8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3530/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Підприємства «Палац Праці» об'єднання профспілок Харківської області, м. Харків
до третя особа, яка Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство», Харківська обл., Вовчанський р-н, село Ізбицьке, не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", м. Київ
про стягнення 15 669,20 грн
без виклику учасників справи
Підприємство «Палац Праці» об'єднання профспілок Харківської області (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області 01 жовтня 2025 року із позовною заявою про стягнення з Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» (надалі - Відповідач) грошових коштів у сумі 15669,20 грн (де: 14 571,22 грн - заборгованість з орендної плати та відшкодування загальних для всього будинку і прибудинкової території витрат на їх утримання, відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, 817,01 грн - інфляційні витрати, 280,97 грн - три проценти річних).
06 жовтня 2025 року до суду від представника Підприємства «Палац Праці» об'єднання профспілок Харківської області адвоката Шипенко А.С. надійшло клопотання (вх. № 23067), в якому повідомляє суд про те, що в доповнення до позовної заяви Підприємства "Палац Праці" ОПХО до ДП "Вовчанське лісове господарство" про стягнення грошових коштів від 30.09.2025 надає платіжну інструкцію № 461 від 03.10.2025 про оплату помилково недоплаченої частини судового збору у розмірі 2 грн 40 копійок та просить врахувати вказану платіжну інструкцію під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення Відповідачем умов договору оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги № 028В-24 від 01.07.2024 щодо своєчасної та повної сплати усіх платежів, передбачених умовами договору.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.10.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі; дану справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами; запропоновано Відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; зобов'язано Відповідача надати суду: докази стану припинення юридичної особи - Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство», докази наявності передавальних актів тощо, на підставі яких відбулась передача активів та пасивів правонаступнику; встановлено Позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом десяти днів з дня отримання відзиву на позов; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ" (далі - третя особа); встановлено залученій третій особі десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання пояснень та запропоновано третій особі надати суду: докази стану припинення юридичної особи - Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство», докази наявності передавальних актів тощо, на підставі яких відбулась передача активів та пасивів правонаступнику.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Судом встановлено, що Позивач, Відповідач та Третя особа мають зареєстровані електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Відтак, для надання можливості сторонам реалізувати власні процесуальні права, останні були повідомлені в порядку приписів ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України шляхом направлення ухвали суду від 06.10.2025 в електронній формі до Електронного кабінету із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже Позивач та Відповідач отримали ухвалу суду від 06.10.2025 про відкриття провадження у справі № 922/3530/25 - 07.10.2025 о 22:10 та 07.10.2025 о 22:04 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в матеріалах справи.
Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, таке рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відтак, датою вручення Позивачу та Відповідачу ухвали суду від 06.10.2025 про відкриття провадження у справі № 922/3530/25 є 08.10.2025, оскільки документ було надіслано після 17:00.
Також копію зазначеної ухвали направлено Третій особі засобами поштового зв'язку за трек-номером R067014799394 на адресу реєстрації Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ", яка зазначена у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана останньою 13.10.2025, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення в матеріалах справи.
07 жовтня 2025 року представник Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" Синенко О.М. звернулась до суду із заявою (вх. №23268) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.
Крім того, Третя особа та її представник отримали ухвалу суду від 06.10.2025 про відкриття провадження у справі № 922/3530/25 в електронному кабінеті в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі 09.10.2025 о 12:30 та 08.10.2025 о 15:13 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в матеріалах справи.
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін та третьої особи про розгляд справи, а в розумінні ст. 120, 242 ГПК України сторони вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
14 жовтня 2025 року представником Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" Синенко О.М. подані до суду пояснення (вх. №23798), в яких просить суд закрити провадження у справі № 922/3530/25 з посиланням на те, що заборгованість у розмірі 14571,22 грн сплачена, що підтверджується платіжною інструкцією № 13528 від 13.10.2025 та посилається на п.5 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» щодо повернення судового збору. Повідомляє суд, що відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» установлено, що державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов'язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються. Проте докази стану припинення юридичної особи - Державне підприємство «Вовчанське лісове господарство» відсутні, оскільки підприємство знаходиться в стані припинення. Окремо увагу суду Третя особа звертає на те, що Позивачем безпідставно нараховано 3% річних та інфляційні втрати з 11.03.2025, оскільки, за оренду нежитлових приміщень сплачено до подання позову. Водночас зазначає, що Відповідач знаходиться в стані припинення та листом від 27.03.2025 повідомив Позивача про своє припинення та зазначив, що його правонаступником є ДП «Ліси України». Проте в зв'язку з відсутністю досудового врегулювання спору ДП «Ліси України» не знало, що існує дана заборгованість, та відповідно і не сплатило заборгованість за Відповідача. Після ознайомлення з матеріалами справи заборгованість була сплачена.
29 грудня 2025 року представником Підприємства «Палац Праці» об'єднання профспілок Харківської області - адвокатом Шипенко А.С. подані до суду додаткові пояснення у справі (вх. №30483), в яких повідомляє суд, що заборгованість з орендної плати та відшкодування загальних для всього будинку і прибудинкової території витрат на їх утримання, відшкодування вартості спожитих комунальних послуг у розмірі 14 571,22 грн сплачена Позивачу в повному обсязі після подання позовної заяви до суду, у зв'язку із чим в цій частині провадження у справі підлягає закриттю. Проте, залишились не сплаченими інфляційні витрати у розмірі 817,01 грн та три проценти річних у розмірі 280,97 грн. Крім того, не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі повернення частини судового збору з державного бюджету у зв'язку з закриттям провадження у справі в частині.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений ГПК України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, посьмові пояснення третьої особи, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, 01.07.2024 між Позивачем, як Орендодавцем, та Відповідачем, як Орендарем, укладено договір оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги № 028В-24 (далі - Договір), за умовами якого Позивач, як Орендодавець, передав Відповідачу, як Орендарю, в оренду об'єкт оренди - нежитлові приміщення, розташовані у будинку Палацу праці, що обліковується на балансі об'єднання профспілок Харківської області (власника будинку), за адресою: м. Харків, м.-н Конституції, буд. 1, загальною площею 103 кв. м., у тому числі: під'їзд 4, поверх 4, кімната № 44-09 площею 35 кв. м.; під'їзд 4, поверх 5, кімната № 45-13 площею 31 кв. м.; під'їзд 4, поверх 5, кімната № 45-14 площею 37 кв. м. з урахуванням допоміжних приміщень користування.
Права по володінню та користуванню приміщенням виникають у Орендаря з моменту підписання цього Договору та Акту приймання-передачі та здійснюються відповідно до умов даного Договору, які визначені сторонами як суттєві.
Стан приміщень відповідає вимогам, що дозволяють їх нормальну експлуатацію, що відображається в Акті приймання-передачі.
На підставі п. 3.1. Договору, за користування орендованими приміщеннями Орендар зобов'язаний незалежно від результатів своєї господарської діяльності, не пізніше 10 числа кожного місяця перераховувати на рахунок Орендодавця договірну орендну плату за поточний місяць і відшкодовувати загальні для всього будинку і прибудинкової території витрати на їх утримання та вартість спожитих комунальних послуг, що надаються у централізованому порядку, із розрахунку фактичних витрат на один квадратний метр площі будинку, пропорційно займаній орендарем площі. Крім того, Орендар відшкодовує вартість спожитої електричної енергії відповідно до п. 2.2.7.
Згідно з п. 3.2. Договору, Орендар самостійно розраховує загальну суму до сплати. Зобов'язання по сплаті вважаються виконаними з дня надходження коштів на рахунок Орендодавця і зараховуються ним в рахунок погашення наладжених платежів у хронологічному порядку, незалежно від періодів, зазначених у платіжних документах Орендаря, дотримуючись черговості, встановленої ст. 534 Цивільного кодексу України, тобто, спочатку зараховується пеня, а потім основні платежі, починаючи з найдавніших періодів.
Орендодавець, з метою однакового підходу до розрахунків, на прохання Орендаря може надавати йому свою розшифровку нарахувань. Однак, відсутність такої розшифровки не звільняє Орендаря від виконання обов'язків, передбачених п. 3.1. Договору.
На виконання умов зазначеного Договору між сторонами складено та підписано Акт здачі-приймання нежитлових приміщень від 01.07.2024.
Додатковою угодою № 1 від 08.07.2025 площа приміщень, що передавалась в оренду Відповідачу була збільшена на 30 кв.м., а саме: під'їзд 4, поверх 4, кімната № 44-06 площею 30 кв. м. Додаткові приміщення прийняті Відповідачем на підставі Акту від 08.07.2025.
Листом за вих.457 від 27.03.2025 Відповідач повідомив Позивача про своє припинення шляхом приєднання до іншої юридичної особи та про необхідність дострокового припинення договору оренди з 01.04.2025. Крім того, Відповідачем у листі повідомлялось, що його правонаступником є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034) та з метою забезпечення повного виконання господарських зобов'язань та для запобігання спірних ситуацій просив Позивача надати рахунок для погашення заборгованості згідно договору № 028В-24 від 01.07.2024 в сумі 31014,51 грн із зазначенням реквізитів філії «Слобожанський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
За згодою із Відповідачем Позивачем було достроково припинено договір № 028В-24 оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги від 01.07.2024, на підтвердження чого підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень від 31.03.2025.
Станом на дату повернення приміщення розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем становив 31 014,51 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 25.03.2025. Також Позивачем був виставлений рахунок-фактура № 308 від 25.03.2025 на оплату заборгованості за послуги по оренді приміщення згідно Акту звірки від 25.03.2025 із зазначенням Платника - Філія «Слобожанський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
08.04.2025 від імені філії «Слобожанський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Позивача сплачено 16 443,29 грн за договором № 028В-24 оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги від 01.07.2024 в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство», що підтверджується випискою з рахунку за 08.04.2025.
Таким чином, розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за договором № 028В-24 оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги від 01.07.2024 становить 14571,22 грн.
Враховуючи той факт, що останній місяць користування приміщеннями за договором № 028В-24 оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги від 01.07.2024 - це березень 2025 року, строк на оплату всіх платежів за цим договором сплив 10.03.2025.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань зі своєчасної сплати орендних платежів на підставі ст. 625 ЦК України Позивачем нараховано до стягнення з Відповідача 817,01 грн інфляційних втрат та 280,97 грн 3% річних.
Обставини щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача існуючої заборгованості, а також нарахованих в зв'язку з простроченням її оплати інфляційних та 3% річних стали підставами для звернення Позивача до суду з позовом у даній справі.
Водночас, Позивач зазначає, що відповідно до інформації, що міститься у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наразі серед юридичних осіб, правонаступником яких є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034), Державне підприємство «Вовчанське лісове господарство» не зазначається. Отже, процедура реорганізації Відповідача триває, у зв'язку із чим ДП «Вовчанське лісове господарство» залучене в якості Відповідача за цим позовом. У той саме час, рішення у цій справі може вплинути на права та обов'язки Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", у зв'язку із чим останнього залучено Позивачем в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову.
Крім того, залучена Третя особа зазначає, що відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» установлено, що державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов'язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються. Проте докази стану припинення юридичної особи - Державне підприємство «Вовчанське лісове господарство» відсутні, оскільки підприємство знаходиться в стані припинення.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, після відкриття провадження у даній справі 13.10.2025 від імені філії «Слобожанський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Позивача сплачено існуючу заборгованість у сумі 14 571,22 грн за договором № 028В-24 оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги від 01.07.2024 в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство», що підтверджується платіжною інструкцією № 13528 від 13.10.2025.
Відтак, Позивачем надані до суду додаткові пояснення, в яких повідомив суд, що заборгованість з орендної плати та відшкодування загальних для всього будинку і прибудинкової території витрат на їх утримання, відшкодування вартості спожитих комунальних послуг у розмірі 14 571,22 грн сплачена Позивачу в повному обсязі після подання позовної заяви до суду, у зв'язку із чим в цій частині провадження у справі підлягає закриттю. Проте, залишились не сплаченими інфляційні витрати у розмірі 817,01 грн та три проценти річних у розмірі 280,97 грн.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
У даному випадку, матеріалами справи підтверджується факт належного виконання Позивачем умов договору оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги № 028В-24 від 01.07.2024 щодо надання Відповідачу в оренду обумовлених у договорі приміщень.
Отримавши відповідні приміщення в оренду Відповідач зобов'язаний здійснювати оплати орендних платежів в порядку та на умовах, встановлених договором.
Разом з тим, після відкриття провадження у даній справі в інтересах Відповідача сплачено основний борг за договором № 028В-24 від 01.07.2024 в сумі 14 571,22 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 13528 від 13.10.2025.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
З огляду на вищевикладене наявні підстави для закриття провадження у справі в частині стягнення 14 571,22 грн основного боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки предмет спору припинив існування у зв'язку з погашенням основної заборгованості після пред'явлення позову та відкриття провадження у справі. Відтак, суд дійшов висновку про те, що провадження у справі №922/3530/25 в частині стягнення 14 571,22 грн основного боргу необхідно закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Щодо вимоги про стягнення з Відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи той факт, що останній місяць користування приміщеннями за договором № 028В-24 оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги від 01.07.2024 - це березень 2025 року, на підставі п. 3.1. Договору строк на оплату всіх платежів за цим договором сплив 10.03.2025.
08.04.2025 від імені філії «Слобожанський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Позивача сплачено 16 443,29 грн за договором № 028В-24 оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги від 01.07.2024 в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство», що підтверджується випискою з рахунку за 08.04.2025. Однак, остаточно існуючий борг в інтересах Відповідача сплачено лише 13.10.2025 платіжною інструкцією № 13528 від 13.10.2025 на суму 14 571,22 грн.
Таким чином, у даному випадку матеріалами справи підтверджується факт прострочення Відповідачем виконання своїх зобов'язань з оплати орендних платежів.
За допущені прострочення Позивачем нараховано до стягнення:
- інфляційних втрат всього 817,01 грн, а саме: 465,22 грн за період прострочення з 11.03.2025 по 07.04.2025 на суму заборгованості 31 014,51 грн та 351,79 грн за період прострочення з 08.04.2025 по 29.09.2025 на суму заборгованості 14 571,22 грн.
- 3 % річних всього 280,97 грн, а саме: 71,38 грн за період прострочення з 11.03.2025 по 07.04.2025 на суму заборгованості 31 014,51 грн та 209,59 грн за період прострочення з 08.04.2025 по 29.09.2025 на суму заборгованості 14 571,22 грн.
Періоди прострочення грошових зобов'язань та суми таких зобов'язань Відповідачем належним чином не спростовані, доказів протилежного матеріали справи не містять та останнім суду не надано.
Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що його здійснено з певними арифметичними помилками. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювався за допомогою інструменту “Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff). А саме: розмір інфляційних втрат за період прострочення з 08.04.2025 по 29.09.2025 на суму заборгованості 14 571,22 грн складає 396,56 грн.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд дійсно не може виходити за межі позовних вимог.
За таких обставин заявлений позов в даній частині вимог підлягає задоволенню, а з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 817,01 грн інфляційних втрат та 280,97 грн 3% річних за зазначені періоди прострочення.
При цьому суд вважає безпідставним посилання Третьої особи на те, що оскільки основний борг погашений до подачі позовної заяви, а тому нібито відсутні правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат. В даному випадку, як вже зазначалося, матеріалами справи підтверджується факт прострочення Відповідачем виконання зобов'язань з оплати орендних платежів, за що Позивач на підставі ст. 625 ЦК України має право на нарахування інфляційних та річних за весь час прострочення та незалежно від того коли було сплачено борг, до подання позовної заяви чи після.
Крім того, матеріалами справи підтверджується про обізнаність Відповідача та філії «Слобожанський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про існування заборгованості за договором № 028В-24 оренди нежитлових приміщень, відшкодування витрат на управління, утримання, обслуговування будинку, прибудинкової території та відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги від 01.07.2024, адже Відповідачем підписаний Акт звірки від 25.03.2025 та сплачено філією «Слобожанський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в інтересах Позивача 16 443,29 грн з посиланням в призначенні платежу: «заборгованість по оренді приміщень ДП «Вовчанське лісове господарство» згідно дог.028В-24 від 01.07.2024».
Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).
Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає таке.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Між тим, Позивач у додаткових поясненнях зазначає про те, що не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі повернення частини судового збору з державного бюджету у зв'язку з закриттям провадження у справі в частині.
Так, згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (із змін. і доповн.) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню.
Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.
Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається ГПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність господарських процесуальних прав і обов'язків суб'єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Як відомо, законодавче закріплення судових витрат у вигляді судового збору має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
У п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), було зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх цивільних прав та обов'язків, пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом (Голдер проти Сполученого Королівства і Z та інші проти Сполученого Королівства, рішення суду, цитовані вище, так само; та, mutatis mutandis, Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року).
Так, саме з метою забезпечення процесуальної економії законодавцем в ч. 1 ст. 130 ГПК України закріплено правила щодо можливості повернення заявникові частини судового збору у разі відмови позивача від позову, укладення мирової угоди, визнання відповідачем позову. Вказані положення ГПК кореспондують з положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону "Про судовий збір".
Разом з цим, у випадку закриття провадження у справі внаслідок задоволення відповідачем вимог позивача після пред'явлення позову, тобто коли предмет спору відсутній, обов'язок відшкодування судових витрат, зокрема, витрат по сплаті судового збору, покладено законодавцем в ч. 3 ст. 130 ГПК України на відповідача.
Слід зазначити, що Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Натомість, Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок здійснення судочинства в господарських судах, порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Зокрема, за положеннями ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Питання про розподіл судових витрат у вказаному випадку, передбаченому ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, суд може вирішити протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі (ч. 6 ст. 130 ГПК України).
Відтак, у ст. 130 Господарського процесуального кодексу України закріплено порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження з підстав укладення мирової угоди, відмови позивача від позову, задоволення відповідачем вимог позивача після пред'явлення позову, що кореспондують з підставами закриття провадження у справі, передбачені в пунктах 2, 4 і 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору, позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом, сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом).
Отже, виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що порядок розподілу судового збору та його повернення заявникові у разі закриття провадження у справі з інших підстав, що не охоплені наведеними положеннями ст. 130 ГПК України і передбачені в п. 1, 3, 5, 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; судом встановлено обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу; після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва), регулюється саме положеннями ст. 7 Закону України "Про судовий збір". Адже, суть у поверненні судового збору у вказаних випадках закриття провадження у справі полягає у тому, що внаслідок виникнення обставин, які унеможливлюють розгляд справи по суті заявлених вимог, позивач (заявник) не може отримати відповідного результату від звернення до суду. Натомість закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору обумовлено саме задоволенням відповідачем вимог позивача, тобто отриманням того, на що позивач розраховував при зверненні до суду із заявленим позовом.
При цьому суд зауважує, що права Позивача на відшкодування сплаченого судового збору за подачу позову за рахунок Відповідача, а не за рахунок держави, у даному випадку (закриття провадження за відсутністю предмета спору) жодним чином не порушені, поза як здійснення судом розгляду справ за рахунок держави у такому випадку нівелюватиме компенсаційну функцію інституту судових витрат.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, та сума основного боргу сплачена після пред'явлення позивачем до суду даного позову, у зв'язку з чим предмет спору припинив існування внаслідок задоволення відповідачем вимог позивача після пред'явлення позову, та провадження у справі в частині основної заборгованості було закрито з цих підстав, проте відсутнє визнання позову відповідачем в повному обсязі чи задоволення відповідачем вимог позивача в повному обсязі до початку розгляду справи по суті, а також задоволення позову судом в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає, що понесені позивачем витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.
Таким чином, сума судового збору, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача складає 2422,40 грн, оскільки саме така сума судового збору підлягала сплаті при поданні позову у даній справі.
Керуючись ст. ст. 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 129, 130, 232-233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Закрити провадження у справі №922/3530/25 в частині стягнення основного боргу у розмірі 14 571,22 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Стягнути з Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» (адреса: 62530, Харківська обл., Вовчанський р-н, село Ізбицьке, вул. Слобідська, буд. 29-А; код ЄДРПОУ 00993136) на користь Підприємства "Палац Праці" об'єднання профспілок Харківської області (адреса: 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 1, під. 3, пов. 5; код ЄДРПОУ 30238257) інфляційні втрати у розмірі 817,01 грн та 3% річних у розмірі 280,97 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "18" травня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяІ.П. Жигалкін