19 травня 2026 року м. ДніпроСправа № 360/391/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
02 березня 2026 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якого позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 01 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.
Починаючи з 01 серпня 2022 року відповідач розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача.
Представник позивача звернулась до відповідача із заявою про нарахування та виплату позивачу, починаючи з 01 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом.
Листом від 02.01.2026 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, внаслідок чого звернувся до суду.
Ухвалою суду від 09.03.2026 позовну заяву адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без руху.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником відповідача 01.04.2026 надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в обгрунтування якого зазначено таке.
Згідно наявних облікових даних ОСОБА_1 в період з 31.07.2022 по 17.10.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2023 № 550-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_4 .
Позивач з 17.10.2023 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із вибуттям для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_4 , тобто правовідносини з ОСОБА_1 закінчились.
Згідно з пунктом 28.24. Наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28.02.2006 № 155 затверджено Інструкцію про організацію фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 155), зарахування на грошове забезпечення військовослужбовців, які прибувають до органу Держприкордонслужби, та виключення їх із грошового забезпечення у зв'язку з переміщенням по службі, тимчасовим вибуттям з органу Держприкордонслужби (на лікування, у відпустку через хворобу, на курси тощо), звільненням з військової служби провадиться наказом по органу Держприкордонслужби.
Для зарахування на грошове забезпечення військовослужбовців (генералів, офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, та військовослужбовців строкової військової служби, а також курсантів військових навчальних закладів), мають бути пред'явлені грошові атестати (додаток 18) або інші документи, що засвідчують якими видами грошового забезпечення та по який час задоволено військовослужбовця.
При проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а також при виключенні 17.10.2023 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини НОМЕР_4 , позивачу доводилась інформація про нарахування та виплату його грошового забезпечення з розшифровкою за видами виплат. Відповідно, у разі незгоди з розрахунком його грошового забезпечення, вважаючи, що його права порушені, він міг звернутись до суду в межах встановленого строку.
Проте, відповідач зазначає, що ознайомлення військовослужбовця під підпис про виплачені суми коштів, нормативно-правовими документами не передбачено.
ОСОБА_1 при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 доводилась вся наявна інформація про нараховане та виплачене грошове забезпечення і інші види винагород, у разі незгоди з розрахунком його грошового забезпечення, позивач мав можливість звернутись до суду з вимогами до військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення перерахунку та доплати грошового забезпечення.
Проте, позивач звернувся до суду із вказаними вимогами тільки 28.02.2026, тобто більше ніж через 2 роки 4 місяців після того, як він дізнався або повинен був дізнатись про можливе порушення його права.
Пунктом 18 частини першої розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Разом з тим, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом № 2352-IX коментованих змін, частиною другою статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
В прикінцевих положеннях КЗпП України зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 прийнято рішення відмінити з 24.00 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З урахуванням викладеного, строк звернення до суду в частині позовних вимог щодо перерахунок грошового забезпечення розпочався з 01.07.2023.
На підставі викладеного вище, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк на звернення до суду із даними позовними вимогами, у зв'язку з чим просить залишити позов без розгляду.
Розглянувши клопотання представника відповідача, суд виходить з такого.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
В силу вимог частин 3, 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, залишення позову без розгляду можливе виключно у разі, якщо позивачем пропущено встановлений законом строк для звернення до суду, не доведено поважності причин пропуску такого строку.
Втім, у спірному випадку обставин, які б дали суду підстави вважати, що позивачем пропущено встановлений законом строк для подання даного позову до суду, не встановлено з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Водночас, як свідчать матеріали справи, предметом розгляду в даній справі є нарахування і виплата позивачу грошового забезпечення у неналежному розмірі.
У положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.
Згідно із статтею 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.
Таким чином, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Поряд з цим, відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Встановлені обставини в їх сукупності дають підстави для висновку, що право на звернення до суду військовослужбовців щодо виплати грошового забезпечення відповідно до положень частини першої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 18.07.2022 не було обмежене будь-яким строком, в редакції, чинній з 19.07.2022, вказаний строк був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Таким чином, стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою по відношенню до частини п'ятої статті 122 КАС України, оскільки стосується саме виплати сум, які належать при звільненні.
Поряд з цим, положення частини другої статті 233 КЗпП України не лише визначають строки реалізації права на судовий захист, а й визначають час, з якого починається перебіг такого строку, а саме: «з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні».
Отже, про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 погодився із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Відтак, саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільнення, законодавець пов'язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.
З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 31.07.2022 по 17.10.2023.
Відповідачем не заперечується, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2023 № 550-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_4 .
Довідкою військової частини НОМЕР_5 від 13 березня 2026 року № 08/735, а також довідкою щодо проходження військової служби полковника ОСОБА_1 (П-003828) ІНФОРМАЦІЯ_1 № 08/306 підтверджується, що позивач продовжує на даний час проходити службу в органах Державної прикордонної служби.
Отже, позивач наразі не звільнений з військової служби.
Відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 не надано доказів письмового повідомлення позивача при виключенні з 17.10.2023 зі списків частини про суми, нараховані та виплачені.
За таких обставин, твердження відповідача - військової частини НОМЕР_1 про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом не відповідають дійсності, правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду з цих підстав відсутні, а тому в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.
Окрім того, суд звертає увагу, що Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України. Так, згідно з частиною першою статті 233 Кодексу «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.
У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України, інформує КСУ.
Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення (11 грудня 2025 року).
Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.240, 122, 123, 248, 254 КАС України, суд,
В задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя К.Є. Петросян