15 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/733/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 12492,79 грн (а.с.49-56).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що солдата запасу ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 грудня 2025 року №1553-ОС зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону «Про результати службового розслідування» від 03 січня 2026 року №20-ОД та висновку службового розслідування від 02 січня 2026 року №04.3.3.1/2/26-Вн, за фактом самовільного залишення 21 грудня 2025 року пункту прийому особового складу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону солдатом ОСОБА_2 - являється підтвердженим. Разом з тим, згідно з довідкою від 27 грудня 2025 року №1611 фінансово-економічного відділу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону солдату ОСОБА_1 за час його відсутності на військовій службі, здійснювалась виплата грошового забезпечення у сумі 12 492,79 грн.
У добровільному порядку відповідач не відшкодував безпідставно набуті кошти, чим наніс збиток державі в особі Військової частини НОМЕР_1 у розмірі 12 492,79 грн, тому позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення коштів.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження 18 лютого 2026 року (а.с.89), відзив на позов не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові, суд встановив такі обставини.
Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 16 грудня 2025 року №1553-ОС, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення солдата запасу ОСОБА_1 , який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 грудня 2025 року (а.с.57).
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 24 грудня 2025 року №1598-ОС солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, вважати таким, що самовільно залишив військову частину (місця проходження військової служби) з 21 грудня 2025 року (а.с.59). Не зараховувати період військової служби до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії х 21 грудня 2025 року до дня повернення до виконання військового обов'язку. Виплату грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснювати з 21 грудня 2025 року до дня повернення до виконання військового обов'язку.
Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону «Про результати службового розслідування» від 03 січня 2026 року №20-ОД та висновку службового розслідування від 02 січня 2026 року №04.3.3.1/2/26-Вн, факт самовільного залишення 21 грудня 2025 року пункту прийому особового складу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону солдатом ОСОБА_1 являється підтвердженим (а.с.62-71).
З довідки-розрахунку нарахованого та виплаченого солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21 грудня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 27 грудня 2025 року №1611 слідує, що за вказаний період відповідачу виплачено грошове забезпечення у сумі 12 492,79 грн (а.с.72).
З метою добровільного повернення заборгованості у сумі 12 492,79 грн Військова частина НОМЕР_1 надіслала відповідачу листи від 09 січня 2026 року №10/701-26-Вих, від 27 січня 2026 року №10/1881-26-Вих про добровільне відшкодування завданої шкоди на суму 12492,79 грн, однак в добровільному порядку позивач кошти не відшкодував (а.с.73-76).
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Приписами частини першої статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Згідно зі статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та військовослужбовці одержують грошове та речове забезпечення за рахунок держави.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція №558).
Відповідно до пункту 2 Інструкції №558, термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
З метою визначення порядку організації та ведення фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28 лютого 2006 року №155 затверджено Інструкцію про організацію фінансового господарства органах Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція №155).
Відповідно до підпункту 28.3. пункту 2 Інструкція №155 визначено, що виплата грошового забезпечення (заробітної плати) особовому складу провадиться у строки, що встановлюються начальниками (командирами) органів Держприкордонслужби за погодженням з місцевими органами Державного казначейства України, а саме: військовослужбовцям - один раз на місяць - у період з 15 по 20 число за поточний місяць.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначені Закон України від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-ІХ).
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закон №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
За приписами частин першої, другої статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
За обставин цієї справи, фактично відповідач залишається у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 , однак на момент звернення з позовом він не виконує покладених на нього обов'язків військової служби та не отримує грошового забезпечення, з якого можна було б здійснити утримання. Це створює ситуацію правової прогалини, адже на практиці військова частина позбавлена можливості застосувати передбачений законом внутрішній порядок стягнення. Водночас інтереси держави як власника бюджетних коштів потребують належного та ефективного захисту.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне застосувати механізм аналогії закону, закріплений у частині шостій статті 7 КАС України, який передбачає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
У даному випадку найбільш близьким за своєю суттю є положення статті 12 Закону №160-ІХ .
Відповідно до частини першої статті 12 Закону №160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Застосування зазначеної норми за аналогією є обґрунтованим, оскільки відповідач перебуває у схожому правовому становищі: він фактично не виконує військову службу, добровільно кошти не відшкодовує, а отже військова частина змушена звертатися до суду як єдиного органу, уповноваженого вирішити спір та забезпечити захист інтересів держави. Такий підхід відповідає не лише вимогам законодавства, а й основоположним принципам правової визначеності, справедливості та недопустимості безпідставного збагачення за рахунок бюджетних коштів.
Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.
Згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
У спірних правовідносинах, висновком службового розслідування встановлений факт самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 військової частини (місця проходження військової служби) з 21 грудня 2025 року, в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим матеріали службового розслідування відносно відповідача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України направлено до територіального управління Державного бюро розслідувань.
Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за період з 21 грудня 2025 року по 31 грудня 2025 року.
Оскільки, грошові кошти набуті відповідачем недобросовісно, тому у відповідача виник обов'язок щодо повернення позивачу безпідставно набутого грошового забезпечення.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно із частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки у цій справі задоволено позов суб'єкта владних повноважень, тому судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3328,00 грн згідно із платіжною інструкцією від 14 січня 2026 №776 (а.с.17) з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) про стягнення коштів задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) кошти в сумі 12492,79 грн (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто дві грн 79 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк