Справа № 420/2911/26
15 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Київської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в розмірі 37 431,74 грн. за весь час затримки виплати з 06.05.2024 по 08.01.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
- зобов'язати Київську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в розмірі 37431,74 грн. за весь час затримки виплати з 06.05.2024 по 08.01.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що через протиправну бездіяльність Київської обласної прокуратури йому станом на 06.05.2024 не нараховано та не виплачено заробітну плату за період з 04.04.2024 по 05.05.2024 року. На виконання рішення суду від 08.10.2025 року у справі № 420/16313/25, яке набрало законної сили 12.12.2025 р. та за яким зобов'язано Київську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 04.04.2024 по 05.05.2024 відповідно до приписів ст. 81 Закону України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, Київська обласна прокуратура нарахувала та фактично виплатила позивачу вказану заробітну плату лише 08.01.2026 в розмірі 37 431,74 грн. Проте, в порушення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" відповідачем не було нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати вказаної суми заробітної плати, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
05.03.2026 року від представника Київської обласної прокуратури надійшов відзив на позов, яким заперечує проти його задоволення, вказуючи, що при звільненні ОСОБА_1 обласна прокуратура здійснила повний розрахунок належних йому та неоспорюваних сум. Водночас, враховуючи наявний спір з ОСОБА_1 у справі № 420/16313/25) щодо суми нарахованої заробітної плати за період з 04.04.2024 по 05.05.2024, відповідачем на виконання судового рішення, що набрало законної сили у справі № 420/16313/25, 08.01.2026 нараховано та виплачено ОСОБА_1 37 431 грн, чим забезпечено поновлення його прав. З огляду вказане, відсутні підстави для стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки в силу вимог ст. 116 КЗпП України неоспорювана сума усіх належних ОСОБА_1 виплат на день звільнення сплачена в повному обсязі, а сума заробітної плати, що була предметом спору у справі №420/16313/25, сплачена у найкоротший термін після ухвалення остаточного рішення у ній.
Ухвалою суду від 13.02.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Наказом керівника Київської обласної прокуратури від 20.03.2023 № 57к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області.
Наказом керівника Київської обласної прокуратури від 06.05.2024 № 637к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади - прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області та органів прокуратури.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 у справі № 420/16313/25, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2025 р., позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Київську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 04.04.2024 по 05.05.2024 відповідно до приписів ст. 81 Закону України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.
08.01.2026 року на виконання даного судового рішення Київська обласна прокуратура нарахувала та виплатила ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 37431,74 грн., що підтверджується банківською роздруківкою наявною в матеріалах справи.
При цьому під час виплати заробітної плати, відповідачем не нараховано компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням троків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в розмірі 37 431,74 грн. за весь час затримки виплати з 06.05.2024 по 08.01.2026 року.
З урахуванням вищенаведеного позивач 08.01.2026 року на електронну адресу відповідача подав звернення щодо нарахування та виплати йому згідно із Законом України №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
У відповідь на звернення позивача листом від 23.01.2026 року 321-8-вих-26 Київська обласна прокуратура повідомила про те, що наразі не вбачається підстав для виплати компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 06.05.2024 по 08.01.2026 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99, зауважив, що: «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Питання здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють зміст положень Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення.
Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Подібна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 461/1390/16-а та від 15.05.2024 у справі № 200/5032/20-а.
З наведеного, суд вважає безпідставним твердження представника відповідача про відсутність у позивача права на виплату компенсації у зв'язку з виплатою перерахованого грошового забезпечення на підставі рішення суду.
Суд вважає, що право на отримання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є соціальним правом громадянина, тобто правом, яке закріплено у в законодавстві і перебуває під захистом держави.
Статтею 7 Закону № 2050-III, пунктом 8 Порядку № 159 визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Судом установлено, що виплата позивачу грошового забезпечення в повному розмірі не відбулась, відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, що ним не заперечується.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, згідно з якою аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, Верховний Суд дійшов висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації в указаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Також у пункті 35 цієї постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року, 17 листопада 2021 року, 27 липня 2022 року, 11 травня 2023 року (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20 відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки: [...]
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду; [...].
Судом встановлено, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено заробітну плату за період з 04.04.2024 по 05.05.2024 відповідно, право на яку за позивачем визначено судовим рішенням від 08.10.2025 у справі №420/16313/25, здійснено та виплачено відповідачем лише 08.01.2026, що не заперечується представником відповідача та вбачається з матеріалів справи.
За таких обставин компенсації позивачу підлягали доходи починаючи з 06.05.2024 по день їх виплати - 08.01.2026 року.
Відповідачем не заперечується, що ним не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення.
Враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення відбулись у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача, що встановлено рішенням суду від 08.10.2025 у справі №420/16313/25, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення.
Так, у постанові від 26.02.2020 (справа № 826/8319/16) Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що «компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат…».
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення за період затримки виплати.
Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) до Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в розмірі 37431,74 грн. за весь час затримки виплати з 06.05.2024 по 08.01.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Зобов'язати Київську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в розмірі 37431,74 грн. за весь час затримки виплати з 06.05.2024 по 08.01.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.А. Дубровна