Справа № 991/3299/25
Провадження №22-ц/991/15/26
11 травня 2026 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді Глотова М. С., суддів: Панаіда І. В., Панкулича В. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Міленко О. В.,
представників відповідачів - адвокатів Крамаренко К. С., Федоровича В. Б., Римарука Ю. І., Чорнолуцького Р. В., Маслової К. В.,
представника позивача - прокурора Стрільцова І. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги представників ОСОБА_1 (адвокатка Крамаренко Катерина Сергіївна), ОСОБА_2 (адвокат Федорович Василь Богданович), ОСОБА_3 (адвокат Римарук Юрій Ігорович), ОСОБА_4 (адвокат Чорнолуцький Руслан Васильович), поданих на рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави,
І. Позовні вимоги та зміст оскаржуваного рішення
1. Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури /далі - позивач або САП/ звернулася до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 /далі - відповідачі/ про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави (т. 1 а. с. 1-33).
2. Прокурор просив (1) визнати необґрунтованими такі активи вартістю 19 942 359 (дев'ятнадцять мільйонів дев'ятсот сорок дві тисячі триста п'ятдесят дев'ять) грн 19 коп: (1) квартиру в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2723651526040), зареєстровану на ОСОБА_2 /далі - актив №1/; (2) транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, 2021 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 (VIN-код та номер кузова НОМЕР_2 ), зареєстрований на ОСОБА_1 /далі - актив №2/; (3) нежитлове приміщення в АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 123023526101) зареєстроване на ОСОБА_2 /далі - актив №3/; (4) квартиру в АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2868510326040), зареєстровану на ОСОБА_4 /далі - актив №4/; (5) квартиру в АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681269926040), зареєстровану на ОСОБА_5 на момент його смерті /далі - актив №5/; (6) транспортний засіб MERCEDES-BENZ G 63 AMG, 2023 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 (VIN-код та номер шасі НОМЕР_4 ), зареєстрований на ОСОБА_3 /далі - актив №6/ (т. 1 а. с. 28-33).
3. 12.01.2026 суд першої інстанції задовольнив позовну заяву, зазначивши, що: (1) ОСОБА_5 у період часу з 03.03.2020 по 19.03.2024, протягом якого відбулося набуття спірних активів, був особою, уповноваженою на виконання функцій держави (начальник Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головний державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу), що ураховуючи вимоги ч. 4 ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК/ надає право пред'явити позов про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх в дохід держави; (2) спірні активи №№1-6 набуті після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»; (3) кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 Кримінального кодексу України /далі - КК/, предметом якого були спірні активи №№1-6, за згодою ОСОБА_6 закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ (у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 ) й ухвала суду про закриття кримінального провадження набула статусу остаточної, та питання щодо його реабілітації не заявлялось; (4) залучення спадкоємців особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в якості відповідачів за вимогами щодо необґрунтованості активів, належних їх спадкодавцю (особі, уповноваженій на виконання функцій держави), не вказує на порушення вимог процесуального законодавства; (5) донька ОСОБА_5 - ОСОБА_6 жодним чином не була пов'язана з його майном, у тому числі спірними активами; (6) верхня межа різниці між вартістю спірних активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави, про яку зазначається в абз. 1 ч. 2 ст. 290 ЦПК, в межах даної справи не застосовується, а нижня межа різниці між вартістю спірних активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави, має становити не менше 1 505 250 грн (750 * 2007 грн); (7) активи №№1-6 набуті ОСОБА_5 в один зі способів, передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК, за відсутності для цього законних доходів (щодо активів №№1-4, 6), у той час як актив №5 набутий безоплатно з порушенням заборони антикорупційного законодавства щодо отримання подарунків від третіх осіб (т. 19 а. с. 143-196).
ІІ. Доводи сторін
4. Рішення Вищого антикорупційного суду від 12.01.2026 в апеляційному порядку 10.02.2026 оскаржили представники відповідачів (т. 20 а. с. 1-6, 25-36, 56-61, 75-81).
4.1. В апеляційних скаргах висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
4.2. Апеляційна скарга Крамаренко К. С. , подана в інтересах ОСОБА_1 , мотивована тим, що: (1) на момент придбання активів №№2, 3 ОСОБА_5 не був суб'єктом декларування; (2) не логічним є висновок суду про можливість звернення позивачем із позовною вимогою щодо активу №5 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які є спадкоємцями першої черги за законом, без пред'явлення вимог до іншої спадкоємиці - ОСОБА_6 , прав якої стосується рішення у цій справі; (3) ОСОБА_5 ні прямо, ні опосередковано не вчиняв жодних дій щодо активу №6, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження ним, не користувався ним ні під час періоду перебування активів у власності ОСОБА_1 , ні після безоплатного відчуження активів ОСОБА_2 ; (4) під час судового розгляду суд порушив порядок дослідження доказів, оскільки порушив порядок дослідження доказів позивача, взагалі не дослідив докази відповідачів.
4.3. Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Федоровича В. Б. обґрунтована тим, що: (1) відповідач ОСОБА_2 набула актив №1 за власні кошти із оформленням договірних відносин на ім'я батька з особистих мотивів, а висновок суду першої інстанції про недоведеність її участі у розрахунках за цей актив безпідставний; (2) фінансову спроможність ОСОБА_2 придбати актив №1 підтверджено долученими позивачем податковими деклараціями; (3) для підтвердження користування та розпорядження ОСОБА_5 активом №1 позивач не долучив жодних доказів; (4) зважаючи на напружені відносини із колишнім чоловіком ОСОБА_8 відповідачка ОСОБА_2 не могла вирішити майнові питання шляхом укладення договору про поділ майна подружжя; (5) на момент набуття у власність ОСОБА_1 активу №3 ОСОБА_5 не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та вона не набула даний актив за дорученням/проханням/на вимогу ОСОБА_5 ; (6) суд не надав однозначної відповіді на питання хто був реальним власником активу №3, що підлягає обов'язковому встановленню в цій справі; (7) позивач щодо активу №5 пред'явив позов до неналежних відповідачів, оскільки серед відповідачів за цією вимогою не зазначено іншої доньки ОСОБА_5 , і позивач пов'язує майно з потенційними правонаступниками без наявності достовірної інформації щодо наявності чи відсутності заповіту; (8) відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не вважаються правонаступниками ОСОБА_5 , який помер до відкриття провадження у цій цивільній справі, оскільки не набули статусу спадкоємців за законом; (9) позивач не довів факти володіння, користування чи розпорядження ОСОБА_5 активом №6; (10) ОСОБА_2 у зв'язку із браком талонів у сервісному центрі та недостатністю через особисті обставини часу вчасно не переоформила на себе активи №№1, 6; (11) під час допиту свідок ОСОБА_3 пояснив пізній час доби переоформлення права власності на актив №6, зважаючи на особисті обставини та враховуючи різницю у часі між Україною і США; (12) суд першої інстанції порушив принцип рівності учасників справи, оскільки вважав, що ряд доказів мала б надати сторона відповідачки; (13) суд не врахував усі показання свідків; (14) під час дослідження письмових доказів прокурор фактично привласнив функцію правосуддя шляхом вивчення доказів та надання коментарів; (15) оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях і мотивоване доказами, які безпосередньо не досліджувалися судом.
4.4. Апеляційна скарга представника Римарука Ю. І. , подана в інтересах ОСОБА_3 , мотивована тим, що: (1) активи №№3, 6 були куплені за кошти ОСОБА_3 , надані ним ОСОБА_2 без письмового підтвердження, оскільки він їй час від часу фінансово допомагав, не оформлюючи таку допомогу документально; (2) перерахування ОСОБА_2 грошових коштів у якості оплати за актив №6 підтверджується наявними виписками з рахунків відповідачки, у той час як за результатами дослідження виписок по банківським рахункам ОСОБА_1 судом не встановлено, щоб вона на виконання умов договору купівлі-продажу від 26.08.2023 сплачувала хоча б якісь кошти; (3) суд за відсутності належних і достовірних доказів вважав, що порушено порядок набуття активу №6 ОСОБА_5 (оформлення майна на доньку ОСОБА_2 із наданням їй вказівок); (4) суд безпідставно не досліджував фінансове становище ОСОБА_3 та наявні у матеріалах справи докази про його майнову спроможність оплатити за актив №6 на момент його придбання; (5) не відповідають дійсності обставини щодо володіння чи користування ОСОБА_5 активом №6; (6) за умов здійснення ОСОБА_2 оплати більшої частини вартості транспортного засобу необґрунтованими активами могла бути визнана лише та частина коштів, що сплачена від імені ОСОБА_1 ; (7) позивачем не наведено фактичних обставин та не надано жодних доказів, які б могли підтвердити набуття ОСОБА_1 активу №3 за її кошти чи кошти чоловіка ОСОБА_5 ; (8) суд першої інстанції безпосередньо не дослідив письмові докази, подані представником позивача, оскільки такі коментувались та оцінювались саме прокурором, а весь процес змістився із цивільного у кримінальний з обвинувальним ухилом; (9) зважаючи на перебування ОСОБА_3 у шлюбі із ОСОБА_10 на момент придбання активів №№3, 6, міркування суду першої інстанції про можливість реєстрації за ним майна, придбаного за власні кошти, не є обґрунтованими, адже таке майно мало би статус спільної сумісної власності.
4.5. Апеляційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Чорнолуцького Р. В. обґрунтована тим, що: (1) позивач не довів, що грошові кошти, які ОСОБА_4 сплачувала в якості оплати за актив №4, були передані їй ОСОБА_5 , натомість кожен з платежів за квартиру здійснила ОСОБА_4 особисто; (2) не надано доказів, які б доводили фактичне право власності ОСОБА_5 на актив №4 з можливістю розпорядження ним чи існування домовленості між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 про фіктивну реєстрацію активу №4 за нею; (3) відсутні докази регулярного користування ОСОБА_5 активом №4 або його перебування за місцезнаходженням даного активу; (4) вину ОСОБА_5 у межах кримінального провадження доведено не було, а тому встановлення зв'язку між ОСОБА_11 і активом №4 як результатом його незаконного збагачення не є очевидним, а надані позивачем докази в тому обсязі, які містяться в матеріалах справи (без використання зазначених відповідачем необхідних доказів) не можуть бути визначені достатніми навіть у межах цивільного процесу, в якому стандарт доведення значно нижчий; (5) висновки суду першої інстанції базуються не на доказах, а на припущеннях; (6) ОСОБА_5 здійснив перший внесок щодо даної квартири, який в подальшому йому повернули у зв'язку із розірванням договору; (7) суд не є суб'єктом експертної діяльності, а тому не має повноважень визначати, наскільки та чи інша фраза особи в контексті розмови (листування) більше підпадає під погодження/дозвіл, а не пораду, оскільки для подібних висновків необхідно мати відповідну кваліфікації в сфері лінгвістичної експертизи; (8) законність набуття доходів ОСОБА_4 взагалі не має досліджуватись в межах зазначеної судової справи до того часу, доки щодо фактичного розпорядження активом №4 позивач не доведе факт впливу ОСОБА_5 на ОСОБА_4 і надання ним їй доручення придбати цей актив, проживання його в цьому житлі, перебування в ньому й розпорядження ним; (9) ОСОБА_4 не є суб'єктом декларування, а тому не зобов'язана відповідати вимогам співставлення офіційних доходів до наявних активів; (10) перекладення на ОСОБА_4 тягаря доказування без доведення безсумнівного зв'язку незаконно (імовірно) здобутих грошових коштів ОСОБА_5 та активом №4, власником якого є ОСОБА_4 є несправедливим і таким, що є надмірним для особи, якій не інкримінується вчинення злочину та яка не є близькою родичкою/пов'язаною особою з підозрюваним/обвинуваченим у скоєнні злочину.
ІІІ. Заперечення сторін
5. Прокурор скористався правом на подання відзиву на апеляційні скарги, в якому просив у задоволенні апеляційних скарг відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. Відзив мотивований тим, що: (1) ОСОБА_5 з 03.03.2020 до 19.03.2024 був відповідно до положень підп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» державним службовцем, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, враховуючи те, що періоди з 25.12.2020 до 28.04.2021 (4 місяці) та з 15.09.2021 до 07.06.2022 (8 місяців і 22 дні), коли він був звільнений, йому було зараховано до трудового стажу та виплачені відповідні кошти; (2) на активи, заявлені в позові, поширює свою дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»; (3) ухвала про закриття кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК, набула законної сили 14.04.2025; (4) активи №№1, 5 набуті ОСОБА_5 безпосередньо у власність на підставі договорів купівлі-продажу та дарування, активи №№2, 3 та 6 є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , а актив №4 ОСОБА_4 набула у власність за дорученням ОСОБА_5 ; (5) активи №№1-6 набуті ОСОБА_5 мають ознаки необґрунтованості у повній вартості їх набуття; (6) у ОСОБА_4 були відсутні доходи, за рахунок яких вона могла придбати квартиру та між нею і ОСОБА_5 були дзвінки і листування, зокрема щодо купівлі побутової техніки; (7) вартість активу №5 значно перевищує суму (за версією відповідачів) боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_5 ; (8) у щорічній декларації за 2023 рік ОСОБА_5 не відображено отримання доходу/позики/подарунка від ОСОБА_3 , що свідчить про їх відсутність та сплату за транспортний засіб власними коштами родини ОСОБА_12 ; (9) пояснення суб'єкта декларування щодо придбання автомобіля дочкою за кошти свого чоловіка ОСОБА_3 спростовуються результатами негласних слідчих (розшукових) дій /далі - НС(Р)Д/ стосовно ОСОБА_5 ; (10) попри значні доходи ОСОБА_3 він також придбавав дороговартісні транспортні засоби та нерухомість, що унеможливлює оплату придбаного нерухомого майна ОСОБА_5 та його дружиною; (11) у ході судових засідань підтверджено вчинення ОСОБА_3 та іншими відповідачами фраудаторних правочинів; (12) ОСОБА_3 раніше був засуджений за ч. 1 ст. 358 КК; (13) ОСОБА_3 і ОСОБА_13 вживалися заходи з метою унеможливлення накладення арешту у кримінальному провадженні, шляхом укладення договору купівлі-продажу активу №6 о 10 вечора у приватного нотаріуса, коли фактично вказаний актив був подарований ОСОБА_2 ; (14) ОСОБА_1 у більшості випадків набувала майнові права як особисто, так і за допомогою третіх осіб, які у подальшому відступали право вимоги (т. 20 а. с. 169-188).
5.1. Відповідь на відзив прокурора Федорович В. Б. обґрунтовує тим, що: (1) відзив на апеляційні скарги направлено на офіційну електронну адресу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, а не шляхом формування документа у системі «Електронний суд» з обов'язковим використанням власного електронного цифрового підпису, тому він не може бути прийнятий до розгляду; (2) представником позивача не дотримано строків, встановлених ухвалою суду; (3) представник позивача не долучив до відзиву на апеляційні скарги належні докази направлення заяви іншим учасникам справи; (4) відзив на апеляційні скарги не містить нових обставин, доказів, а лише містить аналогічні твердження як і в позовній заяві, та власне трактування доказів й обставин справи; (5) представник позивача неодноразово висловлюється щодо тривалості періоду між моментом придбання майна та поданням позовної заяви ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, абсолютно ігноруючи показання допитаної в якості свідка ОСОБА_2 ; (6) прокурор не надав будь-яких заперечень щодо набуття ОСОБА_5 активу №3 у період, коли він не перебував у статусі державного службовця; (7) зарахування вищевказаних періодів до трудового стажу та виплати заробітку за період вимушеного прогулу не є підставами вважати, що ОСОБА_5 у періоди між звільненнями виконував функції держави або місцевого самоврядування (т. 21 а. с. 18-20).
5.2. Відповідь на відзив прокурора Римарук Ю. І. мотивує тим, що: (1) майно придбавалось ОСОБА_2 за кошти її чоловіка ОСОБА_3 і зареєстровано за мамою у зв'язку з її перебуванням у процесі розлучення; (2) можливість реєстрації за ОСОБА_3 майна, придбаного за власні кошти, а не оформлення договорів на ім'я ОСОБА_1 не є обґрунтованою, адже воно мало би статус спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_14 , які на момент придбання активів №№3, 6 все ще перебували у зареєстрованому шлюбі; (3) притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 не може бути взято до уваги при характеристиці наданих ним свідчень, оскільки відносно нього не було кримінальних проваджень щодо фактів надання неправдивих показань; (4) безпідставно не було досліджено фінансову можливість ОСОБА_3 придбати зазначене майно; (5) представник позивача неправильно визначив співвідношення доходів і витрат ОСОБА_3 і не врахував вказане при визначенні його майнової спроможності оплатити за актив № 6 власними коштами (т. 21 а. с. 31-33).
6. В судових засіданнях представники Крамаренко К. С. , Федорович В. Б. , Римарук Ю. І. , Чорнолуцький Р. В. підтримали доводи поданих ними апеляційних скарг.
6.1. Присутня в судових засіданнях представниця ОСОБА_4 - адвокатка Маслова К. В. підтримала доводи апеляційної скарги Чорнолуцького Р. В .
6.2. Захисник Федорович В. Б. під час виступу в судовому засіданні окрему увагу звернув, хоча про це не зазначав в апеляційній скарзі, на те, що при вирішенні цивільної справи використані як докази матеріали з кримінального провадження, які не можуть бути використані, в т. ч. результати НС(Р)Д, використання яких можливе лише на підставі відповідної ухвали.
IV. Загальні зауваження та межі апеляційного перегляду
7. Заслухавши присутніх у судових засіданнях представників, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг і зазначені у відзиві заперечення, колегія суддів виходить із того, що конфіскація власності, законність набуття прав на яку власник не може пояснити, становить втручання у його право власності (рішення Європейського Суду з прав людини /далі - ЄСПЛ/ від 15.04.1991 у справі «М проти Італії» / «M. v. Italy», заява №12386/86).
7.1. Тому визнання трьох квартир та одного нежитлового приміщення у м. Івано-Франківську, а також двох легкових автомобілів необґрунтованими активами та їх стягнення у дохід держави безумовно є втручанням у право на мирне володіння майном /далі - право власності/, адже після набрання відповідним рішенням законної сили відповідачів буде позбавлено права власності на таке майно.
7.2. Однак порушенням права власності вважається не будь-яке втручання зі сторони держави у відповідне право людини, а лише таке, яке є не сумісним із вимогами ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції /далі - Протокол №1/ (п. 94 рішення ЄСПЛ від 25.10.2012 у справі «Vistins and Perepjolkins v. Latvia» / «Вістіньш та Пєрєпьолкінс проти Латвії», заява №71243/01).
7.3. Під час з'ясування того, чи призвело здійснене державою втручання в право осіб на мирне володіння майном (застосуванням процедури визнання активів необґрунтованими) до порушення вимог ст. 1 Протоколу №1 перевіряється (1) відповідність таких дій вимогам закону, (2) наявність легітимної мети (суспільні інтереси), для досягнення якої відбувається втручання, (3) дотримання справедливого балансу між правами власника та інтересами суспільства.
7.3.1. Адже, виходячи із фрази «на умовах, передбачених законом» [Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом…], зазначеної в абз. 1 ст. 1 Протоколу №1, будь-яке втручання в права, захищені положеннями ст. 1, має відповідати вимозі законності.
Проте існування правової основи у національному законодавстві само по собі недостатнє для задоволення принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, а саме вона повинна бути сумісною з верховенством права та має забезпечувати гарантії проти свавілля. З цього випливає, що, окрім того, що він відповідає внутрішньому законодавству Договірної Держави, включаючи її Конституцію, правові норми, на яких ґрунтується позбавлення власності, повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними у своєму застосуванні.
Що стосується поняття «передбачуваність», то його обсяг значною мірою залежить від змісту інструменту, який розглядається, сфери, яку він покликаний охопити, а також кількості та статусу тих, кому він адресований. Зокрема, норма є «передбачуваною», коли вона забезпечує певний захист від свавільного втручання з боку органів державної влади. Так само застосовне законодавство має забезпечувати мінімальні процесуальні гарантії (див. п. п. 95-97 рішення у вищезгаданій справі «Вістіньш та Пєрєпьолкінс проти Латвії»).
7.3.2. Крім того, будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном може бути виправданим, лише якщо воно служить законним суспільним (або загальним) інтересам (п. 96 рішення ЄСПЛ від 12.08.2015 у справі «Gogitidze and Others v. Georgia» / «Гогітідзе та інші проти Грузії», заява №36862/05).
7.3.3. Також ст. 1 Протоколу №1 вимагає, щоб будь-яке втручання було розумно пропорційним меті, яку потрібно досягти. Іншими словами, необхідно знайти «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Необхідний баланс не буде знайдено, якщо відповідна особа або особи повинні нести індивідуальний і надмірний тягар (див. п. 97 рішення у вищезгаданій справі «Гогітідзе та інші проти Грузії»).
8. Визначаючи межі апеляційного перегляду, ураховуючи наведені підходи до оцінки сумісності втручання в права людини з вимогами ст. 1 Протоколу №1, колегія суддів враховує, що по суті доводи і заперечення зводяться до: (1) тверджень відповідачів, що зазначені об'єкти не можуть бути визнані необґрунтованими активами; (2) заперечень позивача, виходячи з яких всі ці шість активів, стосовно яких пред'явлено позов, набуті за кошти ОСОБА_5 і їх може бути визнано необґрунтованими активами.
V. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів
9. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представників ОСОБА_1 (адвокатка Крамаренко К. С.), ОСОБА_2 (адвокат Федорович В. Б.), ОСОБА_3 (адвокат Римарук Ю. І.), слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 (адвокат Чорнолуцький Р. В.) задовольнити, ураховуючи наведене нижче.
(§1) Щодо набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави
10. Представники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в апеляційних скаргах та судових засіданнях вказували, що у період набуття активу №3 ОСОБА_5 не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тому вимоги щодо визнання необґрунтованим нежитлового приміщення та стягнення його в дохід держави є безпідставними. Про це ж зазначав і представник ОСОБА_1 у частині визнання необґрунтованим активу №2. Зазначені твердження обґрунтовуються тим, що 27.04.2021, коли ОСОБА_1 придбала автомобіль VOLKSWAGEN, та 21.02.2022, коли нею було куплено нежитлове приміщення, ОСОБА_5 не перебував на посаді начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу, оскільки він був звільнений з неї 24.12.2020.
10.1. Прокурор, заперечуючи проти доводів представників, зазначив щодо правильності висновку суду першої інстанції, додатково вказавши про наведення представниками нерелевантної судової практики та відсутність у ч. 4 ст. 290 ЦПК вимоги, що на момент купівлі оспорюваних активів особа повинна виконувати свої посадові обов'язки, з одночасним існуванням правила, згідно з яким їй слід бути уповноваженою на виконання, зокрема, функцій держави.
10.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 у період часу з 03.03.2020 по 19.03.2024, протягом якого відбулося стверджуване набуття спірних активів, був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з чим, ураховуючи положення ч. 4 ст. 290 ЦПК, прокурор мав право на звернення з позовом щодо вказаного майна про визнання таких активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави.
10.3. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у період набуття ОСОБА_1 (дружина ОСОБА_5 ) 27.04.2021 активу №2 та 21.02.2022 активу №3 ОСОБА_5 був особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
10.4. Надаючи саме таку оцінку суд апеляційної інстанції виходить із того, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред'явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (ч. 4 ст. 290 ЦПК).
10.4.1. Особами, уповноваженими на виконання функцій держави, зокрема, є особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» (п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК).
10.4.2. Державні службовці є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, та суб'єктами, на яких поширюються вимоги антикорупційного законодавства (підп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»).
10.5. Суд першої інстанції установив і цього не оспорювала жодна зі сторін, що ОСОБА_5 із 03.03.2020 був державним службовцем, посада якого належала до категорії «Б» посад державної служби (т. 2 а. с. 122-131), з якої 19.03.2024 його було звільнено (т. 2 а. с. 121).
10.6. Ті обставини, згідно з якими 24.12.2020 ОСОБА_5 було звільнено з займаної посади (т. 2 а. с. 117, 122-129), на якій згодом за рішенням суду 28.04.2021 його за рішенням суду поновлено (т. 2 а. с. 118), а 15.09.2021 (т. 2 а. с. 119) наказ про вказане поновлення був скасованим, після чого остаточне поновлення на посаді відбулося 07.06.2022 (т. 2 а. с. 120), на думку суду апеляційної інстанції, жодним чином не спростовують висновків Вищого антикорупційного суду про те, що ОСОБА_5 станом на дати набуття активів 27.04.2021 і 21.02.2022 був особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
10.6.1. Надаючи саме таку оцінку колегія суддів враховує не лише норми трудового законодавства та практику судів касаційної інстанції, зазначені в оскаржуваному рішенні, але й: (1) визнання звільнення ОСОБА_5 незаконним із поновленням його на посаді з 25.12.2020 на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 і постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №300/3980/20; (2) існування та застосування правил щодо необхідності зарахування періоду вимушеного прогулу через незаконне звільнення до трудового, страхового стажу та стажу державної служби, з використанням такого стажу для обрахування й виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу; (3) відсутність інформації, що у період між звільненням та поновленням на посаді ОСОБА_5 займався будь-якою іншою оплачуваною діяльністю; (4) існування в особи, уповноваженої на виконання функцій держави, обов'язку під час подачі декларації, передбаченої ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», відображати в ній всі доходи, у т. ч. й ті кошти, які їй виплачені у зв'язку з поновленням на роботі, з якої було незаконно звільнено, тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу (п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції»). Адже, такий середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є тотожним із заробітною платою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19); (5) розуміння, що віднесення особи до числа тих, яка є уповноваженою на виконання функцій держави (статус, який накладає обов'язки й обмеження), та наявність або відсутність у такої особи фактичної можливості виконувати відповідні функції (реальна спроможність реалізовувати надані повноваження під час певного періоду в часі) - це різні елементи правого статусу.
10.6.2. Оскільки у п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК (Пред'явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави) міститься посилання саме на Закон України «Про запобігання корупції», який передбачає етичні вимоги до осіб, уповноважених на виконання функцій держави (ст. ст. 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44), та покладає на них певні обов'язки (ст. ст. 28, 45, 52) й обмеження, в т. ч. заборони (ст. ст. 23, 25, 26, 27), але не врегульовує їх повноваження щодо виконання своїх функціональних обов'язків за конкретними посадами, то фактичне невиконання ОСОБА_5 своєї трудової функції у період із 25.12.2020 по 27.04.2021, а надалі з 15.09.2021 по 06.06.2022 з причини його незаконного звільнення, не вказує, що у відповідний період він не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, враховуючи, що незважаючи на це всіх наведених вимог Закону України «Про запобігання корупції» та визначених ним обов'язків він у період незаконного звільнення повинен був дотримуватися, а також не мав права порушувати відповідні заборони та обмеження.
10.7. Таким чином, ОСОБА_5 , у т. ч. станом на 27.04.2021 і 21.02.2022, коли його дружина стала власником активів №2 і №3, був особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
(§2) Щодо складу учасників судового провадження
11. Представники ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в апеляційних скаргах та судових засіданнях звертали увагу на неналежний склад учасників, за участі яких відбувався судовий розгляд цієї справи в частині щодо вирішення питання стосовно активу №5.
Так, на думку, представниці Крамаренко К. С. не логічним є висновок суду про можливість звернення позивача із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 без пред'явлення вимог до ОСОБА_6 , яка поруч з ними теж є спадкоємицею першої черги за законом.
Водночас представник Федорович В. Б. стверджував, що: (1) позов пред'явлено до неналежних відповідачів, оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не набули статусу спадкоємців за законом, і вони не відвідували нотаріуса з приводу оформлення права на спадщину; (2) серед відповідачів за цією вимогою не зазначено іншої доньки ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ; (3) достовірні дані щодо існування заповіту відсутні.
11.1. Прокурор, заперечуючи проти наведених доводів представників, зазначив, що: (1) позов було пред'явлено до належних відповідачів, як до осіб, які є спадкоємцями першої черги та у встановлений законом строк не відмовились від спадщини; (2) ОСОБА_6 не мала жодного зв'язку зі спірним активом і прийняття рішення у даній справі не перешкоджатиме її зверненню у подальшому із позовом про захист своїх спадкових прав за умови прийняття нею спадщини; (3) згідно з ч. 1 ст. 51 ЦПК залучення співвідповідачів є правом позивача; (4) представники посилаються на нерелевантну судову практику про процесуальне правонаступництво у вже відкритому провадженні в разі смерті, тоді як у цій справі позов подано вже після смерті ОСОБА_5 , а тому питання щодо кола відповідачів вирішується на підставі спадкового законодавства, а не ст. 55 ЦПК.
11.2. Вищий антикорупційний суд вважав, що: (1) саме ОСОБА_1 (другий з подружжя, який пережив іншого) і ОСОБА_2 є належними відповідачами за позовними вимогами про визнання необґрунтованим активу №5 та стягнення його в дохід держави, оскільки є спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_5 , який набув спірний актив за життя у свою власність; (2) неприйняття відповідачами спадщини або їх небажання приймати спадщину не впливають на висновки суду, оскільки пред'явлення до них відповідних позовних вимог відповідає змісту і складу матеріального правовідношення, спрямовано на забезпечення відстоювання як позиції (інтересів) держави щодо необґрунтованого майна померлого суб'єкта декларування, так і позиції (інтересів) правонаступників такого суб'єкта щодо цього майна, яке входить до складу спадщини; (3) ймовірна наявність інших відповідачів (потенційних спадкоємців), не впливає на висновки суду; (4) ОСОБА_6 мала достатній обсяг часу та можливостей, враховуючи ймовірну обізнаність про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 , щоб заявити про свої вимоги та/або заперечення в цій справі у випадку їх наявності.
11.3. За підсумками апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції встановив, що позовну заяву у цій справі в частині активу №5 пред'явлено до неналежної відповідачки - ОСОБА_2 і належної відповідачки - ОСОБА_1 . Водночас судом апеляційної інстанції не встановлено, щоб оскаржуване рішення в частині цього активу порушувало права на таке майно третіх осіб, які не приймали участі в судовому розгляді в якості співвідповідачів чи третіх осіб із самостійними вимогами чи без самостійних вимог.
11.4. Надаючи саме таку оцінку колегія суддів виходить із того, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК).
11.4.1. У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК). Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК).
11.4.2. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів (ч. 1 ст. 50 ЦПК). Участь у справі, зокрема, кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо, зокрема, права та обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави (п. 2 ч. 2 ст. 50 ЦПК).
11.5. Прикладом виникнення прав та обов'язків кількох відповідачів з однієї підстави є ситуація зі смертю особи, коли у зв'язку зі смертю спадкодавця відкривається спадщина, на яку спільно претендують відразу декілька спадкоємців за законом першої черги споріднення.
11.5.1. Адже, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є інші юридичні факти (п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК), в т. ч. смерть особи, у зв'язку з якою відкривається спадщина й у спадкоємців на цій підставі виходячи з норм цивільного законодавства виникають права та обов'язки, пов'язані з прийняттям спадщини.
11.5.2. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК).
11.5.3. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1261 ЦК).
11.5.4. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1261 ЦК).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК).
11.5.5. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК).
11.6. Місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим. Якщо особою була подана заява про зміну місця проживання до набрання чинності цим Законом, реєстрація місця проживання здійснюється за правилами, які діяли на момент прийняття цього Закону (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
11.7. Із огляду на наведене, суд першої інстанції правильно установив й цієї обставини не заперечувалось жодною зі сторін, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 4, а. с. 14-16), із 11.10.1980 і до дати своєї смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) (т. 4 а. с. 13), з якою з 15.12.1989 постійно проживав у АДРЕСА_5 (т. 2 а. с. 50-52, 122; т. 4 а. с. 3-4, 14-15; т. 5 а. с. 113-117).
11.8. Зі вказаного вбачається, що, ураховуючи ненадання ОСОБА_1 чи її представницею Крамаренко К. С. суду доказів її відмови від прийняття спадщини після смерті її чоловіка, вона для цілей судового розгляду в цій справі згідно з положеннями ч. 3 ст. 1261 ЦК правомірно визнана Вищим антикорупційним судом як така, що прийняла спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , а отже є належним відповідачем до якого й було пред'явлено вимогу щодо визнання необґрунтованим та стягнення в дохід держави активу №5.
11.8.1. Водночас, жодних доказів того, що до активу №5 мають будь-яке відношення ОСОБА_2 чи будь-які інші особи, в т. ч. інші діти ОСОБА_5 , які не є учасниками судового розгляду, до суду надано не було.
11.8.2. На думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково вважав ОСОБА_2 належним відповідачем у цій справі в частині вимог до активу №5, не врахувавши, що прокурор не навів обставин, підкріплених будь-якими доказами, виходячи з яких у неї виникли хоча б якісь права та обов'язки щодо зазначеного активу. Адже, адреса місця проживання ОСОБА_2 є іншою, ніж адреса проживання її батьків, у т. ч. спадкодавця на момент відкриття спадщини (т. 2 а. с. 50-52, 122; т. 4 а. с. 1, 3-4, 14-15; т. 5 а. с. 113-117), й жодних доказів, що вона згідно з приписами ч. 1 ст. 1269 ЦК прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 не надано.
11.8.3. Більше того, в Україні спадкоємці, які прийняли спадщину, вправі знайомитися з матеріалами спадкової справи, а отже саме ОСОБА_1 мала можливість повідомити нотаріуса про прийняття нею спадщини після смерті чоловіка й ознайомитися в нього з інформацією про те, хто ще, крім неї, прийняв спадщину та, з'ясувавши таку інформацію повідомити її суду, в т. ч. на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення.
11.9. Оскільки від відповідачки ОСОБА_1 інформації про тих, хто прийняв спадщину, суду не надійшло, то, на думку колегії суддів, Вищий антикорупційний суд дійшов правильних висновків, що оскільки ОСОБА_6 надавала згоду на закриття кримінального провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК і не наполягала на реабілітації ОСОБА_5 , а отже, була обізнана про обставини кримінально-правового переслідування її батька за фактом набуття ним рухомого/нерухомого майна, то малоймовірною видається її необізнаність, у тому числі через матір, про пред'явлення державою позову про визнання активів ОСОБА_5 необґрунтованими та про початок цієї цивільної справи. Тому ОСОБА_6 дійсно мала достатній обсяг часу та можливостей, щоб заявити про свої вимоги та/або заперечення у випадку їх наявності.
11.10. Із вищенаведених підстав, а також ураховуючи, що в українському законодавстві інститут цивільної конфіскації отримав модель «in rem», тобто «з приводу речі», а не особи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність потреби для залучення до участі в розгляді цієї справи як в статусі співвідповідачів, так і третіх осіб, будь-кого іншого, хто потенційно як спадкоємець може претендувати на актив №5.
11.11. Разом із тим, оскільки задовольняючи позов щодо цього активу №5 суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення не зазначив, що він задовольнив позов у відповідній частині саме до відповідачки ОСОБА_2 , то й необхідності зазначати в резолютивній частині про зміну рішення за результатами апеляційного перегляду в такій частині потреби не має.
(§3) Щодо дотримання вимог процесуального законодавства під час судового розгляду
12. Представники ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 у своїх апеляційних скаргах та під час апеляційного перегляду вказали, що: (1) судом першої інстанції не досліджувалися безпосередньо письмові докази, подані представником позивача, оскільки такі коментувались та оцінювались саме ним, а докази, подані відповідачами та їх представниками, не досліджувалися взагалі; (2) весь процес судового розгляду змістився із цивільного у кримінальний з обвинувальним ухилом, хоча справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави розглядаються згідно з вимогами ЦПК. Крім того, представник Федорович В. Б. зазначив, що: (3) у призначений час проголошення судового рішення представник відповідача очікував на проведення судового засідання у режимі відеоконференції, але працівники патронатної служби повідомили про неможливість проведення засідання у вказану дату та час у зв'язку із затримкою судового розгляду попередньої справи, хоча відповідно до журналу судове засідання все ж було проведено, але без здійснення аудіофіксації через неявку учасників справи, та представника не було повідомлено результати розгляду справи до отримання ним повного тексту судового рішення в системі «Електронний суд» 15.01.2026; (4) одним із членів колегії суддів було підписано оскаржуване рішення в електронній системі документообігу суду наступного дня після дня його ухвалення; (5) судом не в повному обсязі надано оцінку та враховано показання свідків; (6) матеріали НС(Р)Д у іншому судовому провадженні можуть бути використані лише на підставі відповідної ухвали, яка у цій справі відсутня.
12.1. Прокурор, заперечуючи проти доводів представників, зазначив, що: (1) суд першої інстанції дотримався порядку дослідження доказів; (2) надані прокурором пояснення стосовно досліджуваних доказів є реалізацією його права, наданого ЦПК; (3) датою ухвалення судового рішення без учасників справи є дата складання його повного тексту й відповідна дата не впливає на вирішення справи по суті; (4) для використання матеріалів НС(Р)Д у цивільній справі відсутня вимога щодо обов'язковості постановлення відповідної ухвали.
12.2. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що використання в межах даної справи матеріалів кримінального провадження №62024140150000031 в якості доказів не є підставою для визнання їх неналежними, недопустимими чи недостовірними, оскільки положеннями ЦПК не передбачено заборони на використання в межах цивільного судочинства доказів, зібраних в межах інших видів судочинства, зокрема, кримінального, якщо при цьому дотримано вимог чинного законодавства і це не призводить до недопустимості таких доказів, рівності та змагальності сторін судового процесу.
12.3. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що суд першої інстанції не допустив процесуальних порушень під час судового розгляду.
12.3.1. Так, колегія суддів відхиляє доводи представника Федоровича В. Б. , висловлені ним у судовому засіданні, щодо недопустимості використання у якості доказу результатів проведення у межах кримінального провадження №62024140150000031 НС(Р)Д, внаслідок відсутності у матеріалах провадження ухвали про надання дозволу про використання відповідних матеріалів у межах даного цивільного провадження, зважаючи на таке: (1) положеннями ЦПК не передбачено заборони на використання в межах цивільного судочинства доказів, зібраних в межах інших проваджень, у т. ч. кримінального, якщо при цьому дотримано вимог чинного законодавства і це не призводить до недопустимості таких доказів, рівності та змагальності сторін судового процесу; (2) ч. 1 ст. 257 КПК передбачає необхідність отримання ухвали слідчого судді у випадку, якщо внаслідок проведення НС(Р)Д виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, в той час як у цій справі не йдеться про нові обставини, а мав місце перехід доказів для їх подальшої оцінки з кримінального процесу в площину цивільного процесу; (3) розголошення відомостей досудового розслідування, у тому числі матеріалів НС(Р)Д до завершення розслідування допускається лише з письмового дозволу слідчого або прокурора та в обсязі, який вони визнають можливим (ст. 222 КПК); (4) Івано-Франківською обласною прокуратурою на запит Спеціалізованої антикорупційної прокуратури 16.04.2025 надано копії матеріалів кримінального провадження №62024140150000031 від 02.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК, а також дозвіл на їх розголошення, який наданий Національному антикорупційному бюро України (т. 2 а. с. 13-27; т. 3 а. с. 4-6); (5) вказівка законодавця на можливість згідно з п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, абз. 3 ч. 2 ст. 290 ЦПК пред'явити позов про визнання необґрунтованими активів у разі закриття кримінального провадження у разі смерті підозрюваного/обвинуваченого, яким у таких провадженнях є сама особа, уповноважена на виконання функцій держави, вказує на те, що законодавцем допускається можливість пред'явлення позову щодо активів померлого суб'єкта декларування, що має наслідком перехід (передачу) доказів із кримінальної справи у цивільну; (6) відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду (постанови від 14.03.2019 у справі №9901/789/18, від 18.06.2019 у справі №9901/699/18, від 02.09.2020 у справі №9901/213/19, від 22.01.2019 у справі №800/454/17, від 29.01.2019 у справі №9901/728/18, від 22.10.2019 у справі №9901/918/18) використання протоколів НС(Р)Д можливе під час дисциплінарного провадження, через що їх використання також можливе під час розгляду цивільної справи, ініціювання прокурором якої є логічним продовженням дій держави по припиненню фактів набуття активів особами, які не мали для цього законних доходів; (7) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 815/2658/17 зазначено, що: (а) доводи скаржника про неможливість використання матеріалів НС(Р)Д під час розгляду цієї адміністративної справи є необґрунтованими та безпідставними; (б) будь-які свідчення та інші матеріали, зібрані в межах кримінального провадження, повинні бути оцінені органами слідства і судом. У кожній зі стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами й задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення питання кримінального судочинства про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Натомість підставою для винесення у цій справі відповідачем оскаржуваного наказу стали обставини вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, тобто судом в рамках розгляду даної справи не досліджується питання наявності або відсутності вини в діях позивача, а надається правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення особою дисциплінарного проступку; (8) відповідно до п. п. 50-51 рішення ЄСПЛ від 29.06.2017 у справі «Терраццоні проти Франції» / Affaire Terrazzoni c. France, заява №33242/12, яке стосувалася можливості використання в дисциплінарному провадженні проти судді стенограми телефонної розмови, що була перехоплена в межах кримінального провадження, ЄСПЛ, серед іншого, вказав, що оскаржуване втручання було здійснене відповідно до закону та мало на меті встановлення істини у зв'язку з початковим кримінальним провадженням.
12.3.2. Із огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що використання в цій цивільній справі матеріалів кримінального провадження №62024140150000031 від 02.02.2024, у тому числі протоколу НС(Р)Д, в якості доказів не є підставою для визнання їх неналежними, недопустимими чи недостовірними, адже воно відповідало легітимній меті та було здійснено в судовому провадженні, можливість ініціювання якого після закриття кримінального провадження, з якого взяті докази, передбачено законом, тобто п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, абз. 3 ч. 2 ст. 290 ЦПК. Більше того, результати НС(Р)Д не є вирішальними доказами, оскільки обставини, що підлягають доказуванню у цій справі, доводяться й іншими доказами в їх сукупності.
12.4. Щодо тверджень про порушення порядку дослідження доказів, то суд апеляційної інстанції виходить із правила ч. 1 ст. 229 ЦПК, згідно з якою суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
12.4.1. Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред'являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам (ч. 3 ст. 229 ЦПК).
12.4.2. Учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових і електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта (ч. 5 ст. 229 ЦПК).
12.4.3. Письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів, за клопотанням учасника справи оголошуються в судовому засіданні або пред'являються йому, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам чи перекладачам для ознайомлення (ч. 1 ст. 235 ЦПК). Учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Учасниками справи з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам (ч. 2 ст. 235 ЦПК).
12.4.4. У відповідності із записами судових засідань від 16.07.2025 (з 11:34:50 до 11:57:04), від 13.08.2025 (з 11:22:36 до 11:57:57), від 15.09.2025 (з 09:58:43 до 11:27:38), від 29.09.2025 (з 11:01:07 до 11:53:01), від 01.10.2025 (з 11:09:28 до 12:01:15), від 06.10.2025 (з 10:58:14 до 11:43:53), в ході яких у суді першої інстанції було досліджено докази (т. 18 а. с. 81-84, 111-113, 135-139, 163, 176-177, 189-193, диски зі звукозаписами судових засідань в кінці тому), з'ясовано, що доводи представників щодо порушення судом першої інстанції засади безпосередності дослідження доказів є безпідставними, зважаючи на те, що: (1) суд першої інстанції з дотриманням положень, передбачених ст. ст. 229, 235 ЦПК під час розгляду справи безпосередньо дослідив докази у справі, ознайомившись з матеріалами провадження та доказами, наявними у них, заслухавши пояснення учасників справи, задаючи їм питання з метою більш детального аналізу справи, оглянувши у судовому засіданні електронні докази шляхом їх відтворення; (2) прокурор у свою чергу, користуючись правом наданим йому п. 3 ч. 1 ст. 43, ч. 5 ст. 229 ЦПК, під час дослідження доказів брав активну участь у їх дослідженні, надаючи свої пояснення щодо них. Наведене не вказує на наявність будь-яких порушень у ході дослідження доказів. Обставин, які б доводили, що докази, надані відповідачами чи їх представниками, судом не досліджувалися, в ході апеляційного перегляду встановлено не було.
12.5. Також колегія суддів вважає безпідставними й такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження, доводи представника ОСОБА_2 щодо ненадання в повному обсязі оцінки судом та не врахування показань свідків, оскільки надані показання в суді були викладені у рішенні лаконічно та змістовно, з достатньою повнотою - суд відобразив суть їх показань. Вказане має значення для встановлення обставин справи. Наведені у рішенні показання не містять суперечностей між тими відомостями, які фактично повідомили свідки. ЦПК не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, а має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом судового розгляду. Водночас, ураховуючи положення ч. 1 ст. 89 ЦПК, надання оцінки показам свідків під час ухвалення рішення здійснюється колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відтак суд першої інстанції, оцінюючи покази свідків, керувався не лише наданими свідченнями, а й іншими доказами, наявними у матеріалах провадження. Тому доводи представника і в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.
12.6. Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними доводи представника Федоровича В. Б. щодо необхідності скасувати оскаржуване рішення внаслідок накладення кваліфікованого електронного підпису не в той самий день, у який було ухвалено рішення, порушення порядку проголошення судового рішення та неповідомлення судом про результати розгляду справи.
12.6.1. Так, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Навіть якщо припустити, що в Д-3 електронну версію судового рішення було підписано в інший день, ніж його паперовий примірник, хоча підтвердження цього суду не надані, вказане не є підставою для визнання такого рішення незаконним. Надаючи таку оцінку суд враховує, що не може бути скасоване правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля принципу правового пуризму, тобто лише з формальних підстав (п. 38 рішення ЄСПЛ від 23.07.2009 у справі «Сутяжник проти Росії» / Sutyazhnik v. Russia, заява №8269/02).
12.6.2. Судом не встановлено доказів й того, що представник очікував на проведення судового засідання у режимі відеоконференції і його для участі в ній не запросили. Крім того, цивільне процесуальне законодавство не передбачає обов'язку повідомляти негайно після проголошення судового рішення учасників, які не з'явились, про результати розгляду справи. Секретар судового засідання на виконання вимог ч. 5 ст. 272 ЦПК надіслала відповідне рішення в електронній формі, яке було доставлено представнику в електронний кабінет 15.01.2026 о 00:06. Враховуючи тривалість робочого дня у суді й відсутність доказів, що відправка рішення відбулася в такий пізній час (т. 19 а. с. 198), підстав для висновку про наявність порушень не встановлено.
12.6.3. У ході апеляційного перегляду також не встановлено інших порушень вимог ЦПК.
12.7. Ураховуючи вищевказане, суд першої інстанції не припустився порушень норм ЦПК, крім як помилкової оцінки ОСОБА_2 як відповідача щодо активу №5, про що йшлося вище.
(§4) Щодо зв'язку особи, уповноваженої на виконання функцій держави, з активами
13. Під час апеляційного перегляду представники відповідачів оспорювали належність активів №1, №3, №4, №6 ОСОБА_5
(А) Щодо активу №1 (квартира у
АДРЕСА_6 . Представник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі та судових засіданнях вказував, що: (1) відповідачка набула актив №1 за власні кошти із оформленням договірних відносин на ім'я батька з особистих мотивів, а висновок суду першої інстанції про недоведеність її участі у розрахунках за цей актив безпідставний; (2) оскільки ОСОБА_2 надавала власні кошти своєму рідному батьку, то ані договору позики, ані договору дарування на підтвердження передачі коштів між ними не укладалося; (3) фінансову спроможність ОСОБА_2 придбати актив №1 підтверджено долученими позивачем податковими деклараціями; (4) для підтвердження користування та розпорядження ОСОБА_5 активом №1 позивач не долучив жодних доказів; (5) факт того, що договірні відносини із надавачами житлово-комунальних послуг не переоформлювались на нового власника квартири відповідає дійсності, й навіть наразі після смерті батька відповідачка досі не зверталась до відповідних структур для внесення таких змін; (6) оскільки рахунок ОСОБА_2 у застосунку «Приват24» заблоковано, то вона не в змозі надати квитанції про оплату комунальних послуг, платежі за які вона здійснювала самостійно; (7) зважаючи на напружені відносини із колишнім чоловіком ОСОБА_8 відповідачка ОСОБА_2 не могла вирішити майнові питання шляхом укладення договору про поділ майна подружжя; (8) здійснення ОСОБА_2 підприємницької діяльності не створює обґрунтованих підстав вважати, що така особа краще володіє юридичними знаннями, у той час коли вона має освіту в економічній сфері.
14.1. Прокурор, заперечуючи проти доводів представника, зазначив, що зв'язок активу №1 з ОСОБА_5 правильно встановлений судом першої інстанції та він був придбаний ним безпосередньо у власність, а витрати на його придбання законними доходами родини ОСОБА_12 не підтверджуються.
14.2. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність зв'язку активу №1 з ОСОБА_5 і набуття ним його в розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК у власність (безпосереднє набуття ОСОБА_5 спірної квартири у свою власність з подальшим безоплатним відчуженням на користь пов'язаної особи - доньки із збереженням за собою правомочностей, тотожних праву розпорядженню нерухомим майном). Набуття активу №1 ОСОБА_5 відбулося за відсутності для цього в нього законних доходів, а тому він є необґрунтованим.
14.3. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що актив №1 хоч батько й переоформив на дочку ( ОСОБА_2 ), але фактично ОСОБА_5 зберіг за собою правомочності, тотожні праву розпорядженню цим нерухомим майном
14.4. Надаючи таку оцінку суд апеляційної інстанції виходить, зокрема, із таких обставин, правильно установлених судом першої інстанції, згідно з якими:
(1) 24.03.2021 між приватною фірмою /далі - ПФ/ «Галицький двір» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу активу №1 (квартири), вартість якої відповідно до додатку №1 - протоколу погодження договірної ціни від 24.03.2021становить 729 400 грн, яку ОСОБА_5 має сплатити до 20.06.2021 (т. 5 а. с. 48-51);
(2) у матеріалах справи наявні однакові копії двох квитанцій, що стосуються договору купівлі-продажу активу №1 (копії однієї з них виготовлені в спосіб, що унеможливлює з'ясування та дослідження її змісту, а копії іншої - це копія платіжного доручення №58032279 від 07.09.2021, у відповідності до якого АБ «УКРГАЗБАНК» перерахувало на рахунок ПФ «Галицький двір» грошові кошти в сумі 399 400 грн із призначенням платежу наступного змісту: «Гарантійний внесок за нерухоме майно, згідно з договором № б/н від 24.03.2021, від ОСОБА_2 , в т. ч. ПДВ від ОСОБА_2 ») (т. 3 а. с. 343; т. 5 а. с. 26, 53);
(3) 12.04.2023 між ПФ «Галицький двір» і ОСОБА_5 підписано акт №25 здавання-приймання завершених будівництвом житлових приміщень і 19.04.2023 за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на актив №1, загальною площею 75,80 кв. м (т. 5 а. с. 52; т. 6 а. с. 181-183);
(4) ОСОБА_5 був зобов'язаний відобразити відомості про вчинений правочин та набуття права власності на актив №1 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2021, 2023 роки, але цього не зробив (т. 2 а. с. 50-62);
(5) 02.05.2023 між ОСОБА_5 та АТ «Оператор газорозподільної системи ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ» було укладено договір сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача №62SN760-7262-23 та цього ж дня ОСОБА_5 приєднався до умов типового договору розподілу природного газу (для побутового споживача) (т. 2 а. с. 212-214, 216);
(6) 16.06.2023 між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 було укладено договір дарування №1166, предметом якого був актив №1, сторони оцінили дарунок в 100 000 грн (т. 5 а. с. 54-55);
(7) протягом 2023-2024 років особові рахунки щодо оплати за постачання житлово-комунальних послуг за адресою активу №1 були відкриті на ім'я ОСОБА_5 , й він отримував та оплачував рахунки за користування житлово-комунальними послугами, які надавалися за місцезнаходженням активу №1 (т. 2 а. с. 218-222);
(8) не встановлено жодного платежу, здійсненого ОСОБА_2 , який можна було б ідентифікувати як такий, що стосується утримання активу №1;
(9) з матеріалів позовної заяви та відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень /далі - ЄДРСР/ вбачається, що позов ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу розглядався Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області в межах судової справи №352/1999/23 з 28.08.2023 по 27.09.2023 (т. 4 а. с. 10-12).
14.5. Виходячи зі встановлених обставин, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо зв'язку ОСОБА_5 з активом №1, виходячи з обставин набуття та безоплатного відчуження ОСОБА_5 права власності на користь ОСОБА_2 з продовженням користуванням даним активом, здійсненням відповідних витрат на його утримання.
14.5.1. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи встановлені факти, враховує й те, що однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК). Сімейні відносини регулюються на засадах, зокрема, добросовісності (ч. 9 ст. 7 Сімейного кодексу України). Виходячи з цього суди не повинні, в т. ч. у справах, які не стосуються вирішення сімейних спорів між подружжям чи колишніми з подружжя, спряти не добросовісній поведінці будь-якого з них.
14.5.2. Довід представника про те, що право власності на даний актив було оформлено на батька ОСОБА_2 з метою уникнення режиму спільного сумісного майна на даний актив у зв'язку з перебуванням на той момент у шлюбі з ОСОБА_8 , суд вважає необґрунтованим, беручи до уваги те, що: (1) умисне оформлення відповідного права власності на суб'єкта декларування - ОСОБА_5 , майнове становище якого підлягає перевірці контролюючими органами, є сумнівним, оскільки набуття ним такого майна порівняно із рівнем його офіційних доходів створило б питання щодо законності його походження; (2) досить малоймовірним є те, що ОСОБА_5 , розуміючи всі ризики набуття ним відповідного активу, все ж погодився його набути, при цьому не вказавши жодних даних у деклараціях, чим обумовив не лише виникнення питань до себе, пов'язаних з обґрунтуванням законності походження цього майна, але й і з його недекларуванням; (3) станом на 2021 рік (час укладення договору купівлі-продажу даного активу) ОСОБА_2 і ОСОБА_8 не перебували в офіційному процесі розірвання шлюбу, який було розпочато лише у серпні 2023 року за позовом саме ОСОБА_8 ; (4) під час розірвання шлюбу не вирішувалось питання про поділ спільного майна, що додатково вказує про відсутність такого спору між ОСОБА_2 і ОСОБА_8 , зважаючи й на те, що доказів протилежного представник відповідачки не надав; (5) ОСОБА_2 з метою уникнення поширення на дане майно режиму спільної сумісної власності мала можливість укласти з ОСОБА_8 договір про поділ майна подружжя, в якому, зокрема, визначити режим особистої приватної власності ОСОБА_2 за всім майном, що буде набуте до розірвання шлюбу, не наражаючи на ризик притягнення до відповідальності за незаконне збагачення свого батька; (6) ОСОБА_2 , розуміючи рівень офіційних доходів свого батька та його обов'язок з декларування, жодним чином не зафіксувала передачу грошових коштів ОСОБА_5 для придбання активу №1 з метою обґрунтування законності набуття ним цього майна.
14.5.3. Крім того, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо недоведеності обставин участі ОСОБА_2 у розрахунках за актив №1, оскільки: (1) зі змісту платіжного доручення, долученого до матеріалів справи, неможливо достеменно встановити, що платіж здійснювала саме відповідачка, оскільки платником значиться АБ «УКРГАЗБАНК», а вона згадується лише в призначенні платежу в якості начебто платника, а тому грошові кошти могли бути сплачені готівкою через касу банку і фактичним платником не обов'язково мала бути ОСОБА_2 ; (2) призначенням платежу є гарантійний внесок за нерухоме майно, але договором від 24.03.2021 не передбачено умов щодо необхідності здійснення такого внеску; (3) датою платежу є вересень 2021 року, хоча згідно з протоколом погодження договірної ціни ПФ «Галицький двір» і ОСОБА_5 кінцевим терміном проведення розрахунків за актив №1 є червень 2021 року, а відомостей про те, що строки розрахунків було відтерміновано чи продовжено у матеріалах справи відсутні. Більше того, навіть якщо припустити, що такі платежі могли насправді здійснюватися ОСОБА_2 , їх вона могла здійснити за дорученням ОСОБА_5 .
14.5.4. Також пов'язаність ОСОБА_5 з активом №1 підтверджують заяви, рахунки щодо оплати житлово-комунальних послуг, складені на його ім'я, які доводять здійснення ним витрат на утримання цього майна, навіть тоді, коли він вже не був формальним власником квартири. Натомість ОСОБА_2 і її представником не надано жодних доказів на підтвердження здійснення нею витрат на утримання даного активу.
14.6. Враховуючи вказане, та відсутність в апеляційних скаргах доводів про здатність ОСОБА_5 оплатити придбання цього активу, відсутня потреба у проведенні аналізу майнового становища сім'ї ОСОБА_1, в. т. ч. окремого аналізу фінансових можливостей ОСОБА_2
(Б) Щодо активу №3 (нежитлове приміщення у м. Івано-Франківську)
15. Представники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 оскаржили визнання необґрунтованим цього активу, мотивуючи свої позиції тим, що, зокрема: (1) актив №3 не придбавався ні за кошти ОСОБА_5 , ні за кошти ОСОБА_1 , а докази протилежного у матеріалах судового провадження відсутні; (2) ОСОБА_1 лише підписала договір і стала проміжним власником майна між ОСОБА_18 і ОСОБА_2 ; (3) ОСОБА_1 не здійснювала володіння та користування даним майном; (4) безпідставно не було досліджено фінансову можливість ОСОБА_3 оплатити придбання зазначеного майна; (5) відносно ОСОБА_3 не було кримінальних проваджень по факту надання неправдивих відомостей.
15.1. Прокурор, заперечуючи проти доводів представників, зазначив, що актив №3 є необґрунтованим та набутий за відсутності законних доходів сім'ї ОСОБА_12 .
15.2. Суд першої інстанції, визнаючи нежитлове приміщення у м. Івано-Франківську необґрунтованим активом, дійшов висновку про наявність зв'язку активу №3 з ОСОБА_5 , а також набуття ним його безпосередньо у власність в один зі способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК, за відсутності законних на те доходів.
15.3. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості активу №3.
15.4. Зазначений висновок колегія суддів зробила, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, які сторони не оспорюють, у відповідності до яких:
(1) 20.10.2021 між ОСОБА_19 і ОСОБА_18 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 208,8 кв. м (актив №3) за ціною 698 000 грн, що визначена на підставі звіту про оцінку майна від 19.10.2021, виданого оцінювачем ТОВ «Архекспертус» (т. 5 а. с. 79-80);
(2) 21.02.2022 між ОСОБА_18 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу активу №3 за ціною у розмірі 596 000 грн. Відповідно до п. 1.6 зазначеного договору чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надано згоду на передачу дружиною коштів, що перебувають у спільній сумісній власності подружжя, та на укладення вказаного договору (т. 5 а. с. 81-82, 116);
(3) згідно з висновком про вартість об'єкта оцінки, складеного 21.02.2022 суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_20 , довідкою про внесення інформації зі звіту про оцінку до єдиної бази даних звітів про оцінку від 21.02.2022, вартість активу №3 станом на 21.02.2022 за порівняльним підходом до визначення ринкової вартості оцінено в 596 000 грн. Проте, відповідно до листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №15316/12127-3-24/41 від 22.07.2024, середня вартість активу №3, станом на 21.02.2022 могла знаходитись в діапазоні від 3 000 000 грн до 3 500 000 грн. Крім того, згідно з висновком оціночно-будівельної експертизи №969/24-28 від 13.12.2024, що був складений в рамках кримінального провадження №620241401500000031, ринкова вартість нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 21.02.2022 становила 4 987 814 грн (т. 2 а. с. 143-145; т. 3 а. с. 337-341; т. 5 а. с. 130-149);
(4) 11.05.2022 ОСОБА_1 за згодою з ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 актив №3 (т. 2 а. с. 204-206; т. 5 а. с. 126-129);
(5) у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2022 рік всупереч вимогам п. 10 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_5 не відобразив, ні видатків за договором купівлі-продажу №266 від 21.02.2022, ні виникнення права спільної власності на актив №3, ні набуття членом сім'ї відповідного майна, ні правочин щодо відчуження нежитлових приміщень (т. 2 а. с. 63-68);
(6) у декларації ОСОБА_5 за 2021 рік відображено не використані за звітний період заощадження подружжя ОСОБА_1: 33 000 доларів США і 450 000 грн (т. 2 а. с. 69-73);
(7) у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2022 рік відображено, що за цей рік ОСОБА_5 задекларував: (а) доходи: 384 022 грн (заробітна плата), 226 860 грн (пенсія), 81 000 грн (заробітна плата ОСОБА_1 ), 33 080 грн (пенсія ОСОБА_1 ), 920 500 грн (дохід від відчуження одного з автомобілів); (б) грошові заощадження у розмірі 41 000 доларів США та 610 000 грн (т. 2 а. с. 63-68);
(8) станом на лютий 2022 року (момент придбання активу №3) сукупні законні доходи подружжя ОСОБА_12 , що могли бути використані для покриття витрат на всі потреби, складали: 31 313,96 грн (пенсія ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 87-94)) + 4 400 грн (пенсія ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 84-86)) + 924 135,64 грн (соціальні виплати та дохід, від продажу автомобіля, що належать ОСОБА_5 ) = 959 849,60 грн;
(9) загальні безготівкові та документально підтверджені витрати ОСОБА_5 , що не були пов'язані з придбанням спірних активів, становили 151 952,44 грн (135 821,66 грн (витрати по рахунку 0217) + 16 130,78 грн (витрати по рахунку 1317 при вирахуванні переказу на рахунок 0217), тобто станом на лютий 2022 року подружжя ОСОБА_12 мало у розпорядженні не більше 807 897,16 грн, що могли бути використані для придбання активу №3 (т. 6 а. с. 233);
(10) за відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податку у 2022 році ОСОБА_5 отримав грошові кошти у сумі 16 524,03 грн в якості соціальної допомоги, а ОСОБА_1 - 13 032 грн в якості страхового відшкодування, 150 000 грн (спадщина), 500 000 грн (спадщина). Відомості про форму спадщини (грошову чи негрошову) відсутні й не знайшли свого відображення у декларації ОСОБА_5 за 2022 рік (т. 6 а. с. 233);
(11) матеріали справи не містять будь-яких доказів отримання подружжям ОСОБА_12 , ОСОБА_2 чи ОСОБА_18 у 2022 році грошових коштів від ОСОБА_3 в якості оплати за актив №3.
15.5. Виходячи з вищевказаного, колегія суддів вважає доведеним наявність зв'язку ОСОБА_5 з активом №3, а саме поширення на даний акти режиму спільної сумісної власності, що підтверджується: (1) набуттям його ОСОБА_1 у власність у період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 ; (2) наданням ОСОБА_5 нотаріально засвідченої згоди як на використання коштів подружжя для придбання активу №3, так і на відчуження даного активу дочці. Доводів, що ОСОБА_1 мала можливість власними коштами оплатити за актив чи оплатила будь-яку його частину її представником не наводилося.
15.6. Щодо вартості придбання активу №3, зазначеної при оформленні договору, то колегія суддів вважає, що його стороною, зокрема, ОСОБА_1 , було порушено принцип добросовісності під час визначення його вартості, оскільки ціна у розмірі 596 000 грн є явно заниженою та не відповідає ні ринковій вартості, ні навіть мінімальній ринковій вартості. А доводи про те, що особа у жовтні 2021 року купує нежитлову нерухомість значної площі в центрі міста за ціною, що є явно нижчою за ринкову вартість такого об'єкта, робить там ремонт, переобладнання під кафе, здійснює господарську діяльність, а вже через чотири місяці, у лютому 2022 року, продає цю нерухомість за ціною, що є нижчою за ціну покупки, і єдиним покупцем такої нерухомості виявляється начебто ОСОБА_3 , який виявив бажання оформити нерухомість на ОСОБА_1 як дружину суб'єкта декларування ( ОСОБА_5 ), та розрахунки за нерухомість проводяться в готівковий спосіб без видачі і отримання будь-яких документів на підставі дружніх стосунків ОСОБА_3 і ОСОБА_18 , не переконливі.
15.7. Крім цього, детальний аналіз фінансового становища сім'ї ОСОБА_12 , який було здійснено судом першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, вказує на те, що ні у ОСОБА_1 , ні у ОСОБА_5 , ні у ОСОБА_2 не було спроможності придбати даний актив.
15.8. Колегія суддів не оцінює фінансову спроможність ОСОБА_3 , оскільки, керуючись стандартом доказування «переваги більш вагомих доказів», вважає більш переконливою ті докази, які вказують на придбання даного активу саме подружжям ОСОБА_12 (відсутність будь-яких письмових доказів на надання ОСОБА_3 коштів ОСОБА_5 чи ОСОБА_1 ; наявність нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_5 на використання для такої купівлі коштів подружжя; укладення договору ОСОБА_1 без вказівки, що кошти надані ОСОБА_3 ), а не за рахунок ОСОБА_3 , про що вказували свідки, але на підтвердження чого не надано жодних підтверджуючих документів.
15.9. І хоча суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що стороною позивача не надано доказів, з яких би вбачалося, що ОСОБА_5 після відчуження його дружиною активу №3 мав фактичний зв'язок з ним, але й відповідачка ОСОБА_2 чи її представник і ОСОБА_3 не надали жодних доказів на підтвердження свого фактичного зв'язку з цим нежитловим приміщенням.
15.10. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає актив №3 необґрунтованим.
(В) Щодо активу №4 (квартира у АДРЕСА_7 )
Представники відповідачки в апеляційній скарзі та судових засіданнях вказували, що: (1) позивач не довів, що грошові кошти, які ОСОБА_4 сплачувала в якості оплати за актив №4, були передані їй ОСОБА_5 , натомість кожен з платежів за квартиру здійснила ОСОБА_4 особисто; (2) не надано доказів, які б доводили фактичне право власності ОСОБА_5 на актив №4 з можливістю розпорядження ним чи існування домовленості між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 про фіктивну реєстрацію активу №4 за нею; (3) відсутні докази регулярного користування ОСОБА_5 активом №4 або його перебування за місцезнаходженням даного активу; (4) вину ОСОБА_5 у межах кримінального провадження доведено не було, а тому встановлення зв'язку між ОСОБА_11 і активом №4 як результатом його незаконного збагачення не є очевидним, а надані позивачем докази в тому обсязі, які містяться в матеріалах справи (без використання зазначених відповідачем необхідних доказів) не можуть бути визначені достатніми навіть у межах цивільного процесу, в якому стандарт доведення значно нижчий; (5) висновки суду першої інстанції базуються не на доказах, а на припущеннях; (6) ОСОБА_5 здійснив перший внесок щодо даної квартири, який в подальшому йому повернули у зв'язку із розірванням договору; (7) суд не є суб'єктом експертної діяльності, а тому не має повноважень визначати, наскільки та чи інша фраза особи в контексті розмови (листування) більше підпадає під погодження/дозвіл, а не пораду, оскільки для подібних висновків необхідно мати відповідну кваліфікацію в сфері лінгвістичної експертизи; (8) законність набуття доходів ОСОБА_4 взагалі не має досліджуватись в межах зазначеної судової справи до того часу, доки щодо фактичного розпорядження активом №4 позивач не доведе факт впливу ОСОБА_5 на ОСОБА_4 і надання ним їй доручення придбати цей актив, проживання його в цьому житлі, перебування в ньому й розпорядження ним; (9) ОСОБА_4 не є суб'єктом декларування, а тому не зобов'язана відповідати вимогам співставлення офіційних доходів до наявних активів; (10) перекладення на ОСОБА_4 тягаря доказування без доведення безсумнівного зв'язку незаконно (імовірно) здобутих грошових коштів ОСОБА_5 та активом №4, власником якого є ОСОБА_4 є несправедливим і таким, що є надмірним для особи, якій не інкримінується вчинення злочину та яка не є близькою родичкою/пов'язаною особою з підозрюваним/обвинуваченим у скоєнні злочину.
16.1. Прокурор, заперечуючи проти доводів представників, зазначив, що: (1) актив №4 ОСОБА_4 набула у власність за дорученням ОСОБА_5 ; (2) актив №4 набутий ОСОБА_5 має ознаки необґрунтованості у повній вартості його набуття; (3) у ОСОБА_4 були відсутні доходи, за рахунок яких вона могла придбати квартиру та між нею і ОСОБА_5 були дзвінки і листування, зокрема щодо купівлі побутової техніки.
16.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що актив №4 є необґрунтованим та підлягає стягненню в дохід держави, мотивуючи це тим, що: (1) листування ОСОБА_5 , у якому він запитував ОСОБА_4 з приводу місцезнаходження активу №4 в його службових цілях (виконання обов'язку декларування) та надання нею відповідної інформації, хоча при цьому не мав жодного юридичного зв'язку з цим активом, вказують на фактичний зв'язок ОСОБА_5 з цим майном та те, що як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_4 усвідомлювали фактичну належність спірного активу ОСОБА_5 та його вирішальну участь в придбанні і подальшої передачі активу для використання ОСОБА_4 ; (2) листування щодо побутової техніки між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вказує на те, що обрання такої техніки здійснювалося за погодженням/з дозволу ОСОБА_5 , а не за його порадами, і саме він відігравав вирішальну роль у її придбанні та фінансуванні; (3) ОСОБА_4 змогла надати лише докази, які не є достатніми для спростування твердження сторони позивача про зв'язок ОСОБА_5 з активом № 4; (4) ОСОБА_5 фактично створив умови для юридичного придбання майна ОСОБА_4 і використання квартири здійснювалося з його дозволу/погодження; (5) у ОСОБА_4 були недостатні доходи для оплати повної вартості спірного активу; (6) ОСОБА_4 не надала пояснень щодо обставин майже одночасного набуття активів № 4, 5; (7) відсутні докази отримання ОСОБА_4 позики від ОСОБА_5 для придбання активу №5; (8) версія ОСОБА_4 з приводу того, що попереднє укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 здійснювалося з метою фіксації ціни на нерухомість є необґрунтованою, враховуючи те, що зафіксувати вартість активу №4 не вдалося і ОСОБА_4 порівняно з умовами договору ОСОБА_5 мала вже сплатити на 300 000 грн більше; (9) умовами обох договорів передбачалося, що загальна вартість активу №4 є не остаточною та може коригуватися в залежності від певних обставин; (10) суд вважає малоймовірною ситуацію, що для «бронювання» обраної квартири ОСОБА_4 могла попросити попередньо укласти договір купівлі-продажу тільки ОСОБА_5 , який був суб'єктом декларування; (11) юридичне оформлення активу №4 за ОСОБА_4 було здійснено з метою приховування зв'язку цього майна з ОСОБА_5 ; (12) ОСОБА_5 не мав у своєму розпорядженні законних доходів для придбання активу №4.
16.3. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність зв'язку ОСОБА_5 із активом №5.
16.4. Надаючи відповідну оцінку, суд апеляційної інстанції виходить із таких фактів, які правильно встановив Вищий антикорупційний суд, та які сторони не оспорюють:
(1) 16.02.2022 між ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу активу №4, який буде створено в майбутньому, у відповідності до розділу 4 якого вартість 1 кв. м квартири становить 9 000 грн, а загальна вартість квартири на момент укладення договору - 792 000 грн. Згідно з цим договором сторонами погоджено, що ОСОБА_5 сплачує вартість квартири у наступному порядку: 106 400 грн - до 17.02.2022, 6125 доларів США - до 01.04.2022, 6125 доларів США - до 01.07.2022, 6125 доларів США - до 01.10.2022, 6125 доларів США - до 31.12.2022 в безготівковому порядку, шляхом здійснення відповідних переказів на банківський рахунок ТОВ «Млинарське», але загальна сума договору не є остаточною і підлягатиме перерахунку після повного завершення будівництва об'єкта, оскільки буде коригуватися з урахуванням фактичної кінцевої площі житлового приміщення та індексу інфляції (т. 2 а. с. 223-226; т. 5 а. с. 166-167);
(2) 17.02.2022 на виконання умов договору купівлі-продажу від 16.02.2022 ОСОБА_5 перерахував на банківський рахунок ТОВ «Млинарське» грошові кошти в сумі 106 400 грн і будь-яких інших платежів на користь цього товариства він більше не здійснював (т. 2 а. с. 227; т. 6 а. с. 233);
(3) 05.04.2022 на підставі заяви ОСОБА_5 договір від 16.02.2022 було розірвано за згодою сторін і йому 07.04.2022 повернуто внесені грошові кошти (т. 3 а. с. 344; т. 5 а. с. 162, 168; т. 6 а. с. 233), в той час як цього ж дня 05.04.2022 між ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу цього ж активу №4, який буде створений у майбутньому (т. 2 а. с. 228-231);
(4) на виконання умов договору купівлі-продажу від 05.04.2022 ОСОБА_4 перерахувала на банківський рахунок ТОВ «Млинарське»: 06.04.2022 - 190 488 грн; 08.04.2022 - 60 000 грн; 13.04.2022 - 35 000 грн; 18.04.2022 - 11 400 грн; 05.07.2022 - 52 500 грн; 07.07.2022 - 165 440 грн; 06.10.2022 - 250 480 грн; 05.01.2023 - 249 240 грн (т. 2 а. с. 232; т. 5 а. с. 173-177; т. 13 а. с. 1-4 документи містяться в електронній формі в ЄСІКС);
(5) 24.01.2024 на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу від 05.04.2022 та акта приймання-передачі від 17.01.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на актив №4 за ОСОБА_4 (т. 3 а. с. 350; т. 5 а. с. 163);
(6) зі змісту наданого відповідачем ОСОБА_4 технічного паспорту від 16.01.2024 вбачається, що за її замовленням ПП «БТІ Експерт» було проведено технічну інвентаризацію, заведено інвентаризаційну справу №2538-07/23, а також виготовлено технічний паспорт на актив №4 (т. 13 а. с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС);
(7) згідно з довідкою №6776 від 12.05.2025 із 21.02.2024 по 12.05.2025 ОСОБА_4 зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 , в той час як будь-яких інших осіб, зареєстрованих за вказаною адресою, не значиться (т. 13 а. с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС);
(8) ОСОБА_4 02.02.2024 з ФОП ОСОБА_21 і 22.03.2024 з ФОП ОСОБА_22 уклала договори про виготовлення меблів на суми 240 600 грн та 114 955 грн відповідно, але стороною відповідачки не надано доказів на підтвердження обставин виконання нею свого зобов'язання за цим договорами (т. 13 а. с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС);
(9) 04.03.2024 ОСОБА_4 уклала з ФОП ОСОБА_23 договір №12125022 про технічне обслуговування домофону, але доказів на підтвердження оплати нею відповідних послуг суду не надано (т. 13 а. с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС);
(10) 22.10.2024 ОСОБА_4 шляхом підписання відповідної заяви-замовлення приєдналася до Публічного договору про надання програмних та телекомунікаційних послуг, а саме послуг доступу до Інтернет за адресою активу №4 та їй було надано в тимчасове користування на строк надання послуги відповідне обладнання, проте доказів на підтвердження оплати нею відповідних послуг до суду не надано (т. 13 а. с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС);
(11) 22.10.2024 ОСОБА_4 приєдналася до умов договору розподілу природного газу за адресою активу №4, на підставі якого на її ім'я відкрито особовий рахунок, присвоєно ЕІС-код в межах газорозподільної мережі, але не надано доказів на підтвердження тих обставин, що вона оплачувала послуги, які надавалися у відповідності до умов цього договору (т. 13 а. с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС);
(12) 12.05.2025 ОСОБА_4 оплатила житлово-комунальні послуги з постачання у квітні 2025 року електроенергії за адресою активу №4, але будь-яких інших документів щодо оплати житлово-комунальних послуг, які постачалися за адресою місцезнаходження активу №4, стороною відповідачки не надано (т. 13 а. с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС);
(13) у матеріалах справи наявні відомості про переписку, зафіксовану під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №62024140150000031 від 02.02.2024, у відповідності до якої між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 наявне електронне листування в програмному забезпеченні для обміну електронними повідомленнями «WhatsApp», згідно з яким: (а) 29.03.2024 ОСОБА_5 просив ОСОБА_4 написати номер будинку і квартири для їх зазначення в декларації, наголошуючи зробити це якнайшвидше, оскільки в нього був відкритий реєстр. У відповідь на це прохання в електронному повідомленні ОСОБА_4 відповіла «Горбачевського 19д кор. 2. Кв. 19», що відповідає адресі місцезнаходження активу №5. Після цього ОСОБА_5 попросив її також написати номер будинку і квартири на АДРЕСА_7 , після чого між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мала місце телефонна розмова невідомого змісту, за після завершення якої ОСОБА_4 в електронному повідомленні зазначила «Млинарська 19 КВ. 22», що відповідає адресі місцезнаходження активу №4 [Цього ж дня ОСОБА_5 о 19 год 05 хв подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави]; (б) 10.04.2024 ОСОБА_4 написала ОСОБА_5 , що їй потрібна індукційна плита та вбудована витяжка, і, скидаючи йому фотозображення витяжки, повідомила, що оглядала її з метою придбання, а також зазначила про можливість придбання іншої. Надалі, ОСОБА_4 , відповідаючи на повідомлення ОСОБА_5 з фотозображеннями певної побутової техніки, вказала: «окей, нехай ця буде» (т. 5 а. с. 179-191).
16.5. Водночас під час апеляційного перегляду, перевіривши доводи і заперечення сторін судом апеляційної інстанції з'ясовано:
(1) під час огляду мобільного телефону ОСОБА_4 встановлено, що у її телефонній книзі, наявний контакт «МВ», абонентський номер якого належить ОСОБА_5 , і 29.03.2024 під час обговорення адрес активів №№4, 5 ОСОБА_4 запитувала у ОСОБА_5 : «для якої тобі декларації?», а 02.05.2024 ОСОБА_4 написала йому повідомлення: «в мене в кабінеті стоять гроші на ремонт» (т. 5 а. с. 179-185);
(2) під час огляду мобільного телефону ОСОБА_5 встановлено, що у його телефонній книзі, наявний контакт «Надя», абонентський номер якого належить ОСОБА_4 (т. 5 а. с. 186-191);
(3) спілкування щодо побутової техніки між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 мало місце лише 01.04.2024 (т. 5 а. с. 179-191);
(4) згідно з листом ТОВ «Млинарське» загальна сума, яка внесена ОСОБА_4 за квартиру АДРЕСА_2 відповідно до договору від 05.04.2022, становить 1 014 548 грн, і, ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не укладали з ТОВ «Млинарське» ніяких інших правових документів, змістом яких було б придбання, набуття будь-якого житлового чи нежитлового майна (т. 5 а. с. 173).
16.5. Беручи до уваги наведені факти, колегія суддів оцінює листування ОСОБА_4 із ОСОБА_5 з приводу активу №4 як таке, за змістом якого зазначена квартира придбана нею для себе та за власні кошти, за які також і здійснювалися ремонт та купівля побутової техніки (зокрема, про це свідчить зазначення нею у повідомленні від 02.05.2024 ОСОБА_5 наступного змісту «в мене в кабінеті стоять гроші на ремонт»).
16.5.1. Та обставина, що з невстановлених судом причин ОСОБА_5 на її прохання порадив ОСОБА_4 , яку побутову техніку в кухню їй придбати, як і попереднє укладення ним договору на купівлю зазначеного нерухомого майна з подальшим його розірванням, не вказують на будь-який його зв'язок з відповідним активом.
16.5.2. ОСОБА_4 надала документи, що була замовником меблів, речей внутрішнього оздоблення для активу №4, хоч і не надала доказів її оплати, а також договори про постачання житлово-комунальних послуг, виготовлення технічної документації.
16.5.3. Крім того, відповідно до протоколів оглядів від 27.06.2024, 27.02.2025 вбачається, що окрім листування були здійснені дзвінки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , однак сторона позивача не надала жодних доказів щодо змісту такого спілкування, хоча кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 (зареєстроване в ЄРДР 02.02.2024) вже проводилось у період, коли відбувалось дане спілкування (10.04.2024). Також у матеріалах справи відсутні й будь-які докази того, що актив №4 використовувався з дозволу/погодження ОСОБА_5 , а також немає жодних відомостей щодо того, щоб ОСОБА_5 хоча б одноразово перебував за місцезнаходженням даного активу.
16.5.4. Будь-яких доказів купівлі активу №4 за кошти ОСОБА_5 з фіктивним оформленням на відповідачку або ж його користування чи можливості розпорядження ним не встановлено.
16.6. Зважаючи на те, що прокурор не довів зв'язку ОСОБА_5 із вказаним активом, суд не оцінює можливість/неможливість ОСОБА_4 придбати вказане майно. А враховуючи наведене й те, що ОСОБА_4 не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, колегія суддів не перевіряє наявність у власника коштів для придбання даної квартири. Тому апеляційну скаргу представника у відповідній частині слід задовольнити.
17. Поруч із цим, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ч. 9 ст. 158 ЦПК). Оскільки в задоволенні позову відмовлено й апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення у цій частині, тобто це рішення набуває законної сили, то необхідно скасувати арешт, накладений на майно ОСОБА_4
(Г) Щодо активу №6 (автомобіль MERCEDES-BENZ G 63 AMG)
18. Представники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 оскаржили визнання необґрунтованим активу №6, оскільки: (1) його ОСОБА_1 набула за рахунок коштів, наданих ОСОБА_3 для ОСОБА_2 ; (2) сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя; (3) ОСОБА_5 не надавав особистих коштів для оплати транспортного засобу, не здійснював вказівок щодо купівлі майна для нього та в його інтересах чи його сім'ї, не реалізовував передбачені правом власності правомочності володіння, користування, розпорядження жодним чином, окрім надання згоди на відчуження автомобіля дочці; (4) з аналізу протоколу НС(Р)Д неможливо встановити факти користування чи придбання автомобіля саме ОСОБА_5 ; (5) перерахування коштів ОСОБА_2 за автомобіль у розмірі 5 565 196 грн підтверджено наявними виписками з рахунків відповідачки, що не оспорюється учасниками, а тому у цій частині актив не може бути визнаний необґрунтованим; (6) ОСОБА_3 передавав кошти ОСОБА_2 без письмового підтвердження, оскільки час від часу допомагав готівкою та не вважав за необхідне оформляти вказане письмово; (7) докази передання коштів для оплати даного активу саме ОСОБА_1 або ж ОСОБА_5 доньці відсутні; (8) суд безпідставно не досліджував фінансове становище ОСОБА_3 ; (9) ОСОБА_2 не переоформила на себе актив №6 внаслідок браку талонів у сервісному центрі та часу для щоденного їх отримання; (10) ОСОБА_3 переоформлював право власності на автомобіль у пізній час доби, зважаючи на дистанційну роботу у США та різницю у часі, потребу сну та відпочинку.
18.1. Прокурор, заперечуючи проти доводів представників, зазначив, щодо необґрунтованості активу №6.
18.2. Суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності зв'язку активу №6 з ОСОБА_5 і набуття ним його в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК за відсутності для цього достатніх законних доходів.
18.3. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що набуття активу №6 є необґрунтованим.
18.4. Даного висновку колегія суддів дійшла, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, які сторони не оспорюють, у відповідності до яких:
(1) 26.08.2023 між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» і ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу активу №6, у п. 10.13 якого (контактні дані ОСОБА_1 ) було вказано відомості щодо контактних даних ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 86; т. 6 а. с. 12-21);
(2) відповідно до додаткової угоди №1 від 28.08.2023 до зазначеного договору ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» і ОСОБА_1 досягнули домовленості щодо доповнення тексту договору купівлі-продажу п. 2.10 наступного змісту: «сторони погодили, що платежі по виставленим рахункам-фактурам, згідно з даним договором, на суму 5 565 196,00 здійснює ОСОБА_2 », на підставі чого 28.08.2023 ОСОБА_1 було складено відповідне письмове доручення (т. 6 а. с. 30-31);
(3) 28.08.2023 було відкрито провадження за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та 27.09.2023 (набрало законної сили 28.10.2023) рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області його розірвано (т. 4 а. с. 10-12);
(4) 28.08.2023 для сплати на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» грошових коштів у сумі 3 500 000,16 грн в якості оплати за актив №6 товариство виставило ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_5 , виписаний ОСОБА_24 , який здійснював обслуговування ОСОБА_1 при придбанні нею автомобіля. Цього ж дня він написав розписку щодо прийняття від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 130 000 доларів США (станом на 28.08.2023 грошові кошти в сумі 130 000 доларів США за офіційним курсом НБУ (36,5686 грн) були еквівалентні грошовим коштами в сумі 4 753 918 грн) (т. 2 а. с. 269-270; т. 6 а. с. 6-7, 9, 30; т. 2 а. с. 270);
(5) 05.09.2023 між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_1 було підписано нову специфікацію, яка є додатком №2 до договору купівлі-продажу від 26.08.2023, згідно з якою повну вартість активу №6 було зафіксовано на рівні 9 326 469,10 грн. Орієнтовний строк поставки автомобіля погоджено в 1 місяць із моменту отримання попередньої оплати. Порядок сплати повної вартості активу №6 визначено наступний: 20% попередня оплата від еквівалента повної ціни з ПДВ у валюті «Євро» за офіційним курсом НБУ на день оплати, якщо інша дата не буде узгоджена сторонами на підставі рахунку-фактури; 80% від еквівалента повної ціни з ПДВ у валюті «Євро» за офіційним курсом НБУ на день оплати, якщо інша дата не буде узгоджена сторонами, на підставі рахунку-фактури протягом десяти календарних днів із моменту отримання від ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» повідомлення про готовність автомобіля до передачі (т. 6 а. с. 28-29);
(6) 05.09.2023 ОСОБА_2 перерахувала на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» грошові кошти в сумі 1 000 499,77 грн (згідно з випискою по рахунку НОМЕР_6 ) та 800 189,85 грн (згідно з випискою по банківському рахунку ОСОБА_2 , відкритого в АТ «Універсал Банк») (т. 3 а. с. 120-122);
(7) 07.09.2023 ОСОБА_2 перерахувала на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» грошові кошти в сумі 368 172,15 грн (т. 3 а. с. 120-121);
(8) за результатами дослідження матеріалів позовної заяви, у тому числі виписок по банківським рахункам ОСОБА_1 , судом не встановлено, щоб ОСОБА_1 на виконання умов договору купівлі-продажу від 26.08.2023 сплачувала на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» хоч якусь суму грошових коштів (т. 6 а. с. 233);
(9) згідно з листом ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» вбачається, що розрахунки за придбання активу №6 здійснювалися за такою хронологією: (а) 28.08.2023 ОСОБА_2 оплатила грошові кошти в сумі 1 900 000 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів №@2PL997951 від 28.08.2023; (б) 05.09.2023 ОСОБА_2 оплатила грошові кошти в сумі 1 000 000 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів №@2PL914143 від 05.09.2023; (в) 05.09.2023 ОСОБА_2 оплатила грошові кошти в сумі 799 999,85 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів №486398418.1 від 05.09.2023; (г) 05.09.2023 ОСОБА_1 оплатила грошові кошти в сумі 1 497 000 грн згідно з платіжною інструкцією №66932721 від 05.09.2023; (ґ) 05.09.2023 ОСОБА_2 оплатила грошові кошти в сумі 1 497 000 грн згідно з платіжною інструкцією № 66930929 від 05.09.2023; (д) 07.09.2023 ОСОБА_2 оплатила грошові кошти в сумі 368 169,15 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів №@2PL934464 від 07.09.2023; (е) 07.09.2023 ОСОБА_1 оплатила грошові кошти в сумі 2 264 300 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 060720067 від 07.09.2023. У листі ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» №20/05/2025 від 20.05.2025 зазначається про неможливість готівкових розрахунків за придбання автомобілів, а також відсутність каси в автосалоні. Проте відповідно до матеріалів справи відомостей щодо здійснення ОСОБА_2 05.09.2023 оплати на суму 1 497 000 грн, а також щодо здійснення ОСОБА_1 протягом 05.09.2023-07.09.2023 оплати на суму 3 761 300 грн не вбачається. Зазначений лист ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» суперечить і жодним чином не спростовує розписку працівника цього підприємства про отримання 28.08.2023 від ОСОБА_2 готівкою грошових коштів в сумі 130 000 доларів США в якості оплати за актив №6 (т. 2 а. с. 270; т. 18 а. с. 32-33, документ міститься в електронній формі в ЄСІКС);
(10) у показаннях ОСОБА_3 , наданих у судовому засіданні, стверджується про передачу працівнику автосалону готівкових грошових коштів з наступною їх конвертацію в національну валюту та подальшим внесенням на банківський рахунок товариства через касу банку, а у показаннях ОСОБА_2 стверджується про передачу працівнику автосалону готівкових грошових коштів з наступною їх конвертацією в національну валюту та подальшим внесенням до каси товариства;
(11) 06.09.2023 ОСОБА_1 набула у власність актив №6 (т. 2 а. с. 61, 95-100; т. 6 а. с. 42, 60), а вже 16.10.2023 ОСОБА_1 за згодою ОСОБА_5 подарувала актив №6 ОСОБА_2 (т. 6 а. с. 57-59);
(12) ОСОБА_2 не здійснювала переоформлення активу №6 на себе шляхом проведення відповідних реєстраційних дій, у тому числі реєстрації права власності (т. 2 а. с. 95-100; т. 6 а. с. 150-151, 154);
(13) у своїх показаннях ОСОБА_2 і ОСОБА_3 при висвітленні обставин набуття активу №6 використовували фразу «кубік», характеризуючи спірний автомобіль та ані за подружжям ОСОБА_12 , ані за ОСОБА_2 не було зареєстровано інших транспортних засобів, що підпадали б під таку характеристику (т. 2 а. с. 100-103);
(14) під час досудового розслідування в межах кримінального провадження 04.06.2024 було проведено обшук автомобіля Mercedez-Benz G 63 AMG, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , у ході якого зазначений транспортний засіб був вилучений слідчим та поміщений на штрафмайданчик Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області (т. 6 а. с. 103-106);
(15) 09.06.2024 ОСОБА_1 відчужила за згодою ОСОБА_5 вищевказаний автомобіль ОСОБА_3 , який на той момент був співмешканцем її дочки - ОСОБА_2 , за 5 976 658,98 грн. Разом з тим, всі супутні документи до даного договору були сформовані приватним нотаріусом ОСОБА_25 09.06.2024 в нічний період доби - з 22 год до 23 год (т. 6 а. с. 110-111, 117, 123-124);
(16) 11.06.2024 в період часу з 08 год. 53 хв. по 09 год. 33 хв вищезгаданий Mercedez-Benz G 63 AMG було перереєстровано на ОСОБА_3 без зміни номерних знаків. Крім того, у цей же період часу цього дня на ОСОБА_3 без зміни номерних знаків було перереєстровано автомобіль Land Rover Range Rover Autobiography, д.н.з. НОМЕР_7 , VIN-код НОМЕР_8 , (т. 6 а. с. 150-151);
(17) зі змісту декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2023 рік вбачається, що за цей рік ОСОБА_5 було задекларовано доходи: 149 908 грн (заробітна плата), 251 160 грн (пенсія), 418 103 грн (заробітна плата ОСОБА_1 ), 36 400 грн (пенсія ОСОБА_1 ). У декларації за 2023 рік ОСОБА_5 не відобразив відчуження активу №6 ОСОБА_2 і в декларації при звільненні за період з 01.01.2024 по 23.06.2024 актив №6 залишився у складі майна подружжя ОСОБА_12 (т. 2 а. с. 51-62);
(18) у 2023 році відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ОСОБА_5 також отримав соціальні виплати у сумі 5 598 грн, а ОСОБА_1 - страхове відшкодування в сумі 45 806,40 грн. Зазначені відомості не знайшли свого відображення у декларації за 2023 рік (т. 6 а. с. 233; папка «1 ДФ» - файл «суб'єкт+дружина»);
(19) у 2023 році подружжя ОСОБА_12 набуло нерухомість на загальну суму 1 598 000 грн, а саме: квартиру вартістю 576 500 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 ; квартиру вартістю 573 500 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_9 ; квартиру вартістю 403 000 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_10 ; земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:23:001:1393 загальною вартістю 45 000 грн (т. 2 а. с. 60);
(20) на рахунку НОМЕР_9 , що був відкритий на ім'я ОСОБА_5 , на початку 2023 року була кредитна заборгованість у розмірі 45126,90 грн, а загальні надходження за 2023 рік становили 746 833,93 грн, з яких 275 800 грн, шляхом переказу з іншого свого рахунку, 359 017 грн - готівкове поповнення, 112 016,93 грн - з інших джерел (т. 6 а. с. 233; папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «ІНФОРМАЦІЯ_2»);
(21) сторона відповідача не надала доказів щодо законних доходів ОСОБА_2
(22) відповідно до виписок з банківських рахунків ОСОБА_2 вбачається: (а) можливий обсяг грошових заощаджень ОСОБА_2 за 2020-2022 роки (2 175 465,58 грн); (б) задекларований дохід ОСОБА_2 у 2023 році (4 704 183,33 грн); (в) зафіксовані у 2023 році на рахунку ОСОБА_2 надходження (7 714 063,33 грн), складовою частиною яких був задекларований нею дохід від підприємницької діяльності; (г) документально підтверджені безготівкові витрати ОСОБА_2 у 2023 році, які становили 7 712 170,33 грн, з яких лише 3 268 674,92 грн було витрачено на оплату вартості активу №6, а всі інші грошові кошти - на потреби, не пов'язані із спірним автомобілем, і не були переведені в готівку (т. 3 а. с. 120-123; т. 6 а. с. 233).
18.5. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає доведеним наявність зв'язку активу №6 з ОСОБА_5 , виходячи з наступного. Відповідно до протоколу НС(Р)Д від 06.06.2024, згідно з яким ОСОБА_5 придбав актив №6, який під час розмови він іменував як «не жіноча машина, то «кубік». Ані за подружжям ОСОБА_12 , ані за ОСОБА_2 не було зареєстровано інших транспортних засобів, що підпадали б під таку характеристику. Дану купівлю він здійснив на прохання ОСОБА_2 і періодично ним користувався, а на момент фіксування розмови ним користувалася ОСОБА_2 , в той час як ОСОБА_5 їздив переважно або на активі №2, або на Mercedez-Benz GLS, належному ОСОБА_2 . Здійснення відповідного придбання ОСОБА_5 відобразив у поданій ним декларації, однак не вказав про факт дарування даного майна через місяць після його придбання ОСОБА_2 , яка не здійснила жодних дій щодо перереєстрації транспортного засобу на себе.
18.5.1. Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи представника ОСОБА_2 щодо відсутності у сервісних центрах МВС талонів, а також її зайнятість вихованням дітей, оскільки, як вбачається з офіційного онлайн-сайту, особа, яка має намір відвідати такий сервісний центр, самостійно в онлайн режимі обирає відповідну дату та час, тобто має можливість узгодити свою зайнятість із отриманням послуг у сервісному центрі МВС.
18.5.2 Додатковим підтвердженням необхідності приховання активу №6 є його повторне відчуження, але вже на користь ОСОБА_3 , що доводять обставини укладення такого договору купівлі-продажу (через 5 днів з моменту вилучення під час проведення обшуку транспортного засобу та поміщення його на штрафмайданчик), внаслідок чого зареєстровано кримінальне провадження за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 09.06.2024 ОСОБА_3 придбав даний автомобіль за 5 976 658,98 грн, що протирічить доводам про те, що саме він надавав кошти на купівлю даного автомобіля ОСОБА_1 . І хоч сторона відповідачів вказує про відчуження майна 09.06.2024, однак при цьому не надано жодного розумного пояснення тому, чому для цих цілей між сторонами не міг бути укладений договір дарування. Під час допиту ОСОБА_3 і ОСОБА_2 підтвердили, що актив №6 переоформлювався на ОСОБА_3 саме у зв'язку з початком кримінального провадження відносно ОСОБА_5 і проведенням обшуків. Ці обставини, на думку колегії суддів, додатково вказують на те, що відповідні дії були вчинені не з метою повернення ОСОБА_3 належного йому майна, а з метою унеможливлення конфіскації такого майна в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_5 . Доводиться це й фактом відчуження 11.06.2024 іншого транспортного засобу (Land Rover Range Rover Autobiography), належного ОСОБА_2 .
18.5.3. Підтвердженням того, що актив №6 купувався не за рахунок ОСОБА_3 є й відсутність будь-яких доказів щодо надання ним відповідних коштів як подружжю ОСОБА_12 , так і ОСОБА_2 . Здійснення ОСОБА_2 розрахунків щодо активу №6 жодним чином не спростовує обставин його набуття у спільну сумісну власність ОСОБА_1 і ОСОБА_5 .
18.5.4. Довід представників про те, що актив купувався на батьків ОСОБА_2 з метою уникнення режиму спільної сумісної власності є сумнівним, зважаючи на наявність у користуванні ОСОБА_2 іншого транспортного засобу, а, отже, нагальної потреби у купівлі даного активу в неї не було.
18.6. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо наявності зв'язку активу №6 з ОСОБА_5 та набуття ним цього активу в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК за відсутності законних для цього доходів, що було детально проаналізовано в оскаржуваному рішенні суду.
(§5) Висновки
19. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК).
19.1. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК).
19.2. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів не погодилася з окремими висновками суду першої інстанції [про доведення наявності зв'язку ОСОБА_5 з активом №4, які суд першої інстанції визнав встановленим], внаслідок чого рішення Вищого антикорупційного суду від 12.01.2026 підлягає скасуванню у цій частині із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання необґрунтованим активу №4 та стягнення його в дохід держави.
19.3. Із урахуванням наведеного апеляційну скаргу представника Чорнолуцького Р. В. слід задовольнити, а в задоволенні апеляційних скарг інших представників - відмовити.
20. Поруч з наведеним, підлягає вирішенню питання щодо стягнення судового збору за звернення з апеляційними скаргами. В цій ухвалі, в порівнянні з рішенням про відкриття апеляційного провадження у цій справі колегія суддів змінила свою позицію, дійшовши згоди, що у випадку матеріальної неспроможності апелянта внести судовий збір за подачу апеляційної скарги в подібній категорії справ суд вправі розстрочити його сплату або відстрочити, в той час як положення п. 15 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» стосуються виключно позивача та не поширюються на відповідачів.
20.1. До апеляційної скарги додаються документи, зокрема, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (п. 3 ч. 4 ст. 356 ЦПК).
20.2. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення.
20.3. Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі, зокрема, у відсотковому співвідношенні до ціни позову.
20.4. Згідно з підп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
20.5. Відповідно до підп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви від розміру оспорюваної суми, але не більше 8 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру.
20.6. Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
20.7. Враховуючи те, що з 01.01.2026 згідно з абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено у розмірі 3328 гривень, тому максимальна сума судового збору, передбаченого підп. 6 п.1 ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» не може перевищувати [8*3328] 26 624 грн.
20.8. Нормами ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі якщо скаргу подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
20.9. Згідно з п. 15 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
20.10. Однак варто зауважити, що положення п. 15 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» у цьому випадку не можуть бути застосовані, оскільки за приписами зазначеної норми від сплати судового збору звільняється лише особа, яка звернулась до суду із позовом про визнання необґрунтованими активів у вигляді грошових коштів та стягнення їх в дохід держави. У даній справі особи, які подали апеляційні скарги, діють в інтересах відповідачів, а тому судовий збір за подання цих апеляційних скарг справляється.
20.11. Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду, зокрема, у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави Верховним Судом касаційну скаргу відповідача було залишено без руху з аналогічних мотивів несплати судового збору (ухвала Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 991/3401/21). Судом було нараховано суму судового збору відштовхуючись від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, тобто 1,5 відсотка ціни позову.
20.12. З огляду на зазначене, у відповідності до підп. 1 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», відповідачі повинні сплатити судовий збір за подання апеляційних скарг.
20.13. Виходячи з матеріалів апеляційних скарг, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Крамаренко К. С. оскаржує рішення суду першої інстанції в частині визнання необґрунтованими активів №№2, 3, 5, 6, представник ОСОБА_2 - адвокат Федорович В. Б. - активів №№1, 3, 5, 6, представник ОСОБА_3 - адвокат Римарук Ю. І. - активів №№3, 6.
20.14. Тому, враховуючи положення підп. 1, 6 п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 4, ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання апеляційної скарги, поданої в інтересах ОСОБА_1 має становити [(2 660 310,00 грн+4 987 814, 00грн+1 187 108,00 грн +9 363 179,19 грн)*1,5%*150%*0,8] 327 571,4 грн, ОСОБА_2 - [(729 400,00 грн+4 987 814, 00 грн+1 187 108,00 грн +9 363 179,19 грн)*1,5%*150%*0,8] 292 815 грн, ОСОБА_3. - [(4 987 814, 00 грн+9 363 179,19 грн)*1,5%*150%*0,8] 258 317,88 грн. Оскільки всі ці суми судового збору перевищують встановлену Законом максимальну межу, то з відповідачів сплаті підлягає судовий збір у розмірі по 26 624 грн.
20.15. Також, зважаючи на положення ч. 7 ст. 141 ЦПК, судовий збір за подання апеляційної скарги представником ОСОБА_4 - адвокатом Чорнолуцьким Р. В. не стягується.
Керуючись ст. ст. 259, 290-292, 375, 381-384 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника Чорнолуцького Руслана Васильовича задовольнити.
У цій частині оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким державі Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури відмовити в задоволенні позовної заяви до ОСОБА_4 про визнання необґрунтованим активом та стягнення в дохід держави квартири у АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2868510326040), зареєстрованої на праві власності за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_10 ).
Апеляційні скарги інших представників залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року у відповідній частині - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 26 624 (двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири) гривні.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у сумі 26 624 (двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири) гривні.
Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір у сумі 26 624 (двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири) гривні.
Арешт, накладений як захід забезпечення позову ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2026 року (справа №991/3299/25) на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2868510326040, яка зареєстрована на ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_10 ), скасувати.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий: М. С. Глотов
Судді: І. В. Панаід
В. І. Панкулич