ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4344/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;
за участю представників сторін:
від прокуратури - Капустін М.В.;
від Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області - не з'явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН" - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.03.2026 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
по справі №916/4344/25
за позовом Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН"
про розірвання договору оренди землі, звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасових споруд, припинення володіння правом власності,
(суддя першої інстанції: Гут С.Ф., дата та місце прийняття ухвали: 27.03.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У жовтні 2025 року Заступник керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (далі- Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН", в якій просив:
- розірвати договір оренди земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, який укладений 01.10.2018 між Крижанівською сільською радою Лиманського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН", відомості про право оренди за яким внесені 05.10.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 28328838);
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН" повернути земельну ділянку із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 площею 0,1418 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64, в користування Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області;
- скасувати проведену державним реєстратором Овідіопольської районної державної адміністрації Каменською О.А. від 15.01.2021 (індексний номер рішення 40164125) державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТИН" на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64, з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН" звільнити земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64, шляхом демонтажу (знесення) тимчасових споруд площею 20 кв.м, 150 кв.м та 108 кв.м.
25.03.2026 Заступник керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227);
- накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227);
- заборони суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо господарської споруди загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227).
Прокурор стверджував, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН" з метою уникнення відповідальності та подальшого виконання рішення суду, у разі задоволення позову, укладено договір купівлі-продажу господарської споруди із фізичною особою ОСОБА_1 , при державній реєстрації якого внесено відомості щодо переходу права оренди до ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, площею 0,1418 га, а також договір купівлі-продажу із ОСОБА_2 групи тимчасових споруд у кількості 5 (п'яти) одиниць, розташованих на земельній ділянці із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, площею 0,1418 га.
Відтак, Прокурор вважав, що необхідність у забезпеченні вказаної позовної заяви шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за вищевказаною адресою викликана тим, що Відповідач під час розгляду вказаної справи вчинив дії щодо відчуження права власності на господарську споруду площею 20,1 кв.м (що є тимчасовою спорудою), що у свою чергу мало наслідком перехід права оренди на земельну ділянку комунальної власності 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 до ОСОБА_1 , а подальше невжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, скільки Позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.03.2026 у даній справі відмовлено Заступнику керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд у своїй ухвалі дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення запропонованих заходів забезпечення позову, як в частині накладення арешту, так і заборони відповідним суб'єктам вчиняти реєстраційні дії, щодо об'єкту нерухомого майна із реєстраційним номером 2271597051227, оскільки його власником відповідно до відображених в державних реєстрах відомостей (станом на 27.03.2026) є ОСОБА_1 , тобто особа, яка не має статусу учасника справи (позовних вимог до неї не заявлено), адже у протилежному випадку матиме місце порушення принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Аналогічне стосується запропонованої заборони відповідним суб'єктам вчиняти реєстраційні дії стосовно земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, адже у протилежному випадку матиме місце порушення принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, що може призвести до обмеження реалізації наявних прав в особи, котра не має статусу учасника справи (позовних вимог до неї не заявлено).
Не погодившись з такою ухвалою, Заступник керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.03.2026 у справі №916/4344/25 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову та вжити заходів забезпечення позову по справі №916/4344/25 шляхом:
- накладення арешту на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227);
- накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227);
- заборони суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо господарської споруди загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227).
Як зазначає Прокурор, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, судом першої інстанції зазначено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис від 06.03.2026 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі укладеного 06.03.2026 із Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРЕКСТИН» договору купівлі-продажу, а тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є Відповідачем у справі.
Перехід права власності від Відповідача ТОВ «ФОРЕКСТІН» на споруду площею 20,1 кв. м та права оренди земельної ділянки до ОСОБА_1 відбувся 06.03.2026, а право власності на тимчасові споруди площею 150 кв.м та 108 кв. м перейшло до ОСОБА_2 05.03.2026, тобто після відкриття провадження у справі № 916/4344/25 та закриття підготовчого провадження.
Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2026 приватним нотаріусом Федорченко Т.М. було здійснено державну реєстрацію переходу права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5122783200:01:002:2435, реєстраційний номер: 1664981751227, за договором оренди землі від 01.10.2018 від ТОВ «ФОРЕКСТІН» до ОСОБА_1 , що також відбулось після відкриття провадження у справі № 916/4344/25 та закриття підготовчого провадження.
Вказане, на думку Апелянта, свідчить про наявність обґрунтованого та реального ризику подальшого переоформлення та відчуження права власності на спірну господарську споруду, що має наслідком згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 316 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» внесення державним реєстратором відомостей до реєстру щодо переходу права оренди на земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 до нового власника господарської споруди.
Посилання суду на відсутність у ОСОБА_1 статусу учасника справи, на переконання Прокурора, не могло саме по собі бути достатньою підставою для відмови у тимчасовому захисті предмета спору, оскільки закон прямо допускає процесуальне залучення такої особи після спливу загального строку за наявності нововиявленої підстави, а обов'язок суду полягає у забезпеченні ефективного захисту права, а не в заохоченні ситуації, коли внаслідок кожного нового переоформлення об'єкта спір стає дедалі менш керованим.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що арещт майна та заборона реєстраційних дій є неспівмірною лише тому, що новий набувач спірного майна ( ОСОБА_1 ) ще не залучений до участі у справі, є помилковим. Більш того, положення п. 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України дозволяє забороняти дії саме іншим особам щодо предмета спору, а не лише сторонам процесу. Крім того, така заборона не позбавляє особу права власності, не припиняє її права оренди, не скасовує вже здійсненої реєстрації та не вирішує спір по суті, а лише тимчасово блокує подальші реєстраційні трансформації предмета спору до остаточного вирішення справи.
Окружна прокуратура в позовній заяві обґрунтовує, що використання земельної ділянки здійснюється не за цільовим призначенням, а державна реєстрація права власності на господарську споруду проведена всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства й підлягає скасуванню. Оскільки існування запису про зареєстроване право на спірний об'єкт безпосередньо впливає на можливість розпорядження земельною ділянкою, заборона реєстраційних дій щодо самої споруди та земельної ділянки є не стороннім, а похідним і логічним заходом, який спрямований на недопущення подальшого поглиблення тих самих перешкод, усунення яких є метою позову.
Крім того, Прокурор вважає, що висновок суду першої інстанції про надмірність обмежень, пов'язаних з арештом комунальної земельної ділянки та господарської споруди, є безпідставним та не має прямого і вирішального впливу на самостійний захід забезпечення позову - заборону суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо предмету спору по вказаній справі.
Так, на відміну від арешту, який безпосередньо обмежує право користування та розпорядження майном, заборона реєстраційних дій у цій справі є значно вужчим, точнішим та менш обтяжливим заходом. Вона не перешкоджає фактичному володінню об'єктом, не позбавляє права користування, але нівелює встановлений судом ризик для ефективного захисту, а саме чергові реєстраційні зміни щодо предмета спору.
На переконання Прокурора, навіть якщо суд вважав надмірним арешт земельної ділянки, це жодним чином не виключало можливості застосування більш м'якого й адресного заходу у вигляді заборони реєстраційних дій.
Таким чином, Прокурор вважає, що суд першої інстанції, встановивши наявність спору, визнавши обґрунтованість ризику подальших реєстраційних дій та водночас відмовивши у застосуванні саме того заходу, який законом прямо передбачений для блокування таких дій, неправильно застосував положення статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та фактично обмежив право позивача на ефективний захист порушеного права в межах одного судового провадження.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.03.2026 по справі №916/4344/25; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №916/4344/25 на 11.05.2026 року о 12-00 год.; повідомлено сторони, що у разі явки до судового засідання, необхідно надати документи, що підтверджують повноваження представників; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали оскарження ухвали від 27.03.2026 по справі №916/4344/25.
14.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали від 27.03.2026 по справі №916/4344/25.
11.05.2026 у судове засідання з'явився Прокурор, який підтримав вимоги та доводи, викладені ним письмово.
Позивач та Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Позивача та Відповідача, які не з'явились у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1,2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали оскарження ухвали на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Відповідно до ч.1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Судова колегія звертає увагу, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №916/143/24, від 04.10.2024 у справі №913/289/24.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 підкреслила, що ключовим при застосуванні заходів забезпечення позову є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
У цій же постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Оскільки предметом спору у даній справі є немайнові вимоги, у межах розгляду зазначеної заяви, необхідно досліджувати чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
При цьому, забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Так, відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (постанови Верховного Суду від 25.01.2021 у справі № 902/775/20 від 27.01.2021 у справі № 910/3480/20).
Колегія суддів також зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися наданими йому правами.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 911/2930/17.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Згідно з ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Близькі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20.
Апеляційний господарський суд враховує, що предметом спору у даній справі є, зокрема, вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, який укладений 01.10.2018 між Крижанівською сільською радою Лиманського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН", відомості про право оренди за яким внесені 05.10.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 28328838); зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН" повернути земельну ділянку із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 площею 0,1418 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64, в користування Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області; скасування проведеної державним реєстратором Овідіопольської районної державної адміністрації Каменською О.А. від 15.01.2021 (індексний номер рішення 40164125) державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТИН" на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64, з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН" звільнити земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64, шляхом демонтажу (знесення) тимчасових споруд площею 20 кв.м, 150 кв.м та 108 кв.м.
З огляду на наведене, суд має оцінити, чи може відсутність вжиття заходів забезпечення позову призвести до неможливості ефективного та справедливого захисту прав Позивача, тобто чи буде він спроможний реалізувати свої права у межах одного судового провадження без необхідності звернення з новими позовами.
В обґрунтування позову Прокурор посилається на те, що 01.10.2018 між Крижанівською сільською радою Лиманського району Одеської області як Орендодавцем (правонаступником якої є Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТИН" укладено Договір оренди земельної ділянки площею 0,1418 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Лиманський (на даний час - Одеський) район, Крижанівська (на даний час - Фонтанська) сільська рада, вул. Бочарова Генерала, 64, кадастровий номер 5122783200:01:002:2435.
Прокурор зазначає про використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТИН" переданої в оренду земельної ділянки не за цільовим призначенням, що надає право вимагати розірвання відповідного Договору оренди в судовому порядку.
Посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТИН" зареєстровано право приватної власності на об'єкт, який не відноситься до об'єктів нерухомості, адже є тимчасовою спорудою, що наділяє правом вимагати скасування відповідної реєстрації та знесення (демонтажу) об'єкту.
В свою чергу, тимчасові споруди розміщено на земельній ділянці із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 на підставі рішень виконавчого комітету Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області та паспортів прив'язки, термін дії яких сплив 31.12.2022.
Як зазначалось раніше, Прокурор звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227);
- накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227);
- заборони суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо господарської споруди загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227).
Колегія суддів зазначає, що заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно проводити будь-які реєстраційні дії щодо спірного об'єкту нерухомого майна мінімізує вірогідність перереєстрацію чи надання в користування третім особам прав на спірну земельну ділянки, а у випадку здійснення в процесі судового розгляду реєстраційних дій зі спірним об'єктом - зазначене не сприятиме поновленню інтересів територіальної громади на мирне володіння, користування та розпорядження землями та по суті буде прихованим виведенням земель із користування відповідача.
Заборона відчуження майна або вчинення реєстраційних дій є одним із дієвих способів забезпечення позову, оскільки у разі зміни власника об'єкта ускладнюється можливість досягнення позивачем мети звернення до суду, що може зумовити необхідність подання нових позовів до нового власника майна.
З урахуванням потенційної можливості повторної державної реєстрації прав, доводи про ризик чергових реєстрацій, які можуть ускладнити або унеможливити ефективний захист прав позивача, є обґрунтованими.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 підкреслює, що суди мають оцінювати ризики ускладнення захисту прав у межах одного провадження.
Прокурором у заяві наведено достатньо переконливі та мотивовані підстави, які свідчать про реальну імовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав Позивача, за захистом яких Прокурор звернувся до суду в межах цієї справи, у разі задоволення позову.
Колегія суддів також зазначає, що заходи забезпечення позову у вигляді заборони суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо господарської споруди загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227) стосуються виключно предмету позову та за цією ознакою є такими, що відповідають критеріям адекватності.
По суті, такий захід спрямований на збереження існуючого наразі стану речей і є ефективним засобом запобігання неможливості чи утруднення ефективного захисту прав Позивача у разі задоволення позовних вимог, з урахуванням того, що предметом позову є вимоги немайнового характеру.
При цьому, таким заходом забезпечення позову не вирішується спір по суті, а необхідність його застосування покликана насамперед наявністю судового спору щодо права власності на нерухоме майно, під час розгляду якого Відповідачем можуть бути вчинені дії, які можуть призвести до відчуження його на користь третіх осіб, а також щодо земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності.
Запропонований Прокурором захід забезпечення позову не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, в тому числі Відповідача, а лише встановлює певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав Позивача, в інтересах якого Прокурор звернувся із цим позовом, в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.
Судова колегія вважає обґрунтованими доводи Апелянта стосовно того, що заборона реєстраційних дій у цій справі нівелює ризик чергових реєстраційних змін щодо предмета спору. Існування запису про зареєстроване право на спірний об'єкт безпосередньо впливає на можливість розпорядження земельною ділянкою, заборона реєстраційних дій щодо самої споруди та земельної ділянки є не стороннім, а похідним і логічним заходом, який спрямований на недопущення подальшого поглиблення тих самих перешкод, усунення яких є метою позову.
Крім того, судова вважає слушними доводи Апелянта про те, що перехід права власності від Відповідача ТОВ "ФОРЕКСТІН" на споруду площею 20,1 кв. м та права оренди земельної ділянки до ОСОБА_1 відбувся 06.03.2026, а право власності на тимчасові споруди площею 150 кв.м та 108 кв. м перейшло до ОСОБА_2 05.03.2026, тобто після відкриття провадження у справі № 916/4344/25 та закриття підготовчого провадження. Також, на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2026, приватним нотаріусом Федорченко Т.М. було здійснено державну реєстрацію переходу права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5122783200:01:002:2435, реєстраційний номер: 1664981751227, за договором оренди землі від 01.10.2018 від ТОВ "ФОРЕКСТІН" до ОСОБА_1 , що також відбулось після відкриття провадження у справі № 916/4344/25 та закриття підготовчого провадження.
Вказане свідчить про наявність обґрунтованого та реального ризику подальшого переоформлення та відчуження права власності на спірну господарську споруду, що має наслідком згідно ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 316 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" внесення державним реєстратором відомостей до реєстр щодо переходу права оренди на земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 до нового власника господарської споруди.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що у даній справі забезпечення позову шляхом заборони суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо господарської споруди загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227) відповідає приписам процесуального законодавства, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін та за даних фактичних обставин справи є співрозмірними із заявленими вимогами, за наявності реальних передумов для висновку про імовірність утруднення ефективного захисту прав Позивача.
Отже, дослідивши матеріали та обставини викладені у заяві, колегія суддів дійшла висновку, що заява Прокурора про забезпечення позову підлягає задоволенню в частині заборони суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо господарської споруди загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227).
Щодо інших заходів забезпечення позову про які просить Прокурор, судова колегія зазначає, що застосування заходів забезпечення позову, а саме: накладення арешту на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227); накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227), не є доцільним, оскільки заборона суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо означеного у заяві майна є достатнім заходом для належного захисту прав Позивача, запобігання відчуженню цих об'єктів третім особам і охоплює за змістом інші запропоновані заходи забезпечення позову та зможе повному обсязі забезпечити ефективний захист прав або інтересів Позивача.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, у відповідності до відображених в державних реєстрах відомостях, власником земельної ділянки із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 упродовж 05.10.2018-27.03.2026 є територіальна громада в особі Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області (правонаступником якої є Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області).
Судовою колегією встановлено, що до реєстру було внесено інформацію про зареєстроване за ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 на підставі укладеного 01.10.2018 із Крижанівською сільською радою Лиманського району Одеської області договору оренди землі (номер запису про інше речове право 28328838).
А тому, судова колегія погоджується з вірними висновками суду першої інстанції, що накладення арешту на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності Позивача, фактично призводить до обмеження прав самого власника (територіальної громади), в чиїх інтересах ініційовано судовий розгляд. Заходи забезпечення позову не можуть бути звернені проти особи, на захист якої подано позов, оскільки це нівелює мету звернення до суду та створює штучні перешкоди у здійсненні власником своїх законних повноважень, що не охоплюються предметом спору з орендарем.
Крім того, у відповідних державних реєстрах відображено інформацію стосовно того, що за ОСОБА_1 зареєстровано 06.03.2026 право власності на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2271597051227), на підставі укладеного 06.03.2026 із Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТИН" договору купівлі-продажу.
У постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20, від 30.07.2025 №752/22157/20 вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».
З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на означене вище нерухоме майно, оскільки його власником відповідно до відображених в державних реєстрах відомостей (станом на 27.03.2026) є ОСОБА_1 , тобто особа, яка не має статусу учасника справи (позовних вимог до неї не заявлено), адже у протилежному випадку матиме місце порушення принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
При цьому, судова колегія відхиляє доводи Прокурора стосовно подання ним до суду першої інстанції заяви про залучення до справи співвідповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки при прийнятті оскаржуваної ухвали такі особи учасниками даної справи не були, позовні вимоги до них не заявлялись, а тому судом першої інстанції цілком правомірно та обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладання арешту на майно з наведених вище підстав.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Судова колегія звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, необхідність у забезпеченні позовної заяви Прокурор обґрунтовує тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕКСТІН" з метою уникнення відповідальності та подальшого виконання рішення суду, у разі задоволення позову, укладено договір купівлі-продажу господарської споруди із фізичною особою ОСОБА_1 , при державній реєстрації якого внесено відомості щодо переходу права оренда до ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, площею 0,1418 га, а також договір купівлі-продажу із ОСОБА_2 групи тимчасових споруд у кількості 5 (п'яти) одиниць, розташованих на земельній ділянці із кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, площею 0,1418 га.
Прокурор вважав, що необхідність у забезпеченні вказаної позовної заяви шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за вищевказаною адресою викликана тим, що Відповідач під час розгляду вказаної справи здійснив заходи щодо відчуження права власності на господарську споруду площею 20,1 кв.м (що є тимчасовою спорудою), що у свою чергу мало наслідком перехід права оренди на земельну ділянку комунальної власності 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435 до ОСОБА_1 , а подальше невжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки Позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Водночас, у заяві про забезпечення позову заявник не навів достатніх обґрунтувань та не довів будь-якими доказами тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227); накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227) може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених / оспорюваних прав або інтересів держави, за якими Прокурор звернувся до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Самі лише твердження заявника про потенційну неможливість виконання в майбутньому судового рішення без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову (подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 13.01.2026 у справі №910/11432/25, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 13.05.2022 у справі №922/4415/21, від 24.05.2022 у справі №926/3300/21, від 09.06.2022 у справі №924/1277/20, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 та ін.).
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Оцінивши доводи Апелянта щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви Прокурора в частині забезпечення позову у справі №916/4344/25 шляхом накладення арешту на господарську споруду загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227), проте дійшов помилкового висновку про відмову у забезпеченні позову шляхом заборони суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо господарської споруди загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227).
Судова колегія звертає увагу, що після вжиття заходів забезпечення позову Відповідач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову повністю чи частково і доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала Господарського суду Одеської області від 27.03.2026 по справі №916/4344/25, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, частковому скасуванню, а заява Прокурора частковому задоволенню.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги спір у справі №916/4344/25 не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги є передчасним.
Керуючись ст. 136, 137, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.03.2026 по справі №916/4344/25 задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.03.2026 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №916/4344/25 - скасувати частково.
3. Ухвалити нове рішення, яким заяву Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову задовольнити частково.
4. Заборонити суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо господарської споруди загальною площею 20,1 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2271597051227) та земельної ділянки площею 0,1418 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2435, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, Бочарова Генерала, 64 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1664981751227).
5. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено і підписано 19.05.2026 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош