ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 травня 2026 року Справа № 903/980/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
за участю представників:
прокурор: Мельничук Л.О.
позивачів: не з'явились
відповідача-1:не з'явився
відповідача-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради, Західного офісу Держаудитслужби на рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2026 (суддя Якушева І.О., повний текст рішення складено 26.02.2026)
у справі № 903/980/25
за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради, Західного офісу Держаудитслужби
до відповідача 1 Гуманітарного відділу Городищенської сільської ради
до відповідача 2 Фізичної особи-підприємця Мужика Євгенія Петровича
про визнання недійсним договору підряду № 66 від 09.04.2024, стягнення 399599 грн
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції; короткий зміст вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.
У жовтні 2025 року до суду звернувся заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради, Західного офісу Держаудитслужби з позовом до Гуманітарного відділу Городищенської сільської ради, Фізичної особи-підприємця Мужика Євгенія Петровича про визнання недійсним договору підряду № 66 від 09.04.2024, укладеного між Гуманітарним відділом Городищенської сільської ради та ФОП Мужиком Євгенієм Петровичем (процедура закупівлі №UA-2024-03-13-003626-а); стягнення із Фізичної особи-підприємця Мужика Євгенія Петровича на користь Гуманітарного відділу Городищенської сільської ради 399599 грн., а із Гуманітарного відділу Городищенської сільської ради одержані за рішенням суду грошові кошти в сумі 399 599 грн. стягнути у дохід держави.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.02.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Останнє обґрунтоване тим, що з урахуванням наведених висновків щодо застосування норми права ч. 3 ст. 228 ЦК України, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави у мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції). За таких обставин, суд виснував, що не підлягають до задоволення вимоги заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради, Західного офісу Держаудитслужби.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради та Західного офісу Держаудитслужби звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга подана через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС 10.03.2026.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради, Західного офісу Держаудитслужби на рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2026 у справі № 903/980/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2026, серед іншого, розгляд апеляційної скарги призначено на "30" квітня 2026 р. о 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
02.04.2026 від Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області надійшли пояснення, у яких, серед іншого, управління просить апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 19 лютого 2026 року у справі № 903/980/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а також проводити розгляд справи без їх представника.
06.04.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду від відповідача 2 ФОП Мужика Є.П. надійшов відзив,який долучено до матеріалів справи.
20.04.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від відповідача 2 ФОП Мужика Є.П. про розгляд справи без його участі. У поданому клопотанні просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2026, серед іншого, відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на "12" травня 2026 р. об 14:55 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та доводів/заперечень учасників справи.
В апеляційній скарзі прокуратура зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а при його ухваленні судом було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Апелянт вказує, що Гуманітарним відділом Городищенської сільської ради проведено відкриті торги з особливостями UA-2024-03-13-003626-a, за результатами яких із ФОП Мужиком Є.П. укладено договір підряду від 09.04.2024 №66 на суму 410 018 грн, джерелом фінансування якого були кошти місцевого бюджету. У подальшому, згідно з додатковою угодою від 11.06.2024 №1, дію договору достроково припинено, а виконання договору підтверджено на суму 399 599 грн. При цьому прокурор наголошує, що участь у закупівлі брали чотири учасники, однак замовником розглядалися пропозиції лише двох суб'єктів господарювання - переможця торгів ФОП Мужика Є.П. та ФОП Мужика О.Є.
Також вказано, що рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення АМКУ від 12.05.2025 №63/64-р/к у справі №63/7-01-82-2024 встановлено факт вчинення ФОП Мужиком Є.П. та ФОП Мужиком О.Є. порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій під час проведення процедури закупівлі UA-2024-03-13-003626-a. За вказане порушення на обох підприємців накладено штрафи, а відповідне рішення органу АМКУ сторонами не оскаржувалося.
Прокурор зазначає, що антиконкурентні узгоджені дії є такими, що призводять або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, а узгодженість поведінки відповідачів свідчить про те, що вони діяли не самостійно, а навпаки узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є несумісним із природою конкурентної процедури закупівлі. На думку апелянта, унаслідок таких дій право на укладення договору було одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів та порушено принципи здійснення публічних закупівель.
Крім того, скаржник стверджує, що зміст спірного правочину суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки укладення договору стало можливим саме внаслідок антиконкурентних узгоджених дій учасників закупівлі, що свідчить на усвідомлення сторонами їх протиправності, так і на передбачуваність та бажання настання наслідків, а відтак про наявність умислу у діях відповідача.
З огляду на вищевикладене, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2026 у справі №903/980/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У поданих поясненнях Західний офіс Державної аудиторської служби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області підтримав доводи апеляційної скарги прокурора, навів обґрунтування щодо наявності порушень законодавства у сфері публічних закупівель при проведенні процедури закупівлі UA-2024-03-13-003626-a та зазначив, що відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та Закону України "Про публічні закупівлі" Управлінням Західного офісу Держаудитслужби проведено моніторинг спірної закупівлі на підставі наказу від 22.04.2024 №20-з "Про початок моніторингу процедур закупівель". За результатами проведеного моніторингу було складено та оприлюднено висновок про результати моніторингу закупівлі від 14.05.2024, у якому зафіксовано порушення законодавства у сфері публічних закупівель.
Також звернено увагу на те, що орган державного фінансового контролю не наділений повноваженнями на звернення до суду саме за результатами моніторингу закупівлі, оскільки такі повноваження передбачені лише за результатами інспектування (ревізії) та перевірки закупівель. Також за результатами моніторингу Управлінням було вжито усіх передбачених законом заходів реагування, зокрема направлено запит щодо притягнення уповноваженої особи до адміністративної відповідальності.
Водночас Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області просило апеляційну скаргу прокурора задовольнити, скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У відзиві ФОП Мужик Є.П. заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Підсумовуючи, останній наголошує, що оскільки прокурор не посилався на те, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що за таких обставин відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Крім того, відповідач 2 зазначає, що загальним наслідком недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України є повернення сторін у первісний стан, тоді як наслідки, передбачені статтею 228 ЦК України, не мають на меті відновлення порушених прав, а фактично є різновидом конфіскації майна державою.
Також наголошено, що саме по собі рішення органу АМКУ про вчинення антиконкурентних узгоджених дій не може автоматично свідчити про наявність підстав для визнання договору недійсним та застосування спеціальних наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України.
Інші учасники провадження правом на подання відзиву/пояснень не скористались.
У судових засіданнях представниця прокуратури підтримала доводи апеляційної скарги та просить задовольнити її в повному обсязі.
Інші учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату та час засідання були належним чином повідомлені судом.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідачку, присутню у судовому засіданні представницю прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами і визначені відповідно до них правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, Гуманітарним відділом Городищенської сільської ради проведено відкриті торги з особливостями за предметом закупівлі "Поточний ремонт захисних споруд цивільного захисту (укриття) Городищенського ліцею Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області за адресою: вул.Шкільна,37 с.Городище Луцького району Волинської області ДК 021:2015- 45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт" (процедура закупівлі №UA-2024-03-13-003626-а), за результатами яких замовником укладено з Фізичною особою-підприємцем Мужиком Євгенієм Петровичем договір підряду від 09.04.2024 №66 на загальну суму 410 018 грн, джерелом фінансування закупівлі визначено кошти місцевого бюджету.
Відповідно до укладеної сторонами додаткової угоди від 11.06.2024 №1 дію договору підряду №66 від 09.04.2024 достроково припинено, при цьому сторонами підтверджено виконання договору на загальну суму 399 599 грн.
Участь у вказаній процедурі закупівлі брали чотири учасники, однак замовником розглядалися тендерні пропозиції лише двох суб'єктів господарювання ФОП Мужика Є.П. та ФОП Мужика О.Є., а переможцем процедури закупівлі визначено ФОП Мужика Є.П., з яким у подальшому й укладено спірний договір підряду.
Рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.05.2025 №63/64-р/к у справі №63/7-01-82-2024 встановлено факт вчинення ФОП Мужиком Є.П. та ФОП Мужиком О.Є. під час проведення процедури закупівлі №UA-2024-03-13-003626-а порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосувалися спотворення результатів торгів.
За вказане порушення на зазначених суб'єктів господарювання накладено штрафи. Рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.05.2025 №63/64-р/к у справі №63/7-01-82-2024 у судовому порядку не оскаржувалося та є чинним.
Отже, з урахуванням установлених рішенням органу Антимонопольного комітету України обставин, ФОП Мужик Є.П. та ФОП Мужик О.Є. під час участі у процедурі закупівлі діяли не самостійно та не на конкурентних засадах, а узгоджували свою поведінку між собою, що суперечить суті та принципам проведення публічних закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі". Унаслідок узгодженості дій вказаних учасників право на укладення договору підряду було отримано одним із них не в умовах добросовісної конкуренції, а результати торгів фактично спотворено.
13.10.2025 прокуратура звернулась з позовом, у якому просила визнати недійсним договір підряду №66 від 09.04.2024, укладений між Гуманітарним відділом Городищенської сільської ради та ФОП Мужиком Євгенієм Петровичем за результатами процедури закупівлі №UA-2024-03-13-003626-а, а також стягнути з ФОП Мужика Є.П. на користь Гуманітарного відділу Городищенської сільської ради 399 599 грн, а одержані Гуманітарним відділом Городищенської сільської ради за рішенням суду кошти у сумі 399 599 грн стягнути у дохід держави.
На обґрунтування вимоги про визнання недійсним договору підряду №66 від 09.04.2024 прокурор посилався на те, що вказаний договір укладений за результатами процедури закупівлі, результати якої були спотворені антиконкурентними узгодженими діями її учасників, а відтак такий договір на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Водночас, вимога про стягнення з ФОП Мужика Є.П. на користь Гуманітарного відділу Городищенської сільської ради 399 599 грн, а одержаних Гуманітарним відділом Городищенської сільської ради коштів у сумі 399 599 грн у дохід держави, заявлена прокурором як вимога про застосування наслідків недійсності договору підряду №66 від 09.04.2024.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Керуючись положеннями частин 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, є які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.
Щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку зверненню прокурора із цим позовом.
Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках, зокрема, за наявності порушення або загрози порушення таких інтересів та за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином уповноваженим органом, при цьому, прокурор виконує субсидіарну функцію.
Зокрема, підставою для представництва інтересів держави є порушення або загроза порушення таких інтересів за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, водночас інтереси держави повинні насамперед захищатися саме цими суб'єктами, тоді як прокурор, не будучи альтернативним суб'єктом звернення до суду, виконує субсидіарну роль та здійснює представництво лише у зазначених випадках, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 904/2320/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Згідно зі ст. 53 ГПК України прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, зобов'язаний обґрунтувати, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом.
Отже, ще однією обов'язковою умовою для здійснення прокурором представництва інтересів держави є саме факт нездійснення або неналежного здійснення такого захисту компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, звернення прокурором до суду у цій справі зумовлено, на його думку, очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення відповідачем 2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до укладення договору підряду за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання товару (послуги) з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.
Луцькою окружною прокуратурою на виконання вимог, установлених у ст. 23 указаного Закону, листом від 06.06.2025 № 53-4269вих-25 повідомлено позивача 1 про існування порушення інтересів держави через укладення оспорюваного договору за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу відповідача 2. Цим же листом також витребувано відомості з приводу запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
На запит окружної прокуратури (лист від 06.06.2025 № 53-4269вих-25), позивач 1 не надав заперечень з приводу представництва окружною прокуратурою його інтересів у суді. Водночас, даних щодо намірів самостійно вживати належні заходи цивільно-правового характеру, а також обґрунтованих причин їх невжиття, останній також не навів.
Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду позивача 1 факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави. Отже, з боку позивача 1 допущено нездійснення відповідного захисту - не пред'явлено до суду позов про визнання недійсним договору підряду від 09.04.2024 № 66, як такого, що суперечить інтересам держави з умислу Відповідача 2, і застосування наслідків недійсності правочину.
Крім того, окружна прокуратура, згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", листом від 06.06.2025 № 53-4272вих-25 повідомила орган контролю (Західний офіс Держаудитслужби та його структурний підрозділ - Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області, що у межах компетенції здійснює його повноваження на території регіону про існування порушення інтересів держави від укладення оспорюваного договору за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу відповідача 2. Цим же листом витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Листами від 09.06.2025 № 131313-18/4130-2025 та від 27.06.2025 №130303-17/1398 2025 позивач 2 повідомив про відсутність підстав для звернення із позовом до суду за вказаним фактом. Відтак, як убачається із цих листів, останнім також не вжито жодних заходів із захисту порушених інтересів держави за наведеними вище фактами.
Отже, позивачем 2 також допущено нездійснення необхідного захисту - не пред'явлено до суду позов про визнання недійсним договору підряду від 09.04.2024 № 66, як такого, що суперечить інтересам держави з умислу відповідача 2, застосування наслідків недійсності відповідного правочину.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції виснує, що прокурор правомірно звернувся до суду з цим позовом.
Щодо доводів апелянта про те, що спірний договір підряду №66 від 09.04.2024 підлягає визнанню недійсним у зв'язку із встановленням рішенням органу Антимонопольного комітету України факту антиконкурентних узгоджених дій учасників процедури закупівлі.
Судами встановлено, що за результатами торгів Гуманітарним відділом Городищенської сільської ради укладено з Фізичною особою-підприємцем Мужиком Євгенієм Петровичем договір підряду від 09.04.2024 №66 на загальну суму 410 018 грн, джерелом фінансування закупівлі визначено кошти бюджету Городищенської сільської ради.
Підставою позову прокурор визначив те, що зміст спірного правочину суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки укладення договору стало можливим саме внаслідок антиконкурентних узгоджених дій учасників закупівлі.
За змістом статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, публічна закупівля спрямована на забезпечення потреб держави, територіальної громади або замовника шляхом придбання товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 3 цього Закону закупівлі здійснюються, зокрема, за принципами добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, недискримінації учасників, об'єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями визнаються, зокрема, узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Відповідно до пункту 1 статті 50 цього Закону такі дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за яке законом передбачено відповідальність.
Тобто, з огляду на обставини справи, суд має дослідити, чи є укладений правочин, таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу.
Тож, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
При цьому єдиним доказом того, що оспорюваний договір завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.05.2025 №63/64-р/к у справі №63/7-01-82-2024, яким встановлено факт вчинення ФОП Мужиком Є.П. та ФОП Мужиком О.Є. під час проведення процедури закупівлі №UA-2024-03-13-003626-а порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосувалися спотворення результатів торгів.
Колегія суддів зауважує, що чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2026 року у справі № 921/386/23 звернув увагу, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 року у справі № 910/6271/17, від 16.03.2021 року у справі № 910/15424/19.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства (за ч. 3ст. 228 ЦК України), є наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. На це звертає увагу Верховний Суд у постановах від 20.10.2021 року у справі № 910/4089/20, від 23.11.2021 року у справі № 904/2741/19, від 20.03.2019 року у справі № 922/1391/18.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2026 року у справі № 921/386/23 зазначив, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 року у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 року у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 року у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 року у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
При розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію щодо застосування ч.3 статті 228 ЦК України, яка висловлена Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові у справі № 922/3456/23 від 19.12.2025 року.
У вказаній постанові Об'єднана палата Касаційного господарського суду вирішила уточнити висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 року у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Об'єднана Палата Касаційного господарського суду, зокрема, сформулювала такі правові висновки:
"Щодо підстав для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 228 ЦК України
61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 № 338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" - в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК України).
62. СКП "Харківзеленбуд" у касаційній скарзі стверджувало, що для суб'єктів господарювання, які порушили норми Закону "Про захист економічної конкуренції", зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції") та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону "Про публічні закупівлі"), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.
63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.
64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК України (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК України
66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції).
69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
72. У ч.3 ст.228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватно-правових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК України критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції
74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".
89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК України, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
А. Щодо винної особи
92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК України.
96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
97. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
100. Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦКУкраїни, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
101. Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави".
103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
104. Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК України (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
105. Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Б. Щодо добросовісної сторони правочину
106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП "Харківзеленбуд").
107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
108. Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").
112. СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова".
Як вбачається з матеріалів справи на ФОП Мужика Є.П. органом Антимонопольного комітету України було накладено штрафи, що підтверджує застосування до нього спеціальної відповідальності за порушення конкурентного законодавства. Застосування ж додаткового наслідку у вигляді визнання договору недійсним із подальшим стягненням коштів у дохід держави потребує окремого доведення передбачених цивільним законодавством підстав.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання недійсним договору підряду №66 від 09.04.2024 та застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт встановлення рішенням органу Антимонопольного комітету України антиконкурентних узгоджених дій учасників процедури закупівлі не свідчить автоматично про те, що укладений за результатами такої закупівлі договір завідомо суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Для застосування вказаної норми прокурором мало бути доведено не лише порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а й наявність спрямованості правочину на порушення інтересів держави та суспільства, заподіяння державі майнової шкоди, переплати бюджетних коштів, отримання робіт неналежної якості чи інші негативні наслідки для майнових інтересів держави. Однак, матеріали справи таких обставин не підтверджують. Водночас підтверджується, що роботи за спірним договором виконані належним чином, прийняті замовником та оплачені, тоді як належних і допустимих доказів завдання державі майнової шкоди, неефективного чи надмірного використання бюджетних коштів, а також безпідставного збагачення відповідача прокурором не подано.
Отже, самі лише доводи апелянта щодо порушення конкурентного законодавства під час проведення закупівлі, без доведення причинно-наслідкового зв'язку між такими порушеннями та негативними наслідками для майнових інтересів держави, не можуть свідчити про вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак не є достатньою правовою підставою для визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з чим апеляційна скарга не спростовує правильності висновків місцевого господарського суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2026 у справі № 903/980/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради та Західного офісу Держаудитслужби - без задоволення.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради та Західного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2026 у справі № 903/980/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, встановлені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Справу № 903/980/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складено "18" травня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.