності страхувальника не свідчить про неможливість звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування».
Отже, постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за участі позивача встановлено, що потерпілий звернувся до страховика за відшкодуванням шкоди заподіяної пошкодженням транспортного засобу з пропуском присічного річного строку на звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог до страховика.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першої та другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (статті 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон №85/96-ВР)).
Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-IV).
Пунктами 35.1, 35.2 статті 35 Закону №1961-IV передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:
а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;
б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;
в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;
г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;
ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
До заяви додаються:
а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;
б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;
в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;
г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;
ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;
д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;
е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника;
є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Документи, зазначені у підпунктах "а"-"ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону №1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
У свою чергу, згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону №1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку;
- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».
Враховуючи наведене, встановивши, що дорожньо-транспортна пригода відбулась 16 жовтня 2019 року, при цьому позивач у визначений Законом № 1961-IV строк не скористалася правом звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, а лише у червні 2025 року, тобто зі спливом більше ніж п'ять років з моменту настання страхового випадку, звернулася до суду з вказаним позовом, не надавши при цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому, у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-381 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді: