18.05.2026 м. Дніпро Справа № 904/4849/22 (904/5204/25)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Джепи Ю.А., Соп'яненко О.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Маяк"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2025 (ухвалене суддею Мартинюком С.В. у м. Дніпрі, повне рішення складене 13.11.2025) у справі №904/4849/22 (904/5204/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" (с. Військове, Солонянський район, Дніпропетровська область)
до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Маяк" (м. Ужгород Ужгородський район, Закарпатська область)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (с. Крупець Славутський район, Хмельницька область)
про стягнення заборгованості
в межах справи № 904/4849/22
про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" (с.Військове, Солонянський район, Дніпропетровська область)
за заявою Фізичної особи - підприємця Ребеко Світлани Юріївни (м. Дніпро),
У вересні 2025 року ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" арбітражний керуючий Плесюк Олексій Степанович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Маяк" 76 750 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- у процесі ліквідаційної процедури ТОВ "Лан-Снаб" ліквідатором встановлено, що 11.07.2022 платіжною інструкцією № 32 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" здійснило оплату на рахунок СТОВ "Агропідприємство "Маяк" 76 750 грн 00 коп. з призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога згідно з договором № ФП-ДОМ-1 від 03.02.2022", яка не повернута ТОВ "Лан-Снаб".
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2025 у справі №904/4849/22 (904/5204/25):
- позовні вимоги задоволено;
- стягнуто з СТОВ "Агропідприємство "Маяк" на користь ТОВ "Лан-Снаб" заборгованість в сумі 76 750 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Рішення обґрунтовано наступним:
- відповідно до наявних доказів, що містяться в матеріалах справи, більш вірогідно, що між сторонами сформувалися правовідносини, які вони ідентифікували як правовідносини поворотної фінансової допомоги і вказаному правочину сторони присвоїли реквізити (номер та дату): № ФП-ДОМ-1 від 03.02.2022 та відповідно до якого позивачем надано позику на суму 76 750 грн 00 коп., яка не була повернута відповідачем;
- у силу приписів частини 1 статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства, з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав. У даному випадку згідно з абзацом 10 резолютивної частини постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі № 904/4849/22 про банкрутство ТОВ "Лан-Снаб", строк виконання всіх грошових зобов'язань товариства вважається таким, що настав 17.06.2024, не зважаючи на зміст договору.
Не погодившись з вказаним рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Маяк" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" з апеляційною скаргою (вх № суду 49105), в якій просить:
- рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2025 по справі №904/4849/22 (904/5204/25) скасувати;
- ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі;
- судові витрати покласти на позивача;
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- позивачем не надано Договору позики (поворотної фінансової допомоги) № ФП-ДОМ-1 від 03.02.2022, отже суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про укладення вказаного Договору між позивачем та відповідачем;
- з виписок по рахунку видно лише рух коштів та призначення платежу. Натомість, призначення платежу не має юридичної сили договору або первинного бухгалтерського документу, який встановлює всі істотні умови, підтверджує волевиявлення обох сторін, встановлює права та обов'язки, строки та інші обставини, які б підтверджували факт укладання договору позики та взяття обов'язку з повернення цих коштів;
- існує вірогідність, що дані, які зазначені у призначені платежу, можуть бути помилковими, містять помилки як у назві договору, так і в його реквізитах, тому суд першої інстанції не мав спиратись на призначення платежу як на доведений факт укладання договору позики чи поворотної фінансової допомоги;
- у справі відсутні належні докази направлення копії вимоги № 1 від 07.05.2025 щодо погашення заборгованості, оскільки із списку згрупованих відправлень рекомендованих листів засобами поштового зв'язку "Укрпошта" від 21.05.2025 та від 22.05.2025 неможливо встановити, який саме документ був відправлений відповідачу, відсутні описи вкладення та відсутні докази отримання цієї вимоги відповідачем. Також вбачається, що вимога датована 07.05.2025, у той час як якісь поштові відправлення на адресу відповідача були надіслані 21.05.2025 та 22.05.2025;
- судове рішення ґрунтується на вірогідності та припущеннях, враховуючи відсутність доказів укладення договору та встановлення характеру та особливості правовідносин між позивачем та відповідачем, що є порушенням принципів доказування в господарському судочинстві;
- ухвалюючи рішення, обмежившись лише поверхневим дослідженням обставин справи, за відсутності договору, на який посилався позивач як на підставу виникнення зобов'язань, не перевіривши характер та природу правовідносин, суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи, необхідні для ухвалення обґрунтованого та справедливого рішення;
- на думку скаржника, відсутність заперечень відповідача та доказів повернення не є беззаперечним підтвердженням наявності заборгованості. Більш того, у випадку невірного зазначення даних в призначенні платежів, на які посилався позивач, правова природа правовідносин може мати інший характер, та ці перерахування могли бути оплатою на виконання зобов'язань самого позивача перед відповідачем та не підлягають поверненню;
- за відсутності правової позиції відповідача та його заперечень через те, що він не приймав участь в даній справі у суді першої інстанції, Господарський суд Дніпропетровської області не дотримався принципу змагальності, переклавши обов'язок доведення певних обставин з позивача на відповідача, що прямо порушує принцип доказування у господарському судочинстві. Разом з тим, це призвело до того, що суд помилково визнав обставини встановленими;
- скаржник вважає, що позивач не довів наявність у нього порушеного права, що само по собі є підставою для відмови у позові, також не доведено наявність заборгованості відповідача перед позивачем, не доведено підстави та факт виникнення зобов'язання відповідача перед позивачем, що в сукупності свідчить про необґрунтованість та безпідставність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Джепи Ю.А., Соп'яненко О.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження, вирішено розглянути апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2025 у даній справі у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику та повідомлення учасників справи.
Від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" Плесюка О.С. за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № суду 3929/26 від 27.03.2026), в якому він просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відзив обґрунтований такими обставинами:
- відповідач мав процесуальне право на подання відзиву на позов відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України, в якому, у тому числі, міг навести заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права;
- судом встановлені обставини на підставі наявних доказів у справі та за відсутності будь-яких заперечень сторін;
- твердження скаржника про те, що строки повернення позики не настали суперечать його ж заяві про те, що між сторонами відсутній договір позики;
- доводи скарги про неотримання вимоги про погашення заборгованості має оцінюватися судом критично, оскільки провадження у даній справі було відкрито ще у вересні 2025 року і скаржник був ознайомлений із усіма матеріалами справи через електронний кабінет у підсистемі "Електронний Суд";
- крім обов'язкового письмового укладення договору позики, він відноситься до так званих "реальних договорів", оскільки є укладеним не з моменту письмового погодження сторонами істотних умов, а з моменту передання грошей (частина 2 статті 1046 Цивільного кодексу України);
- платіжні інструкції є первинними бухгалтерськими документами, які сторони вчиняють у паперовій формі чи електронній за підписами уповноважених осіб та подають банківській установі для виконання. Отже, платіжний документ є первинним бухгалтерським документом, який містить інформацію щодо юридичної природи правовідносин між сторонами відносин позики (поворотної фінансової допомоги);
- доказів іншого тлумачення відносин, що склалися між позивачем та відповідачем матеріали справи не містять, а тому характер припущення має саме позиція скаржника;
- застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку у тому числі послався скаржник, формально не суперечить наявності договірних стосунків, оскільки вона також може застосовуватися у разі, коли підстава, на якій майно було набуте особою, згодом відпала, (коли договір припинив свою дію, був визнаний недійсним тощо). Посилання скаржника на відсутність між сторонами будь-яких договірних взаємовідносин мало б полягати у стягненні заборгованості відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки будь-яких правових підстав для користування грошовими коштами відповідач не навів.
Третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала.
З приводу дотримання прав усіх учасників справи апеляційний господарський суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.
Судом було з'ясовано, що всі учасники справи мають зареєстровані Електронні кабінети в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв'язку з чим ухвала суду від 24.03.2026 була надіслана судом в їх Електронні кабінети.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. При цьому, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Так, апеляційним господарським судом встановлено, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи, а саме:
- шляхом направлення ухвали суду від 24.03.2026 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 24.03.2026 доставлена до Електронних кабінетів всіх учасників справи (позивача, відповідача, третьої особи) - 24.03.2026 після 17 години (з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала вважається врученою 25.03.2026).
Ухвалою суду від 24.03.2026, з урахуванням вимог частини 4 статті 262 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано, зокрема, третій особі, подати відзив на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду, зокрема, третьою особою (25.03.2026), граничним строком для подання відзиву на апеляційну скаргу було 06.04.2026.
Слід наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення третьою особою відзиву на апеляційну скаргу або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 18.05.2026 строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, з урахуванням строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційного господарського суду від третьої особи не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний господарський суд приходить до висновку, що третя особа не скористалась своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу та вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами, оскільки згідно з частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі 904/4849/22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" було визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі; ліквідатором товариства призначено арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича.
Згідно з вказаною постановою, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.
Господарським судом Дніпропетровської області 04.02.2025 постановлено ухвалу №904/4849/22, якою зобов'язано колишнього керівника позивача ОСОБА_1 передати ліквідатору ТОВ "Лан-Снаб" арбітражному керуючому Плесюку О.С. всю бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.
На виконання зазначеної ухвали приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим Олександром Миколайовичем було прийнято постанову від 11.03.2025 про відкриття виконавчого провадження № 77464796, однак документи та майно передані ліквідатору не були.
У процесі ліквідаційної процедури ТОВ "Лан-Снаб" ліквідатором встановлено, що 11.07.2022 платіжною інструкцією № 32 товариство здійснило оплату на рахунок відповідача 76 750 грн 00 коп. з призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога згідно договору № ФП-ДОМ-1 від 03.02.2022".
Оскільки відповідач не повернув позику (поворотну фінансову допомогу), за ним утворилась заборгованість у вказаній вище сумі.
За доводами позивача, у процесі ліквідаційної процедури йому не вдалося встановити документальні підтвердження для перерахування вказаних коштів, зокрема Договору № ФП-ДОМ-1 від 03.02.2022.
Позивач направив відповідачу Вимогу про погашення заборгованості № 1 від 07.05.2025, в якій вимагав у відповідача погасити заборгованість або надати підтверджуючі документи. Вимога залишена відповідачем без задоволення та без відповіді.
Викладені обставини стали підставою для звернення Плесюка О.С. - ліквідатора ТОВ "Лан-Снаб" з позовом у даній справі.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти.
Згідно з частиною 1 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому законодавство відрізняє власне поняття договір як окремий документ, що підписаний сторонами та містить істотні умови договору, від договору у більш ширшому понятті - як набір письмових документів, що посвідчують досягнення між сторонами усіх істотних умов для певного виду договору.
Поняття "поворотна фінансова допомога" як за своїм нормативно визначеним змістом, так і за тим змістом, який у нього вкладається суб'єктами господарських правовідносин у звичайному діловому обороті, відповідає поняттю "позика" статті 1046 Цивільного кодексу України.
Так, статтею 1046 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 2 статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, договір позики відноситься до так званих "реальних договорів", оскільки є укладеним не з моменту письмового погодження сторонами істотних умов, а з моменту передання грошей (частина 2 статті 1046 Цивільного кодексу України).
При цьому надання грошей може посвідчуватися платіжними документами, що і буде письмовим підтвердженням укладення договору позики.
У даному випадку, місцевий господарський суд встановив, що у матеріалах справи відсутній Договір поворотної фінансової допомоги.
Разом з тим, на підтвердження перерахування ТОВ "Лан-Снаб" грошових котів відповідачу у вказаній вище сумі, у матеріалах електронної справи наявна виписка Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" по рахунку ТОВ"Лан-Снаб", згідно з якою позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 76 750 грн 00 коп., з посиланням на Договір № ФП-ДОМ-1 від 03.02.2022.
У цьому зв'язку суд враховує, що відповідно до частин 1 - 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно із законодавством, первинний документ - це документ, який містить обов'язкові реквізити, визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Якщо банківські виписки для обліку містять дату, суму, реквізити операції, назву банку та отримувача, вони можуть вважатися первинним документом.
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц.
Отже, з урахуванням викладеного, надані позивачем банківські виписки є належними та допустимими доказами у справі, що спростовує відповідні доводи скаржника про протилежне.
Слід зазначити, що наведена у виписках інформація не спростована відповідачем. Посилання у скарзі на можливість наявності помилок у банківських виписках, неточностей, зазначення неналежних рахунків тощо, без підтвердження належними доказами є припущеннями відповідача. Також не знайшли документального підтвердження та є недоведеними доводи скаржника про те, що перерахування могли бути оплатою на виконання зобов'язань самого позивача перед відповідачем та не підлягають поверненню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України № 15-рп/24).
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов'язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків.
Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.
Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.
Хоча така категорія, як справедливість, є оціночним поняттям та має властивість змінювати своє змістовне наповнення залежно від різних, як об'єктивних, так і суб'єктивних обставин, очевидним є те, що застосування такого принципу у визначенні наявності підстав для застосування штрафних санкцій відповідає меті та цілям такої міри відповідальності як стягнення неустойки.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі "Делькорт проти Бельгії", 07.01.1970, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).
Пропорційність є однією зі складових верховенства права. Цей принцип спрямований на встановлення розумного балансу між необхідними у демократичному суспільстві випадками обмеження прав людини і легітимною метою такого обмеження.
Так, застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною 1 статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були, зокрема внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України, в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Щодо досліджуваної справи, то колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що відповідно до наявних у справі доказів, більш вірогідно, що між сторонами сформувалися правовідносини, які вони самі добровільно ідентифікували як правовідносини поворотної фінансової допомоги і вказаному правочину сторони присвоїли реквізити (№ та дату): № ФП-ДОМ-1 від 03.02.2022, згідно з яким позивачем надано позику на суму 76 750 грн 00 коп.
Вказані обставини підтверджуються, зокрема виписками, які є первинними бухгалтерськими документами.
Разом з тим, згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У цій справі докази повернення СТОВ "Агропідприємство "Маяк" (відповідачем) грошових коштів у сумі 76 750 грн 00 коп. ТОВ"Лан-Снаб" (позивачу) відсутні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 цього Кодексу.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
У цій справі відповідачем не спростовано факт перерахування йому вказаної суми грошових коштів, не доведено будь-яких інших правових підстав отримання грошових коштів ніж ті, що зазначені у призначенні платежу, також не надано доказів повернення спірних грошових коштів позивачу.
Слід також зазначити, що відповідач не був позбавлений права та можливості надати відзив на позовну заяву та необхідні докази під час розгляду справи, у тому числі, й у суді першої інстанції. Так, ухвалою суду від 17.09.2025 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідачу було запропоновано протягом 15 днів з дня вручення цієї ухвали подати відзив на позовну заяву. Вказана ухвала була доставлена до Електронного кабінету відповідача 17.09.2025 о 21:00год, отже вважається врученою 18.09.2026. Однак відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на позов не надав і у силу приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України самостійно несе ризик настання наслідків такого неподання.
Викладене, у тому числі, спростовує доводи скаржника про те, що Господарський суд Дніпропетровської області не дотримався принципу змагальності.
Отже, з урахуванням положень наведених вище норм та фактичних обставин справи, встановлення судом факту надання відповідачу поворотної фінансової допомоги позивачем у вказаній сумі, неповернення цієї допомоги відповідачем та ненадання ним доказів, які б спростовували дане порушення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача поворотної фінансової допомоги у сумі 76 750 грн 00 коп.
Стосовно настання чи ненастання строку для виконання зобов'язання з повернення фінансової допомоги у сумі 76 750 грн 00 коп. та відсутності у матеріалах справи саме договору № ФП-ДОМ-1 від 03.02.2022, то як було обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, за приписами частини 1 статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, як наслідок визнання боржника банкрутом, з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.
Згідно з абзацом 10 резолютивної частини постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі №904/4849/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб", суд ухвалив, що строк виконання всіх грошових зобов'язань ТОВ"Лан-Снаб" вважається таким, що настав 17.06.2024.
Отже, у цьому спорі, не зважаючи на зміст договору, строк виконання зобов'язань відповідача перед позивачем настав 17.06.2024.
При цьому апеляційний суд вважає безпідставними доводи скарги про неотримання відповідачем вимоги про погашення заборгованості, оскільки провадження у даній справі відкрито у вересні 2025 року, щонайменш з цього часу, він був ознайомлений із усіма матеріалами справи та вимогами позивача через електронний кабінет в підсистемі "Електронний Суд".
Крім того, вимога про погашення заборгованості направлена на адресу відповідача, що підтверджується списками згрупованих відправлень від 21.05.2025 та від 22.05.2025 та фіскальними чеками.
Згідно з пунктом 8 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, оператори поштового зв'язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.
Пунктом 11 Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.
Згідно з пунктом 19 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Тобто до інших видів листів, окрім листів з оголошеною цінністю, опис вкладення не передбачений.
У пункті 2 Правил зазначено, що розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
Приписами статті 13 Закону України "Про поштовий зв'язок" передбачено порядок надання поштового зв'язку, зокрема, у абзаці третьому зазначено, що у договорі про надання послуг поштового зв'язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов'язково зазначаються найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв'язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв'язку.
Згідно з пунктом 66 Правил у разі відправлення згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список в електронному вигляді за формою, визначеною оператором поштового зв'язку.
У пункті 68 Правил передбачено, що про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один рахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові.
Отже, з огляду на викладене, належними доказами надіслання рекомендованого листа є квитанція або касовий чек, у якому зазначено найменування оператора та об'єкт поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 820/1186/17.
Доводи скаржника про поверхневе дослідження судом обставин справи, недоведення позивачем наявності у нього порушеного права та факту виникнення зобов'язання відповідача перед позивачем, зводяться до непогодження з наданою судом оцінкою відповідним доказам, між тим саме лише таке непогодження, за відсутності з боку відповідача доказів на підтвердження своєї позиції, не вказує на те, що оцінка була проведена з порушенням певного стандарту доказування.
Так, апеляційний суд враховує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статті 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
На переконання колегії суддів у справі, що розглядається, суд першої інстанції дослідив та правильно оцінив наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області таким, що підлягає залишенню без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Маяк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2025 у справі № 904/4849/22 (904/5204/25) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2025 у справі №904/4849/22 (904/5204/25) - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Маяк".
4. Матеріали справи № 904/4849/22 (904/5204/25) повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 18.05.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя Ю.А. Джепа
Суддя О.Ю. Соп'яненко