15 травня 2026 р. Справа № 520/33616/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) у справі №520/33616/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Харківській області від 02.05.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- стягнути з ГУПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 задоволено позов.
ГУПФУ в Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, просило скасувати таке рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що відповідно до наданих позивачем документів та даних індивідуальних відомостей про застраховану особу на час звернення з заявою про призначення пенсії вік позивача складав 63 років 00 місяців 01 днів, страховий стаж позивача становив - 09 років 06 місяців 16 днів, проте необхідний страховий стаж - 21 рік.
Зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки з 15.05.1984 по 01.07.1998 в зв'язку з відсутністю підпису керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи при звільненні працівника, що є порушенням вимог п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.
Також вказує, що зарахувати період роботи в Кіровоградській дільниці по забезпеченню нафтопродуктами ВАТ компанія «Інтерресурси» на підставі архівних довідок від 19.02.2021 №Я-393 та №Я-394 не можливо в зв'язку з відсутністю номерів та дат наказів про прийняття та звільнення з роботи.
Період роботи на даному підприємстві можливо зарахувати до стажу роботи лише після надходження акту перевірки заробітної плати вищезазначених архівних довідок.
Відтак, вважає, що відповідач правомірно та на законних підставах виніс оспорюване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком.
Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.
На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 28.03.2024 позивач звернулася до ГУПФУ в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУПФУ в Кіровоградській області №110130015412 від 04.04.2024 року призначено пенсію за віком ОСОБА_1
12.04.2024 року на картковий рахунок позивачки надійшли грошові кошти від Пенсійного фонду в сумі 3 076,61 грн. у вигляді пенсії.
Рішенням ГУПФУ в Харківській області від 02.05.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком, про що листом від 13.05.2024 року «Про відмову в призначені пенсії» ГУПФУ в Кіровоградській області повідомило позивача.
Позивач, не погодившись з рішенням пенсійного органу, звернулася з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з виходив з того, що оспорюване рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Приписами ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п.2.4. Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
На виконання вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №637.
Згідно з п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку №637).
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З аналізу вказаних норм, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності відповідних записів у трудовій книжці стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, архівними установами. У випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються довідки підприємств, установ, організацій, виписки із наказів, особові рахунки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Судом встановлено, що 28.03.2024 позивач звернулася до ГУПФУ в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком та рішенням ГУПФУ в Кіровоградській області №110130015412 від 04.04.2024 їй призначено пенсію за віком .
Водночас, пенсійним органом прийнято рішення від 02.05.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком, з підстав відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV, оскільки до страхового стажу не зараховано період роботи позивача згідно його трудової книжки:
- з 15.05.1984 по 01.07.1998 у зв'язку з відсутністю підпису керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою при звільненні працівника, що є порушенням вимог п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.
- в Кіровоградській дільниці по забезпеченню нафтопродуктами ВАТ компанія «Інтерресурси» на підставі архівних довідок від 19.02.2021 №Я-393 та №Я-394 в зв'язку з відсутністю номерів та дат наказів про прийняття та звільнення з роботи. Період роботи на даному підприємстві можливо зарахувати до стажу роботи лише після надходження акту перевірки заробітної плати вищезазначених архівних довідок.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не всі недоліки трудової книжки є підставою не врахування її записів до страхового стажу .
Так, з наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача вбачається, що остання містить записи про спірний період роботи позивача (15.05.1984 по 01.07.1998), які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на таку роботу.
Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
В даному випадку позивач не може нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 09.08.2019 року по справі №654/890/17.
Визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 06.03.2018 р оку у справі №754/14898/15-а.
Отже, наведені пенсійним органом підстави для неврахування спірного періоду роботи позивача, є необґрунтованими.
Щодоперіоду роботи позивача в Кіровоградській дільниці по забезпеченню нафтопродуктами ВАТ компанія «Інтерресурси» на підставі архівних довідок від 19.02.2021 №Я-393 та №Я-394, у зв'язку з відсутністю номерів та дат наказів про прийняття та звільнення з роботи, з можливістю зарахувати останній (такий період) лише після надходження акту перевірки заробітної плати вищезазначених архівних довідок, колегія суддів зазначає наступне.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Крім того, згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами Пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Відтак, в даному випадку відсутність відсутністю номерів та дат наказів про прийняття та звільнення з роботи у вказаних вище довідках не може бути обґрунтованою підставою для неврахування періоду роботи позивача в Кіровоградській дільниці по забезпеченню нафтопродуктами ВАТ компанія «Інтерресурси».
При цьому, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів (в даному випадку вказаних вище довідок) відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації необхідної для здійснення їхньої діяльності, у т.ч. шляхом самостійного витребування необхідних документів, чого не було зроблено останнім.
Отже, фактично пенсійним органом було покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на позивача, а тому колегія суддів вважає, що оспорюване рішення відповідача є протиправним.
Крім того, колегія суддів зазначає, що пенсійний орган не наділений повноваженнями самостійно скасовувати(відміняти) раніше прийняті ним рішення.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.
З урахуванням наведеного вище, доводи скаржника про те, що відповідач правомірно та на законних підставах виніс оспорюване рішення, є необґрунтованими.
Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 02 травня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №520/33616/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц Я.В. П'янова