15 травня 2026 року Справа № 160/5917/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
11.03.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області про відмову в проведенні реєстраційних дій за рішенням №83491953 від 26.02.2026;
- зобов'язати Відділ державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м, житловою площею -----кв.м. шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою суду від 16.03.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 16.03.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області про відмову в проведенні реєстраційних дій за №83491953 від 26.02.2026;
звернення позивача щодо здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_1 ;
інформацію/підстави прийнятої відмови та всі наявні докази щодо суті спору.
02.04.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву 160/5917/26.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 15.05.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відмова у державній реєстрації права на нерухоме майно є незаконною, при наявності у позивача оригіналу свідоцтва про право власності, виданого уповноваженим на той період суб'єктом, а також при наявності технічного паспорта.
Надані відповідачу документи підтверджують право власності позивача на квартиру, містять усю необхідну інформацію та усі обов'язкові реквізити.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що 23 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради щодо реєстрації права власності на квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_2 та отримала відмову у реєстрації за нею права власності.
Вказують про те, що зі змісту наданої до розгляду державного реєстратора інформаційної довідки №2/24 від 13.02.2026 року, виданої КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "КАМ'ЯНСЬКЕ РАЙОННЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ" ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ», вбачається, що станом на 31.12.2012 право власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за такими особами.
На підставі рішення Верхньодніпровської міської ради № 100 від 07.04.1992 року «Про передачу безкоштовно на право особистої власності житлову площу г-ці ОСОБА_1 » та рішення № 192 від 03.07.1996 року «Про внесення змін в рішення виконкому №100 від 07.04.1992 року» в будинку АДРЕСА_2 : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 отримала свідоцтво на право особистої власності, видане 05.07.1996 року виконавчим комітетом Верхньодніпровської ради народних депутатів на підставі рішення № 192/2 від 04.07.1996 року зі зворотної сторони міститься штамп бюро технічної інвентаризації з відміткою реєстрова книга 28 за реєстровим номером 4411.
Вказують також, те, що заявником також надано (архівні копії) рішень №14 від 28.01.2026 року, №13 від 28.01.2026 року, №278 від 20.11.2025 року видавник АРХІВНЕ УПРАВЛІННЯ КАМ'ЯНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ на підставі яких вносилися зміни до свідоцтва про право власності від 05.07.1996 року виданого Виконавчим комітетом Верхньодніпровської міської Ради народних депутатів.
Відповідач робить висновок, що приймаючи до уваги всі розбіжності в наданих документах, у державного реєстратора відсутні підстави вчинити реєстраційні дії, спрямовані на проведення державної реєстрації права власності цілої частки квартири за ОСОБА_1 .
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є вихованкою Бучанського дитячого будинку, закінчила медичне училища та була направлена в село Чапаївку Чорнобильського району Київської області завідуючою фельдшерсько-акушерського пункту в 1985 році.
У період з 26 квітня 1986 року по серпень 1986 року залишалась на посту, виконувала медичний обов'язок.
У результаті впливу аварії на ЧАЕС захворіла, з 2001 року є інвалідом 2 групи, захворювання пов'язане з впливом наслідків аварії на ЧАЕС.
На підставі Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 05 липня 1996 року виданого виконкомом Верхньодніпровської Ради народних депутатів, яке посвідчує, що в цілому квартира АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_1 на праві особистої власності.
Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Верхньодніпровської міської Ради народних депутатів №192/2 від 4 липня 1996 року, раніше правовий документ не видавався.
Свідоцтво зареєстроване в Верхньодніпровському міському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за гр. ОСОБА_1 та записане в реєстрову книгу №28 за реєстровим № 441115 липня 1996 року.
Позивач вказує про те, що у зв'язку із необхідністю перенести відомості про реєстрацію прав на нерухоме майно до електронного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вона звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 до заяви було надано свідоцтво про право власності від 05.07.1996 року, технічний паспорт, що не заперечується відповідачем.
26 лютого 2026 року державним реєстратором прав на нерухоме майно було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №83491953, з підстав відсутності інформації, що заявниця звернулася з документами щодо реєстрації права власності на неї цілої частки квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , відповідно до свідоцтва про право власності від 05.07.1996 року квартира належить ОСОБА_1 , відповідно до документа від підприємства бюро технічної інвентаризації, що містить відомості про зареєстроване право власності на паперовому носії інформації до 01 січня 2013 року № 2/24 від 13.02.2026 виданого Комунальним підприємством «Кам'янське районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» права власності на квартирі зареєстровано за такими особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Заявником також надано (архівні копії) рішень № 14 від 28.01.2026 року, № 13 від 28.01.2026 року, № 278 від 20.11.2025 року видавник Архівне управління Кам'янської державної адміністрації Дніпропетровської області на підставі яких вносилися зміни до свідоцтва про право власності від 05.07.1996 року виданого Виконавчим комітетом Верхньодніпровської міської Ради народних депутатів. Отже державний реєстратор позбавлений можливості вчинити дії, спрямовані на проведення державної реєстрації права власності цілої частки квартири за ОСОБА_1 .
Листом № 14 від 28 січня 2026 року надана архівним відділом № 1 м.Верхньодніпровська Архівного управління Кам'янської державної адміністрації Дніпропетровської області архівна копія Рішення виконкому Верхньодніпровської міської ради народних депутатів № 192/2 від 04 липня 1996 року про надання свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , з зобов'язанням зареєструвати домоволодіння в Верхньодніпровському міжміському бюро технічної інвентаризації.
Листом № 13 від 28 січня 2026 року надана архівним відділом № 1 м.Верхньодніпровська Архівного управління Кам'янської державної адміністрації Дніпропетровської області архівна копія Рішення виконкому Верхньодніпровської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області № 100 від 07 квітня 1992 року про передачу на право особистої власності житлової площі ОСОБА_1 яким вирішено передати безкоштовно в особисту власність квартиру АДРЕСА_4 , сім'ї ОСОБА_1 : чоловік - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
Відмінити рішення міськвиконкому від 15.10.1991 р. № 329/8. Начальнику виробничого об'єднання (т. ОСОБА_5 ) оформити необхідні документи для передачі в особисту власність. Листом № 278 від 20.11.2025 року надана архівним відділом № 1 м. Верхньодніпровська Архівного управління Кам'янської державної адміністрації Дніпропетровської області архівна копія Рішення виконкому Верхньодніпровської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області № 192 від 03 липня 1996 року «про внесення змін в рішення виконкому № 100 від 07.04.1992р. вирішено внести зміни в п. 1 рішення 100 від 07.04.1992 року і викласти в такій редакції: Передати безкоштовно в особисту власність квартиру АДРЕСА_5 , сім'ї ОСОБА_1 : чоловік - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
Позивач, вважає, що відмова у державній реєстрації права на нерухоме майно є незаконною, при наявності у позивача оригіналу свідоцтва про право власності, виданого уповноваженим на той період суб'єктом, а також при наявності технічного паспорта, а надані відповідачу документи підтверджують право власності позивача на квартиру, містять необхідну інформацію та усі обов'язкові реквізити, з посиланням на зазначене звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-ІV (далі - Закон №1952-ІV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №1952-ІV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону №1952-ІV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону №1952-ІV).
Частиною 3 ст. 10 Закону №1952-ІV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв' язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1952-ІV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 2 статті 18 Закону №1952-ІV).
Пунктом 1 ст. 20 Закону №1952-ІV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав врегульовано нормами ст. 23 Закону №1952-ІV.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Так, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках (частина 1):
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина 2).
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3).
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (частина 4).
При цьому, відповідно до пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 27 Закону №1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
Як зазначалось вище, у зв'язку із необхідністю перенести відомості про реєстрацію прав на нерухоме майно до електронного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вона звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 до заяви було надано свідоцтво про право власності від 05.07.1996 року, технічний паспорт, що не заперечується відповідачем.
Свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 05 липня 1996 року видане виконкомом Верхньодніпровської Ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Верхньодніпровської міської Ради народних депутатів № 192/2 від 4 липня 1996 року. Раніше правовий документ не видавався. До сьогодні рішення виконкому Верхньодніпровської міської Ради народних депутатів № 192/2 від 4 липня 1996 року не скасоване, не змінене, жодною особою не оскаржувалося, та є чинним.
За таких обставин у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації.
Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що у даному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації. Проте, Відповідачем прийнято рішення про відмову у проведення державної реєстрації.
Відповідно до частини 4 статті 26 Закону №1952-ІV у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.
Відповідно до статті 11 Закону №1952-ІV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи те, що підставами для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій є неналежними, суд вважає, що ефективним та належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, спірної квартири на підставі заяви позивача від 23.02.2026 року.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.02.2026 року.
Отже, позовні вимоги, підлягають частковому задоволенню, у вказаній вище редакції.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_6 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області про відмову в проведенні реєстраційних дій за рішенням №83491953 від 26.02.2026 року.
Зобов'язати Відділ державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.02.2026 року.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Відділ державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради (51600, Дніпропетровська область, Кам'янський район, м.Верхньодніпровськ, пр.Шевченка, буд.21, код ЄДРПОУ 44138480).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 15.05.2026 року.
Суддя В.В. Ільков