18 травня 2026 року
м. Київ
справа № 683/2276/25
провадження № 61-5789ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Кузиною Марією-Оленою Сергіївною, на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що судовим наказом Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області №2-н/683/357/2021 від 13 вересня 2021 року у справі №683/2106/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 27 липня 2021року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 вересня 2025 року позов задоволено. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 273,78 грн неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2025 року зупинено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 вересня 2025 року до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2026 року ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2025 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційний суд вказав, що обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25).
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року зупинено апеляційне провадження до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Апеляційний суд зазначив, що враховуючи, що представник ОСОБА_2 адвокат Грицай Л. М. звернувся до суду з клопотанням про зупинення апеляційного провадження до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинення апеляційне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи врахував висновки суду касаційної інстанції в цій справі та які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.
29 квітня 2026 року через підсистему «Електронний Суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу передати для продовження розгляду до Хмельницького апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду апеляційної інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. Апеляційний суд не з'ясував питання можливості порушення інтересів дитини тривалим розглядом справи. Із урахуванням того, що відповідач користується правничою допомогою адвоката, мав можливість висловитися щодо позовних вимог, через нього подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Таке зупинення хоч і відповідатиме певним інтересам відповідача, але може зашкодити інтересам малолітньої дитини в отриманні передбаченого законом утримання з боку її батька. А зупинення судового провадження у справі зумовлює подальше порушення гарантованих прав дитини на невизначений строк, що тим самим зумовлює погіршення становища дитини. Суд не взяв до уваги, що розгляд справи відбувався у порядку письмового провадження без повідомлень сторін, що не вимагало безпосереднього залучення відповідача. До відповідних правовідносин з врахуванням обставин справи підлягала до застосування позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23, а висновки Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22суд апеляційної інстанцій застосував помилково без урахування всіх обставин справи.
Однак, вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду стосується загальних випадків необхідності зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та не може застосовуватися до спеціальних випадків, зокрема, щодо розгляду спорі, які стосуються прав та інтересів дитини.Тому відповідач вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із виключною правовою проблемою з метою формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності застосування до спірних правовідносин позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22відступила від висновків Верховного Суду щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, сформульованих у наведеній постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 про зміну способу стягнення та розміру аліментів на утримання дитини, та аналогічних висновків Верховного Суду в інших справах щодо зупинення провадження у справі за участю сторони, яка була військовослужбовцем. Сформулювала загальний висновок, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Заявник вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із виключною правовою проблемою з метою формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права, проте не зазначає та не обґрунтовує необхідність відступлення від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду.
При цьому при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тому касаційна скарга не містить належних доводів щодо того, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело до ухвалення незаконного судового рішення про зупинення провадження у справі за позовом до ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Тому касаційна скарга підлягає поверненню.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 683/2276/25 повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков