Справа № 357/19045/25
Провадження № 2/357/1358/26
18 травня 2026 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
20.11.2025 представник позивача, адвокат Андрущенко Михайло Валерійович, звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», що зареєстрований судом 20.11.2025, обґрунтовуючи тим, що 18.12.2024 між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у позику №6390581224, який разом із Правилами надання споживчих кредитів, складають єдиний договір, у якому визначаються всі його істотні умови. Відповідно до умов договору позикодавець зобов'язується надати позичальнику позику у розмірі 11400,00 грн на споживчі потреби на строк 360 днів, шляхом перерахунку на поточний рахунок позичальника на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику у погоджений умовами Договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно 2.6.1., 2.6.2 та 2.6.3 цього Договору, його додатків. Позикодавець свої зобов'язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 11400,00 грн, у той же час відповідач всупереч умовам договору позики свої зобов'язання за договором позики належним чином не виконав, тому, станом на день подання даного позову заборгованість відповідача складає 26177,82 грн, яка складається із: 11400,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14777,82 грн - заборгованість за процентами. У вересні 2025 року ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» було перейменовано на ТОВ «ІННОВА НОВА», Тому, просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА НОВА» заборгованість за договором позики у розмірі 26177,82 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
07.01.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 12.02.2026 - 11:00.
07.01.2026 судом постановлено ухвалу, якою витребувано в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» письмові докази на підтвердження обставин справи, які місять банківську таємницю та можуть бути надані лише за рішенням суду.
23.01.2026 та 28.01.2026на адресу суду від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.
12.02.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 26.03.2026 - 09:30, у зв'язку із першою неявкою відповідача у судове засідання.
26.03.2026 справу знято з розгляду, а судове засідання перенесено на 22.04.2026 - 12:00, у зв'язку із Наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.03.2026 за № 11/а/г.
22.04.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 13.05.2026 - 14:00, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України.
27.04.2026 представник відповідача, адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що позовні вимоги ТОВ «Іннова-Нова» не підтвердженні належними та допустимим доказами, тому не підлягають задоволенню. У справі відсутні належні, допустимі та достатні докази у розумінні ст. 76, 100 ЦПК України на підтвердження зазначених у позові обставин про те, що кредитор ТОВ «Іннова фінанс» у справі засобами електронного зв?язку направляв оферту позичальнику - відповідачу, а відповідач у відповідь надіслав свою згоду акцепт. У справі також відсутні вищевказані документи. У справі також відсутні докази про порядок отримання відповідачем одноразового ідентифікатора (некваліфікованого електронного підпису) та факту його накладення у електронному документі або відповідних доповнень до нього, та має відповідати порядку створення та підписання електронних документів визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». На підтвердження позовних вимог та переказу коштів представником позивача ТОВ«Іннова-Нова» було надано довідку про перерахування коштів №17832 від 17.11.2025, видану ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», проте надану довідку не можна вважати належним доказом, оскільки вона не відповідає вимогам до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ЗУ «Про платіжні послуги». Із вищевказаного документу неможливо встановити ні власника рахунку/картки, ні даних про здійснені операції. Належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ЗУ «Про платіжні послуги». Крім того, матеріали справи не містять даних, які підтверджують належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті Договору, саме відповідачу ОСОБА_1 .У матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за кредитним договором, однак наданий позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитними договором складений самим кредитором, і не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. По ньому не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані, коли вони були нараховані. Крім того, визначений розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості кредиту), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Правильність застосування положень п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до зменшення заборгованості саме за процентами від суми позики, а не лише до неустойки, підтверджується постановою Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №132/1006/19.Встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов?язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 14777,82 грн, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов?язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором. Тому, просила відмовити у задоволені позовних вимог та судові витрати відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України покласти на позивача.
Представник позивача, адвокат Андрущенко Михайло Валерійович, у судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, у позовній заяві зазначив клопотання, у якому просив розгляд справи проводити без участі представника товариства, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Представник відповідача, адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
13.05.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, оскільки до суду подано відзив на позовну заяву, а наявні у справі матеріали та подані сторонами докази, дають підстави ухвалити рішення у справі.
13.05.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 та постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі №761/38266/14 зазначено, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з?явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи. У разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Встановлено, що 18.12.2024 між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір надання грошових коштів у позику №6390581224, відповідно до умов якого товариство надає позичальнику кредит у гривні, а Позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити комісію за надання Кредиту, проценти за користування Кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до п. 2.3. Договору сума кредиту (загальний розмір) складає: 11400,00 гривень.
Відповідно до п. 2.4, 2.5, 2.8. Договору, тип кредиту - кредит. Строк кредиту (строк дії Договору) 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 дні (в). Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів) , що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Позичальник виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби
Відповідно до п. 2.6 Договору, тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору та становить: 1% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 (ста вісімдесяти) календарних днів з дати укладення цього Договору. В цей період можливе використання Позичальником право користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою; 0,87% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат яка настане раніше). 2.6.2. Знижена процентна ставка 0.6% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Позичальник 17.01.2025, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів Позичальник, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Позичальник за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Позичальником умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Позичальника здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших позичальників, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Позичальник розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Позичальник погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Позичальником права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Позичальника, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.
Відповідно до п. 2.7 Договору, комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого Кредиту та нараховується на суму виданого за цим Договором Кредиту у день надання кредиту. Якщо в цьому пункті Договору значення розміру комісії за видачу Кредиту становить 0% (нуль процентів), це означає, що комісія за видачу Кредиту відсутня.
Відповідно до п. 3.1 Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 4.1 Договору, проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Відповідно до 5.1.11. Договору, товариство має право вимагати дострокового повернення кредиту, строк сплати якого ще не настав в повному обсязі у порядку та випадках , передбачених в п. 6.4. Договору.
Відповідно до п. 5.4.1 Договору, позичальник зобов'язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за надання Кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту), штрафи та пеню (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором.
Відповідно до п. 10.2 Договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє протягом строку, вказаного в п. 2.5. Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов'язання, Договір продовжує діяти до повного виконання Позичальником зобов'язань за ним.
Згідно п. 10.10 Договору, невід'ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Веб-сайті Товариства: https://finsfera.ua/ та які містяться в матеріалах справи.
Також, відповідачем було підписано електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором додаток №1 до договору, а саме графік платежів та паспорт споживчого кредиту, який є невід?ємною частиною договору, у відповідності до п. 10.10 Договору.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
За змістом ст. 6, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).
Також, слід зазначити, що ч. 2, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення. Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі. Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».
Ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
Так, у п. 11 Договору №6390581224від 18.12.2024, відповідачем зазначено його персональні дані, зокрема, ПІБ, номер паспорта, РНОКПП, місце реєстрації, номер телефону ( НОМЕР_2 ), електронну пошту ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та номер картки ( НОМЕР_1 ).
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб відносно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними та відсутні докази про те, що договір надання грошових коштів у позику №6390581224від 18.12.2024 укладено іншою особою.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором (кодом, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19 та від 18.07.2023 у справі №640/15944/19 та від 08.04.2026 у справі №705/1938/25.
Підписання договору надання грошових коштів у позику №6390581224від 18.12.2024, електронним підписом одноразовим ідентифікатором (2105), свідчить про те, що ОСОБА_1 цілком зрозумів всі умови договору та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Крім того, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Судом встановлено, що електронний підпис був накладений одноразовим ідентифікатором, який складається з унікальної алфавітно-цифрової послідовності, згенерований позикодавцем й надісланий клієнту індивідуально за допомогою смс-коду, що підтверджується інформацією з бази метаданих позивача, а тому, аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання договору надання грошових коштів у позику №6390581224 від 18.12.2024 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є доведеним та здійснено з дотриманням вимог законодавства.
Також, суд враховує, що принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: частиною першою статті 8 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; стаття 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»: юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Отже, встановлено, що вказаний договір надання грошових коштів у позику №6390581224 від 18.12.2024, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 18.12.2024 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Крім того, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Представник відповідача, заперечуючи проти позову, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем грошових коштів, а саме позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту перерахування грошових коштів на його рахунок.
Однак, суд критично оцінює зазначені твердження виходячи з наступного.
Перерахування на картковий рахунок відповідача - ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), грошових коштів в розмірі 11400,00 грн за договором надання грошових коштів у позику №6390581224 від 18.12.2024 підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 29.07.2025, з якого вбачається, що 18.12.2024 на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 , який вказаний ним у кредитному договорі, було перераховано кредитні кошти у розмірі 11400,00 грн, надавачем платіжних послуг є ТОВ ФК «Контрактовий дім», згідно умов договору №160523/1 про надання послуг з приймання та переказу платежів від 16.05.2023, та квитанцією до платіжної інструкції від 18.12.2024.
Вказані обставини підтверджується також інформацією, яка надана АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», на виконання вимог ухвали про витребування доказів, матеріалами справи в електронній формі та не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, враховуючи, що він не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до такої інформації, відповідно до законодавства.
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав договір надання грошових коштів у позику №6390581224 від 18.12.2024, отримав кредит у розмірі 11400,00 грн, однак умови договору щодо повернення зазначених коштів порушив.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У даному випалку, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 11400,00 грн та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору надання грошових коштів у позику №6390581224 від 18.12.2024 у розмірі 11400,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках у розмірі 14777,82 грн, слід зазначити наступне.
Представник відповідача заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитними договором складений самим кредитором, і не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. По ньому не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані, коли вони були нараховані.
Суд критично оцінює зазначене твердження, виходячи з наступного.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.
Також, згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.
Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за договором надання грошових коштів у позику №6390581224 від 18.12.2024з відповідача, позивачем надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що позичальник - ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 26177,82 грн, яка складається із: 11400,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14777,82 грн - заборгованість за процентами, які нараховані за період з 18.12.2024 до 12.11.2025, тобто в межах строку кредиту.
Крім того, згідно п. 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.
Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.
Встановлено, що ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, тому вказане товариство не може надати первинні банківські документи.
Тому, суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом розміру заборгованості, враховуючи, що позивачем надані докази отримання відповідачем кредитних коштів, а останній свого контррозрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надав.
Представник відповідача заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що визначений розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості кредиту), який не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов?язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 14777,82 грн, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором.
Однак, суд критично оцінює зазначене твердження виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Відповідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. За порушення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.
Однак, вказані норми застосовуються щодо нарахування непропорційно великих сум штрафних санкцій за порушення виконання позичальником умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не до відсотків за користування кредитом, які за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов'язань, їх зменшення чинним законодавством не передбачено.
Також, при розгляді справи відповідач не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсними пунктів кредитного договору щодо визначення розміру відсоткової ставки, у зв'язку з їх невідповідністю ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вирішення цього питання в рамках даної справи є неможливим, оскільки виходить за межі заявлених позовних вимог.
Так, представник відповідача заперечуючи проти позовних вимог зазначає про правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23.
Однак, суд відхиляє доводи представника відповідача, про те, що вказані висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.02.2025 у справі №679/1103/23 можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається представник відповідача (№679/1103/23) встановлені різні фактичні обставини.
Крім того, у вказаній постанові міститься посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, у якій зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також, у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Також, у постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Таким чином, проценти за користування кредитом визначені відповідно до ст. 1048, 1054, 10561 ЦК України, не є компенсацією у разі невиконання зобов'язань за договором у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Крім того, відповідно до п. 5.3.2 Договору позичальник має право відмовитись від укладення цього Договору без пояснення причин, лише у випадку виконання наступних необхідних умов: а) письмово повідомити про це Товариство не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання та отримання примірника цього Договору. Таке повідомлення направляється Позичальником Товариству на електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом за адресою місцезнаходження Товариства, вказані в Договорі; б) протягом семи календарних днів з дати направлення Товариству повідомлення, відповідно до попереднього підпункту Договору, повернути Товариству загальну суму кредиту, одержану згідно з цим Договором, та сплатити проценти за період з дня одержання кредитних коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою в цьому Договорі.
Тому, вимоги позивача про стягнення відсотків є обґрунтованими, оскільки такі умови прямо передбачені договором надання грошових коштів у позику №6390581224 від 18.12.2024 та Паспортом споживчого кредиту до вказаного договору, які підписані відповідачем, відтак, останній був обізнаний з такими умовами договору перед його укладанням.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі сплаченого судового збору - 2422,40 грн.
Керуючись ст. 11, 205, 207, 526, 598, 599, 610, 612, 625-629, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 12, 76 - 81, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА НОВА» заборгованість за договором надання грошових коштів у позику №6390581224 від 18.12.2024у розмірі 26177,82 грн (двадцять шість тисяч сто сімдесят сім гривень 82 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА НОВА» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВА НОВА», ЄДРПОУ: 44127243, місцезнаходження: вулиця Верхній Вал, будинок 10, поверх 2, офіс 5, місто Київ, 04071.
Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення складено 18.05.2026.
Суддя: О. В. Бондаренко