Ухвала
Іменем України
18 травня 2026 року
м. Київ
справа № 757/4565/19-ц
провадження № 61-6585ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвоката Регелюком Сергієм Валентиновичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А., у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно,
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102129524):
позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно задоволено;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартиру АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартиру АДРЕСА_1 , після смерті діда ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом;
визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
30 березня 2026 року не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Регелюк С. В. в інтересах ОСОБА_1 , яка не приймала участі у розгляді справи, направив через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року:
апеляційну скаргу адвоката Регелюка С. В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року залишено без руху;
надано строк для подання до суду відповідної заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та для до плати судового збору, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання скаржником копії даної ухвали.
роз'яснено скаржнику, що у разі не подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, судом буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження;
роз'яснено скаржнику, що у випадку несплати судового збору у встановлений строк, апеляційна скарга буде вважатися неподаною і повернута.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
апеляційна скарга адвоката Регелюка С. В. в інтересах ОСОБА_1 містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 не приймала участі у розгляді справи, а копію оскаржуваного судового рішення отримала 20 березня 2026 року;
як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 не була учасником справи. Як убачається із матеріалів справи розгляд справи було завершено за відсутності учасників справи. Повний текст рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року складено 09 грудня 2021 року. Апеляційна скарга на рішення суду повинна бути подана до 08 січня 2022 року;
апеляційна скарга адвоката Регелюка С. В. в інтересах ОСОБА_1 подана 30 березня 2026 року, тобто, з пропуском строку, встановленого статтею 354 ЦПК України. В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження скаржник посилається на те, що повний текст оскаржуваного судового рішення було отримано 20 березня 2026 року;
під час перевірки поважності причин пропуску строку на апеляційне провадження, наведені обставини свого підтвердження не знайшли. До апеляційної скарги адвокат Регелюк С. В. в інтересах ОСОБА_1 долучив копію постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26 серпня 2025 року. В постанові зазначено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2025 року квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на даний час продана ОСОБА_2 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року в справі № 757/4565/19. Враховуючи наведені обставини слід дійти висновку про те, що скаржнику стало відомо про оскаржуване судове рішення 25 серпня 2025 року. Однак, апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду подано 30 березня 2026 року;
у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії наведено рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року та зазначено єдиний унікальний номер справи. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року було надіслано судом 23.12.2021. Зареєстровано: 23.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2021. Таким чином, ОСОБА_1 або її представник не були позбавлені можливості самостійно ознайомитися з рішенням Печерського районного суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень;
безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»). Ураховуючи викладене, наведені скаржником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави такого пропуску суд визнав неповажними та такими, що об'єктивно не перешкоджали вчинити процесуальну дію, а тому відсутні підстави для поновлення процесуального строку за вказаними скаржником обставинами;
тому апеляційна скарга підлягає залишенню без руху із наданням п'ятиденного строку з дня отримання скаржником копії цієї ухвали для надання до суду відповідної заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, що є предметом оскарження, та для доплати судового збору.
Оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року:
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Регелюка С. В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року відмовлено
Оскаржена ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року апеляційну скаргу адвоката Регелюка С. В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року залишено без руху та надано строк для подання до суду відповідної заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, що є предметом оскарження, та для доплати судового збору;
15 квітня 2026 року адвокат Регелюк С. В. в інтересах ОСОБА_1 направив через систему «Електронний суд» до суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та квитанцію про сплату судового збору. Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 дізналася про наявність оскаржуваного судового рішення 20 березня 2026 року, коли її представник під час безпосереднього звернення до суду отримав копію рішення суду першої інстанції. ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі права, не брала участі у первісному судовому процесі та не могла самостійно, без належної правничої допомоги, належним чином оцінити процесуальні наслідки ухваленого рішення, порядок його оскарження та обсяг доказів, необхідних для підтвердження свого юридичного інтересу в цій справі. Майновий стан ОСОБА_1 є скрутним, що не дозволило їй невідкладно звернутися по професійну правничу допомогу одразу після отримання постанови нотаріуса про відмову, оскільки вона не усвідомлювала наявності судового рішення та його наслідків. Відповідно, ОСОБА_1 був потрібний додатковий час для збирання коштів на оплату правничої допомоги та судового збору, отримання консультації адвоката, передачі документів і підготовки процесуальних матеріалів.
відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (ii) проголошення. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 не була учасником справи. Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, скаржник посилається на те, що ОСОБА_1 , є правонаступницею у спадковому ланцюгу власників квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Рішення, яким квартира повністю визнана власністю ОСОБА_2 позбавило можливості оформити спадкові права на 1/12 частину квартири. Отже, оскаржуване судове рішення фактично стосується її прав та інтересів. Обов?язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси;
як убачається із матеріалів справи розгляд справи було завершено за відсутності учасників справи. Повний текст рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року складено 09 грудня 2021 року. Апеляційна скарга на рішення суду повинна бути подана до 08 січня 2022 року. Апеляційна скарга адвоката Регелюка С. В. в інтересах ОСОБА_1 подана 30 березня 2026 року, тобто, з пропуском строку, встановленого статтею 354 ЦПК України. До апеляційної скарги адвокат Регелюк С. В. в інтересах ОСОБА_1 долучив копію постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26 серпня 2025 року. В постанові зазначено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2025 року квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на даний час продана ОСОБА_2 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року у справі № 757/4565/19. Тому скаржниці стало відомо про оскаржуване судове рішення 25 серпня 2025 року. Однак, апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду подано 30 березня 2026 року;
у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії є посилання на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року та зазначено єдиний унікальний номер справи. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року було надіслано судом 23.12.2021. Зареєстровано: 23.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2021. Таким чином, ОСОБА_1 або її представник не були позбавлені можливості самостійно ознайомитися з рішенням Печерського районного суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень;
крім того, у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження адвокат Регелюк С. В. зазначив, що майновий стан ОСОБА_1 є скрутним, що не дозволило їй невідкладно звернутися по професійну правничу допомогу одразу після отримання постанови нотаріуса про відмову, оскільки вона не усвідомлювала наявності судового рішення та його наслідків. Відповідно, ОСОБА_1 був потрібний додатковий час для збирання коштів на оплату правничої допомоги та судового збору, отримання консультації адвоката, передачі документів і підготовки процесуальних матеріалів. Однак, як убачається з матеріалів справи, договір про надання правової допомоги між адвокатом Регелюком С. В. та ОСОБА_1 було укладено 30 жовтня 2025 року, що підтверджується ордером про надання правової допомоги від 03 листопада 2025 року. Крім того, документи, долучені адвокатом до апеляційної скарги, були отримані ОСОБА_1 ще у липні - серпні 2025 року. Таким чином, наведені у клопотанні доводи щодо неможливості своєчасного звернення за правничою допомогою та необхідності додаткового часу не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними доказами, які свідчать про те, що ОСОБА_1 мала можливість раніше реалізувати своє право на апеляційне оскарження;
безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою. Подання апеляційної скарги особою, не залученої до участі в справі, є винятком із загального правила щодо присічного річного строку на оскарження рішення суду першої інстанції, й така особа наділена правом на поновлення зазначеного процесуального строку, проте за наявності доказів про те, що ця особа, яка вважає, що оскаржуваним рішенням суду порушені її права, знала про прийняте рішення, суд зобов'язаний перевірити причини пропуску строку на апеляційне оскарження, відповідно до положень статті 354 ЦПК України. Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 464/12916/13 від 25 лютого 2026 року. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22);
за таких обставин, наведені скаржником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави такого пропуску суд визнає неповажними та такими, що об'єктивно не перешкоджали вчинити відповідну процесуальну дію. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Тому у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Регелюка С. В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року слід відмовити.
15 травня 2026 року ОСОБА_1 подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана адвоката Регелюком Сергієм Валентиновичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року, в якій просила: скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
рішенням суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на частки у вказаному нерухомому майні як у порядку спадкування за законом, так і на підставі набувальної давності. Таким чином, рішенням суду фактично було остаточно визначено правовий режим спірного майна та склад його власників. ОСОБА_1 є особою, яка входить до спадкового ланцюга попередніх власників зазначеного майна, а відтак має прямий юридичний інтерес щодо результату розгляду цієї справи. ОСОБА_1 не була залучена до участі у справі, не була повідомлена про її розгляд, не отримувала жодних процесуальних документів та була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені ЦПК України;
лише у серпні 2025 року скаржниці стало відомо про факт існування судового рішення у зв'язку з винесенням нотаріусом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Однак зазначена постанова містила виключно посилання на існування судового рішення без викладення його змісту, мотивів та правових висновків. Відповідно, на цьому етапі скаржниця не мала об'єктивної можливості встановити, у чому саме полягає порушення його прав, які саме правові підстави покладені в основу рішення та чи існують підстави для його оскарження;
лише 20 березня 2026 року представником скаржника було отримано повний текст рішення суду першої інстанції, що дало можливість належним чином оцінити зміст рішення, встановити характер та обсяг порушення прав, а також сформувати правову позицію. Після отримання повного тексту рішення апеляційну скаргу було подано без зволікань - 30 березня 2026 року;
апеляційним судом порушено статтю 127 ЦПК України, оскільки не надано належної оцінки поважності причин пропуску строку з урахуванням конкретних обставин справи; статтю 352 ЦПК України, оскільки до особи, яка не брала участі у справі, застосовано критерії поведінки учасника процесу; статтю 354 ЦПК України, оскільки неправильно визначено момент початку перебігу строку на апеляційне оскарження; статтю 358 ЦПК України, оскільки безпідставно відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Крім того, порушено статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на доступ до суду;
апеляційний суд неправомірно ототожнив момент отримання інформації про існування судового рішення з моментом, коли особа дізналася про порушення свого права. Такий підхід суперечить правовій природі процесуальних строків, які повинні обчислюватися з моменту, коли особа об'єктивно отримала можливість реалізувати право на судовий захист. Постанова нотаріуса не містила повного тексту рішення, не містила мотивувальної частини та не дозволяла встановити характер правових висновків суду. Лише отримання повного тексту рішення створює можливість для формування обґрунтованої правової позиції та подання апеляційної скарги. Посилання апеляційного суду на можливість ознайомлення з рішенням у ЄДРСР є юридично необґрунтованим, оскільки чинне законодавство не покладає на особу обов'язку здійснювати постійний моніторинг судових рішень;
у постанові від 18 січня 2023 у справі № 160/6211/21 зазначено, що поважність причин пропуску строку має оцінюватися з урахуванням реальної можливості особи захистити свої права. У постанові від 25 лютого 2026 року у справі №464/12916/13 наголошено на необхідності встановлення моменту фактичного дізнання про порушення права для осіб, які не брали участі у справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 підкреслила, що процесуальні норми не можуть застосовуватись таким чином, щоб нівелювати сутність права на судовий захист.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Європейський суд з прав людини зауважував, що «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що:
«апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 травня 2022 року в справі № 904/1875/19 зазначено, що:
«з приписів частини 2 статті 261 ГПК України не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
Наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною 2 статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2023 року в справі № 752/6166/17 вказано, що:
«57. Згідно з ч. 2 ст. 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки.
58. Однак, з приписів вищенаведеної процесуальної норми не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
59. Наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
60. Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК України, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте в такому випадку особа не звільняється від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.
61. Отже, норми ГПК України підлягають застосуванню до всіх без виключення учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
62. Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року в справі № 1512/12762/12 (провадження № 61-6640св23) зазначено, що:
«відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Наведена норма процесуального права не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Заявник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Зазначене необхідно врахувати суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі».
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).
Апеляційний суд встановив, що:
повний текст рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року складено 09 грудня 2021 року. Апеляційна скарга на рішення суду повинна бути подана до 08 січня 2022 року;
апеляційна скарга адвоката Регелюка С. В. в інтересах ОСОБА_1 подана 30 березня 2026 року, тобто, з пропуском строку, встановленого статтею 354 ЦПК України;
до апеляційної скарги адвокат Регелюк С. В. в інтересах ОСОБА_1 долучив копію постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26 серпня 2025 року. В постанові зазначено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2025 року квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на даний час продана ОСОБА_2 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року у справі № 757/4565/19. у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії є посилання на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року та зазначено єдиний унікальний номер справи. Скаржниці стало відомо про оскаржуване судове рішення 25 серпня 2025 року. Однак, апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду подано 30 березня 2026 року;
договір про надання правової допомоги між адвокатом Регелюком С. В. та ОСОБА_1 було укладено 30 жовтня 2025 року, що підтверджується ордером про надання правової допомоги від 03 листопада 2025 року. Крім того, документи, долучені адвокатом до апеляційної скарги, були отримані ОСОБА_1 ще у липні - серпні 2025 року.
Встановивши, що підстави, вказані ОСОБА_1 для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені в постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 у справі № 160/6211/21 та від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 464/12916/13 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана адвоката Регелюком Сергієм Валентиновичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков