ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2026Справа № 910/1816/26
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5) до Житлово-будівельного кооперативу "АВТОТРАНСПОРТНИК" (03162, місто Київ, вулиця Тулузи, будинок 22) про стягнення 268 648,88 грн.
без повідомлення (виклику) сторін,
20.02.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" до Житлово-будівельного кооперативу "АВТОТРАНСПОРТНИК" про стягнення 268 648,88 грн, з яких: 200 540,84 грн - основний борг, 14703,80 грн - 3 % річних, 51229,62 грн - інфляційні втрати та була передана 23.02.2026 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.11.2018 р. між КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВРАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (далі - Позивач/Енергопостачальна організація/Сторона 1) та ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИМ КООПЕРАТИВОМ "АВТОТРАНСПОРТНИК" (далі - Відповідач/Споживач/Сторона 2) укладено Договір № 081030740000100 про надання послуги з централізованого постачання гарячої води (далі - Договір), відповідно до якого Позивач зобов'язався надати послугу з централізованого постачання гарячої води у будинок Відповідача, а Відповідач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі.
Позивачем було сформовано акт звіряння взаєморозрахунків за послуги з постачання гарячої води (ГВ) за період 11.2021-10.2025 року, розрахунок заборгованості за послуги з постачання гарячої води ЖБК «Автотранспортник» розмір складає - 200 540,84грн.
З огляду на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором в повному обсязі, та не сплатив вартість за послуги з постачання гарячої води повністю, позивач просить стягнути з відповідача 200 540,84 грн - основної заборгованості, 14703,80 грн - 3 % річних та 51229,62 грн - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 позовну заяву залишено без руху.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 26.02.2026, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою суду від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу, а також зазначено про обов'язок Житлово-будівельного кооперативу "АВТОТРАНСПОРТНИК" зареєструвати свій електронний кабінет.
Частиною п'ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 09.03.2026 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№R067119080433) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Єдиному держаному реєстрі.
Як вбачається з сайту УКРПОШТА за № відправлення R067119080433 останнє не було вручено з причин «закінчення встановленого терміну зберігання».
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 09.03.2026 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 01 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.
Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
16.11.2018 р. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (далі - Позивач/Енергопостачальна організація/Сторона 1) та Житлово-будівельним кооперативом "АВТОТРАНСПОРТНИК" (далі - Відповідач/Споживач/Сторона 2) укладено Договір № 081030740000100 про надання послуги з централізованого постачання гарячої води (далі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався надати послугу з централізованого постачання гарячої води у будинок відповідача, а відповідач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі.
Об'єкт, на який здійснюється надання послуг з централізованого постачання гарячої води знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тулузи, буд. 22 (будинок житловий).
30.09.2021 року позивачем на офіційному веб-сайті Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (https://kte.kmda.gov.ua/) було опубліковано текст Договору про надання послуги з постачання гарячої води за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року №1022.
Відповідач, який є обслуговуючою компанією будинку, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тулузи, буд. 22, після публікування позивачем тексту договору про надання послуги з постачання теплової енергії за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року №1022, не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги (позивачем) відповідний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Позивачем було розміщено повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг в приміщеннях ЦОК.
З огляду на наведені обставини, позивач у позовній заяві зазначає, що договір про надання послуги з постачання теплової енергії між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Житлово-будівельним кооперативом "АВТОТРАНСПОРТНИК" укладено.
Відповідно до п. 7 типового договору виконавець забезпечує постачання послуги безперервно з гарантованим рівнем безпеки, температури та тиску.
Згідно з п. 10 договору контроль якісних та кількісних характеристик послуги здійснюється за показаннями вузла (вузлів) комерційного обліку та іншими засобами вимірювальної техніки.
За змістом п. 12 договору Обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг гарячої води, спожитої в будинку, за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу.
Відповідно до розрахунку обсягу споживання гарячої води до приміщення за адресою: м. Київ, вул. Тулузи, буд. 22, позивач здійснював постачання гарячої води Відповідачу.
Позивач у позовній заяві зазначає, що останнім було складено акти надання послуг з постачання гарячої води відповідачу, в яких зазначена кількість кубічних метрів, ціна без ПДВ, коефіцієнт по ціні газу, сума без ПДВ, всього з ПДВ за період з листопада 2021 по жовтень 2025 року.
Позивачем було сформовано акт звіряння взаєморозракунків за послуги з постачання гарячої води (ГВ) за період 11.2021-10.2025 року, розрахунку заборгованості за послуги з постачання гарячої води за особовим рахунком № 081030740010101 ЖБК "АВТОТРАНСПОРТНИК".
Позивач у позовній заяві стверджує, що порушуючи умови договору та норми законодавства, відповідач не вносив плату за отриману теплову енергію у гарячій воді, в результаті чого за період з 11.2021-10.2025 утворилась заборгованість у розмірі 200540,84 грн.
На підтвердження факту постачання теплової енергії та підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії та її вартості, позивачем долучено корінці наряду на включення та відключення теплової енергії до будинку теплоспоживання, та відомостями будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії, обліковими картками, актами надання послуг з постачання гарячої води.
Спір у даній справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості поставленої теплової енергії в період з листопада 2021 по жовтень 2025, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 200 540,84 грн, 51229,62 грн інфляційних втрат, 14703,80 грн трьох відсотків річних та пеню у розмірі 2174,62 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, з 11.2021-10.2025 відповідачем було спожито теплову енергію на загальну суму 200540,84 грн.
Вказані обставини підтверджуються наданими до матеріалів справи документами, а саме: нарядом на включення теплової енергії до будинку теплоспоживання та відомостями будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії, актами надання послуг з постачання гарячої води та рахунком на оплату заборгованості за послуги постачання гарячої води.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії відповідачем за спірний період.
Питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуги з постачання теплової енергії у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи № 910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи № 910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи № 910/30728/15).
Судом враховано, що облікові картки, акти приймання - передавання товарної продукції, наявні в матеріалах справи з боку відповідача не підписані, проте договором визначено, що обов'язок отримати рахунок-фактуру, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння покладений на відповідача (споживача). Відповідач (споживач послуги теплової енергії) отримання послуг та розмір їх вартості не заперечував. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Отже матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача заборгованості за спожиту в період з 11.2021-10.2025 теплову енергію у сумі 200 540,84 грн.
А тому вимоги позивача в цій частині визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційну складову у сумі 51229,62 грн та 3% річних у сумі 14703,80 грн, нараховані на заборгованість з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 по 01.10.2025. Та інфляційні втрати у розмірі 51229,62 грн, нараховані на заборгованість з опалення за період з 01.12.2021 по 01.10.2025.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.
Перевіривши наданий Позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що останній є арифметично вірним, а відтак підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.
При цьому судом враховано відсутність заперечень та контрозрахунку Відповідача в частині нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Зобов'язання зі сплати як 3% річних, так і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 ГК України, статі 551 ЦК України.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 та від 31.01.2022 у справі № 910/15116/18.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню за загальний період з 01.10.2024 по 31.10.2025 в розмірі 2174,62 грн.
Пунктом 45 договору передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.
Водночас, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної в поставної Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року по справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з несвоєчасною платою за поставлену теплову енергію, прийшов до висновку, що він є вірним та підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведених обставин, вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "АВТОТРАНСПОРТНИК" (03162, місто Київ, вулиця Тулузи, будинок 22, код ЄДРПОУ 23494335) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, код ЄДРПОУ - 40538421) 200 540 (двісті тисяч п'ятсот сорок) грн 84 коп. - суми основного боргу, 14703 (чотирнадцять тисяч сімсот три) грн 80 коп. - 3% річних, 51 229 (сім тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн 46 коп. - інфляційних втрат, 2 174 (дві тисячі сто сімдесят чотири) грн. 62 коп - пені та 4029 (чотири тисячі двадцять дев'ять) грн 73 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено та підписано 19.05.2026.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ