65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/549/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит" (код ЄДРПОУ 21032613, 65026, м. Одеса, вул. Грецька, буд. 44)
до відповідача: Одеської регіональної торгово-промислової палати (код ЄДРПОУ 02944722, 65011, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 47)
про стягнення 242769,77 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Лілія Хаджи
від відповідача: Анна Василович
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Одеської регіональної торгово-промислової палати про стягнення 242769,77 грн.
Ухвалою суду від 09.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 08.04.2026.
24.03.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
01.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні 08.04.2026 господарський суд оголосив перерву до 16.04.2026.
Ухвалою від 16.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 06.05.2026.
21.04.2026 від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.
В судове засідання з'явились представники сторін.
Судом розглянуто клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору та ухвалено про відмову в його задоволенні, про що постановлено ухвалу без оформлення її окремим документом. Відповідно до положень ч.5 ст.233 ГПК України, вказана ухвала занесена до протоколу судового засідання.
Представник позивача підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечила з підстав його необґрунтованості.
В судовому засіданні в порядку абз.1 ч.1 ст.219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголосив скорочене рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників провадження, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 23.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит" (виконавець) та Одеською регіональною торгово-промисловою палатою (замовник) укладено договір про проведення аудиту (аудиторської перевірки) № 2024/09/23 (договір), згідно з п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, замовник призначає, а виконавець приймає на себе зобов'язання здійснити за плату аудиторську перевірку діяльності підприємства за період з 01.01.2019 по 30.09.2024 з метою висловлення аудитором думки про те, дані в обліку (кількісно та вартісно) та фінансова звітність відображається достовірно, в усіх суттєвих аспектах фінансовий стан замовника, його фінансові результати та рух грошових коштів, відповідно до Національних стандартів фінансової звітності, - складена в усіх суттєвих аспектах відповідно до Національних стандартів фінансової звітності, надалі - завдання з аудиту.
Аудит фінансової звітності проводиться у відповідності до МСА, вимоги яких є обов'язковими для виконавця та замовника (п.2.1 договору).
Аудиторський звіт, що буде надано замовнику за результатами аудиту, буде складено (схема, форма, термінологія) відповідно до вимог МСА (п. 2.3. договору).
Розмір винагороди за проведення аудиту визначається з врахуванням часу, який необхідний для якісного виконання аудиту, належного рівня навичок, знань, професійної кваліфікації та ступеню відповідальності аудитора. Час, необхідний для виконання аудиту, визначається через трудомісткість (в людино-годинах), а інші складові (рівень навичок, знань, кваліфікації) через вартість 1 людино-години роботи відповідної категорії персоналу виконавця. Розмір винагороди за аудиторську перевірку, що проводиться згідно п.1.1 договору, буде визначатися як сума добутків трудомісткості аудиторської перевірки в розрізі категорій персоналу виконавця та вартості однієї людино-години роботи відповідної категорії персоналу виконавця, що становить: внески до АПУ 2350,00 грн.; аудитор 33 л/ч*900,00 грн.; помічник аудитора 85 л/ч*470 грн. без ПДВ (п.4.1 договору).
Розмір винагороди за договором, обрахований у відповідності до основи для встановлення винагороди, представленої у п.4.1 договору, а також з урахуванням наданої знижки, становить на дату набуття ним чинності 870960,00 грн без ПДВ (п.4.2 договору).
Термін аудиторської перевірки за договором до 28.02.2025 (п.5.1 договору).
Як зазначає позивач, на виконання договору ним були виконані роботи та підготовлено результат, зокрема попередній аудиторський звіт за результатами виконаних робіт.
26.11.2024 сторони оформили Акт надання послуг на суму 261288,00 грн.
На переконання позивача, підписання Акта без зауважень підтверджує приймання відповідачем результату послуг у визначеному обсязі та на погоджену в Акті суму.
Відповідач здійснив часткову оплату за надані послуги двома платежами: 08.11.2024 платіжна інструкція №8040 на суму 50000,00 грн. та 27.11.2024 платіжна інструкція №8134 на суму 50000,00 грн.
Станом на дату подання цього позову відповідач не оплатив решту вартості послуг за Актом від 26.11.2024, а саме: 261288,00 грн. - 100000,00 грн. = 161288,00 грн.
Позивач зауважує, що відповідно до умов договору оплата вартості послуг, прийнятих за Актом від 26.11.2024, мала бути здійснена відповідачем у встановлений договором строк, який сплив 02.12.2024 (включно).
У зв'язку з несплатою залишку вартості послуг в сумі 161288,00 грн. з 03.12.2024 настало прострочення виконання грошового зобов'язання, що зумовило нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду із даним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні зазначив, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1668/25 за позовом Одеської регіональної торгово-промислової палати до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит" про визнання недійсним договору №2024/09/23 про проведення аудиту (аудиторської перевірки), укладеного 23.09.2024 між ТОВ АФ "Наш аудит" та Палатою; застосування наслідків недійсності договору - стягнення з ТОВ АФ "Наш аудит" на користь Палати грошових коштів у розмірі 100000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 по справі №916/1668/25, залишеним в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2026, позов задоволено, визнано недійсним договір №2024/09/23 про проведення аудиту (аудиторської перевірки), укладений 23.09.2024 між ТОВ АФ "Наш аудит" та Одеською регіональною торгово-промисловою палатою, стягнуто з ТОВ АФ "Наш аудит" на користь Одеської регіональної торгово-промислової палати грошові кошти у розмірі 100000,00 грн. та 4542,00 грн. судового збору.
Відповідач зауважує, що зважаючи на визнання недійсним спірного договору, позовні вимоги про стягнення грошових коштів є безпідставними та не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив позивач не заперечує факт існування та чинності рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 і постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 у справі № 916/1668/25.
Разом з тим, на переконання позивача, сам по собі факт визнання договору недійсним не означає, що відповідач автоматично звільняється від будь-якої правової оцінки наслідків фактичного одержання та використання результату робіт/послуг. Більше того, саме з тексту рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/1668/25 вбачається, що: на виконання договору було оформлено акт надання послуг №34 від 26.11.2024; за змістом цього акта виконавець надав замовнику аудиторські послуги (попередній звіт) на загальну суму 261288,00 грн.; на виконання договору замовник перерахував виконавцю 100000,00 грн.; твердження ОРТПП про те, що послуги взагалі не надавалися, суперечать фактичним обставинам справи, в яких наявний попередній звіт аудитора; за виконані роботи сплачено 100000,00 грн., що не є надмірною вартістю робіт аудитора.
Отже, як стверджує позивач, навіть у межах справи №916/1668/25 суд уже констатував не "нульовий" результат, а наявність попереднього аудиторського звіту та факт виконання певного обсягу робіт, за який було сплачено 100000,00 грн. Водночас, апеляційний суд у справі №916/1668/25 дійсно зазначив, що попередній аудиторський звіт не передбачений умовами договору як остаточний договірний результат і не може вважатися належним виконанням або частковим виконанням спірного договору. Проте цей висновок не усуває іншого, окремого питання: чи вправі ОРТПП взагалі безоплатно зберігати у себе фактично одержаний та використаний результат робіт. Саме це питання, на переконання позивача, є принциповим для даної справи і не може бути підмінене простим формальним посиланням на сам факт недійсності договору
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом, 23.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит" (виконавець) та Одеською регіональною торгово-промисловою палатою (замовник) укладено договір про проведення аудиту (аудиторської перевірки) № 2024/09/23 (договір), згідно з п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, замовник призначає, а виконавець приймає на себе зобов'язання здійснити за плату аудиторську перевірку діяльності підприємства за період з 01.01.2019 по 30.09.2024 з метою висловлення аудитором думки про те, дані в обліку (кількісно та вартісно) та фінансова звітність відображається достовірно, в усіх суттєвих аспектах фінансовий стан замовника, його фінансові результати та рух грошових коштів, відповідно до Національних стандартів фінансової звітності, - складена в усіх суттєвих аспектах відповідно до Національних стандартів фінансової звітності, надалі - завдання з аудиту.
В свою чергу, рішенням Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 у справі №916/1668/25, залишеним в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2026, визнано недійсним договір №2024/09/23 про проведення аудиту (аудиторської перевірки), укладений 23.09.2024 між ТОВ АФ "Наш аудит" та Одеською регіональною торгово-промисловою палатою, стягнуто з ТОВ АФ "Наш аудит" на користь Одеської регіональної торгово-промислової палати грошові кошти у розмірі 100000,00 грн. та 4542,00 грн. судового збору.
Отже, станом на час звернення позивача до суду із даним позовом, на підставі якого відкрито провадження у справі №916/549/26, та ухвалення рішення укладений між сторонами договір визнаний в судовому порядку недійсним.
За приписами частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Разом з тим, позивачем правовою підставою даного позову визначено не статтю 216 ЦК України, а загальні положення цивільного законодавства щодо зобов'язальних правовідносин.
При цьому позивач наполягає, що відповідач незаконно безоплатно зберігає у себе одержаний та використаний результат наданих аудиторських послуг, натомість недійсність договору автоматично не виключає будь-яку компенсацію вартості фактично одержаного результату.
Надаючи правову кваліфікацію наведеним обставинам, суд зауважує наступне.
Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За умовами ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, розділом 2 договору було визначено умови (опис) завдання з аудиту.
Зокрема, згідно п.2.1, аудит фінансової звітності проводиться у відповідності до MCA, вимоги яких є обов'язковими для виконавця та замовника.
Відповідно до п.2.3, аудиторський звіт, що буде надано замовнику за результатами аудиту, буде складено (схема, форма, термінологія) відповідно до вимог MCA. Можуть існувати обставини, за яких звіт може відрізнятися від очікуваної форми та змісту.
За умовами п.2.4 договору, в аудиторському звіті, що буде надано замовнику за результатами аудиторської перевірки, буде зазначено, чи забезпечують аудиторські докази, на думку аудитора, достатню та відповідну основу для висловлення аудиторської думки щодо фінансової звітності, зазначеної в пп. 1.1 договору.
В розділі 3 договору обумовлено права і обов'язки сторін.
Згідно п.3.1.1, виконавець, крім іншого, зобов'язаний якісно та вчасно провести аудиторську перевірку у відповідності до умов договору.
Відповідно до п.3.3.8 договору, замовник зобов'язаний прийняти результати аудиторської перевірки шляхом вчасного підписання Акта приймання-передачі результатів аудиту та провести повний розрахунок (платежі) з виконавцем відповідно до умов договору.
В розділі 4 сторони дійшли згоди щодо ціни договору (розміру і умов оплати).
Так, розмір винагороди за проведення аудиту визначається з врахуванням часу, який необхідний для якісного виконання аудиту, належного рівня навичок, знань, професійної кваліфікації та ступеню відповідальності аудитора. Час, необхідний для виконання аудиту, визначається через трудомісткість (в людино-годинах), а інші складові (рівень навичок, знань професійної кваліфікації) - через вартість 1 (однієї) людино-години роботи відповідної категорії персоналу виконавця. Розмір винагороди за аудиторську перевірку, що проводиться згідно п. 1. договору, буде визначатися як сума добутків трудомісткості аудиторської перевірки в розрізі категорій персоналу виконавця та вартості однієї людино-години роботи відповідної категорії персоналу виконавця, що становить: внески до АПУ - 2350 грн., аудитор - 33 л/ч*900 грн., помічник аудитора - 85 л/ч*470 грн. без ПДВ (п.4.1).
Розмір винагороди за договором, обрахований у відповідності до основи для встановлення винагороди, представленої у п.4.1 договору, а також з урахуванням наданої знижки, становить на дату набуття ним чинності 870960,00 грн. без ПДВ (п.4.2).
Зазначений у п.4.2 договору розмір винагороди підлягає уточненню (збільшенню) шляхом прийняття (підписання) сторонами відповідної додаткової угоди до договору за письмовим мотивованим поданням виконавця після складання та документування ним загальної стратегії аудиту (п.4.3).
Додатково до обрахованого у відповідності до п.4.2 та п.4.3 договору розміру винагороди (ціни договору), договірна ціна завдання з аудиту підлягає збільшенню на суму відшкодування документально підтвердженої компенсації вартості роботи експертів, рішення щодо залучення яких прийняв виконавець (п.4.4).
Оплата за договором здійснюється замовником на поточний банківський рахунок у вигляді авансу в сумі 50% не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з дати надіслання (надання) замовникові рахунку-фактури (п.4.5).
Остаточний розрахунок за договором буде здійснюватися сторонами на підставі Акта приймання-передачі результатів аудиту, в якому буде вказана фактична трудомісткість аудиторської перевірки та загальна вартість (з урахуванням положень п.4.3 та п.4.4 договору), що підлягатиме сплаті замовником з урахуванням раніше отриманих виконавцем під час виконання аудиторської перевірки платежів (п.4.5 договору) (п.4.6).
Замовник зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок (платіж) виконавцю впродовж 5 (п'яти) календарних днів від дати підписання Акта приймання-передачі результатів аудиту або у термін, який визначається у відповідності до п.5.12 договору (п.4.7).
У випадку дострокового припинення договору внаслідок односторонньої відмови виконавця (п.3.2.6 договору) розмір винагороди виконавця за договором визначатиметься виходячи з часу, фактично відпрацьованому персоналом виконавця до моменту припинення договору. У випадку перевищення суми здійснених платежів над сумою фактично обрахованої винагороди, виконавець зобов'язаний повернути цю різницю на поточний банківський рахунок замовника впродовж 5 (п'яти) календарних днів з дати припинення договору (п.4.8).
В розділі 5 договору було визначено порядок виконання завдання з аудиту та приймання-передачі результатів аудиту.
Згідно п.5.1, термін аудиторської перевірки за договором до 28 лютого 2025 року. Термін аудиторської перевірки за договором є датою, на яку виконавець має завершити всі аудиторські процедури та, відповідно, отримані достатні та прийнятні докази, на яких буде ґрунтуватися думка аудитора щодо фінансової звітності.
Виконавець на підставі MCA самостійно визначає характер, час та обсяг аудиторських процедур з метою отримання достатніх та прийнятних аудиторських доказів. Етапи аудиторської перевірки, кількісний склад групи з виконання завдання з аудиту погоджується сторонами та зазначається у Графіку аудиторської перевірки (додаток 1), який є невід'ємною частиною договору (п.5.2).
Аудиторська перевірка буде виконана виконавцем згідно вимог MCA, положень договору та у відповідності до Графіку аудиторської перевірки (Додаток 1). Аудиторська перевірка буде складатися з трьох етапів: етап планування, етап отримання достатніх та прийнятних аудиторських доказів та завершальний етап (п.5.3).
Планування аудиту буде здійснено відповідно до MCA 300 "Планування аудиту фінансової звітності" та передбачатиме розробку загальної стратегії аудиту і детального плану аудиту. План аудиту буде визначати характер, час і обсяг запланованих процедур оцінки ризиків згідно MCA 315 (переглянутий) "Ідентифікація та оцінка ризиків суттєвих викривлень через розуміння суб'єкта господарювання і його середовища" та характер, час і обсяг запланованих подальших аудиторських процедур на рівні тверджень управлінського персоналу замовника для кожного суттєвого класу операцій, залишків на рахунках та розкриттів, як це вказано в MCA 330 "Дії аудитора у відповідь на оцінені ризики" (п.5.4).
Під час оцінки ризиків виконавцем буде розглянуто заходи внутрішнього контролю щодо підготовки фінансової звітності замовника з метою розробки відповідних аудиторських процедур. За результатами цього розгляду замовнику окремим листом буде надана інформація про суттєві недоліки внутрішнього контролю згідно MCA 265, які будуть виявлені виконавцем під час аудиту фінансових звітів (п.5.5).
На етапі отримання аудиторських доказів виконавцем будуть виконані процедури з одержання достатніх та прийнятних аудиторських доказів, зокрема щодо існування та стану запасів, інших матеріальних активів, процедури зовнішнього підтвердження до залишків на рахунках, аналітичні процедури. Враховуючи велику кількість первинних документів та облікових записів, виконавцем будуть застосовуватися методи вибору елементів для тестування (вибір всіх елементів, вибір окремих елементів з генеральної сукупності, аудиторська вибірка), як це передбачено MCA 500 та MCA 530 "Аудиторська вибірка". Відповідно до вимог MCA 550 "Пов'язані сторони" виконавець буде здійснювати процедури ідентифікації та перевірки операцій замовника з пов'язаними сторонами, включаючи належне розкриття інформації щодо цих операцій у примітках до фінансової звітності замовника (п.5.6).
За результатами етапу отримання аудиторських доказів у відповідності з MCA 450 "Оцінка викривлень, ідентифікованих під час аудиту" виконавцем буде підготовлено та надано письмовий звіт, в якому крім питань, повідомлення про які вимагається MCA 260 та іншими окремими MCA, увага управлінського персоналу замовника буде звернута на недоліки і помилки у організації та веденні бухгалтерського обліку, складанні фінансової звітності, які будуть виявлені під час цього етапу аудиторської перевірки. Метою цього інформування буде спонукання управлінського персоналу замовника до прийняття рішень для здійснення коригувань та виправлень у обліку та фінансовій звітності замовника. Відмова управлінського персоналу замовника від проведення коригувань та виправлень вказаних виконавцем недоліків та помилок, в тому числі обумовлених невідповідністю облікової політики замовника концептуальній основі фінансової звітності, необґрунтованістю облікових оцінок, буде вимагати від виконавця модифікації аудиторського висновку (п.5.7).
На завершальному етапі аудиторської перевірки відповідно до вимог MCA 560 "Події після звітного періоду" виконавцем додатково будуть виконані аудиторські процедури для отримання доказів щодо врахування замовником подій після дати балансу, які можуть потребувати коригування фінансової звітності або розкриття інформації. На цьому етапі перевірки згідно MCA 570 (переглянутого) "Безперервність діяльності" виконавцем будуть виконані аудиторські процедури для отримання доказів щодо обґрунтованості оцінки управлінським персоналом замовника припущення про безперервність діяльності замовника.
На завершальному етапі аудиторської перевірки виконавцем буде здійснено загальний аналітичний огляд фінансової звітності замовника з метою отримання доказів щодо здійснення коригувань та виправлень керівництвом замовника недоліків та помилок у його фінансовій звітності, про які йому було повідомлено виконавцем згідно п.5.7 договору. На цьому етапі перевірки у відповідності з MCA 580 "Письмові запевнення" виконавець повинен отримати письмові запевнення управлінського персоналу (у формі листа-запевнення) замовника з питань, що є суттєвими для фінансових звітів, зокрема, запевнення щодо визнання управлінським персоналом замовника своєї відповідальності за складання фінансової звітності відповідно до застосовної концептуальної основи фінансової звітності, запевнення щодо того, що всі операції були зареєстровані та відображені у фінансовій звітності. Відмова управлінського персоналу замовника від надання вказаних письмових запевнень буде підставою для виконавця модифікувати аудиторський висновок (п.5.8).
До підготовки проєкту аудиторського звіту виконавець повинен оцінити достатність та прийнятність (доречність та достовірність) отриманих аудиторських доказів. У випадку їх недостатності та відмови замовника збільшити обсяг аудиторської перевірки, що є ознакою обмеження обсягу роботи аудитора, виконавець має право модифікувати аудиторський висновок згідно MCA 705 (переглянутого) "Модифікації думки у звіті незалежного аудитора".
Наприкінці аудиту за результатами узагальнення результатів аудиторської перевірки виконавець повинен підготувати проєкт звіту незалежного аудитора згідно п.2.3 договору та надати цей проєкт замовнику не пізніше 5 (п'яти) календарних днів до настання дати, зазначеної у п.5.1 договору. Надання проєкту звіту незалежного аудитора замовнику може супроводжуватися листом виконавця. На письмову вимогу замовника, яку виконавець має отримати не пізніше 3 (трьох) календарних днів до настання дати, зазначеної у п.5.1 договору, може бути проведено спільне обговорення проєкту аудиторського звіту з метою отримання більш чіткого розуміння його змісту управлінським персоналом замовника (п.5.9).
Виконавець повинен впродовж 5 (п'яти) календарних наступних днів з дати передачі замовнику проєкту аудиторського звіту підготувати остаточний варіант аудиторського звіту Відсутність чи наявність зауважень замовника щодо змісту аудиторського звіту не є підставою для затримки підготовки остаточного варіанту аудиторського звіту. При підготовці остаточного варіанту аудиторського звіту виконавець може, проте не зобов'язаний, врахувати зауваження замовника щодо поліпшення зрозумілості формулювань у аудиторському звіті, але це не стосується можливої незгоди управлінського персоналу замовника з думкою аудитора щодо фінансової звітності (п.5.10).
На дату, зазначену у п.5.1 договору, виконавець складає та надає (направляє) замовнику підписаний остаточний варіант аудиторського звіту в 3 (трьох) примірниках та Акт приймання- передачі результатів аудиту в 2 (двох) примірниках. Виконавець має право на власний розсуд, проте не зобов'язаний, долучити до вказаних вище в цьому пункті договору документів листи, письмові звіти, що надавалися протягом аудиторської перевірки, або додати узагальнюючий звіт, що стосується результатів аудиту (п.5.11).
Замовник зобов'язаний впродовж 7 (семи) календарних днів з дати передачі йому аудиторського звіту та Акта приймання-передачі результатів аудиту повернути виконавцю по одному підписаному примірнику вказаних документів. Незгода управлінського персоналу замовника з думкою аудитора щодо фінансової звітності не є підставою для відмови від підписання відповідною повноважною особою замовника Акта приймання-передачі результатів аудиту. У випадку ненадходження до виконавця підписаного з боку замовника Акта приймання-передачі результатів аудиту після закінчення 7 (семи) календарних днів після направлення виконавцем замовникові проєкту Акта приймання-передачі результатів аудиту, або ненадходження у такий же строк до виконавця мотивованих зауважень/заперечень від прийняття результатів аудиту, результати аудиту вважаються такими, що відповідають умовам договору, є прийнятими замовником без зауважень та такими, що підлягають негайній оплаті (п.5.12).
Оприлюднення аудиторського звіту або передача його третім особам здійснюється замовником самостійно та за його кошти відповідно до вимог законодавства з врахуванням адресатів, що зазначені в самому аудиторському звіті. У разі, якщо текст аудиторського звіту розміщується на web-сайті замовника чи в інших інформаційних ресурсах мережі Інтернет, публікується у періодичних виданнях чи подається в складі інших звітних документів, наприклад, в складі річного звіту емітента, замовник зобов'язаний негайно надати (повідомити) виконавцю копії цих джерел інформації чи посилання на них, а виконавець зобов'язаний виконати вимоги MCA 720 (переглянутого) "Відповідальність аудитора щодо іншої інформації", зокрема, переконатися у відсутності суттєвих суперечностей між наданим замовнику аудиторським звітом та інформацією, що міститься у вказаних джерелах інформації (п.5.12).
Отже, з вищеозначеного слідує, що:
1) за умовами п.5.3 договору, аудиторська перевірка мала складатися з трьох етапів: етап планування, етап отримання достатніх та прийнятних аудиторських доказів та завершальний етап;
2) згідно п.5.11 договору, на дату, зазначену у п.5.1 договору (28.02.2025), виконавець складає та надає (направляє) замовнику підписаний остаточний варіант аудиторського звіту в 3 (трьох) примірниках та Акт приймання- передачі результатів аудиту в 2 (двох) примірниках;
3) відповідно до п.3.3.8 договору, замовник зобов'язаний прийняти результати аудиторської перевірки шляхом вчасного підписання Акта приймання-передачі результатів аудиту та провести повний розрахунок (платежі) з виконавцем відповідно до умов договору;
4) відповідно до п.4.6 договору, остаточний розрахунок за договором буде здійснюватися сторонами на підставі Акта приймання-передачі результатів аудиту, в якому буде вказана фактична трудомісткість аудиторської перевірки та загальна вартість (з урахуванням положень п.4.3 та п.4.4 договору), що підлягатиме сплаті замовником з урахуванням раніше отриманих виконавцем під час виконання аудиторської перевірки платежів (п.4.5 договору);
5) згідно п.4.7 договору, замовник зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок (платіж) виконавцю впродовж 5 (п'яти) календарних днів від дати підписання Акта приймання-передачі результатів аудиту або у термін, який визначається у відповідності до п.5.12 договору.
В контексті викладеного суд зауважує про безпідставність тверджень позивача відносно того, що відповідач незаконно безоплатно зберігає у себе одержаний та використаний результат наданих аудиторських послуг.
Так, результатом аудиторської перевірки мав бути саме аудиторський звіт, а не попередній звіт, як визначено в Акті надання послуг від 26.11.2024 №34.
За умовами договору сторонами було узгоджено розмір винагороди за аудиторську перевірку та обов'язок відповідача прийняти і оплатити впродовж п'яти календарних днів від дати підписання Акта приймання-передачі результатів аудиту результати аудиторської перевірки - аудиторський звіт.
В свою чергу, умовами договору не було передбачено складання попереднього звіту, не визначено вартість такої послуги та строк її оплати.
Умовами п.5.9 договору було передбачено складання проєкту звіту згідно п.2.3 договору та надання його замовнику не пізніше п'яти календарних днів до настання дати, зазначеної у п.5.1 договору, тобто не пізніше 23.02.2025. Проте, договором не було обумовлено вартість проєкту, строк оплати та обов'язок відповідача здійснити таку оплату, так само не було обумовлено здійснення оплати за виконання окремих етапів проведення аудиту.
Доказів надання відповідачу остаточного аудиторського звіту, отримання якого прагнув відповідач укладаючи спірний договір, матеріали справи не містять.
Отже, навіть за умови чинності спірного договору у відповідача був відсутній обов'язок з оплати попереднього аудиту, оскільки означене не передбачено умовами договору.
При цьому суд звертає увагу, що остаточний звіт мав бути поданий відповідачу у строк до 28.02.2025.
Як слідує з рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 у справі №916/1668/25, провадження у справі за позовом Одеської регіональної торгово-промислової палати про визнання недійсним договору від 23.09.2024, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит", було відкрито ухвалою від 19.05.2025, тобто майже через три місяці після дати, встановленої договором на подання остаточного аудиторського звіту.
Тобто, станом на вказану дату договір був чинний, в судовому порядку недійсним не визнаний, отже позивач був зобов'язаний надати у встановлений строк остаточний аудиторський звіт.
В свою чергу суд зауважує, що за приписами ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суду не доведено, що неможливість виконати договір та надати остаточний аудиторський звіт виникла не з вини виконавця. За наведеного у замовника, в тому числі, відсутні зобов'язання щодо виплати виконавцеві розумної плати за частково надані послуги за договором (за наявності таких).
Додатково суд звертає увагу, що за умовами п.4.8 договору, у випадку дострокового припинення договору внаслідок односторонньої відмови виконавця (п.3.2.6 договору) розмір винагороди виконавця за договором визначатиметься виходячи з часу, фактично відпрацьованому персоналом виконавця до моменту припинення договору.
Доказів дострокового припинення договору внаслідок односторонньої відмови виконавця суду не надано, тому наразі відсутні підстави для застосування даного положення договору.
Також суд зауважує, що, як зазначено вище, станом на час звернення позивача до суду із даним позовом та ухвалення рішення у цій справі договір від 23.09.2024, укладений між сторонами, визнано недійсним на підставі рішення суду.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України). Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї статті). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя тієї ж статті).
За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).
Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).
Разом з тим, позивач, в якості правових підстав позову, не визначає статтю 216 ЦК України, не доводить, що заявлена до стягнення сума складає вартість того, що одержав відповідач, за цінами, які існують на момент відшкодування, а також не заявляє про відшкодування на свою користь збитків.
В свою чергу, за приписами ст.14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Також, під час з'ясування обставин справи та дослідження доказів представник позивача зазначила, що 12.11.2024 відбулось засідання Президії Одеської регіональної торгово-промислової палати, за результатами якого було ухвалено рішення, яким позивача було зобов'язано надати попередній звіт. Отже, такий звіт було надано саме на виконання означеного рішення.
Так, в матеріалах справи наявний протокол №2 засідання Президії Одеської регіональної торгово-промислової палати від 12.11.2024 з якого слідує, що в засіданні взяла участь запрошена Голова Ревізійної комісії ОРТПП Хаджи Л.В. (яка наразі також є директором позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит").
При розгляді питання №4 порядку денного "Інформація ревізійної комісії щодо проведеного аудиту в ОРТПП" Голова ревізійної комісії Хаджи Л.В. доповіла, що між ОРТПП та аудиторською компанією укладено договір, на підставі якого здійснюється аудиторська перевірка ОРТПП за 2019 - вересень 2024. За результатами обговорення вказаного питання було ухвалено рішення - рекомендувати Хаджи Л.В. надати попередній звіт до 20.11.2024 для оприлюднення його на офіційному сайті ОРТПП.
Проте, суд зауважує, що, по-перше, означене рішення носить рекомендаційний характер, по-друге, адресоване Хаджи Л.В. як Голові Ревізійної комісії ОРТПП, а не позивачу.
При цьому, вказане рішення Президії не містить посилань на те, що відповідач, у зв'язку із наданням Президією рекомендацій Голові Ревізійної комісії ОРТПП щодо подання попереднього звіту, приймає на себе зобов'язання з оплати цього звіту, у певному розмірі, порядку та строки.
Підписання між сторонами Акту надання послуг №34 від 26.11.2024 не свідчить про прийняття відповідачем обов'язку з оплати попереднього звіту.
Крім того суд звертає увагу, що, як слідує з Акту від 26.11.2024, зазначені у ньому послуги (попередній звіт) надані на виконання договору про проведення аудиту №2024/09/23 від 23.09.2024, а не на виконання рішення Президії ОРТПП.
В свою чергу, вказаний Акт не відповідає умовам п.4.6 договору, відповідно до якого Акт приймання-передачі результатів аудиту має містити відомості щодо фактичної трудомісткості аудиторської перевірки. Акт від 26.11.2024 таких відомостей не містить.
Також, на питання суду яким чином було визначено вартість попереднього звіту присутня в судовому засіданні представник позивача зазначила, що така вартість була визначена позивачем одноособово.
Разом з тим, за приписами ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно п.9.1 договору, якщо інше прямо не передбачено договором або чинним законодавством України, зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою (додатковими угодами) до договору. Зміни у договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, договорі або у чинному законодавстві України.
За умовами п.9.5 договору, додаткові угоди та додатки до договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані повноважними представниками сторонами та скріплені відбитками печаток сторін.
Суду не доведено, що під час чинності даного договору сторонами вносились до нього зміни щодо визначення можливості/обов'язку позивача подати попередній аудиторський звіт, вартості таких послуг та обов'язку відповідача їх оплатити.
У сукупності наведеного суд констатує, що вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В свою чергу, оскільки вимоги зі стягнення на користь позивача пені, 3% річних та збитків від інфляції є акцесорними, нерозривно пов'язані з основним боргом, останні, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості, також не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 18 травня 2026 р.