06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 177/200/25
провадження № 61-13962св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Коваль Н. В.,та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити певні дії.
Позов обґрунтовано тим, що вона вимагала у Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської областідокази відповідності тиску та якості води у водогоні і просила виконати всі вимоги проєкту щодо питного водопроводу в с. Золота ПолянаКриворізького району Дніпропетровської області.
Зазначала, що голова Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області ОСОБА_2 порушив закон та передав
комунальному підприємству «Новопілля» незаконно збудовану, без проєкту та правовстановлюючих документів мережу водогону у с. Золота Поляна Криворізького району Дніпропетровської області.
Їй та мешканцям громади с. Золота Полянаневідомо, з яких джерел здійснюється водопостачання та хто наразі є постачальником централізованого постачання води. Мешканці села не отримали жодної відповіді на свої запити щодо наявності акта введення водогону в експлуатацію. Вважають, що питний водогін збудовано самочинно та з істотним порушенням будівельних норм.
Вказувала, що Новопільською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області прокладено в 2008 році до с. Золота Поляна водогін довжиною 4 200 м, однак об'єкт будівництва не здано в експлуатацію та протиправно передано в користування комунального підприємства «Новопілля».
У 2019 році за наказом відповідача незаконно збудований водогін передано Широківському житлово-комунальному підприємству.
Протягом 2019-2020 років громада села зверталася до голови Новопільської сільської ради з проханням надати відповіді про причини відсутності тиску в мережі, а також вимагали проєктну документацію водогону через невідповідну якість води, яка була непитна та мала зелений колір.
Вказувала, що мало місце звернення до керівника житлово-комунального підприємства «Новопілля» із проханням щодо усунення проблем і негайного укладення законного договору на послуги з водопостачання та узаконення будівництва водогону в с. Золота Поляна.
На вимогу мешканців села включити до умов договору відповідні параметри якості водопостачання (відповідність норм тиску у мережі), які відповідають технічним умовам та державним будівельним нормам, відповіді отримано не було.
Позивачка зазначала, що у 2020 році стало відомо про наявність значних помилок, які були допущені під час будівництва водопроводу відповідно до проєкту, та з'ясовано, що проєкт взагалі відсутній, а об'єкт водопровідної мережі не введено в експлуатацію.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на положення законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про питну воду та питне водопостачання», просила суд:
? визнати протиправною експлуатацію самочинно збудованого питного водогону у с. Золота Поляна Криворізького району Дніпропетровської області;
? скасувати передачу Новопільською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області в експлуатацію самочинно збудованого питного водогону;
? зобов'язати відповідача ввести в експлуатацію відповідно до законодавства України та Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» водогін у с. Золота ПолянаКриворізького району Дніпропетровської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності. Позивач не надала належних та допустимих доказів того, що питний водогін в с. Золота ПолянаКриворізького району Дніпропетровської області є самочинно збудованим, не був зданий в експлуатацію та протиправно переданий в користування комунального підприємства «Новопілля».Судом першої інстанції застосовано норми статей 13, 76, 81 ЦПК України, статті 376 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, оскільки вважав, що його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновки районного суду про недоведеність позову та порушення прав позивачки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
08 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 177/200/25.
18 грудня 2025 року матеріали цивільної справи № 177/200/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 206/2033/20, від 10 вересня 2025 року у справі № 442/1225/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Посилається на те, що суди визнали законним використання водогону, який не введено в експлуатацію, і тим самим виправдали порушення закону з боку органу місцевого самоврядування.
Зазначає, що відсутність дозвільних документів, у тому числі акта прийняття об'єкта в експлуатацію, є ознакою самочинного будівництва у розумінні статті 376 ЦК України.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 5 сесії V скликання від 17 січня 2007 року № 94-5/V-ср «Про затвердження переліку об'єктів та робіт, які потребують фінансування за рахунок коштів, отриманих Криворізьким районом від продажу ВАТ «Криворіжсталь», затверджено, зокрема, підведення водоводу в с. Золота Поляна довжиною 4 км.
Рішенням Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 10 сесії V скликання від 09 листопада 2007 року № 185-10/V-ср «Про затвердження переліку об'єктів, фінансування яких передбачається здійснити за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевими бюджетами для здійснення заходів, пов'язаних з поліпшенням екології та соціального - економічного розвитку сільської ради» вирішено затвердити перелік об'єктів, фінансування яких передбачається здійснити за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевими бюджетами для здійснення заходів, пов'язаних з поліпшенням екології та соціального-економічного розвитку сільської ради, зокрема водовід с. Золота Поляна (в тому числі ПКД) довжиною 4 км на суму 395 000 грн.
Рішенням Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області ХІІІ сесії V скликання № 227 від 08 лютого 2008 року, яким затверджено бюджет на 2008 рік, додатком № 6 до вказаного рішення є перелік об'єктів, видатки на які у 2008 році будуть проводитися за рахунок коштів бюджету розвитку по Новопільській сільській раді Криворізького району Дніпропетровської області, до якого входить, зокрема, будівництво водоводу в с. Золота Поляна Криворізького району Дніпропетровської області.
Рішенням Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 17 сесії V скликання № 316-17/ V-ср від 07 жовтня 2008 року затверджено розпорядження сільського голови, зокрема, № 85 від 03 жовтня 2008 року «Про затвердження проектно-кошторисної документації по робочому проєкту «Водопостачання с. Золота Поляна Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області».
Відповідно до звіту про використання у 2008 році коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на заходи, пов'язані з поліпшенням екології та соціально-економічний розвиток міста Кривий Ріг та прилеглих до нього населених пунктів Дніпропетровської області станом на 01 листопаді 2008 року Новопільської сільської ради, Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України погоджено, зокрема будівництво водоводу с. Золота Поляна, в якому також зазначено перелік кількісних показників, які характеризують виконання завдань, до переліку якого входять: акт виконаних робіт № 3 від 24 липня 2008 року, прийняття висновку державної експертизи; акт виконаних робіт за жовтень 2008 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Нормативно-правове обґрунтування
Стаття 50 Конституції України визначає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Конституційне право на охорону здоров'я (стаття 49 Конституції України) не може бути здійснене без найважливішої умови - права на питну воду нормативної якості та достатньої кількості для задоволення особистих та господарсько-побутових потреб людини.
28 липня 2010 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію № 64/292, яка визнає право на безпечну та чисту питну воду та санітарію як право людини, необхідне для повноцінного життя та всіх прав людини.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою визначає Закон України «Про питну воду та питне водопостачання»
Відповідно до статті 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання та водовідведення», питна вода - це вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб; підприємство питного водопостачання - це суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та/або виробництво фасованої питної води; споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення питних фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.
Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання та водовідведення» дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел, систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.
Статтею 4 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання та водовідведення» суб'єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; підприємства питного водопостачання; споживачі питної води.
Об'єктами правового регулювання у сфері питної води та питного водопостачання є суспільні відносини з питань: господарської діяльності з централізованого та нецентралізованого водопостачання; формування тарифів на послуги централізованого водопостачання; нормування та ліцензування; моніторингу, обліку і контролю; інформування населення щодо якості питної води та питного водопостачання; охорони джерел і систем питного водопостачання та пов'язаних з ними природних комплексів; забезпечення прав споживачів питної води (стаття 5 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання та водовідведення» ).
Згідно з нормами статті 7 Закону України «Про питну воду та водопостачання» держава гарантує захист прав споживачів у сфері питної води, питного водопостачання шляхом: забезпечення кожної людини питною водою нормативної якості в межах науково обґрунтованих нормативів питного водопостачання залежно від району та умов проживання; державної підтримки, регулювання та нагляду у сфері питного водопостачання відповідно до цього Закону; здійснення заходів організаційного, науково-технічного, санітарно-епідеміологічного, природоохоронного, економічного, правового характеру щодо поліпшення якості питної води, розвитку питного водопостачання, охорони джерел і систем питного водопостачання, відновлення запасів питної води; зобов'язання підприємств питного водопостачання здійснювати заходи щодо забезпечення нормативів питного водопостачання; задоволення потреб населення у питній воді шляхом пріоритетного розвитку систем централізованого питного водопостачання, створення резервних систем питного водопостачання; зобов'язання центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій дотримуватися екологічних вимог та санітарного законодавства під час проєктування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації систем питного водопостачання; здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері питної води, питного водопостачання, проведення державного моніторингу стану води і систем питного водопостачання, оцінки впливу на довкілля і державної експертизи господарської та іншої діяльності, пов'язаної з використанням джерел питного водопостачання; забезпечення відшкодування в установленому порядку шкоди, заподіяної споживачам питної води підприємствами питного водопостачання внаслідок порушення законодавства у сфері питної води, питного водопостачання; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) в установленому порядку функціонування систем питного водопостачання, які не забезпечують нормативної якості питної води, а також діяльності, що негативно впливає на якість питної води, порушує режим функціонування систем питного водопостачання; встановлення екологічної броні питного водопостачання.
За приписами статті 9 Закону України «Про питну воду та водопостачання» кожному споживачеві питної води державою гарантується право вільного доступу до інформації про якість питної води.
Статтею 13 Закону України «Про питну воду та водопостачання» визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері питної води, питного водопостачання, а саме: затвердження з урахуванням вимог законодавства у сфері питної води, питного водопостачання проектів містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; затвердження та реалізація місцевих програм у сфері питної води, питного водопостачання, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і місцевих програм; надання згоди на розміщення на відповідній території нових або реконструкцію діючих об'єктів, діяльність яких може завдати шкоди джерелам та системам питного водопостачання; прийняття рішень з проведення державної експертизи проєктів господарської діяльності, що можуть негативно вплинути на якість питної води та системи питного водопостачання; здійснення контролю за якістю питної води, використанням та охороною джерел і систем питного водопостачання; забезпечення інформування населення про якість питної води та стан питного водопостачання; встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання (крім тарифів на ці послуги, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг); обмеження, тимчасова заборона діяльності підприємств у разі порушення ними вимог законодавства у сфері питної води, питного водопостачання в межах своїх повноважень; встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення потреб споживачів у питній воді; встановлення зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання; обмеження або заборона використання підприємствами питної води для промислових цілей; погодження інвестиційних проєктів стосовно об'єктів водопостачання, що перебувають у комунальній власності; сприяння провадженню інвестиційної діяльності у сфері централізованого водопостачання; розроблення і реалізація схем водопостачання, що перебувають у комунальній власності; вирішення інших питань у сфері питної води, питного водопостачання відповідно до законів України.
У статті 16 Закону України «Про питну воду та водопостачання» зазначено, що підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність на підставі таких документів: дозволу на спеціальне водокористування або дозволу на користування надрами (у разі використання підземних вод); ліцензії на господарську діяльність з централізованого водопостачання; державного акта на право постійного користування або документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку чи право користування земельною ділянкою; технічного проєкту на розміщення водопровідних мереж, споруд та устаткування, погодженого і затвердженого в установленому порядку. На джерела питного водопостачання повинні бути складені в установленому законодавством порядку паспорти. Перелік показників якості води у паспорті джерела питного водопостачання має відповідати переліку, визначеному державними санітарними нормами і правилами.
Підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов'язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об'єктів. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзаци перший та другий статті 17 Закону України «Про питну воду та водопостачання»).
З наведених норм Закону України «Про питну воду та водопостачання» випливає, що централізоване питне водопостачання є господарською діяльністю, і може здійснюватися підприємствами усіх форм власності на підставі документів, визначених статтями 16, 17 цього Закону.
Стаття 22 вказаного Закону України закріплює право споживачів питної води, послуг з питного водопостачання на забезпечення питною водою, якість якої відповідає державним санітарним нормам і правилам, кількість і режим подачі якої визначаються на договірних засадах в обсязі, не меншому від нормативів питного водопостачання.
Органи місцевого самоврядування, як суб'єкти відносин у сфері питної води, питного водопостачання наділені повноваженнями, визначеними Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно з підпунктом 5 пункту а) частини першої статті 30 України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема забезпечення соціально-культурних закладів, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води.
Статтею 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження у сфері будівництва.
Виконавчі органи мають право виступати замовниками проєктування та будівництва об'єктів комунальної власності (зокрема мереж водопостачання та водовідведення).
Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що має бути: проєктна документація на будівництво (стаття 31), право на виконання будівельних робіт (стаття 34), повідомлення про початок виконання будівельних робіт (стаття 36), дозвіл на виконання будівельних робіт (стаття 37), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (стаття 39).
Щодо вирішення справи по суті
Предметом позову у цій справі є такі матеріально-правові вимоги: 1) визнати протиправною експлуатацію самочинно збудованого питного водогону у с. Золота Поляна Криворізького району Дніпропетровської області; 2) скасувати передачу Новопільською сільською радоюКриворізького району Дніпропетровської області в експлуатацію самочинно збудованого питного водогону; 3) зобов'язати відповідача ввести в експлуатацію відповідно до чинного законодавства України та Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» водогін у с. Золота ПолянаКриворізького району Дніпропетровської області.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій виходили з його недоведеності та необґрунтованості.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
(частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у статті 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд повинен з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладено у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Тлумачення норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене право особи. Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачка не довела, що її права порушені саме відповідачем - Новопільською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області, і що дії ради є неправомірними, виходячи зі змісту сформульованих позивачкою вимог.
Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до зазначених вище норм процесуального права позивачка самостійно визначила відповідачем Новопільську сільську раду Криворізького району Дніпропетровської області, зазначаючи, що нею не введено в експлуатацію спірний водогін, який, до того ж, є самочинним, вимагаючи введення його в експлуатацію.
Колегія суддів звертає увагу на те, що, як правило, ведення в експлуатацію самочинного будівництва не передбачено законом (стаття 376 ЦК України). При цьому, суди попередніх інстанцій, надавши правову оцінку поданих сторонами справи доказів, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою того, що спірний водогін є самочинним будівництвом.
Суд касаційної інстанції, в силу імперативних положень статті 400 ЦПК України, позбавлений повноважень щодо переоцінки доказів та встановлення фактичних обставини справи.
Верховний Суд зазначає, що зміст позовних вимог (мета позову) направлений на забезпечення спірного водогону належним тиском, якістю води. Разом з тим, відповідно до зазначених вище у цій постанові, в підрозділі «Нормативно-правове обґрунтування», норм законодавства України визначено, що постачальником води не є Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області. Таким чином, позивачка не довела, що саме визначений нею відповідач є відповідальним за вимогами її позову.
Що стосується доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявницею постановах Верховного Суду, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається Верховним Судом, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Колегія суддів також звертає увагу позивачки на те, що вона не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом свого права на забезпечення питною водою, як споживач питної води та послуг з питного водопостачання, у належний, визначений законом спосіб, який би відповідав змісту правовідносин, які виникли між нею та надавачем цих послуг.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк