Справа № 515/9/26
Провадження № 2/515/404/26
Татарбунарський районний суд Одеської області
19 травня 2026 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Олійника К. І.,
за участю: секретаря судового засідання Коренчук О. Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , редакції газети «Лиман», ОСОБА_5 , про визнання права власності в порядку спадкування та виділ спільного майна в натурі,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У січні 2026 року ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Давиденка К. В., звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просить суд визнати за ним право власності на 45/300 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та виділити йому в натурі 45/300 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , як окремий об'єкт права власності, а саме: з житлового будинку під літерою «А» коридор №2-1, кімната №2-2, кімната №2-3, кухня №2-4, загальною площею 45,9 та житловою площею 31,6 кв. м, за окремою адресою АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 в м. Татарбунари Одеської області у віці 83 років.
На підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року мати придбала 15/100 часток ідеальної долі домоволодіння житловою площею 31,6 кв. м. з домоволодіння АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 1 412 кв. м. Також згідно вказаного договору вказаній ділянці розташований житловий будинок під літерою «А» житловою площею 106,1 кв. м, житловий будинок під літерою «Б» житловою площею, 117,7 кв. м, сарай під літерою «В», літня кухня під літерою «Г», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Ж», підвал під літерою «а», підвал під літерою «б». У користування ОСОБА_6 переходить приміщення з житлового будинку під літерою «А» №2-1, №2-2, №2-3, №2-4, частина тамбуру під літерою «а», 6-6,8 м. кв. 1/3 частина підвалу, та частина сараю під літерою «В». На звороті наявний штамп про реєстрацію об'єкта нерухомого майна, як квартира АДРЕСА_4 .
Зазначений об'єкт нерухомого майна ОСОБА_1 має прийняти у спадщину як спадкоємець першої черги за законом відповідно до ст. 1261 ЦК України.
Після смерті матері позивач звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Гайдаржи А. А. з заявою про прийняття спадщини, але йому було відмовлено з причини того, що в договорі купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року вказано, що ОСОБА_6 , придбала домоволодіння, житловою площею 31,6 кв. м, що складає 15/100 ідеальної долі в АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 1 412 кв. м., а зареєстроване вказане майно, як квартира АДРЕСА_4 . Тому нотаріус немає можливості встановити тип об'єкта, що спадкується.
За таких обставин він вимушений звернутися до суду із зазначеним повозом.
Рух справи
05 січня 2026 року у порядку автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано на розгляд судді Олійнику К. І.
Ухвалою Татарбунарського районного суду від 07 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Татарбунарського районного суду від 18 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Аргументи, доводи, клопотання учасників справи
Представник позивача, адвокат Давиденко К. В., до початку судового засідання подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності та відсутності довірителя. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, а також просить не відшкодовувати понесені судові витрати.
Представник редакції газети «Лиман» Рибін Петро Анатолійович до початку судового засідання подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності. Позовні вимоги визнає в повному обсязі, претензій майнового характеру не має.
ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 не скористалися правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.
Про дату, час та місце слухання справи ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повідомлялися належним чином, однак на адресу суду повернулося поштова кореспонденція з відміткою поштової служби: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Повернення поштової кореспонденції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», є належним повідомленням учасника справи (постанова Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі № 755/4829/23).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18).
Суд виконав обов'язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце слухання справи та приймаючи до уваги практику Верховного Суду, щодо питання оповіщення учасника справи про розгляд справи, вважає, що відповідач у цій справі є таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого виконавчим комітетом Татарбунарської міської ради 07.01.2025 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19 вересня 1962 року, виписаного російською мовою, батьками « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 » є « ОСОБА_8 » та « ОСОБА_9 » (а.с.9).
Відповідно до копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 09.09.1996 Татарбунарським РВ УМВС України в Одеській області, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Татарбунари Одеської області (а.с.7).
Відповідно фотокопії договору купівлі-продаж, що складений 30 вересня 1993 року, ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_10 домоволодіння житловою площею 31,6 кв. м., що становить 15/100 часток ідеальної долі в АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 1 412 кв. м. На вказаній ділянці розташоване домоволодіння житловий будинок під літерою «А», житловою площею 106, 1 кв. м, житловий будинок під літерою «Б», житловою площею, 117,7 кв. м, сарай під літерою «В», літня кухня під літерою «Г», сарай під літерою «Д», сарай під літерою «Ж», підвал під літерою «а», підвал під літерою «б».
За умовами вказаного правочину, у користування ОСОБА_6 переходить з жилого будинку під літерою «А» приміщення: 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, частина тамбура під літерою «а», 6-6,8 кв. м, 1/3 частина підвалу під літерою «а», частина сараю під літерою «В».
Вказаний договір нотаріально посвідчений.
На звороті вказаного договору наявна відмітка Татарбунарського МБТІ від 29.10.1993 року про реєстрацію об'єкта нерухомого майна, а саме: (мовою оригіналу) «Домовладение АДРЕСА_5 зарегистрировано по праву личной собственности за ОСОБА_9 на основании данного договора 15/100 час., и записано в реестровую книгу под № 21-10» (а.с.11-12 зворот).
З висновку ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна від 01 грудня 2025 року слідує, що 15/100 частина об'єкта є відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в натурі як квартира (а.с.13).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 457531289 від 19.12.2025 р, встановлено, що власниками спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , якій належить 54/300 частки, ОСОБА_6 , якій належить 45/300 частки, ОСОБА_3 , якій належить 45/300 частки, Редакція газети «Лиман», якій належить 24/300 частки, ОСОБА_4 , якій належить 21/300 частки, ОСОБА_5 , якій належить 33/300 частки, ОСОБА_11 , якому належить 33/300 частки та ОСОБА_12 , якій належить 45/300 частки (а.с.14-16).
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 березня 2023 року, визнано за ОСОБА_13 право власності на квартиру АДРЕСА_6 (а.с.20-21).
Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14350103 від 24.04.2007 року підтверджується, що ОСОБА_12 є власником квартири АДРЕСА_7 (а.с.22).
З довідки про оціночну вартості квартири, загальною площею 45,90 кв. м, житловою площею 31,60 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого ринкова вартість зазначеної квартири станом на 20.11.2025 становить 411 784,45 грн (а.с.23-24).
Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Гайдаржи А. А. за вих. №02-31 від 21.11.2025 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_4 , у зв'язку з тим, що не має можливості встановити тип об'єкта, що спадкується (а.с. 25).
Мотивувальна частина
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальним правилом (частина 1 статті 12 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вивчивши доводи позовної заяви, а також дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Щодо позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно
Питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину (постанова ВС від 31 січня 2024 року у справі № 175/654/22, провадження № 61-11126св23).
Відповідно до статті 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами.
Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. постанову Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21)).
У постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 759/9359/22 (провадження № 61-3882св23) зазначено, що: «у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку».
Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності на спадкове майно може бути визнане лише за тими спадкоємцями, які в установлені законом строк та спосіб прийняли спадщину. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на майно.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Судом встановлено, що у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з питанням видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Гайдаржи А. А. від 21.11.2025 року №02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на квартиру АДРЕСА_4 , у зв'язку з неможливістю встановити тип об'єкта нерухомого майна, що спадкується.
Встановлено, що ОСОБА_6 , за життя, на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року, придбала домоволодіння житловою площею 31,6 кв. м, що становить 15/100 часток ідеальної долі домоволодіння у АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 1 412 кв. м.
Правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до частини другої статті 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі статтею 224 ЦК Української РСР договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього визначену грошову суму.
Відповідно до статті 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК УРСР).
Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року, на підставі якого ОСОБА_6 набула право власності на спірне майно, нотаріально посвідчений, суду не має сумнівів щодо укладення чи недійсності, зважаючи й на те, що при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення, а у ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними лише на підставі рішення суду.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 457531289 від 19.12.2025 року ОСОБА_6 є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 і її частка становить 45/300, що є 15/100 часток ідеальної долі домоволодіння АДРЕСА_1 .
Щодо тієї обставини, що на звороті договору купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року наявна відмітка Татарбунарського МБТІ від 29 жовтня 1993 року про реєстрацію об'єкта нерухомого майна, а саме: (мовою оригіналу) «Домовладение АДРЕСА_5 зарегистрировано по праву личной собственности за ОСОБА_9 на основании данного договора 15/100 час., и записано в реестровую книгу под № 21-10», то суд, за наданих позивачем доказів на підтвердження його позовних вимог, не має можливості ні ідентифікувати це майно, ні достеменно стверджувати, що дане майно є тим самим майновим об'єктом, про яке йде мова у договору купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року, зважаючи на різні адреси об'єктів нерухомості.
Суд враховує, що умовами цивільного законодавства, що існували на день укладення договору купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року, були визначено, що договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, однак, сама по собі державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
За вказаних обставин, зважаючи, що спадкодавець правомірно набула право власності на спірний об'єкт нерухомості, а ОСОБА_1 у визначені спадковим законодавством строки звернувся до нотаріуса з питанням прийняття спадщини, після смерті матері, та приймаючи до уваги, що останній на момент відкриття спадщини належали 15/100 часток ідеальної долі домоволодіння у АДРЕСА_3 , і таке право не припинилось внаслідок смерті, то позивач має право на успадкування цього майна.
Таким чином, позовні вимоги у частині визнання права власності на спадкове майно підлягають до задоволення.
Щодо вимог про виділення домоволодіння в натурі, як окремий об'єкт права власності із визначенням конкретної адреси: АДРЕСА_2
Чинним законодавством передбачено два шляхи поділу або виділу частки, зокрема, при наявності беззастережної згоди усіх співвласників, поділ (виділ) може здійснюватись нотаріусом, а при відсутності згоди співвласників поділ (виділ) може бути здійснено лише за рішенням суду.
Відповідно до положень розділу «Визначення технічної можливості поділу, об'єднання об'єкта (об'єктів) нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна» Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року за № 488, визначення технічної можливості поділу, об'єднання об'єкта (об'єктів) нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна (далі - визначення технічної можливості поділу, об'єднання або виділу) здійснюється виконавцем.
Замовником робіт з визначення технічної можливості поділу, об'єднання або виділу є власник (співвласники) об'єкта нерухомого майна.
Роботи з визначення технічної можливості поділу, об'єднання або виділу проводяться на підставі договору, який укладається між виконавцем та замовником таких робіт чи уповноваженою ним особою.
Визначення технічної можливості поділу, об'єднання або виділу щодо об'єкта нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній або спільній частковій власності, проводиться за згодою всіх співвласників.
Під час виконання робіт з визначення технічної можливості поділу, об'єднання або виділу виконавцем аналізується склад об'єкта (об'єктів) нерухомого майна (кількість основних житлових будинків, будівель, споруд господарських (присадибних) будівель та споруд, що є приналежністю до об'єкта нерухомого майна), його характеристики та у разі, коли об'єкт (об'єкти) нерухомого майна перебуває у спільній власності та щодо нього відсутні нотаріально посвідчений договір чи рішення суду щодо порядку користування житловими будинками, господарськими (присадибними) будівлями та спорудами, беруться до уваги заяви всіх співвласників.
Отже, для отримання висновку щодо технічної можливості виділу частки з об'єкта нерухомого майна необхідно звернутися до відповідного суб'єкта господарювання, який здійснює технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна, укласти договір про проведення технічної інвентаризації, надати заяви всіх співвласників або нотаріально посвідчений договір, або рішення суду щодо порядку користування нерухомим майном, правовстановлюючі документи на об'єкт нерухомого майна, документ про право власності/користування земельною ділянкою, технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, тощо.
У іншому випадку (за відсутності згоди співвласників щодо виділу частки з об'єкта нерухомого майна) питання про технічну можливість виділу частки з об'єкта нерухомого майна вирішується на підставі відповідного висновку експерта.
Позивачем долучено до позовної заяви висновок ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна від 01 грудня 2025 року слідує, що 15/100 частина об'єкта є відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в натурі як квартира.
Отже, такий висновок міг бути здійснений лише за наявності згоди всіх співвласників об'єкта нерухомого майна і після отримання вище зазначеного висновку співвласникам необхідно звернутись до нотаріуса для укладення договору про виділення в натурі частки з об'єкта нерухомого майна та його нотаріального посвідчення.
Суду не надано доказів про те, що співвласники не дійшли згоди щодо питання виділу в натурі частки (15/100 часток домоволодіння у АДРЕСА_3 ) з об'єкта нерухомого майна чи усунулись від укладення договору у нотаріуса.
Питання виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна вирішується судом за умови, що між сторонами наявний спір, співвласники не на відповідний виділ і врегулювати спір у досудовому порядку не вдалося.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ч.2 ст. 256 ЦПК України).
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21)).
Таким чином, між сторонами, у цій частині позовних вимог, відсутній спір й питання виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна має бути вирішено у позасудовому порядку, так як суд не повинен підміняти собою інші органи державної влади, перебираючи на себе функції адміністрації або прийняття рішень, що належать до компетенції інших суб'єктів.
Висновки за результатами розгляду справи
За встановлених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 у частині позовних вимог щодо визнання права власності на спадкове майно є належним чином доведеними та обґрунтованими.
Провадження у справі, у частині вимог про виділення домоволодіння в натурі, як окремий об'єкт права власності із визначенням конкретної адреси: АДРЕСА_2 , підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Розподіл судових витрат
Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що позивач просить не відшкодовувати йому понесені судові витрати, суд не вирішує питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-289, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , редакції газети «Лиман», ОСОБА_5 , про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 45/300 часток домоволодіння АДРЕСА_3 , що становить 15/100 часток ідеальної долі домоволодіння АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій ця частка належала на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року, укладеного з ОСОБА_10 .
Закрити провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , редакції газети «Лиман», ОСОБА_5 , про виділ спільного майна в натурі.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 ; (РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідачі:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_9 .
ОСОБА_3 , АДРЕСА_10 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_11 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , АДРЕСА_12 .
Редакція газети «Лиман», Одеська область, Білгород-Дністровський район, м. Татарбунари, вул. Центральна, 56/1; (ЄДРПОУ 30170702).
Суддя К. І. Олійник