18 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/426/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2025 (суддя Коваль С. М.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 (головуючий суддя Поліщук Л. В., судді Аленін О. Ю., Богатир К. В.)
у справі № 915/426/25
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)
до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон"
про стягнення 1 398,36 грн,
У квітні 2024 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" про стягнення коштів у розмірі 2 722 494,11 грн, з яких: 191 372,17 грн - адміністративний збір, 1 478 784,95 грн - корабельний збір, 35 488,26 грн - санітарний збір, 164 743,19 грн - 3 % річних, 852 105,54 грн - інфляційні втрати.
Позов заявлено про стягнення портових зборів (корабельний, адміністративний, санітарний), а також 3 % річних та інфляційних втрат з суден Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон", які забезпечували завантаження 36 іноземних суден (в тому числі BAO RUN, прапор Hong Kong) на зовнішньому рейді морського порту Миколаїв в період з 01.08.2020 по 31.12.2020.
За такими вимогами ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 було відкрито провадження у справі № 915/411/24.
10.02.2025 ухвалою Господарського суду Миколаївської області роз'єднано шляхом виділення в самостійні провадження позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" заборгованості зі сплати портових зборів (корабельний, адміністративний, санітарний) та нараховані на цю суму 3 % річних та інфляційних втрат з баржебуксирних складів суден Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон", які забезпечували завантаження 36 іноземних суден в період з 01.08.2020 31.12.2020, виділивши в самостійні провадження позовні вимоги, згруповані по баржебуксирним складам суден, які забезпечували завантаження конкретного іноземного судна.
Зокрема, позовні вимоги про стягнення грошових коштів по суднозаходу 04-14.08.2020 іноземного судна BAO RUN у загальній сумі 101 645,97 грн, з яких: 62 850,10 грн - основного боргу, 6 397,39 грн - 3 % річних, 32 398,48 грн - збитків від інфляції виділено в самостійне провадження, які розглядалися в рамках справи № 915/226/25.
13.03.2025 ухвалою Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/226/25 роз'єднано позовні вимоги шляхом виділення в самостійні провадження позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) про стягнення коштів по суднозаходу 04-14.08.2020 іноземного судна BAO RUN у загальній сумі 101 645,97 грн, з яких: 62 850,10 грн - основного боргу, 6 397,39 грн - 3 % річних, 32 398,48 грн - збитків від інфляції по буксирам та баржам відповідача.
Серед іншого, позовні вимоги про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 1 398,36 грн, з яких: 864,50 грн - основний борг, 88,22 грн - 3 % річних; 445,64 грн - збитків від інфляції по суднозаходу 05-06.08.2020 буксиру НІБУЛОН-100, виділено в самостійне провадження.
Вказані позовні вимоги обґрунтовані тим, що буксир НІБУЛОН-100, який 05.08.2020 -06.08.2020 здійснював буксирування несамохідної баржі НБЛ-006 по маршруту від Очаків рейд порту до Зовнішнього рейду морського порту Миколаїв та у зворотному напрямку буксирування баржи НБЛ-006 здійснював на Зовнішньому рейді морського порту Миколаїв вантажно/розвантажувальні роботи (комерційний вантажний рейс), у зв'язку з чим був віднесений до суден групи "А", для яких передбачена необхідність сплати портових зборів, які були йому нараховані.
За такими вимогами ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.03.2025 справу № 915/426/25 прийнято до провадження та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
16.12.2025 рішенням Господарського суду Миколаївської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026, позовні вимоги задоволено повністю.
30.04.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 у справі № 915/426/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 у справі № 915/426/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 1 398,36 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 915/426/25 є малозначною.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень скаржник зазначив, що оскаржувані судові рішення підлягають касаційному перегляду, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зазначив, що оскаржувані судові рішення підлягають касаційному перегляду, оскільки він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями при розгляді іншої справи, оскільки у Господарському суді Миколаївської області перебуває велика кількість страв з аналогічним предметом спору, а також зазначив, що справа має виняткове значення для нього (підпункти "а", "б" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник позбавлений можливості спростувати встановлені в рішеннях обставини в інших справах із таким предметом спору, а також те, що справа має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичними підставами (також без належного обґрунтування вказаного), на які поширюється дія положення підпунктів "а", "б" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Щодо виняткового значення справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність кримінальних справ і навіть висвітлення інформації щодо них у засобах масової інформації, на думку колегії суддів, також не є автоматичною підставою для відкриття касаційного провадження у такій справі.
Отже, незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 у справі № 915/426/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил