13.05.2026 м.Дніпро Справа № 908/3757/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Віннікова С.В., (доповідач)
суддів: суддів: Левшиної Г.В., Андрейчуку Л.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Моруженко Д.О.;
від відповідача: Капуста А.В.;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.03.2026 (суддя Горохов І.С., повний текст якої підписаний 25.03.2026) у справі № 908/3757/25
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперформ"
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
16.12.2025 до Господарського суду Запорізької області через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперформ" про стягнення за державним контрактом (договором) про закупівлю № 173/04-24-РМ від 30.04.2024 штрафних санкцій в сумі 10 777 545,00 грн, з яких: 8 738 550,00 грн пеня, 2 038 995,00 грн штраф.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було укладено з відповідачем договір про закупівлю. Відповідач повинен був поставити у строк визначений договором товар, який останній поставив із простроченням строків, визначених у договорі. За порушення умов договору нарахована пеня, яку позивач і просив стягнути з відповідача.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.03.2026 у справі №908/3757/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперформ" на користь Державного підприємства міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" пеню в розмірі 4 369 275,00 грн, штраф у розмірі 1 019 497,50 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперформ" на користь Державного підприємства міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" судовий збір в сумі 129 330,54 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 24.03.2026 по справі № 908/3757/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру неустойки на 50% є незаконним та необґрунтованим через неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції помилково розцінив відсутність прямих збитків як підставу для зменшення санкцій, ігноруючи приписи ст. 550 ЦК України, згідно з якими право на неустойку виникає незалежно від наявності збитків. Судом не було належним чином враховано статус скаржника як критично важливого підприємства та специфіку предмета Державного контракту, яким передбачалася поставка засобів індивідуального захисту для потреб оборони України в умовах воєнного стану.
Скаржник зауважує, що відповідач, уклавши контракт у квітні 2024 року, усвідомлював ризики роботи в умовах війни та добровільно взяв на себе зобов'язання щодо строків поставки. Посилання суду на перебування відповідача у м. Запоріжжя та тривалість повітряних тривог не можуть вважатися винятковими обставинами для зменшення відповідальності, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, а доказів безпосереднього впливу цих факторів на виробничий процес надано не було. На думку скаржника, відповідач проявив пасивну поведінку та не розрахував власні потужності, що в умовах виконання оборонного замовлення є неприпустимим.
Крім того, скаржник вказує на порушення судом принципу справедливого балансу інтересів сторін, оскільки надмірне зменшення штрафних санкцій нівелює мету неустойки як засобу стимулювання належного виконання зобов'язань. Судом першої інстанції не було враховано актуальних правових висновків Верховного Суду щодо обов'язковості стягнення повного розміру санкцій у разі відсутності документального підтвердження виняткових обставин, особливо у правовідносинах, пов'язаних із забезпеченням безпеки держави. У зв'язку з цим, скаржник просить скасувати оскаржуване рішення в частині зменшення неустойки та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Свою позицію обґрунтовує тим, що інститут зменшення неустойки є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін, а положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України надають суду право зменшити її розмір за наявності обставин, що мають істотне значення. Відповідач наголошує на відсутності збитків чи інших негативних наслідків для позивача через незначне прострочення поставки, що, на його думку, є ключовим фактором для застосування дискреційних повноважень суду щодо зменшення штрафних санкцій.
Окрему увагу відповідач акцентує на винятковості обставин, у яких здійснювалося виконання контракту. Зокрема, підприємство розташоване у м. Запоріжжя прифронтовому місті, яке перебуває під постійними обстрілами. За розрахунками відповідача, тривалість повітряних тривог за період дії контракту склала понад 22% від загального робочого часу, що створювало об'єктивні перешкоди для стабільного виробничого процесу. Попри складні безпекові умови, відповідач зазначає, що продовжує функціонувати, зберігає робочі місця та сплачує податки до бюджету, що має важливе соціальне значення під час воєнного стану.
Також відповідач вказує на свою добросовісну поведінку, оскільки зобов'язання з поставки товару були виконані ним у повному обсязі, а якість товару не викликала жодних претензій з боку позивача. Відповідач вважає, що стягнення неустойки у повному розмірі призведе до надмірного фінансового навантаження на підприємство, що в умовах війни може зашкодити його подальшій господарській діяльності.
З огляду на наведене, відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Віннікова С.В.(доповідач), суддів: Левшина Г.В., Андрейчук Л.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.03.2026 по справі № 908/3757/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 13.05.2026.
У судове засідання 13.05.2026 з'явились представники позивача та відповідача.
Позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив у її задоволенні відмовити.
У судовому засіданні 13.05.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Встановлені судом обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що 30.04.2024 між Державним підприємством міністерства оборони України "державний оператор тилу" (ДП "ДОТ", Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Суперформ" (ТОВ "Суперформ", Постачальник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 173/04-24-РМ від 30.04.2024 (договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити Замовнику Рукавички захисні, вид 2 (18420000-9: Аксесуари для одягу) (Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (додаток № 1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2024-03-29-008719-а), а Замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що отримувачами Товару за договором є Об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Відповідно до пунктів 4.1. та 4.1.1 договору, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим договором не пізніше строку, визначеного у Специфікації (додаток № 1), але у будь-якому випадку в строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній Замовником за формою, визначеною у додатку № 2 до цього договору (заявка на поставку товару). Вказані у Специфікації (додаток № 1) або заявках на поставку товару строки поставки товару можуть бути змінені за зверненням Замовника, але у будь-якому випадку - за погодженням сторін.
Згідно з п. п. 1 та 5 Специфікації (додаток № 1 до договору) Постачальник взяв на себе зобов'язання здійснити поставку товару у кількості 25 000 штук за ціною за одиницю з ПДВ 1165,14 грн в строк до 31.05.2024.
Додатковою угодою № 1 до договору від 30.05.2024, до пункту 5 Специфікації (додаток № 1 до договору) внесено зміни, та подовжено строки поставки товару у загальній кількості 25 000 штук до 30.06.2024.
Заявка на поставку товару подається Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, не менш ніж за 10 (десять) календарних днів до дати поставки, визначеної у Специфікації (додаток № 1) або в заявках на поставку товару (пункт 4.3 договору).
30.04.2024 відповідно до п. 4.3 договору Замовником на адресу Постачальника було направлено Заявку на поставку № R000259, із зазначенням Отримувачів товару і відповідну кількість товару та строки, що відповідають пунктам 1 та 5 Специфікації (додаток № 1 до договору).
30.05.2024 після укладення сторонами додаткової угоди № 1 до договору, Замовником було направлено оновлену заявку на поставку № R000259 із зазначенням Отримувачів товару і відповідної кількості товару, яку погоджено поставити до 30.06.2024 включно, а саме:
1. Рукавички захисні, вид 2, до Отримувача - військової частини НОМЕР_1 , у кількості 25 000 штук.
Згідно з п. 6.7 договору після здійснення перевірки товару відповідно до пунктів 6.3, 6.4 договору, у разі відсутності зауважень Отримувача до товару, Постачальник та Отримувач підписують Акт приймання товару, що підтверджує перехід права власності на товар від Постачальника до Отримувача, та Постачальник передає підписаний Акт приймання товару на підпис Замовнику разом з оригіналом товарно - транспортної накладної, після чого Замовник повертає належні екземпляри Акту приймання товару Постачальнику та Отримувачу.
30.08.2024 поставлено товар у кількості 25 000 штук до військової частини НОМЕР_2 поставлено 30.08.2024, що підтверджується Актом приймання товару № 837.
20.11.2024 у зв'язку з порушенням строків постачання товару на адресу відповідача направлено претензію, відповіді на претензію не надано.
Відповідачем в добровільному порядку штрафні санкції не сплачено.
Стягнення з відповідача пені в сумі 8 738 550,00 грн та штрафу в сумі 2 038 995,00 грн за несвоєчасне виконання зобов'язань з поставки товару і є предметом розгляду даної справи.
За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та вимога ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Статтями 11, 629 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договір. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 8.2 договору, у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань. За порушення строку поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).
Відповідно до п. 8.4 договору у разі застосування пені/штрафу Постачальник зобов'язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) банківських днів від дати направлення Замовником письмового повідомлення Постачальнику.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування відповідачу за період з 01.07.2024 по 29.08.2024 пені в розмірі 8 738 550,00 грн = 29 128 500,00 грн х 0,5% х 60 днів, а також штрафу 7% у розмірі 2 038 995,00 грн = 29 128 500,00 грн х 7%.
Доводами апеляційної скарги позивача були обставини безпідставного зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.
Так під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач просив суд зменшити неустойку на 90%.
В обґрунтування посилався на те, що ТОВ "Суперформ" є одним із постачальників товарів оборонного призначення. Щодо якості поставленого товару претензії відсутні.
Місцем розташування відповідача є м. Запоріжжя. Згідно із наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, Запорізька міська територіальна громада Запорізького району Запорізької області (UA23060070000082704) віднесена до територій можливих бойових дій (дата виникнення можливих бойових дій: 01.01.2023, дата закінчення можливих бойових дій: не зазначена) (підпункт 1.3 пункту підрозділу І Переліку.
За період з часу 30.04.2024 по 30.08.2024 у м. Запоріжжі тривалість тривог 668,3 години (27,8 дня), а їх кількість становила 755. З дати укладання договору по дату поставки загальна кількість днів становила 123. Таким чином, тривоги складали 22.6% часу наявного у постачальника для поставки товару замовнику. Дані обставини підтверджуються інформацією із сайту Статистики повітряних тривог за посиланням https://air-alarms.in.ua/region/zaporizhzhia?from=2024-03-30&to=2024-08-30#statistic).
Відповідно до Наказу ТОВ "Суперформ" № 26/02/25/01 від 26.02.2024 визначено дії працівників під час повітряних тривог. Так, при оголошені повітряної тривоги усі без виключення працівники негайно припиняють робочий процес, вимикають обладнання та слідують до укриттів, де знаходяться протягом повітряної тривоги.
Також, додатково впливають аварійні графіки відключення електроенергії (ГАВ) в Україні введені через гострий дефіцит потужності в енергосистемі, спричинений ворожими атаками на інфраструктуру, суттєвим зниженням температури (морозами) та аварійними ситуаціями на об'єктах генерації.
Отже відключення електричної енергії впливає на строки поставки товарів оборонного призначення.
Замовник не зазнав ніяких збитків або шкоди у зв'язку із незначним простроченням поставки по договору.
Фінансовий стан ТОВ "Суперформ" не є достатньо прибутковим протягом 2024 року і в 2025 згідно із рядків 2350 Звіту про фінансові результати за 2024 рік і III квартал 2025року (надано публічну інформація з сайту https://opendatabot.ua/c/45161306) чистий прибуток складав 0,00 грн. у 2024 і лише 29 600,00 грн в 2025 році. Тобто, заявлена до стягнення неустойка перевищує річний і поточний чистий прибуток відповідача.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Також Верховний Суд у справі №911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 %), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 1, 2 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене водночас вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Подібні висновки викладено об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, Великою Палатою Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
Проаналізувавши матеріали справи та доводи відповідача, суд першої інстанції зменшив розмір пені на 50%. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується.
Колегія суддів приймає до уваги заперечення позивача щодо зменшення штрафних санкцій і те, що надмірне зменшення розміру неустойки фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання.
У свою чергу, стягнення з відповідача штрафу є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а стягнутий розмір пені є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов'язань (превентивна функція неустойки), а для позивача - достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Саме по собі стягнення штрафних санкцій у розмірі більше 10 мільйонів є значною сумою та є не співрозмірним з тяжкістю допущеного порушення за договором та наслідками такого порушення. Поставка товару була здійснена відповідачем у повному обсязі, без будь-яких претензій по якості від позивача. Позивач не поніс незворотних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, не доведено позивачем і понесення збитків у зв'язку з порушенням відповідачем договору. Стягнення пені у розмірі 4 369 275,00 грн та штрафу у розмірі 1 019 497,50 грн, на переконання суду, є достатньою відповідальністю за невиконання зобов'язання у справі та здатне нівелювати негативні наслідки спричинені таким невиконанням.
Суд погоджується з доводами позивача, що наявність збитків не є умовою для нарахування штрафних санкцій, але є одним із критеріїв для його зменшення судом.
Покладення на відповідача штрафних санкцій у заявленому до стягнення розмірі у даному випадку набуває ознак каральної функції та розцінюється судом як надмірний тягар для суб'єкта господарської діяльності, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану в тому числі співпрацює задля виконання завдань забезпечення обороноздатності держави України.
Щодо погодження сторонами у договорі саме визначених ним санкцій, суд зазначає, що застосування господарських санкцій з огляду на їх закріплення у договорі сторонами не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності товариства, а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності. Право на зменшення штрафу спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монопольного становища контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Незважаючи на ті обставини, що договір укладено між сторонами в період воєнного стану, це саме по собі не виключає ризик виникнення додаткових ускладнюючих обставин під час його виконання, які виходять за межі звичайних умов господарювання.
Згідно Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, Запорізька міська територіальна громада Запорізького району Запорізької області (територія місцезнаходження відповідача) віднесена до територій можливих бойових дій (дата виникнення можливих бойових дій: 01.01.2023; дата закінчення можливих бойових дій: не зазначена) (підпункт 1.3 пункту 1 підрозділу І Переліку). Доказів того, що виробництво спірного товару та його поставка здійснювалися з інших виробничих потужносте відповідача, позивач не надав.
Посилання позивача на оборонний характер предмета закупівлі договору як на підставу для неможливості зменшення розміру штрафних санкцій, є необґрунтованим. Законодавство не встановлює імперативної заборони на застосування права зменшення неустойки залежно від предмета договору. Сам факт, що закупівля стосується товарів оборонного призначення, не змінює загальних принципів співмірності відповідальності та не виключає можливості судового коригування розміру санкцій з урахуванням конкретних обставин справи. Вище встановлено, що відсутність негативних наслідків внаслідок прострочення не доведена.
Окрім того, визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку судом першої інстанції було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та становище як відповідача так і позивача у даній справі; таке зменшення неустойки враховує інтереси як боржника, так і кредитора, вимогу якого щодо компенсації за порушення умов договору враховано судом. На думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій (пені) на 50% не порушить інтереси позивача і не стане надмірним тягарем для відповідача.
З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справі, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.03.2026 у справі № 908/3757/25 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 18.05.2026.
Головуючий суддя С.В. Вінніков
Суддя Г.В. Левшина
Суддя Л.В. Андрейчук