Єдиний унікальний номер 638/9577/25
Номер провадження 22-ц/818/2325/26
14 травня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2025 року у складі судді Шамраєва М.Є. у справі № 638/9577/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення доходу, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення доходу.
Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачкою з 21 квітня 1990 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2020 року.
Під час шлюбу було набуте майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-14 у житловому будинку літ. «А-4», загальною площею 134,7 кв м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-3, І загальною площею 67,4 кв м у житловому будинку літ. «А-1», розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлові приміщення першого поверху № XXV, XXIVб, XXIV, XXIVa, XXVІІІ, XXVIІІa, XXVI загальною площею 48,7 кв м у житловому будинку літ. «А-5», розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня 2024 року у справі № 638/1925/23 в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ним право власності, серед іншого, на 1/2 частку зазначених нежитлових приміщень.
Зазначив, що відповідачка зареєстрована як ФОП, її основний вид діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код з КВЕД 68.20.); згідно податкової декларації за 2016 рік обсяг її доходу склав 66 000,00 грн.
Вказав, що відповідачка дійсно надавала в оренду зазначене вище спільне сумісне майно подружжя, отримувала за це орендну плату, при цьому іншу підприємницьку діяльність не здійснювала, інше чуже майно не орендувала, не експлуатувала.
З 2018 року вони з відповідачкою разом не проживають, при цьому ОСОБА_2 продовжувала надавати в оренду спільне сумісне майно подружжя, отримувала та отримує дохід від передачі в оренду нерухомого майна, який залишала собі, йому частину отриманого доходу не передавала, за отриманням його згоди на передачу в оренду спільного нерухомого майна не зверталась, з приводу умов використання спільного доходу від використання спільного нерухомого майна спілкуватися відмовляється. Отже, порушуються його права на отримання доходу від використання спільного нерухомого майна, яке відповідачка використовує для передачі в оренду та отримує дохід у вигляді орендної плати.
Просив стягнути з відповідачки на свою користь 50% доходу в сумі 231 000,00 грн, отриманого останньою у період з 2018 по 2024 роки від здійснення підприємницької діяльності - надання в оренду чи експлуатації нерухомого майна, яке належить на праві власності йому - колишньому чоловікові відповідачки.
У подальшому позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 50% доходу в сумі 301 500,00 грн, отриманого останньою від здійснення підприємницької діяльності у період з 2018 по 2021 роки - надання в оренду нерухомого майна, яке належить на праві спільної сумісної власності йому - колишньому чоловікові відповідачки. У заяві ОСОБА_1 посилався на інформацію щодо задекларованих доходів відповідачки, отриману судом від Головного управління ДПС у Харківській області.
21 липня 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому просила повністю відмовити в задоволенні позову. Вказала, що не здавала в оренду спільне нерухоме майно та не отримувала від такої діяльності доходів; в період спільного проживання із позивачем не отримувала половини одержуваних ним доходів; її податкова декларація за 2016 рік не містить інформації щодо предмета доказування; рішенням суду відносно позивача був виданий обмежувальний припис; позивач станом на 28 серпня 2023 року мав заборгованість зі сплати аліментів за період з 05 грудня 2018 року по 05 червня 2023 року в сукупному розмірі 340 177,15 грн; з 2017 року вона подавала річні податкові декларації з нульовими доходами.
08 вересня 2025 року відповідачка подала доповнений відзив на позовну заяву, в якому просила врахувати суми сплачених податків при здійсненні нею підприємницької діяльності. Також вказала, що позивач проживав із нею та сином до 05 грудня 2018 року, не сплачував комунальні та інші платежі, пов'язані з утриманням спільного нерухомого майна.
19 вересня 2025 року позивач подав пояснення, в яких зазначив, що відповідачкою не спростовано факту отримання задекларованого доходу від здійснення підприємницької діяльності щодо здачі в оренду спільного нерухомого майна.
07 жовтня 2025 року відповідачка подала заяву про застосування строку позовної давності.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя частину доходу від здійснення підприємницької діяльності в сумі 190 662,22 грн і судовий збір в сумі 1 906,62 грн. В задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 доходу в сумі 110 837,78 грн - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що одержані відповідачкою доходи від здійснення підприємницької діяльності з надання в оренду спільного нерухомого майна підлягають поділу між сторонами в порядку поділу майна подружжя. Водночас, при поділі між подружжям доходів від підприємницької діяльності відповідачки суд врахував розмір податків, нарахованих на такі доходи (603 000,00 - (9 828,72 + 11 016,72 + 9 595,35) = 572 559,21 грн). Також суд, урахувавши ухилення ОСОБА_1 від участі в утриманні дитини, відступив від засади рівності часток подружжя, збільшивши частку відповідачки, з якою проживала дитина, до 66,7%, а частку відповідача зменшив до 33,3%, стягнувши на його користь 190 662,22 грн (572 559,21*33,3 %).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду 09 січня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати в частині відмови у задоволенні його вимог та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідачку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно врахував доводи відповідачки про те, що при поділі між подружжям її доходів від підприємницької діяльності слід вирахувати розмір податків, нарахованих на такі доходи. Відповідачкою сплачувався єдиний внесок, що не входить до системи оподаткування. Метою єдиного внеску є забезпечення соціального захисту саме платника цього внеску (у цьому випадку - відповідачки), зокрема, через пенсійне забезпечення, медичне обслуговування та інші соціальні гарантії (отримання страхових виплат тощо), а не поповнення бюджету. Отже, він не зобов'язаний солідарно сплачувати єдиний внесок разом з відповідачкою - суб'єктом підприємницької діяльності. Суд не з'ясовував обставин виконання або невиконання ним обов'язків батька щодо матеріального забезпечення сім'ї, ухилення його від участі в утриманні дитини. Твердження відповідачки про наявність на час розгляду справи боргу зі сплати аліментів в сумі 340 177,15 грн є намаганням ввести в оману суд. На час ухвалення рішення суду борг зі сплати аліментів становив 224 046,84 грн, тобто він виплатив борг в сумі 116 130,31 грн. У 2025 році ним перераховано на особисту картку дитини за проханням сина 75 400,00 грн. Крім того, на виконання рішення суду ним щомісячно перераховувалось на картку матері дитини близько 8000,00 грн. У 2025 році ним було придбано речей (одягу, особистих речей тощо) на загальну суму не менше 40 000,00 грн, а також був куплений для дитини квиток з Києва до Брюсселю на 13 лютого 2025 року і надано 1000,00 євро для проживання в Бельгії до оформлення статусу біженця. Матір у забезпеченні дитини участь не приймала та не приймає. Фактично він вже безпосередньо дитині виплатив встановлену судом аліментів в сумі 340 177,15 грн, та ще цю ж суму через виконавчу службу сплачує матері дитини.
Також ОСОБА_1 просив врахувати надані разом з апеляційною скаргою докази: копію довідки банку, квитанції про переказ коштів, копію квитка, які не були подані до суду першої інстанції, оскільки виконання чи невиконання ним своїх батьківських обов'язків не було предметом спору, ці обставини не встановлювалися в суді першої інстанції.
Вказані докази колегія суддів не приймає на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки наведені позивачем причини їх неподання до суду першої інстанції не є поважними. Відповідачка направляла позивачу засобами електронної пошти відзив на позовну заяву з відповідними доводами щодо наявності у нього заборгованості зі сплати аліментів, тож він мав можливість надати докази на спростування її доводів. До того ж, подані докази датовані 2025 роком, тоді як спірним є період з 2018 по 2021 роки.
08 січня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні. Відзив мотивовано тим, що вона з грудня 2018 року самостійно утримувала спільного сина, аліменти від позивача стали надходити лише у вересні 2023 року, вона дотепер оплачує навчання сина у вищому навчальному закладі. Нежитлові приміщення вона не здавала в оренду в спірний період часу, задекларовані кошти були доходом від її особистої діяльності як ФОП. Податкову декларацію за 2016 рік позивач у неї викрав. Вона сплачувала усі податки і обов'язкові державні збори як ФОП.
В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з'явилася.
Судові повістку-повідомлення про розгляд справи 14 травня 2026 року, надіслану апеляційним судом на адресу учасника справи, ОСОБА_2 отримала в електронному кабіні 10 лютого 2026 року (а.с. 24 том 2).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 квітня 1990 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2020 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 з 19 жовтня 2001 року зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно свідоцтва серії НОМЕР_1 (а.с. 15 том 1).
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04 вересня 2015 року основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_2 є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 16 том 1).
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня 2024 року у справі № 638/1925/23 в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності, серед іншого, на наступне майно:
1/2 частку нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-14 у житловому будинку літ. «А-4», загальною площею 134,7 кв м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ;
1/2 частку нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-3, І загальною площею 67,4 кв м у житловому будинку літ. «А-1», що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;
1/2 частку нежитлових приміщень першого поверху № XXV, XXIVб, XXIV, XXIVa, XXVІІІ, XXVIІІa, XXVI загальною площею 48,7 кв м у житловому будинку літ. «А-5», що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
За відомостями ГУ ДПС в Харківській області від 08 серпня 2025 року згідно з поданими ОСОБА_2 податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи підприємця сума обсягу доходів склала: за 2018 рік - 144 000,00 грн, авансові внески по єдиному податку в сумі 4 467,60 грн; за 2019 рік - 180 000,00 грн, авансові внески по єдиному податку в сумі 5 007,60 грн; за 2020 рік - 189 000,00 грн, авансові внески по єдиному податку в сумі 5 667,60 грн; за 2021 рік - 90 000,00 грн, авансові внески по єдиному податку в сумі 7 200,00 грн. За 2022 - 2024 роки сума доходів склала 0 грн. Сума нарахованого єдиного внеску ФОП ОСОБА_2 склала: за 2018 рік - 9 828,72 грн, за 2019 рік - 11 016,72 грн, за 2020 рік - 9 595,35 грн (а.с. 69-100).
З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що підприємницька діяльність ОСОБА_2 припинена 13 січня 2025 року за її власним рішенням, номер запису: 2004800060005054442.
З повідомлення Шевченківського відділу ДВС у м. Харкові СМУМЮ від 28 серпня 2023 року № 71916450 про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників вбачається, що на його виконанні перебуває виконавчий лист № 638/18024/18 від 08 травня 2023 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 05 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Станом на 28 серпня 2023 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів за період з 05 грудня 2018 року по 05 червня 2023 року в сукупному розмірі 340 177,15 грн, у зв'язку з чим відомості про нього внесено до Єдиного реєстру боржників (а.с. 43,114 том 1).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2018 року за заявою ОСОБА_2 видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 (а.с. 158-162).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт проживання позивача з кінця січня 2018 року за адресою: АДРЕСА_4 .
Оскільки ОСОБА_2 рішення суду не оскаржувала, виходячи зі змісту апеляційної скарги позивача, предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у частині позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 110 837,78 грн суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні розміру доходу відповідачки слід врахувати сплачені нею податки і внески, а також з наявності підстав для відступу від рівності часток подружжя з огляду на те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів.
З такими висновками суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (частини перша та друга статті 61 СК України).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню (частина третя статті 57 СК України).
Отже, частиною 1 статті 57 СК України передбачена презумпція, згідно з якою дохід, отриманий одним із подружжя під час перебування у шлюбі, є їхньою спільною власністю.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (стаття 70 СК України).
Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).
Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов'язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.
На рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов'язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов'язує наявність такої негативної обставини з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, провадження № 61-12735сво23.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
При поділі доходу від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем необхідно враховувати, чи був він використаний проти волі іншого з подружжя та чи використаний в інтересах сім'ї.
Доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є: дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг); винагороди за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування, агентськими договорами (без урахування транзитних сум) (пункти 292.1, 292.3, 292.4 статті 292 Податкового кодексу України).
У розумінні частини другої статті 61 СК України об'єктом спільної сумісної власності подружжя є лише чистий прибуток підприємця.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20.
У постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23) зазначено, що дохід розраховується як загальна сума грошей, отримана в результаті реалізації товарів або послуг, в той час як прибуток - це дохід з відрахуванням витрат на виробництво, придбання і збут товарів або послуг. Таким чином заявлені позивачем кошти включають в себе не лише прибуток (заробіток) підприємця, який можна було б визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя, але й кошти, які включають в себе собівартість виготовлення та реалізації продукції.
Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 вересня 2021 року у справі № 755/20605/15, від 04 вересня 2024 року у справі № 754/9261/19.
З метою вирахування прибутку необхідно відрахувати податки, збори, витрати на виробництво, придбання послуг, товарів, після чого залишкова сума може бути предметом поділу.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 545/725/18, провадження № 61-9608св24.
Враховуючи, що заявлені ОСОБА_6 вимоги про стягнення з ОСОБА_2 коштів у розмірі 301 500,00 грн включають не лише її чистий прибуток (заробіток), який є предметом поділу, але й податки, збори за заявлений період, то колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність вирахування з вказаної суми сплаченого єдиного внеску.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо відсутності у нього обов'язку зі сплати єдиного внеску, оскільки він не є ФОП, висновків суду не спростовують, адже поділу як майно подружжя підлягає саме чистий прибуток від підприємницької діяльності відповідачки.
Також, з огляду на те, що відповідачка надала до суду докази наявності у позивача заборгованості зі сплати аліментів станом на 28 серпня 2023 року, які позивачем не спростовані, тобто надала належні та достатні докази ухилення ОСОБА_6 від участі в утриманні сина, колегія суддів погоджується й з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відступу від рівності часток подружжя на користь відповідачки.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо погашення ним заборгованості колегія суддів відхиляє, оскільки доказів цього ним не надано. Згідно даних АСВП, виконавче провадження № 71916450 про стягнення з ОСОБА_6 аліментів дотепер відкрито, хоча син сторін вже досяг повноліття; відомості про ОСОБА_6 досі містяться в Єдиному реєстрі боржників. Зазначене дає підстави для висновку, що заборгованість зі сплати аліментів ні станом на час звернення з позовом, ні на час розгляду справи повністю не погашена. У матеріалах справи немає будь-яких доказів та позивач не навів жодних доводів на спростування своєї вини з невиконання аліментних зобов'язань, не довів, що він вживав усіх залежних від нього заходів щодо належної, своєчасної та повної сплати аліментів на сина.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.
У частині задоволення позову рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Апеляційну скаргу залишено без задоволення, отже підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 18 травня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова