Київський апеляційний суд
16 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12025100020000894 щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця смт Стара Синява Хмельницької області,
громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 15.09.2025 ОСОБА_9 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.4 ст.185 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_9 звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і на нього покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Також суд частково задовольнив цивільний позов ОСОБА_6 та ухвалив стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілої 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, і стягнув з ОСОБА_9 на її користь процесуальні витрати на правову допомогу в сумі 24 500 грн.
В апеляційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_10 просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 за ч.4 ст.185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_9 та правову кваліфікацію його дій, однак вважає, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме, ст.75 КК України, безпідставно звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. Внаслідок цього призначене ОСОБА_9 покарання із застосуванням інституту звільнення від його відбування з випробуванням не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через м'якість.
На переконання прокурора, суд проігнорував дані, які вказують на підвищену суспільну небезпечність як вчиненого діяння, так і особи обвинуваченого. Відповідно до примітки до ст.185 КК України крадіжка визнається вчиненою у великих розмірах на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення. Станом на 2025 рік поріг великого розміру становив 378 500 грн і більше, у зв'язку з чим дії ОСОБА_9 , який таємно викрав грошові кошти ОСОБА_6 на загальну суму 599 697 грн, належало кваліфікувати ще і за кваліфікуючою ознакою "вчинена у великих розмірах". Дійсно, суд розглянув справу в межах висунутого обвинувачення відповідно до вимог ст.337 КПК України, проте фактично не врахував, що ОСОБА_9 вчинив тяжкий злочин, розмір завданих потерпілій збитків, який суттєво перевищує великий розмір, позицію потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому суворе покарання.
Не погоджується і з тим, що суд врахував як обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, яке не є формальною вказівкою на визнання своєї вини, а передбачає належну критичну оцінки винним своєї протиправної поведінки, її осуд, бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Обвинувачений не вчинив жодних дій з метою усунення наслідків своєї протиправної поведінки, грошові кошти були повернуті потерпілій органом досудового розслідування після вилучення у ОСОБА_9 , що, на думку прокурора, ставить під сумнів можливість визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання. Навіть якщо припустити наявність такої обставини, вона може лише слугувати підставою для призначення мінімального покарання, передбаченого відповідною санкцією.
Дані про особу обвинуваченого не знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння та суспільної небезпечності особи обвинуваченого, оскільки не призводять до законослухняної поведінки, і відсутність судимостей та наявність у ОСОБА_9 соціальних зв'язків не завадили йому, скориставшись ситуацією, вчинити тяжкий злочин проти власності.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, потерпілої та її представника, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; доводи захисника та обвинуваченого, які просили вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що в період з 8 по 9 березня 2025 року в нічний час доби ОСОБА_9 , перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , діючи в умовах воєнного стану, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, скористався тим, що потерпіла відпочиває, шляхом вільного доступу дістав із її сумки 3 гаманця, в яких знаходились грошові кошти в сумі 26 780 грн, 5 136 доларів США (згідно з курсом НБУ станом на 8 березня 2025 року становило 211 984 грн 29 коп.), 8 100 євро (згідно з курсом НБУ станом на 8 березня 2025 року становило 360 932 грн 76 коп.), після чого залишив місце вчинення злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій майнової шкоди на загальну суму 599 697 грн 05 коп.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин в межах висунутого обвинувачення кваліфікація дій ОСОБА_9 за ч.4 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував, що ОСОБА_9 вчинив тяжкий злочин, особу винного, який не працює, не відшкодував потерпілій збитки, позицію потерпілої, яка просила призначити покарання у виді позбавлення волі, і правильно призначив покарання у виді позбавлення волі в межах, установлених у відповідній санкції закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
З огляду на те, що в апеляційній скарзі прокурор просить призначити ОСОБА_9 таке саме за видом і розміром покарання, яке призначив суд першої інстанції, доводи стосовно призначення явно несправедливого через м'якість покарання є надуманими.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду про можливість виправлення ОСОБА_9 без відбування покарання, який суд мотивував даними про особу обвинуваченого, який не судимий, має постійне місце проживання, утримує малолітню дитину, а також наявністю обставини, яка пом'якшує покарання, - щирого каяття та відсутністю обставин, які його обтяжують.
Крім того, в суді апеляційної інстанції сторона захисту долучила документи, на підтвердження наявності у обвинуваченого двох малолітніх дітей, одна з яких перебуває під постійним наглядом лікарів у зв'язку з наявністю доброякісного новоутворення. Після ухвалення вироку обвинувачений в повному обсязі перерахував потерпілій грошові кошти, які суд стягнув у рахунок відшкодування моральної шкоди та процесуальних витрат на правову допомогу.
Твердження прокурора, що дії ОСОБА_9 належало кваліфікувати як крадіжку ще і за кваліфікуючою ознакою "вчинена у великих розмірах", що не врахував суд першої інстанції, недоречні. Суд, розглядаючи кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, як це передбачено ч.1 ст.337 КПК України, не міг і не повинен був враховувати кваліфікуючу ознаку, яка обвинуваченому не інкримінувалась. Що стосується думки потерпілої, то вона не є визначальною для суду, проте суд врахував її, обираючи вид та розмір покарання.
Необґрунтованими є і доводи, що суд неправильно врахував щире каяття як обставину, яка пом'якшує покарання. В суді першої інстанції ОСОБА_9 визнавав свою вину та давав показання про обставини вчинення ним крадіжки належних ОСОБА_6 грошових коштів. З цими коштами ОСОБА_9 був затриманий і вони повернуті потерпілій органом досудового розслідування в повному обсязі. Моральну шкоду у встановленому судом розмірі та процесуальні витрати, як зазначено раніше, обвинувачений також відшкодував. До того ж, щире каяття зазначено в обвинувальному акті як обставина, що пом'якшує покарання.
Тож, розмір завданої діями ОСОБА_9 шкоди потерпілій, тобто фактично єдина підстава, на якій наголошує прокурор, не може бути в даному випадку перешкодою для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, судом першої інстанції дотримані загальні засади призначення покарання, передбачені ст.65 КК України, і наведені ґрунтовні мотиви застосування ст.75 КК України, що спростовує доводи апеляційної скарги про протилежне.
Тому підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року щодо ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3