про відмову у залишенні позовної заяви без розгляду
14 травня 2026 рокуСправа № 160/11273/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовною заявою ОСОБА_2 в особі представника адвоката Богуш Ангеліни Михайлівни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
30.04.2026 року (27.04.2026 року направлено засобами поштового зв'язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 в особі представника адвоката Богуш Ангеліни Михайлівни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3926,26 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3926,26 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_2 з 18.03.2017 року по 29.11.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах: командира бойової машини-командир відділення парашутно-десантного взводу, головного сержанта-командира бойової машини парашутно-десантного взводу, старшини парашутно-десантної роти, сержанта з матеріального забезпечення, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №241 від 29.11.2022 року був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 29.11.2022 року. Під час проходження військової служби відповідачем не було проведено позивачу нарахування та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року з урахуванням абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. 08.01.2026 року на адресу відповідача був направлений адвокатський запит з проханням надати відповідь чи здійснював відповідач нарахування та виплату ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року з урахуванням абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. Також, 20.02.2026 року на адресу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України був направлений повторно адвокатський запит. В лютому та квітні 2026 року представник позивача, адвокат Богуш А.М. отримала відповідь від відповідача, до якої було долучено копії довідок нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення позивача, з яких вбачається, що в період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року, «фіксована» сума індексації грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась. Відтак, позивач вважає, що дії відповідача не відповідають нормам чинного законодавства України і рахую їх безпідставними та незаконними.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 року зазначена вище справа розподілена та 01.04.2026 року передана судді Пруднику С.В.
04.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідки про розмір нарахованого грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року включно ОСОБА_2 ; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_2 за лютий 2018 року, а також довідку про грошове забезпечення ОСОБА_3 за березень 2018 року, із зазначенням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплати) ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3926,26 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплати) ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 29.05.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
11.05.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. Абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078). Проте з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4). Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивачу, відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці. Водночас, як слідує зі змісту позовної заяви, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації. Саме вказані обставини є спірними у цій справі. У цьому контексті зазначаю, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування врахуванню підлягає: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року; сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації. Розмір підвищення доходу в березні 2018 року визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзац 5 пункт 5 Порядку №1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30% (з урахуванням підвищення посадового окладу з січня 2008 року), про що зазначено в листі Міністерства соціальної політики України від 28.09.2021 №5211/0/290-21/51. Тож, відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножений на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, а саме: 1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн. Позивач не навів жодних зазначених розрахунків, які б давали підстави для можливих висновків про наявність підстав для виплати йому «індексації-різниці». При цьому позивач наводить розлогі доводи про те, що відповідач немає дискреційних повноважень для проведення таких розрахунків. Фактів, які свідчили про порушення відповідачем вимог абз. 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078 позивач не навів. Отже, такі позовні вимоги про визнання бездіяльності позивача за цей період протиправною - задовольнити немає підстав. Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Звертає на себе увагу, що в цій нормі йдеться про юридичний факт підвищення не суто посадових окладів, а доходів в цілому. Позивач будь-яких розрахунків сум індексації, на яку, як він вважає, він має право, не провів. З урахуванням цього порівняльний аналіз між розміром фактичного підвищення доходів позивача та розміром підвищення доходів, яке, як він вважає, він мав отримати за рахунок індексації, - провести неможливо. Отже, позиція позивача є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Щодо компенсації втрати частини доходів, представник відповідача вказав, що вимоги про зобов'язання вчинити дії в майбутньому при виконанні судового рішення, яке можливо буде ухвалено, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Також, 11.05.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Аргументи даного клопотання зводяться до того, що позивач пропустив строки звернення до адміністративного суду, у зв'язку з чим позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Отже, з 19.07.2022 КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема, про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Ці вимоги поширюються на відповідні позовні заяви, що подаються до судів з 19.07.2022. Ст.233 КЗпП України є нормою процесуального, а не матеріального права і регламентує процесуальну подію подання позову з метою вирішення трудового спору, а не трудові правовідносини чи питання оплати праці (виплати грошового забезпечення). Правильність таких висновків підтверджується правовими висновками Верховного Суду, викладеними в Ухвалі від 07.12.2023 р. у справі №990/242/23, та в Ухвалі від 29.11.2023 у справі №990/233/23, які суди, в силу ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України, зобов'язані застосовувати. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у зазначеній вище Ухвалі від 07.12.2023 у справі №990/242/23, на дату прийняття Постанови КМУ №383 від 25.04.2023 «…позивач мала знати, що строк для звернення до адміністративного суду за захистом права на оплату праці продовжений ще на два місяці. На думку колегії суддів, цього строку, в доповнення до періоду, що минув, було достатньо для того, щоб звернутися до суду з цим позовом, тобто правової невизначеності за описаної ситуації, бути не могло». Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 зазначений карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України скасовано. Відтак, особливості щодо застосування строків, визначених ст.233 КЗпП України, скасовано. Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався з 30.06.2023 року і закінчився 30.09.2023 року. Позивач звернувся до суду із Позовною заявою 30.04.2026, тобто за закінченням більш ніж 2-х років з дня завершення карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Частина 2 ст.233 КЗпП України встановлює трьохмісячний строк для звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову не є спір про виплати позивачу сум при звільненні. До предмету позову входить оскарження розмірів складової нарахованого і виплаченого позивачу грошового забезпечення щомісячно, а не при звільненні. Отже положення ч.2 ст.233 КЗпП України на строки подання цього позову не розповсюджуються. На думку представника відповідача, відносини з приводу оплати праці ОСОБА_2 у спірний період виникли не при прийнятті його на службу, і не 29.11.2022. Отже, встановлений чинним законодавством України, строк на звернення із позовною заявою до суду, позивачем є пропущеним без поважних причин.
Розглядаючи клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями ч.1 та ч.2 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ч.13 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що вимоги, зокрема: про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року на підставі частини другої статті 235 КЗпП України; про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року на підставі статті 236 КЗпП України; про стягнення відповідних сум, є спором щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, а тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами(у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Судова палата зазначила, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Як зазначає представник позивача у поданій до суду позовній заяві, 08.01.2026 року на адресу відповідача був направлений адвокатський запит був направлений адвокатський запит з проханням надати відповідь чи здійснював відповідач нарахування та виплату ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року з урахуванням абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Також, 20.02.2026 року на адресу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України був направлений повторно адвокатський запит.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2026 року за №691/198/вихЗПІ на адресу представника позивача адвоката Богуш А.М. повідомлено про те, що останнім місяцем підвищення доходу являється березень 2018 року, відповідно п. 6 листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21.11.2018 року за 248/7939 у зв'язку із внесенням змін до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення настає в грудні 2018 року. Отже під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_2 отримував індексацію грошового забезпечення на свій картковий рахунок, а саме - в період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року, з урахуванням місяця підвищення доходу - березень 2018 року. Щодо надання довідок повідомлено, у зв'язку із закінченням граничних строків зберігання роздавальні відомості та первинні документи на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям по 2019 рік (включно) були здані до Одеського територіального архівного відділу ГДА Міністерства оборони України, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Акт приймання-передавання документів № 79 від 24.06.2025 року. Рекомендовано для отримання необхідно звернутись до архівного відділу з письмовою заявою для отримання довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески. В заяві необхідно зазначити наступні дані: назва та адреса архіву, ШБ та контактні дані, період за який необхідна інформація, мета отримання довідки. Військова частина НОМЕР_1 надає наявну інформацію, щодо грошового забезпечення ОСОБА_2 .
Архівною довідкою від 20.02.2026 року за №71/26 на адресу представника позивача адвоката Богуш А.М. повідомлено про направлення фотокопії карток особового рахунку на ОСОБА_2 за період з липня 2016 року по грудень 2018 року по військовій частині польова пошта НОМЕР_3 (з травня 2017 року військова частина НОМЕР_1 ). Примітка: ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_3 з 05.06.2016 року. Підстава: ф.7207, оп. 2, с. 366, 400, 431, 348, арк. 146. Додаток: картки особових рахунків.
З позовом позивач звернувся до суду 27.04.2026 року (направлено позовну заяву засобами поштового зв'язку).
Варто зазначити, що у постанові від 29.01.2026 року у справі №380/14780/24 Верховний Суд зазначив наступне:
«…Водночас нарахування та виплата грошового забезпечення за фактично відпрацьований час у місяці звільнення (з 01.10.2023 по 13.10.2025), підлягає виплаті роботодавцем у складі повного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, а тому цей період охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України, яка визначає, що тримісячний строк звернення до суду починається з моменту отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
25. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин за період з 01.10.2023 по 13.10.2025 строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, водночас визнає помилковими його висновки щодо застосування цієї частини статті 233 КЗпП України до правовідносин за період з 19.07.2022 по 30.09.2023.
26. Суд зауважує, що для правильного обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 30.09.2023 суд апеляційної інстанції повинен був з'ясувати дати, з якими, зокрема, частина перша статті 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення цього строку, а саме: день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права щодо кожного місяця спірного періоду.
27. У контексті зазначеного Верховний Суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належних йому сум індексації грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
28. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
29. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат…».
У постанові від 04.02.2026 року у справі №240/16103/24 Верховний суд висловлював наступне:
30. Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
31. З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
32. На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов'язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19.07.2022 по 11.03.2024) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
33. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 28.03.2025 у справі № 400/6758/24, від 25.09.2025 у справі № 440/9690/24, від 11.12.2025 у справі № 420/3504/25, від 23.12.2025 у справі № 240/4729/24, про що слушно зауважив позивач у касаційній скарзі.
34. З огляду на обставини цієї справи, Суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 11.03.2024 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до 19.08.2024 (надання відповідачем відповіді на адвокатський запит) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
35. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом (у частині вимог за період з 19.07.2022 по 11.03.2024) та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
36. Беручи до уваги викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог, заявлених за період з 19.07.2022 по 11.03.2024 є передчасними…».
Ураховуючи наведені положення норм права та висновки Верховного Суду, слід дійти висновку, що строк на звернення до суду з цим позовом позивач не пропустив.
До того ж, 04.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відтак, в задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити повністю.
Копію ухвали надіслати сторонам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Суддя С. В. Прудник