29.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/6041/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І.,
секретаря судового засідання Старини А. С.,
за участю:
позивача (апелянта) Пластун К. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державної податкової служби України, м. Київ в особі Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 (суддя Колісник І. І.) у справі № 904/6041/25
за позовом Державної податкової служби України, м. Київ в особі Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія", м. Павлоград Дніпропетровської області
про стягнення 518 554,42 грн,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у Донецькій області звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення заборгованості у загальній сумі 518 554,42 грн, з яких: 353 281,78 грн - попередня оплата за пальне, 113 050,17 грн - неустойка (пеня та штраф за п. 6.2 договору), 35 328,18 грн - штраф за п. 6.4 договору, 16 894,29 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір про закупівлю № 18 від 16.10.2024, за яким відповідач зобов'язувався поставити позивачу бензин автомобільний А-95-Євро 5 у кількості 6 420 літрів на загальну суму 359 455,80 грн. Позивач здійснив повну попередню оплату товару, однак відповідач свої зобов'язання з відпуску пального за скретч-картками виконав лише частково, АЗС мережі "Авіас", які обслуговують скретч-картки відповідача, не працюють. Відповідач на претензійні вимоги позивача не відповів, грошові кошти не повернув.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" на користь Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Донецькій області попередню оплату в сумі 347 682,78 грн, пеню в сумі 75 099,48 грн, штраф у сумі 24 337,79 грн, судовий збір у сумі 5 365,44 грн. У решті позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами укладено договір про закупівлю № 18 від 16.10.2024, за яким постачальник зобов'язувався поставити покупцю бензин А-95 Євро 5 у кількості 6 420 літрів за ціною 55,99 грн з ПДВ за літр на загальну суму 359 455,80 грн. Покупець здійснив повну попередню оплату товару платіжною інструкцією № 1618 від 05.12.2024. Постачальник передав покупцю довірчі документи (скретч-картки) на отримання товару, однак зобов'язання з відпуску всієї партії товару не виконав. Суд встановив, що відповідачем забезпечено відпуск 210,27 літрів бензину А-95 за скретч-картками, що підтверджується фіскальними чеками, а недоотриманий обсяг бензину становить 6 209,73 літрів на суму 347 682,78 грн. Суд зазначив, що обставини непрацюючих АЗС мережі "Авіас" є загальновідомими та не потребують доказування. Суд визначив, що зобов'язання з повернення попередньої оплати мало бути виконано відповідачем не пізніше 26.08.2025, з урахуванням вручення претензійної вимоги 19.08.2025 та семиденного строку за ч. 2 ст. 530 ЦК України. Щодо штрафу за п. 6.4 договору у розмірі 10% суд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, дійшов висновку, що одночасне стягнення штрафу за п. 6.2 та штрафу за п. 6.4 договору є подвійним стягненням за одне й те саме порушення, що суперечить ст. 61 Конституції України. Щодо інфляційних втрат суд зазначив, що грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати виникло у відповідача лише з 27.08.2025, а період нарахування до 31.08.2025 становить лише 5 днів, що не перевищує 15 днів календарного місяця, тому інфляційні втрати стягненню не підлягають.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/6041/25 скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також просить здійснити розподіл судових витрат на користь позивача та розглянути апеляційну скаргу в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рішення оскаржується в частині зменшення обсягу недоотриманого пального з 6 309,73 до 6 209,73 літрів та відповідного зменшення суми основного боргу; обмеження періоду нарахування пені датою 26.08.2025; відмови у стягненні штрафу 10% за п. 6.4 договору; відмови у стягненні інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України.
Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо обсягу фактично відпущеного пального апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково визначив обсяг фактично відпущеного бензину у 210,27 літрів, тоді як позивачем фактично отримано лише 110,27 літрів, що підтверджується фіскальними чеками та обставинами справи.
Суд помилково включив до фактично відпущеного пального 100 літрів бензину, зазначених у фіскальному чеку від 22.01.2025, не врахувавши, що за цим чеком фактично було відпущено лише 30,27 літрів, а 69,73 літрів бензину не були отримані, що прямо встановлено самим судом у мотивувальній частині рішення. Апелянт пояснює, що чеком № 17 від 22.01.2025 надано до розрахунку 5 талонів (карток) по 20 літрів (а саме: 303611890935, 303611890934, 303611890933, 303611890932, 303611890930), а чеком № 2 від 22.01.2025 фактично зафіксовано недоотримання 69,73 літрів товару за наданими талонами до чеку № 17. При цьому талони 303611890933, 303611890932, 303611890930 були активовані, але бензин фактично не отримано, дозаправка мала бути здійснена по чеку повернення, що прямо вказано у чеку № 2. Таким чином, фактичний обсяг отриманого бензину становить 110,27 літрів, недоотриманий обсяг складає 6 309,73 літрів, а залишок попередньої оплати - 353 281,78 грн. Висновок суду про отримання 210,27 літрів бензину є помилковим, що безпосередньо вплинуло на неправильне визначення суми основного боргу.
Щодо періоду нарахування пені апелянт зазначає, що суд першої інстанції без належного правового та фактичного обґрунтування визначив кінцевою датою нарахування пені 26.08.2025, що призвело до необґрунтованого зменшення розміру відповідальності відповідача та неправильного вирішення спору в цій частині. Зобов'язання відповідача має грошовий характер (повернення суми попередньої оплати), не виконане станом на дату ухвалення рішення суду, у зв'язку з чим прострочення його виконання триває. Пунктом 6.2 договору передбачено нарахування пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання, при цьому умови договору не містять жодних положень, які б обмежували період її нарахування певною календарною датою за відсутності фактичного виконання зобов'язання або його припинення у встановленому законом порядку. За відсутності передбачених договором або законом підстав для припинення нарахування пені, прострочення виконання зобов'язання відповідачем не припинилося, що виключає можливість довільного визначення кінцевої дати такого нарахування. Ні умови договору, ні норми цивільного законодавства не передбачають автоматичного припинення нарахування пені за відсутності виконання грошового зобов'язання, а тому пеня підлягає нарахуванню до дня фактичного виконання зобов'язання.
Щодо штрафу за п. 6.4 договору апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність подвійної відповідальності, неправильно визначивши правовий характер та підстави застосування санкцій, передбачених пунктами 6.2 та 6.4 договору. Зазначені положення договору регулюють різні види порушень зобов'язань: п. 6.2 передбачає відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання, що полягає у нарахуванні пені та штрафу у розмірі 7%, а п. 6.4 встановлює відповідальність за односторонню відмову постачальника від виконання умов договору, яка має самостійний характер та застосовується незалежно від настання прострочення. Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач не забезпечив виконання основного зобов'язання з поставки товару в обсязі, визначеному договором, та не вжив жодних дій, спрямованих на усунення порушень, що у сукупності підтверджує відмову від належного виконання договору. За таких умов застосування штрафу, передбаченого п. 6.4 договору, не є повторним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення, а становить реалізацію самостійного виду договірної відповідальності, прямо погодженого сторонами.
Щодо інфляційних втрат апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично проігнорував імперативні приписи ст. 625 ЦК України та безпідставно відмовив у стягненні інфляційних втрат за позовом про повернення попередньої оплати, посилаючись на строки виконання грошового зобов'язання. Грошове зобов'язання відповідача є невиконаним станом на дату ухвалення рішення суду, а отже, прострочення його виконання триває, що відповідно до ст. 625 ЦК України надає позивачу право на нарахування інфляційних втрат. Позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат у сумі 16 894,29 грн із суми основного боргу 353 281,78 грн за період з 01.02.2025 по 31.08.2025, що відповідає фактичній тривалості прострочення виконання грошового зобов'язання та повністю узгоджується зі змістом ст. 625 ЦК України.
Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не у повній мірі забезпечив всебічне та об'єктивне з'ясування всіх обставин, деякі обставини справи були оцінені формально, без належного зіставлення фактів і правових висновків, окремі доводи та докази позивача залишилися без належної оцінки, а суд не надав логічного і послідовного обґрунтування причин відмови у задоволенні вимог. Апелянт посилається на практику Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України" (заява № 4436/07), "Проніна проти України" (заява № 63566/00), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) щодо необхідності обґрунтування судових рішень та забезпечення принципу рівності сторін.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенегія" не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Кучеренко О. І., Демчина Т. Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 2604,95 грн.
На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової служби України, м. Київ в особі Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/6041/25.
Витребувано матеріали справи №904/6041/25 у Господарського суду Дніпропетровської області
25.03.2026 справа № 904/6041/25 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 призначено справу № 904/6041/25 до розгляду в судовому засіданні на 22.04.2026 о 10 год. 00 хв.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2026 заяву представника Державної податкової служби України, м. Київ в особі Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь - Пластун Кристини Валеріївни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 904/6041/25 - задоволено.
Судове засідання у справі №904/6041/25, яке призначено на 22.04.2026 о 10 год. 00 хв. постановлено проводити в режимі відеоконференції в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 65, зала судових засідань № 209.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2026 розгляд апеляційної скарги Державної податкової служби України, м. Київ в особі Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/6041/25 відкладено на 29.04.2026 о 12:30 год.
У судовому засіданні 29.04.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.
Встановлені судом обставини справи.
Між Державною податковою службою України (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (постачальник) укладено договір про закупівлю № 18 від 16.10.2024, за яким постачальник зобов'язувався поставити у власність покупця бензин автомобільний А-95-Євро 5 у кількості 6 420 літрів за ціною 55,99 грн з ПДВ за літр на загальну суму 359 455,80 грн.
Постачальник передав покупцю довірчі документи (скретч-картки) на товар, що підтверджується видатковою накладною № 0001/0002447 від 02.12.2024.
Покупець здійснив повну попередню оплату товару платіжною інструкцією № 1618 від 05.12.2024 на суму 359 455,80 грн.
Постачальник свого зобов'язання з відпуску покупцеві всієї партії товару не виконав. АЗС мережі "Авіас", які обслуговують скретч-картки відповідача, не працюють, що є загальновідомим фактом.
Претензійна вимога позивача від 16.06.2025 № 10370/6/05-99-17-02-11 повернулася відправнику 19.08.2025 з довідкою оператора поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідач грошових коштів на вимогу позивача не повернув.
Пунктом 6.2 договору передбачено нарахування пені у розмірі 0,1% вартості товару за кожен день прострочення та штрафу у розмірі 7% за прострочення понад 30 днів.
Пунктом 6.4 договору передбачено штраф у розмірі 10% ціни товару за односторонню відмову постачальника від виконання умов договору.
Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду, за результатом розгляду прийнято оскаржуване рішення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.
Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позов Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення 518 554,42 грн. Рішенням суду стягнуто з відповідача попередню оплату у сумі 347 682,78 грн, пеню у сумі 75 099,48 грн, штраф у сумі 24 337,79 грн та судовий збір у сумі 5 365,44 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Апеляційну скаргу подано в частині зменшення обсягу недоотриманого пального з 6 309,73 літра до 6 209,73 літра та відповідного зменшення суми основного боргу; обмеження періоду нарахування пені датою 26.08.2025; відмови у стягненні штрафу у розмірі 10% відповідно до п. 6.4 договору; відмови у стягненні інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір, який згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини виникли з договору про закупівлю №18 від 16.10.2024, який за своєю правовою природою є договором поставки, до якого застосовуються положення глави 54 ЦК України.
За змістом ст. 509, 526, 530, 655, 664, 692, 712 ЦК України постачальник зобов'язаний належним чином та у встановлений договором строк передати покупцю оплачений товар, а покупець - прийняти його та оплатити.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, умовами договору передбачено, що обов'язок постачальника щодо відпуску пального виникає у момент пред'явлення покупцем скретч-карток на АЗС, які обслуговують відповідні довірчі документи постачальника, що зумовлює обов'язок негайного відпуску товару.
Матеріали справи містять фіскальний чек від 22.01.2025, який підтверджує частковий відпуск пального у кількості 30,27 літра із 100 літрів оплаченого товару. Крім того, актами від 13.02.2025 та 03.03.2025, складеними комісією позивача, зафіксовано факти неможливості заправки службового автомобіля за наявними скретч-картками.
Отже, залишок непоставленого пального становить 6 309,73 літра, а сума невикористаної попередньої оплати - 353 281,78 грн.
Судом також встановлено, що ГУ ДПС у Донецькій області неодноразово зверталося до ТОВ "Тенегія" з вимогою виконати умови договору та забезпечити відпуск оплаченого товару. Зокрема, відповідачу направлялись листи щодо виклику представника на АЗС для здійснення відпуску пального, однак представник відповідача не прибув, у зв'язку з чим були складені відповідні акти про нездійснення відпуску товару.
Крім того, з метою досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу письмові претензії за адресами, зазначеними у договорі та ЄДР, а також засобами електронного зв'язку. Вказані претензії залишилися без відповіді, а вимоги позивача - невиконаними.
Таким чином, з урахуванням встановленого обсягу непоставленого пального у кількості 6 309,73 літра та його вартості відповідно до умов договору, колегія суддів дійшла висновку, що сума основного боргу ТОВ "Тенегія" перед позивачем становить 353 281,78 грн, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання. Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав його у встановлений строк.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі порушення зобов'язання. Штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання, а пеня - у відсотках від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.
Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язань постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару за кожен день прострочення, а у разі прострочення понад 30 днів - додатково штраф у розмірі 7% вартості такого товару.
Позивач визначив період нарахування пені з 23.01.2025-29.09.2025.
Суд першої інстанції визначив період нарахування пені з 23.01.2025 по 26.08.2025 (216 днів) із вартості недопоставленого товару на суму 347682,78 грн.
Разом з тим колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо визначення початку періоду нарахування пені з 23.01.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач направив відповідачу вимогу про повернення попередньої оплати 19.08.2025, яку останній отримав 26.08.2025. Отже, грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати виникло у відповідача з 27.08.2025.
Відповідно до умов п. 6.2 договору пеня нараховується за кожен день прострочення виконання зобов'язання. При цьому ані договором, ані нормами чинного законодавства не передбачено припинення нарахування пені у разі невиконання грошового зобов'язання за відсутності його належного виконання.
За таких обставин визначення судом першої інстанції кінцевої дати нарахування пені без належного правового обґрунтування суперечить умовам договору та загальним засадам відповідальності за порушення грошових зобов'язань.
Отже, пеня підлягає нарахуванню за період прострочення з 27.08.2025 по 29.09.2025.
У зв'язку з цим колегія суддів здійснила власний перерахунок заявлених до стягнення сум та встановила, що з відповідача підлягають стягненню пеня у розмірі 11 658,30 грн; штраф у розмірі 24 729,72 грн відповідно до п. 6.2 договору.
При цьому заявлена позивачем сума пені та штрафу у загальному розмірі 113 050,17 грн була розрахована виходячи із прострочення тривалістю 250 днів: 353 281,78 грн х 0,1% = 353,28 грн пені за кожен день прострочення; 353,28 грн х 250 днів = 88 320,45 грн пені; 353 281,78 грн х 7% = 24 729,72 грн штрафу.
Таким чином, враховуючи правильний період прострочення, визначений апеляційним судом, підстави для стягнення пені у заявленому розмірі відсутні, у зв'язку з чим її розмір підлягає зменшенню до 11 658,30 грн.
Щодо вимог про стягнення штрафу у розмірі 10% відповідно до п. 6.4 договору колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення.
Так, застосування штрафу у розмірі 10% відповідно до п. 6.4 договору одночасно зі штрафом, передбаченим п. 6.2 договору, фактично призводить до подвійної відповідальності за одне й те саме порушення - невиконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару.
Такий підхід суперечить положенням ст. 61 Конституції України та правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, відповідно до якої одночасне застосування кількох штрафних санкцій одного виду за одне порушення є неприпустимим.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати можуть бути нараховані лише за період прострочення виконання саме грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, до моменту пред'явлення відповідачу вимоги про повернення попередньої оплати між сторонами існувало зобов'язання з поставки товару, а не грошове зобов'язання щодо повернення коштів.
Матеріалами справи підтверджується, що вимогу про повернення попередньої оплати позивач направив 19.08.2025, а отримана вона відповідачем 26.08.2025. Отже, грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати виникло у відповідача лише з 27.08.2025 після спливу строку, визначеного ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Разом з тим позивач здійснив нарахування інфляційних втрат за період з 01.02.2025 по 31.08.2025, хоча до 27.08.2025 між сторонами існувало виключно зобов'язання щодо поставки товару. Відтак нарахування інфляційних втрат за період до виникнення грошового зобов'язання є безпідставним.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у справах №905/21/19 та №910/13071/19, щодо порядку визначення інфляційних втрат за неповний місяць прострочення.
Оскільки період прострочення у серпні 2025 року становив лише 5 днів - з 27.08.2025 по 31.08.2025, тобто не перевищував половини календарного місяця, підстави для врахування інфляційної складової за відповідний період були відсутні.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає положенням ст. 625 ЦК України й усталеній практиці Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державної податкової служби України, м. Київ в особі Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню, в іншій частині рішення господарського суду слід залишити без змін.
Судові витрати.
Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв'язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Керуючись статтями 269, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової служби України, м. Київ в особі Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/6041/25 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/6041/25 - скасувати частково.
Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/6041/25 в такій редакції:
" Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (ідентифікаційний код 44604267, місцезнаходження: 51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99) на користь Державної податкової служби України (ідентифікаційний код 43005393, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, будинок 8) в особі Головного управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код 44070187, місцезнаходження: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська (Центральний район), будинок 59) попередню оплату в сумі 353 281,78 грн, пеню в сумі 11 658,30 грн, штраф у сумі 24 729,72 грн, 6 222,65 грн - витрат по сплаті судового збору за подачу позову, 3 633,60 грн витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги".
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
В решті рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 19.05.2026.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО