29 квітня 2026 року м. Київ
Справа № 759/6904/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/2971/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Твердохліб Ю.О. 20 листопада 2023 року у м. Київ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання договору недійсним та припинення його, визнання права власності в порядку спадкування, закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,
У квітні 2021 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю третіх осіб про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання договору недійсним та припинення права власності на нього, визнання права власності в порядку спадкування, закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (т.1 а.с.1-12)
У листопаді 2021 року (справа № 759/26660/21) позивач також звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування з незаконного володіння земельної ділянки та визнання на неї права власності. (т.2 а.с.5-13,78-86)
Ухвалою суду першої інстанції від 17 січня 2022 року справи об'єднані в одне провадження. (т.2 а.с.71)
Позови обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_6 , яка за життя за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03 вересня 2010 року набула право власності на земельну ділянку площею 0,0701 га, яка розташована на АДРЕСА_1 ;
У серпні 2018 року мати позивача дізналася, що 30 червня 2017 року належну її земельну ділянку відчужено на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Каплун Ю.В., укладеного від її імені ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, та ОСОБА_4 .
Про наявність довіреності ОСОБА_6 не знала, такий договір не укладала, у зв'язку з чим було відкрито кримінальне провадження, яке знаходиться в провадженні слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління національної поліції у Київській області, де вона визнана потерпілою. Під час досудового розслідування було проведено почеркознавче дослідження, згідно з яким встановлено, що підпис на нотаріальному бланку виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою. Тобто земельна ділянка вибула із володіння матері позивача на підставі підроблених документів, без її на те волі.
14 вересня 2020 року ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу.
На час відчуження земельної ділянки 30 червня 2017 року та в подальшому 14 вересня 2020 року на земельній ділянці знаходився триповерховий будинок, який був побудований матір'ю позивача, але не був введений в експлуатацію та зареєстрований в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
20 жовтня 2020 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на садовий будинок АДРЕСА_2 на земельній ділянці кадастровий номер № 8000000000:75:670:0092.
28 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування спірної земельної ділянки.
На момент первинної реєстрації права власності на садовий будинок за ОСОБА_3 та на момент переходу прав на садовий будинок до ОСОБА_2 у вказаному будинку позивач постійно проживала, та є спадкоємцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак через незаконне відчуження земельної ділянки, фактично була позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права.
03 листопада 2020 року невстановлені особи, незаконно проникли до садового будинку, викрали належне позивачу майно та виселили її з постійного місця проживання, в результаті чого внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та триває досудове розслідування.
З урахуванням заявлених вимог за обома позовами, остаточно сформувавши позовні вимоги, позивачка просила:
визнати недійсним договір дарування садового будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000, укладеного 28 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Косенком М. О.;
скасувати рішення приватного нотаріуса Косенка М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54821191 від 28 жовтня 2020 року 13:30:51, за ОСОБА_2 на садовий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
припинити право власності ОСОБА_2 на садовий будинок АДРЕСА_2 ;
закрити розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритий відносно об'єкта нерухомого майна, а саме: садового будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2203167580000;
скасувати рішення приватного нотаріуса Кузьменко Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54773474 від 26 жовтня 2020 року 14:14:52, про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на садовий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
припинити право власності ОСОБА_3 на садовий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок АДРЕСА_2 в порядку спадкування.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання договору недійсним та припинення його, визнання права власності в порядку спадкування, закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності - залишені без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку та не мав права укладати договір купівлі-продажу 14 вересня 2020 року з ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 , який придбав земельну ділянку № НОМЕР_1 за договором купівлі-продажу від 14 вересня 2020 року у ОСОБА_4 , діяв недобросовісно та оформив первинну реєстрацію права власності на садовий будинок АДРЕСА_2 з порушенням вимог закону, внаслідок чого наступні правочини є недійсними.
Суд також вказав на те, що довіреність від 20 червня 2017 року, яка видана від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_5 не скасована, недійсною у встановленому законом порядку не визнана, тому не доведено укладання договору купівлі - продажу спірної земельної ділянки від 30 червня 2017 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на підставі підробленої довіреності.
Позивачем також не доведено право спадкодавця на спірну земельну ділянку, а також те, що спірна земельна ділянка увійшла до спадкової маси. Тому позивач не набула права власності на спірну ділянку, у неї відповідно відсутнє право володіння, користування і розпорядження нею, відповідно її права не порушені й відсутні правові підстави для звернення до суду щодо витребування на її користь спірної земельної ділянки та визнання за нею права власності.
Не погодилась із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , нею подана апеляційна скарга, в якій вона просила скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що ОСОБА_6 , будучи власником нерухомого майна, втратила на нього право на підставі підроблених документів. Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 30 червня 2017 року, було укладено та підписано особою яка діяла на підставі підробленої довіреності, що підтверджується висновком експерта № 17-3/1536 від 24 жовтня 2019 року та висновком експерта від 17 листопада 2021 року №СЕ-19/111-21/44007-ПЧ.
Судом першої інстанції були не правильно встановлені всі обставини справи, не досліджені докази, на які посилаються сторони як на підставу заявлених позовних вимог, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу позивачки задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним договір дарування садового будинку, укладений 28 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Косенком М. О.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Косенка М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54821191 від 28 жовтня 2020 року 13:30:51, за ОСОБА_2 на садовий будинок.
Припинено право власності ОСОБА_2 на садовий будинок.
Закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритий щодо садового будинку.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Кузьменко Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54773474 від 26 жовтня 2020 року 14:14:52, про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на садовий будинок.
Припинено право власності ОСОБА_3 на садовий будинок.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.
Визнано за позивачкою право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 .
У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будинок відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в частині позовних вимог про:
визнання недійсним договору дарування садового будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000, укладеного 28 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком Миколою Олександровичем;
скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенка Миколи Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54821191 від 28 жовтня 2020 року 13:30:51, за ОСОБА_7 на садовий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
припинення права власності ОСОБА_7 на садовий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2203167580000;
закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритий відносно об'єкта нерухомого майна, а саме: садового будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №2203167580000;
скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 54773474 від 26 жовтня
2020 року 14:14:52, про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на садовий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000;
припинення права власності ОСОБА_3 на садовий будинок АДРЕСА_3 ;
визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_1 ;
визнання за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2203167580000, в порядку спадкування скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в частині позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельної ділянки прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_1 , садове товариство «Зв'язківець» скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на розгляд до суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельної ділянки прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_1 , Верховний Суд вказав на те, що у цій справі апеляційний суд, задовольняючи вимогу про витребування майна, не звернув увагу на те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від ОСОБА_2 майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна. Лише добросовісна особа може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо вона не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що добросовісний набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Проте сам лише запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є доказом добросовісності набувача та не звільняє суд від обов'язку надання оцінки іншим доводам, які можуть свідчити про недобросовісність володільця нерухомого майна, тобто який знав або міг дізнатись про набуття ним майна всупереч закону.
Апеляційний суд не навів належних мотивів чому він витребовує спільну земельну ділянку, не перевірив добросовісність набуття права власності ОСОБА_2 , не надав зазначеному належної оцінки та наявним у справі доказам у їх сукупності стосовно добросовісності ОСОБА_2 як набувача спірної земельної ділянки. Лише після встановлення добросовісності володільця нерухомого майна суди повинні дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном.
За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову в частині вимог про витребування земельної ділянки.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Осколков І.Л. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про її задоволення.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 - ОСОБА_8 заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, тому їх неявка, згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що 03 вересня 2009 ОСОБА_6 придбала у власність земельну ділянку площею 0,0701 га за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:670:0092, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 8692. (т.1 а.с.21-24, 143-144, т.2 а.с.97-99)
17 квітня 2017 року ОСОБА_6 отримала Технічний паспорт на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_7 в якому вказано, що будинок самочинно збудований, загальна площа 196,0 кв.м., житлова 54,5 кв.м. (т.1 а.с.25-34, 132-142)
Згідно з даними викладеними в довіреності, 20 червня 2017 року
ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_5 розпоряджатись належною їй на праві власності спірною земельною ділянкою площею 0,0701 га за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:670:0092. (т.2 а.с.104,127)
07 червня 2018 року ОСОБА_6 склала заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 1722, згідно з яким заповідала все, належне їй майно на момент смерті ОСОБА_1 (т.2 а.с.92)
30 червня 2017 року ОСОБА_5 , діючи на підставі довіреності
від імені ОСОБА_6 , укладено з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 . У п.4 договору вказано, що згідно з висновком про вартість земельної ділянки, складеним ТОВ Консалтингова компанія «Центр оцінки», ринкова вартість земельної ділянки становить 780000 (сімсот вісімдесят тисяч) грн. Згідно з п. 6 договору продаж здійснено за 500000 (п'ятсот тисяч) гривень (т.1 а.с.33-42,107-110, т.2 а.с.100-103)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Святошинським районним у м. Києві Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві 23 лютого 2019 року. (т.1 а.с.44, т.2 а.с.91)
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Слов'янського району Донецької області 30 вересня 1998 року. (т.1 а.с.45, т.2 а.с.96)
21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, спадкова справа № 124/2019. (т.1 а.с.37-38, т.2 а.с.93-94)
Згідно з довідкою приватного нотаріуса Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Панченка А.В. № 659/02-14 від 01 жовтня 2021 року за заявою ОСОБА_1 заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_6 . Інших спадкоємців у померлої ОСОБА_6 немає. (т.2 а.с.95)
14 вересня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., згідно з яким ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,0701 га за адресою: АДРЕСА_4 (садове товариство «Зв'язківець»), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:670:0092. Згідно з п. 4 договору продаж здійснено за 960121 (дев'ятсот шістдесят тисяч сто двадцять одну) гривень. У п. 5 договору вказано, що згідно зі звітом про грошову оцінку земельної ділянки, складеним ТОВ «Юнітед Фінанс Груп», ринкова вартість земельної ділянки становить 960121 (дев'ятсот шістдесят тисяч сто двадцять одну) гривень. (т.1 а.с.62-64, 103-105, т.2 а.с.157-160)
В заяві від 14 вересня 2020 року, заявою посвідченою нотаріально, ОСОБА_4 повідомив про відсутність будь-яких будівель, в тому числі самовільних, станом на 14 вересня 2020 року на спірній земельній ділянці. (т.1 а.с.114)
Згідно з довідкою ТОВ «Технічний центр «Будівельно-інвентарна експертиза» від 14 вересня 2020 року, наданій ОСОБА_3 , відповідно до проведеної інвентаризації від 14 вересня 2020 року, садовий будинок (літера А) за адресою: АДРЕСА_4 , має такі показники: загальна площа - 196,0 кв.м., житлова площа - 54,5 кв.м. Крім того повідомлено, що об'єкт побудований господарчим способом до 05.08.1992 і згідно листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01.09.2011 № 40-122409 не потребує прийняття в експлуатацію. (т.1 а.с.54)
14 вересня 2020 року ОСОБА_3 отримав Технічний паспорт на садовий будинок за адресою : АДРЕСА_4 , загальною площею 196,0 кв.м., житловою - 54,5 кв.м. (т.1 а.с.55-61)
20 жовтня 2020 року ОСОБА_3 подав заяву про державну реєстрацію прав та обтяжень на об'єкт нерухомого майна будинок АДРЕСА_2 . (т.1 а.с.119-120)
28 жовтня 2020 року ОСОБА_3 подарував своєму сину ОСОБА_2 спірну земельну ділянку та садовий будинок, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договором дарування земельної ділянки від 28 жовтня 2020 року, договором дарування садового будинку від 28 жовтня 2020 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О.. (т.1 а.с.19,20,65-66, 116-117, т.2 а.с.152-156, 161-162)
Згідно з довідками, виданої головою правління садового товариства «Зв'язківець» 10 червня 2020 року та 10 листопада 2020 року на земельній ділянці АДРЕСА_5 (кадастровий номер 8000000000:75:670:0092) розташований триповерховий будинок. (т.1 а.с.,35,36)
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного криміналістичного центру № 17-/1536 від 24 жовтня 2020, року за результатами проведення почеркознавчої експертизи призначеної слідчим суддею в рамках кримінального провадження № 12019110100000952 від 06 червня 2019 року, встановлено, що підпис у графі «Підпис» у довіреності від 20 червня 2017 року серії HME 384102 зареєстрований в реєстрі за № 437, виконаний не
ОСОБА_6 , а підпис у графі «Підпис» у довіреності від 04 травня 2017 року серії НМА 513173 зареєстрованої в реєстрі за № 342 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. (т.1 а.с.46-48, т.2 а.с.134-149)
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного криміналістичного центру № СЕ-19/111-21/44007-ПЧ від 17 листопада 2021 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи за зверненням адвоката Ковалишина Т.А., встановлено, що підпис у графі «Підпис» від імені ОСОБА_6 у довіреності від 20 червня 2017 року , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С.Т., зареєстрованої в реєстрі за № 437, нотаріальний бланк HME 384102, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням її підпису. Рукописний запис « ОСОБА_6 » в графі «Підпис» від імені ОСОБА_6 у довіреності від 20 червня 2017 року , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С.Т., зареєстрованої в реєстрі за № 437, нотаріальний бланк HME 384102, не ОСОБА_6 , а іншою особою. (т.2 а.с.44-53, 111-120)
04 листопада 2020 року за заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження № 12020105080001175 з викладом наступних обставин: невстановлені на даний час особи у 2020році вчинили підробку офіційного документу, на підставі якого незаконно набули право власності на будинок діл. АДРЕСА_6 , тим самим спричинивши шкоду потерпілій ОСОБА_1 (т.1 а.с.124)
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року у справі № 759/13817/18, зокрема, визнано недійсною довіреність від 20 червня 2017 року, укладену від імені ОСОБА_6 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т., зареєстровану в реєстрі № 437.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю. В., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко С. Т. та ОСОБА_5 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю відмовлено.
З тексту рішення вбачається, що позов ОСОБА_1 був поданий у жовтні 2018 року, а зустрічний позов ОСОБА_4 був поданий у грудні 2018 року. Вимоги зустрічного позову, зокрема, були мотивовані тим, що 30 червня 2017 року ОСОБА_4 придбав земельну ділянку площею 0,0701 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , а відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 чинять йому перешкоди у користуванні власністю.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не підписували оспорювані довіреності на ім'я ОСОБА_5 , на підставі яких укладені спірні договори купівлі-продажу земельних ділянок. У той же час судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, площею 0,0701 га, була відчужена третім особам: 14 вересня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу відчужена ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , 28 жовтня 2020 року на підставі договору дарування право власності на цю земельну ділянку перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 . Тому позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером № 8000000000:75:670:0092, площею 0,0701 га є неефективним способом захисту порушених прав позивача та задоволенню не підлягає, оскільки має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.
При вирішенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. (т.3 а.с.109-124)
Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким, зокрема, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреностей. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року залишено без змін. (т.3 а.с.194-201, т.6 а.с.27-40)
Постановою Верховного Суду від 22 січня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,01 га змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Зокрема, судом касаційної інстанції вказано на те, що суди встановили, що підпис у графі «підпис» у довіреності від 20 червня 2017 року серії НМЕ № 384102, зареєстрованої в реєстр за № 437, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням її підпису, а іншою особою з наслідуванням її підпису, що підтверджено висновками експертизи. Належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача. ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_1 позовні вимоги щодо витребування майна з чужого незаконного володіння не заявляли. За таких обставин позовні вимоги про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,01 га, є неналежними, оскільки не призведуть до відновлення порушених прав ОСОБА_1 .
Згідно з положеннями ст. 15 ЦК України, ст. 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом свого права має кожна особа у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Положеннями ч.ч.1,5ст.12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Згідно з ч.ч.2-5 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Відповідно до ст. 387 ЦК України Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Положеннями ч.ч.1,2 ст.388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.4 ст. 388 ЦК України).
В порядку визначеному ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з положеннями ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
В порядку визначеному ч.ч.1,2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Положеннями ч.5 ст.1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
В порядку визначеному ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року вказано, що
у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц констатувала, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 зробила висновки, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.
Нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, за умови невстановлення факту зловживання з боку продавця своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений.
Якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 18 січня 2023 року у справі
№ 488/2807/17 вказувала, що вирішення вимоги про витребування на користь власника земельної ділянки з володіння іншої особи не є вирішенням долі спорудженого на ній об'єкта нерухомості та питання про права на нього (п.107).
Верховний Суд у своїй практиці наголошує, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом [18].
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц (п.51), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (п.46.1), пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (п.6.43), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (п.40).
У постанові від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 Верховний Суд звертав увагу на те, що застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов'язана чи афілійована юридична особа, пов'язані чи афілійовані групи юридичних осіб).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18, постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21).
В порядку визначеному ч. ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Згідно із ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У ч. 4 ст. 82 ЦПК визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis або praejudicium - те, що стосується попереднього судового рішення) - це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі.
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов'язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.
Перш за все колегія суддів звертає увагу на те, що судом касаційної інстанції справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельної ділянки прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_1 .
В частині інших позовних вимог Верховним Судом ухвалено рішення про відмову у їх задоволенні вказавши на таке.
Оскільки у справі № 759/13817/18 вже встановлено факт того, що підпис у графі «підпис» у довіреності від 20 червня 2017 року серії НМЕ № 384102, зареєстрованої в реєстрі за № 437, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою, і підпис у графі «підпис» у довіреності від 04 травня 2017 року серії НМА № 513173, зареєстрованої в реєстрі за № 342 на 1 арк, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису, що підтверджено висновками експертизи, тому ці обставини при розгляді розглядуваної справи не підлягають встановленню.
Звернувшись з вимогами про визнання недійсним договору дарування садового будинку, скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності на садовий будинок за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , припинення права власності ОСОБА_2 на садовий будинок із закриттям відповідного розділу, припинення права власності ОСОБА_3 на садовий будинок, визнання за нею права власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 ; визнання за нею права власності на садовий будинок в порядку спадкування, обрала неефективний спосіб захисту, застосування якого не призведе до поновлення її прав, оскільки особа, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, може захищати свої права шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин).
Вимога про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності та державної реєстрації права з припиненням відповідного речового права не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідним нерухомим майном, а тому така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
З огляду на вказані підходи Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у справі переглядається зробив висновок, що вимога про визнання права власності на будинок в порядку спадкування може бути вирішена після вирішення питання про витребування земельної ділянки, а тому така вимога не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
З наведених обставин справи вбачається, що предметом спору є земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,0701 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:670:0092.
ОСОБА_6 набула право власності на цю земельну діяльну на підставі договору купівлі-продажу від 03 вересня 2009 року. Відчуження спірної земельної ділянки вперше відбулось на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2017 року, укладеного від її імені ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності 20 червня 2017 року. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач є спадкоємцем власника земельної ділянки, її право власності в порядку спадкування не було оформлено, оскільки на час відкриття спадщини спірна земельна ділянка перебувала у власності іншої особи.
Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника. А отже позивач є належним і має право на витребування майна.
Верховний Суд у цій справі звертав увагу, що у справі № 759/13817/18 та у цій справі вирішується питання щодо одного і того ж спірного майна. Обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі № 759/13817/18 мають преюдиційне значення у розглядуваній справі.
Отже, оскільки у справі № 759/13817/18 вже встановлено факт того, що підпис у графі «підпис» у довіреності від 20 червня 2017 року серії НМЕ № 384102, зареєстрованої в реєстрі за № 437, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою, і підпис у графі «підпис» у довіреності від 04 травня 2017 року серії НМА № 513173, зареєстрованої в реєстрі за № 342 на 1 арк, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису, що підтверджено висновками експертизи, тому ці обставини при розгляді розглядуваної справи не підлягають встановленню.
В ході розгляду даної справи сторона відповідача не заперечувала такі преюдиційні обставини (юридичні факти), на надала і не заявляла про належні та допустимі докази на спростування вказаної обставини.
Обов'язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення. Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об'єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов'язкового суб'єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.
З огляду на наведене вище, нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано неукладений договір доручення у вигляді довіреності, потрібно кваліфікувати як неукладений.
Суд першої інстанції відмовляючи у позові вказав на те, довіреність від 20 червня 2017 року, яка видана від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_5 не скасована, недійсною у встановленому законом порядку не визнана, тому не доведено укладання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 30 червня 2017 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на підставі підробленої довіреності.
Вказані висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає помилковими, оскільки, як вже вказано вище неукладений договір не потребує визнання його недійсним і такий договір не породжує правових наслідків.
Крім того усталена практика Верховного Суду вказує на те, що не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168).
Суд першої інстанції також вказав на те, що позивачем не доведено право спадкодавця на спірну земельну ділянку, а також те, що спірна земельна ділянка увійшла до спадкової маси. Тому позивач не набула права власності на спірну ділянку, у неї відповідно відсутнє право володіння, користування і розпорядження нею, відповідно її права не порушені й відсутні правові підстави для звернення до суду щодо витребування на її користь спірної земельної ділянки та визнання за нею права власності.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_6 підтверджується договором купівлі-продажу від 03 вересня 2009 року та Державним актом виданим на його підставі, а також не заперечувалось сторонами у справі. Натомість судом встановлена неукладеність виданої від імені ОСОБА_6 довіреності від 20 червня 2017 року і як наслідок відсутність її волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу від 30 червня 2017 року. А отже судом встановлена обставина вибуття спірної земельної ділянки від первісного власника поза її волею, іншим незаконним шляхом. Оскільки позивач є спадкоємцем первісного власника ОСОБА_6 , яка у встановленому законом порядку заявила про своє право, та дані про інших спадкоємців відсутні, а також враховуючи положення ч. 3 ст. 1223 та ч. 5 ст. 1268 ЦК України, згідно з якими право на спадкування виникає у день відкриття спадщини та незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, колегія суддів приходить до висновку про доведеність права позивача на спірну земельну ділянку.
Належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача.
Верховний Суд у цій справі також вказав на те, що з урахуванням того, що експертизою підтверджено, що підпис на довіреності виконаний не спадкодавцем, отже первісний договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки вибув з володіння власника - матері позивачки незаконно, тому апеляційний суд у загальному дійшов правильного висновку про те, що витребування спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту прав позивачки та буде підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав та відповідно призведе до відновлення права позивачки, зокрема щодо оформлення прав на будинок відповідно до вимог законодавства.
Направляючи справу на новий розгляду Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про можливість витребування від ОСОБА_2 майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна. Лише добросовісна особа може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо вона не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що добросовісний набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Проте сам лише запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є доказом добросовісності набувача та не звільняє суд від обов'язку надання оцінки іншим доводам, які можуть свідчити про недобросовісність володільця нерухомого майна, тобто який знав або міг дізнатись про набуття ним майна всупереч закону.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 отримавши право власності на спірну земельну на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2017 року, який визнаний судом неукладеним, 14 вересня 2020 року відчужив спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 28 жовтня 2020 року здійснив відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_2 , шляхом укладення договору дарування.
Тобто відповідачем ОСОБА_2 набуто право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору дарування, тобто безвідплатного договору.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Враховуючи встановлені обставини неукладеності першого правочину, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є особами, які не мала права на відчуження спірного майна.
Поряд з цим, досліджуючи питання добросовісності, слід звернути увагу на те, що з 2018 року відносно спірної земельної ділянки на розгляді суду був спір (справа № 759/13817/18), в межах якої ОСОБА_4 у грудні 2018 року був поданий зустрічний позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю. Судове рішення у вказаній справі було ухвалено апеляційним судом 04 жовтня 2023 року, проте судом касаційної інстанції були змінені мотиви у постанові 22 січня 2025 року.
Натомість у 2020 році, тобто в ході розгляду справи, ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 . При цьому спірна земельна ділянка відчужувалась без зазначення про знаходження на ній житлового будинку, наявність якого вбачається з 2017 року. Нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 від 14 вересня 2020 року про відсутність будь-яких будівель, в тому числі самовільних, на спірній земельній ділянці не відповідає дійсності та суперечить матеріалам справи. Наведене у сукупності вказує на відсутність добросовісності в діях відповідача ОСОБА_4 .
Відповідач ОСОБА_3 , в судовому засіданні апеляційного суду при новому розгляді, вказав на те, що придбав у ОСОБА_4 земельну ділянку вільну від забудови. При цьому зазначив, що до укладення договору вони здійснювали попередній огляд, але здалеку і вважали це достатнім.
Апеляційний суд критично оцінює такі твердження відповідача ОСОБА_3 , оскільки вони суперечать звичайній діловій практиці, вказують на наявність проблемних питань, які проявивши розумну обачність, мали бути виявлені відповідачем, як покупцем, до укладення договору купівлі-продажу.
Так, як вже вказано вище, на час укладення договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в провадженні суду вже перебувала справа № 759/13817/18, в межах якої ОСОБА_4 були заявлені вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, де він вказував на відсутність доступу до неї. Отже вказане свідчить про те, що на час укладення договору ОСОБА_4 не мав спірну земельну у користуванні, а відповідач ОСОБА_3 здійснив придбання спірної земельної ділянки без її огляду, діяв на власний ризик.
Також з матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2020 року, тобто вдень укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 отримав довідку про проведену інвентаризацію, в якій вказано про наявність за адресою спірної земельної ділянки будинку загальною площею 196,0 кв.м., із зазначенням, що об'єкт побудований до 05 серпня 1992 року і не потребує прийняття в експлуатацію. Вже 20 жовтня 2020 року ОСОБА_3 подав заяву про державну реєстрацію прав, на підставі якої була проведена державна реєстрація будинку. А 28 жовтня 2020 року ОСОБА_3 подарував своєму сину ОСОБА_2 .
Таким чином придбаваючи у ОСОБА_4 спірну земельну ділянку ОСОБА_3 не міг бути необізнаним про наявність на ній нерухомого майна, такого як садовий будинок площею 196 кв.м., тобто фактично правочин був вчинений з метою як придбання спірної земельної ділянки, так і будинку, проте з приховуванням факту наявності останнього. До того ж обставини наявності спору відносно земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли бути виявлені до укладення договору, чого здійснено не було. Такі дії відповідача ОСОБА_3 не можна визнати такими, що підпадають під категорію добросовісності. Відповідно відповідач ОСОБА_2 , як близький родич ОСОБА_3 , також не міг бути не обізнаним про вказані обставини.
Оцінюючи добросовісність відповідача ОСОБА_2 , слід також звернути увагу на те, що ним набуто право власності безвідплатно, на підставі договору дарування укладеного з близьким родичом, який набув право власності на це майно приблизно за півтора місяці до цього. Вказане у сукупності свідчить про те, що таким чином учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності та ускладнення застосування способів захисту прав позивача. У зв'язку з цим доводи сторони відповідача щодо добросовісності слід визнати безпідставними.
З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що позивач, як спадкоємець первісного власника, у якого майно вибуло не з її волі, має право на витребування спірної земельної ділянки від відповідача на підставі ст. 388 ЦК України, а отже заявлена нею вимога про витребування майна підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене апеляційний суд приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не здійснив повного та всебічного дослідження наявних у справі докази і дав їм неналежну оцінку, внаслідок чого неправильно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. А тому апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про витребування на користь позивача спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинского районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку прощею 0,0701 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0092, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 15 травня 2026 року.