13 травня 2026 року
м. Київ
Справа № 215/3366/24
Провадження № 61-11807св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Страха Вадима Олеговича на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року в складі судді Демиденка Ю. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року в складі колегії суддів Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що з 2010 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , з яким має спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
24 лютого 2022 року у зв'язку зі збройною агресією рф, Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває і нині. 16 червня 2022 року Ужгородським районним територіальним центром соціального обслуговування Закарпатської області ОСОБА_3 мобілізовано на військову службу, яку в подальшому він проходив у військовій частині НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 загинув під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони у районі с. Кліщіївки Донецької обл.
31 липня 2023 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ОСОБА_3 , проте листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 вересня 2023 року її було повідомлено, що після доведення рішенням суду факту її проживання однією сім'єю із військовослужбовцем ОСОБА_3 , перебування у нього на утриманні, вона матиме право на соціально-правові гарантії, передбачені чинним законодавством, та рекомендовано звернутися до суду для вирішення цього питання.
Просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
09 червня 2025 року рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позовні вимоги задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 з 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
19 серпня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року залишено без змін.
Суди керувалися тим, щонадані ОСОБА_2 письмові докази та пояснення свідків в своїй сукупності підтверджують факт проживання ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Страх В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовної заяви.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах:
- Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року в справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19, про те, що для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу договори про відкриття банківського рахунку, (депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою;
- Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16, про те, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки;
Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, про те, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки. Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Вважає, що факт спільного проживання позивачкою в справі не доведений, оскільки позивачка та ОСОБА_3 задовго до його смерті припинили будь-які шлюбні відносини. Вони не підтримували жодного емоційного чи юридичного зв'язку, характерного для сімейного життя, сторони не вели спільного побуту та не проживали разом. Це свідчить про повну відсутність спільного життя, яке є необхідною умовою для визнання існування сімейних відносин. Жодних прав і обов'язків між позивачем і померлим не існувало. Сторони не мали спільного майна, фінансових зобов'язань або спільних проектів. Їхнє життя було повністю відокремлене, що є ключовим доказом відсутності сімейних стосунків. Контакти ОСОБА_3 зі спільною дитиною не свідчать про відновлення або існування сімейних відносин саме із позивачкою, оскільки є виключно виконанням батьківських обов'язків, що не пов'язано із відносинами між батьками дитини. Спілкування ОСОБА_3 з дитиною підтверджує його відповідальність як батька, але не може розглядатися як доказ існування будь-яких відносин із позивачкою в статусі подружжя.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 червня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 призваний на військову службу за мобілізацією.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 загинув під час виконання бойового завдання (а. с. 10, 11).
На підтвердження факту свого проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 надала такі докази:
- свідоцтво про народження ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 , батьками якого вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 11);
- акт від 27 вересня 2023 року № 63, згідно з яким депутат Лозуватської сільської ради Панченко Л. В., свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є сусідами ОСОБА_2 , підтвердили, що остання та ОСОБА_3 проживали на АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, зокрема оплачували комунальні послуги та поточні витрати, а також разом виховували сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 12);
- довідку першого заступника сільського голови Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року № 3590/0/2-23 про те, що ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_3 та їх сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, зокрема оплачували комунальні послуги та поточні витрати (а. с. 12, зворот);
- фотографії, на яких зображені разом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з моменту виписки ОСОБА_2 з лікарні після народження сина ОСОБА_4 , а також їх фотографії в період проходження ОСОБА_3 військової служби (а. с. 13-15);
- довідка ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 29 січня 2023 року, в якій членами сім'ї ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а. с. 116).
Свідок ОСОБА_7 , яка є сестрою ОСОБА_3 , пояснила що ОСОБА_2 з ОСОБА_3 були родиною, проживали спільно з 2010 року до загибелі ОСОБА_3 , вели спільне господарство, спільно здійснювали покупки. Вони з братом росли разом, батько ОСОБА_1 покинув їх в 12 річному віці, життям дітей взагалі не цікавився. Проживаючи в с. Лозуватка, вона спілкувалася з родиною брата майже щонеділі, в подружжя були плани, вони збудували сарай, будували ванну кімнату. За браком коштів ОСОБА_3 на початку 2022 року поїхав на заробітки у Львівську область, де і був призваний до лав Збройних Сил України. Перебуваючи тиждень у відпустці, ОСОБА_3 проживав з родиною, а весь час, коли був на заробітках та в Збройних Силах України, він переводив грошові кошти ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_8 , яка займає посаду начальника служби у справах дітей Лозуватської сільської ради, і працює поряд з кабінетом бібліотекаря, де працювала ОСОБА_2 , пояснила, що ОСОБА_3 коли був вільний від роботи, постійно приходив з сином на роботу до ОСОБА_2 . Після загибелі батька у дитини дуже погіршився психічний стан, навчання, він став пригніченим. Вдома в ОСОБА_2 вона не була, але знає, що подружжя були однією родиною.
Свідок ОСОБА_6 , фельдшер лікарні, пояснила, що з народження сина ОСОБА_3 займався його вихованням, проживаючи разом з дитиною та ОСОБА_2 як подружжя.
Свідок ОСОБА_5 пояснила, що вони є сусідами з ОСОБА_2 , мають дітей одного віку, часто спілкувалися, були один в одного в гостях. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали весь час спільно, робили все разом по господарству, придбали речі та побутову техніку.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу (далі - СК) України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У частинах першій, другій статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц виснувала, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Отже, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Верховний Суд у постановах від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року а справі № 199/3941/20 вказував, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі № 694/1540/20, від 25 березня 2026 року в справі № 709/2037/24).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини та досліджені докази, що містяться в матеріалах справи, пояснення свідків, підтвердили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживали однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із своїм спільним сином ОСОБА_4 , вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, займалися вихованням дитини.
Вказані обставини батьком ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не спростовано.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (постанова Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 288/1595/13).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами в справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні в справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду в постановах від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року в справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19, від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16, Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, є безпідставними, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справі № 466/3769/16 розглядався позов про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та стягнення грошової компенсації, в справі № 522/25049/16-ц - про визнання факту сумісного проживання, визнання договору частково недійсним та визнання права власності; у справі № 712/14547/16-ц - про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно як на частку у спільній сумісній власності, виключення майна зі складу спадщини; у справі № 490/10757/16-ц - про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності; у справі № 531/295/19 - про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на нерухоме майно; у справі № 587/302/16 - про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання об'єктом права спільної сумісної власності; у справі № 554/8023/15-ц - про встановлення фактів проживання малолітньої дитини у визначеному місці та проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання незаконними та скасування розпорядження, свідоцтва про право власності, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації, за зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання квартири спільною частковою власністю із визначенням часток співвласників.
Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Страха Вадима Олеговича залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:А. І. Грушицький
А. А. Калараш
В. В. Пророк
В. В. Сердюк