15 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1422/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 23 січня 2026 року №032950013639 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII); зобов'язання призначити і виплачувати пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з 01 листопада 2025 року.
Позов обґрунтований тим, що позивач є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, та 14 січня 2026 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до приписів Закону №796-XII, але отримала рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років.
Із таким рішенням позивач не погоджується та вважає, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та наданий органу Пенсійного фонду витяг з Реєстру територіальної громади від 14 січня 2026 року підтверджують проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років. Позивач також стверджує, що канікули під час навчання у медичному інституті (1988 - 1992 роки) вона проводила у своїх батьків у селищі Любешів Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); відмовлено в задоволені заяви про виклик свідків та про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.28-32). В обґрунтування цієї позиції вказав, що засобами програмного забезпечення ГУ ПФУ у Львівській області було визначене уповноваженим органом на розгляд заяви ОСОБА_1 від 14 січня 2026 року. Позивач до заяви надала витяг з Реєстру територіальної громади від 14 січня 2026 року, в якій зазначено період її реєстрації та постійного проживання з 17 березня 1981 року по 25 серпня 1988 року. Однак наданими документами не підтверджено, що станом на 01 січня 1993 року позивач фактично проживала або відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки, тобто не підтверджено у встановленому порядку право на зниження пенсійного віку згідно із статтею 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідач вважає, що його рішення є законним та підстави для його скасування відсутні.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
14 січня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с.37).
Після реєстрації працівниками ГУ ПФУ у Волинській області заяви та формування електронної пенсійної справи заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 23 січня 2026 року №032950013639 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку з тих підстав, що обчислений станом на 01 січня 1993 року період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення становить 2 роки 04 місяці (менше трьох років) (а.с.11).
Це рішення і є предметом оскарження.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Частиною першою статті 9 Закону України від 09 березня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Як передбачено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, встановлені статтею 55 Закону №796-ХІІ.
Так частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи - особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106).
Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2023 року №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Пунктом 2.22 розділу II Порядку №22-1 установлено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17, від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26 червня 1995 року (а.с.6), ОСОБА_1 належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Однак суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.
Посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом №796-ХІІ.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі №708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №212/12245/13-а.
Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 перелік документів, що подається особою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.
Вказаний висновок застосовано у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23, від 25 березня 2026 року у справі №240/322/25.
Верховний Суд (постанови від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 23 січня 2026 року №032950013639 стала відсутність достатнього підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у визначений статтею 55 Закону №796-XII період, тобто станом на 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років).
Отже, ключовим питанням є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача у зв'язку з постійним проживанням або роботою у цій зоні радіоактивного забруднення саме станом на 01 січня 1993 року.
З долученого до заяви про призначення пенсії витягу з Реєстру територіальної громади від 14 січня 2026 року (а.с.9) слідує, що позивач була зареєстрована та проживала з 17 березня 1981 року по 25 серпня 1988 року у селищі Любешів Волинської області.
Тобто, у межах зазначеного в Реєстрі періоду значення у справі має саме період з 26 квітня 1986 року по 25 серпня 1988 року.
Згідно з додатком 1 до Постанови №106 селище Любешів Волинської області включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач стверджує, що проживала у вказаному населеному пункті і під час навчання у Львівському ордена Дружби народів державному медичному інституті (у період канікул).
Так згідно з архівною довідкою від 29 жовтня 2025 року №01-15/396 ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) навчалася на денній формі навчання фармацевтичного факультету Львівського ордена Дружби народів державного медичного інституту з 01 вересня 1988 року по 28 червня 1993 року (а.с.8), що також підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 (а.с.7).
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 вказував, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Попри твердження позивача про перебування на канікулах у селищі Любешів, матеріали справи не містять відомостей, що засвідчують зміну її фактичного чи офіційного місця проживання.
Окремо слід зазначити, що пояснення свідків не можуть братися до уваги в підтвердження факту постійного проживання позивача у вказаному населеному пункті, оскільки ці пояснення не є допустимим доказом з огляду на приписи підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1.
Архівна довідка навчального закладу лише доводить факт навчання у період з 01 вересня 1988 року по 28 червня 1992 року в місті Львові (не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення) на денній формі навчання та у ній вказана приблизна тривалість канікул (у зимовий період - не менше двох тижнів, у літній - не менше восьми).
При цьому Верховний Суд у постанові від 25 березня 2026 року у справі №240/322/25 вказав, що тривалість літніх та зимових канікул має підтверджуватися наказами навчального закладу. Такі у справі відсутні.
Між тим позивач у літні та зимові місяці - з 06 липня 1989 року по 19 липня 1989 року, з 06 липня 1990 року по 19 липня 1990 року, з 15 січня 1991 року по 28 січня 1991 року, з 01 липня 1991 року по 20 липня 1991 року, 13 січня 1992 року по 08 лютого 1992 року, з 06 липня 1992 року по 17 липня 1992 року - проходила практику у місті Львові та селі Березоточе, які не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, указані докази у сукупності не доводять фактичну тривалість проживання позивача під час канікул у зоні гарантованого добровільного відселення.
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
На думку суду, наявними у справі доказами підтверджено фактичне постійне проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року з 26 квітня 1986 року по 25 серпня 1988 року, що становить менше трьох років. Проживання у зоні гарантованого добровільного після 01 січня 1993 року вже не має вирішального значення.
Верховний Суд у постановах від 11 березня 2024 у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01 січня 1993 року позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача ГУ ПФУ у Львівській області були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за заявою від 14 січня 2026 року, оскільки за наданими документами станом на 01 січня 1993 року період її фактичного постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII. Тому оскаржуване у цій справі рішення від 23 січня 2026 року №032950013639 про відмову у призначенні пенсії є правомірним, у зв'язку із чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення та похідної позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 01 листопада 2025 року належить відмовити.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська область, місто Львів, вулиця Митрополита Андрея, будинок 10, ідентифікаційний код юридичної особи 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк