ЄУН: 336/4721/26
Провадження №: 1-кс/336/368/2026
15.05.26
Іменем України
15 травня 2026 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні № 12026082080000678 від 13.05.2026 за ч. 1 ст. 263 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Матвіївки Вільнянського району Запорізької області, громадянина України, українця, який має повну загальну середню освіту, не одруженого, який не має на утримані неповнолітніх дітей та малолітніх дітей, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
15.05.2025 в провадження слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 надійшло клопотання у кримінальному провадженні № 12026082080000678 від 13.05.2026 за ч. 1 ст. 263 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обгрунтування клопотання зазначено, що в ідповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан. В подальшому, Указом Президента України №734/2023 від 06 листопада 2023 року воєнний стан в Україні продовжено строком на 90 діб.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статуту внутрішньої служби ЗС України) військовослужбовець, А7296, у військовому званні «солдат», зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, поважати честь і гідність кожної людини, додержуватися правил поведінки військовослужбовців, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, берегти державне майно, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять про Збройні Сили України в цілому.
Відповідно до ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗС України), військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця бездоганно та неухильно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, застосовувати зброю лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби ЗС України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений слідством час, але не пізніше 13.05.2026, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 8 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та корегування роти безпілотних авіаційних комплексів 1 штурмового батальйону у військовому званні «солдат», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на незаконне придбання, носіння, зберігання, бойових припасів та вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, в порушення вимог Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 12 жовтня 1992 року № 576 та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної та холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, незаконно приніс до місця свого тимчасового мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , 1 (одну) гранату «РГН» та 2 (два) бойові уніфіковані підривачі дистанційної дії типу УЗРГМ та УДЗ промислового виготовлення, які являються самостійними вибуховими пристроями, відносяться до засобів підриву (ініціювання вибуху), які ОСОБА_4 незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу, до 13.05.2025.
Надалі, 13.05.2025 в період часу з 22:33 години до 23:33 години, під час огляду місця події біля місця проживання ОСОБА_4 , а саме за адресою: АДРЕСА_3 , вилучено 1 (один) предмет сферичної форми, який є корпусом наступальної осколкової гранати «РГН» промислового виготовлення, який до бойових припасів та вибухових пристроїв не відноситься, але містить в собі заряди бризантної вибухової речовини A-XI-1 (флегматизований гексоген) масою 114 г, 1 (один), предмет складної циліндричної форми, за своїми ознаками є бойовим уніфікованим підривачем дистанційної дії типу УЗРГМ, промислового виготовлення, який до бойових припасів не відноситься, але є самостійним вибуховим пристроєм і відноситься до засобів підриву (ініціювання вибуху) та містить в собі ініціюючу вибухову речовину ТНРС масою 0,1 г, азид свинцю масою 0,2 г та бризантну вибухову речовину підвищеної потужності ТЕН або гексоген масою 0,1 г, та 1 предмет напівсферичної форми за своїми ознаками є бойовим ударно-дистанційним підривачем УДЗ, промислового виготовлення, який до бойових припасів не відноситься, але є самостійним вибуховим пристроєм і відноситься до засобів підриву (ініціювання вибуху) та містить в собі ініціюючу речовину ТНРС масою 0,1 г, азид свинцю масою 0,2 г та бризантну вибухову речовину підвищеної потужності ТЕН або гексоген масою 1 г;
Вказаний корпус наступальної осколкової ручної гранати РГН в конструктивному поєднанні з бойовим ударно-дистанційним підривачем УДЗ є бойовою ручною наступальною осколковою гранатою РГН, промислового виготовлення, яка відноситься до бойових припасів та вибухових пристроїв військового призначення.
14 травня 2026 року складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_4 про те, що він підозрюється незаконному носінні, зберіганні, придбанні бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України.
Підставою для повідомлення підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України є: протокол огляду місця події за адресою: АДРЕСА_3 , від 13.05.2026; речові докази та постанова про визнання речовими доказами від 13.05.2026; протоколи допитів свідків ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; висновком судової експертизи Запорізького НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/108-26/9547-ВТХ від 14.05.2026.
Крім того, згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: підозрюваний ОСОБА_4 , може: переховуватися від органів досудового розслідування; незаконно впливати на свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , скоїв тяжкий злочин, за який Кримінальним Кодексом України передбачено покарання, у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Враховуючи те, що підозрюваний не має постійного джерела доходу, веде асоціальний спосіб життя, у тому числі із вживанням наркотичних засобів.
Усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та невідворотності покарання за його вчинення, існує ризик, що підозрюваний ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, буде переховуватись від органів досудового розслідування та суду, чим перешкоджатиме встановленню істини по справі.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. При оцінці дій підозрюваного варто враховувати їх суспільну небезпечність, яка полягає у зберіганні вибухових пристроїв та речовин за місцем свого мешкання, що могло призвести до жертв як із числа членів сім'ї підозрюваного так і серед пересічних громадян, оскільки підозрюваний зберігав вказані предмети при собі та міг вільно пересуватися громадськими місцями, що також могло призвести до тяжких наслідків.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 , у вигляді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов'язання є те, що підозрюваний зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання підозрюваним його обов'язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку солдат повинен повернутися до місця мешкання, реєстрації або місця служби, тобто до підрозділу військової частини НОМЕР_1 , яка в будь-який час може змінити своє місце розтушування, що створить умови та змогу солдату ОСОБА_4 , здійснювати вплив на свідків та переховуватися від органу досудового розслідування. З огляду на вище викладене буде неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою підозрюваного, що дасть останньому можливість переховуватись від правосуддя, надасть останньому можливість переховуватись від органу досудового розслідування та суду та здійснювати тиск на свідка, щоб остання відмовилась від своїх показань.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 , у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що органом досудового розслідування встановлено, що вказаний запобіжний захід в умовах воєнного стану, позбавляє військовослужбовця виконувати свій конституційний обов'язок, що не кореспондується із ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, в свою чергу обрання відносно підозрюваного іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, створить передумови для переховування ОСОБА_4 , від органів досудового розслідування та/або суду. Більше того, за таких обставин ОСОБА_4 , отримає можливість незаконно впливати на свідка у кримінальному провадженні будь-яким чином.
Крім, цього суд при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, повинен з'ясувати технічні можливості реалізації вказаного виду запобіжного заходу та наявність електронних засобів контролю, які передбачені для виконання даного виду запобіжного заходу, з метою забезпечення своєчасного запобігання можливим спробам підозрюваного невиконання вимог обраного відносно нього запобіжного заходу.
Водночас, необхідно брати до уваги і саму особистість підозрюваного, враховуючи його репутацію, соціальні зв'язки тощо.
Крім того, можливість незаконного впливу на свідка, спрямовану на зміну її показань в суді, наданих нею органу досудового розслідування, з метою перешкоджання доказуванню стороною обвинувачення перед судом усіх фактичних даних, які встановлені у ході досудового розслідування, порушує принцип змагальності кримінального провадження, визначений ст. 22 КК України. З огляду на це, орган досудового розслідування вважає, що такий вид запобіжного заходу як домашній арешт не є достатнім і не виправдовує, настання ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України лише у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 , у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до органу досудового розслідування та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Разом з тим, поручителі з числа цивільних осіб не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків щодо не здійснення впливу на свідка, крім того ОСОБА_4 , являється військовослужбовцем і повинен проходити військову службу за місцем дислокації військової частини, що фактично унеможливить поручителем з числа цивільних осіб забезпечити належне виконання покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України. Водночас, поручителі з числа командування військової частини та інших військових формувань не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків щодо не здійснення впливу на потерпілу.
За таких обставин застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; що підозрюваний ОСОБА_4 , має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_4 , для запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування виключного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Крім того, бажання ОСОБА_4 уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними.
Не утворює підстав для звільнення підозрюваного і участь останнього у бойових діях пов'язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для ОСОБА_4 , жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки.
Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного будь-якого альтернативного запобіжного заходу, сторона обвинувачення звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно підозрюваного під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою.
Водночас, у випадку застосування судом запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_4 , у вигляді застави, слід зазначити, що підозрюваний будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , який бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, отримує грошове забезпечення та додаткові винагороди в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційна часу участі у таких діях та заходах, що регламентується Постановою Кабінету Міністру України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під варту ОСОБА_4 .
Такий висновок сторони обвинувачення не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_4 , під вартою, немає, відсутні інші дані, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_4 , підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію пов'язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_4 , може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідка, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м'якого запобіжного заходу, непов'язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення мінімального розміру застави.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_4 , підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, може переховується від органу досудового розслідування та суду, може впливати на свідка, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ньому.
ОСОБА_4 та його захисник проти задоволення клопотання заперечували. ОСОБА_4 зазначив, що дійсно у нього в квартирі була граната, але він нею нікому не погрожував, пістолет, що в нього був вилучений є іграшковим. Вважає, що доводи сторони обвинувачення про можливість його неналежної процесуальної поведінки нічим не доведені.
Захисник зазначив, що обставини, викладені в клопотанні прокурора про те, що ОСОБА_4 може переховуватись від слідства та суду, тиснути на свідків чи вчинити інше кримінальне правопорушення, нічим не доведені. ОСОБА_4 не заперечує, що в нього виник конфлікт із сусідами, але він нікому гранатою не погрожував, в проведенні слідчих дій поліцейським не перешкоджав. Вважає, що для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, можливо обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Слідчий суддя вислухавши сторони, дослідивши матеріали, долучені до клопотання, приходить до наступних висновків.
В провадженні СВ відділу поліції № 3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області знаходиться кримінальне провадження № 12026082080000678 від 13.05.2026 за ч. 1 ст. 263 КК України.
14.05.2026 стосовно ОСОБА_4 складено протокол застримання (фактичний час затримання 13.05.2026 о 23-34 годині).
14.05.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Дослідивши матеріали, долучені до клопотання слідчий суддя приходить до висновку, що стороную обвинувачення здобуто достатньо доказів, які вказують на причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаного злочину.
Щодо можливої неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя вважає, що такі ризики наявні, враховуючи тяжкість злочину та воєнний стан в державі. Однак, слідчий суддя вважає, що негативна характеристика підозрюваного і неможливість досягнення його належної процесуальної поведінки інакше ніж взявши його під варту, є не доведеними.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує дані про особу ОСОБА_4 , тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, а також обставини та наслідки його вчинення, поведінку підозрюваного після вчинення кримінального правопорушення.
Слідчим суддею враховано, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, має зареєстроване місце проживання. Відповідно до наданих матеріалів надав письмову згоду на огляд свого помешкання працівниками поліції.
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
На підставі викладеного, приходжу до висновку, що для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 до нього необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Відповідно до ст. 179 КПК України особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Контроль за виконанням особистого зобов'язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 179, 194, 196, 309, ч. 2 ст. 376, ст. 395 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчого задовольнити частково.
Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, звільнивши його з-під варти в залі суду.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , обов'язки:
1) прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за кожним їх викликом;
2) не відлучатися із м. Запоріжжя, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання, та/або місця роботи (служби);
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
5) утримуватися від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженню.
Роз'яснити підозрюваному, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Контроль за виконанням особистого зобов'язання покласти на слідчого.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 18.05.2026 о 14-00 годині.
Слідчий суддя ОСОБА_1