ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 травня 2026 року Справа № 918/1246/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання: Тангиян О.О.
за участю представників:
прокурор: Мельничук Л.О.
позивача: Галицька А.О (Західний офіс Державної аудиторської служби України)
інші - не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 17.02.2026 суддею Марачем В.В. у м. Рівне (повний текст рішення складено 23.02.2026)
у справі № 918/1246/24
за позовом Заступника керівника Рівненської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради, Рівненської районної ради, Західного офісу Державної аудиторської служби України
до відповідача 1 Фізичної особи-підприємця Корсуна Андрія Петровича
до відповідача 2 Комунального підприємства "Клеванська обласна багатопрофільна лікарня імені Михайла Вереги" Рівненської обласної ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним договорів та стягнення 694 866, 32 грн
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції; короткий зміст вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.
Заступник керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради, Рівненської районної ради, Західного офісу Державної аудиторської служби України звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Корсуна Андрія Петровича, Комунального підприємства "Клеванська обласна багатопрофільна лікарня імені Михайла Вереги" Рівненської обласної ради в якому просив:
- визнати недійсним Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 107 від 27.03.2018, укладений між Рівненської центральною районною лікарнею та Фізичною особою-підприємцем Корсуном Андрієм Петровичем;
- визнати недійсним Договір про закупівлю товарів за державні кошти №118 від 27.05.2019, укладений між КНП «Рівненська центральна районна лікарня» Рівненської районної ради та Фізичною особою-підприємцем Корсуном Андрієм Петровичем;
- стягнути з фізичної особи-підириємця Корсуна Андрія Петровича на користь Комунального підприємства «Клеванська обласна багатопрофільна лікарня імені Михайла Вервеги» Рівненської обласної ради кошти в сумі 694 866,32 грн., а з Комунального підприємства «Клеванська обласна багатопрофільна лікарня імені Михайла Вервеги» Рівненської обласної ради, одержані нею за рішенням суду 694 866,32 грн. стягнути в дохід держави.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 у справі № 918/1246/24 відмовлено у задоволенні позову Заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради Рівненської районної ради Західного офісу Державної аудиторської служби України; cудовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на Рівненську окружну прокуратуру.
Останнє обґрунтоване тим, що лише встановлення рішенням адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України факту вчинення відповідачем 1 порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірних закупівлях не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Також прокурором не доведено, що внаслідок укладення оспорюваних правочинів держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості.
Водночас, суд першої інстанції наголосив на тому, що оскільки прокурором не доведено, що зміст правочинів та їх мета вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, тому відсутні підстави для визнання таких правочинів недійсними на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215, ч.3 ст. 228 ЦК України.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, прокуратура звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, а також стягнути з відповідачів на користь апелянта судові витрати у справі.
Апеляційна скарга подана 11.03.2026 (згідно відмітки пошти) та надійшла до Північно-західного апеляційного господарського суду 13.03.2026 (згідно відмітки канцелярії суду).
18.03.2026 (згідно відмітки пошти) та 20.03.2026 (згідно відмітки канцелярії суду) до Північно-західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про долучення до апеляційної скарги доказів сплати судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 471 від 12.03.2026.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 у справі № 918/1246/24.
30.03.2026 від Західного офісу Державної аудиторської служби України до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2026, серед іншого, призначено справу № 918/1246/24 до розгляду на "12" травня 2026 р. о 14:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 в залі судових засідань № 4.
22.04.2026 від Рівненської обласної ради надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без їх участі.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та доводів/заперечень учасників справи.
В апеляційній скарзі прокуратура зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 203, 216, 228 ЦК України та положення Закону України "Про публічні закупівлі", а також порушено норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи та безпідставно відмовлено у задоволенні позову.
Скаржник вказує, що встановлений рішенням Антимонопольного комітету України факт вчинення ФОП Корсуном А.П. та ФОП Ковтонюком Ю.І. антиконкурентних узгоджених дій під час проведення публічних закупівель свідчить про відсутність реальної конкуренції, спотворення результатів торгів та порушення інтересів держави і суспільства.
Апелянт наголошує, що укладені за результатами таких закупівель договори суперечать принципам добросовісної конкуренції та вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними на підставі частини третьої статті 228 ЦК України із застосуванням передбачених цією нормою правових наслідків. При цьому прокурор наголошено, що для застосування положень статті 228 ЦК України достатнім є встановлення факту антиконкурентних узгоджених дій, а доведення факту завдання державі збитків не є обов'язковим.
Також скаржник посилається на неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, зокрема викладених у постановах від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, щодо можливості визнання недійсними договорів, укладених за наслідками спотворених торгів, а також застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України.
Крім того, апелянт зазначає, що дії ФОП Корсуна А.П. були спрямовані на одержання права на укладення договорів не на конкурентних засадах, а тому свідчать про наявність умислу на вчинення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства.
Підсумовуючи, прокурор просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 у справі №918/1246/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У поданих письмових поясненнях Західний офіс Держаудитслужби зазначив, що орган державного фінансового контролю не наділений повноваженнями на звернення до суду у цій категорії спорів поза межами проведення заходів державного фінансового контролю, а також вказав, що моніторинг чи перевірка спірних закупівель не проводились, порушення у сфері закупівель у встановленому законом порядку не встановлювались та не документувались, у зв'язку з чим, на думку Західного офісу Держаудитслужби, у прокуратури були відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі цього органу.
Інші учасники провадження правом на подання відзиву/пояснень не скористались.
У судових засіданнях представниця прокуратури підтримала доводи апеляційної скарги та просить задовольнити її в повному обсязі.
Представниця Західного офісу Держаудитслужби зазначила, що вважає Західний офіс Держаудитслужби неналежним позивачем у даній справі, та просила суд врахувати подані до суду письмові пояснення.
Інші учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату та час засідання були належним чином повідомлені судом, заяв та клопотань не подавали.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідачку, присутніх у судовому засіданні представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами і визначені відповідно до них правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, Рівненською центральною районною лікарнею (станом на теперішній час - Комунальне підприємство "Клеванська обласна багатопрофільна лікарня імені Михайла Вервеги" Рівненської обласної ради) проведено закупівлю UА-2018-02-19- 002108-с за предметом: "Медичні матеріали", лот № 1 - Засоби медичного призначення очікуваною вартістю 305 000 гривень.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах за вказаним лотом подано 3 учасниками: ФОП Ковтонюк Юрій Ілліч з ціновою пропозицією 212 000,00 грн; ПП "Фірма Фармікс" з ціновою пропозицією 226 999,99 грн; ФОП Корсун Андрій Петрович з ціновою пропозицією 303 930,37 грн..
Переможцем визначено ФОП Корсуна А.П. та 14.03.2018 в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.
В подальшому, між Лікарнею та ФОП Корсуном А.П. укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 107 від 27.03.2018.
31.12.2018 сторонами підписано додаткову угоду, якою продовжено дію Договору на
строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початок наступного року. Ціна додаткової угоди складає 20 % від ціни Договору.
Керуючись даними оприлюдненого Замовником звіту про виконання договору про закупівлю, сума оплати за Договором № 107 від 27.03.2018 становить 364 715,22 грн. що підтверджуються платіжними дорученнями № 212 від 14.08.2018, № 13 від 20.04.2018, № 14 від 30.04.2018, № 220 від 08.05.2018, № 396 від 14.08.2018, № 250 від 20.12.2018, №255 від 21.12.2018, № 253 від 21.12.2018, № 254 від 21.12.2018, № 33 від 01.02.2019, №74 від 20.02.2019.
Зокрема суди встановили, що КНП "Рівненська центральна районна лікарня" Рівненської районної ради (станом на теперішній час - Комунальне підприємство "Клеванська обласна багатопрофільна лікарня імені Михайла Вервеги" Рівненської обласної ради) проведено закупівлю UA2019-04-23-001645-b за предметом: "Медичні матеріали (Вироби медичного призначення)" очікуваною вартістю 342 076,24 гривень.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах за вказаним лотом подано 2 учасниками: ФОП Ковтонюк Юрій Ілліч з ціновою пропозицією 342 017,70 грн; ФОП Корсун Андрій Петрович з ціновою пропозицією 341 783,50 грн.
Переможцем визначено ФОП Корсуна А.П. та 14.05.2019 в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.
В подальшому, між Лікарнею та ФОП Корсуном А.П. укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти №118 від 27.05.2019.
Відповідно до оприлюдненого Замовником звіту про виконання договору про закупівлю, сума оплати за Договором №118 від 27.05.2019 становить 330151,10 грн, що підтверджуються платіжними дорученнями № 106 від 14.06.2019, № 233 від 17.09.2019, № 290 від 17.10.2019, № 291 від 17.10.2019, № 391 від 17.12.2019, № 65 від 20.02.2020, № 66 від 20.02.2020.
Серед іншого, рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.12.2023 №63/140-р/к у справі №63/9-01-98-2021 визнано, що ФОП Ковтонюк Ю.І. та ФОП Корсун А.П. вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, у тому числі щодо закупівель:
- UА-2018-02-19-002108-с, “ДК 021:2015: 33140000-3 - Медичні матеріали Лот #1 (Засоби медичного призначення);
- UА-2019-04-23-001645-Ь. ЕК 021:2015р. (СРУ2008), 33140000- 3 - "Медичні матеріали" (Вироби медичного призначення).
У рішенні зазначено, що узгодивши свою поведінку ФОП Ковтонюк Ю.І. та ФОП Корсун А.П. тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведених Торгів, порушивши право Замовників на отримання найбільш ефективного для них результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії заборонені Законом України "Про захист економічної конкуренції".
Зокрема, узгодженість дій останніх у закупівлі UА-2018-02-19-002108-С підтверджується: їх пов'язаністю через підприємство; використання однієї електронної поштової скриньки до та після проведення Торгів; використанням спільних ІР-адрес у господарській діяльності до, під час та після проведення Торгів; - синхронністю дій у часі під час входу на майданчик - синхронністю дій у часі під час подання тендерних пропозицій; гарантійними листами від одних і тих же виробників; використанням однакових програм для створення "РОБ" файлів (стор. 17, 51 рішення № № 63/140-р/ к).
Узгодженість дій останніх у закупівлі UА-2019-04-23-001645-Ь підтверджується: пов'язаністю через підприємство; використання однієї електронної поштової скриньки до та після проведення Торгів; використанням спільних ІР-адрес у господарській діяльності до, під час та після проведення Торгів; гарантійними листами від одних і тих же виробників; перерахуванням коштів Оператору авторизованого електронного майданчика; використанням однакових програм для створення "РБР" файлів (стор. 32-34, 52 рішення № № 63/140-р/к).
Правомірність Рішення №63/140-р/к від 21.12.2023 підтверджено рішенням господарського суду Львівської області по справі № 914/591/24 від 17.06.2024, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024, відповідно до якого у задоволенні позову ФОП Корсуна А.П. до Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів - відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли до висновку, що оскаржуване рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.12.2023 № 63/140-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів" у справі № 63/9-01-98-2021 є законним і скасуванню не підлягає.
Відповідно до Зведених відомостей про рішення органів Комітету про визнання вчинення суб'єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді спотворення результатів торгів (тендерів) та накладення штрафу, оприлюдненого на офіційному сайті Антимонопольного комітету України, вищевказані суб'єкти господарювання включені до даного переліку.
З огляду на вищезазначене Заступник керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради, Рівненської районної ради, Західного офісу Державної аудиторської служби України звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Корсуна Андрія Петровича, Комунального підприємства "Клеванська обласна багатопрофільна лікарня імені Михайла Вереги".
При цьому, як на правову підставу позову прокуратура посилається на статті 203, 215, 228 ЦК України.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Керуючись положеннями частин 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, є які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.
Щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку зверненню прокурора із цим позовом.
Відповідно до п.3 ст. 131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках, зокрема, за наявності порушення або загрози порушення таких інтересів та за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином уповноваженим органом, при цьому, прокурор виконує субсидіарну функцію.
Зокрема, підставою для представництва інтересів держави є порушення або загроза порушення таких інтересів за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, водночас інтереси держави повинні насамперед захищатися саме цими суб'єктами, тоді як прокурор, не будучи альтернативним суб'єктом звернення до суду, виконує субсидіарну роль та здійснює представництво лише у зазначених випадках, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 904/2320/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Згідно зі ст. 53 ГПК України прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, зобов'язаний обґрунтувати, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Водночас, ще однією обов'язковою умовою для здійснення прокурором представництва інтересів держави є саме факт нездійснення або неналежного здійснення такого захисту компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, звернення до суду у цій справі зумовлено, на його думку, очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення ФОП Корсуном А.П. порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендерів, призвело до придбання товарів медичного призначення за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання товарів з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.
Разом з тим, обов'язковою передумовою здійснення прокурором представництва інтересів держави є встановлення факту нездійснення або неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, при чому, обґрунтування зазначених обставин покладається на прокурора з урахуванням конкретних обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Рівненською окружною прокуратурою, з дотриманням вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", здійснено попереднє звернення до уповноважених органів, зокрема, Рівненської обласної ради, Рівненської районної ради та Західного офісу Держаудитслужби, щодо наявності порушення інтересів держави у зв'язку із спотворенням результатів електронного аукціону під час приватизації спірного майна, а також з вимогою повідомити про вжиті або заплановані заходи реагування.
Водночас, з відповідей Рівненської обласної ради, Рівненської районної ради вбачається, що зазначені органи, будучи обізнаними про можливе порушення інтересів держави, не зверталися до суду з відповідними позовами та не вживали заходів судового захисту.
Крім того, 23.12.2024 керівника Рівненської окружної прокуратури повідомив зазначені органи про встановлення підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді та про намір звернутися з відповідним позовом.
За таких обставин, з урахуванням того, що уповноважені органи, будучи обізнаними про можливе порушення інтересів держави, протягом розумного строку не вжили заходів щодо їх захисту, колегія суддів, оцінивши наведені обставини в сукупності, дійшла висновку про наявність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у даній справі та дотримання ним вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
Також, враховуючи додаткові пояснення Західного офісу Державної аудиторської служби України, суд виснує.
З урахуванням усталеної практики Верховного Суду, зокрема постанови Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі №924/1256/17 та інших постанов, у тому числі від 13 лютого 2019 року у справі №906/296/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 912/894/18, від 10 квітня 2019 року у справі №909/569/18, від 15 травня 2019 року у справі №9 11/1497/18, від 21 травня 2019 року у справі №912/895/18, від 29 травня 2019 року у справі № 909/545/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 912/2887/18, від 29 липня 2020 року у справі № 924/316/18, від 30 липня 2020 року у справі № 904/5598/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 911/1534/19 та від 06 жовтня 2020 року у справі № 905/121/19, Державна аудиторська служба України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у правовідносинах щодо публічних закупівель, зокрема, шляхом звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю.
Зазначений висновок, узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 905/73/22, відповідно до якої територіальні органи Держаудитслужби наділені повноваженнями щодо здійснення захисту інтересів держави у відповідних правовідносинах.
Крім того, відповідно до п.7 Положення про Державну аудиторську службу України, остання здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені у встановленому порядку міжрегіональні територіальні органи, які, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №266 від 06 квітня 2016 року, утворюються як юридичні особи публічного права, при цьому, як визначено наказом Держаудитслужби України від 02 червня 2017 року №23, Західний офіс Держаудитслужби реалізує відповідні повноваження, зокрема, на території Рівненської області.
За таких обставин, суд доходить висновку, що саме Західний офіс Держаудитслужби є суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом з тим, як вбачається з положень законодавства та усталеної судової практики, другим обов'язковим елементом для здійснення прокурором представництва інтересів держави є факт нездійснення або неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, при чому, обґрунтування зазначених обставин покладається на прокурора з урахуванням конкретних обставин справи.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17 наголосив, що захист інтересів держави покладається, насамперед, на відповідні суб'єкти владних повноважень, тоді як прокурор не є альтернативним суб'єктом звернення до суду, однак, з метою недопущення залишення таких інтересів без захисту, виконує субсидіарну роль, замінюючи у судовому провадженні відповідний орган у разі його бездіяльності або неналежного здійснення повноважень.
Аналогічний підхід відображено і у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, відповідно до якої прокурор набуває право на представництво у разі, якщо уповноважений орган не здійснює захисту або здійснює його неналежним чином.
Поряд із цим, як зазначено у пункті 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу означає, що такий орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав необхідні повноваження для їх захисту, однак у розумний строк не звернувся до суду, що, у свою чергу, є підставою для реалізації прокурором представницьких повноважень.
Керуючись з матеріалами справи, Рівненська окружна прокуратура, з дотриманням вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", листом від 23.12. 2024 року повідомила Західний офіс Держаудитслужби про наявність порушення інтересів держави у зв'язку з укладенням спірних договорів, результати закупівлі за якими були спотворені антиконкурентними узгодженими діями, а також витребувано інформацію щодо вжитих заходів реагування.
Проте, з відповіді Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 24.10.2024 встановлено, що заходи , на які уповноважені органи державного фінансового контролю з метою усунення порушень здійснюються виключно за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.
Таким чином, оскільки компетентний орган, будучи обізнаним про можливе порушення інтересів держави, не вжив заходів щодо їх захисту у розумний строк, суд доходить висновку про наявність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Західного офісу Держаудитслужби шляхом пред'явлення даного позову, а також про дотримання прокурором вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави у цій справі є обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Щодо доводів апелянта про те, що спірні договори про закупівлю товарів №107 від 37.03.2018 та №118 від 27.05.2019 підлягають визнанню недійсними у зв'язку із встановленням рішенням органу Антимонопольного комітету України факту антиконкурентних узгоджених дій учасників процедури закупівлі, колегія суддів зазначає наступне.
Судами встановлено, що за результатами торгів між Комунальне підприємство "Клеванська обласна багатопрофільна лікарня імені Михайла Вервеги" Рівненської обласної ради та ФОП Корсуном А.П. укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 107 від 27.03.2018 та Договір про закупівлю товарів за державні кошти №118 від 27.05.2019, джерелом фінансування закупівлі визначено кошти районного бюджету.
Підставою позову прокурор визначив те, що зміст спірного правочину суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки укладення договору стало можливим саме внаслідок антиконкурентних узгоджених дій учасників закупівлі.
За змістом статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, публічна закупівля спрямована на забезпечення потреб держави, територіальної громади або замовника шляхом придбання товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 3 цього Закону закупівлі здійснюються, зокрема, за принципами добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, недискримінації учасників, об'єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями визнаються, зокрема, узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Відповідно до пункту 1 статті 50 цього Закону такі дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за яке законом передбачено відповідальність.
Тобто, з огляду на обставини справи, суд має дослідити, чи є укладений правочин, таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу.
Тож, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Поряд із цим, єдиним доказом того, що оспорюваний договір завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.12.2023 № 63/140-р/к у справі № 63/9-01-98-2021 визнано, що ФОП Ковтонюк Ю.І. та ФОП Корсун А.П. вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів. Останнє визнано судами першої та апеляційної інстанції законним та таким, що не підлягає скасуванню.
Колегія суддів зауважує, що чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2026 року у справі № 921/386/23 звернув увагу, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 року у справі № 910/6271/17, від 16.03.2021 року у справі № 910/15424/19.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства (за ч. 3 ст. 228 ЦК України), є наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. На це звертає увагу Верховний Суд у постановах від 20.10.2021 року у справі № 910/4089/20, від 23.11.2021 року у справі № 904/2741/19, від 20.03.2019 року у справі № 922/1391/18.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2026 року у справі № 921/386/23 зазначив, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 року у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 року у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 року у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 року у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, провадження у цій справі зупинялося судом першої інстанції до розгляду Верховним Судом справи № 922/3456/23. Так, предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було питання щодо наявності/відсутності підстав для відступу від висновків, викладених у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, та вирішення питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин ч. 3 ст. 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури) таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (п. 1 ст. 50, ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Тому, при розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію щодо застосування ч.3 статті 228 ЦК України, яка висловлена Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові у справі № 922/3456/23 від 19.12.2025 року.
У вказаній постанові Об'єднана палата Касаційного господарського суду вирішила уточнити висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 року у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду, зокрема, сформулювала такі правові висновки:
"Щодо підстав для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 228 ЦК України
61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 № 338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" - в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК України).
62. СКП "Харківзеленбуд" у касаційній скарзі стверджувало, що для суб'єктів господарювання, які порушили норми Закону "Про захист економічної конкуренції", зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції") та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону "Про публічні закупівлі"), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.
63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.
64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК України (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК України
66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції).
69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
72. У ч.3 ст.228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватно-правових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК України критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції
74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".
89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК України, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
А. Щодо винної особи
92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК України.
96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
97. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
100. Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦКУкраїни, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
101. Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави".
103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
104. Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК України (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
105. Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Б. Щодо добросовісної сторони правочину
106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП "Харківзеленбуд").
107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
108. Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").
112. СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова".
Підсумовуючи наведене, колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, відповідно до якої сам по собі факт вчинення учасником процедури закупівлі антиконкурентних узгоджених дій не є безумовною підставою для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України та визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування зазначеної норми необхідним є встановлення виключних обставин, зокрема наявності умислу на порушення інтересів держави та суспільства, завдання державі чи територіальній громаді значних збитків, незаконного збагачення винної особи, а також дотримання принципу пропорційності втручання у право власності.
Водночас у цій справі прокурором не доведено, що внаслідок укладення та виконання спірних договорів державі чи територіальній громаді завдано майнової шкоди, допущено неефективне використання бюджетних коштів, здійснено переплату за товар або отримано товар неналежної якості.
Отже, відсутні підстави вважати, що спірні правочини були спрямовані на порушення інтересів держави і суспільства у розумінні ч. 3 ст. 228 ЦК України, а застосування передбачених цією нормою конфіскаційних наслідків за встановлених обставин не відповідало б критерію пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Щодо наведених органом прокуратури правових позицій, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, від 08 травня 2025 року у справі № 420/12471/22, від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23, колегія суддів звертає увагу, що такі правові висновки не спростовують та не виключають застосування підходу, сформованого Об'єднаною Палатою у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, оскільки у наведених рішеннях Велика Палата Верховного Суду не формулювала протилежного висновку щодо правової природи санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Разом з тим, апеляційним судом також відхиляються посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, від 10 червня 2021 року у справі № 910/114/19, адже правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Як встановлено ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 у справі № 918/1246/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури без задоволення.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2026 у справі № 918/1246/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Справу № 918/1246/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складено "18" травня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.