ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
м. Київ
18.05.2026Справа № 910/5739/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянувши без виклику учасників справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Аділь Оіл" про забезпечення позову у справі
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аділь Оіл"
вул. Дмитрівська, 71, офіс 403/1, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 45318956
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815
в особі філії «Центр забезпечення виробництва «АТ «Укрзалізниця»
просп. Повітрофлотський, 11/15, м. Київ, 03049;
код ЄДРПОУ ВП 40081347
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -
Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк"
про розірвання договору поставки
14.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аділь Оіл" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва «АТ «Укрзалізниця» (надалі - відповідач) про розірвання договору поставки № ЦЗВ-14-07125-01 від 17.11.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати, що ТОВ «АДІЛЬ ОІЛ» допустило порушення зобов'язання за договором поставки. На переконання позивача, невиконання поставки дизельного палива за договором між ТОВ «АДІЛЬ ОІЛ» та Філією «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» зумовлене обставинами, що виникли поза волею позивача та мають надзвичайний характер, зокрема істотними порушеннями міжнародної морської логістики та обмеженнями транспортування нафтопродуктів, спричиненими подіями в районі Ормузької протоки. Позивач вважає, що зазначені обставини об'єктивно унеможливили виконання договору поставки у передбачений строк та не можуть розцінюватися як порушення зобов'язання з його боку.
14.05.2026 разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, за змістом якої заявник просив заборонити Публічному акціонерному товариству «МТБ Банк» здійснювати будь-які дії, у тому числі, але не виключено, здійснювати оплату, на виконання банківської гарантії №0GO25B520/D від 17.11.2025 на суму 16 487 244,00 грн, до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник вказує, що предметом поданого позивачем позову є розірвання Договору у зв'язку з триваючими понад 60 календарних днів форс-мажорними обставинами. Одночасно банківська гарантія №0GO25B520/D від 17.11.2025 не є самостійним та відокремленим від спірних правовідносин забезпеченням, оскільки була видана виключно з метою забезпечення належного виконання зобов'язань позивача за Договором поставки № ЦЗВ-14-07125-01 від 17.11.2025.
Таким чином, за твердженням позивача, у випадку невжиття заходів забезпечення позову може бути здійснена оплата за гарантією до вирішення судового спору, що унеможливить ефективний захист прав позивача судом та потребуватиме вжиття позивачем додаткових заходів для повернення до попереднього стану, в тому числі звернення до суду з вимогами повернення сум гарантії.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується, зокрема:
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до усталених висновків Верховного Суду, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Суд зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
В свою чергу, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Суд зауважує, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків вжиття таких заходів.
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені в постановах Верховного Суду від 26.10.2020 у справі №907/477/20, від 21.12.2021 у справі №910/10598/21 та від 28.08.2023 у справі №906/304/23.
Суд при дослідженні даного спору звертає увагу сторін на те, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.08.2020 у справі №917/1274/19, від 25.02.2021 у справі №910/6729/20, від 15.04.2022 у справі №904/7930/21.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
В обґрунтування підстав звернення до суду із заявою про забезпечення позову ТОВ "Аділь Оіл" посилається на ту обставину, що заявлені позивачем вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони Публічному Акціонерному Товариству «МТБ БАНК» вчиняти дії щодо вимог за банківською гарантією №0GO25B520/D від 17.11.2025 до набрання чинності рішенням суду, яке буде винесено в результаті розгляду справи по суті поданих позовних вимог, є цілком співмірними з предметом позову, оскільки у разі не застосування такого заходу, відповідач вчинить дії, направлені на стягнення коштів за банківською гарантією, а банк-Гарант змушений буде виплатити ці кошти відповідачу, як наслідок - відновлення порушених прав позивача у разі задоволення позовних вимог буде неможливо без звернення до суду з новими позовами про стягнення з відповідача безпідставно сплачених коштів.
Суд, надавши оцінку матеріалам поданої заяви, нормам чинного законодавства, доходить висновку, що наведені в заяві заходи забезпечення позову, безпосередньо стосуються предмету спору, дозволять забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача в разі задоволення позову.
Частинами 1, 3 ст.138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
За змістом ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Тобто, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред'являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Наразі, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 та постанові Верховного Суду від 17.08.2020р. по справі №910/679/20).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 30.03.2018р. Верховного Суду по справі №905/2130/17 та від 13.02.2018р. по справі №911/2930/17.
Суд зазначає, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Верховний Суд у постанові №918/124/23 від 29.06.2023 звернув увагу, що забезпечення позову є підтримання "status quo", поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини" (заява №32715/06).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Так, проаналізувавши викладені позивачем доводи та дослідивши надані докази, суд зазначає, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою, оскільки, викладені в ній доводи, підтверджуються належними доказами; між запропонованими заходами до забезпечення позову і предметом позовних вимог наявний зв'язок; запропоновані заходи до забезпечення позову є адекватними, оскільки, відповідають вимогам, на забезпечення яких вони вживаються; заходи до забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами: невжиття цих заходів призведе до неефективності захисту порушених прав з огляду на наступне.
Як встановлено судом, предметом поданого позивачем позову є розірвання Договору поставки № ЦЗВ-14-07125-01 від 17.11.2025 у зв'язку з триваючими понад 60 календарних днів форс-мажорними обставинами.
Водночас, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник просить суд заборонити Публічному акціонерному товариству «МТБ Банк» здійснювати будь-які дії, у тому числі, але не виключено, здійснювати оплату, на виконання банківської гарантії №0GO25B520/D від 17.11.2025 на суму 16 487 244,00 грн, до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі.
За доводами ТОВ "Аділь Оіл", у разі здійснення Банком-гарантом виплати коштів за гарантією до вирішення спору по суті фактично буде реалізовано майнову відповідальність позивача ще до встановлення судом наявності чи відсутності правових підстав для такої відповідальності.
При цьому у випадку задоволення позову та встановлення судом правомірності припинення (розірвання) Договору у зв'язку з тривалою дією форс-мажорних обставин позивач буде змушений звертатися до суду з новими окремими позовами щодо повернення безпідставно отриманих коштів, що свідчитиме про відсутність ефективного судового захисту у межах даної справи.
Таким чином, на переконання ТОВ "Аділь Оіл", заявлений позивачем захід забезпечення позову спрямований не на вирішення спору по суті, а виключно на збереження існуючого становища сторін (status quo) до моменту вирішення судом спору щодо правових наслідків дії форс-мажорних обставин та припинення Договору.
З пояснень ТОВ "Аділь Оіл" вбачається, що Відповідач уже звертався до Банку-гаранта з вимогою про виплату коштів за гарантією.
При цьому автономний характер банківської гарантії передбачає, що Третя особа здійснює лише формальну перевірку вимоги Бенефіціара та не досліджує фактичні причини невиконання Договору, наявність форс-мажорних обставин чи правомірність заявлених вимог.
Таким чином, до вирішення спору по суті існує реальний ризик безпідставного стягнення з Позивача 16 487 244,00 грн за банківською гарантією, незважаючи на те, що невиконання Договору обумовлене підтвердженими форс-мажорними обставинами.
Суд відзначає, що гарантія є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частини першої статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Отже, підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов'язань перед бенефіціаром за основним зобов'язанням. Тобто гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.
При цьому, наявність факту порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією, встановлюється гарантом при настанні гарантійного випадку та розгляді вимоги кредитора про сплату грошової суми, в якій останній повинен вказати, у чому полягає порушення принципалом основного зобов'язання, і, відповідно, гарант здійснює платіж по гарантії лише в разі невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов'язання, що забезпечене.
Натомість відсутність такого порушення основного зобов'язання, забезпеченого гарантією, може бути, зокрема, підставою для відмови в задоволенні вимог бенефіціара (кредитора) гарантом при розгляді вимоги кредитора про сплату грошової суми за гарантією.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені в постанові 18.01.2023 у справі №910/3334/22.
Одночасно, за висновками суду, банківська гарантія №0GO25B520/D від 17.11.2025 не є самостійним та відокремленим від спірних правовідносин забезпеченням, оскільки була видана виключно з метою забезпечення належного виконання зобов'язань позивача за Договором поставки № ЦЗВ-14-07125-01 від 17.11.2025.
Судом встановлено, у випадку невжиття заходів забезпечення позову, гарант може у безспірному порядку перерахувати на користь бенефіціара (Філія «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця») суму Банківської гарантії, що видана виключно з метою забезпечення належного виконання зобов'язань позивача за Договором поставки № ЦЗВ-14-07125-01 від 17.11.2025, розірвання якого є предметом позовних вимог у цій справі, а відтак ефективний захист у даному судовому процесі за позовом ТОВ "Аділь Оіл" втрачає свій зміст, оскільки виплата коштів гарантом за Банківською гарантією, під час розгляду цього спору знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову ТОВ "Аділь Оіл". У такому випадку для ефективного захисту своїх прав та законних інтересів позивачу необхідно буде ініціювати новий судовий спір про стягнення з бенефіціара безпідставно отриманих грошових коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України).
Зазначене на переконання суду свідчить про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення по даній справі та вирішення існуючого спору по суті.
З огляду на викладене, невжиття заходу забезпечення позову в даній справі зумовить виникнення інших судових спорів, що, у свою чергу, не відповідає принципам господарського судочинства та ефективному захистові порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладене у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2022 року у справі № 910/3268/22.
Суд зазначає, що за змістом норм Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Судом враховано, що обраний заявником захід забезпечення позову є тимчасовим, на період вирішення спору по суті, з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд вважає, що запропонований заявником захід забезпечення позову не матиме наслідком втручання у господарську діяльність Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" та Акціонерного товариства «Українська залізниця» або її зупинення, адже господарська діяльність Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" як банківської установи полягає у залученні коштів не конкретної особи або обмеженої кількості осіб, а необмеженої (на розсуд банку) кількості фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик.
Відтак тимчасова (до вирішення спору по суті) заборона Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" здійснювати будь-які виплати на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» за Банківською гарантією не є втручанням в господарську діяльність ПАТ "МТБ Банк" у розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльності".
Крім того, суд відзначає, що захід забезпечення позову, запропонований заявником, не призведе до зупинення господарської діяльності АТ «Українська залізниця», як і не припинить права на банківську гарантію.
При цьому, такий захід спрямований на зменшення ризику порушення майнових прав заявника, пов'язаного із перерахуванням грошових коштів за Банківською гарантією №0GO25B520/D від 17.11.2025 до вирішення справи по суті, у разі задоволення позову.
За таких обставин адекватним та ефективним способом забезпечення позову та таким, що відповідає меті вжиття заходів щодо забезпечення позову є заборона Публічному Акціонерному Товариству «МТБ БАНК» здійснювати будь-які дії, у тому числі, але не виключено, здійснювати оплату, на виконання банківської гарантії №0GO25B520/D від 17.11.2025 на суму 16 487 244,00 грн.
За висновками суду, визначені заявником заходи забезпечення позову шляхом заборони ПАТ «МТБ БАНК» здійснювати будь-які виплати на користь АТ «Укрзалізниця» за Банківською гарантією №0GO25B520/D від 17.11.2025, у випадку задоволення позовних вимог, гарантуватимуть ефективний захист оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких останній звернулося до суду.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 25.05.2016 року).
З огляду на зміст ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, необхідних для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
Перелік заходів забезпечення позову наведений в ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Також, суд враховує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову. Враховуючи характер спору, обрані позивачами заходи забезпечення є співрозмірними до позовних вимог та фактичних обставин господарської діяльності сторін, забезпечують виконання судового рішення в разі можливого задоволення позову й не порушують існуючих прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
Згідно з ч. 4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Враховуючи достатність наданих заявником відомостей та доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, та відсутність підстав для зустрічного забезпечення (оскільки заходи забезпечення не передбачають значних та не відновлювальних матеріальних втрат для відповідача чи інших осіб), суд не вбачає необхідності викликати особу, що подала заяву, та призначати розгляд заяви у судовому засіданні.
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Згідно з п. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Статтею 144 Господарського процесуального кодексу України визначено, що ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, заява від 14.05.2026 року, б/н про вжиття заходів забезпечення позову підлягає задоволенню шляхом:
- заборони Публічному Акціонерному Товариству «МТБ БАНК» здійснювати будь-які дії, у тому числі, але не виключено, здійснювати оплату, на виконання банківської гарантії №0GO25B520/D від 17.11.2025 на суму 16 487 244,00 грн.
Суд зазначає, що заходи забезпечення позову є такими, що відповідають вимогам розумності, адекватності, збалансованості інтересів та вимогам щодо наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги та спрямовані на забезпечення виконання судового рішення як такого правового стану, за якого позивачу гарантується отримання повного та ефективного відновлення порушених прав та відсутність необхідності повторного звернення до суду з метою захисту прав, порушення яких потенційно може мати місце протягом судового розгляду та до моменту виконання рішення суду та тим чи іншим чином спричиняти неможливість забезпечення судом повноти реалізації судового захисту як кінцевої мети звернення до суду. Вжиті заходи забезпечення позову спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
За таких обставин, враховуючи пов'язаність заходів забезпечення позову з предметом поданого позову, з огляду на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та законних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, з огляду на основну мету судового захисту, відповідно до якої, права особи мають бути захищені реально, а не декларативно, суд приходить до висновку, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню.
Разом з цим, суд не знайшов підстав для вжиття зустрічного забезпечення.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 136, 137, 140, ч. 2 ст. 232, ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АДІЛЬ ОІЛ» про забезпечення позову задовольнити частково.
2. Вжити заходи до забезпечення позову.
3. До набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/5739/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДІЛЬ ОІЛ» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору про розірвання договору поставки № ЦЗВ-14-07125-01 від 17.11.2025, заборонити Публічному Акціонерному Товариству «МТБ БАНК» (68003, Одеська обл., місто Чорноморськ, проспект Миру, будинок 28, код ЄДРПОУ 21650966) здійснювати будь-які дії, у тому числі, але не виключено, здійснювати оплату, на виконання банківської гарантії №0GO25B520/D від 17.11.2025 на суму 16 487 244,00 грн.
4. Стягувачем за ухвалою суду є: Товариство з обмеженою відповідальністю «АДІЛЬ ОІЛ» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 71, офіс 403/1 код ЄДРПОУ 45318956)
5. Боржником за ухвалою суду є: Публічне акціонерне товариство «МТБ БАНК» (68003, Одеська обл., місто Чорноморськ, проспект Миру, 28, код ЄДРПОУ 21650966)
6. Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" дана ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень.
7. Строк пред'явлення вказаної ухвали до виконання - протягом трьох років з наступного дня після набрання цією ухвалою законної сили, тобто до 19.05.2029.
8. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (18.05.2026) та може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції безпосередньо до суду апеляційної інстанції в строк, визначений ст. 256 ГПК України
Суддя Максим Олександрович Лиськов