Справа № 157/12/26
Провадження № 2/157/263/26
04 травня 2026 рокумісто Камінь-Каширський
Камінь-Каширський районний суд Волинської області
у складі головуючого - судді Ходачинського Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Кисляка Я.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Думич Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про захист прав споживача та стягнення коштів,
встановив:
До Камінь-Каширського районного суду Волинської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в інтересах ОСОБА_2 до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп», у якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 2 041 206,99 грн, з яких: 88 672 грн - 3% річних; 322 868,13 грн - інфляційні втрати; 1 629 666,86 грн - пеня за порушення прав споживача, судові витрати покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05.03.2025 у справі № 450/2229/24 частково задоволено позов ОСОБА_2 до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про стягнення коштів за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Суд постановив стягнути з відповідача 1 629 666,86 грн вкладених коштів, 12 000 грн штрафу та 20 000 грн моральної шкоди. Постановою Львівського апеляційного суду від 12.11.2025 зазначене рішення залишене без змін. Станом на день подання цього позову рішення суду не виконано, грошові кошти не повернуто.
Зазначеним рішенням встановлено, що 07.03.2024 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав №Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021 та повернення сплачених коштів, однак останній проігнорував його вимогу. Таким чином, 07.03.2024 року відповідачу було пред'явлено вимогу про виконання грошового зобов'язання. Згідно з нормою ч. 2 ст. 530 ЦК України, прострочення виконання грошового зобов'язання розпочалося з 14.03.2024 та триває по день подання цього позову.
За період з 14.03.2024 до 05.01.2026 (662 дні), з урахуванням суми боргу 1 629 666,86 грн, 3 % річних буде становити 88672 грн, інфляційні витрати - 322 868,13 грн, та, враховуючи, що правовідносини між сторонами є споживчими, а отже на них поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», пеня - 32 365 183,84 грн, вимоги щодо якої обмежує розміром основної суми боргу - 1 629 666,86 грн.
Ухвалою судді від 09.01.2026 заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача Думич Н.Б. зазначила, що відповідач повністю заперечує проти позову та вважає позовні вимоги незаконними і такими, що суперечать дійсним обставинам та вимогам законодавства.
Не погоджується з доводами позивача про виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем щодо повернення 1 629 666,86 грн 14.03.2024 у зв'язку з надісланням позивачем відповідачу вимоги про розірвання договору та повернення грошових коштів, вважає такі доводи неправильними і такими, що суперечать вимогам законодавства.
Між позивачем і відповідачем виникли зобов'язання на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу майнових прав № Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021, за умовами якого позивач зобов'язався оплатити вартість майнових прав на відповідну квартиру, а відповідач зобов'язався передати позивачу у визначений строк оплачені майнові права на квартиру та передати позивачу документи, необхідні для оформлення позивачем права власності на відповідну квартиру. Відтак, на підставі зазначеного договору купівлі-продажу у відповідача не було перед позивачем грошових зобов'язань. Виникнення у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем щодо повернення 1 629 666,86 грн позивач пов'язує із надісланням ним відповідачу вимоги від 07.03.2024 про розірвання договору і повернення сплачених за таким договором грошових коштів. При цьому, позивач зазначає, що обставина звернення позивача до відповідача з письмовою вимогою від 07.03.2024 про розірвання договору від 30.07.2021 та повернення грошових коштів встановлена рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05.03.2025 у справі № 450/2229/24. Однак, вищезазначене не відповідає дійсності, оскільки в мотивувальній і резолютивній частинах зазначеного рішення жодні обставини щодо звернення позивача до відповідача з вимогою від 07.03.2024 про розірвання договору і повернення грошових коштів суд не встановлював і згідно з резолютивною частиною цього суд розірвав договір № Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021, укладений між позивачем і відповідачем.
Отже, укладений між позивачем і відповідачем договір купівлі-продажу був розірваний саме у судовому порядку відповідно до зазначеного вище рішення суду, яке набрало законної сили 12.11.2025.
Зважаючи на нарми ч. 3 ст. 653 ЦК України, договір № Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021 вважається розірваним, а зобов'язання, що виникли на підставі цього договору, припиненими, з дня набрання законної сили рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05.03.2025 у справі № 450/2229/24, тобто з 12.11.2025, і саме з цього часу у відповідача виник обов'язок повернути позивачу сплачені на виконання такого розірваного договору грошові кошти в розмірі 1 629 666,86 грн. Таким чином вважає, що доводи позивача про обов'язок відповідача повернути йому 1 629 666,86 грн з 14.03.2024 неправильними і такими, що суперечать зазначеному рішенню суду.
У відповідача перед позивачем на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу майнових прав № Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021 існувало не грошове зобов'язання, а інші зобов'язання передачі позивачу майнових прав на відповідний об'єкт нерухомості.
У зв'язку з цим позовні вимоги позивача про стягнення 88 672 грн - 3% річних і 322 868,13 грн - інфляційних втрат за період прострочення з 14.03.2024 до 11.11.2025 включно є незаконними і не підлягають задоволенню.
Також не погоджується із твердженням позивача про те, правовідносини між сторонами є споживчими і на них поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема ч. 5 ст. 10 цього Закону, якою, на думку позивача, передбачено застосування пені на користь споживача у разі порушення договірного зобов'язання, оскільки між позивачем і відповідачем існують правовідносини купівлі-продажу майнових прав на квартиру, які за своєю правовою природою не є тотожними правовідносинам виконання робіт чи надання послуг, до яких застосовуються положення вказаної норми закону.
Крім вищенаведеного, незрозумілим і необгрунтованим є період 14.03.2024 - 05.01.2026, за який позивач нараховує пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки за цей же період позивач нараховує відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за порушення грошового зобов'язання, а пеня згідно з нормою закону нараховується за порушення строку виконання робіт чи надання послуг, тобто за порушення негрошового зобов'язання. Відтак, позивач нараховує за період з 14.03.2024 до 05.01.2026 санкції за порушення грошового зобов'язання і за порушення в цей же період негрошового зобов'язання.
У зв'язку із зазначеним, обґрунтовуючи позицію практикою Верховного Суду, просить відмовити у задоволенні позову.
02.02.2026 позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача на свою користь 2 048 679,37 грн за період з 17.03.2024 до 04.02.2026, з яких: 92 239,14 грн - 3% річних; 326 773,37 грн - інфляційні втрати; 1 629 666,86 грн - пеня за порушення прав споживача. Обґрунтовуючи заяву, зазначив, що 07.03.2024 року позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу (повідомлення) про розірвання договору та повернення сплачених коштів, у якій останньому було встановлено конкретний строк виконання обов'язку - 10 днів. Отже, відповідач був зобов'язаний повернути кошти до 17.03.2024 включно, з 18.03.2024 зобов'язання є простроченим. Таким чином, застосуванню підлягає не 7 днів, а конкретно визначений кредитором строк - 10 днів. Відповідно, період нарахування відповідальності за ст. 625 ЦК України підлягає обчисленню з 17.03.2024 (кінцевий день строку виконання вимоги). Зобов'язання відповідачем досі не виконано, прострочення триває, а тому збільшується кількість днів прострочення, позивач має право на збільшення розміру заявлених вимог до закінчення підготовчого засідання.
У поданій 02.02.2026 відповіді на відзив представник позивача зазначив, що вважає відповідач помилково класифікує договір купівлі-продажу майнових прав №Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021, як виключно договір купівлі-продажу. Зміст договору свідчить про його змішаний характер. Зокрема, згідно з п. 5.2.4 договору, відповідач взяв на себе обов'язок забезпечувати будівництво об'єкта та введення його в експлуатацію. Вказане зобов'язання за своєю юридичною природою є послугою з організації будівництва, що спрямована на створення об'єкта нерухомості для споживача. Таким чином, оскільки договір містить елементи договору про надання послуг (п. 5.2.4 , 5.2.5 ), до правовідносин сторін у частині порушення строків виконання цих послуг (будівництва) законно та обґрунтовано застосовуються положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нарахування пені у розмірі 3%.
У справі, на яку посилається відповідач, суд розглядав питання пені за ст. 10 у контексті суто договору купівлі-продажу. Однак у даній справі (№ 450/2229/24) вже встановлено судовим рішенням, що відповідач не виконав свої зобов'язання як забудовник, що призвело до розірвання договору. Прострочення відповідача полягає у неповерненні коштів споживачу після розірвання договору, що є порушенням права споживача на своєчасний розрахунок (ст. 12, 13 Закону).
Нарахування за ст. 625 ЦК України є компенсацією за знецінення грошей і не мають статусу штрафної санкції. Натомість пеня за Законом України «Про захист прав споживачів» є мірою відповідальності за порушення прав споживача. Навіть якщо суд вважатиме, що ч. 5 ст. 10 Закону не може бути застосована буквально через специфіку терміну «майнові права», наполягає, що тривале утримання його коштів (понад 1,6 млн грн) відповідачем є очевидним порушенням балансу інтересів сторін. Відповідач утримує його кошти з березня 2024 року. Весь цей час він позбавлений можливості придбати інше житло. Відмова у стягненні пені призведе до того, що забудовник фактично безкоштовно користується коштами споживача протягом двох років. Тому просить суд застосувати норми Закону України «Про захист прав споживачів» у сукупності з принципами розумності та справедливості, та задовольнити вимоги про стягнення пені, яка була добровільно ним обмежена до розміру основного боргу.
Щодо моменту виникнення обов'язку з повернення коштів та періоду прострочення зазначив, що подання повідомлення про розірвання договору з вимогою про повернення сплачених коштів від 07.03.2024 є офіційним моментом пред'явлення вимоги про повернення коштів. Отже, прострочення відповідача розпочалося після спливу 10 днів (17.03.2024) з моменту звернення з письмовою вимогою від 07.03.2024 до нього, а не з моменту винесення чи набрання рішенням суду законної сили у 2025 році. Таким чином, посилання відповідача на те, що зобов'язання припинилися лише 12.11.2025, є маніпулятивним. Наслідки порушення договору (обов'язок повернути сплачене через невиконання робіт забудовником) виникли в момент порушення відповідачем строків будівництва та отримання вимоги позивача. Стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник платить за «весь час прострочення». Оскільки відповідач не повернув кошти добровільно після отримання позову в травні 2024 року, він фактично користувався його грошима весь цей час, що і є підставою для нарахування інфляційних та 3% річних саме з 17.03.2024 року.
У зв'язку із зазначеним, просить позовні вимоги задовольнити повністю з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Представником відповідача 06.02.2026 подано до суду заперечення, у яких вона зазначає, що відповідач не погоджується з доводами сторони позивача про наявність у договорі купівлі-продажу майнових прав від 30.07.2021 елементів договору про надання послуг, оскільки цей договір, укладений між сторонами, можна було б вважати змішаним договором лише в тому випадку, якби в його змісті містились як істотні умови договору купівлі-продажу майнових прав, так і істотні умови договору про надання послуг. Однак, договір купівлі-продажу майнових прав від 30.07.2021 містить лише істотні умови договору купівлі-продажу і не містить жодних істотних умов договору про надання послуг, оскільки в такому договорі, зокрема в п. 5.2.4, на який посилається представник позивача, не міститься умови про надання відповідачем позивачу конкретного виду послуги, яка б споживалася в процесі її надання, а також вартості такої послуги чи її безоплатність.
Також вважає безпідставним посилання представника позивача на практику Великої Палати Верховного Суду у справі №761/26293/16-ц, оскільки правовідносини є повністю неподібними. Щодо поширення загалом норм Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем з договору купівлі-продажу майнових прав від 30.07.2021, відповідач і не заперечує цього, однак це не означає, що абсолютно всі норми цього Закону поширюються на спірні правовідносини, оскільки різні норми цього Закону регулюють правовідносини за різними видами договорів. У постанові Верховного Суду від 25.03.2024 р. у справі №759/9026/21 (на яку відповідач посилався у відзиві) Верховний Суд зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів. Способи захисту прав покупця за споживчим договором купівлі-продажу передбачені статтями 8, 9 Закону України «Про захист прав споживачів». Щодо доводів і обґрунтувань представника позивача проти заперечень відповідача щодо початку строку виникнення у відповідача перед позивачем грошового зобов'язання по поверненню 1 629 666,86 грн позиція сторони відповідача є незмінною і викладена у відзиві на позов з нормативно-правовим обґрунтування і посиланням на відповідні докази.
Просить відмовити повністю у задоволенні позову.
У поданих додаткових поясненнях представник позивача зазначає, що позиція відповідача, що договір купівлі-продажу майнових прав не може містити ознак надання послуг з посиланням на Постанову Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі №910/7975/21, спростовується правовими висновками, викладеними у постанові КГС ВС від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21: змішаний договір є юридико-технічним інструментом інтеграції, завдяки якому можна уникнути дроблення регулювання договірних відносин їх учасниками, коли необхідно досягти відповідної мети... У будь-якому змішаному договорі можуть бути зафіксовані такі умови, які доповнюють, уточнюють одна одну...». Якщо укладений договір опосередковує різнорідні відносини (два або більше їх різновидів) та об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування єдиного зобов'язання за рахунок різних типів зобов'язань, такий договір є змішаним». Договір № Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021 є саме таким змішаним договором, оскільки він об'єднує умови різних типів зобов'язань для досягнення єдиної мети: Елементи послуг/робіт (п. 5.2.4): продавець зобов'язаний «забезпечувати будівництво об'єкта будівництва і введення його в експлуатацію». Це активна діяльність виконавця, що є ознакою договору про надання послуг (виконання робіт). Елементи сервісних послуг (п. 5.2.5): продавець зобов'язаний «видати всі необхідні документи» для оформлення права власності. Підготовка та видача документації є невід'ємною частиною обслуговування споживача. Відповідно до п. 7.33 вказаної постанови ВС: «тип договору визначається за специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, обєктивно необхідних для утворення певного договірного зобовязання». Оскільки матеріальні відносини сторін включають будівництво та видачу документів, договір є змішаним, а отже, до нього застосовуються норми про захист прав споживачів у частині надання послуг (ч. 5 ст. 10 Закону).
Метою позивача є отримання житла, створеного зусиллями відповідача. Тому наявність у договорі назви «купівля-продаж» не позбавляє позивача статусу споживача послуг з будівництва, які відповідач зобов'язався забезпечити згідно з п. 5.2.4.
Щодо спростування моменту виникнення обов'язку з повернення коштів відповідач наполягає на даті 12.11.2025. Проте, згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, боржник повинен виконати обов'язок у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги. Вимога про розірвання договору та повернення 1 629 666,86 грн була пред'явлена у березні 2024 року (шляхом подання позову). Рішення суду від 05.03.2025 лише підтвердило обґрунтованість цієї вимоги. Відтак, період прострочення та нарахування за ст. 625 ЦК України починається саме з 2024 року, оскільки відповідач неправомірно утримував кошти споживача після отримання вимоги.
З метою забезпечення цього позову представник позивача 02.02.2026 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп», шляхом заборони її відчуження. Ухвалою суду про забезпечення позову від 12.02.2026 заяву було задоволено, накладено арешт на квартиру.
Ухвалою суду від 19.03.2026 підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судові засідання не з'явився, його представник під час судового розгляду збільшені позивні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог, відповіді на відзив та додаткових поясненнях, та просив їх задовольнити. Просив також долучити докази отримання 12.03.2024 відповідачем вимоги про розірвання договору. На уточнення суду підтвердив, що стягує інфляційні втрати та відсотки за період до 04.02.2026 - станом на цю дату відповідачем не здійснювалось погашення заборгованості, а також виконавцем не стягувались кошти з відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала з викладених у відзиві та запереченні підстав, просила відмовити у його задоволенні. На уточнення суду підтвердила, що станом на 04.02.2026 у неї відсутня інформація про погашення відповідачем заборгованості чи щодо примусового стягнення коштів з відповідача.
Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У судовому засіданні встановлено, що 30.07.2021 між ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № Б2-06/С3/300721-57 купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж (а.с. 5-6).
Згідно з п. 1 цього договору Майнові права - це всі права на Об'єкти нерухомості, які належать ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп». Майнові права відчужуються Покупцю, який у зв'язку з цим набуває у майбутньому право власності на Об'єкт нерухомості.
Згідно п. 7.3 договору він може бути розірваний в односторонньому порядку зі сторони покупця: у разі невиконання продавцем термінів будівництва та здачі об'єкта в експлуатацію згідно п.п. 2.5 та 2.6 даного Договору.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05.03.2025 у справі № 450/2229/24 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про розірвання договору, повернення вкладених коштів та стягнення штрафу (а.с. 11-14), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12.11.2025 (а.с. 7-9), позовні вимоги задоволено частково - розірвано договір № Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021, укладений між ОСОБА_2 як покупцем та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» як продавцем, стягнуто із ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_2 1641666 грн 86 коп., які складаються з 1629666 грн 86 коп. вкладених грошових коштів, з розрахунку еквівалентному 629-ти доларам США за один метр квадратний по курсу НБУ на дату відповідної остаточної оплати, та 12000 грн штрафу. Також стягнуто із ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_2 20000 грн завданої моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області встановлено, що порушення відповідачем строків будівництва і не введення об'єкта будівництва в експлуатацію у строки, визначені пунктами 2.5, 2.6 договору купівлі-продажу майнових прав № Б2-06/С3/300721-57 від 30 липня 2021 року, є істотним порушенням умов договору. Строк затримки виконання зобов'язання відповідачем є значним, а об'єкт будівництва так і недобудований та не зданий в експлуатацію, як на час пред'явлення позову до суду, так і на час розгляду справи по суті.
За цих обставин, суд дійшов висновку щодо доведеності факту істотного порушення ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» умов договору купівлі-продажу майнових прав Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021 та наявності підстав для його розірвання.
Суд у цій справі констатує, що договір № Б2-06/С3/300721-57 від 30.07.2021 був розірваний рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05.03.2025 із врахуванням умов договору про одностороннє розірвання договору, передбачених п. 7.3, тобто у судовому порядку за ініціативою покупця. Зазначене рішення було оскаржене відповідачем до Львівського апеляційного суду. Позивач ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на рішення суду від 05.03.2025 не звертався, заперечував доводи апеляційної скарги відповідача.
Отже рішення Пустомитівського районного суду Львівської області набрало законної сили після залишення його без змін постановою Львівського апеляційного суду 12 листопада 2025 року.
Позивач, звертаючись із цим позовом, обґрунтовує момент виникнення грошового зобов'язання зверненням до відповідача із вимогою про одностороннє рішення про розірвання договору, що передбачено у п. 7.4 договору, у якому зазначено:
Одностороннє припинення дії даного Договору, яке направляється Стороні поштовим відправленням у вигляді рекомендованого листа з повідомленням про вручення за адресами, зазначеними в цьому Договорі, або вручені особисто з відміткою про отримання уповноваженою особою. Договір є розірваний на десятий календарний день з дня отримання стороною повідомлення, що підтверджуватиметься датою отримання Стороною рекомендованого листа з повідомленням про вручення або датою, вказаною на письмовому повідомленні Стороною - одержувачем при особистому отриманні уповноваженою на те особою…
На підтвердження надсилання відповідачу рішення про розірвання договору на підставі пункту 7.4 представником позивача долучено повідомлення датоване 07.03.2026 (а.с. 52), що було надіслано 06.03.2026 ТЗОВ БУД ІНВЕСТ КОМП за адресою 79019 Львів, згідно з відправленням № 7900073687817 (а.с. 53). Представником позивача також було долучено відновлене з мобільного застосунку підтвердження про вручення адресату відправлення 12.03.2024.
Представник відповідача не заперечувала факт одержання повідомлення, проте зауважила на істотні недоліки такого повідомлення, а саме відсутність належного отримувача, невиконання умов договору щодо форми такого повідомлення, у зв'язку з чим це повідомлення не відповідає умовам п. 7.4 договору щодо одностороннього рішення про розірвання договору.
Попри заперечення представника відповідача, суд вважає встановленим та доведеним факт відправлення позивачем 06.03.2024 повідомлення про розірвання договору та отримання його 12.03.2024 відповідачем.
Проте в подальшому 22.04.2024 позивач звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області із вимогами про розірвання договору та стягнення коштів (а.с. 29-32). При цьому позивач обґрунтовує свої вимоги невиконанням відповідачем п. 2.5 та 2.6 договору. Цим зверненням до суду із зазначеними позовними вимогами та їх обґрунтуванням позивач підтвердив відсутність факту одностороннього розірвання договору на підставі п. 7.4. При цьому позивач мав можливість звернутись до суду із вимогами про стягнення заборгованості та штрафних санкцій із обґрунтуванням, що договір вже розірваний на підставі п. 7.4 договору, проте обрав та в подальшому підтримав у апеляційній інстанції саме такий спосіб захисту.
Суд у цій справі констатує, що встановлення у цій справі виникнення заборгованості на десятий календарний день з дня отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору, тобто 22.03.2024 згідно п. 7.4 договору, буде суперечити рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області та Львівського апеляційного суду, згідно з якими договір купівлі-продажу майнових прав розірваний з моменту ухвалення постанови 12.11.2025. Суд у цій справі кваліфікує звернення до Пустомитівського районного суду Львівської області та позицію позивача під час апеляційного розгляду справи як визнання позивачем того факту, що договір купівлі-продажу майнових прав розірвано не в односторонньому порядку на підставі п. 7.4 договору, а згідно з рішеннями судів 12.11.2025, що є преюдиційними обставинами.
Відповідно до норми ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Суд погоджується із позицію представника відповідача щодо моменту розірвання договору та вважає, що саме з цього часу починається розрахунок грошового зобов'язання у виді стягнення коштів з відповідача у розмірі, визначеному судом - 1661666,86 грн (1629666,86 грн вкладених грошових коштів + 12000 грн штрафу + 20000 грн завданої моральної шкоди).
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до норм ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторові від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст. 519, 612, 625 ЦК України).
Відповідно до ст. 611, 612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із врахуванням вимог ст. 123 ЦПК України, згідно з якою перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, у позивача виникло право нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми починаючи з 13 листопада 2025 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц виснувало, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 3-11гс10, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 травня 2018 р у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).
Суд вважає обґрунтованими доводи позову щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1661666,86 починаючи з 13.11.2025 до 04.02.2026 включно.
У судовому засіданні представник позивача зауважував, що розмір заборгованості становить 1629666,86 грн у виді вкладених грошових коштів у відповідному еквіваленті, що визначено рішенням суду. Така позиція обумовлена тим, що позивач вважає момент виникнення заборгованості часом звернення з вимогою до відповідача 07.03.2024, коли заборгованості у виді штрафу 12000 грн та 20000 грн відшкодованої моральної шкоди ще не існувало. Суд вважає такий розрахунок помилковим, оскільки вже встановлено, що грошове зобов'язання у розмірі 1661666,86 виникло з моменту набрання рішенням суду законної сили. При цьому суд не вважає таке збільшення тіла зобов'язання судом виходом за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги зазначені у загальному грошовому вираженні без визначення бази розрахунку.
Таким чином, за невиконання грошового зобов'язання у розмірі 1661666,86 грн, підлягають нарахуванню за період з 13.11.2025 до 04.02.2026 інфляційні втрати згідно з розрахунком: 1661666,86 грн х 1.013050056 (сукупний індекс інфляції за листопад, грудень 2025, січень 2026) - 1661666,86 грн = 21684,85 грн; 3% річних за цей період складають - 11472,33 грн, згідно з розрахунком: 1661666,86 грн х 3% / 365 х 84 (кількість днів).
Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача пені, сплата якої передбачена ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон).
Статтею 10 Закону передбачено права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Отже, положення ч. 5 ст. 10 Закону застосовуються до правовідносин, які виникають з договорів виконання робіт або надання послуг.
Предметом укладеного між сторонами договору № Б2-06/С3/300721-57 купівлі-продажу майнових прав від 30.07.2021 року згідно з п. 2 цього договору є Майнові права на Об'єкти нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
Отже, права та обов'язки відповідача за договором купівлі-продажу майнових прав зводяться до передачі позивачу майнових прав на відповідний об'єкт нерухомості та вчинення інших дій, пов'язаних з передачею та оформленням документів, необхідних позивачу на набуття права власності на відповідний об'єкт нерухомості.
У пункті 5.2.4 договору передбачений обов'язок продавця забезпечувати будівництво об'єкту будівництва та введення його в експлуатацію. Але у пунктах 5.1, 5.2 договору серед обов'язків відповідача немає обов'язку надати позивачу певну послугу чи виконати певну роботу з визначеними умовами щодо виду, обсягу таких робіт чи послуг.
Суд погоджується з позицією відповідача та констатує, що договір купівлі-продажу майнових прав від 30.07.2021 містить лише істотні умови договору купівлі-продажу та не містить істотних умов договору про надання послуг. Зазначення у п. 5.2.4 договору обов'язку, що містить ознаки надання послуг, не трансформує договір купівлі-продажу майнових прав на змішаний договір з елементами договору про надання послуг виконавцями робіт.
Ця позиція узгоджується із мотивуванням у постанові Верховного Суду від 05.08.2025 у справі № 466/9632/23 за позовом до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» зокрема щодо стягнення пені за договором купівлі-продажу. А саме: «Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 березня 2024 року в справі № 759/9026/21 (провадження № 61-10154сво22) виснував, що відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону про споживачів, з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів. Способи захисту прав покупця за споживчим договором купівлі-продажу передбачені статтями 8, 9 Закону про споживачів». Постановою від 05.08.2025 рішення Львівського апеляційного суду про відмову у стягненні пені за договором купівлі-продажу залишено без змін.
Згідно зі ст. 655, ч. 2 ст. 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Також суд погоджується з позицією представника відповідача про взаємовиключність позовних вимог про стягнення штрафних санкцій за невиконання грошового зобов'язання та нарахування пені за порушення строку виконання робіт чи надання послуг, тобто за порушення негрошового зобов'язання, що корелюється із судовою практикою в аналогічних спорах.
Оскільки укладений між сторонами договір за своїми умовами та правовою природою є договором купівлі-продажу майна, а не договором про виконання робіт чи надання послуг, тому норма ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на спірні правовідносини у цій справі, тому суд відмовляє повністю у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення пені.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд, задовольняючи позов частково, покладає судові витрати, які складаються із судового збору, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням ціни позову - 2 048 679 грн 37 коп., вимог пп. 1 п. 1 ч. 2, ст. 4 та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» щодо граничного розміру судового збору та коефіцієнту за електронну форму документів, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2026 році - 3328 грн (ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік»), за подання цієї позовної заяви справляється судовий збір у розмірі - 13312 грн (5 х 3328 грн х 0,8).
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а також розміру судового збору, беручи до уваги, що позов задоволено на 1,62 % (33157,18 х 100 : 2048679,37), з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 215,66 грн (13312 грн х 1,62%). Інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України, задовольняючи позов частково, з власної ініціативи скасовує заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» (ЄДРПОУ 40116861), що були вжиті згідно з ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12.02.2026 до вирішення спору по суті.
Керуючись ст. 4, 5, 12, 81, 82, 89, 141, 158, 259, 264, 265 ЦПК України, ст. 526, 610-612, 625, 653, 655 ЦК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_2 33157 (тридцять три тисячі сто п'ятдесят сім) гривень 18 коп. інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання.
Відмовити у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення пені та іншої частини інфляційних втрат і трьох відсотків річних.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь держави 215 (двісті п'ятнадцять) гривень 66 коп. судового збору.
Скасувати арешт майна накладений ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12.02.2026 року на квартиру (об'єкт житлової нерухомості) загальною площею 55,7 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2259603046101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» (ЄДРПОУ 40116861).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп», 79019, м. Львів, вул. Липинського В., буд. 36, код ЄДРПОУ 40116861.
Повний текст рішення суду складений 14.05.2026.
Суддя Роман ХОДАЧИНСЬКИЙ