Справа №949/1814/25
12 травня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Отупор К.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Катюха К.В.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Юська І.М.
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача - адвоката Богельського І.В.
представника третьої особи Головачук Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дубровиця справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини
Позивач свої вимоги мотивує тим, що він є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . Сімейні відносини з відповідачкою припинені, шлюб розірвано на підставі рішення Дубровицького районного суду Рівненської області у справі №949/400/21, вони проживають в різних населених пунктах. Позивач зазначає, що він одноособово займається вихованням та утриманням дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечує його всім необхідним для фізичного, духовного та морального розвитку, самостійно забезпечує всі потреби дитини, створює умови для її навчання та відпочинку, що підтверджується довідками органу місцевого самоврядування, висновком за результатами інспекційного відвідування Служби у справах дітей Миляцької сільської ради від 26 листопада 2024 року, актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складеним комісією Миляцької сільської ради від 08 травня 2025 року за місцем проживання позивача, довідками про стан здоров'я позивача, про його доходи, довідкою форми ОК-5 позивача, витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» та іншими. Натомість відповідачка ОСОБА_2 проживає окремо, як згодом встановлено в АДРЕСА_2 , участі у вихованні дитини не бере, її матеріальним забезпеченням не цікавиться. Встановлення даного факту позивачу необхідно для реалізації його прав, пов'язаних із вихованням дитини одним із батьків, адже він є військовозобов'язаним і бажає оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У зв'язку із цим, він змушений звернутися з даним позовом до суду.
Ухвалою Дубровицького районного суду від 15 жовтня 2025 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити та встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Богельський І.В. заперечували проти задоволення позову. У наданих суду запереченнях сторона відповідача вказувала на те, що ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, не визнана недієздатною, а окреме проживання є наслідком конфліктних відносин із позивачем, а не відмовою від дитини.
Окрім того, представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Богельський І.В. зазначив, що оскільки метою встановлення даного факту є бажання позивача оформити відстрочку від мобілізації, однак в якості третьої особи у справі не був залучений ТЦК та СП, то це слугує ще однією підставою для відмови у позові.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Миляцької сільської ради - надав суду пояснення, у яких зазначив, що орган опіки та піклування діє виключно в інтересах дитини, проте остаточне рішення щодо встановлення факту самостійного виховання залишає на розсуд суду за наявності відповідних доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
Судом встановлено, що сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно Серія НОМЕР_1 (а.с.11).
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області у справі №949/400/21 від 17 серпня 2021 року, що набрало законної сили, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.10).
З огляду на наявний в матеріалах справи Витяг з РТГ №2024/009870026 від 16 серпня 2024 року (а.с.12) судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання дитини ОСОБА_3 є: АДРЕСА_1 , що збігається із адресою реєстрації позивача (а.с.9).
Тобто, місце проживання дитини зареєстроване за адресою позивача.
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складений комісією Миляцької сільської ради від 08 травня 2025 року, за місцем проживання позивача створені всі необхідні умови для виховання та розвитку дитини: наявна окрема кімната, облаштоване робоче місце для навчання, дитина забезпечена одягом, харчуванням та предметами гігієни (а.с.19).
Суд розцінює ці докази як такі, що підтверджують фактичне місце перебування дитини, однак вони не є доказом одноосібного виховання, оскільки факт спільного проживання з одним із батьків не звільняє іншого від обов'язків та прав щодо дитини. Також суд зазначає, що вищезазначений акт є підтвердженням належного виконання батьківських обов'язків позивачем, проте він за своєю суттю лише фіксує стан житла та наявність речей, не аналізуючи юридичний статус участі матері у житті дитини.
У Висновку за результатами інспекційного відвідування Служби у справах дітей Миляцької сільської ради від 26 листопада 2024 року зафіксовано, що під час відвідування дитина перебувала під наглядом батька, малолітній ОСОБА_3 забезпечений одягом, харчуванням та предметами гігієни, має окреме місце для сну та відпочинку, всі потреби дитини забезпечує батько - ОСОБА_1 . Соціальними працівниками не виявлено ознак загрози життю чи здоров'ю дитини (а.с.14). Разом з тим, Висновок містить інформацію про те, що матір дитини ОСОБА_2 проживає за іншою адресою. Суд зазначає, що даний доказ підтверджує належне виконання батьком своїх батьківських обов'язків з утримання та виховання дитини на даний момент, проте він не містить доказів про те, що матір відмовилася від виховання дитини.
За інформацією Відділення поліції №1 Сарненського РВП від 12 травня 2022 року за вих.№ 2245/206/01-22 06 травня 2022 року було здійснено виїзд працівниками поліції за місцем проживання позивача, на підставі звернення відповідачки, яка стверджувала що 26 березня 2022 року позивач забрав дитину і не повертає. За результатом опитування працівниками поліції дитина ОСОБА_3 повідомив, що з матір'ю проживати не бажає, почав плакати і побіг до будинку.
Відповідачка зверталась до правовохоронних органів з цього ж приводу повторно 01 серпня 2024 року, про що свідчить відповідь ВП №1 Сарненського РВП від 11 грудня 2025 року за вих.№ 225419-225. Із зафіксованого повідомлення вбачається, що відповідачка зазначала, що позивача мобілізували, у зв'язку із чим вона хотіла до себе забрати їх спільну дитину ОСОБА_3 , який проживав з батьком останні 2 роки (а.с.70). Із вищевказаних доказів вбачається відсутність офіційних скарг чи протоколів щодо неналежного виховання дитини сторонами.
Довідки про стан здоров'я позивача, про його доходи, довідка форми ОК-5 позивача, витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей (а.с.16-18,21-24), підтверджує стабільний фінансовий стан позивача, його належний стан здоров'я та відсутність судимостей. Суд враховує, що позивач має можливість самостійно утримувати дитину, проте це не скасовує обов'язків матері та не є самостійною підставою для визнання батька як такого, що самостійно виховує та утримує дитину.
Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 підтвердили те, що дитина ОСОБА_3 дійсно проживає разом із батьком - ОСОБА_1 , який належним чином виконує батьківські обов'язки щодо виховання та утримання сина ОСОБА_3 .
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначив, що з 2022 року проживає з батьком. Батько створив для нього всі комфортні умови для проживання і навчання, а тому він і надалі бажає проживати з ним.
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 зазначила, що відтоді, як їх тато вигнав із дому, вони почали проживати із мамою окремо в іншому селі. Вона із матір'ю намагались спілкуватись із братиком - ОСОБА_3 , однак тато їм всілляко перешкоджав, зокрема чинив перешкоди у спілкуванні по телефону, не пускав до хати відвідати брата навіть тоді, коли вони приїжджали в село Смородськ.
Аналізуючи сукупність наданих доказів, суд приходить до висновку, що позивачем доведено лише факт спільного проживання з дитиною та наявність у нього доходу для її утримання. Проте, жодних належних та допустимих доказів того, що мати дитини - ОСОБА_2 - позбавлена батьківських прав, визнана недієздатною, безвісно відсутньою або померлою, позивачем суду не надано. Також відсутні докази того, що відповідачка в силу об'єктивних, непереборних обставин не здатна виконувати свої батьківські обов'язки.
Оскільки ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав та в судовому засіданні активно заперечує проти позову, що підтверджується численними заявами та клопотаннями в матеріалах справи, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими.
Окреме проживання батьків за наявності спору про участь у вихованні не є підставою для встановлення факту самостійного виховання в порядку цивільного судочинства, як це визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2024 р. у справі № 201/5972/22.
Суд приходить до висновку, що встановлення факту самостійного виховання дитини за наявності матері, яка не позбавлена батьківських прав, суперечитиме принципу рівності прав батьків та пріоритету інтересів дитини на виховання обома батьками.
Статтею 51 Конституції України та статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу та проживання окремо не звільняє батьків від обов'язку брати участь у вихованні дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 01.09.2024 р.
Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» свідчить, що передбачене абзацом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» про те, що не підлягають на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України - стосується військовозобов'язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому, до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини або не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин тощо.
Суд вважає, що позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою уникнути негативних для нього наслідків із проходженням військової служби.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що мати дитини - ОСОБА_2 - позбавлена батьківських прав, визнана недієздатною, безвісно відсутньою або померлою. Також відсутні докази того, що відповідачка в силу об'єктивних, непереборних обставин не здатна виконувати свої батьківські обов'язки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись статтями 10, 11, 12, 60, 81, 89, 209, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, місцезнаходження: 34133, Рівненська область, Сарненський район, с.Миляч, вул.Василевського, буд.122 Б, ЄДРПОУ 44008873.
Повний текст рішення складено 15 травня 2026 року.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду К.М. Отупор