справа № 760/21062/23
провадження № 22-ц/824/2356/2026
30 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Колесник Ганни Миколаївни про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Бучанської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дитини разом з батьком та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Тути Інни Вікторівни на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року в складі судді Козленко Г. О.,
встановив:
13.09.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини.
01.11.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю.
Посилалась на ті підстави, що перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 16 лютого 2013 року до 24 січня 2023 року.
В шлюбі народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доглядом за дитиною займалась вона та її матиЮ яка з 2014 року постійно проживала разом з ними.
Після припинення фактичних шлюбних стосунків у квітні 2019 року, ОСОБА_2 покинув їх з дитиною та почав проживати окремо. З донькою бачився рідко.
В травні 2019 року, під час карантину, відповідач зі своїми батьками попросили її відпустити до них ОСОБА_4 , на що вона погодилась. Гостювання ОСОБА_4 затягнулось на тривалий час, вона приїжджала до дитини і посеред тижня, і на вихідні дні, придбавала їй одяг, взуття, розвиваючі матеріали, організовувала дозвілля.
В лютому 2019 року батьки відповідача попросили її відпустити ОСОБА_4 з ними в Буковель на 10 днів, вона погодилась. У дитини відібрали телефон, вимкнули геолокацію.
23.02.2022 батьки відповідача вирушили додому у м. Ворзель, а 24.02.2022 розпочався наступ російських військ на Київ. Того ж дня свекр та свекруха виїхали разом з її донькою на Західну Україну.
06.03.2022 вона дізналась, що дитину вивезли до Польщі.
Після того жодної інформації про дитину їй не повідомляли. З часом родина ОСОБА_6 повідомляла їй мінімум інформації про життя доньки в Польщі, можливість спілкування з донькою вона мала виключно під їх контролем.
Протягом тривалого часу вона намагалась мирно вирішити питання повернення її дитини, оскільки розуміла, що у випадку відкритого конфлікту вони переїжджатимуть по території країн Європейського Союзу і вона роками не зможе знайти своєї дитини.
07.08.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Колесник Г. М. через систему «Електронний Суд» подала заяву про забезпечення позову, в якій просила:
- зобов'язати ОСОБА_2 забезпечити відвідування малолітньою дитиною ОСОБА_3 , 2016 року народження, на консультацію (психологічне обстеження/психологічну допомогу) до погодженого сторонами дитячого психолога (спеціаліста, який має відповідну кваліфікацію у сфері дитячої психології, не є пов'язаний особисто або професійно з однією зі сторін спору та здійснює прийом на території м. Києва або найближчого населеного пункту, де проживає дитина) з метою оцінки психоемоційного стану дитини, рівня емоційного зв'язку з матір'ю та виявлення можливих ознак психологічного тиску або батьківського відчуження;
- зобов'язати ОСОБА_2 забезпечити спілкування доньки ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 шляхом відеозв'язку тривалістю 1 година протягом дня, в тому числі, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype;
- зобов'язати ОСОБА_2 надати актуальні номери телефонів дитини ОСОБА_3 , якими дитина користується під час занять в школі, проведенні вільного часу тощо матері ОСОБА_1 протягом доби після ухвалення рішення судом;
- встановити заборону ОСОБА_2 та іншим особам, чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 , в тому числі не обмежуючись спілкуваннями засобами зв'язку та за участі психолога.
Заява обґрунтована тим, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року в даній справі було зобов'язано ОСОБА_2 забезпечити спілкування доньки ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 засобами телефонного та електронного зв'язку: Telegram, Viber, WhatsApp на аккаунт за номером телефону матері ОСОБА_1 , та/або програм Zoom та Skype щодня з урахуванням режиму дня дитини.
Однак, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу, тим самим фактично виявивши намір позбавити матір елементарного права - права на щоденне спілкування з власною дитиною, яка і без того вже протягом тривалого часку, з 2022 року, перебуває в ізоляції від матері, без можливості живого контакту чи повноцінного емоційного зв'язку.
Такі дії з боку батька є відверто маніпулятивними, оскільки апеляційна скарга була спрямована не на захист прав дитини, а на їх обмеження, через блокування єдиного наданого судом механізму комунікації між дитиною та матір'ю. Таким чином, батько свідомо намагався посилити емоційну відчуженість між матір'ю та дочкою, не зважаючи на критичну важливість такого зв'язку для гармонійного психоемоційного розвитку дитини.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року залишено без змін.
Зазначала, що відповідач продовжує вчиняти дії, які прямо суперечать принципу найкращих інтересів дитини: надалі приховує фактичне місце проживання дитини, систематично налаштовує дитину проти матері, що проявляється у різкому зменшенні емоційного контакту між матір'ю та дочкою, відмовах дитини виходити на зв'язок, ігноруванні дзвінків, повідомлень, а також у вживанні дитиною непритаманних для її віку оцінок і фраз, які відтворюють виключно точку зору батька. Все це є типовими ознаками батьківського відчуження, яке призводить до глибоких психологічних травм та є формою психологічного насильства над дитиною.
Оскільки ОСОБА_4 перебуває під постійним психологічним впливом зі сторони інших осіб, мати дитини розуміє, що поки вона намагається повернути доньку, доки тривають судові процеси, допоки мати позбавлена можливості на особисті зустрічі з донькою, а короткі повідомлення «у мене все добре, пока», надиктовані, імовірно, дорослими, не допомагають встановити реальний контракт, вона може втратити емоційний зв'язок із дитиною, а тому у неї будуть об'єктивні складнощі у разі винесення рішення на її користь, адже їй буде важко налагодити зв'язок з малолітньою дитиною.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року, з урахуванням ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року про виправлення описки, вказану заяву задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову у справі, тимчасово до вирішення судом даного спору, шляхом:
- зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити відвідування малолітньою дитиною, ОСОБА_3 , 2016 року народження, консультації до погодженого сторонами дитячого психолога з метою відновлення психоемоційного стану дитини та емоційного зв'язку дитини з матір'ю;
- зобов'язання ОСОБА_2 надати актуальні номери телефонів дитини ОСОБА_3 , якими дитина користується під час занять в школі, проведенні вільного часу тощо матері ОСОБА_1 протягом доби після постановлення ухвали судом;
- зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити спілкування доньки ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 за допомогою відеозв'язку тривалістю 1 (одна) година протягом дня, в тому числі, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype щодня з урахуванням режиму дня дитини.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої доньки, мати має право на особисте спілкування з дитиною, випадки, які обмежують право на таке спілкування, відсутні.
29.08.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Тута І. В. через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову, поданої до суду 07.08.2025.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції покладено на батька, який жодним чином не перешкоджає матері бачитися з дитиною, обов'язок забезпечити щоденне спілкування дитини з матір'ю, а також відвідування дитиною погодженого сторонами психолога. При цьому, судом першої інстанції не враховано, що батько вживає всіх можливих від нього дій для того, щоб забезпечити спілкування між матір'ю та дитиною, в той час як саме матір ухиляється від можливостей зустрітися здонькою, а саме:
- матір з 01.02.2025 перебуває за межами території України, що було підтверджено її представником на судовому засіданні, яке відбулося 07.08.2025; в період з березня 2022 року по лютий 2025 року, коли дитина проживала в Польщі, не виїжджала за кордон для особистої зустрічі з дитиною, хоч їй було достовірно відомо і про адресу проживання дитини, і про місце навчання дитини; в період з лютого 2025 року по 07.08.2025 перебувала за кордоном та не приїжджала до України для особистої зустрічі з дитиною, хоч їй достеменно відомо про те, що дитина з березня 2025 року повернулася до України;
- батько двічі повідомив матір про те, що дитина повернулася до України відразу після того, як це сталося, а також запропонував спільно погодити дні та години, в які вона буде безпосередньо зустрічатися з дитиною для спільного проведення часу.
- матір повідомила батьку про те, що готова зустрітися в суботу, в неділю, але при цьому звернулася до нього з вимогою, щоб перед зустріччю психолог провів бесіду з дитиною;
- навіть після того, як матір почала вимагати бесіди дитини з психологом перед її зустріччю з дитиною, батько не заперечував проти цього, а відразу звернувся до психолога із запитом налагодити емоційний контакт дитини з матір'ю, проінформував останню, що психолог може приступити до роботи з дитиною з 21.07.2025; з 23.07.2025 дитина почала відвідувати психолога з метою налагодити емоційний контакт з матір'ю; вона може приїхати до дитини за місцем її реєстрації та фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ) , де будуть забезпечені умови для комфортного спілкування з дитиною. Проте, матір не відповідала на електронні листи батька, комунікацію щодо питань, які стосуються дитини та мають вирішуватися між батьками, спрямувала на своїх адвокатів.
Окрім того, що батько сприяє забезпеченню особистої зустрічі дитини з матір'ю, він також не вчиняє жодних перешкод в спілкуванні матері з дитиною в онлайн режимі, адже дитина майже щоденно комунікує з матір'ю в додатку WhatsApp.
Отже, не приймати особисту участь у житті дитини є виключно свідомим рішенням матері, а не провиною батька, що виключає необхідність в покладенні на останнього обов'язків забезпечити спілкування матері з дитиною в якості забезпечення зустрічного позову матері до батька про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Судом першої інстанції вжито заходи забезпечення позову за відсутності відповідних передумов для цього, адже батько не перешкоджає матері в спілкуванні з дитиною, тобто відсутні несумлінні дії зі сторони батька, а відповідно і відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення зустрічного позову матері.
Оскаржувана ухвала суду не містить жодного обґрунтування того, яким чином встановлений спосіб участі матері в житті дитини буде відповідати інтересам останньої. В оскаржуваній ухвалі міститься лише припущення того, що існує ризик втрати емоційного контакту між дитиною та матір'ю, що на думку суду, може утруднити виконання можливо позивного рішення суду про задоволення позову. Тобто оскаржувана ухвала суду покликана на забезпечення права матері на судовий захист, без врахування інтересів дитини та її думки.
Встановлене судом першої інстанції зобов'язання є неправомірним, оскільки, полягає у примушуванні батька до дій, не передбачених законом, вчинення яких не є обов'язковим для нього, та спрямоване на порушення принципу рівності прав та обов'язків батьків.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.
В судовому засіданні представники ОСОБА_2 - адвокати Кулакова С. С. та Тута І. В. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Колесник Г. М. просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Як зазначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), національні органи влади зобов'язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine(заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄCПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» ЄCПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Предметом заявлених первісних та зустрічних позовних вимог є визначення місця проживання дитини.
Забезпечуючи позов у справах, які стосуються інтересів дітей, суд має враховувати найкращі інтереси дітей, проте заходи забезпечення позову повинні застосовуватися у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, суд першої інстанцій встановивши наявність обставин, які позбавляють ОСОБА_1 можливості спілкуватися з малолітньою дочкою, враховуючи права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 актуальні номери телефонів дитини, якими вона користується під час занять в школі, проведенні вільного часу тощо.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що суд правильно виходив з того, що спілкування матері з дитиною буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері з її дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спосіб забезпечення позову, про застосування якого просить ОСОБА_1 та який встановлений судом першої інстанції, а саме: визначення часу спілкування малолітньої дитини з матір'ю за допомогою відеозв'язку тривалістю 1 (одна) година протягом дня, в тому числі, з використанням соціальних мереж, не містить чітко визначеного порядку, за яким має відбуватися таке спілкування.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне уточнити, що таке спілкування повинно відбуватися протягом однієї години щодня з 20 год. до 21 год., що сприятиме точному виконанню судового рішення.
Разом з тим, не можна погодитись з ухвалою суду першої інстанції в частині покладення на батька дитини обов'язку забезпечити відвідування нею консультацій до погодженого сторонами дитячого психолога з метою відновлення психоемоційного стану дитини та емоційного зв'язку дитини з матір'ю.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що встановлене судом першої інстанції зобов'язання полягає у примушуванні батька до дій, не передбачених законом та які не є обов'язковими для нього, спрямоване на порушення принципу рівності прав та обов'язків батьків.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи держаної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, судом першої інстанції, в порушення ст. 7, 141 СК України, ст. 14 ЦК України, ст. 19 Конституції України примушено батька до вчинення дій, які не є обов'язковими для нього.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, його висновки не повною мірою відповідають обставинам справи, що є підставою для:
скасування ухвали суду в частині зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити відвідування малолітньою дитиною, ОСОБА_3 , 2016 року народження, консультації до погодженого сторонами дитячого психолога та ухвалення в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих вимог;
залишення без змін ухвали суду в частині зобов'язання ОСОБА_2 надати актуальні номери телефонів дитини ОСОБА_3 , 2016 року народження, якими дитина користується під час занять в школі, проведенні вільного часу тощо матері ОСОБА_1 ;
зміни ухвали суду в частині зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити спілкування доньки ОСОБА_3 , 2016 року народження, з матір'ю ОСОБА_1 за допомогою відеозв'язку тривалістю 1 година протягом дня, в тому числі, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype щодня з урахуванням режиму дня дитини, визначивши час спілкування дитини з матір'ю протягом однієї години щодня з 20 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тути Інни Вікторівни задовольнити частково.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити відвідування малолітньою дитиною, ОСОБА_3 , 2016 року народження, консультації до погодженого сторонами дитячого психолога з метою відновлення психоемоційного стану дитини та емоційного зв'язку дитини з матір'ю - скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 надати актуальні номери телефонів дитини ОСОБА_3 , 2016 року народження, якими дитина користується під час занять в школі, проведенні вільного часу тощо матері ОСОБА_1 протягом доби після постановлення ухвали судом - залишити без змін.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити спілкування доньки ОСОБА_3 , 2016 року народження, з матір'ю ОСОБА_1 за допомогою відеозв'язку тривалістю 1 година протягом дня, в тому числі, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype щодня з урахуванням режиму дня дитини - змінити в частині визначення часу спілкування, визначивши час спілкування дитини з матір'ю протягом однієї години щодня з 20 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15.05.2026.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук