13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 454/66/26
провадження № 61-6069ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду та держави Україна
в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України
на його користь кошти в сумі 1 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди
та 54,00 грн матеріальної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді Київського апеляційного суду, що спричинило приниження його честі, гідності
та ділової репутації.
Сокальський районний суд Львівської області ухвалою від 13 січня 2026 року,
яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 травня 2026 року, відмовив у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду про відшкодування матеріальної
та моральної шкоди.
Відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження у частині позовних вимог
до Київського апеляційного суду на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, і позовні вимоги, заявлені до суду
як до відповідача у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
04 травня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 травня 2026 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як вбачається з матеріалів касаційного провадження, ОСОБА_1 , звертаючись
до Київського апеляційного суду та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, вказав підставою відшкодування моральної шкоди незаконність процесуальних дій судді Київського апеляційного суду шляхом постановлення незаконної ухвали від 17 жовтня
2024 року у справі № 757/35067/20, що спричинило приниження його честі, гідності та ділової репутації.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України встановлено,
що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку,
що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини справи таке обмеження було пропорційним (рішення ЄСПЛ від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від
20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
Подібний висновок висловив також Верховний Суд України, зокрема, у постанові
від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави
та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій
або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє
у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати
Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16 (провадження № 14-500цс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі
№ 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) вказано, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладено, зокрема,
у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30),
від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним
за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд є повноважним розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, повинні переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає
не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).
Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суд (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17; від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц; від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у цій справі
на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
По суті доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм права, висновків судів першої та апеляційної інстанцій
не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування судами норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
В. В. Пророк