18 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3150/25
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Тролейбусне Депо №2" від 06.03.2026 (вх. №ЗАГС 01-05/656/26 від 06.03.2026)
на рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2026 (повний текст рішення складено та підписано 17.02.2026, суддя Т.І. Бургарт)
у справі № 914/3150/25
за позовом Комунального підприємства "Тролейбусне Депо №2" (надалі - КП "Тролейбусне Депо №2"), м. Харків
до відповідача Приватного підприємства "Крок" (надалі - ПП "Крок"), с. Щирець, Пустомитівський р-н, Львівська обл.
про стягнення заборгованості у розмірі 44 325,60 грн,
КП "Тролейбусне Депо №2" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПП "Крок" про стягнення заборгованості у розмірі 44 325,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.03.2025 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався в строк до 31.03.2025 поставити позивачу товар на загальну суму 50 370,00 грн, а позивач - прийняти товар та оплатити його вартість. Однак, всупереч умовам договору, відповідач здійснив поставку товару лише 16.04.2025, отже, допустив прострочення виконання зобов'язання, що підтверджується видатковою накладною. Відтак, у зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару, позивач нарахував штраф у розмірі 5% від загальної вартості товару за кожен день прострочення з 01 по 16 квітня 2025 року включно у сумі 40 296,00 грн, а також пеню у розмірі 0,5% від загальної вартості товару за договором за кожен день прострочення у сумі 4 029,60 грн, які просить стягнути у примусовому порядку.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.02.2026 у справі № 914/3150/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Крок" на користь КП "Тролейбусне Депо №2" пеню у розмір 641,70 грн та 35,07 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Судовий збір в розмірі 2387,33 грн залишено за позивачем.
При ухваленні рішення суд встановив, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки зі сторони відповідача відбулося його неналежне виконання шляхом несвоєчасної поставки товару. У межах погодженого сторонами строку поставки - до 31.03.2025 відповідач поставку товару не здійснив, отже з 01.04.2025 відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а відтак, з цієї дати виникають правові наслідки прострочення, передбачені законом та умовами договору. Водночас з наданих відповідачем доказів встановлено, що товари, зазначені у заявці позивача, поставлялися поетапно у три різні дати, що зазначено у накладних про відвантаження від 04, 07 та 14 квітня 2025 року, які охоплюють як найменування, так кількість і вартість товарів, вказаних у заявці позивача. Отже, з урахуванням встановленого строку виконання зобов'язання- до 31.03.2025 включно та визначення 01.04.2025 першим днем прострочення, суд зазначив, що: перша партія товару на суму 8025,00 грн була поставлена позивачу 07.04.2025 - із простроченням на 6 календарних днів; друга партія товару на суму 39645,00 грн була поставлена позивачу 11.04.2025 - із простроченням на 10 календарних днів та третя партія товару на суму 2700,00 грн була поставлена позивачу 16.04.2025 - із простроченням на 15 календарних днів. Суд також дійшов висновку, що вимоги позивача про одночасне стягнення штрафу у розмірі 5%за кожен прострочення (п.7.2. договору) та пені у розмірі 0,5 % від загальної вартості товару ( п.7.3 договору) за своєю природою є одне й те саме порушення, що є недопустимим у світлі заборони подвійної відповідальності одного і того ж виду за те саме порушення, що встановлене ст. 61 Конституції України. Керуючись принципом contra proferentem (тлумачення сумнівних умов договору проти того хто їх склав) та принципом avor debitoris (сприяння боржникові), суд вирішив відхилити застосування п.7.2 як такого, що ґрунтується на зловживанні правом, і вважає, за необхідне застосувати умови п.7.3. договору як більш справедливі та співмірні. Отже, в частині позовних вимог про стягнення штрафу за п.7.2. договору - суд відмовив. На підставі п.7.3 договору заявлено нарахування пені за прострочення поставки товару в сумі 4029,60 грн. Дослідивши в цій частині позовних вимог, суд врахувавши період з 01.04.2025 по 15.04.2025 встановив, що пеня становить 3 777,75 грн і, здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку через призму встановленого сторонами договірного обмеження, розрахунок проведено за формулою де 50 370,00 грн *на 31% (15,5%*2) річних і ділиться на 365 днів і * на 15 днів прострочення, що в результаті становить 641,70 грн, яка і задоволена до стягнення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, КП "Тролейбусне Депо №2" звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2026 у справі №914/3150/25 є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, нез'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставин справи. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції, встановлюючи дату поставки відповідачем товару, в якості доказів, покликається на документи ТОВ «Нова Пошта», а саме, експрес-накладні, накладні про відвантаження матеріалів, специфікації до акту наданих послуг, які відповідно до умов договору не є тими доказами, які підтверджують дату поставки товару в місце, зазначене в договорі. Окрім того, вказує, що накладні про відвантаження матеріалів не містять підпису зі сторони позивача. Натомість, видаткову накладну, яка складена належним чином, на виконання умов договору, яка містить підписи зі сторони позивача та відповідача, суд першої інстанції не визнає належним доказом підтвердження дати поставки товару відповідачем, а саме - 16 квітня 2025 року.
Щодо одночасного стягнення штрафу та пені, то скаржник покликається на постанову ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 , в якій, зокрема, зазначається, що чинне законодавство щодо порушення виконання господарських зобов'язань не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України. Також, на думку скаржника, судом не враховано, що пп.14.1.2 п.14.1 договору сторони погодили, що право на стягнення штрафних санкцій (неустойки) у зазначених розмірах виникає у замовника незалежно від розміру та наявності у останнього збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за даним договором, ступеня виконання таких зобов'язань постачальником, відсутні будь-які інші обставини, які мають істотне значення, та будь-які інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, та можуть вплинути на зазначене у даному пункті договору право замовника. Таким чином, право на неустойку (штраф, пеню) не пов'язується із збитками кредитора, що дозволяє кредитору заявити вимогу про стягнення неустойки лише за фактом порушення зобов'язання боржником. Зазначає скаржник, що, враховуючи наявність у позивача права на неустойку незалежно від наявності у нього збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання відповідачем, суд першої інстанції, необґрунтовано зменшивши розмір штрафних санкцій, стягнув з відповідача на користь позивача лише 641,70 грн. пені (розмір заявлених позовних вимог - 44 325,60 грн), що фактично нівелює мету існування штрафних санкцій в договорі. Заявлена до стягнення у цій справі пеня та штраф є адекватною мірою та способом захисту майнового права та інтересу позивача як кредитора і не має ознак його безпідставного збагачення.
Відповідач - ПП «Крок» у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що висновок суду про поетапну поставку товару є не припущенням, а результатом оцінки взаємопов'язаних доказів у їх сукупності відповідно до ст. 86 ГПК України. Щодо твердження скаржника про те, що єдиною належною датою поставки є 16.04.2025, оскільки саме цією датою датована видаткова накладна №464, то зазначає, що видаткова накладна №464 була узгоджена сторонами вже після фактичної поставки товару, а дата 16.04.2025 відображає момент оформлення та погодження документа, а не момент фактичного передання всього товару. Суд також встановив, що15.04.2025 і 16.04.2025 позивач надсилав відповідачу проекти накладної з вимогами щодо коригування її реквізитів, зокрема дати документа, для узгодження з додатковою угодою та проведення оплати через казначейство. Таким чином, вважає, що дата 16.04.2025 є формальною датою документа, а не безумовним доказом того, що вся поставка відбулася саме цього дня. Доводи апелянта про те, що жодний із документів ТОВ «Нова пошта» не містить переліку товарів, а тому не доводить факту поставки за договором вважає безпідставним. В спростування даного вказує, що документи перевізника підтверджують факт передання вантажу перевізнику, його руху до конкретного місця доставки, фактичного отримання вантажу одержувачем, дати такого отримання та кількості місць та ваги відправлення. Також вказує, що закон не вимагає, щоб експрес-накладна перевізника містила вичерпний опис усіх товарних позицій як умову підтвердження факту поставки. Зазначає, що в даній справі факт поставки підтверджується не одним документом, а сукупністю доказів, а саме: експрес-накладними, специфікаціями до актів перевізника, накладними на відвантаження матеріалів, відеозаписом і листуванням, саме таку оцінку доказів і дав суд першої інстанції. В свою чергу відповідач не заперечує, що мало місце певне прострочення, однак наголошує, що спір стосується саме неправильного, завищеного та неспівмірного нарахування санкцій позивачем, який ігнорує реальний перебіг поставки. Також звертає увагу на те, що скаржник просить стягнути штрафні санкції у розмірі 44 325,00 грн при загальній вартості товару 50 370,00 грн, тобто розмір заявлених санкцій фактично становить близько 70-80% вартості поставленого товару, при цьому, що товар був поставлений у повному обсязі й прийнятий позивачем. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
07.04.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, яка по суті збігається з доводами апеляційної скарги.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 (головуючий суддя - Кравчук Н.М., судді - Матущак О.І., Скрипчук О.С.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Тролейбусне Депо №2» від 06.03.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2026 у справі № 914/3150/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано в Господарського суду Львівської області матеріали справи №914/3150/24.
02.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №914/3150/25.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи №914/3150/25 в порядку письмового провадження ухвалою суду від 23.03.2026, шляхом надіслання такої до електронних кабінетів учасників, докази чого наявні в матеріалах справи.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський встановив таке.
17 березня 2025 року між КП «Тролейбусне Депо №2» (замовник) та ПП «Крок» (постачальник) укладено договір про закупівлю №0425, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити замовнику товар - продукцію для чищення, а замовник зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість у порядку та на умовах цього договору (а.с.12-18).
Пунктом 1.2 договору визначено, що кількість, ціна та асортимент товару визначаються специфікацією (додаток №1), яка є складовою та невід'ємною частиною цього договору.
Сторони узгодили, що для замовлення товару покупець складає заявку з відповідним переліком товарів та їх необхідної кількості, а постачальник на підставі такої заявки здійснює поставку за власний рахунок протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання заявки на конкретну партію товару (пункт 5.1 договору).
Пунктом 5.1.1 договору передбачено способи надсилання заявки, в тому числі шляхом направлення її сканованої копії, засвідченої кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи замовника, на електронну пошту постачальника (krokualv@ukr.net).
Заявка повинна містити наступні відомості: найменування товару; кількість одиниць кожного виду асортименту товару; ціну на товар; строк та місце (адресу) поставки (пункт 5.1.2 договору).
Відповідно до пункту 5.1 договору поставка здійснюється на умовах DDP - Україна (Інкотермс 2020), пункт призначення визначений згідно з пунктом 5.3 договору.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що місцем поставки товару є місто Харків, а безпосередня адреса доставки зазначається замовником у заявці на постачання конкретної партії товару.
24.03.2025 позивачем направлено на електронну пошту відповідача заявку №01/24/03 (а.с.21-22), у якій зазначено: - місце поставки товару за адресою: 61105, Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Ньютона, 5; - строк поставки товару - до 31 березня 2025 року; - кількість та асортимент товару на загальну суму 50 370,00 грн (зокрема: засіб миючий для підлоги універсальний CLEAN PRO на суму 2 700,00 грн; засіб для ручного миття посуду FAIRY на суму 9 450,00 грн; гель для чищення унітазів DOMESTOS на суму 3 300,00 грн; засіб відбілюючий білизна на суму 720,00 грн; засіб для миття скла Mr.Muscle на суму 6 600,00 грн; засіб для чищення сантехніки NeoCleanPro на суму 1 050,00 грн; професійний пральний порошок Taxat azur Ecolab на суму 7 500 грн; засіб для скла, дзеркал та поверхонь Cleando Rainbow на суму 3 000,00 грн; лужний засіб для прибирання промислових об'єктів Kiehl Dopomat-forte на суму 16 050,00 грн).
Пунктом 5.1.3 договору визначено, що заявка, передана за допомогою електронної пошти, вважається отриманою в день її відправлення. До моменту обміну оригіналами факсові та скановані копії заявок мають юридичну силу оригіналу.
04.04.2025 відповідачем через ТОВ «Нова пошта» скеровано на зазначену у заявці позивачем адресу два відправлення, що підтверджується експрес-накладними №59001352233252 (а.с.154) та №59001352233260 (а.с.155).
Згідно з накладною №NF-1367 про відвантаження матеріалів від 04.04.2025 позивачу відвантажено лужний засіб для прибирання промислових об'єктів на суму 8 025,00 грн (а.с.180).
Відправлений позивачем 04.04.2025 товар (за експрес-накладними №59001352233252 та №59001352233260) отримано відповідачем 07.04.2025 , що підтверджується інформацією ТОВ «Нова пошта», зазначеною у специфікації до акта наданих послуг №НП-014204413 від 10.04.2025, виданою відповідачу для оплати послуг доставки вказаних відправлень (а.с.78).
07.04.2025 відповідач через ТОВ «Нова пошта» поштовим відправленням скерував на зазначену у заявці позивачем адресу товар, що підтверджується експрес-накладною №20451142096496 (а.с.156).
Отже, на підставі накладної №NF-1443 від 07.04.2025 (а.с.181) позивачу відвантажено товар на суму 39 645,00 грн (зокрема: засіб для ручного миття посуду FAIRY на суму 9 450,00 грн; Domestos гель для миття туалетів на суму 3 300,00 грн; засіб для миття туалетів Donat на суму 720,00 грн; засіб для миття скла Mr.Muscle на суму 6 600,00 грн; Donat засіб для миття туалету HoReCa на суму 1 050,00 грн; Taxat Azury на суму 7 500,00 грн; Rainbow засіб для скла, дзеркал та поверхонь на суму 3 000,00 грн; Dopomat-forte лужний засіб для прибирання промислових об'єктів на суму 8 025,00 грн).
Відправлення по вказаній накладній позивачем отримано 11.04.2025, що підтверджується інформацією ТОВ «Нова пошта», зазначеною у специфікації до акта наданих послуг №НП-014276254 від 20.04.2025, виданої відповідачу для оплати доставки товару за експрес-накладною №20451142096496 (а.с.79).
14.04.2025 відповідачем (через представника Березовського А.А. ) через ТОВ «Нова пошта» відправлено, а 16.04.2025 позивачем отримано поштове відправлення за експрес-накладною №20451145667665. Зазначене підтверджується специфікацією до акта наданих послуг №НП-014276254 від 20.04.2025, виданого ТОВ «Нова пошта» відповідачу для оплати доставки товару за експрес-накладною №20451145667665 (а.с.79).
Згідно з накладною №NF-1671 про відвантаження матеріалів від 14.04.2025, відповідач відвантажив позивачу засіб миючий для підлоги універсальний CLEAN PRO на суму 2 700, 00 грн (а.с.182).
Згідно з пунктом 5.4 договору датою поставки товару вважається дата поставки товару в місце, зазначене в пункті 5.3 договору, що засвідчується підписаною накладною на товар уповноваженими представниками сторін.
15.04.2025 позивач надіслав відповідачу додаткову угоду №1 до договору №0425 від 15.04.2025, що підтверджується скріншотом надсилання листа електронною поштою Gmail (а.с.80-81) та долученим відповідачем до матеріалів справи відеозаписом.
Предметом даної додаткової угоди є зміна платіжних реквізитів позивача та доповнення договору пунктом про джерела фінансування за договором, яким є, зокрема, кошти бюджету Харківської міської територіальної громади.
З матеріалів справи вбачається, що сторони у зв'язку з укладенням додаткової угоди узгоджували реквізити видаткової накладної №464, яка була складена на виконання відповідачем заявки позивача на поставку товару вже після завершення фактичної поставки.
Зокрема, позивач двічі надсилав відповідачу скановану копію друкованого примірника видаткової накладної №464, перелік, кількість та вартість товарів, у якій відповідає скупному змісту накладних про відвантаження матеріалів від 04, 07 та 14 квітня 2025 року.
При цьому, сторони узгоджували окремі деталі заповнення вказаної видаткової накладної, зокрема, інформацію щодо дати документа.
15.04.2025 позивач направив на електронну пошту відповідача лист з проханням виправити видаткову накладну для казначейства та проект вказаної видаткової накладної з вказівками щодо заповнення її реквізитів. Так, проект накладної містить вказівку про те, що видаткова накладна повинна датуватися тією ж датою, що і додаткова угода, а саме: у графі «дата» зазначено рукописним текстом «дата додаткової угоди» (а.с.77).
16.04. 2025 позивач повторно надіслав на електронну пошту відповідача лист з проханням виправити видаткову накладну для казначейства та проект видаткової накладної № 464, у якому рукописним текстом зазначено про необхідність виправлення дати видаткової накладної на 16.04. 2025.
Наявний в матеріалах справи примірник видаткової накладної №464 на загальну суму 50 370,00 грн підписано обома сторонами та датовано 16.04. 2025(а.с.20).
Пунктом 7.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену даним договором та законодавством України.
Згідно з 7.2 договору при порушенні строків поставки постачальник сплачує на користь замовника штраф у розмірі 5% від вартості непоставлених товарів за кожен день прострочення поставки товару.
За прострочення поставки товару більше ніж на 10 календарних днів, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% від загальної вартості товару за договором за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє за період на який нараховується пеня. При цьому, сторони дійшли згоди, що пеня, передбачена пунктом 7.3 договору, нараховується з моменту порушення виконання зобов'язання та протягом трьох років по день виконання такого зобов'язання (пункт 7.3 договору).
Відповідно до пункту 9.1 договору усі спори або розбіжності, що виникають між сторонами за даним договором або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонам. Сторони зобов'язуються розглядати усі ймовірні претензії протягом 10 днів з моменту їх отримання.
16.05.2025 позивач направив відповідачу претензію №02/16/05, в якій вимагав сплатити штраф у розмірі 40 296,00 грн (за 16 днів прострочення виконання зобов'язання за договором) та пеню у розмірі 1 511,20 грн (за 6 днів прострочення відповідачем виконання зобов'язання за договором) на підставі пунктів 7.2, 7.3 та підпункту 6.3.6 договору у строк до 26.05.2025 (а.с.26- 27).
Претензію було надіслано 16 травня 2025 року на електронну пошту відповідача, що підтверджується скріншотом надсилання листа електронною поштою Gmail (а.с.29), а також рекомендованим поштовим відправленням, що підтверджується накладною № 5117200075842 та фіскальним чеком (а.с.30).
Наведені обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
При ухвалені постанови колегія суддів керувалася таким.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).
Як встановлено обставинами справи між сторонами виникли правовідносини на підставі договору №0425 від 17.03.2025 на закупівлю, який по суті є договором поставки.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) , а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Як зазначалося вище, сторони у договорі погодили, що конкретні поставки товару здійснюються на підставі заявок покупця, якими визначаються індивідуальні параметри кожної партії товару. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме заявка є способом погодження сторонами істотних умов окремої поставки в межах укладеного договору.
Пунктом 5.1.1.договору встановлено, що сторони погодили можливість направлення заявок у різний спосіб, у тому числі електронною поштою, надавши таким документам юридичну силу оригіналів, рівнозначну письмовим примірникам. Електронна заявка вважається отриманою адресатом у день її відправлення (п.5.1.3).
З обставин справи вбачається, що направлення позивачем 24 березня 2025 року заявки на електронну адресу відповідача (krokualv@ukr.net) відповідає погодженому сторонами порядку узгодження істотних умов поставки. Саме з цієї дати у відповідача виникає обов'язок щодо виконання зобов'язання з поставки товару та початок перебігу строку для його виконання. Заява від 24.03.2025 містить визначення найменування товару (миючі та чистячі засоби у кількості дев'яти позицій), його загальної вартості (50 370,00 грн), місця поставки (м. Харків, вул. Ньютона, 5) та строку поставки (до 31 березня 2025 року). Отже, суд констатує, що сторонами було досягнуто згоди щодо предмета поставки, його кількісних та цінових характеристик, а також строку та місця виконання зобов'язання.
В подальшому, з огляду на погоджений у договорі базис поставки DDP (Інкотермс 2020) - м. Харків, обов'язок із доставки товару до визначеного місця призначення, включно з несенням витрат і ризиків до моменту передання товару покупцеві, покладено на відповідача.
З врахуванням наведеного, висновок суд про те, що з моменту направлення заявки у порядку, передбаченому пунктами 5.1.1 та 5.1.3 договору, між сторонами виникли конкретизовані взаємні права та обов'язки, а саме: - у відповідача обов'язок поставити товар у погодженому асортименті та кількості, доставити його за власний рахунок за вказаною адресою та здійснити таку поставку не пізніше 31.03.2025; - у позивача в свою чергу право вимагати поставки товару на визначених умовах у встановлений строк, а також обов'язок прийняти належно поставлений товар і здійснити його оплату в порядку, передбаченому договором.
Згідно зі ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання з встановленим строком підлягає виконанню у цей строк.
Враховуючи те, що заявка надіслана 24.03.2025, початок строку для виконання зобов'язання відповідачем вважається з 25.03.2025 і закінчується 31.03.2025 (з урахуванням лише робочих днів). Також наявним є факт того, що позивач у заявці також встановив термін поставки до цього дня, що підтверджує погодженість строку сторонами.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Сторонами не заперечується того факту, що до 31.03. 2025 відповідач поставку товару не здійснив, відповідно з 01.04.2025 він є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, а відтак з цієї дати виникають правові наслідки прострочення, передбачені законом та умовами договору.
Як зазначалося вище, позивач (скаржник), нараховуючи пеню та штраф, виходить з того, що датою виконання зобов'язання є 16.04.2025 - дата, зазначена у видатковій накладній, період прострочення визначає 16 днів, починаючи з 01.04. та закінчуючи 16.04.2025 включно. Вказує, що видаткова накладна є документом первинного обліку і саме тому є належним доказом, який підтверджує факт поставки товару саме в день, який датований даний документ.
В свою чергу, відповідач заперечує обґрунтування позивача, вказуючи на те, що поставка товару здійснювалась частинами у такі строки: перша частина на суму 8025,00 грн відправлена 4.04.2025 і отримана 07.04.2025, друга - на суму 39645,00 грн відправлена 07.04.2025 і отримана - 11.04.2025, третя частина відправлена 14.04.2025 і отримана 16.04.2025.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1 ст. 74 ГПК України).
Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З наявних в матеріалах справи доказів, які подані відповідачем, вбачається, що дійсно товари, зазначені у заявці позивача, поставлялися позивачу поетапно у три різні дати, що випливає з накладних про відвантаження від 04, 07 та 14 квітня 2025 року, які охоплюють як найменування так кількість і вартість товарів, зазначених у заявці позивача, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Дана поставки кожної частини товару підтверджується експрес-накладними ТОВ «Нова пошта», у яких зафіксовано відправника, дату відправлення, номер поштового відправлення адресу доставки , що співпадає з адресою, вказаною у заявці позивача.
Також перевізник надав специфікації до актів наданих послуг , в яких зафіксовано дату фактичного отримання кожного відправлення позивачем відповідно до номера цього відправлення, вказаного у експрес накладних.
Отже, з врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що вищевказані документи є первинними офіційними доказами, виданими належним перевізником, і у сукупності з іншими доказами та взаємозв'язку з ними підтверджують фактичне виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару частинами в різні дні.
Відтак, дані докази відповідача є узгодженими та взаємодовнюючими, що підкріплює їх достовірність і виключає твердження позивача нібито повну відсутність поставки до 16.04. 2025.
Щодо покликання позивача на накладну № 464 від 16.04.2025, яка, на його думку, засвідчує дату фактичного виконання зобов'язання, то як вбачається з матеріалів справи, дана накладна була узгоджена сторонами після фактичного отримання товару.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, позивач надсилав відповідачу скановані копії видаткової накладної 15 та 16 квітня 2025 року для узгодження реквізитів документа, в тому числі - його дати. Дата 16.04.2025 відображає момент складання та підписання документа, а не фактичного отримання товару.
Щодо посилання скаржника на п.5.4. договору, відповідно до якого датою поставки товару визначається дата його передачі у місце, зазначене в п.5.3. договору, що засвідчується підписаною накладною уповноваженими представниками сторін, суд зазначає таке.
Як зазначалося вище, впродовж 15-16 квітня 2025 року узгоджували зміст видаткової накладної №464, зокрема щодо дати документа, з врахуванням чого не можна вважати, що зазначена накладна була складена сторонами безпосередньо у місці передачі товару та засвідчена там уповноваженими представниками сторін.
Отже, правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що видаткова накладна №464 не відповідає критеріям, встановленим п.5.4. договору для визначення дати поставки товару.
Судом встановлено, що фактична доставка товару до місця призначення, зазначеного у заявці позивача, була зафіксована перевізником ТОВ «Нова пошта», який відобразив точну дату отримання кожної партії товару. Отже, моментом поставки товару за договором є дата його передачі у місце, зазначене в п.5.3. договору, що прямо передбачено положеннями п.5.4. договору.
Доказів, які б об'єктивно підтверджували факт передачі товару саме 16.04.2025, матеріали справи не містять, не надано первинних документів перевізника із зазначенням дати вручення вантажу, доказів фактичного отримання товару позивачем у цей день, актів приймання-передачі або інших документів, що фіксували б завершення виконання зобов'язання саме 16.04.2025.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням встановленого строку виконання зобов'язання до 31.03.2025 включно та визначення 01.04.2025 першим днем прострочення є доведеним те, що: перша партія товару на суму 8025,00 грн поставлена позивачу 07.04.2025 із просточенням на 6 календарних днів; друга партія товару на суму 39 645,00 грн поставлена позивачу 11.04.2025, із простроченням на 10 календарних днів; третя партія товару на суму 2700,00 грн поставлена позивачу 16.04.2025 з простроченням на 15 календарних днів.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема серед іншого сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно , які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст. 549 ЦК України).
Пунктом 7.2. договору встановлено, що при порушенні строків поставки постачальник сплачує на користь замовника штраф у розмірі 5% від вартості непоставлених товарів за кожен день прострочення поставки товару.
В свою чергу п.7.3. договору встановлено, що за прострочення поставки товару більше 10 календарних днів , постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% від загальної вартості товару за договором за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України , що діє на період, за який нараховується пеня. При цьому сторони дійшли згоди, що пеня, передбачена п.7.3. договору, нараховується з моменту порушення виконання зобов'язання та протягом трьох років по день виконання такого зобов'язання включно.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції детально проаналізувавши вищевказані положення п.7.2. та п.7.3. договору (за прострочення), дійшов правильного висновку, що санкція за п.7.2. за своєю правовою природою фактично є пенею, а одночасне застосування пунктів 7.2. та 7.3. призведе до подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.
В основу даного висновку покладено висновки, викладені у постанові ВП ВС від 16.10.2024 у справі №911/952/22, де вказано, що текстуальне тлумачення положень ст. 549 ЦК України свідчить про те, що законодавець пов'язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками її обчислення: 1) за кожен день прострочення виконання; 2) у відсотках від суми несвоєчасного виконання зобов'язання.
Відтак, оскільки передбачена пунктом 7.2. договору санкція (названа сторонами «штрафом») обчислюється саме за кожен день прострочення у відсотковому відношенні до вартості непоставленого товару, вона за своєю юридичною суттю повністю відповідає наведеним кваліфікуючим ознакам пені.
Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на економічну надмірність 5% за кожен день прострочення: у річному вимірі це становить 1825% річних, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Отже, висновок суду про те, що умови п.7.2. договору (штраф 5% на день) є несправедливим та надмірним , оскільки вони передбачають непропорційну ставку, що перетворює цивільну відповідальність на інструмент безпідставного збагачення, є обгрунтованим.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення штрафу за п.7.2. договору правомірно відхилені судом першої інстанції, як такі, що ґрунтуються на положенні договору, яке за своєю суттю є пенею та дублює відповідальність того самого виду за одне правопорушення, що відповідно суперечить ст. 61 Конституції України.
На підставі п.7.3 договору позивачем нараховано пеню за прострочення поставки товару в сумі 4 029,60 грн.
В частині даного розрахунку, слід вказати що загальна кількість товару по трьох партіях була фактично завершена 16.04.2025, отже, період прострочення з 01.04.2025 по 15.04.2025 включно, що становить 15 календарних днів, оскільки 16.04. 2025 відповідач виконав зобов'язання в повному обсязі. Отже, пеня розрахована судом першої інстанції становить 50370,00*0,5%*15= 3777,75 грн.
Також суд першої інстанції правомірно зазначив, що п.7.3 договору містить імперативне застереження, згідно з яким нарахована пеня не повинна перевищувати подвійну облікову ставку НБ України, що діяла у період, за який здійснюється нарахування. Дана умова є добровільно прийнятим на себе позивачем (як розробником проекту договору) обмеженням, яке має пріоритетне значення при визначенні остаточної суми стягнення.
З врахуванням наведеного, розрахунок суми пені , яка не суперечить умовам договору, виражається формулою: 50370,00 грн *на 31% (15,5% ставка НБУ в спірний період*2) : 365 днів у році *15 днів, що в результаті становить 641,70 грн і дана сума є гранично допустимою межею неустойки, яка може бути стягнута згідно з п.7.3 договору.
За наслідками апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення колегія суддів констатує, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 16 лютого 2026 року у справі №914/3150/25, а зводяться до переоцінки доказів у даній справі.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
ухвалив:
1. Апеляційну скаргу КП «Тролейбусне Депо №2» від 06.03.2026 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2026 у справі № 914/3150/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук