Справа № 358/2159/25 Провадження № 2/358/240/26
12 травня 2026 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Лебединець Г.С.
секретар судового засідання Ведмеденко І.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Біленчука С.М., представника третьої особи - Калінської О.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Богуславської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
Позивач ОСОБА_1 в листопаді 2025 звернулася до суду з даним позовом та просила позбавити відповідача батьківських прав у відношенні неї.
В обґрунтування позову зазначила наступне. Відповідач по справі ОСОБА_2 є її матір'ю. Шлюб між батьками був розірваний на підставі рішення суду від 11.01.2020. В січні 2024 її матір зібрала речі, виїхала зі спільного будинку та повідомила, що збирається залишити територію України. Позивачу по справі - ОСОБА_1 вона не пропонувала їхати із нею. З січня 2024 спілкування із матір'ю відсутнє. Життям дочки вона не цікавиться, участі у її житті не приймає. Позивач зазначає, що проживає із батьком - ОСОБА_3 , який її виховує та утримує. Оскільки відповідач самоусунулася від виконання батьківських обов'язків у відношенні дочки, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, та просила задовольнити. Додатково пояснила з січня 2024 відповідач по справі не приймає участі у її житті, не цікавиться нею. В телефонному режимі відповідач повідомляла, що мешкає в Чехії. Коли останній раз розмовляла із матір'ю, вона не пам'ятає. Іноді відповідач пише їй короткі повідомлення в месенджері, останнє повідомлення від неї було кілька місяців назад. Зазначила, що в теперішній час мешкає із батьком, який її утримує та займається її вихованням, навчанням.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Біленчук С.М. підтримав позов, з підстав у ньому зазначених та просив задовольнити.
В судовому засіданні представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Богуславської міської ради - Калінська О.А. зазначила, що орган опіки та піклування не зміг зробити об'єктивний висновок про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав у відношенні дочки, оскільки за відсутності позиції матері неможливо встановити об'єктивні причини окремого проживання матері та дочки. З цих підстав комісія не дійшла одноголосного рішення з даного питання. Додатково повідомила, що відповідач викликалася на відповідне засідання комісії за номером телефону, який зазначений в позовній заяві. Однак службою було отримано повідомлення, що відповідач не з'явиться на засідання комісії оскільки перебуває у Чехії. Разом із тим зазначила, що відсутнє підтвердження, що зазначений в позові номер телефону відповідача належить саме їй.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилася за невідомою суду причиною, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином - шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, клопотань про відкладення від неї не надходило. Правом подачі відзиву на позов не скористалася.
З урахуванням думки учасників судового розгляду та положень ст.280-281 ЦПК України, судом протокольно ухвалено проводити заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Вислухав доводи позивача, її представника, представника третьої особи, свідка ОСОБА_3 , дослідив матеріали справи, оцінив зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Згідно копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 12.10.2010, батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . - а.с.13.
Згідно Витягу з Реєстру територіального громади від 04.11.2024, позивач ОСОБА_1 з 01.12.2010 зареєстрована: АДРЕСА_1 . - а.с.9.
Згідно копії рішення Богуславського районного суду від 23.09.2024 № 358/1355/24, місце проживання малолітньої ОСОБА_1 визначено разом із батьком - ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 . - а.с. 14-15.
Згідно відкритих відомостей ЄДРСР рішення суду від 23.09.2024 у справі № 358/1355/24 набрало законної сили - 29.10.2024.
Рішенням виконавчого комітету Богуславської міської ради від 20.09.2024 № 252/10 затверджено Висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_1 . Згідно вказаного Висновку, службою у справах дітей та сім'ї визнано доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_1 разом із батьком ОСОБА_3 та таким, що відповідає інтересам дитини. У Висновку зазначено, що матір дитини - ОСОБА_2 була запрошена на засідання комісії через застосунок вайбер за номером, що зазначений у позовній заяві. Однак остання не з'явилася, письмових пояснень від неї не надходило. При цьому працівнику служби відповідач повідомила, що знаходиться в Чехії, та планує там залишитися. - а.с.16-18.
Згідно копії акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 11.11.2025, складеного комісією виконавчого комітету Богуславської міської ради в будинку АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - а.с.20.
Згідно копії рішення Богуславського районного суду Київської області від 11.01.2020 у справі № 358/1851/19, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Рішення набрало законної сили 11.02.2020. - а.с. 21-22.
Згідно копії договору купівлі-продажу від 16.12.2003 та Витягу Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації № 3133361 від 22.03.2004, батько позивача у справі ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 . - а.с.24-25.
Згідно копії судового наказу, винесеного Богуславським районним судом Київської області 28.01.2026 у справі №358/12/26, з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_1 у розмірі частки заробітку (доходу) щомісяця до повноліття дочки. - а.с.61.
Згідно копії Акту обстеження умов проживання № 99 від 11.12.2025, складеного співробітниками служби у справах дітей та сім'ї, за місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , її батькм - ОСОБА_3 створені належні умови для проживання доньки. - а.с.62.
Згідно відповіді Державної прикордонної служби від 18.03.2026 № 19.5.2/20376-26-Вих, в базі даних осіб, які перетнули державний кордон України, в період з 08.11.2017 по 18.03.2026наявна наступна інформація щодо перетину кордону громадянкою України ОСОБА_4 : 11.11.2019 - виїзд «Київ-Стамбул», 15.11.2019 - в'їзд «Стамбул-Київ». - а.с.74.
Згідно відповіді Богуславського районного суду Київської області від 14.04.2026 № 01-20/Б-13/5/26, за даними автоматизованої системи документообігу суду відсутні справи за позовом ОСОБА_2 щодо визначення способів участі матері у вихованні дитини у період з 01.01.2023 по 01.03.2026. - а.с.90.
Згідно відповіді директора Богуславського гуманітарного фахового коледжу імені І.С.Нечуя-Левицького від 14.04.2026 № 139, ОСОБА_1 навчається в коледжі за спеціальністю Середня освіта (Мистецтво. Образотворче мистецтво) з 01.09.2025. Питаннями навчання, виховання та здоров'я дочки займається її батько - ОСОБА_3 . - а.с.91.
Згідно відповіді виконавчого комітету Богуславської міської ради від 13.04.2026 № 03-05/1356/2026, ОСОБА_2 за період часу з 01.01.2026 по 01.01.2026 не зверталась із письмовими заявами до виконавчого комітету, як органу опіки та піклування, щодо способу її участі у вихованні дочки ОСОБА_1 , щодо визначення місця проживання дочки ОСОБА_1 з нею, щодо захисту прав неповнолітньої дочки ОСОБА_1 - а.с.92.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 зазначив, що його колишня дружина - відповідач у справі ОСОБА_2 в січні 2024 за власним бажанням виїхала з будинку, в якому вони проживали - в АДРЕСА_1 . При цьому вона повідомила, що поїде в Чехію жити та працювати. З січня 2024 вона не приймає участі у житті доньки, не піклується про її навчання, здоров'я, добробут, соціалізацію, не утримує дочку. Він не чинив та не чинить перешкод для спілкування дочки із матір'ю, однак остання такого бажання не виявляє та спроб налагодити відносини не робить. Матеріально не допомагає, у зв'язку із чим ним подано заяву про стягнення аліментів з відповідача на утримання дочки. На дату судового розгляду вирішується питання щодо відкриття виконавчого провадження.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Згідно ч.1 ст. 165 СУК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.
Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Суд, може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Вирішуючи питання про те, чи наявні виняткові обставини, які б свідчили про необхідність позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_1 та чи відповідатиме таке позбавлення інтересам дитини, суд встановив, що ОСОБА_1 більше двох років проживає із батьком, який здійснює її утримання, виховання та піклується про її розвиток. Відповідач ОСОБА_2 , не маючи перешкод у спілкуванні з донькою, батьківських обов'язків щодо неї не виконує.
Відомостей щодо перебування відповідача за кордоном судовим розглядом не встановлено.
Частинами 4 та 5 статті 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині 6 зазначеної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Отже, висновок та рішення органу опіки та піклування, є рекомендаційними та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини оскільки такий не порушує прав та обов'язків жодного з батьків.
При цьому правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку та рішення органу опіки та піклування, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про позбавлення батьківських прав.
Згідно наданого суду Висновку органу опіки та піклування від 19.12.2025 - неможливо встановити об'єктивні причини окремого проживання матері та дочки та відсутня позиція матері щодо позбавлення її батьківських прав, у зв'язку із чим комісія не дійшла одноголосного рішення щодо наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Суд не погоджується з даним Висновком та вважає його недостатньо обгрунтованим, оскільки комісія посилалася на відсутність думки матері, однак при цьому не здійснила аналіз ситуації крізь призму прав дитини та відсутність відомостей про будь-які об'єктивні причини не виконання відповідачем батьківських обов'язків у відношенні дочки.
Крім того, наданий суду Висновок не містить належного обгрунтування відхилення думки дитини та її батька, які висловлені ними під час засідання комісії.
Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність конфліктів між матір'ю та донькою в період, коли вони проживали разом, або які б свідчили про наявність суб'єктивних перешкод для матері у спілкуванні з дочкою з боку останньої або її батька ні в судовому засіданні, ні на засіданні Органу опіки та піклування встановлено не було.
Таким чином, в судовому засіданні підтверджено наданими доказами, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання доньки, забезпечення безпечних умов її життя та забезпечення здобуття нею професійної освіти. Відповідач здоров'ям доньки не цікавиться, матеріально не утримує та не займається її вихованням і розвитком.
З урахуванням викладеного, після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, суд дійшов переконання про обґрунтованість позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток доньки, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування доньки; не спілкується з донькою; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, тобто фактично самоухилилася від виконання своїх батьківських обов'язків у відношенні дочки, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
В порядку ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати про сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 258-260, 263-265, 280, 354 ЦПК України, суд,
Позов - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Роз'яснити ОСОБА_2 , що відповідно до ст. 169 Сімейного кодексу України вона має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни її поведінки та зміни обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст заочного рішення складений 15.05.2026 о 15:30.
Головуючий: суддя Г. С. Лебединець