Справа № 760/32726/25
Провадження № 2/357/4072/26
18 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Вдовика А. В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні, в м. Біла Церква, в залі №5, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
11.11.2025року позивач - Товариство з Обмеженою Відповідальністю «ФК «Гелексі» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
1.Позиція сторін у справі.
В обґрунтування позову зазначено, що ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було організовано сервіс з надання онлайн позик (https://cashinsky.ца), який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики. Між ТОВ "Фінансова Компанія "Гелексі" (23.06.2025 року назву було змінено) та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №37239 від 09.11.2018 року в електронній формі. Позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0.01% в день, розмір комісії складає 1.9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов'язання, заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 25 249,50 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 20249,50 грн. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Враховуючи, що відповідачем у добровільному порядку не вчиняються дії, спрямовані на повернення кредитних коштів та процентів за договором, з метою захисту права й охоронюваних законом своїх інтересів, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, яку просить задовільнити у повному обсязі.
16.03.2026 року відповідачем на адресу суду направлено відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 зазначив, що вимоги позивача є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не доведені, оскільки матеріалами справи не підтверджено укладення між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №37239 від 09.11.2018, погодження ними умов кредитування та надання відповідачу кредиту. Відповідач заперечує факт укладення договору та розмір заборгованості, оскільки з наданих позивачем доказів не можливо дослідити електронну складову їх укладення, а саме: цілісність накладення електронних підписів у кредитному договорі, шлях та метод ідентифікації ОСОБА_1 в інформаційній телекомунікаційній системі кредитора при укладенні кредитного договору.
Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було б установити, що ОСОБА_1 пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону чи електронну пошту, які б він сам зазначив. Також відповідач не визнає факт заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір.
Крім того, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору. Разом з тим, доказів укладення такого договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не надано. Позивачем, разом з позовною заявою через систему Електронний суд надано пдф-файл який підписано: «loan_contract_37239.pdf», зміст якого - це Договір позики № 37239 від 09.11.2018».
Відповідач звертає увагу, що в позовній заяві в порушення вимог ЦПК України не зазначено про наявність у позивача або іншої особи оригіналу електронного доказу - «loan_contract_37239.pdf». Таким чином, сторона відповідача приходить до висновку, що позивачем надано оригінал електронного доказу - «loan_contract_37239.pdf». Частиною 4 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Доданий до позову пдф-файл - «loan_contract_37239.pdf» відкривається за допомогою стандартному програмного забезпечення «Adobe Acrobat Pro». Відкривши електронний файл з договором № 37239 від 09.11.2018 в програмному забезпеченні «Adobe Acrobat Pro» та обравши параметри «Свойства документа» встановлено, що такий електронний файл був створений 01.08.2025 о 23:18:02. Стороною відповідача долучено скрін-шот на якому зафіксовано дата створення електронного договору - 01.08.2025 о 23:18:02, що виключає отримання відповідачем у 2018 році будь-якого одноразового ідентифікатора та підписання договору № 37239 від 09.11.2018. Крім цього, відповідач зазначає, що на скрін-шоті № 1 також не вказано додаток за допомогою якого створений такий електронний доказ (файл документу), в «Свойства документа» навпроти додаток зазначено «unspecified», що з англійської мови перекладається «невизначено». Отже, неможливо прослідкувати та перевірити за допомогою якого саме програмного забезпечення створений електронний файл який був наданий до суду. Вищевикладені обставини та письмові пояснення стосується доданого до позову пдф-файлу - «loan_passport_37239.pdf.pdf», зміст якого - це «Паспорт позики».
Також, в позовній заяві в порушення вимог ЦПК України не зазначено про наявність у позивача або іншої особи оригіналу електронного доказу - «loan_passport_37239.pdf.pdf».Таким чином, сторона відповідача вважає, що позивачем надано оригінал електронного доказу - «loan_passport_37239.pdf.pdf», але відкривши електронний файл з Паспортом позики в програмному забезпеченні «Adobe Acrobat Pro» та обравши параметри «Свойства документа» встановлено, що такий електронний файл був створений 01.08.2025 о 23:28:29, що підтверджується на скрін-шот № 2.Відповідач зазначає, що на долученому вище скрін-шоті зафіксовано дата створення електронного договору - 01.08.2025 о 23:28:29, що виключає підписання відповідачем у 2018 році Паспорта позика та укладання договору № 37239 від 09.11.2018. Таким чином, відповідач вважає, що інформація про одноразовий ідентифікатор зазначена в договорі зафіксована не в автоматичному режимі інформаційною-телекомунікаційною системою ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ», а шляхом механічного втручання зацікавленої особи в електронну форму такого договору.
При цьому, зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 не підтверджує підписання останнім кредитного договору в електронній формі. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, в тому числі з підстав неукладення спірного кредитного договору, вважає, що позивач не довів, що наданий електронний файл з якого було виготовлено копію договору № 37239 від 09.11.2018, яка міститься в матеріалах справи, є належним, допустимим і достовірним доказом.
Також, сторона відповідача зазначає, що позивач не надав суду докази про отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, про здійснення входу останньою на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору в електронному вигляді, що відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 24 травня 2024 року. Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні праві підстави для судового захисту прав та інтересів останнього. Як вбачається з позовної заяви та доданої роздруківки договору позивач не пояснив в який спосіб позичальник має отримувати одноразовий ідентифікатор, та не надав доказів такого отримання та використання. Перевіривши пдф-файл «loan_contract_37239.pdf» в якому наявний зміст договору на сайті центрального засвідчувального органу https://czo.gov.ua/verify, можна пересвідчитись, що такий пдф-файл не містить електронного підпису як з боку відповідача так і з боку «первісного кредитора». Тож, надана роздруківка договору не може свідчити про його цілісність та незмінність.
Також, сторона відповідача зазначає, що пунктом 9.3. кредитного договору № 37239 від 09.11.2018 визначено, що невід'ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ». Так само, позивач не надав суду Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ», які б були підписані відповідачем. На підтвердження укладення договору № 37239 від 09.11.2018 позивач не надав докази, що одноразовий ідентифікатор вказаний в наданому договорі «76145640» був направлений ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на номер телефону чи електронну пошту ОСОБА_1 .
Крім цього, відповідач заперечує зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, оскільки долучена позивачем відповідь ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» вих. № 37239 від 01.09. 2025 року, згідно з яким, 09.11.2018. року було здійснено грошовий переказ у розмірі 5000,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , є неналежним та недопустимим доказом на підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин з кредитування та отримання відповідачем кредитних коштів, а лише підтверджує проведення платежу в системі. Позивач не заявляв клопотання про витребування інформації про належність платіжної картки відповідачу та підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 5000,00 грн. Крім цього, відповідпч зазначає, що будь яких даних відповідача у вказаній Інформаційній довідці не міститься. Щодо наведеного, сторона відповідача послалася на правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від у постанові Верховного Суду від 17 грудня2020 року у справі N 78/2177/15-ц.
Відповідач стверджує, що розрахунки заборгованості за Договорами про надання фінансового кредиту не є доказами наявності або відсутності договірних зобов'язань між сторонами, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог.
Щодо стягнення заборгованості за комісію, відповідач зазначає, що графіком платежів визначено платіж - комісійна винагорода за користування позикою в розмірі 2 175,00 грн., однак відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» положення договору про надання кредиту про сплату позичальником на користь Товариства комісії за надання кредиту є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії необґрунтованою. Крім цього, відповідач заперечує проти стягнення відсотків у заявленому розмірі, які обраховані поза межами строку дії договору. Відповідач вважає вимоги позивача у цій частині необгрунтованими та такими, що не відповідають умовам договору. Зокрема: за Договором позики №37239 від 09.11.2018 року, вказана позики 5000,00 грн., строк повернення позики 08.12.2018, плата за користування позикою складається з процентів у розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики та комісії у розмірі 1,5% в день від початкового розміру позики. Оскільки в наданому примірнику договору визначено строк кредиту з 09 листопада до 08 грудня 2018 року і у матеріалах справи відсутні докази щодо пролонгації договору, з урахуванням визначеної в графіку платежів сукупної вартості кредиту, розмір заборгованості по відсоткам не може бути більше 15,00 грн. (5 000,00 грн. х 0,01 % (0,50 грн.) х 30 днів). Отже, відповідач вважає, що позивачем безпідставно визначено заборгованість по процентам в розмірі 20 249,50 грн. З урахуванням викладеної у відзиві позиції, відповідач просить відмовити у позові повністю, стягнути судові витрати по оплаті послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги в розмірі 6 000,00 грн.
Представник позивача адвокат Рудзей Ю.В. скористався своїм правом та через систему «Електронний суд» скерував до суду відповідь на відзив, в якому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача зазначив, що з відповідачем було укладено електронний договір позики із застосуванням електронного підпису. ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті кредитора прийняв адресовану йому пропозицію укласти електронний договір, заповнивши відповідну заяву. При цьому, без ознайомлення з Умовами надання коштів у позику подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим, зокрема, обов'язковим є проставлення клієнтом чекбоксу «з умовами договору позики згоден». Завершальним етапом укладення договору позики є його підписання сторонами. Використання для підписання договору позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства. При цьому, номер номер телефону Відповідача НОМЕР_2 , на який був надісланий одноразовий ідентифікатор та номер банківської картки зазначалось в інформаційно - телекомунікацій системі позивача. Отже, для укладення кредитного договору необхідно здійснити певну послідовність дій, направлених на реальне укладення договору та отримання коштів, а нездійснення чи незавершення дії унеможливлює укладення договору. Таким чином, кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Що стосується перерахування відповідачу кредитних коштів, то позивач зазначає, що позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому, з метою перерахування коштів Позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ “ФК “ЕЛАЕНС», дане товариство є компанією , що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ “ФК “ЕЛАЕНС» (ТМ "ФОНДІ") надавало «ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.
Позивач звертає увагу на те, що у випадку якщо відповідач заперечує належність йому карти/рахунку чи призначення платежу, це є питанням доказування, яке відповідач має підтвердити документально. Відповідач у відзиві не надав жодного документа, який би доводив, що карта з наведеним у довідці маскуванням йому не належить або що перерахування здійснено з інших підстав.
Крім того, відповідно до п. 2.1 договору, строк його дії до повного виконання позичальником зобов'язань за договором, яким також встановлено проценти за користування позикою, комісійну винагороду та підвищену комісійну винагороду. У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення.
Із умов договору вбачається, що сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування більших відсотків за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватися позикою. З розрахунку заборгованості вбачається, що підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України за правилами, визначеними п. 5.3 договору позики, який розміщено у розділі «відповідальність сторін», а не як відсотки за правомірне користування кредитом.
Отже, умовами Договору позики, нарахування та сплата комісії визначена сторонами кредитування та безпосередньо узгоджена з позичальником шляхом підписання Договору позики, а тому платежі за комісією правомірно включені до заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.
Представник позивача адвокат Рудзей Ю.В. через систему «Електронний суд» скерував до суду від ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ»» заяву на виконання ухвали суду про витребування доказів, повідомив, що наданий суду, при поданні позовної заяви, Договір позики, який було укладено в електронному вигляді (з підписами сторін у вигляді нанесеними за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.) є оригіналом такого правочину і єдиним його примірником, який перебуває у розпорядженні позивача. Аналогічна ситуація і з паспортом позики, який створений і існує лише в одному примірнику у електронному вигляді і теж був доданий до позовної заяви.
Одноразовий пароль-ідентифікатор, це оті літери та цифри, що зазначені на 9 сторінці договору, в розділі 10, під словами “ Електронний підпис одноразовим ідентифікатором». Аналогічний чином підписано і паспорт позики, на сторінці 4 та 5 документу.
При цьому, позивач просить не плутати, даний електронний підпис одноразовим ідентифікатором із кваліфікованим електронним підписом, носієм якого є відповідний апаратний пристрій або файл, що виготовляється сертифікованим надавачем таких послуг. Поряд з цим, п. 8.6 Договору позики, чітко визначає, що Сторони підтверджують, що примірники всіх укладених Договорів, а також змін і додатків до них вручаються Позичальнику шляхом їх розміщення (відображення) в Особистому кабінеті з моменту їх підписання Позичальником. Таким чином, разом з позовною заявою суду було надано всі наявні у Позивача докази, що підтверджують: ознайомлення Позичальника з умовами Договору підписання Позичальником Договору за допомогою одноразового ідентифікатора перерахування коштів на картковий рахунок відповідач. а Інші докази у позивача відстуні
2. Процесуальні дії та рішення у справі.
26.12.2025 року ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва Усатова І.А. дану справу було передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи вказану справу передано на розгляд судді Ярмолі О.Я.
04.03.2026 року судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
16.03.2026 року представник відповідача адвокат Калінін С.К. через систему «Електронний суд» подав суду клопотання про витребування оригіналу електронного доказу; відзив на позов із додатками у "PDF" форматі файлів.
16.03.2026 року представник позивача адвокат Рудзей Ю.В. через систему «Електронний суд» подав суду відповідь на відзив; клопотання про витребування доказів.
23.03.2026 року представник відповідача адвокат Калінін С.К. через систему «Електронний суд» подав суду заперечення на клопотання про витребування доказів.
15.04.2026 року судом постановлено ухвалу, якою задоволенно клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Калініна С.К. про витребування від ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ»» оригіналу електронного доказу. Також задоволено клопотання представника позивача ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ»» Рудзей Ю.В. про витребування доказів від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».
22.04.2026 року від ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ»» надійшла заява на виконання ухвали суду від 15.04.2026.
04.05.2026 року від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» виконання ухвали суду від 15.04.2026 надійшла запитувана інформація.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, відповідач подав суду відзив на позов та заяву про розгляд даної справи без його участі.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.
Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Ч. 2. см. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акценту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію Банку Відповідач підписом у Заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг визнає та погоджується на запропоновані Банком умови користування послугами Банку.
Згідно ст.1054 ЦК України банк зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин по кредитних договорах застосовуються положення ст.ст.1046-1053 ЦК України, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст.1050 ЦК України якщо позичальник вчасно не повернув суму боргу, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір % не встановлений договором.
Відповідно до ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонам.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовим ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду .
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Судом встановлено, що ТОВ "Фінансова Компанія "Гелексі" та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, уклали договір позики №37239 від 09.11.2018 року в електронній формі.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року №675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (абзац другий частини другої статті 679 Цивільного кодексу України).
Порядок укладення електронного договору визначено статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно приписів якої пропозиція укласти електронний двір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію, укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частина 6 статті 11 Закону України « Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснений логічно пов'язані з нею.
Отже, ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено три способи надання особою, якій була адресована пропозиція укласти електронний договір, відповіді про її прийняття (акцепт).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди) (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи слідує, що в результаті платіжної операції, ініційованої позикодавцем, за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів в розмірі позики була перерахована на картковий рахунок, вказаний позичальником при укладанні Договору позики, що підтверджується відповідною довідкою, яка додана до позовної заяви.
На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності.
Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01 % в день, розмір комісії складає 1,5 %, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%
ОСОБА_1 підписав електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором / 76145640 /, а ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» 09.11.2018 року перерахувало суму позики в розмірі 5000 грн. на вказану відповідачем платіжну картку № НОМЕР_1 .
При цьому слід зазначити, що на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Універсалбанк» провів детальну перевірку та надав інформацію, що на ім'я відповідача було емітовано банківську картку № НОМЕР_3 , вказано номер телефону, на який надсилається інформація для підтвердження здійснення операцій за вказаною платіжною карткою та надано інформацію про рух коштів по рахунку за період з 08.11.2018 по 10.11.2018 .
Позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 25 249,50 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 20249,50 грн. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже кредитний договір №37239 від 09.11.2018, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, належним чином підтверджує погодження сторонами справи умов кредитування, оскільки без здійснення входу на веб-сайт кредитора за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення своїх персональних даних, номера телефону, карткового рахунку, договір між сторонами не був би укладений, а тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем. Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав. Доказів звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.
Доказів того, що вказана картка не належить відповідачу, або відсутнє зарахування 5000 грн на виконання умов кредитного договору, у вказаний період, відповідачем не надано. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що номер телефону, який використувався під час укладення кредитного договору йому не належить, та не є його фінансовим номером, що унеможливлювало б підтвердження проведення операції по підписанню договору.
Наведені вище обставини відповідачем усупереч ст. 12,81 ЦПК України не спростовані, що є його процесуальним обов'язком, при цьому позивачем надані докази, які спростовують наведені вище доводи відповідача, оскільки слугують підтвердженням існування між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 кредитних правовідносин.
Також, суд звертає увагу на суперечливу поведінку сторони відповідача у даній справі та зловживання процесуальними правами. Оскільки сторона відповідача, заперечуючи сам факт укладення кредитного договору та факт надання відповідачу кредитних коштів, водночас заявляє заперечення щодо розміру процентної ставки за цим договором,строку кредитування, вказує на недоведеність факту невиконання умов кредитного договору відповідачем. Така позиція є внутрішньо несумісною, оскільки заперечення умов договору щодо процентів, строків та інших платежів можливе виключно в межах визнання існування самого договору та факту отримання кредитних коштів. Фактично сторона відповідача формує свою процесуальну позицію, виходячи з презумпції укладеного кредитного договору та надання коштів, але намагається уникнути негативних для себе наслідків, пов'язаних із виконанням договірних зобов'язань, шляхом одночасного заперечення самого юридичного факту виникнення таких зобов'язань.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду, сформульованих, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 910/2418/17 та від 21.11.2018 у справі № 910/8123/17, сторона, яка своєю поведінкою або процесуальними заявами створює у іншої сторони обґрунтоване уявлення про певний стан правовідносин, не вправі згодом займати протилежну позицію.
Отже, одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо строків, процентів, належного перерахування коштів, з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача є непослідовними та відхиляються судом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. ( Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).
Перевіривши надані позивачем розрахунки та взявши до уваги умови кредитного договору, суд вважає доведеним обставину порушення відповідачем умов такого кредитного договору в частині своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені кредитним договором терміни. Однак, суд не погоджується з розміром та періодом нарахованих позивачем відсотків, комісії, пені.
Так, з наданого суду розрахунку заборгованості за договором позики №37239 від 09.11.2018 року слідує, що позивач, починаючи з 08.12.2018 (позика просторочена) та по 06.04.2019 здійснив нарахування відповідачу суми прострочених комісій, суми пені за тілом, та окремо, пеню на %. Згідно наданого позивачем розрахунку підсумкова заборгованість на кінець періоду (06.04.2019) становить 27177,91 грн. А в позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість відповідача станом на дату подання позову складає 25 249,50 грн. Така розбіжність в розрахунку боргу (27177,91 і 25 249,50 грн.) нічим не обґрунтована. Розрахунку боргу на суму 25 249,50 грн. не надано.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач здійснив нарахування заборгованості поза межами строку кредитування.
Так, згідно умов Договору позики №37239 чітко визначено строк повернення позики 08.12.2018 (п.1.1.5 Договору).
Також, сторони погодили в цьому ж Договорі Графік платежів де чітко вказано термін платежу 08.12.2018, зазначені : сума позики, проценти та комісійна винагорода, усього 7189,5 грн.
Щодо п. Договору 2.1., де зазначено, що строк дії Договору до повного виконання позичальником зобов'язань за Договором, суд зазначає наступне.
Додаткових угод щодо зміни строку позики та її вартості матеріали справи не містять.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц), яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, суд вважає недоведеною вимогу про стягнення з відповідача суми відсотків, що нараховані за період після 08.12.2018, тобто поза межами погодженого строку кредитування.
Частиною 8 ст.18 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Виходячи із принципу змагальності сторін, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості, обов'язком позивача є доведення належними та допустимими доказами умов кредитування та наявності заборгованості. Але позивач не надав обґрунтованого розрахунку заборгованості відсотків за вказаним кредитним договором, із відображенням всіх складових боргу та періоду їх нарахування на суму 20249,50 грн.
Отже, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення та з відповідача слід стягнути заборгованість за Договором позики №37239 в сумі 7189,5 грн., що виникла станом на 08.12.2018, тобто на дату закінчення строку кредитування.
Судові витрати.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Позивач стверджує, що поніс витрати на правничу допомогу в даній справі на суму 5000,00 грн., що підтверджується довіреністю, Договором про надання правничої допомоги від 09.07.2025 та Актом наданих послуг № 37239. В зазначеному Акті, зокрема, зазначено, що адвокат оцінює в 1000 грн. послугу за правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів Клієнта, а також, окремо, адвокат оцінює в 3000 грн. послугу за складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, і 1000 грн коштує послуга - формування додатків до позовної заяви (письмові докази).
Однак, суд вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, не обгрунтованим. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, наявність чисельної судової практики в даній категорії спорів, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про зменшення розміру зазначених витрат та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 гривень.
Оскільки позов задоволено частково, на 28,47 %, то судові витрати (судовий збір 2423 грн. + витрати правничої допомоги 3000 грн.), що підлягють пропорційному стягненню з відповідача становлять 1543,92 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263, 264, 354 ЦПК України, суд -
Позов ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Товариства з Обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія«Гелексі» (код ЄДРПОУ: 41229318) заборгованість за договором позики у сумі 7189 грн.50 коп. (сім тисяч сто вісімдесят дев'ять гривень, 50 копійок ) та судові витрати по справі в сумі 1543,92 грн. (одна тисяча п'ятсот сорок три гривнi 92 копійок ).
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: Товариство з Обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гелексі» місцезнаходження за адресою: 01054, Київ, вул.В.Липинського, б.10/1, код ЄДРПОУ:41229318.
Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
З урахуванням норми ч. 5 ст. 268 ЦПК України, повний текст рішення складено та підписано 18.05.2026 року.
Суддя О. Я. Ярмола