24.03.2026 м.Дніпро Справа № 912/1373/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Чус О.В., Соп'яненко О.Ю.
при секретарі судового засідання Новіковій Д.О.
Представники сторін:
Прокурор: Щербина Сергій Олександрович (в залі суду) - посвідчення №082806 від 06.10.2025 р.
інші представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Корнієця Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 у справі №912/1373/24 (суддя Глушков М.С.)
за позовом Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури (пр-т Європейський, 4, м. Кропивницький, 25006) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Кетрисанівської сільської ради (вул. Шкільна, 47, с. Кетрисанівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27247)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Корнієця Андрія Вікторовича ( АДРЕСА_1 )
про розірвання договору оренди, скасування державної реєстрації права оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом в інтересах держави в особі Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області до Фізичної особи-підприємця Корнієця Андрія Вікторовича, у якому просив суд: розірвати договір оренди землі від 20.01.2010 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9024 площею 17,2033 га з урахуванням укладених додаткових угод від 03.03.2020 та 10.11.2021; розірвати договір оренди землі від 20.01.2011 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9023 площею 33,3 га з урахуванням укладених додаткових угод від 03.03.2020 та 10.11.2021; скасувати державну реєстрацію права оренди ФОП Корнієця А.В. на вказані земельні ділянки; зобов'язати відповідача повернути земельні ділянки Кетрисанівській сільській раді; стягнути судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач систематично порушує умови договорів оренди земельних ділянок комунальної власності в частині несвоєчасної та неповної сплати орендної плати, що є істотним порушенням договорів та підставою для їх розірвання відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Розірвано договір оренди землі від 20.01.2010 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9024 площею 17,2033 га з урахуванням укладених додаткових угод до Договору від 03.03.2020 та 10.11.2021. Розірвано договір оренди землі від 20.01.2011 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9023 площею 33,3 га з урахуванням укладених додаткових угод до Договору від 03.03.2020 та 10.11.2021. Скасовано державну реєстрацію іншого речового права - права оренди ФОП Корнієця Андрія Вікторовича на земельну ділянку з кадастровим номером 3520887600:02:000:9024 площею 17,2033 га (номер запису про державну реєстрацію 352088764000238, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2148237035208). Скасовано державну реєстрацію іншого речового права - права оренди ФОП Корнієця Андрія Вікторовича на земельну ділянку з кадастровим номером 3520887600:02:000:9023 площею 33,3 га (номер запису про державну реєстрацію 352088764000237, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2148265335208). Зобов'язано ФОП Корнієця Андрія Вікторовича повернути Кетрисанівській сільській раді Кропивницького району Кіровоградської області земельні ділянки з кадастровими номерами 3520887600:02:000:9023 та 3520887600:02:000:9024. Стягнуто з ФОП Корнієця Андрія Вікторовича на користь Кіровоградської обласної прокуратури 18 168,00 грн судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується систематичне порушення відповідачем умов договорів оренди та вимог законодавства щодо термінів, повноти та систематичності сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Суд першої інстанції встановив, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі № 340/7634/23 з відповідача стягнуто податковий борг з орендної плати за період жовтень-грудень 2022 року, січень-липень 2023 року в сумі 148 874,67 грн. Також суд врахував, що ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі № 340/4478/24 позов про стягнення заборгованості залишено без розгляду у зв'язку зі сплатою відповідачем заборгованості у розмірі 193 013,52 грн вже після подання позову у даній справі. Суд зазначив, що станом на час розгляду справи за орендарем знов рахується заборгованість по орендній платі у розмірі 20 435,74 грн, що свідчить про незацікавленість відповідача у збереженні договорів оренди. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, а відповідач істотно порушує умови договорів оренди, що є підставою для їх розірвання відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України. Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави суд встановив, що Кетрисанівська сільська рада, як одержувач плати за землю та власник і розпорядник землі, захист порушених інтересів свідомо не здійснює, хоча усвідомлює їх порушення, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду упродовж тривалого часу не звертається.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа - підприємць Корнієць Андрій Вікторович, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 р. у справі № 912/1373/24 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задовленні позовних вимог заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Кетрисанівської сільської ради до відповідача: Фізичної особи - підприємця Корнієця Андрія Вікторовича щодо розірвання договору оренди землі від 20.01.2010 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9024 площею 17,2033 га, з урахуванням укладених додаткових угод до Договору від 03.03.2020 та 10.11.2021; розірвання договору оренди землі від 20.01.2011 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9023, площею 33,3 га, з урахуванням укладених додаткових угод до Договору від 03.03.2020 та 10.11.2021; скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди ФОП Корнієця Андрія Вікторовича на земельну ділянку з кадастровим номером 3520887600:02:000:9024 площею 17,2033 га (номер запису про державну реєстрацію 352088764000238, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2148237035208); державної реєстрації іншого речового права - права оренди ФОП Корнієця Андрія Вікторовича на земельну ділянку з кадастровим номером 3520887600:02:000:9023 площею 33,3 га (номер запису про державну реєстрацію 352088764000237, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2148265335208); зобов'язання ФОП Корнієця Андрія Вікторовича повернути Кетрисанівській сільській раді Кропивницького району Кіровоградської області земельну ділянку з кадастровим номером 3520887600:02:000:9023 площею 33,3 га, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області; Зобов'язати ФОП Корнієця Андрія Вікторовича; земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9024 площею 17,2033 га, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області; стягнення з Фізичної особи - підприємця Корнієця Андрія Вікторовича на користь Кіровоградської обласної прокуратури 18 168,00 грн судового збору.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не звернув уваги на відсутність у Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури правових підстав для представництва інтересів Кетрисанівської сільської ради в суді. Відповідачем було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке було проігноровано судом першої інстанції і не прийнято процесуальне рішення з цього питання.
Скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, згідно з якою захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
ФОП Корнієць А.В. стверджує, що всупереч нормам Закону України «Про прокуратуру» позивач не обґрунтував належним чином та не надав належних та допустимих доказів того, що Кетрисанівська сільська рада відмовилась чи позбавлена можливості звернутися до суду, не може самостійно звернутись до суду або того, що існували об'єктивні перешкоди для цього.
Скаржник зазначає, що в матеріалах справи є відповідь № 1.1-40/464/1 від 16.05.2024 Кетрисанівської сільської ради, в якій рада повідомила, що вживає заходів реагування на наявність заборгованості, відправила претензію на адресу ФОП, в якій повідомила, що на найближчій сесії розгляне питання щодо одностороннього розірвання договору оренди в порядку пункту 39 Договору. Проте орган прокуратури майже через два тижні, 31.05.2024, звернувся з позовом до суду в інтересах Кетрисанівської сільської ради, яка має право достроково розірвати договір у досудовому порядку відповідно до пункту 39 Договору.
Апелянт посилається на пункт 39 договорів оренди, яким передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається за умов систематичної несплати щомісячної орендної плати у повному обсязі протягом 2 місяців, порушення пункту 26 Договору та невиконання інших умов договору, припинення діяльності фізичної особи-підприємця. Скаржник зазначає, що рішенням Постійної комісії Кетрисанівської сільської ради з питань агропромислового розвитку, земельних відносин, екології від 30.05.2024 за № 6 «Про припинення дії договорів оренди землі, укладених з ФОП Корнієць А.В.» постійна комісія вирішила звернутись до сільської ради про дострокове припинення в односторонньому порядку дії договорів оренди землі. Таким чином, на думку апелянта, дії органу прокуратури є передчасними і даний спір можливо було розглянути у позасудовому порядку без звернення до суду органом прокуратури, одночасно зі сторони поведінки Кетрисанівської сільської ради відсутня протиправна бездіяльність.
ФОП Корнієць А.В. вважає, що у суду першої інстанції були підстави відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що органом прокуратури було обрано неефективний спосіб захисту, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову. В оскаржуваному рішенні суд задовольнив вимоги щодо скасування державної реєстрації права оренди, проте, на думку апелянта, рішення суду про розірвання договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. Апелянт посилається на частину 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та зазначає, що у разі визнання припиненим договір, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19 та від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, де суди зазначили, що починаючи з 16.01.2020 скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може привести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі.
Апелянт стверджує, що позивачем не доведено наявність, поряд з істотним порушенням договору, реальної шкоди, завданої другій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору. Скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини 2 статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди, її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
ФОП Корнієць А.В. зазначає, що відповідач надав до матеріалів справи докази щодо сплати заборгованості на загальну суму 193 013,52 грн і як наслідок позивачем не доведено наявність реальної шкоди, завданої другій стороні договору. Скаржник посилається на принцип збереження договору та зазначає, що розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору за найменшого порушення.
Апелянт посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, зокрема на рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Брумареску проти Румунії», «Трегубенко проти України», «Рисовський проти України», «Кривенький проти України».
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги ФОП Корнієця Андрія Вікторовича та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 залишити в силі.
Прокурор зазначає, що відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Прокурор вказує, що незважаючи на тривалий характер неналежного виконання відповідачем обов'язків за договорами оренди, Кетрисанівська сільська рада, яка є отримувачем орендної плати та обізнана про систематичне ненадходження до місцевого бюджету коштів зі сплати орендної плати, у передбаченому законом порядку належних, своєчасних та ефективних заходів на захист та відновлення порушених інтересів держави не вживає, що свідчить про її бездіяльність.
Прокурор зазначає, що з листа Кетрисанівської сільської ради від 16.05.2024 № 1.1-40/464/1 вбачається, що остання з позовом до суду про дострокове розірвання договорів оренди не зверталася, а лише обмежилась направленням листа з вимогою сплати заборгованості, вказавши про відсутність коштів у місцевому бюджеті на сплату судового збору. Про факт систематичного характеру несплати орендної плати свідчить наявність справ № 340/7634/23 та № 340/4478/24, за якими стягувались значні суми коштів, загалом у сумі 341 888,19 грн.
Щодо доводів апелянта про неефективність обраного способу захисту прокурор зазначає, що відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Оскільки право оренди відповідача на спірні земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, усунення порушень закону можливе шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку. Прокурор посилається на частину 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав відповідні права чи обтяження припиняються.
Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність істотності порушення прокурор зазначає, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, ніж визначеного умовами договору оренди землі, застосуванню підлягає частина друга статті 651 ЦК України щодо істотності порушення договору іншою стороною. Прокурор вказує, що як вбачається з інформації Кетрисанівської сільської ради, в даному випадку мають місце факти як систематичної часткової несплати, так і повної несплати орендної плати за земельні ділянки. Факт погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позову про розірвання договору оренди, адже подальше погашення заборгованості не спростовує факт несплати орендарем орендної плати та не впливає на можливість задоволення судом позову про розірвання договору.
Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2025р. витребувано у Господарського суду Кіровоградської області матеріали справи/копії матеріалів справи №912/1373/24. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Корнієця Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 у справі №912/1373/24 (суддя Глушков М.С.) відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
19.05.2025р. матеріали справи № 912/1373/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме подання до апеляційного суду належних доказів доплати судового збору у сумі 27252 грн.
На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2025, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Корнієця Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 у справі №912/1373/24 (суддя Глушков М.С.). розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.02.2026 об 10:30 годин.
03.07.2025 до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду з використанням засобів поштового зв'язку від заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Кощеєва І.М. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 року, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 98/26 від 17.02.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Чус О.В., Соп'яненко О.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2026 справу № 912/1373/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), суддів: Чус О.В., Соп'яненко О.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 24.03.2026 до 12:50 год.
23.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Кетрисанівської сільської ради надійшла заява щодо заборгованості з орендної плати за землю за орендарем ФОП Корнієць А.В..
В судовому засіданні 24.03.2026 був присутній прокурор, інші представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв'язку з чим колегія суддів висновує про відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Слід зауважити, що у справі вже відбулося судове засідання 17.02.2026, на яке представник скаржника також не з'явився, жодних заяв/клопотань з процесуальних питань не подавав.
Таким чином, скаржник, як учасник судового процесу, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні 24.03.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.
Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов'язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання.
До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
24.03.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
20.01.2010 між Бобринецькою районною державною адміністрацією та Фізичною особою - підприємцем Корнієцем Андрієм Вікторовичем (далі - ФОП Корнієць А. В.) 20.01.2010 укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 17,2033 га (кадастровий номер 3520887600:02:000:9024) (т.1 а. с. 49-48).
Відповідно до п. 8 вказаного договору його укладено строком на 10 років з правом пролонгації.
Згідно з п. 9 зазначеного договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами протягом тридцяти календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця та сплачується через установу банку на відповідний рахунок сільської ради, за місцем розташування земельної ділянки.
Пунктом 28 договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Пунктами 37-39 та 41 вказаного договору визначено підстави припинення його дії, серед яких систематична несплата щомісячної орендної плати в повному обсязі протягом 2 місяців, а також передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Державну реєстрацію вказаного договору здійснено 22.03.2011 за № 352088764000238.
03.03.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру в Кіровоградській області та ФОП Корнієцем А. В. укладено додаткову угоду до вищевказаного договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 3520887600:02:000:9024), відповідно до змісту якої змінено у всіх частинах і пунктах договору орган державної влади, що виступає орендодавцем з Бобринецької районної державної адміністрації на Головне упраління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а також встановлено розмір орендної плати - 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки ( т.1 а.с. 60).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 07.12.2020 за № 20-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" (т.1 а.с. 62-111) 19.12.2020 зареєстровано право комунальної власності на вказану земельну ділянку за Кетрисанівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області (т.1 а.с. 116-122).
10.11.2021 між Кетрисанівською сільською радою та ФОП Корнієцем А. В. укладено додаткову угоду до вищевказаного договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9024, відповідно до змісту якої змінено у всіх частинах і пунктах договору орган, що виступає орендодавцем з Бобринецької районної державної адміністрації на Кетрисанівська сільська рада, встановлено строк дії договору 17 років, а також встановлено розмір орендної плати - 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (т.1 а.с. 112-113 з об.).
Також між Бобринецькою районною державною адміністрацією та ФОП Корнієць Андрій Вікторович 20.01.2011 укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 33,3 га (кадастровий номер 3520887600:02:000:9023) (т.1 а. с. 49-59).
Відповідно до п. 8 вказаного договору його укладено строком на 10 років з правом пролонгації.
Згідно з п. 9 зазначеного договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Крім того, п. 11 означеного договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами протягом тридцяти календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця та сплачується через установу банку на відповідний рахунок сільської ради, за місцем розташування земельної ділянки.
Пунктом 28 договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Пунктами 37-39 та 41 вказаного договору визначено підстави припинення його дії, серед яких систематична несплата щомісячної орендної плати в повному обсязі протягом 2 місяців, а також передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Державну реєстрацію вказаного договору здійснено 22.03.2011 за № 352088764000237.
В подальшому 03.03.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру в Кіровоградській області та ФОП Корнієць Андрій Вікторович укладено додаткову угоду до вищевказаного договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 3520887600:02:000:9023), відповідно до змісту якої змінено у всіх частинах і пунктах договору орган державної влади, що виступає орендодавцем з Бобринецької районної державної адміністрації на Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а також встановлено розмір орендної плати - 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 07.12.2020 за № 20-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" 19.12.2020 зареєстровано право комунальної власності на вказану земельну ділянку за Кетрисанівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області.
В подальшому 10.11.2021 між Кетрисанівською сільською радою та ФОП Корнієць Андрій Вікторович укладено додаткову угоду до вищевказаного договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520887600:02:000:9023, відповідно до змісту якої змінено у всіх частинах і пунктах договору орган, що виступає орендодавцем з Бобринецької районної державної адміністрації на Кетрисанівська сільська рада, встановлено строк дії договору 17 років, а також встановлено розмір орендної плати - 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 20.01.2010 між Бобринецькою районною державною адміністрацією та ФОП Корнієцем Андрієм Вікторовичем укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 17,2033 га з кадастровим номером 3520887600:02:000:9024 строком на 10 років з правом пролонгації. 20.01.2011 між Бобринецькою районною державною адміністрацією та ФОП Корнієцем Андрієм Вікторовичем укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 33,3 га з кадастровим номером 3520887600:02:000:9023 строком на 10 років з правом пролонгації. 03.03.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру в Кіровоградській області та ФОП Корнієцем А.В. укладено додаткові угоди до вказаних договорів оренди, якими змінено орендодавця та встановлено розмір орендної плати - 12% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 07.12.2020 № 20-ОТГ 19.12.2020 зареєстровано право комунальної власності на вказані земельні ділянки за Кетрисанівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області.10.11.2021 між Кетрисанівською сільською радою та ФОП Корнієцем А.В. укладено додаткові угоди до договорів оренди, якими змінено орендодавця на Кетрисанівську сільську раду та встановлено строк дії договорів 17 років.Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі № 340/7634/23 з ФОП Корнієця А.В. стягнуто в дохід місцевого бюджету податковий борг з орендної плати за період жовтень-грудень 2022 року, січень-липень 2023 року в сумі 148 874,67 грн. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі № 340/4478/24 позов Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишено без розгляду у зв'язку зі сплатою ФОП Корнієцем А.В. заборгованості у розмірі 193 013,52 грн.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 11 зазначеного закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Окрім наведеного, відповідно до ч. З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Право оренди ФОП Корнієць А.В. на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3520887600:02:000:9024, площею 17,2033 га, та 3520887600:02:000:9023, площею 33,3 га, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
При здійсненні реєстраційних дій щодо нерухомого майна у реєстрі нерухомого майна реєстратор вносить відповідний запис на підставі прийнятого ним рішення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 913/175/20 зазначено, що під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Оскільки відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України право оренди на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав, усунення порушень закону у даному випадку можливе шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку.
Зважаючи на те, що право оренди ФОП Корнієць А.В. на спірні земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до ст. 16 ЦК України, в тому числі шляхом скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки у володіння держави.
Отже, ефективним способом захисту порушених прав в даному випадку є також скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди земельних ділянок за ФОП Корнієць А.В.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що : « … частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.
З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.
Таким чином, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов'язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт.
Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про розірвання правоичнів, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
З огляду на викладене, рішення суду про розірвання договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання припиненим договір, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.
Такі самі юридичні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 16.06.2021 року у справі № 747/306/19 провадження № 61-1272св20 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (Провадження № 12-97гс 18)
У постановах Верховного Суду, а саме: Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 р. у справі №352/1021/19 та Касаційного господарського суду у постанові від 03.09.2020 р. у справі №914/1201/19, де суди зазначили, що починаючи з 16.01.2020 р. скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може привести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 0е червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс 19, пункт 98)…» як такі, що грунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального права, які регулють спірні правовідносини.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, ніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає частина друга статті 651 ЦК України щодо істотності порушення договору іншою стороною.
Відповідно до ч 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.
Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/391/23 звертає увагу на те, що під поняттям «несплата», вжите у пункті «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України, слід розуміти саме повну несплату орендної плати.
Так, під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 01.04.2020 у справі № 277/1186/18-ц, від 29.07.2020 у справі № 277/526/18, від 20.08.2020 у справі № 616/292/17, від 08.05.2024 у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 922/367/21, від 04.07.2023 у справі № 906/649/22, від 20.02.2024 у справі № 917/586/23, від 02.04.2024 у справі № 922/1165/23 та інші).
Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата» та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати, що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.
Потрібно враховувати, що правова природа відносин оренди землі, яка зазвичай передбачає тривале використання такого об'єкта цивільних прав і сталість таких відносин, відповідає інтересам цивільного обігу загалом. Використання земельної ділянки завжди пов'язане з неодмінними витратами орендаря на її утримання відповідно до цільового призначення цієї ділянки.
У наданих до суду поясненнях щодо підтримання позовних вимог прокурора тау листі № 1.1-40/59/1 від 03.02.2025 Кетрисанівська сільська рада повідомила, що внаслідок неналежного виконання умов договорів недоотримуються кошти, на надходження яких орган місцевого самоврядування розраховував та міг би спрямувати на потреби територіальної громади, що є підставою для їх розірвання.
При цьому, як вбачається з додатку до листа від 03.02.2025 в даному випадку мають місце факти як систематичної часткової і систематичної повної несплати орендної плати за земельні ділянки.
Вказане слугує підтвердженням систематичного характеру порушення відповідачем умов договорів оренди земельних ділянок, внаслідок чого контролюючий орган державної влади неодноразово звертався до суду для захисту інтересів держави, про що свідчить наявність справ № 340/7634/23 та 340/4478/24 за якими стягувались значні суми коштів, загалом у сумі 341 888,19 гривень по двом справам.
При цьому, факт погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позову про розірвання договору оренди, адже подальше погашення заборгованості - невчасно сплаченої орендної плати не спростовує факт несплати орендарем орендної плати та не впливає на можливість пред'явлення і задоволення судом позову про розірвання договору.
В свою чергу питання надходження орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності є актуальними та являється одним із основних факторів економічного зростання територіальних громад.
В умовах воєнного стану виконання місцевих бюджетів територіальними громадами набуло ще вагомішого значення, адже забезпечення стабільності економіки у цей надскладний для країни час відіграє не останню роль у забезпеченні обороноздатності країни.
Правовою природою договору оренди є надання власником майна іншій особі в користування за плату. Відповідно систематична сплата не в повному обсязі орендарем орендної плати за користування майном порушує саму сутність договору оренди, позбавляє орендодавця тих коштів, заради отримання яких він укладав договір оренди, та, відповідно, істотно порушує умови договору оренди.
Водночас інформація Кетрисанівської сільської ради про те, що заборгованість має місце і після подання даної позовної заяви, доводить недобросовісне виконання орендарем договірних зобов'язань, а тому збереження договірних відносин з ним не відповідатиме інтересам територіальної громади, як власника земельних ділянок, які визначаються доцільністю та ефективністю використання майна, а також не сприятиме досягнення максимального економічного ефекту задля соціально- економічного розвитку територіальної громади.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що : « …Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування ч. 2ст. 651 ЦК Українисуд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило ч. 2ст. 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованимі відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що Мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці ядносини поширюються правиласт. З ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засадст. З ЦК України. Відповідно істотність за абз. 2 ч. 2ст. 651 ЦК Українимає оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.
Так, Відповідач надав до матеріалів справи відповідні докази щодо сплати заборгованості на загальну суму 193013, 52 (сто дев'яносто три тисячі тринадцять гривень) 52 копійки і як наслідок Позивачем не доведено наявність, поряд з істотним порушенням договору, реальної шкоди, завданої другій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору.
Європейський суд з прав людини нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»). Для визначення такої пропорційності Суд у черговий раз зробив висновок, що «позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більш того, будь-яке втручання у право власності обовяз-ково повинно відповідати принципу пропорційності...«справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав люди ни... необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний та надмірний тягар» (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» та «Трегубенко проти України»).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого 'протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обгрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рцсовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Відповідно до ст.129 Конституції України: «одним з основних принципів судочинства є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права».
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.76 року № 11 «Про судове рішення», обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Отже, суд першої- інстанції не використав у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом, внаслідок чого не перевірив повно та всебічно матеріали справи, належним чином їх не оцінив та здійснив необгрунтовані юридичні висновки. Крім того допустив порушення застосування норм процесуального права в розгляді справи.
Європейський суд з прав людини у п.50 рішення від 13 січня 2011 у справі «Чуйкіна проти України» (заява №28924/04) констатував: «що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обоє 'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право- ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder V. theUnitedKingdom), пп.28- 36, Series А №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II) ".
Рішення Європейського суду з прав людини у справі Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary (Угорське об'єднання громадських свобод проти Угорщини) від 14 квітня 2009 р., суди обох інстанцій також порушили стандарти з рішення, ухваленого 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України». В ньому Європейський суд з прав людини постановив, що було порушено ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - право на споаведливий судовий розгляд: «Суд ще раз наголосив, що ч. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує національні суди вказувати на мотиви своїх рішень, проте це не можна розглядати як встановлення обов'язку давати детальну відповідь на кожен аргумент сторони процесу. Суд вказав, що обсяг обов'язку суду наводити мотиви свого рішення може змінюватися залежно від природи такого рішення... Проте національні суди навіть не зробили спроби проаналізувати скаргу заявниці у світлі цього конституційного положення..», як такі, що зводяться до вказівок апелянта на окремі дані (вибіркове цитування постанов Верховного Суду), які, як здається апелянтові, підтверджують його позицію, при ігноруванні скаржником значної частини даних, які їй суперечать, які, відповідно, наведено судом апеляційної інстанції вище.
Вирішуючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги в частині:« …Суд першої- інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не звернув уваги, що у Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури відсутні правові підстави для представництва інтересів Кетрисанівської сільської ради в суді у справі № 912/1373/24
Одночасно. Відповідачем було подано відповідне клопотання про залишення позовної заяви без розгялду, яке було проігноравано судом першої інстанції і не прийняття процесуальне рішення з цього питання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.
Постанова КЦС ВС від 09 лютого 2023 року у справі № 483/2263/19 Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого, самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4- рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
В свою чергу, Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт З частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з частиною четвертою статті 53 ПІК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом ції щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у -судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Даний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Крім того, у Постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки'стосовно представництва прокурором держави в суді:
- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту З частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;
- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя '(пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);
- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему щодо наявності підстав для представництва інтересів Держави органами прокуратури, зробила наступні правові висновки щодо застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», які викладені у пунктах 79-81 вказаної постанови від 26.05.2020 р.: Прокурор звертаючись до суду в інтересах держави повинен обов'язково дотриматись порядку встановленого абз. З ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: а) направити попередньо, до звернення до суду до відповідного суб'єкта владних повноважень лист про намір звернутися до суду, б) дочекатися протягом розумного строку реакції або відсутності реакції відповідного органу на отриманий лист прокурора, в) і вже тільки потім подати відповідний позов до суду за наявності бездіяльності компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу була визначена колегією суддів, як те «що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк». При цьому колегія суддів відзначила, що «розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо».
Цілком логічним є те, що направлення прокурором саме попередньо до звернення до суду листа до відповідного суб'єкта владних повноважень «фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення». І якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
Всупереч наведеним нормам ЗУ «Про прокуратуру» позивач Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури в даному випадку не обґрунтував належним чином та не надав належних та допустимих доказів того, що Позивач Кетрисанівська сільська рада відмовилась чи позбавлена можливості звернутися до суду, не може самостійно звернутись до суду або того, що існували об'єктивні перешкоди для цього.
Обставини справи, що свідчать про відсутність бездіяльності у поведінці Позивача Кетрисанівської сільської ради
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 906/927/18 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя" до Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання недійсним розпорядження), Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, зазначив, що дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду (у цьому випадку з апеляційною скаргою) підлягає з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки недотримання такої процедури унеможливлює розгляд справи за поданою прокурором апеляційною скаргою.
Невжиття "компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обгрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України ''Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, іцо перешкоджали такому зверненню, тошо.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
На сторінці 15 позовної заяви, орган Прокуратури як на підставу для звернення з позовом посилається, що Кетрисанівська сільська рада, як одержувач плати за землю не здійснює заходів щодо захисту своїх порушених прав шляхом звернення до суду з позовом, у зв 'язку з чим, орган Прокуратури вважає, що це є бездіяльністю зі сторони Кетрисанівської сільської ради і як наслідок у останнього нібито є підстави для звернення з позовом.
Одночасно, в матеріалах справи є відповідь № 1.1-40/464/1 від 16.05.2024 року Кетрисанівської сільської ради в якій рада повідомила, що вживає заходів реагування на наявність заборгованості, відправила претензію на адресу ФОП, в якій повідомила що на найближчій сесії розгляне питання щодо одностороннього розірвання договору оренди в порядку п. 39 Договору
Проте, орган прокуратури майже через дві неділі вже 31.05.2024 року звернувся з відповідним позовом до суду в інтересах Кетрисанівської сільської ради, яка має право достроково розірвати договір у досудовому порядку і відповідності до п. 39 Договору
Пунктом 39 оскаржуваного Договору, Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору оренди в односторонньому порядку є:
систематична несплата щомісячної орендної плати у повному обсязі протягом 2 місяців
- Порушення п. 26 Договору та невиконання інших умов договору
- Припинення діяльності фізичної особи підприємця
Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
З системного аналізу вищезазначених норм матеріального права слід дійти висновку, що чинним законодавством передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору
Частині п'ятій статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, шо сесія ради з питань земельних ділянок скликається - не рідше ніж один раз на місяць.
Частиною 1 ст.47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
На підставі ч.4 ст.47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постійні комісії за дорученням ради або за вчасною ініціативою розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судові палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі N 727/898/19 (провадження N 61-7157св20).
У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі
N 146/1094/21 надано тлумачення положень частини третьої статті 202 ЦК України та зроблено правовий висновок про те, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови або відсутність таких, чи коли одна зі сторін набуває право на односторонню відмову. Одностороння відмова від договору оренди, як 'вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття саме іншою стороною договору оренди.
Це зумовлено тим, що якщо існують підстави для односторонньої відмови або вона не залежить від певних підстав, то для орендаря вчинення такої відмови породжує істотні правові наслідки у вигляді розірвання договору. Тому в разі, якщо орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчиняє такий односторонній правочин, то відмова від договору має бути адресована та сприйнята орендарем.
Таким чином, виходячи з таких засад (принципів) цивільного права, як розумність та диспозитивність, що мають фундаментальний характер, сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації, а тому якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядку його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати КЦС у постанові від 11.01.2023 у справі № 559/2850/20: «Колегія суддів вже наголошувала на тому, що конструкція "розірвання договору" охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. Тобто законодавцем виокремлено три самостійні підстави для розірвання договору. У випадку застосування одного із правових засобів розірвання правочину, очевидним є відсутність необхідності додаткового застосовування ще одного зі способів. У контексті справи, що переглядається, встановлено, що укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору у односторонньому порядку, зацікавленою стороною дотримано процедуру його розірвання, тобто він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором, що прямо передбачено законом, а тому і не потребує додаткового визнання розірваним у судовому порядку».
Так, суд першої інстанції не звернув уваги та не надав оцінку, що рішенням Постійної комісії Кегрисанівської сільської ради з питань агропромислового розвитку, земельних відносин, екології, раціонального використання природних ресурсів, промисловості, енергетики і транспорту зв'язку та житлово - комунального господарства, будівництва і архітектури від 30.05.2024 року за № 6 "Про припинення дії договорів оренди землі, укладених з ФОП Корнієць А. В.» відповідно до ст. 47 ЗУ Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 9, 81, 83, 116, 118, 121, 186 ЗК України, постійна комісія Вирішила: 1. Звернутись до сільської ради про дострокове припинення в односторонньому порядку дії договорів оренди землі з урахуванням раніше внесених змін, укладених між Кегрисанівською сільською радою та ФОП Корнієць А. В....»
Таким чином, дії органу Прокуратури є передчасними і даний спір можливо було розглянути у позасудовому порядку без звернення до суду органом прокуратури, одночасно зі сторони поведінки Кетрисанівської сільської ради відсутня протиправна бездіяльність.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 83 постанови від 16.05.2020 р. у справі №912/2385/18 зробила наступний висновок щодо правових наслідків виявлення судом формального підходу прокурора до виконання обов'язку, передбаченого абз. З ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»: «Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України». Велика Палата Верховного Суду своїм правовим висновком наголосила на важливості дотримання прокурором положень абз. З ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо порядку повідомлення уповноваженого органу про намір звернутися до суду від його імені для захисту інтересів держави. Будь-який суб'єкт владних повноважень є юридичною особою з власною правосуб'єктністю, яка з огляду на принцип розподілу влад не повинна порушуватися жодним з органів всупереч закону. Будь- яка особа, до якої звернувся з позовом Прокурор, який знехтував встановленим спеціальним законом порядком, повинна розраховувати на те, що суд буде вважати подання такого позову неповноважною особою.
У цій справі органом Прокуратури нє обгрунтовано належним чином подання позову в інтересах органу місцевого самоврядування, в позові не вказано про відсутність можливості у суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави звернутися до суду, так само відсутня бездіяльність зі сторони Кетрисанівською сільською радою …» , колегія суддів виходить з наступного:
За приписами ст. 131-1 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч.ч. З, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» пов'язує обов'язок прокурора реалізувати представницькі повноваження в інтересах держави, у тому числі шляхом пред'явлення позовної заяви, лише з наявністю, на його думку, факту порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки з кадастровими номерами 3520887600:02:000:9024 та 3520887600:02:000:9023 зареєстровано право комунальної власності за Кетрисанівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до повноважень є виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад.
Тож органом, уповноваженим захищати законні інтереси держави та територіальної громади у спірних правовідносинах є Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області.
Незважаючи на тривалий характер неналежного виконання відповідачем обов'язків за оскаржуваними договорами оренди, всупереч покладених законодавством повноважень, Кетрисанівська сільська рада, яка, серед іншого, є отримувачем орендної плати за договором та є обізнаною про систематичне ненадходження до місцевого бюджету коштів зі сплати орендної плати, у передбаченому законом порядку належних, своєчасних та ефективних заходів на захист та відновлення порушених інтересів держави, у тому числі для розірвання договорів оренди землі та повернення їх у розпорядження власника, не вживає, що свідчить про її бездіяльність.
Разом з тим, з листа Кетрисанівської сільської ради від 16.05.2024 №1.1- 40/464/1 вбачається, що остання з позовом до суду про дострокове розірвання договорів оренди та зобов'язання ФОП Корнієць А.В. повернути земельні ділянки не зверталася, а лише обмежилась направленням листа з вимогою сплати заборгованості, вказавши про відсутність коштів у місцевому бюджеті на сплату судового збору. Даний факт негативно позначається на дохідній частині місцевого бюджету, оскільки територіальна громада не отримує доходи за оренду даних земельних ділянок.
Згідно з відомостями оприлюдненими в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі № 340/7634/23 задоволено позовні вимоги Головного управління ДПС у Кіровоградській області та стягнуто з ФОП Корнієць Андрій Вікторович в дохід місцевого бюджету податковий борг з орендної плати за землю за період жовтень-грудень 2022 року, січень-липень 2023 року в сумі 148 874,67 грн.
Крім того, про факт систематичного характеру несплати орендної плати за земельні ділянки свідчить також справа № 340/4478/24, у якій ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 позов Головного управління ДПС у Кіровоградській області (поданий 05.07.2024, тобто після подання позовної заяви у даній справі) залишено без розгляду у зв'язку зі сплатою ФОП Корнієць Андрій Вікторович заборгованості у розмірі 193 013,52 гривень.
Вказане у своїй сукупності слугує підтвердженням систематичного характеру порушення відповідачем умов договорів оренди земельних ділянок, внаслідок чого контролюючий орган державної влади неодноразово звертався до суду для захисту інтересів держави, про що свідчить наявність справ № 340/7634/23 та№ 340/4478/24.
Вказане не відповідає інтересам держави та суспільства щодо ефективного і раціонального використання природних ресурсів, зокрема землі.
Неприпинення дії спірних договорів та неповернення земельних ділянок, що перебувають в користуванні відповідача з грубим порушенням вимог законодавства, порушує правомірне очікування держави в цілому та окремої територіальної громади на надходження до місцевих бюджетів грошових коштів за користування земельними ділянками, їх подальше використання для реалізації потреб місцевого бюджету тощо.
Таким чином, подальше збереження орендних відносин є економічно невигідним і збитковим, оскільки несплата орендної плати відповідачем позбавляє власника землі - територіальну громаду того, на що вона розраховувала при укладенні договору та передачі землі в оренду.
З огляду на вказане вбачається, що сільською радою, самостійно не вжито та навіть не планувалось вжиття заходів спрямованих на захист інтересів територіальної громади.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру», частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
В даному випадку порушення інтересів держави полягає в користуванні ФОП Корнієць А.В. земельними ділянками комунальної форми власності без здійснення плати за них у обсязі та в строки, передбачені умовами укладених договорів, внаслідок чого до бюджету територіальної громади не надходять грошові кошти. Крім того, інтерес держави полягає у ефективному використанні земель комунальної власності.
Повноваження органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади, у сфері регулювання земельних відносин визначені у ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, до відання виконавчих органів сільських рад належать власні (самоврядні) повноваження, такі як справляння плати за землю, та делеговані повноваження, а саме здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, у тому числі щодо своєчасності надходження в місцевий бюджет коштів за користування землями територіальної громади.
За змістом ст. 14.1.147, ст. 265.1.3, ст. 10.1.1 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком, який відповідно до приписів ст. 69 Бюджетного кодексу України зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцем розташування земельних ділянок.
Незважаючи на те, що ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем і відповідачем, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, питання припинення правовідносин засобами цивільно-правового реагування, сільською радою не вирішувалось.
Вказане також порушує принцип раціонального використання земель, закріплений ст. 5 Земельного кодексу України, оскільки земля як основне національне багатство має використовуватись найефективнішим способом для задоволення потреб громадян.
Тож, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності користування земельними ділянками згідно умов договірних зобов'язань, необхідності раціонального використання коштів, які могли б бути отримані територіальною громадою у разі належної правової поведінки відповідача та використовуватись для забезпечення виконання соціальних програм, покращення інфраструктури, наповнення бюджету територіальної громади.
Інтерес держави полягає у міцному та самодостатньому місцевому самоврядуванні кожної територіальної громади в її територіальних кордонах і держава гарантує наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями та надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації.
У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
На думку Верховного Суду (постанова від 26.02.2019 у справі № 905/803/18), нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Таким чином, вказане свідчить про нездійснення сільською радою повноважень із захисту державних інтересів, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред'явлення відповідного позову на їх захист.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Критерій «розумності», який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників належать, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави.
Постановою Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 зазначено, що встановлюючи підстави представництва прокурора, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковою, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.
Прокурор, звертаючись із позовом до суду, діє на захист не своїх власних порушених прав, а виключно на захист інтересів держави, територіальної громади як частини Українського народу та інституту держави, які нерозривно пов'язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб'єктами законодавства в сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються та охороняються державою.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Звернення прокурора до суду з даним позовом є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише прокурор є тим суб'єктом, що має процесуальну можливість діяти в даному випадку.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, 15.01.2020 у справі № 698/119/18 08.10.2019 у справі № 920/447/18 та 26.06.2019 у справі № 688/1376/17 неодноразово висловлювала правову позицію стосовно того, що захист прав територіальної громади у сфері земельних правовідносин є сумісним із захистом державних інтересів.
Наведені обставини свідчать про об'єктивну наявність передбачених ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» виключних підстав для реалізації прокурором представницьких повноважень в інтересах держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із даним позовом.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор захищає інтереси держави, які полягають у забезпеченні правопорядку в сфері раціонального та ефективного використання землі та недопущенні подальшого порушення економічних інтересів держави.
Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов'язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 17.10.2018 № 910/11919/17, від 08.02.2019 № 915/20/18, від 19.03.2019 № 925/1381/16).
Аналіз положень ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
На думку Верховного Суду (постанова від 26.02.2019 у справі № 905/803/18), нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Встановлено, що Кетрисанівська сільська рада, як одержувач плати за землю та власник і розпорядник землі, захист порушених державних та локальних інтересів, якими є інтереси територіальної громади свідомо не здійснює, хоча обізнана та усвідомлює їх порушення, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду упродовж тривалого часу не звертається.
Таким чином, вказане свідчить про нездійснення Кетрисанівською сільською радою повноважень із захисту державних інтересів, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред'явлення відповідного позову на їх захист.
Кіровоградською обласною прокуратурою у запиті, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», констатовано про порушення ФОП Корнієць Андрій Вікторович умов договорів оренди в частині заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками, у відповідь сільська рада інформувала про обізнаність про порушення умов договорів та те, що на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 340/7634/23 від 27.12.2023 відповідачем сплачено заборгованість. Крім того, повідомлено, що за даними податкового обліку у ФОП Корнієць А.В. за останні майже півтора року щомісячно спостерігається податковий борг та сільською радою направлялись повідомлення орендарю про необхідність сплати боргу. Також вказано про відсутність коштів у місцевому бюджеті на сплату судового збору та те, що не заперечує щодо звернення прокурора до суду з позовом.
Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави та територіальної громади щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для відновлення порушених прав та інтересів. Проте, Кетрисанівська сільська рада з відповідним позовом до суду не звернулась, натомість повідомивши про обставини, що перешкоджають такому зверненню (відсутність коштів на сплату судового збору).
З огляду на викладене, за наявності беззаперечних порушень інтересів держави та невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, належних та ефективних заходів щодо їх захисту та поновлення, прокуратурою обґрунтовано встановлена наявність передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 у справі №912/3204/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №4" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 27 252,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Корнієця Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 у справі №912/1373/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.04.2025 у справі №912/1373/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 27 252,00 грн. покласти на Фізичну особу - підприємця Корнієця Андрія Вікторовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено 14.05.2026
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя О.Ю. Соп'яненко