СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2/759/1458/26
ун. № 759/16332/25
18 травня 2026 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Твердохліб Ю.О., розглянувши матеріали зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини, поданої у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання та відібрання дитини,
У провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання та відібрання дитини.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2025 року справу передано до провадження судді Твердохліб Ю.О.
Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 28.07.2025 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
08.12.2025 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява.
Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 22.04.2026 року зустрічну позовну заяву залишено без руху.
29.04.2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків зустрічної позовної заяви.
14.05.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , через систему «Електронний суд» надійшла заява, у якій він вказує, що серед недоліків було зазначено про відсутність клопотання на поновлення строку для подачі зустрічного позову.
З цього приводу повідомляє наступне, 28.07.2025 р. ухвалою Святошинського
районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі № 759/16332/25, у якій суд встановив відповідачу строк «… для подання відзиву на позовну заяву - 15 (п'ятнадцять) днів з дня вручення цієї ухвали», а також суд зазначив, що «Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідачка має право пред'явити зустрічний позов».
З матеріалів справи вбачається, що зазначену ухвалу суду було направлено на адресу відповідачки засобами поштового зв'язку, але конверт повернувся до суду як не отриманий (т.1, а.с. 150).
Вказує, що отримання/вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі №759/16332/25 відбулось 22.11.2025 р., коли зазначена ухвала надійшла до електронного кабінету представника відповідачки адвоката Юрченка М.С. після поданої ним заяви через канцелярію суду. Відтак строк на подачу відзиву, а отже і зустрічного позову розпочався з 23.11.2025 р. і закінчився 07.12.2025 р. у неділю, оскільки неділя це неробочий день, то останнім днем процесуального строку є перший робочий день, тобто понеділок 08.12.2025 р., коли і був поданий до суду зустрічний позов, що підтверджується відміткою канцелярії суду про його прийняття, а тому заявляє клопотання про поновлення строку на подачу зустрічного позову.
15.05.2026 року від представника позивача, через систему «Електронний суд» надійшло заперечення на клопотання (заяву), в якому вона просить відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про прийняття її зустрічного позову про визначення місця проживання дитини до спільного розгляду із первісним позовом та об'єднання їх в одне провадження.
Вивчивши матеріали цивільної справи та матеріали зустрічного позову, суддя приходить до наступного висновку.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі ст.ст. 49 ч.3, 193 ч.1 ЦПК України відповідач має право подати зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Відповідно до частини сьомої статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Як зазначено у частині першій статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Згідно із частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Цивільним процесуальним кодексом України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Норми Цивільного процесуального кодексу України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 760/19995/21-ц.
Зустрічна позовна заява подана до суду через чотири місяці після закінчення вказаного строку.
Представник відповідача посилається на те, що строк на подання зустрічного позову підлягає обчисленню з дня отримання ним копії ухвали в підсистемі «Електронний суд», суддя вважає необґрунтованими, оскільки процесуальний строк для подання відзиву та зустрічного позову обчислюється з моменту вручення відповідної ухвали саме відповідачу або з моменту повернення поштового відправлення без вручення з причин, що залежать від адресата.
Сам по собі факт отримання копії ухвали представником відповідача в електронній формі не змінює моменту початку перебігу процесуального строку, визначеного судом для відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження було направлено відповідачу за належною адресою, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення, а тому відповідач вважається належним чином повідомленим відповідно до вимог ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Оскільки зустрічний позов подано з пропуском строку, визначеного ст. 193 ЦПК України, та відсутні підстави для його поновлення, зустрічна позовна заява підлягає поверненню заявнику.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Поняття "юридичний спір" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
В розрізі даних правовідносин об'єктом захисту може бути порушене, невизнане або оспорене право чи інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, саме порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до змісту ст. 161 Сімейного Кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Як вбачається із свідоцтва про народження дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла уже 14 років.
Таким чином, законом не передбачено вирішення спору судом між батьками про місце проживання дитини, яка досягла 14 років, тобто відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Також, слід зазначити, що батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Аналогічні позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що вирішення питання про прийняття до провадження зустрічного позову є правом суду, суд приходить до висновку про відсутність підстав прийняття зустрічного позову.
Керуючись ст. ст. 175, 177, 193, 194 ЦПК України, суддя,-
Відмовити у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини, поданої у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання та відібрання дитини.
Зустрічну позовну заяву разом із доданими матеріалами повернути відповідачу.
Роз'яснити, що повернення зустрічного позову не перешкоджає зверненню до суду з даним позовом у загальному порядку.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.О. Твердохліб