07 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/534/23(921/177/24)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
ПРЯДКО О.В.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
За участю арбітражного керуючого позивача - Брикси А.О.;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД" (вх.ЗАГС №01-05/328/26 від 04.02.2026)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.12.2025 (повне рішення - 14.01.2026, суддя Гевко В.Л.)
у справі № 921/534/23(921/177/24)
за позовом Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Тернопіль
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД", с. Настасів, Тернопільська область
про визнання недійсною додаткову угоду №2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна від 23.06.2021 №Н/М 23/06 та стягнення 3 48 890,31 грн заборгованості по сплаті орендної плати
в межах справи №921/534/23
про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Тернопіль
Суть спору.
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/534/23 про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".
ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" звернулось до суду з позовном до ТОВ "БМБУД" про визнання недійсною додаткової угоди, №2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна від 23.06.2021 №Н/М 23/06 укладеної між ТОВ "БМБУД" та ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; стягнення з ТОВ "БМБУД" на користь ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 2 218 176,14 грн заборгованості по сплаті орендної плати.
21.10.2024 розпорядник майна арбітражний керуючий Брикса А.О. подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив визнати недійсною додаткову угоду №2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна від 23.06.2021 № Н/М 23/06, укладену між ТОВ "БМБУД" та ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України»; стягнути з ТОВ "БМБУД" на користь ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» 3 048 890, 31 грн заборгованості по сплаті орендної плати за період з 01.07.2022 по 30.09.2024.
Вказану заяву суд прийняв до розгляду ухвалою від 28.01.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період дії процедури розпорядження майном боржника та мораторію на задоволення вимог кредиторів, між ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «БМБУД» укладено додаткову угоду №2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна №Н/М 23/06 від 23.06.2021, якою сторони відтермінували сплату орендної плати та інших платежів до моменту припинення воєнного стану. На думку позивача, укладення вказаної угоди призвело до зменшення активів боржника, недоотримання доходів від орендної плати та, як наслідок, порушення прав кредиторів у справі про банкрутство, оскільки основним джерелом доходу боржника у відповідний період була саме передача майна в оренду.
Оскаржувана додаткова угода укладена в умовах неплатоспроможності боржника, за наявності відкритого провадження у справі про банкрутство та введеного мораторію, а тому має ознаки фраудаторного правочину у розумінні ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КузПБ). У зв'язку з цим, позивач просить визнати недійсною додаткову угоду №2 від 05.07.2022 та стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна №Н/М 23/06 від 23.06.2021 за період з 01.07.2022 по 30.09.2024 у розмірі 3 048 890,31 грн.
Господарський суд Тернопільської області рішенням від 01.12.2025 позов задовольнив. Визнав недійсною додаткову угоду №2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна від 23.06.2021 №23Н/М, укладену між ТОВ "БМБУД" та ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України". Стягнув з ТОВ "БМБУД" на користь ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 3 048 890, 31 грн заборгованості по сплаті орендної плати за період з 01.07.2022 по 30.09.2024.
Рішення суду мотивоване тим, що укладена між ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «БМБУД» додаткова угода №2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна №Н/М 23/06 від 23.06.2021 була вчинена у період дії процедури банкрутства боржника та мораторію на задоволення вимог кредиторів, за наявності у боржника ознак неплатоспроможності та від'ємного значення власних активів. Суд виходив з того, що основним джерелом доходу боржника у відповідний період була орендна плата за користування майном, а укладення спірної угоди фактично призвело до відтермінування отримання таких коштів на невизначений строк - до припинення воєнного стану, що спричинило зменшення ліквідаційної маси боржника та порушення інтересів кредиторів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний правочин відповідає ознакам фраудаторного правочину у розумінні ст. 42 КУзПБ, оскільки його наслідком стало погіршення майнового стану боржника та створення перешкод для задоволення вимог кредиторів. Враховуючи встановлення підстав для визнання недійсною додаткової угоди №2 від 05.07.2022, суд також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна №Н/М 23/06 від 23.06.2021 за період з 01.07.2022 по 30.09.2024.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ТОВ "БМБУД" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.12.2025 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив істотні порушення норм процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди №2 від 05.07.2022 та стягнення заборгованості зі сплати орендної плати.
Зазначає, що між сторонами 04.07.2022 укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди та підписано акт приймання-передачі майна, відповідно до якого орендоване майно було фактично повернуто орендодавцю, а тому після цієї дати відповідач не користувався майном та не був зобов'язаний сплачувати орендну плату. На думку скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним доказам, не встановив момент припинення користування майном та безпідставно дійшов висновку про існування заборгованості за період після повернення об'єкта оренди.
Крім того, апелянт покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав спірну додаткову угоду фраудаторним правочином, оскільки матеріали справи не містять доказів умислу сторін на завдання шкоди кредиторам, доказів реального зменшення активів боржника чи причинно-наслідкового зв'язку між укладенням додаткової угоди та неможливістю виконання боржником своїх зобов'язань. Відтермінування виконання грошового зобов'язання саме по собі не свідчить про фраудаторність правочину та не є підставою для визнання його недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач покликається на те, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин. Позивач зазначає, що правовідносини між сторонами за договором оренди №23/06 від 23.06.2021 не були припинені 04.07.2022, а твердження апелянта про укладення додаткової угоди про розірвання договору оренди та повернення майна є недоведеними.
Позивач вказує, що під час розгляду справи №921/587/22 відповідач не покликався на існування додаткової угоди від 04.07.2022 про розірвання договору оренди та акта приймання-передачі майна, а натомість обґрунтовував свої заперечення додатковою угодою №2 від 05.07.2022 щодо відтермінування сплати орендних платежів та угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог. Вказане свідчить про те, що надані відповідачем у цій справі документи не існували на момент розгляду попереднього спору або не відображали реального припинення орендних правовідносин.
Крім того, позивач покликається на те, що матеріали справи не містять належних доказів фактичного припинення користування відповідачем орендованим майном, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для визнання додаткової угоди №2 від 05.07.2022 фраудаторним правочином, укладеним з метою відтермінування надходження грошових коштів боржнику та унеможливлення задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
31.03.2026 через підсистему «Електронний суд» керуючий санацією Брикса А.О. подав додаткові пояснення, до яких долучив нові докази, які не були подані до суду першої інстанції.
07.05.20.26 представник позивача через підсистему «Електронний суд» подав додаткові пояснення, до яких долучив нові докази, які не були подані до суду першої інстанції.
Щодо нових доказів, які позивач подав на стадії апеляційного розгляду, колегія суддів зазначає таке.
За змістом ч. 2, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частина 2 ст. 164 ГПК України визначає, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16 виклав правовий висновок щодо застосування ст. 80, 269 ГПК України, відповідно до якого єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів також бере до уваги, що подаючи докази до суду апеляційної інстанції, апелянт просив лише їх долучити до матеріалів справи, однак не просив суд поновити строк на подання таких доказів. Більше того, відповідь АТ «Тернопільобленерго» на адвокатський запит керуючого санацією позивача надана лише 18.03.2026, а на адвокатський запит представника позивача - 20.04.2024, тобто вказані докази не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення, що виключає можливість прийняття таких судом апеляційної інстанції.
Враховуючи усе в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення поданих доказів без розгляду, а тому такі не враховуються судом при прийнятті рішення у цій справі.
07.05.2026 в судовому засіданні взяв участь керуючий санацією позивача, який навів заперечення по суті апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.
Представник апелянта у судове засідання не з'явилася. Водночас подав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, яке обґрунтоване його зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що з аналізу положень ст. 202 ГПК України вбачається, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для чого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Розглянувши подане представником апелянта клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення. Так, з долучених представником доказів судом встановлено, що інше судове засідання, на зайнятість у якому покликається представник апелянта, призначене на 07.05.2026 о 10 год 30 хв, тоді як розгляд апеляційної скарги у цій справі призначено на 12 год 40 хв, тобто з достатнім часовим проміжком. Відтак представник апелянта не був позбавлений можливості взяти участь в судовому засіданні у цій справі в режимі відеоконференцзв'язку як в приміщенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, так і поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.
Крім того, колегія суддів враховує, що аналогічне клопотання про відкладення розгляду справи апелянтом уже подавалося раніше, а тому систематичне ініціювання відкладення розгляду справи за відсутності належного обґрунтування неможливості участі представника не може визнаватися достатньою підставою для відкладення розгляду апеляційної скарги.
Більше того, апелянт, як особа, яка ініціювала оскарження судового рішення у справі шляхом подання апеляційної скарги, відповідно до норм процесуального закону, має вживати заходів для скорочення тривалості судового розгляду.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника апелянта.
Фактичні обставини справи.
Ухвалою суду від 25.09.2020 відкрито провадження у справі № 921/574/20 про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Аршевського Михайла Олександровича.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.09.2022, яка залишена без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, закрито провадження у справі № 921/574/20 про банкрутство боржника - ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Водночас 23.06.2021 між ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (орендодавець) в особі директора Косяка Володимира Юрійовича та ТОВ "БМБУД" (орендар), в особі директора Носика Валерія Вікторовича укладено договір оренди нерухомого майна № Н/М 23/06, згідно з п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування: нежитлові будівлі та споруди, що обліковуються на балансі філії "Великоберезовицька ДЕД" до складу яких включено:
- майстерня літ. "А"з прибудовою літ. А-а - 279,4 м2,
- бітумосховище літ. І - 4014,0 куб.м.,
- заправочна станція літ. "В", 1*2 колонки,
- вага автомобільна тензометрична,
- газифікація АБЗ,
- газопровід зовнішній,
- електропозаплощадочні мережі,
- естакада для проходження ТО,
- залізобетонна огорожа,
- мазутосховище,
- під'їзна залізнична колія,
- площадка з асфальтобетонним покриттям № 1, загальною площею 4150 м2,
- площадка з асфальтобетонним покриттям № 2 загальною площею 900 м2,
- площадка з асфальтобетонним покриттям № 3 загальною площею 225 м2,
- площадка з асфальтобетонним покриттям № 4 загальною площею 825 м2,
- площадка з асфальтобетонним покриттям загальною площею 4855 м2, за адресою: Тернопільська обл. Теребовлянський р-н, с. Деренівка, вул. Промислова, 5, що обліковується на балансі філії "Великоберезовицька ДЕД" ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою і станом на 28.02.2021 року становить 2 475 000,00 грн. без ПДВ.
Майно передається в оренду з метою ведення господарської діяльності орендаря в тому числі, але не виключно, для будівництва та обслуговування доріг, проведення ремонтних робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах, експлуатаційного утриманця вулиць та доріг, будівництво споруд тощо (п. 1.2 договору).
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше підписання сторонами цього договору, згідно з актом приймання - передачі вказаного майна за вартістю, визначеною незалежною оцінкою (п.2.1. договору).
Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (у господарському віддані ДП "Тернопільський облавтодор"), а орендар користується ним протягом строку дії договору оренди (п.2.2. договору).
У разі припинення цього договору, майно повертається орендарем орендодавцю за актом приймання - передачі в день закінчення дії договору. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання передачі (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору обов'язок зі складання акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.
Для забезпечення виконання даного договору сторони встановлюють такий вид забезпечення як гарантійний платіж. Гарантійним платежем за цим договором є грошова сума у розмірі одномісячної орендної плати. Гарантійний платіж перераховується орендарем на банківський рахунок орендодавця в день укладення даного договору. Не перерахування гарантійного платежу в повному обсязі в день укладення даного договору є порушенням даного договору. Сторони даного договору свідчать, що орендодавець має право використовувати даний платіж у випадку: несвоєчасної сплати орендарем орендної плати чи інших платежів, передбачених даним договором, для погашення заборгованості та відшкодування штрафних санкцій, інших видів відповідальності та/або у випадку спричинення шкоди/завдання збитків орендованому майну. Орендар зобов'язується протягом дії договору забезпечувати гарантійний платіж в розмірі не менш ніж одномісячної орендної плати. В разі використання гарантійного платежу відповідно до умов даного пункту договору орендар зобов'язується поповнювати платіж у строк 10 днів з моменту використання гарантійного платежу (п. 2.5 договору).
Згідно з п. 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі незалежної оцінки, із застосуванням договірної річної орендної ставки 32% і становить за базовий місяць розрахунку (лютий 2021 року) 65 999, 90 грн без ПДВ та без врахування індексу інфляції. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа місяця, наступного за базовим, до першого місяця оренди та на індекс інфляції за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих орендодавцем рахунків.
Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок ДП "Тернопільський облавтодор" або на розрахунковий рахунок, вказаний у договорі, або на розрахунковий рахунок, який буде вказаний в додатковій угоді до договору в розмірі 100% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до наданих орендодавцем рахунків.(п. 3.2. договору).
Зміна розміру орендної плати у будь-якому випадку оформлюється додатковими угодами між сторонами (п.3.3. договору).
У п. 4.2 договору орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок орендодавця орендну плату, суму ПДВ, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає орендодавець (якщо такі надаються), компенсувати податок на нерухоме майно та компенсацію податку на землю шляхом щомісячних перерахувань до 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до наданих орендодавцем рахунків на надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати.
Згідно з п.п. 9.1, 9.2. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 09.04.2022. Умови цього договору зберігають силу протягом терміну дії цього договору, у тому числі в випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - згідно з умовами цього договору.
30.03.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оренди нерухомого майна №Н/М 23/06 від 23.06.2021, у п. 1 якої визначено п. 9.1 р. 9 договору викласти в наступній редакції: «п. 9.1. Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 08.03.2025».
Відповідно до п. п. 2, 3 додаткової угоди інші умови договору, до яких не внесені зміни, зберігають чинність. Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору і набирає чинності з моменту її укладення.
05.07.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди нерухомого майна № Н/М 23/06 від 23.06.2021, згідно з якою: "ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі директора Косяка В.Ю., який діє на підставі статуту, з одного боку, та ТОВ "БМБУД" в особі директора Носика В.В., що дія на підставі статуту, з іншого боку, керуючись ч. 1 ст. 651, ч. 2 ст. 770 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), уклали цю додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна № Н/М 23/06 від 23.06.2021 про наведене нижче.
1.1. У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану на всій території України керуючись п.п.3.3., 9.3. договору ст. ст. 762 ЦК України сторони дійшли згоди відтермінувати сплату орендної плати, визначену в п.3.1. договору та будь-які інші платежі (пеня, штрафні санкції) до моменту закінчення воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 21.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного станув Україні".
1.2. Підписанням цієї додаткової угоди сторони визнають, що строк відтермінування сплати орендної плати, визначений в п.1.1 додаткової угоди, не вважається порушенням терміну здійснення будь-яких платежів за договором та не може бути підставою припинення його дії.".
У Господарському суді Тернопільської області перебувала справа № 921/587/22 за позовом "ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" до ТОВ «БМБУД» про стягнення заборгованості в сумі 982 962,97 грн та зобов'язання відповідача повернути майно, орендоване згідно з договором оренди нерухомого майна №Н/М 23/06 від 23.06.2021.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.07.2023 у справі №921/587/22 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «БМБУД» на користь"ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 14 685, 95 грн - пені, 1 207, 68 грн - 3% річних, 8 940, 60 грн інфляційних нарахувань, 372, 51 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат. В задоволенні решти позову відмовлено.
Судом у справі №921/587/22 встановлено факт припинення існування 05.07.2022 зобов'язання відповідача щодо сплати орендної плати за період лютого - червня 2022 року на суму 393 322,10 грн та відсутності з 05.07.2022 у позивача підстав для нарахування орендної плати за подальший період липня - жовтня 2022 року на суму 417 502,20 грн.
Отже, як станом на 05.07.2022, так і після цієї дати у відповідача не існувало боргу по орендній платі.
У зв'язку з цим, у позивача станом на 09.08.2022 та 29.03.2023, відсутні підстави для розірвання договору оренди, у визначеному його п. 9.7 порядку через систематичну несплату оренди, а відтак і мотиви вимагати повернення орендованого майна.
Зазначених висновків суд дійшов з врахуванням укладених між сторонами додаткових угод № 1 та №2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна № Н/М 23/06 від 23.06.2021, умовами яких було передбачено зарахування зустрічних вимог та відтермінування сплати орендних платежів.
Ухвалою суду від 08.09.2023 відкрито провадження у справі № 921/534/23 про банкрутство "ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Бриксу Андрія Олеговича.
Під час проведення аналізу фінансово-господарського стану боржника, арбітражним керуючим було встановлено, що починаючи з 2021 року величина власних активів підприємства має від'ємне значення, що зумовлене зменшенням робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг у Тернопільській області.
З 01.07.2023 надання послуг та виконання робіт за основним видом діяльності боржника не здійснюється. Основним джерелом отримання доходу ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за 2020-2023 роки є орендна плата за передане рухоме та нерухоме майна в строкове платне користування.
Водночас 05.07.2022 між ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «БМБУД» було укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди нерухомого майна від 23.06.2021 №23/06 Н/М, за умовами якої сторони дійшли згоди відтермінувати сплату орендної плати, визначену в п. 3.1 договору та будь які інші платежі (пеня, штрафні санкції) до моменту закінчення воєнного стану запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про ведення воєнного стану в України».
Таким чином, арбітражний керуючий вважає, що підписана 05.07.2022 колишнім директором ДП «Тернопільський облавтодор» Косяком В.Ю. додаткова угода була укладена між сторонами в період дії мораторію в процедурі розпорядження майном, який було введено 25.09.2020 у справі №921/574/20 про банкрутство ДП «Тернопільський облавтодор».
Тобто, перебуваючи у процедурі розпорядження майном та під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введених ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.09.2020 у справі №921/574/20, боржником укладено додаткову угоду, про відмову від власних майнових вимог на користь заінтересованої особи - кредитора боржника (ухвала від 18.01.2020), який знав про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину.
З огляду на те, що укладена додаткова угода № 2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна № Н/М 23/06 від 23.06.2021, має наслідком зменшення активів ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" та нарощення кредиторської заборгованості перед кредиторами у справі № 921/534/23 в розмірі 3 048 890, 31 грн, розпорядник майна боржника звернувся із цим позовом до суду та просить визнати зазначену додаткову угоду недійсною на підставі ст. 42 КУзПБ та стягнути заборгованість по сплаті орендної плати за договором оренди №23/06 від 23.06.2021 за період з 01.07.2022 по 30.09.2024 в розмірі 3 048 890, 31 грн.
Оцінка суду.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Відповідно до ч.1 ст.12 КУЗПБ арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право звертатися до господарського суду та суду загальної юрисдикції у випадках, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Приписами ч. 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 42 КУЗПБ передбачено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному ст. 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Приписами ч. 3 ст. 44 КУЗПБ встановлено обов'язок розпорядника майна, серед іншого, вживати заходів для захисту майна боржника, проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника, встановлювати за результатами його проведення наявність або відсутність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, вчинення незаконних дій у разі банкрутства; повідомляти правоохоронні органи у разі виявлення ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, вчинення незаконних дій з майном боржника.
Частинами 1, 5 ст. 44 КУЗПБ визначено, що під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Протягом процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права приймати рішення про: відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачу в заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства; надання позик (кредитів), надання поруки, гарантій, а також передачу в довірче управління майна боржника.
Як зазначає Верховний Суд у своїх постановах від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17)) будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Будь-який правочин, вчинений боржником, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам).
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені ст. 203 ЦК України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення). За наявності у спірного договору ознак фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду майновим інтересам кредитора, що є зловживанням правом щодо позивача, останній має легітимний інтерес у визнанні цього правочину недійсним.
У постановах № 911/1041/19(911/2532/20) від 11.08.2021, № 916/2561/17 від 18.08.2021 Верховний Суд зазначає, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що цілеспрямовано вчиняються боржником на ухилення від виконання обов'язку як до, так і після настання строку виконання зобов'язання.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що вчиняється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Тож такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України.
Так, правочини, презумпція правомірності яких встановлена ст. 204 ЦК України, є діями, що мають породжувати нормальні для цивільного обороту правові наслідки.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (п. 6 ст. 3 ЦК України).
Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав і правомірних інтересів кредитора. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/ використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
Як було зазначено вище, договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло"). Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Наведений висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.
За цих умов недійсність договору, як приватноправова категорія, є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Таким чином, особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства недопустимості зловживання правом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, спрямованою на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.
Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених ч.ч. 1 або 2 ст. 42 КУзПБ, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 911/1041/19(911/2532/20), від 18.08.2021 у справі № 916/2561/17).
Згідно з ч.2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
«Недійсність» за ст. 42 КУзПБ перш за все пов'язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а наслідком правового регулювання за цією статтею є повернення у ліквідаційну масу майна боржника та унеможливлення боржником, зловживаючи своїми правами, вчинення дій на шкоду кредиторам.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна № Н/М 23/06 від 23.06.2021 як фраудаторного правочину в розумінні положень ст. 42 КУзПБ, з огляду на таке.
Судом встановлено, що спірна додаткова угода укладена сторонами під час дії мораторію у справі № 921/574/20 про банкрутство ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», введеного ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.09.2020, а також за 1 рік 2 місяці та 4 дні до відкриття провадження у справі № 921/534/23 про банкрутство цього ж боржника, тобто у межах так званого «підозрілого періоду».
При цьому, на момент укладення оспорюваної додаткової угоди у боржника вже існувала кредиторська заборгованість перед іншими кредиторами, що підтверджується, зокрема, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.05.2021 у справі №921/574/20 за результатами попереднього засідання, якою були визнані вимоги кредиторів до боржника. Відтак, боржник, перебуваючи у процедурі банкрутства та усвідомлюючи наявність невиконаних зобов'язань перед кредиторами, повинен був діяти добросовісно та утримуватись від вчинення дій, наслідком яких є фактичне зменшення або унеможливлення надходження активів до його майнової сфери.
Як правильно встановив суд першої інстанції, додатковою угодою № 2 від 05.07.2022 сторони погодили відтермінування сплати орендних платежів до закінчення воєнного стану в Україні, внаслідок чого ТОВ «БМБУД» продовжило користування нерухомим майном боржника без здійснення орендної плати.
При цьому, колегія суддів враховує, що обставини фактичного користування ТОВ «БМБУД» орендованим майном та наслідки укладення додаткової угоди № 2 від 05.07.2022 вже були предметом дослідження Господарського суду Тернопільської області у справі №921/587/22. У вказаній справі суд дійшов висновку, що саме укладення додаткової угоди № 2 стало підставою для відсутності у орендодавця права нараховувати орендну плату після 05.07.2022 та, відповідно, підстав вимагати розірвання договору оренди через несплату орендних платежів.
Таким чином, рішення у справі № 921/587/22 фактично підтверджує, що внаслідок укладення оспорюваної додаткової угоди боржник добровільно погодився на відтермінування отримання належних йому орендних платежів на невизначений строк - до припинення воєнного стану в Україні, при тому, що орендар продовжував користуватися майном боржника.
Вказані обставини у сукупності свідчать про те, що укладення додаткової угоди № 2 від 05.07.2022 призвело до фактичної відмови боржника від своєчасного отримання майнового активу у вигляді орендної плати та, відповідно, до зменшення можливості задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладення додаткової угоди № 2 від 05.07.2022 було спрямоване на досягнення недобросовісної мети - фактичне притримання грошових коштів боржника шляхом відтермінування виконання зобов'язань зі сплати орендних платежів на невизначений строк, що, своєю чергою, унеможливлювало задоволення вимог кредиторів боржника у процедурі банкрутства за рахунок відповідного активу.
Колегія суддів враховує, що внаслідок укладення спірної додаткової угоди боржник, перебуваючи у процедурі банкрутства, фактично тимчасово відмовився від реалізації власних майнових вимог до ТОВ «БМБУД», не отримуючи орендних платежів за користування належним йому майном. Такі дії не відповідають критеріям добросовісності та розумності поведінки боржника, який зобов'язаний діяти з урахуванням прав та законних інтересів своїх кредиторів.
Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об'єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов'язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.
Відповідні правові висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
При цьому, розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права (п. 122 постанови СП КГС ВС від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23)).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання додаткової угоди № 2 від 05.07.2022 до договору оренди нерухомого майна № Н/М 23/06 від 23.06.2021 недійсною на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ як фраудаторного правочину.
Щодо стягнення з ТОВ «БМБУД» на користь ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» заборгованості по сплаті орендної плати за договором оренди №23/06 від 23.06.2021.
Згідно з ч. 3 ст. 42 КУЗПБ у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 05.07.2025 до договору № Н/М 23/06 від 23.06.2021 про оренду нерухомого майна, як фраудаторної, така угода не створює для сторін жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю, а тому наявні підстави для стягнення несплачених з липня 2022 року по вересень 2024 року (заявлений позивачем період), платежів з орендної плати.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано додаткову угоду № 2 від 04.07.2022 про припинення дії договору оренди № Н/М 23/06 від 23.06.2021 та акт приймання-передачі орендованого майна від 04.07.2022.
Як правильно встановив місцевий господарський суд, сам по собі факт існування вказаних документів не підтверджує реального припинення орендних правовідносин між сторонами, оскільки така обставина спростовується подальшою поведінкою сторін після їх підписання.
Так, уже 05.07.2022, тобто наступного дня після припинення договору оренди та повернення майна (як стверджує апелянт) між сторонами були укладені додаткова угода про зарахування зустрічних однорідних вимог та додаткова угода № 2 про відтермінування сплати орендних платежів до закінчення воєнного стану в Україні. Зміст зазначених правочинів прямо свідчить про те, що сторони продовжували виходити з існування між ними орендних правовідносин та наявності у відповідача обов'язку зі сплати орендних платежів за договором № Н/М 23/06 від 23.06.2021.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного повернення відповідачем орендованого майна позивачу, а сам лише акт приймання-передачі без підтвердження реального припинення користування майном не може безумовно свідчити про припинення орендних правовідносин.
Колегія суддів також враховує поведінку самого відповідача під час розгляду справи №921/587/22. Зокрема, у вказаній справі відповідач, заперечуючи проти позову, покликався саме на додаткову угоду № 2 від 05.07.2022 про відтермінування орендних платежів та угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог як на підставу відсутності заборгованості та безпідставності подальшого нарахування орендної плати.
Водночас ні під час розгляду справи № 921/587/22, ні у відзиві на позов у цій справі відповідач не посилався на припинення договору оренди 04.07.2022 та не обґрунтовував свої заперечення фактом повернення майна з оренди. Навпаки, правова позиція відповідача у справі № 921/587/22 ґрунтувалася саме на чинності договору оренди та дії додаткової угоди від 05.07.2022 щодо відтермінування орендних платежів.
Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 застосувала доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що подані відповідачем додаткова угода № 2 від 04.07.2022 та акт приймання-передачі майна не підтверджують фактичного припинення орендних правовідносин між сторонами та не спростовують встановлених судом обставин щодо фраудаторного характеру оспорюваного правочину.
За умовами п. 3.1 договору № Н/М 23/06 від 23.06.2021, орендна плата визначається на підставі незалежної оцінки, із застосуванням договірної річної орендної ставки 32% і становить за базовий місяць розрахунку (лютий 2021 року) - 65999,90 грн без ПДВ та без врахування індексу інфляції.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа місяця, наступного за базовим, до першого місяця оренди та на індекс інфляції за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих орендодавцем рахунків.
Таким чином, розрахунок орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається з урахуванням податку на додану вартість (ПДВ 20%), шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих орендодавцем рахунків.
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях, тому період виникнення заборгованості та нарахування штрафних санкцій за договором слід рахувати із 15 сила місяця за звітним місяцем.
Липень 2022 101191,72*100,7/100 = 101900,06 грн.
Серпень 2022 101900,06*101,1/100 = 103020,96 грн.
Вересень 2022 103020,96*101,9/100 = 104978,36 грн.
Жовтень 2022 104978,36*102,5/100 = 107602,82 грн.
Листопад 2022 107602,82*100,7/100 = 108356,04 грн.
Грудень 2022 108356,04*100,7/100 = 109114,53 грн.
Січень 2023 109114,53*100,8/100 = 109987,45 грн.
Лютий 2023 109987,45*100,7/100 = 110757,36 грн.
Березень 2023 110757,36*101,5/100 = 112418,72 грн.
Квітень 2023 112418,72*100,2/100 = 112643,56 грн.
Травень 2023 112643,56*100,5/100 = 113206,78 грн.
Червень 2023 113206,78*100,8/100 = 114112,43 грн.
Липень 2023 114112,43*99,4/100 =113427,76 грн.
Серпень 2023 113427,76*98,6/100 = 111839,77 грн.
Вересень 2023 111839,77*100,5/100 = 112398,97 грн.
Жовтень 2023 112398,97*100,8 = 113298,16 грн.
Листопад 2023 113298,16*100,5/100 = 113864,65 грн.
Грудень 2023 113864,65*100,7/100 = 114661,7 грн.
Січень 2024 114661,7*100,4/100 = 115120,35 грн.
Лютий 2024 115120,35*100,3/100 = 115465,71 грн.
Березень 2024 115465,71*100,5/100 = 116043,04грн.
Квітень 2024 116043,04*100,2/100 = 116275,13 грн;
Травень 2024 116275,13 *100,6/100 = 116972,78 грн.
Червень 2024 116972,78 *102,2/100 = 119546,18 грн.
Липень 2024 119546,18 *100,0/100 = 119546,18 грн.
Серпень 2024 119546,18 *100,6/100 = 120263,45 грн.
Вересень 2024 120263,45*101,5/100 = 122067,41 грн.
Згідно із зазначеними розрахунками, вартість строкового платного користування нежитловими будівлями та спорудами за договором № Н/М 23/06 від 23.06.2021 оренди нерухомого майна, що обліковуються на балансі філії "Великоберезовицька ДЕД" з липня 2022 року по вересень 2024 року складає 3 048 890,31 грн.
При цьому, доказів сплати відповідачем орендних платежів за вказаний період матеріали справи не містять, тоді як факт користування майном відповідачем не спростований та підтверджується сукупністю наявних у справі доказів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «БМБУД» на користь ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» 3 048 890,31 грн заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди № Н/М 23/06 від 23.06.2021 за період з 01.07.2022 по 30.09.2024, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.
Керуючись ст. 129, 269-270, 275, 276, 281-284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.12.2025 у справі № 921/534/23(921/177/24) - без змін.
2. Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Головуючий-суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.В. ПРЯДКО