18 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/4360/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Радісносадівської селищної ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2026 (суддя Петров В. С.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 (головуючий суддя Павленко Н. А., судді Богатир К. В., Лічман Л. В.)
у справі № 916/4360/25
за позовом Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Радісносадівської селищної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Затишний Дім"
про стягнення 149 149,66 грн,
У жовтні 2025 року Відділ освіти, культури, молоді, спорту та туризму Радсадівської сільської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Затишний Дім" про стягнення 149 149,66 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 16.11.2023 між Відділом освіти, культури, молоді, спорту та туризму Радсадівської сільської ради (замовник) та ТОВ "Будівельна компанія "Затишний Дім" (підрядник) укладено договір № 65 на виконання робіт з поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту загальною вартістю 1 288 499 грн. На підтвердження виконання робіт сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в від 20.12.2023 № 1, згідно з яким підрядник відзвітував про повне виконання передбачених договором робіт.
Разом із тим, позивач вказав, що за результатами ревізії, проведеної Південним офісом Державної аудиторської служби України, встановлено факти включення до актів виконаних робіт завищених обсягів робіт та матеріалів. Зокрема, виявлено розбіжності з установлення штепсельних розеток утопленого типу при схованій проводці у кількості 16 шт. використано 16 шт. розеток, заглиблених подвійних з заземленням, тоді як за актом КБ-2в від 20.12.2023 № 1 внесено і оплачено роботи з установки штепсельних розеток утопленого типу при схованій проводці - 42 шт. та розеток заглиблених подвійних з заземленням в кількості - 42 шт., кількість розеток подвійних з заземленням, герметичних складає 26 шт.; роботи з поліпшеного олійного фарбування раніше пофарбованих дверей усередині будівлі білилом з розчиненням старої фарби не проводилися, тоді як за актом КБ-2в від 2012.2023 № 1 внесено і оплачено роботи з поліпшеного олійного фарбування раніше пофарбованих дверей усередині будівлі білилом з розчиненням старої фарби на площі 9,2 кв.м, завищення обсягів робіт складає 9,2 кв.м; фактично роботи з прокладання повітроводів, утеплених діаметром 200 мм, проводилися на площі 33,68 кв.м, при цьому були використані матеріали: заглушка діаметром 200 мм - 5 шт., трійники діаметром 200 мм - не встановлювалися, тоді як за актом КБ-2в від 20.12.2023 № 1 внесено і оплачено роботи з прокладання повітроводів, утеплених діаметром 200 мм площею 75 кв.м, заглушка діаметром 200 мм - 9 шт., трійник діаметром 200 мм - 56 шт., завищення обсягів робіт з прокладання повітроводів утеплених діаметром 200 мм - 41,32 кв.м, матеріалів: заглушка діаметром 200 мм - 4 шт., трійник діаметром 200 мм - 56 шт.; роботи з установлення анемостатів не проводилися, тоді як за актом КБ-2в від 20.12.2023 № 1 внесено і оплачено роботи з установлення анемостатів у кількості 56 гратів з використанням анемостатів у кількості 56 шт., завищення обсягів робіт з установлення складає 56 гратів та матеріалів: анемостатів у кількості 56 шт..
Позивач наголошував, що зазначені порушення призвели до завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 149 149,66 грн, що підтверджується актом обстеження від 09.09.2025 та додатком 84 до акта ревізії. У зв'язку з цим позивач вважає, що відповідач безпідставно отримав вказані кошти з місцевого бюджету, чим спричинив збитки, які підлягають відшкодуванню.
14.01.2026 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд встановив, що роботи за договором виконані підрядником у повному обсязі, підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в від 20.12.2023 та довідкою форми КБ-3, підписаними обома сторонами без зауважень. Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що вказані документи свідчать про належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, прийняття результату робіт замовником та їх повну оплату.
Окрім цього, судами встановлено, що позивач, приймаючи виконані роботи, не заявляв жодних зауважень щодо їх обсягу, якості чи вартості, не скористався передбаченими договором правами щодо перевірки та контролю виконання робіт, а також не заявив про недоліки у строки та порядку, визначені договором і законом.
Щодо актів, складених Південним офісом Держаудитслужби, від 25.09.2025 № 15-14-11/127 та акт обстеження від 09.09.2025, якими встановлено завищення обсягів виконаних робіт та матеріалів на загальну суму 149 149,66 грн суди зазначили, що сам по собі акт ревізії не є беззаперечною підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо повернення коштів, оскільки він лише фіксує виявлені контролюючим органом порушення фінансової дисципліни та не змінює умов укладеного між сторонами договору.
З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки, а також недоведеність позивачем наявність збитків та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і заявленою до стягнення сумою.
29.04.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2026 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 у справі № 916/4360/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2026 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 у справі № 916/4360/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 149 149,66 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 916/4360/25 є малозначною.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення посилається приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позовів до ста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судове рішення у справі з ціною позову до ста розмірів прожиткового такими, що підлягає касаційному оскарженню.
Скаржник також зазначив, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі існує суперечливість у застосуванні судами норм щодо доказової сили ревізії Держаудитслужби у господарських спорах, а також зазначив, що справа становить значний суспільний інтерес та має особливе значення для територіальної громади, оскільки предметом спору є кошти місцевого бюджету (підпункти "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа становить значний суспільний інтерес не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Щодо виняткового значення справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність кримінальних справ і навіть висвітлення інформації щодо них у засобах масової інформації, на думку колегії суддів, також не є автоматичною підставою для відкриття касаційного провадження у такій справі.
Отже, незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на висновки Верховного Суду без належного обґрунтування) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, з урахуванням заперечення проти відкриття касаційного провадження, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Радісносадівської селищної ради на рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2026 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил