справа № 380/2297/26
15 травня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви від 16.02.2026, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не передачі облікових документів, неоформленні повернення ОСОБА_1 на військову службу та невжитті заходів щодо належного оформлення подальшого проходження служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 передати облікові та службові документи ОСОБА_1 за належністю та вчинити дії щодо належного оформлення проходження військової служби;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 30 000 грн.
Ухвалою від 13.02.2026 суд залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 19.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 03.04.2026 суд відмовив у прийнятті до розгляду заяви позивача про уточнення позовних вимог від 02.04.2026 про збільшення позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не вжито заходи щодо належного оформлення подальшого проходження позивачем військової служби по факту повернення позивача після самовільного залишення військової частини.
Представник відповідача подала до суду відзив, яким заперечила щодо задоволення позовних вимог позивача. Відзив обгрунтований тим, що після самовільного залишення позивачем частини, його було знято з усіх видів забезпечення. До військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 не повернувся. Після отримання інформації про його знаходження в батальйоні резерву, військовою частиною було оброблено належним чином отриману інформацію та подано відповідні документи про відновлення позивача на військовій службі. Результатом проведеної роботи є наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.03.2026 № 91, виданий на підставі витягу із наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.03.2026 № 295, яким позивача було виключено зі списків особового складу частини. Таким чином, військова частина вжила усіх можливих дій щодо правильного оформлення документів і на даний час у справі відсутній предмет спору.
Позивач подав відповідь на відзиву, зазначив, що порушення прав позивача є триваючим та предмет спору існує.
У частині шостій статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до повідомлення Військової частини НОМЕР_4 від 17.11.2025 №74491 про прибуття військовослужбовця до батальйону резерву, повідомлено про прибуття ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 , який вважається таким, що самовільно залишив Військову частину НОМЕР_5 та відряджений до Військової частини НОМЕР_6 .
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно не вжито заходи щодо належного оформлення подальшого проходження позивачем військової служби по факту повернення позивача після самовільного залишення військової частини звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону. Тотожне положення викладено і в пункті першому частини першої Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правовою основою зазначеного обов'язку є Конституція України, Закони України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про оборону України», «Про збройні сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також інші закони України, а також прийняті відповідно до них Укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до пункту 21 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно з Указом Президента України в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.
Указ затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-XII).
Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами частин сьомої та тринадцятої статті шостої Закону № 2232-ХІІ обумовлено, що порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі регулюється визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. (далі Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення, дане Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Згідно з пунктом 12 Положення, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Зміст позовної заяви, пояснень позивача, та підстави звернення позивача до суду фактично зводяться до того, що на думку позивача, під час його прибуття до іншої частини не було передано облікових документів, не оформлення повернення позивача на військову службу та невжиття заходів щодо належного оформлення подальшого проходження військової служби.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вказаному рішенні Конституційного Суду України. Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який:
а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;
б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:
а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;
б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);
д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:
а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або
б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або
в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або
г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вказана позиція відповідає позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 13.04.2022 у справі №620/3527/20.
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд при розгляді справи враховує правові висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 16.08.2016 у справі № 826/2706/15.
Таким чином, у першу чергу при розгляді цієї справи необхідно встановити наявність порушення відповідачем прав чи законних інтересів позивача, тобто, наявність в останнього права на позов у матеріальному розумінні.
З цього приводу, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься лист Військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2026 №2819 адресований Командиру Військової частини НОМЕР_7 , з якого вбачається, що Військової частиною НОМЕР_1 надіслано облікові дані майора ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_8 Сухопутних військ Збройних Сил України, колишнього заступника командира мінометної батареї з психологічної підтримки персоналу мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
Також, суд звертає увагу, що позивач, в поданих суду додаткових поясненнях від 11.03.2026 (вх№19718), від 13.04.2026 (вх.№30181) та від 14.04.2026 (вх.№30464) не заперечує факту надсилання Військової частиною НОМЕР_1 до Військової частини НОМЕР_7 облікових даних, необхідних атестатів та грошового атестату.
Разом з тим, позивач вважає, що передача грошового атестату відбулася зі значним запізненням, що підтверджує протиправну бездіяльність військової частини та системний характер порушень.
Як слідує з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2026 №91, майора ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_8 , колишнього заступника командира мінометної батареї з психологічної підтримки персоналу мотопіхотного батальйону, призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.03.2026 №295 на посаду офіцера резерву НОМЕР_9 запасної роти військової частини НОМЕР_7 , вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби.
Отже, суд висновує, що відповідачем було належним чином подано відповідні документи про відновлення позивача на військовій службі.
Як наслідок, Військовою частиною видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.03.2026 № 91, на підставі витягу із наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.03.2026 № 295, яким позивача було виключено зі списків особового складу частини.
Щодо інших доводів позивача, зокрема, щодо нарахування грошового забезпечення, суд таким оцінку не надає, оскільки такі не є предметом розгляду у цій справі.
Таким чином, судом не встановлено фактів або обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень
Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, свобод чи законних інтересів унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Відтак суд не вбачає підстав для визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не передачі облікових документів, неоформленні повернення ОСОБА_1 на військову службу та невжитті заходів щодо належного оформлення подальшого проходження служби та зобов'язанні військову частину НОМЕР_1 передати облікові та службові документи ОСОБА_1 за належністю та вчинити дії щодо належного оформлення проходження військової служби.
Отже, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити повністю.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити про таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений у статті 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відтак, з огляду на те, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не передачі облікових документів, неоформленні повернення ОСОБА_1 на військову службу та невжитті заходів щодо належного оформлення подальшого проходження служби та в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 передати облікові та службові документи ОСОБА_1 за належністю та вчинити дії щодо належного оформлення проходження військової служби, позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн також не підлягає до задоволення як похідна.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи висновок суду по суті позову та керуючись встановленими статтею 139 КАС України правилами розподілу судових витрат суд покладає усі понесені позивачем судові витрати на нього. Відповідач не надав суду доказів понесення судових витрат, що підлягають розподілу за наслідками вирішення цього спору.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
у позові ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.