вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2026 р. Справа № 910/11879/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаратова Ю.А.
суддів: Скрипки І.М.
Бестаченко О.Л.
При секретарі судового засідання Кафлановій А.С.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 30.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 (повний текст складено 26.01.2026)
у справі № 910/11879/25 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Виконуючого обов'язків керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави
до Міністерства освіти і науки України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державного навчального закладу "Полтавське вище міжрегіональне професійне училище"
про зобов'язання вчинити дії
Історія справи. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.
У вересні 2025 року виконуючий обов'язків керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач, Міністерство), у якому просив:
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України вчинити дії щодо державної реєстрації права державної власності на приміщення навчального закладу Державного навчального закладу «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» по вулиці Решетилівській у будинку 64 а, у місті Полтаві.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- Згідно із витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за замовником ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» (код 02546803) зареєстровано будівлю площею 11 626,7 кв. м, навіс площею 55,1 кв. м, огорожі, спортивний майданчик, гуртожиток площею 1 011,9 кв.м, котельню площею 113 кв. м, учбову майстерню 1 340 кв.м, учбовий корпус 1 860,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, будинок 64-а.
Однак, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будівлі за вказаною адресою не зареєстровані за жодним власником, відомості до реєстру взагалі не внесені.
- Прокурор, із посиланням на статті 167, 170, частину першу статті 177, частину першу статті 181, частини першу, другу статті 182, частину першу статті 317, частину четверту статті 334 Цивільного кодексу України, статтю 2, частину першу статті 3, пункт 1 частини першої статті 4, частину першу статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, пункти 6, 7, 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, зазначав, що Міністерством освіти і науки України, як органом державної влади та суб'єктом владних повноважень, що здійснює від імені та в інтересах держави, відповідні права власника державного майна, фактично не вчинено юридично значимих обов'язкових дій щодо оформлення та державної реєстрації права власності на зазначенні будівлі.
Внаслідок чого, використання зазначеного нерухомого майна здійснюється із порушенням вимог чинного законодавства шляхом користування будівлями, спорудами без державної реєстрації права власності.
- Бездіяльність відповідача, яка полягає у безпідставному зволіканні в оформленні правовстановлюючих документів на майно, що належить державній власності, може призвести до нецільового використання приміщення або його вибуття з державної власності, що суперечить інтересам держави.
- Без державної реєстрації права власності орган державної влади не може реалізовувати функції власника, в тому числі звертатись до суду в разі самовільного зайняття вказаного нерухомого майна чи вчинення інших протиправних дій, якими порушуються інтереси держави.
- Відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно призводить до неможливості відшкодування збитків завданих навчальному закладу відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326.
Оскільки, у пункті 2 Додатку «Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації» до вказаного Порядку, визначено, що вихідними даними є документи, в яких містяться характеристики майна, що підлягає оцінці, у тому числі ті, що містяться в державних реєстрах або реєстрах органів місцевого самоврядування, та документи, які складені відповідними комісіями під час огляду об'єкта збитків, які ґрунтуються на судженнях (свідченнях) членів комісій.
Тобто, за твердженням прокурора, нездійснення державної реєстрації права власності призводить до відсутності відомостей про об'єкт нерухомості у державному реєстрі, які могли б бути використані при оцінці завданих збитків.
При цьому, прокурор зазначає, що згідно із Актом обстеження пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 17.06.2024 ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище», що розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, 64а, зазнало пошкоджень. Проте, через відсутність реєстрації права власності на будівлю збитки завданні навчальному закладу не відшкодовано.
- Прокурор, із посиланням на преамбулу та статтю 33 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, статтю 51 Конституції України, статті 1, 8, 20 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, статтю 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V, статті 1, 2 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01.07.2010 № 2411-VI, статтю 49 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР, підпункт 38 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.12.2006 № 1757, Статут ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище», наголошував, що відповідачем не виконано обов'язок зі створення, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом створення та належного утримання об'єктів нерухомості населених пунктів, у яких здійснюються вказані функції.
- Прокурор, із посиланням на статтю 15, пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, зазначав, що, у даному випадку, ефективним способом захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі. А саме, виконання Міністерством освіти та науки України обов'язку із вжиття заходів до реєстрації права державної власності на будівлі, що перебувають у повному господарському віддані ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище».
- Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва держави, прокурор, із посиланням на статтю 131-1 Конституції України, статті 1, 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, статтю Господарського процесуального кодексу України, Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99, вказував на невчинення відповідачем дій щодо забезпечення реєстрації права державної власності на нерухоме майно навчального закладу, що є порушенням основних засад державної політики у сфері освіти, економіки та культури і загальнодержавних інтересів.
- Прокурором зазначалось, що суб'єктний склад спору ним визначено з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду у схожих правовідносинах (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), де оскаржувалися рішення органу влади, у тому числі органу місцевого самоврядування, якого визначено відповідачем, а прокурор у зв'язку із цим набуває статусу позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження.
Залучено Державний навчальний заклад «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» (ідентифікаційний код 02546803) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та історія справи
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
1) Посилання прокурора в позові на ймовірність вибуття спірного майна з власності громади, у зв'язку з відсутністю його реєстрації у визначеному законом порядку, є необґрунтованими, оскільки відповідні реєстраційні дії не можуть обмежувати правомочності власника майна, гарантовані законом.
2) У позові Прокурор просив зобов'язати саме Міністерство вчинити дії щодо реєстрації права державної власності на майно, хоча відповідач не є суб'єктом вчинення таких реєстраційних дій.
3) Прокурор не конкретизував, які саме дії повинно вчинити Міністерство на виконання відповідного рішення суду, у разі задоволення цього позову.
4) У прохальній частині позову Прокурора відсутній перелік та конкретизація нерухомого майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації (його площа та інші ідентифікуючі ознаки).
5) Державна реєстрація права власності на пошкоджені будівлі, розташовані за адресою: місто Полтава, вулиця Решетилівська, 64-а, жодним чином не наділяє Училище правом на отримання відшкодування за фактом їх пошкодження внаслідок збройної агресії російської федерації. Оскільки у розумінні Порядку № 326 відшкодування шкоди відбувається саме на користь власника пошкодженого майна, а не його балансоутримувача. При цьому, здійснення відповідних реєстраційних дій не є визначальною та єдиною підставою для відшкодування таких збитків.
6) Прокурором не доведено жодними належними та допустимими доказами порушення Міністерством прав чи законних інтересів держави.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Київська міська прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України вчинити дії щодо державної реєстрації права державної власності на приміщення навчального закладу Державного навчального закладу «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» по вулиці Решетилівській у будинку 64 а, у місті Полтаві.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- будівлі є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України, а отже відповідно до частини першої статті 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII мають використовуватися для задоволення потреб учасників освітнього процесу;
- державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що перебуває на балансі ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище», власником якого є держава в особі Міністерства освіти і науки України, буде офіційним визнанням та підтвердженням факту набуття державною такого права. А відсутність відповідних записів в Реєстрі створюють перешкоди у реалізації правомочності власника на розпорядження цим нерухомим майном;
- відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, що наділений певними правами, якими має користуватися в інтересах держави, упродовж багатьох років, з часу набуття власності на нерухоме майно, фактично не здійснено юридично значимих обов'язкових дій щодо оформлення та державної реєстрації права власності на спірну будівлю;
- не погоджуючись з твердженням суду першої інстанції про те, що у позовній заяві відсутня конкретизація нерухомого майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації (його площа та інші ідентифікуючі ознаки), Прокурор зазначає, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будівля за адресою: вул. Решетилівська, 64А, м. Полтави не зареєстрована за жодним власником, відомості до реєстру не внесені.
А тому, звертаючись і даним позовом прокурор просив внести відомості відносно всього майна, що перебуває на праві оперативного управління ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» та знаходиться за вищевказаною адресою. Перелік вказаного майна зазначений у витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
- невжиття упродовж тривалого періоду дій щодо внесення відомостей в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо права власності на майно за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, 64А, становить підвищений суспільний інтерес, оскільки може негативно вплинути на збереження державного майна та призвести до протиправного його відчуження, передачі у користування, проведення без погодження будівельних робіт, знищення;
- Відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно призводить до неможливості відшкодування збитків завданих навчальному закладу відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326.
Відповідач - Міністерство освіти і науки України та третя особа - ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» не подали до суду жодних письмових заяв (пояснень) з викладенням своєї позиції щодо апеляційної скарги.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури від 13.02.2026 зареєстрована судом (вхід. від 13.02.2026 № 09.1-04.5/919/26).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Шаратова Ю.А., суддів: Скрипки І.М., Бестаченко О.Л., що підтверджується Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11879/25.
Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/11879/25.
23.02.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/11879/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/11879/25.
Призначено до розгляду апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/11879/25.
Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 02.04.2026 о 10:20 в приміщенні Північного апеляційного господарського суду (м. Київ, вул. Шолуденка, 1а, зал судових засідань № 6).
Протокольною ухвалою від 02.04.2026 оголошено перерву в судовому засіданні до 30.04.2026.
У судовому засіданні прокурор надала усні пояснення та підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Відповідач - Міністерство освіти і науки України та третя особа - ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» не забезпечили явку своїх повноважних представників до судового засідання, про причини неявки суд не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
На підставі наказу Обласного управління професійно-технічної освіти від 20.12.1971 № 103 «Про створення профтехучилищ у м. Полтаві» було відкрито міське професійно-технічне училище № 23.
Наказом Полтавського обласного управління професійно-технічної освіти від 15.08.1984 № 136 «Про реорганізацію профтехучилищ системи профтехосвіти області» міське професійно-технічне училище № 23 міста Полтави перейменовано в середнє професійно-технічне училище № 23 міста Полтави.
Згідно з постановою ради Міністрів Української РСР від 15.11.1988 № 350 «Про присвоєння імен учбовим закладам» середньому професійно-технічному училищу № 23 міста Полтави присвоєно звання Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С. та змінено назву на Полтавське професійно-технічне училище № 23 імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С.
Наказом Міністерства освіти України (правонаступником якого є Міністерство) від 16.11.1999 № 388 «Про передачу цілісного майнового комплексу Полтавського облагробуду до сфери управління Міносвіти», у зв'язку з передачею до сфери управління Міністерства освіти України цілісного майнового комплексу СПТУ № 23 Полтавського облагробуду (розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.09.1999 № 970-р), було створено спільну з представниками Полтавського облагробуду комісію.
За Актом від 28.12.1999, погодженим начальником Управління освіти облдержадміністрації Охріменком І.В., головою правління облагробуду Даценком О.І., затвердженим заступником Міністра освіти і науки України Богомоловим А.Г., у період з 27 по 31 грудня 1999 року комісія облагробуду передала з балансу ЖКК облагробуду на баланс ПТУ № 23 Міністерства освіти основні засоби (будівлі та споруди, устаткування, майстерні та їдальні) за актом звірки (додаток № 1).
На підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 30.06.2009 № 584 «Про припинення юридичної особи професійно-технічного училища № 51 с. Писарівщина Диканського району Полтавської області» до професійно технічного училища № 23 імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С. приєднано професійно-технічне училище № 51 с. Писарівщина Диканського району Полтавської області.
Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 16.08.2011 № 977 «Про затвердження Статуту державного навчального закладу «Професійно-технічне училище № 23 імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С. м. Полтави» назву професійно-технічного училища № 23 імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С. міста Полтави змінено на державний навчальний заклад «Професійно-технічне училище № 23 імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С. м. Полтави».
Згідно з наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 28.02.2013 № 290 «Про зміну типу Державного навчального закладу «Професійне-технічне училище № 23 імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С. м. Полтави» змінено тип і найменування державного навчального закладу «Професійно-технічне училище № 23 імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С. м. Полтави» на державний навчальний заклад «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С.».
Наказом Міністерства від 30.11.2016 № 1441 «Про зміну назви Державного навчального закладу «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С.» змінено назву на Державний навчальний заклад «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» (далі - Училище).
Згідно з пунктом 1.1 Статуту Училища, затвердженого наказом Міністерства від 08.06.2017 № 819 (далі - Статут), останнє є підпорядкованим Міністерству державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти.
Пунктом 1.2 Статуту визначено, що Училище є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Державного навчального закладу «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище імені Героя Радянського Союзу Бірюзова С.С.». Училище утворено та зареєстровано в порядку, визначеному законодавством, що регулює діяльність неприбуткового закладу (організації).
Місцезнаходженням Училища є: 36007, місто Полтава, вулиця М. Бірюзова (Решетилівська), будинок 64-а (пункт 1.3 Статуту).
Цивільні права та обов'язки Училища виникають з моменту його створення і припиняються з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про його припинення (пункт 2.1 Статуту).
Училище є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штамп, печатку із своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України (пункт 2.2 Статуту).
Училище належить до сфери управління Міністерства освіти та науки України, місцевого органу управління професійно-технічною освітою відповідно до повноважень, визначених нормативно-правовими актами. Училище забезпечує виконання законодавства України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади (пункт 6.1 Статуту).
Відповідно до пункту 7.8 Статуту, для забезпечення підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації робітничих кадрів Училище використовує навчально-матеріальну базу та земельні ділянки відповідно до паспортів, технічної документації, актів на право постійного користування тощо. Приміщення й споруди Училища обладнані відповідно до діючих нормативів і санітарних норм та експлуатуються згідно з вимогами безпеки життєдіяльності, охорони праці, правил пожежної безпеки і санітарно-гігієнічних норм.
Пунктом 7.9 Статуту визначено, що майно Училища, у тому числі: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об'єкти є об'єктами державної власності, що закріплюються за навчальним закладом на праві оперативного управління.
Функції управління майном, яке закріплюється за Училищем, здійснює Міністерство освіти та науки України.
Майно та земельні ділянки, що закріплюються за Училищем, не можуть бути предметом застави, а також не підлягають вилученню або передачі у власність, а також оренду юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім передбачених законодавством випадків.
У пункті 7.10 Статуту зазначено, що передача Училища з державної у комунальну власність здійснюється відповідно до законодавства. Списання майна Училища здійснюється у спосіб, передбачений Порядком списання об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 р. № 1314.
Училище несе відповідальність перед Міністерством освіти і науки України за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна (пункти 7.11 Статуту).
Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 31.07.2025 № 35633249 засновником та органом управління юридичної особи Державного навчального закладу «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» є Міністерство освіти і науки України.
Згідно із витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 16.07.2025 № 22795 за замовником ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» (код 02546803) зареєстровано будівлю площею 11 626,7 кв. м, навіс площею 55,1 кв. м, огорожі, спортивний майданчик, гуртожиток площею 1 011,9 кв.м, котельню площею 113 кв. м, учбову майстерню 1 340 кв.м, учбовий корпус 1 860,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, будинок 64-а.
У листі від 18.08.2025 № 128 на адресу прокуратури ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» повідомило, що ним виготовлений новий технічний паспорт. Правовстановлюючі документи на будівлю за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, 64А, а саме наказ про закріплення майна, відсутній. На даний час вирішується питання щодо внесення майна до Державного реєстру прав, для отримання наказу на оперативне управління.
У матеріалах справи міститься Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 22.09.2025 № 444485411.
Відповідно до якої, за параметрами запиту «права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження» щодо юридичної особи з кодом ЄДРПОУ 02546803 (ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище») у Державному реєстрі речових прав наявні лише записи про права користування земельними ділянками та відсутні записи про будь-яке право, зокрема оперативного управління, щодо нерухомого майна - будівель і споруд, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, будинок 64-а.
Відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно записів про право власності держави в особі Міністерства освіти і науки України на вказане нерухоме майно, не заперечується учасниками справи.
У матеріалах справи також наявний Акт обстеження Державного навчального закладу «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» (ДНЗ «ПВМПУ») за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, будинок 64-а, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації 17.06.2024, затверджений головою Київської районної в м. Полтаві ради 18.06.2024.
Відповідно до цього Акта, комісійно було проведено обстеження ДНЗ «ПВМПУ», до складу якого входять: навчальний корпус, гуртожиток, навчальні майстерні та котельна. За результатами обстеження виявлені пошкодження фасадів та покрівлі навчального корпусу та гуртожитку. А також значних пошкоджень зазнали: 124 віконні конструкції та 2 вхідні групи у навчальному корпусі; 123 віконні конструкції та частково пошкоджені міжкімнатні двері та 2 вхідні групи в гуртожитку; 3 віконні конструкції у котельні; 54 віконні конструкції та 2 вхідні групи в навчальній майстерні.
Джерела права. Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Згідно із частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої, пунктів 5, 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в пункті 6.2 постанови Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, згідно із якими, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Суд також враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, згідно із якими, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Також суд враховує висновки Верховного Суду викладені у пунктах 5.14, 5.15, 5.16, 5.17 постанови від 13.07.2022 у справі № 916/3307/16, згідно із якими, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Підстави для представництва держави прокурором визначені статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, статтю Господарського процесуального кодексу України, Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99.
Прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави (пункт 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
Відповідно до частини другої статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позовні вимоги прокурора у цій справі обґрунтовані порушенням прав держави як власника шляхом бездіяльності Міністерства освіти і науки України, що полягає у зволіканні у вчиненні юридично значимих дій щодо оформлення правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке належить до державної власності.
Порушення права шляхом бездіяльності - це пасивна форма протиправної поведінки, при якій особа не вчиняє дій, які вона повинна була і могла здійснити відповідно до вимог закону. На відміну від активної дії, бездіяльність полягає у пасивному утриманні від необхідних дій, що призводить до суспільно небезпечних наслідків.
Щоб бездіяльність вважалася правопорушенням, мають бути наявні три складові: 1) обов'язок діяти, визначений нормами права чи взятим на себе зобов'язанням (договором); 2) можливість діяти - фізична та об'єктивна здатність виконати цей обов'язок за певних умов; 3) факт усвідомленого невиконання.
Отже, до предмету доказування у цій справі входять вищенаведені обставини, зокрема, наявність обов'язку діяти певним чином, встановленого законом або взятим на себе зобов'язанням.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Отже, оскільки прокурором стверджується, що Міністерством освіти і науки України, як органом державної влади та суб'єктом владних повноважень, що здійснює від імені та в інтересах держави відповідні права власника державного майна, не виконується обов'язок щодо вчинення юридично значимих дій з оформлення та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, саме на позивача покладається тягар доказування цих обставин.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (стаття 318 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (частина друга статті 324 ЦК України).
Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частини перша, друга статті 328 ЦК України).
Отже вказаними нормами встановлено презумпцію правомірності фактичного володіння. Це правило означає, що особа, яка фактично володіє майном (тримає його у себе), вважається його законним власником, якщо із закону не випливає інше або це не спростовано в судовому порядку.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 № 1878-VI, з 1 січня 2013 року в Україні запроваджено нову систему державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та запрацював Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
У преамбулі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), в редакції Закону 26.11.2015 № 834-VIII, вказано, що він регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).
Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV, загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Отже наведена норма про обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є нормою-засадою (відправною спеціалізованою нормою), тобто приписом, який закріплює засади (основи) взаємовідносин між державою та особами, що виникають у цій сфері, і спрямована на забезпечення визнання та захист речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Зокрема, реалізації гарантій закріплених законом: офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права; відкритість та доступність цих відомостей.
Ця норма за своєю роллю в механізмі правового регулювання не є конкретною, тобто такою, що безпосередньо встановлює права та обов'язки її адресатів. Зокрема, не встановлює обов'язку для будь-кого, у тому числі й відповідача в цій справі - Міністерства освіти і науки України, зареєструвати право власності на об'єкт нерухомості. Однак, для реалізації гарантій держави закріплених законом, власник нерухомого майна за власним бажанням може звернутися за державною реєстрацією свого права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це право власника, а не обов'язок.
Окрім того, за змістом норм пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
Колегія суддів також враховує висновки викладені у пунктах 6.35, 6.36 постанови Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 922/4140/19, згідно із яким, жодною нормою матеріального права не передбачено наслідком невчинення дій щодо реєстрації права власності втрату цього права.
При цьому, в умовах наявності спору, відсутність реєстрації майнових прав за позивачем, як і їх реєстрація за відповідачем, не свідчать однозначно про приналежність цього майна, а спір повинен вирішуватись судами на підставі наданих учасниками справи доказів з урахуванням усіх обставин справи.
Суть реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до реєстру, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Подібна правова позиція є усталеною та міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19 та від 10.06.2020 у справі № 906/585/19.
В такий спосіб, ототожнювати факт набуття права власності з фактом його реєстрації, а тим більше тлумачити факт реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку такої складової правопорушення у формі бездіяльності як обов'язок діяти, визначений нормами права. А саме, відсутність у Міністерства освіти і науки України встановленого законом обов'язку зареєструвати право власності на об'єкти нерухомості.
Слід також зазначити, що відсутність реєстрації (офіційного підтвердження) права власності держави в особі Міністерства не впливає на можливість та правомірність використання об'єктів нерухомого майна Державним навчальним закладом «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище».
Колегія суддів відхиляє довід прокурора про можливе нецільове використання приміщень внаслідок зволікання в оформленні правовстановлюючих документів на майно, оскільки це твердження має характер припущення. При цьому, прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про використання навчально-матеріальної бази Училища всупереч її призначенню, визначеному пунктом 7.8 Статуту, а саме, для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів.
Також колегія суддів відхиляє довід прокурора про можливе вибуття нерухомого майна з державної власності внаслідок відсутності реєстрації такого права, оскільки це твердження має характер припущення.
Окрім того, відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 1952-IV, будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Тобто, з огляду на наведену норму, обставина відсутності реєстрації речового права, виключає можливість будь-яких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.
Окремо слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII, об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Тобто, наведеними нормами встановлено пряму заборону приватизації об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти.
Колегія суддів відхиляє довід прокурора про неможливість без державної реєстрації права власності для органу державної влади реалізовувати функції власника, в тому числі звертатись до суду.
Право на звернення до суду гарантоване статтею 55 Конституції України та не може бути обмежене. Цей фундаментальний принцип означає, що будь-яка особа має право звернутися до суду, якщо її права, свободи чи законні інтереси порушуються, не визнаються або оспорюються. Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. На підставі цієї норми кожному гарантується судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.
Як вже зазначалось, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності. Отже, у випадку порушення права власності, зокрема, самовільного зайняття нерухомого майна чи вчинення інших протиправних дій, про що зазначає прокурор, Міністерство, як представник власника (держави), не позбавлено права та можливості судового захисту на підставі доказів (документів), що підтверджують набуття права власності та приналежність нерухомого майна.
Колегія суддів відхиляє довід прокурора про те, що відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно призводить до неможливості відшкодування збитків завданих навчальному закладу відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326.
У пункті 2 Додатку «Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації» до вказаного Порядку, на який також посилається прокурор, визначено, що вихідними даними є документи, в яких містяться характеристики майна, що підлягає оцінці, у тому числі ті, що містяться в державних реєстрах або реєстрах органів місцевого самоврядування, та документи, які складені відповідними комісіями під час огляду об'єкта збитків, які ґрунтуються на судженнях (свідченнях) членів комісій.
Тобто, відомості, що містяться в державних реєстрах є лише одним із видів вихідних даних для оцінки збитків. А відповідно до вказаного Порядку відомості про характеристики пошкодженого майна можуть бути отримані і з інших джерел інформації.
Також колегія суддів відхиляє довід прокурора про невиконання Міністерством обов'язку зі створення, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом створення та належного утримання об'єктів нерухомості населених пунктів, у яких здійснюються вказані функції.
Оскільки це твердження має характер припущення. А прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема, знаходження їх у причинно-наслідковому зв'язку з відсутністю державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
Отже у цій справі прокурором не доведено порушення права власності держави, зокрема, протиправний вплив на це суб'єктивне право з боку відповідача, внаслідок чого це право зменшилося або зникло як таке, а власник був позбавлений можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи не доведення Прокурором жодними належними та допустимими доказами порушення Міністерством прав чи законних інтересів держави, позов є безпідставним і задоволенню не підлягає.
Висновки суду апеляційної інстанції
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, з огляду на все наведене вище, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/11879/25 відповідає нормам процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. А тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 276, 277, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/11879/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/11879/25 - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 18.05.2026.
Головуючий суддя Ю.А. Шаратов
Судді І.М. Скрипка
О.Л. Бестаченко